Сильні слова опозиції та мовчання влади однаково свідчать про слабкість сторін у назріваючому політичному протистоянні. А відчуття слабкості небезпечне тим, що може підштовхнути опонентів до використання заборонених прийомів боротьби.

Опозиція має подякувати команді Президента за зірвану спробу провести позачергову сесію як за черговий доказ справжніх намірів Януковича щодо парламентаризму та  демократії в цілому.

Банкова ж має подякувати опозиції за витрачання часу, зокрема, ефірного, на повторення одних і тих самих голослівних звинувачень і ламентацій. Бо насправді кілька справді важливих подій завдяки поведінці опозиції було посунуто на інформаційний маргінес.

Зокрема, 29 січня «Нафтогаз України» підтвердив отримання від «Газпрому» рахунку на 7 мільярдів доларів (або понад 56 млрд. гривень, що на 6 млрд. більше за офіційний дефіцит всього державного бюджету на 2013 р.) за невибраний у 2012 р. газ. Станом на 1 лютого влада нічого зрозумілого з цього приводу не змогла сказати, окрім загадкової фрази Азарова про розмір вимоги у «три місяці виплати всіх пенсій». Тобто, зі слів прем’єр-міністра випливало, що більша половина видатків держбюджету – це лише пенсії, хоча в законі цього не відображено. В будь-якому разі тема рахунку «Газпрому» і реакції влади мала би стати провідною для заяв і дій опозиції. Цього не сталося.

Далі, ще раніше відбулося підписання Угоди про розподіл продукції між британською компанією «Шелл» та українською «Надра Юзівська», у причетності до якої підозрюють близьких партнерів Януковича. Опозиція знову обмежилася поодинокими і обережними заявами.

Не менш резонансним фактом могло стати повідомлення 28 січня про оголошення в розшук екс-депутата БЮТ, а згодом члена фракції Партії регіонів Володимира Шепелєва. Проте згадки про його зв’язки як і з Тимошенко, так і з Юрієм Іванющенком, якого журналісти не соромляться називати «Юрою Єнакіївським», напевно не дозволили ні Партії регіонів, ні «Батьківщині» використати цей привід для інформування громадян про «злочинну» владу/опозицію. Хоча цей депутат, можливо, дійсно причетний до махінацій навколо збанкрутілого банку «Родовід банк», де очевидно лежали гроші виборців обох політичних сил.

1 лютого змінився власник одного з провідних телеканалів країни і всієї медіа-групи «Інтер». Якщо в 2008-2009 рр. Тимошенко на повну силу використовувала в боротьбі темні оборудки навколо «Інтера», то в 2013 р. всі претенденти на її корону воліють про це мовчати.

Не дивно, що в такій ситуації владі вдається нав’язати свій дискурс в рамках давніх і дискредитованих тем чи нових псевдодетективних сюжетів. Опозиції лише залишається стежити за спритністю рук і повторювати старі шаблони про «злочинний режим».

Зокрема, тему вироку Олексію Пукачу – вбивці Георгія Гонгадзе – перетворюється на обговорення «винний» чи «невинний» Кучма, «герой» чи «злочинець» Мельниченко. Насправді, лише завдяки зусиллям Олеся Донія тема повертається в актуальне русло – до обговорення безкарності злочинів, які вчиняються правоохоронцями на замовлення керівництва держави. Однак у Шустера, швидше за все, було інше «соціальне замолення» на цю тему.

Так, сюжет про перебіг справи Гонгадзе, продемонстрований на Шустер-live, можна вважати зразком маніпуляцій та виривання подій з важливого контексту. Підставою для такої маніпуляції нібито є звинувачувальний вирок. Жодного слова про політичні обставини справи, зокрема, «тейпгейт», завдяки якому і почалося справжнє розслідування обставин зникнення журналіста, жодного слова про намагання влади зупинити це розслідування, завести його на манівці.

