Як свідчать дані соціологів,  для 46% українських громадян головним джерелом інформації про наступні вибори є телебачення. На другому місці стоїть друкована преса, якій віддають перевагу 23% населення, інтернет-сайти є джерелом інформації для 8% людей, а соціальні мережі – для 4%.

Причому більша частина орієнтується на виступи представників різних політичних сил в телепрограмах, а решта взагалі схильні задовольнятися політичною телерекламою.

Багатолітні зусилля українських політиків „всіх мастей” не минули марно – у більшості людей міцно і надовго відбили охоту свідомо підходити до свого вибору. Залишається лише дивуватися, що кількість людей, які вважають за необхідне хоча б прийти на дільниці для голосування , є  достатньо високими – але це, радше, можна поставити в заслугу глибинному демократизму українців, які все ще вважають за потрібне дотримуватися  хоча б зовнішніх демократичних процедур.

Той факт, що при цьому вони користуються не змістовною інформацією, а стереотипами і симулякрами , що  регулярно навіюються ся їм з телевізійного  ящика – мало кого хвилює.  Більше того – ця ситуація влаштовує не лише владу, а навіть опозицію. Зазвичай, суть претензій останньої до інформаційного пресингу нечасто стосується змісту „телевізійної політики”. Значно частіше – проблеми доступу, тобто можливості формулювати власні маніпулятивні  на противагу владним конкурентам.

Розуміння того, що для успішного функціонування у  вітчизняній політиці необхідно балансувати на тонкій межі між напівправдою і відвертою брехнею прийшло до українських політиків давно і тепер остаточно утвердилося.  

Завмер і „буксує” на місці сам формат політичних ток-шоу. Якщо хтось сподівався, що у  вирішальні тижні виборчої кампанії вони стануть майданчиками запеклого протистояння з гучними  звинуваченнями і викриттями, які, може, дозволять глядачам хоч трохи просунутися до свідомого, а не суто емоційного вибору – то розчарування очевидне.  І в цьому розчаруванні винні  як політики, так і телевізійники.

Коли  в розпал виборчої кампанії,  в гучному шоу на популярному каналі не знайшлось більш гідних кандидатур для дискусії, ніж скандальний літератор Олесь Бузина і не менш скандальний „радикальний” депутат Олег Ляшко, який активно працює на дискредитацію опозиційних ідей – це може свідчити про дві речі. Або про фахову деградацію ведучого програми „Большая политика”, «Інтер»(у що не дуже віриться). Або про те, що структури, які , скажімо так, координують  персональне і тематичне наповнення програм, вирішили остаточно „забити” на цей формат – як на суттєвий інструмент у виборчій кампанії. Хоча, заради справедливості, скажем, що й поява в ефірі лідерів партійних списків виглядає не набагато переконливіше.

Здається, глядачі приречені  до самого фінішу виборчої кампанії, а може й далі стежити за одним і тим же набором „аргументів”, який політики пред’являють в ефірі. Вони й надалі будуть, як кажуть, „включати дурня”, відповідаючи на прямі запитання.

Минають роки, але мабуть, ніколи віце-прем’єр і міністр соціальної політики Сергій Тигіпко чесно не відповість, чому отримані ним за свій банк 700 чи скільки там мільйонів доларів не прислужилися українському бюджету і як це корелюється з декларованою  ним же  необхідністю підняти податки для багатіїв і ліквідувати офшорні „схованки”. При зіткненні з прямими питаннями  наші політики  потрапляють, як писав один розумний чоловік, в „семантичне пекло” і починають говорити словесними конструкціями, позбавленими сенсу:

Шустер-LIVE,  Перший національний, 14.09.2012

Андрій ІЛЛЄНКО: "Пане Тігіпко, ви казали про те, що багаті мають вести розумно свої видатки, вони мають бути підзвітними народу і так далі. У мене до вас пропозиція, як до міністра соціальної політики, ви почніть, наприклад, з таких людей, як громадянин Янукович Віктор Федорович, який не хоче визнавати, що, наприклад, розкішне Межигір’я – це його власність. Або, наприклад, Янукович Олександр Вікторович, який став мільярдером і одним з найбагатших людей за останні 2 роки, коли його батько є Президентом. Або, наприклад, себе. Коли ви продавали свій банк, ви заплатили копійки податків. В той час, якби ви були, наприклад, у Франції, ви би заплатили 35% різниці з цього продажу. Так що, може, ви почнете з себе? Бо, дійсно, дуже важко повірити, що уряд олігархів буде боротися з олігархами".

