Ще зовсім недавно стратегія «інформаційної блокади» домінувала у стосунках влади з суспільством. Альтернативні, опозиційні  точки зору пробивалися до масової свідомості, компенсуючи труднощі доступу переконливістю «забороненого плоду».

Нонконформістські прояви в телеефірі, перетворювали на героїв «морального опору» журналістів, дикторів і, навіть сурдоперекладачів. На хвилі суспільного визнання багато хто із них приходив у політику, а дехто залишається там і зараз.

З часом ситуація змінилася. Не йдеться, звісно, про традиційно провладну «картину дня», що транслюється в офіційних новинних випусках  - хоч її впливовість та переконливість для більшої частини аудиторії вельми сумнівна. Але, принаймні,  політичним ток-шоу важко закинути якесь тотальне блокування опозиційних спікерів.

Скоріше, навпаки, – їхнє представництво в ефірі є неодмінним елементом для реалізації справжніх цілей самого існування подібних шоу. Ось їх перелік: створення ілюзії плюралізму, віртуалізація протестних настроїв, «шоуїзація» політики, нав’язування глядачам пасивної, споглядальної моделі сприйняття суспільно важливої інформації.

До речі, в цьому контексті, навіть дещо наївним, з нашого боку, було виказувати претензії персонально до ведучих. Як кваліфіковані, досвідчені і високооплачувані  медійники-професіонали, вони точно не мають жодних ілюзій щодо цілей і наслідків своєї діяльності.  Навіть, якщо демонструють «іронічну відстороненість» та «об’єктивізм».

Та повернемось до опозиції. Попри не раз відзначені нами маніпулятивні ігри  - з форматом, персональним складом гостей і експертів, стилем поведінки ведучого, і ще чимало малопомітних широкому загалу, але важливих технологічних подробиць, які дозволяють корегувати враження аудиторії в потрібному напрямі  - відкритим залишається одне питання.

Чому, отримуючи суттєво ширший доступ до ефіру і доволі часто, маючи відчутну перевагу в ефірних дискусіях (особливо в останній час, що ми також відзначали)  опозиційним спікерам не вдається досягнути того рівня переконливості, який вони мали, скажімо, в часи «помаранчевої революції»?

Огляд програми «Свобода слова» на ICTV від 11 березня спонукав замислитись саме над цим питанням. Заявлена тема програми виглядала так:

ICTV, Свобода слова, 11.03.2013, 23:15

Андрій КУЛИКОВ: Доброго вечора! У прямому ефірі – "Свобода слова". Я – Андрій Куликов. Партія "Свобода" заявляє, що нинішній парламент уже працювати не буде. А "Батьківщина" оголосила про початок народних віче і народного повстання проти нинішньої влади уже цього тижня. Експертів у студії "Свободи слова" запитуємо: це революційна ситуація чи революційна імітація?

Отже, як бачимо, опозиція, устами одного із своїх лідерів Арсенія Яценюка, вдалася до використання «сильних» термінів - таких як «народне повстання проти режиму». Нас не стільки цікавить ефективність обраної технології, як особливості його публічної репрезентації - передусім, в телеефірі.

 Та й сама по собі заява з претензією на демонстрацію сили мала б супроводжуватись якщо не конкретними результатами,то яскравими символічними кроками, які б резонували з протестними настроями в тому чи іншому регіоні - персоніфікованих щодо відомих фігур, відомих місцевому населенню як уособлення негативу. Втім, це вже питання до технологів.

Що стосується, спікера «Батьківщини» в програмі «Свобода слова» Андрія Шевченка, то йому, на наш погляд, не вдалося реалізувати очевидне завдання - сприяти емоційному включенню аудиторії чи хоча б скористатися ефірним часом для того, щоб підкреслити «винятковість» наступних акцій опозиції.

Звісно,мало кому під силу змагатися з умінням «нагнітати емоції» Юлії Тимошенко. Але ще раз звернемо увагу на те, наскільки важливою є роль того, хто транслює меседж.