Натомість час і можливість для вільних інтерпретацій надається екс-прокурору Обіходу, який за його власним визнанням лише кілька місяців займався цією справою. Далі, спостерігається прагнення Шустера захистити адвоката Кучми і обмежити аргументацію його опонентів (Найєма і Подольського). Окрім того, не дотримав свого слова Савік Шустер щодо надання можливості висловитися вдові журналіста Мирославі Гонгадзе. Напевно, з «технічних причин».

Шустер-live, Перший національний, 01.02.2013

Савік ШУСТЕР:…Мы изучили обвинительный приговор и на основании обвинительного приговора, ни журналистских расследований, ни всяких других фактов, которые появлялись за все эти годы, а именно на основании обвинительного заключения мы подготовили вот этот видеоматериал.

РЕПОРТАЖ: 13 або 14 вересня 2000 року міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко в своєму кабінеті особисто наказав начальнику департаменту зовнішнього спостереження Головного управління МВС Олексію Пукачу вбити журналіста Георгія Гонгадзе через діяльність, спрямовану на створення критичних статей про владу. 16 вересня Олексій Пукач за сприяння трьох співробітників Головного управління карного розшуку МВС Миколи Протасова, Валерія Костенка та Олександра Поповича викрали журналіста на бульварі Лесі України і поїхали в бік села Сухолуччя Київської області. Приїхавши на місце, Попович викопав яму розміром 70 сантиметрів на один метр, у яку кинули зв’язаного Георгія Гонгадзе. У нього з кишень вилучили ключі та носову хустку. Георгій просив його не вбивати. Однак Пукач запхав журналісту в рот носову хустку і почав його душити, використовуючи для цього ремінь, знятий з журналіста. Смерть Гонгадзе настала через перелом щитовидного хряща. Після цього Олексій Пукач дістав із багажника каністру бензину та облив і підпалив тіло, а наступного дня повідомив Юрію Кравченку про виконання наказу. У жовтні 2000 року за наказом міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка Пукач таємно від інших спільників переховав тіло Гонгадзе в Таращанському лісі, попередньо відтявши трупові голову. Після вбивства Олексій Пукач пішов на підвищення – очолив Головне управління кримінального розшуку МВС України. У 2003 році Олексій Пукач був затриманий Генеральною прокуратурою України за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчать про стеження за Гонгадзе у травні-липні 2000 року. Проте вже в листопаді того ж року Апеляційний суд Києва звільнив його під підписку про невиїзд, після чого Олексій Пукач зник і був оголошений в міжнародний розшук. 4 березня 2005 року екс-міністр Юрій Кравченко був знайдений мертвим на своїй дачі у Конча-Заспі під Києвом. Того дня він мав з’явитися на допит до Генеральної прокуратури України у справі Гонгадзе. За офіційною версією, Юрій Кравченко покінчив життя самогубством, двічі вистріливши собі в голову. У 2005 році Пукачу висунули заочне звинувачення у вбивстві Гонгадзе. 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винним у вбивстві журналіста трьох колишніх співробітників департаменту зовнішнього спостереження МВС України Валерія Костенка, Миколу Протасова та Олександра Поповича, засудивши їх до позбавлення волі строком від 12-ти до 13-ти років. 21 липня 2009 року Олексія Пукача затримали в Житомирській області. 29 січня 2013 року Печерський районний суд Києва засудив Олексія Пукача до довічного позбавлення волі за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Кримінальна справа щодо міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка та інших посадових осіб, за наказом яких діяв Пукач, розслідується в окремому провадженні.

Савік ШУСТЕР: Главной сенсацией судебного заседания стала реакция Алексея Пукача на вот этот приговор.

СИНХРОН: Суддя: "Вам зрозумілий вирок, підсудний?"

СИНХРОН:Олексій ПУКАЧ: "Він буде зрозумілий тоді, коли Кучма і Литвин будуть сидіти зі мною. Но правду тут, в цьому залі, хотів знати один Федур, більше ніхто. Правду, істину. Не Гонгадзе, не Мельниченко з "Голоса Америки", не Піскуни з ВВС, а Федур хотів знать істину. Істину..."