Сергій ТІГІПКО: "Ви знаєте, мені здається, що правильний підхід, треба починати з себе. І я вважаю, що це нічого не міняє. Є рішення, які ми повинні приймати. Що стосується, скажімо, якихось операцій, які проходять, особливо, операцій з тими же зовнішніми інвесторами, серйозними компаніями, то попробуйте продати що-небудь в Україні з порушенням законодавства. Ніколи цього не вийде у вас. У вас сидять там, в залі, інвест-банкіри, які це добре знають. І я вважаю, що ми зараз відходимо від теми. Якщо ми хочемо прийняти розумне рішення, яке потрібне країні, давайте обговоримо його професійно – і приймемо його. Але не будемо вести зайву дискусію. Не так легко це проводите. Тому що ви візьмете любу реформу, саму легку... Я в парламенті доповідав, буквально на тому тижні, мені здавалося б, надзвичайно прості і зрозумілі закони. Скажімо, на 26% ми скорочували перелік тих документів, які нотаріально нам потрібно провести і засвідчувати, плюс регулювали ціни нотаріусів. Ми не змогли отримали більшості, і законопроект не пройшов в першому читанні. Любу реформу. Можна бути добрим теоретиком-реформатором. Попробуйте щось зробити, а після цього будете критикувати. Попробуйте. Не так все легко. В країні багато опору іде реформам, і ви це знаєте, тому що ви сьогодні представляєте на місцевому рівні владу. Ви багато там зробили чогось? Ні, нічого не зробили. Ви багато зробили для людей? Ви покращили там соціальні умови, ви підвищили пенсії, зарплати? Нічого не зробили. Легше говорити, ніж робити".

Савік ШУСТЕР: Андрей Мохник ответит вам, Сергей Леонидович. Пожалуйста.

Андрій МОХНИК: "Насправді, ми чуємо тут якусь, вибачте, маячню, тому що один помах руки Чечетов – і будь-яка реформа буквально за хвилину проходить. А сьогодні ми чуємо щось таке, що так важко. Пан Тігіпко мав не давати нові обіцянки, що він зробить. За 2 роки він мав би просто звітувати. Наприклад, в 2010-2011 роках з України за кордон, в офшорні зони, на Кіпр було виведено 53 мільярди доларів. 57. Цілий річний бюджет. І власне це вони і робили, вони ту діру не закрили, бо цією дірою вони користуються для того, щоби збільшувати свої статки. Він каже, намагається нав’язати думку, що соціальна справедливість – це боротьба, наприклад, з підприємництвом. Насправді, ні. Насправді, вони, олігархи, в уряді, вони, олігархи, в парламенті - ухвалили Податковий кодекс, внаслідок якого було закрито сотні тисяч малих підприємств. Сотні тисяч. 5 працівників в середньому на кожному, і 2 мільйони українців просто втратили роботу. Тому що, насправді, мета і цього уряду олігархічного, і Верховної Ради олігархічної – перетворити Україну в країну злиднів і олігархів. Тому що, з одного боку, олігархи прагнуть отакого панування в Україні, з іншого боку, комуністи прагнуть бюрократичного панування в Україні. Оте корито, про яке говорив Голуб, - це корито ЦК КПСС, яке потім розподіляли, і всі були дійсно бідними, хто не погоджувався, його заганяли в ГУЛАГ, стирали в лагерну пиль і так далі. Ось зараз між ними йде дискусія, хто сяде на шию українцям і буде панувати: чи комуністи, чи олігархи. Вибачте".

Савік ШУСТЕР: У "Свободы" остались 4 минуты, я вам напоминаю. Сергей Тигипко, пожалуйста.

Сергій ТІГІПКО: "Ви знаєте, навіть коментувати нема чого. Тому що постійно звинувачення – це абсолютно вже такі, для мене звичні. Але люба політика – вона, в першу чергу, справа надзвичайно конкретна. І пройшло два роки... Я можу говорити про ті соціальні стандарти, які були прийняті, яким чином зростала заробітна плата, яким чином зростала пенсія середня. Дай боже, щоб у нас було ще хоча б 2, 3-5 років такими темпами. Як ми контролювали ціни за останні 2 роки. Дай боже, щоб у нас було. Отут, в Ялті, поки що говорять, що в Європі проблема, і нам сьогодні треба думати, як включити український резерв, щоби захистити бідних. Тут іде непрофесійна розмова, на жаль, поки що, ідуть гасла чисто політичні. І мені здається, що оце саме погане. Тому що, нібито, політики зараз тут розмовляють, думають вони про бідних. Ні, це брехня, вони думають про свої рейтинги. Прийдуть – і таким же чином, як помаранчеві 5 років, будуть займатися тим, що буде тільки "говорильня", ніякого результату".