Андрій Шевченко, імідж якого є чи не втіленням поміркованості та розважливості, навряд чи був кращим вибором для того, щоб транслювати «революційний» посил. Власне, сам Андрій уже в перших реченнях відмовився від використання самого  терміну «повстання»:

Андрій КУЛИКОВ: Глядачі у студії "Свободи слова" сьогодні поділилися за відповіддю на запитання "Чи потрібна Україні сьогодні революція?". 56% глядачів у студії вважають "потрібна", це буде червона крива, 44% вважають "не потрібна", це буде синя крива. Активно працюйте з вашими пультами, пані та панове. А я запрошую до центрального мікрофона Андрія Шевченка, народного депутата з фракції "Батьківщина". Пане Шевченко, лідер вашої політичної сили Арсеній Яценюк оголосив народне повстання проти чинної влади. І уже ми сьогодні чули це запитання, воно цікавить: в який спосіб це повстання – зі зброєю в руках? І яка мета цього повстання? Просто захоплення влади?

Андрій ШЕВЧЕНКО: "Я не знаю, чи повстання буде найкраще слово, чи революція. Мені більше подобається слово "зміни". Я думаю, що це те слово, яке сьогодні могло би об’єднати всіх в країні, тому що за нашим цим багатослів’ям ми не можемо не помічати очевидної речі – те, що країна на повній швидкості рухається не туди. Це роками закладалося силами багатьох президентів, багатьох урядів, але зараз це доходить до такої потворної довершеності. І для кожного зрозуміло, про що йдеться. Це країна, в які неможливо добитися справедливості. Це країна, в якій усі соки з усієї держави витягуються, і вони збираються жменькою людей. Я думаю, що це та реальність, про яку потрібно говорити. Я думаю, що лише абсолютно байдужа, безсердечна і нерозумна людина може бути задоволена тією ситуацією, яка зараз є в країні. І мені здається, це той настрій, який зараз об’єднує. І про що говорити з людьми? Мені здається, що дуже просто. Важливо, щоб кожен нарешті зрозумів, що та система, яка зараз склалася в країні, – це персональна загроза для кожного з нас і для нашого майбутнього. В такій державі страшно і некомфортно жити зараз і, тим більше, залишати її далі. Якщо ти вчитель, це означає, що ти живеш на жебрацьку зарплату і тебе потім викинуть на пенсію на копійчану. Якщо це студент, ти розумієш, що шанси знайти хорошу роботу – ту, яку ти заслуговуєш, а не ту, за яку ти зачепишся – мізерні".

Андрій КУЛИКОВ: А якщо ти політик, то тоді..?

Андрій ШЕВЧЕНКО: "А якщо ти політик, то це означає, що ти за крок або до кримінального переслідування, або до в’язниці, як це сталося з Юлією Тимошенко. Я думаю, що саме це об’єднує зараз всіх. І мені здається, ще раз, якщо підсумувати настрій, не бачу сенсу тут вправлятися в красномовстві, люди розуміють прості речі. Перше. Так далі жити не можна. Друге. Люди розуміють, що ми заслуговуємо на краще. І третє. Люди розуміють, що зараз потрібно не вправлятися в тому, як ми краще діагноз поставимо, а справді думати, який вихід. Вибори, про які говорила Олена, – це справді один із очевидних виходів для країни".

...

Андрій ШЕВЧЕНКО: "І необов’язково шукати для цього броньовики або Керенського, Олександре. Я думаю, що насправді 12-й рік, він не пройшов просто так. Ці вибори змінили парламент. Ми обіцяли, що вибори змінять парламент, і це сталося. Щонайменше за цих півроку ми не побачили жодного такого закону, яких ми надивилися в попередньому скликанні".

Андрій КУЛИКОВ: Пане Шевченко, але вони змінили цей парламент так, що ваші союзники кажуть, що цей парламент уже не працюватиме.

Андрій ШЕВЧЕНКО: "А отут є сенс поговорити про причини того, що сталося. Тому що коли постала загроза персонального голосування, стало зрозуміло, що в більшості в цьому парламенті у Януковича немає. І це ж теж реальність. Було 240 карток. Але зараз немає реальних навіть 200 голосів. І тому це означає, що в України є два виходи і в цього парламенту є два виходи: або цей парламент почне голосувати виключно за ті закони, які підтримає обидві частини зараз розсвареної України… І я назву, які це закони. Це ті закони, які нас просувають до угоди про європейську асоціацію. Це ті закони, які можуть реально допомагати нам змінювати життя. Це ті закони, які стосуються виборів за відкритими списками, правосуддя і так далі. Або цей парламент працювати не зможе. Тому це та реальність, яка є, і від цього треба відштовхуватися".