Савік ШУСТЕР: Слышали все? Ну так, самое главное, что сказал Алексей Пукач: "Я в этот приговор поверю или соглашусь с ним, когда рядом со мной будут сидеть президент Леонид Кучма и Владимир Литвин". Вот это он сказал в зале суда, это слышали все, и это уже по всем средствам информации прошло. Мать Георгия Гонгадзе, она дала интервью Deutsche Welle, и Леся Гонгадзе сказала следующее: "Конец ли это, можно ли поставить точку?" – был задан вопрос. – "Без сомнения, это конец, большая точка с концами в воду, чтобы никто и никогда не смог назвать заказчиков, которые, на самом деле, хотели уничтожить моего сына". На приговор Печерского районного суда немедленно отреагировало правительство Соединенных Штатов.

ТИТРОВАНО: "Ми беремо до уваги засудження і вирок Олексію Пукачу за його роль у вбивстві Георгія Гонгадзе, відважного українського розсліду вального журналіста, якого викрали у Києві понад 12 років тому. Слід вітати цю новину, і ми сподіваємося, що українська влада продовжуватиме займатись цією справою, щоби притягнути до правосуддя тих, хто замовляв викрадення і вбивство Георгія Гонгадзе. Уряд США і надалі усюди підтримуватиме журналістів, які працюють задля інформування громадськості і викриття корупції та несправедливості". – Заява уряду США щодо вироку у справі Гонгадзе. 31 січня 2013 року.

Савік ШУСТЕР: У нас в прямом эфире Мирослава Гонгадзе, жена… вдова… Да, мы пытаемся что-то сделать. К сожалению, связь невеликая, хотя это Соединенные Штаты Америки, но телефонная связь барахлит. Поэтому давайте начнем наше обсуждение. И я приглашаю к микрофону Николая Обихода. Вы этим делом занимались долгие годы и можете об этом говорить достаточно подробно. Но я вам сразу скажу, мы вопрос, можно ли приговор Алексею Пукачу считать точкой, мы этот вопрос задали пользователям социальной сети Facebook. Мы получили вот такой ответ, там 96, если я не ошибаюсь, процентов считают, что нет, что это ещё не окончательное расследование всего того, что произошло. И вот аудитория после дискуссии будет отвечать на тот же вопрос – и рожденные в Украине, и их родители.

В результаті висвітлення «нових» поворотів у справі  у глядача могло залишитися лише одне враження: на нас чекають не менш «нові» подробиці. Зважаючи на те, що розмова більше оберталася навколо плівок відомого майора, владі потрібно, щоб громадська думка продовжувала рахуватися із «голосами», записаними Мельниченком, й усім, що вони казатимуть. Тим більше, що майор вже встиг 29 січня заявити про наявність свідчень про причетність Тимошенко до вбивства Щербаня… 

Іншою «важливою та актуальною» темою виявилися перипетії навколо позачергової сесії Верховної Ради, якої так і не відбулося. «Шустер live» 1 лютого (частково) та «Свобода слова» (ICTV) 4 лютого (повністю) були присвячені з’ясуванню того, справжні чи несправжні підписи 158 (чи 151) народних депутатів від опозиції стояли під вимогою до голови Верховної Ради Володимира Рибака провести позачергову сесію. У такий спосіб спікери та лояльні до влади експерти намагалися примітивізувати та дискредитувати цілі, які ставить перед собою опозиція з допомогою прийому гіперболізації окремих фактів, які нібито кидали тінь на легітимність претензій опозиції на скликання сесії. Мова йшла як про, нібито,  несправжні підписи окремих депутатів (наприклад, О.Турчинова), так і про їхню можливу відсутність в Україні на момент підписання вимоги.

Варто сказати, що прямих доказів у провладного табору про підробку підписів чи неявку не було. Але владі вистачило бездарних і недостатньо переконливих контраргументів опозиції, щоб посіяти сумніви у чесності «Батьківщини», «УДАРУ» та «Свободи» (відсутність останньої у дискусіях про скликання позачергової сесії, до речі, теж була показовим свідченням відсутності єдиної позиції).