Ми знову і знову будемо чути те, що хочеться почути широким масам глядачів, від людей, які черговий раз претендують на депутатський мандат, посідали і посідають високі посади, що не заважає їм викладати популістські погляди з незмінною переконливістю – як це робили у програмі Шустера міністр економіки Петро Порошенко і лідер партії «Україна-Вперед!» Наталя Королевська:

Петро ПОРОШЕНКО: "Добрый вечер, Савик, добрый вечер, студия. Я рад сегодня возможности пообщаться с вами, хотя, к сожалению, я только сейчас узнал, что, оказывается, я выхожу в эфир как мажоритарный кандидат, но спасибо за предоставленную возможность выступить в любом качестве. Вибачте, я перейду українською мовою. Я думаю, що жоден з варіантів, які ви запропонували глядачам, не є на сьогоднішній день оптимальним. Високі податки, можна намалювати будь-які ставки, - у нас, на сьогоднішній день, ці податки не сплачуються. Вимагати від людей, щоб вони пропонували рецепти, є некоректним по відношенню до людей. Я переконаний, що висновок, рішення має бути лише одне. Перше, з чого треба починати, ми маємо починати контроль видатків. Жодна людина, яка працює у владі, має корупційні ризики і має величезні статки, машини, будинки, має задекларувати джерело походження коштів. І альтернативи цьому не існує. І якщо ти не задекларував кошти, ти маєш з оціночної вартості будинку сплатити всі податки. Проблема не в тому, що в Україні є багаті і бідні люди, а проблема в тому, що є багаті люди, які не сплачують податки. І це є національна катастрофа. Бо, на сьогоднішній день, я думаю, що миритися далі з тим, що люди витрачають кошти, які отримані часто-густо злочинним шляхом, не витрачаючи кошти на утримання суспільства, є суспільним злочином. І тому не треба сьогодні використовувати популістські лозунги, породжуючи ненависть до заможних людей. Якщо це людина свої статки заробила важкою працею, якщо вона з цього повністю заплатила податки, якщо на ці податки утримуються видатки суспільства, це людина – корисний член для суспільства. Друга позиція – ми не маємо далі миритися з флет... з плоскою ставкою оподаткування, багаті мають платити зі своїх доходів більше, ніж ті, хто отримує заробітну плату на рівні середньої або мінімальної. Це тенденція, яка зараз розповсюджена в усьому світі, і вона обов’язково має бути підтримана в Україні. І не тому, що хтось стверджує про те, що ми зберемо з цього якісь величезні доходи для бюджету. А це відновлення соціальної справедливості. І люди, які живуть в Україні, український народ, він повинен відчувати, що податкова система устроєна справедливо. Так, як воно є зараз, коли в нас люди, які є тимчасово непрацюючі, проживають у величезних будинках, їздять на розкішних машинах, і суспільство з цього нічого не має, я вважаю, що ці люди найбільші злочинці перед суспільством,...."

Наталія КОРОЛЕВСЬКА: "Добрый вечер, студия, добрый вечер, телезрители! Спасибо, Савик. Сегодня здесь, в Ялте, мы обсуждаем эти глобальные вызовы, которые есть, и какие пути решения есть. И очень правильно сказал Доминик Стросс-Кан, что, только перезагрузив экономику, только применив сегодня новаторские идеи, можно вывести мир из кризиса. Но не пройдет эта ситуация без потерь. И потери, в любом случае, в каждой стране будут. И, конечно, такие же потери будут в Украине. Вопрос – кто потеряет? Потеряют бедные люди, потеряют те, кто сегодня зарабатывает на кусок хлеба, или потеряют богатые? Вот какая будет справедливость? Мы поставили стандарт справедливости, который реальный сегодня для Украины, это 1000 евро заработная плата и 500 евро пенсия. Это тот стандарт, к которому мы должны стремиться. И безусловно, со справедливостью Азарова, при которой бедные заплатят за богатых, к такому стандарту страна никогда не придет. Мы видели реформы Налогового кодекса, пенсионную реформу, предложение по Трудовому кодексу. И после каждой этой реформы люди, которые находятся на грани выживания сегодня, люди, которые действительно находятся на очень низкой социальной границе, им становятся все хуже и тяжелее жить. Поэтому мы разработали наш план "Новая экономика – новая страна". И мы предложили сегодня, где взять источники для того, чтобы прийти к социальном стандарту справедливости. Первое – это налог на оффшорные компании на Кипре. За 2 года 53 миллиарда выведено из страны ресурса. Если обложить это 15% налогом, то страна получила бы больше 7 миллиардов доходов в государственный бюджет".