Очевидно, що вдаючись до риторики, яка мала б резонувати з протестними настроями населення, потрібно, як мінімум демонструвати одностайність - не стільки навіть ідейну і змістову - як одностайність репрезентації своїх декларованих ідей і цілей. Якщо цього немає - більшість громадян майже одразу відчуває «штучність» - оту саме «технологічність» лозунгів, яка не дозволяє навіть щирим прихильникам ідентифікувати себе з політичною силою.

Це, до речі, теж один з наслідків, медійної обробки населення, цієї нескінченної низки взаємних ефірних «поливів», після яких не те що не хочеться підтримувати нікого, а хочеться лише триматися подалі від будь-якої політичної участі.

Щоб переламати ситуацію, необхідно відходити від ритуальної опозиційної риторики, від її загального, по суті, безособового характеру звинувачень на адресу «злочинного режиму».

Більшість населення нелегко живе за будь-якої влади. В цьому власне причина іманентної опозиційності, що домінує в суспільній думці. Але щоб перейти до політичної активності, відкрито встати на сторону конкретної політичної сили, відірватися від лінивого споглядання телевізійних міжпартійних  «розбором» - для цього потрібні куди сильніші аргументи.

Якщо за риторикою стоятимуть реальні факти, коли опозиція допомогла людям віднайти справедливість, добитися відставки чи хоча б публічного осуду продажного чиновника чи судді, захистити  бізнес від наїзду рейдерів чи податківців - тоді вихід в прямий ефір стане реальним імпульсом для політичної мобілізації. Саме заради цього, можна за словами Яценюка «жертвувати всім».

Без цього – «революційна» риторика залишиться   в межах телевізійних студій - об’єктом іронії для журналістів  та провладних спікерів:

Ольга Мусафірова, "Новая газета".

Ольга МУСАФІРОВА: "Для того чтобы ответить на этот вопрос, мне нужно знать несколько исходников. Первый. Достаточно ли хорошо организаторы изучили мировой революционный опыт? Второй. Восстание планирует вооруженное или мирное? Третий. Если вооруженное, то где находится арсенал с оружием или обойдемся только вилами и мясорубками? И четвертый. Кто собирается сыграть роль Ленина, как в кино, который готов озвучить свои апрельские тезисы?"

Андрій КУЛИКОВ: В’ячеслав Піховшек, політичний аналітик, журналіст.

В’ячеслав ПІХОВШЕК: "Я почну з думки, що крім того, хто зіграє роль Леніна, ще треба дізнатися, хто зіграє роль броньовика, на якому стоїть Ленін. Але наукове визначення революції є тільки одне – це зміна форми власності. Ми таку революцію пережили тільки один раз, і потім землеустрій 27-30 років. Іншої зміни форми власності ми не знали, тому і в революції я не вірю".

Андрій КУЛИКОВ: Євген Магда, журналіст, політичний експерт.

Євген МАГДА: "Я думаю, що епітет "революційна" зайвий, і тому ми можемо говорити швидше не про ситуацію, а про профанацію. Тому що політичні сили, які на виборах обіцяли суттєві зміни, вони на сьогоднішній момент не мають такої можливості це зробити, і тому вони змушені до певної міри профанувати революційну ідею".

Заради справедливості,зазначимо, що майже тотальний скептицизм журналістів та експертів  щодо революційного потенціалу опозиції дещо «розбавив» Сергій Таран:

Андрій КУЛИКОВ: Сергій Таран, центр досліджень "Соціовимір".

Сергій ТАРАН: "Умови в суспільстві для революції, безумовно, є, це важко заперечувати. А от чи стануть ці умови ситуацією – залежить від того, наскільки опозиція усвідомить, що революція не може бути спонтанною, вона потребує дуже серйозної підготовки. Для цього потрібно, щоб опозиція почала створювати осередки спротиву на місцях, в робітничих колективах, серед студентства, серед профспілок. Для цього потрібні не разові акції, а системна робота, мережі, які будуть тренуватися маленькими успіхами, куди будуть залучені не лише політики, але і громадяни. Для цього потрібно, щоб це були дієві організації, які будуть працювати щодня. І що дуже важливо – потрібно, щоби сама опозиція своїм власним прикладом, своїм життям і своїми моральними стандартами показала, що те, що вони пропонують, є якісно кращим, ніж те, що ми маємо зараз".

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено  тут.