Проте навіть у цьому випадку влада, очевидно, вирішила не підставляти своїх людей, доручивши справу дискредитації опозиції своїм старим і новим союзникам з числа політиків та журналістів. Зокрема, у цій ролі двічі відзначився комуніст Олександр Голуб («Шустер-live» та «Свобода слова»), а також журналіст Олександр Чаленко (на «Справедливості» телеканалу «Інтер» та «Свободі слова») і регіонали Олег Зарубінський («Шустер-live») та Вадим Колесніченко («Свобода слова»).  Якщо Голуб чесно сам відпрацьовував в обох ефірах одні й ті ж тези, то Чаленко просто ще раз повторив те, що сказав Зарубінський на Шустер-live:

Шустер-live, Перший національний, 01.02.2013

Олег ЗАРУБИНСЬКИЙ: "Доброго вечора всім. Тільки дві репліки, для того щоб не вступати в дискусію. Тому що це не предмет дискусії, а це була політична заява, і ви її чули вже неодноразово. 23 липня 2009 року ваш нинішній очільник фракції Яценюк в інтерв’ю газеті "Аргументи і факти", говорячи про угоду, яку ви назвали типовою, сказав, що ця угода, цитую: "Приведе Україну до банкрутства. І ті, хто заключив цю злочинну угоду, мають бути покарані. Це було 23 липня 2009 року. Це є правда. Тепер що стосується позачергової сесії, яка не відбулась, або зборів, які начебто відбулись або не відбулись. Шановні колеги, я вам скажу так як є. До мене підійшов представник однієї з опозиційних фракцій, він перший раз прийшов до парламенту. Оскільки він мене бачив, знав, почав говорити про персональне голосування. Я люблю і хочу про це говорити, бо сам завжди персонально голосую. Оскільки завжди, коли це потрібно, в сесійній залі. Він трошки моралізаторствував, казав, що це треба робити. Я кажу: ви абсолютно праві. Але ті, хто знає історію цієї кампанії про персональне голосування, для них вона не завжди симпатичною виглядає. Частково колега Голуб вже сказав чому. А я ще скажу. Я не беру 2008, 2009 рік. Буквально наприкінці попередньо каденції Верховної Ради той, хто сьогодні активно лобіює це питання, виходив вранці на трибуну, черговий раз казав "Тільки персональне голосування". Потім цей же пан Яценюк зникав на цілий день. І потім за нього голосували його карткою. Це було буквально кілька місяців тому. Тому я для вашого колеги сказав, що ви правильно ставите питання. А особливо для тих, хто не знає історію цієї кампанії, воно дуже привабливо і дуже симпатичне. Але в даному разі він сказав дуже гарну фразу: так, це робили мої попередники, але ми ж це не робили". Він сказав: давайте почнемо з чистого аркушу. Оце правильна позиція. Але якщо починати з чистого аркушу, то цей аркуш має бути абсолютно чистий, а не поділений на дві колонки однією вертикальною рискою: що ми вимагаємо від наших опонентів, а що дозволяємо самі собі. І коли в інтернет-ресурсах, в тому числі явно не провладних, друкується два підписи. Один поставлений в одному місці однією людиною, а інший – в так званому підписному листі. Повірте, якщо людині 40-50 років, вони вже стільки разів у житті підписалась, ну не може вона робити два підписи, які абсолютно не подібні один до одного. Не може! Тому коли ми кажемо про чистий аркуш, коли ми кажемо про нову якість роботи Верховної Ради – правильно, на 110% за. Ми з колегою це не просто підтримуємо, ми так і діємо. Але шановні, давайте тоді не ділити білий аркуш на дві частини для когось і для себе. І давайте тоді, шановний колега, відповімо на питання іншого. Якщо буде з’ясовано, а це може бути з’ясовано, бо ви самі знаєте, що там підписували цілий ряд не самі депутати. І коли ми говоримо про конституційні норми, коли ми говоримо про регламент, то там сказано, що це підписи помічників народних депутатів у той час, коли народні депутати на островах? Підписи секретаріату фракції, які плутають по-батькові