Савік ШУСТЕР: Это первое конкретное предложение, которое я слышу, между прочим. 15% на оффшоры.

Наталія КОРОЛЕВСЬКА: "Да, и пенсия… Плюс Кипр. И пенсия, которая сегодня около 100 евро в нашей стране, при таком доходе уже была бы 200 евро, это то, что можно было бы за счет этого ресурса, увеличить социальный стандарт. Наше второе предложение – налоги на дивиденды. Сегодня в нашей стране, после Налогового кодекса, богаче стали только богатые люди, потому что Налоговый кодекс освободил, с 15% понизил до 5% ставку налога на дивиденды. Соответственно, за 2010 год было начислено 19 миллиардов гривен дивидендов. Страна, не получив налоги, недополучила 3 миллиарда гривен доходов в бюджет. Это то, что позволило бы сегодня компенсировать дефицит Пенсионного фонда. Следующее наше предложение – это налог на депозиты выше 1 миллиона евро. Давайте посмотрим на наше правительство: у нас 12 членов правительства-миллионеров, на их счетах сегодня сконцентрировано 500 миллионов гривен, сегодня, на депозитах. Давайте будем справедливыми, давайте поймем, что, выбирая сегодня между богатыми и бедными, мы в стране должны признаться, что модель должна работать, когда бедные будут получать социальные стандарты и будут защищены со стороны государства, а богатые будут платить посильные налоги. Пример Франции… Я несколько слов хочу привести для примера. Смотрите, они поставили для себя задачу, что отменят налог 75% на богатство тогда, когда будет сбалансирован бюджет. А у нас что сделали? У нас женщин по пенсионной реформе заставили на 5 лет больше работать, и сказали, что введут второй уровень пенсионной реформы, когда сбалансируют Пенсионный фонд. То есть вот, двойной стандарт справедливости в Украине. К сожалению, у нас, знаете как, у каждого своя справедливость. То здесь мы должны все-таки взять лучшие европейские примеры и понимать, что, выбирая между бедными и богатыми, все-таки нужно выбрать социальную справедливость. И нужно поставить себе за цель и за задачу социальный стандарт справедливости, к чему мы должны прийти, это 1000 евро и 500 евро. И в то же самое время, наша задача сейчас – это легализация экономики, это то, что будет следующим шагом повышения стандарта. Когда в стране 60% экономики находится в тени, и за эти 60% теневой экономики живут миллион человек…"

Чому так відбувається? По-перше, дуже схоже на те, що  і влада, і опозиція визначились з тим, що дискусії в прямому ефірі будуть у цій кампанії, скоріше, допоміжним елементом, а не визначальним фактором спілкування з виборцями.

Для влади ефективнішим видається монологічний формат рекламних роликів і новинних рапортів про чергові „досягнення” в „реформуванні”, які ніхто не буде спростовувати прямо в кадрі.

Опозиція обрала формат безпосереднього спілкування з виборцями в ході мітингів на місцях. До речі, монологічний формат теж вигідніший опозиційним лідерам, бо принаймні дозволяє викласти свої аргументи без  терору „професійних скандалістів” і політизованих „фріків”, якими майже завжди рясніє студія телевізійних ток-шоу.

Насправді, ми маємо справу з „кризою формату”, коли його практична віддача для реальної політичної боротьби поставлена під сумнів, навіть тими, хто контролює зміст і персональне наповнення. Побічним свідченням цього є той факт, що не знайшлось  бажаючих заплатити не такі великі гроші за участь у програмі Савіка Шустера „Свобода вибору”. (До речі, цікаво, чи були спроби з боку опозиціонерів скористатися таким наче відкритим форматом, щоб отримати  ефір на Першому Національному? Тим більше – при такому дефіциті замовників).

Вибори не стали для політичних шоу імпульсом для розвитку. Схоже, що ближчим часом нам доведеться спостерігати за таким собі „бігом на місці” – коли звичні персонажі будуть відпрацьовувати давно сформульовані тези і технології – аби тільки „святе ефірне місце” не порожніло.

В цьому форматі політики досягли межі . За якою, щоб перемогти – доведеться говорити хоча б про якісь принципові речі всю правду. Після чого може зникнути та вічна можливість компромісу, яка завжди дозволяла найзапеклішим ефірним опонентам  пізніше не лише разом вечеряти в  ресторані, а навіть підтримувати взаємовигідні комерційні і політичні стосунки.