свого лідера, те що в Інтернеті всюди було. Або може це просто елементарно підроблені факсиміле, як один з депутатів, який підписався, вимушений був заявити. Ні, шановні, це підписи народних депутатів України. Тому що висуваючи справедливі претензії, висуваючи справедливі вимоги до своїх опонентів, почніть, шановні, із самих себе. Бо в іншому разі немає ніякої довіри. Знаєте, кажуть так іноді… Погодьтесь, що це справедливо. Коли на твоє боці факти – бий фактами. Коли на твоєму боці закон – бий законом. Коли на твоєму боці немає ані фактів, ані закону – бий кулаком об стіл. У нас тут немає столів, тому крик у мікрофон – це своєрідне биття кулаком об стіл. А я вам наводжу конкретні факти. Ми ж не незрячі. Шановні, ми ж прекрасно бачимо. Хоча дуже делікатно проходять камери. Все є в Інтернеті, подивіться, будь ласка, скільки людей було вчора. Подивіться скільки людей вчора, порахуйте, коли кажуть про 158 чоловік. На 10-ту годину, коли були призначені ці збори, було 20 людей. Скажіть, що це правда. А вже в 10:30 зібрались більше. На 10:32 зібралось депутатів набагато менше, ніж ви зараз кажете. І це легко перевірити. І тому ще раз хочу сказати: давайте почнемо всі із себе. І ще один дуже важливий момент. Ця кампанія навколо сесії, яка не відбулась, цих зборів депутатських – вона є віддзеркаленням однієї проблеми в нашій українській практичній політиці. Підкреслюю, практичній політиці, а не політичних заявах. Полягає вона в тому, що між змістом і формою. Дуже складні стосунки. Не тільки в Україні, до речі. Тому що спосіб дій і зміст дій проблематичні не тільки в Україні. Але що відбувається. Відбувається домінування способу дій над замістом дій. Чому? Дуже просто. Тому що зміст – це важко, це неепатано, це виснажливо, це системна рутинна робота. І тому форма полягає в театралізованих перфомансах, в блазнюванні, чому ми є свідками. Ви знаєте, що є люди, які просто своєю моделлю поведінки висувають елементарне блазнювання. Я вже не кажу про фіґлярство, я не кажу про хронічний крик у сесійній залі. Чому це робиться? Тому що це легше, ніж займатись змістом. У нас є предмет змістовної роботи. І дуже правильно колега Смітюх сказав про ті процеси, які зараз відбуваються в енергетичній сфері. Чому б нам зараз, забудучи хоча б на деякий момент, про свої політичні гасла, бо вони завжди будуть… І завжди ті, хто в даний момент в опозиції, будуть говорити про дострокові вибори. І ви завжди будете аплодувати. Єдине, що треба сказати: ті, хто був при владі, вони все робили, щоб жодних дострокових виборів не було, навіть коли вони були указом Президента Ющенка оголошені, законно оголошені. Все було через суди приватизовано… Кажуть, що зараз приватизовані суди. А раніше які були суди? У 2008 році мали відбутись дострокові вибори, після того як місяць не існувала коаліція. Що зробили через суди? Що кострових виборів не було. Тому, шановні, це політичні заяви, вони яскраві і ви завжди будете цього аплодувати. Але у нас є ті речі, які можуть нас об'єднати. Вони пов’язані з національним державним інтересом. І те, що зараз робиться у сфері енергонезалежності, нарешті за 20 років. І те, що ми не будемо казати про договори, які Яценюк назвав злочинними, що це типові договори. Відхрестимось від цього, від такого несправедливого адаптування. Цим ми зробимо користь Україні. І те, що сьогодні може почати проекти, які за 10 років призведуть Україну до можливості не закуповувати газ і інші енергоносії і практично насправді стати незалежною, але не тільки на папері – це є зміст політики. Я пропоную, щоб зміст все-таки превалював, домінував над способом дій. Бо спосіб дій завжди буде таки, який є кон'юнктурний. І спосіб дій буде залежати від того, хто де сидить у цьому залі".

Свобода слова, ICTV, 4 лютого 2013 р.

Олександр ЧАЛЕНКО: "…Так вот такой вопрос вам, как бывшему вице-премьеру по гуманитарным вопросам. Вы всегда в своих выступлениях в парламенте, в общественных дискуссиях всегда защищаете проблемы украинской мовы. И насколько я помню, вы вместе с Виталием Кличко, по-моему, даже с Александрой Кужель стояли около Украинского дома в августе 2012 года, протестовали против закона о повышении статуса русского языка, автором которого является Вадим Колесниченко. И вот я, когда вы, я имею в виду вы – депутаты-оппозиционеры, подали подписные листы за созыв внеочередной сессии, я обнаружил такую вещь, что, например, Виталий Кличко, который вместе с вами стоял, защищал украинскую мову, подписался не на украинском языке, а Виталий Кличко. Александра Кужель, которая, так сказать, рвет голос, тоже подписала на русском языке. Почему? Что произошло? Это первое. И второй момент. Я спрашивал, кстати, у Александры Кужель…"

Андрій КУЛИКОВ: Господин Чаленко, объясните мне. Вы за ограничение прав русскоязычных граждан? Вы хотите их заставить подписываться на украинском языке?

Олександр ЧАЛЕНКО: "Нет, я хочу спросить, почему люди, которые выступают против повышения статуса русского языка, которые постоянно защищают украинскую мову, ею не пользуются в быту? Это первый вопрос. И второй вопрос. Скажите, пожалуйста, почему ваш коллега Александр Валентинович Турчинов – все мы знаем, что он Александр Валентинович – подписал эти подписные листы не как Александр Валентинович Турчинов, а как Александр Васильевич Турчинов? Что с ним произошло? Я спрашивал у Кужель – почему на русском языке? Она сказала: "Температура 39 у меня была".

Андрій КУЛИКОВ: Вопрос понятен. Оба вопроса понятны, господин Чаленко.

…

Андрій КУЛИКОВ: Вадим Колесніченко.

Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО: "Я хотел бы все же реплику. Вы знаете, вот когда человек с умным лицом говорит неправду публично – это уже нехорошо. Но это визитная карточка нашего парламентаризма. Когда вы говорили, что в суде Колесников доказал свою невиновность, вы забываете другое – что начальник следственного управления, начальник следственной группы Генеральной прокуратуры сделал публичное заявление о том, как его заставили сфальсифицировать уголовное дело против Колесникова. И это стало результатом того, что дело рассыпалось. Это первое. Второе. Зачем же мы в очередной раз опять начинаем играть циферками? В соответствии с регламентом, для того чтобы внеочередная сессия была собрана, необходимо, чтобы депутаты собрали не менее 150 подписей. Этих подписей не было. 14 подписей было поставлено штемпелями. А то что потом кто-то пришел – да хоть 200 – это уже было вне закона, вне закона о регламенте. Поэтому пожалуйста, если вы закон защищаете, то защищайте его от "а" до "я", а не так – вот здесь я рыбу заворачивал, а вот здесь я селедочку порежу".

Шустер-live, Перший національний, 01.02.2013

Савік ШУСТЕР: Прямой эфир. Первый национальный, телеканал "Эра". Сергей Соболев у микрофона. Александр Голубь, пожалуйста.

Олександр ГОЛУБ: "Уважаемый коллега, такая пламенная речь. Но у меня сразу возникло несколько вопросов. Вы на счет Азербайджана говорили. Я думаю, всем или не всем известно, что как раз присутствовавшие в Европе представители "Батьківщини" как раз не голосовали за вопрос политзаключенных и Азербайджане. Очень хотелось бы знать, почему вы так пламенно здесь рассказали. Хотя фактически это открывало создание списка политзаключенных, в том числе это могло бы коснуться Украины. Это первый вопрос. Второй вопрос. Я понимаю логику, по которой была попытка собрать эту сессию. Можно было бы ее поддержать, я абсолютно разделяют тот вопрос о том, что это должно быть четко, законно, голосование каждый за себя. Но подделанные подписи, если это соответствует действительности, это ничем не лучше, чем карточка, которую отдали кому-то голосовать. И в связи с этим… Я думаю, что вы тоже должны быть заинтересованы в выявлении истины. Если будет доказано, в том числе при помощи не парламентских представителей, а экспертов. Парламент вполне может обратиться к судебным экспертам, которые в состоянии определить – подпись действительна или недействительна. Готовы ли вы с тех депутатов, подписи которых подделаны, снять депутатский мандат, привлечь их к криминальной ответственности? И второй момент. Вопрос отсутствующих депутатов очень легко решается. Сегодня все компьютеризировано. На всех соответствующих компьютерах есть, кто когда из страны выехал и кто когда в страну вернулся. Установить эти вещи можно. Я не знаю, прав ли господин Рыбак, у меня нет на сегодняшний день 100% информации. Но со своей стороны готовы ли вы, если такие факты будут выяснены, снять с этих депутатов неприкосновенность либо чтобы они оказались от депутатства?"

Свобода слова, ICTV, 4 лютого 2013 р.

Андрій КУЛИКОВ: Олександр Голуб, народний депутат, фракція Компартії України,

Олександр ГОЛУБ: "Уважаемая коллега, у меня к вам два вопроса. Первый вопрос заключается в том, что вы говорите – те голосования, которые прошли (действительно имеете на это право), которые прошли голосования чужими карточками тех людей, которые не были, вы их не признаете, подаете в суд. Это будет касаться всех законопроектов, которые таким образом голосовались, или только тех, которые вам не нравятся? Потому что я утверждаю, что законопроекты, которые касались вступления Украины в ВТО и про евроитнтеграцию, они так же голосовались. К слову говоря, есть видеозаписи соответствующие в Верховном Совете, которые подтверждают о том, что они голосовались карточками отсутствующих депутатов. То есть будете ли вы опротестовывать и эти законы, в том числе как вы последовательны?"

Андрій КУЛИКОВ: А, может, там срок давности уже прошел?

Олександр ГОЛУБ: "Нет, как раз не прошел. И второй вопрос. Вы знаете, вы совершенно справедливо, я абсолютно вас поддерживаю в этом, ставите вопрос в отношении того, что голосовать своими карточками, и тот человек, которые присутствует. Но вот если… Я подчеркиваю "если". Я ж не знаю, я не эксперт, допустим, криминалист и так далее. Если подтвердится, что подписи депутатов, которые ставили за созыв внеочередной сессии, были сфальсифицированы, как вы со своей честностью и принципиальностью готовы поступить с этими депутатами?"

Володимир ФЕСЕНКО: "А с какими? Теми, кто фальсифицировал или..?

Олександр ГОЛУБ: "Нет. Если фальсифицировали не депутаты, то есть подделка документов, это уголовное дело, это совершенно понятно. В данном случае я говорю: если подтвердится".

Олексій ГАРАНЬ: "А если не подтвердится?"

Олександр ГОЛУБ: "Ну так пожалуйста. Но я говорю: совершенно очевидно, то есть установить, кого не было в этот день в Украине – это проще простого. Все компьютеризировано, кто выехал, когда вернулся. Это объективно".

Андрій КУЛИКОВ: Господин Голубь, понятный вопрос.

Оксана ПРОДАН: "Я дякую дуже вам за питання – і за перше, і за друге. Стосовно того, хто підписувався під зверненням щодо позачергової сесії. Законно, незаконно. Ми провели збори опозиції в приміщенні Верховної Ради. Ми були під камерами, нас було 158 народних депутатів. Це найкращий доказ того, що 158 депутатів мінімум готові приймати участь в позачерговій сесії, і найкращий доказ того, що Голова Верховної Ради порушив закон, не скликавши сесію. А стосовно незаконності попередніх законів усіх, про які ви казали, і інших. Ми народними депутатами стали 100 днів тому. І ці 100 днів ми, як фракція "УДАР" Віталія Кличка, зобов’язані забезпечити законність, в першу чергу законність Верховної Ради. Тому ми почнемо з тих рішень, які були проведені і прийняті при нас. Всупереч закону, з порушеннями закону. І перші рішення, якщо відкручувати назад, то це призначення голови Нацбанку, це призначення уряду і так далі. Ми почнемо з цього. Буде час робити далі, не буде чим зайнятися – будемо займатися і тими законами, які ви проводили до нас".

Олександр ГОЛУБ: "Я ничего не имел против собрания. Пожалуйста, я ж ничего против не имею. Но я еще раз подчеркиваю вопрос: если будет доказано, что такой-то депутат из оппозиции – кстати, необязательно из вашей фракции – сфальсифицировал подпись, его не было, то есть он фактически сделал ту же подделку, как тот, кто отдает карточку, как вы поступите по отношению к этому депутату?"

Оксана ПРОДАН: "Я абсолютно уверена в том, что такого быть не может по нескольким причинам. Спасибо".

Отже, влада цілком свідомо і організовано використовує явні чи уявні прорахунки опозиції для підриву довіри до будь-яких її аргументів. Проте засоби та виконавці Банкової демонструють явну деградацію з точки зору ефективності. Хоча якщо суперник слабкий і роз’єднаний, навіщо напружуватися…

В цьому контексті не зрозуміло, чому опозиція так невміло реагує на такий примітивний тролінг, чому спікери не були готові протиставити не менш документальні свідчення нефальсифікованості 151 підпису. Для чого тоді взагалі брати участь у програшній дискусії? Невже заради імітації активності?

Частково відповідь на це запитання дав перегляд «Справедливості» з Анною Безулик на «Інтері». На відміну від колег, Анна Безулик, поки що, може собі дозволити показати справжній, а не сфальсифікований контекст подій навколо парламенту – а саме прагнення опозиції озвучити претензії до влади у зв’язку із звинуваченням Тимошенко у вбивстві, і намагання Банкової не допустити витоку неконтрольованої і незручної інформації про новий процес проти головного опонента Януковича.

Щоправда, ведуча лише наполовину впоралася зі своїм завданням: з допомогою жорсткого і вмілого модерування дискусією розкрила відсутність у опозиції реального плану як протидії Януковичу, так і сприяння визволенню Тимошенко. Проте інша половина – продемонструвати безпорадність Партії регіонів – не вдалася через завбачливе рішення Банкової не підставлятися даремно під очевидний удар і зазнавати невиправданих репутаційних втрат.

Партія регіонів не виграла і не програла нічого від відмови брати участь у програмі, яка нею не контролюється і не регламентується. Після того як програма-мінімум із продовження дискредитації Тимошенко виконується з допомогою і «Шустер-live» і «Свободи слова», для влади виглядає недоцільним виходити на прямий герць із адвокатом Сергієм Власенком чи екс-колегою загиблого Щербаня Олександрою Кужель, не кажучи про те, щоб відповідати на запитання в’їдливих соціолога Євгена Головахи та журналіста «Української правди» Сергія Лещенка (всі перераховані були гостями «Справедливості»)  .

До речі, саме за запрошення останнього Безулик варто поставити великий плюс. Лещенко безпосередньо розслідував справи Лазаренка і Тимошенко, ознайомлювався з архівами американського суду та прокуратури. Він спокійно міг би при нагоді поставити кілька складних і водночас простих запитань тому ж Ренату Кузьміну, так само як і Сергію Власенку.

На нашу думку, якщо Безулик вдасться залучити до участі в анонсованій програмі про можливу парламентську кризу Сергія Рахманіна чи Юлію Мостову з «Дзеркала тижня» (а вони з 1995 року бачили не одну таку ситуацію і знають майже всіх дійових осіб), то можна буде сказати, що програма у своєму розвитку рухається у правильному напрямку.

Хоча, у зв’язку зі новим складом власників, виникає логічне запитання щодо долі такої програми.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено  тут.