Через столичний «сніговий колапс» (не важливо – чи то в буквальному, чи то в конспірологічному сенсі) не вийшла в ефір понеділкова «Свобода слова з Андрієм Куликовим», що певною мірою спростило завдання нашого моніторингу, залишивши до розгляду лише програму Савіка Шустера. Але й йому довелось «вмонтовувати» у своє шоу трансляцію футбольного матчу збірних Польщі та України, суттєво скоротивши хронометраж суто політичної частини.

Оскільки учасники шоу Шустера не «порадували» нас, як спостерігачів, нічим особливо оригінальним, то на початку сьогоднішнього огляду спробуємо вдатися до деяких узагальнень.

Свого часу Андрій Куликов сказав: «Користь політичних ток-шоу на українському телебаченні полягає в тому, що вони дають висловитись і опозиції, і громадянському суспільству, а також показують глядачам справжні обличчя політиків».

Протягом тривалого часу в своїх моніторингах ми намагалися оцінити реальну роль ток-шоу в нашому політичному житті та їхній уплив на масову свідомість і громадську думку. І дійшли менш утішних висновків.

Не заглиблюючись у подробиці окремих технологічних прийомів та інформаційних кампаній, які реалізовувалися в рамках цих програм (охочих спрямовуємо до архіву наших моніторингів), спробуємо коротко означити висновки, які не дозволяють сприймати цей телевізійний продукт (за окремими винятками) в категоріях соціально відповідальної журналістики.

Так, в ефір програм потрапляють – і достатньо часто – представники опозиції, але сам заданий формат і персональний підбір експертів та учасників позбавляють їх шансів бути почутими й осмисленими на раціональному рівні. (Це якщо залишити поза увагою нездатність багатьох опозиційних спікерів вийти за межі загальної риторики.)

Справді, поціновувачі політичних шоу за ці роки побачили справжні обличчя політиків – тільки список цих політиків надто обмежений, та й обмежений, зазвичай, політиками другорядними (це особливо стосується провладних спікерів), які, не маючи жодного реального впливу на прийняття політичних чи управлінських рішень, відпрацьовують в ефірах – можна припустити, хто місце в прохідній частині парламентського списку, а хто й цілком реальну фінансову підтримку.

Так нешироке коло «спікерів-професіоналів» безповоротно погубило власну політичну й людську репутацію в скандальних «дискусіях» без мети й результату. Але це зовсім не заважало створювати особливо комфортну «монологічну» обстановку, скажімо, для прем’єр-міністра чи генерального прокурора та його заступників – саме тоді, коли це було вигідно для нинішньої влади.

Актуальність заявлених тем втрачає значення через (не втримаємося від самоцитування важливого, на наш погляд, висновку) «смисловий хаос, в якому нечасті спроби учасників вдатися до раціональних аргументів нівелюються істеричними гучними меседжами “про все і ні про що”, або особистими образами – найсприятливіше тло… ні, навіть не для того, щоб нав’язати потрібну точку зору чи переконати в правильності того чи іншого рішення, а для того, щоб раз по раз транслювати глядачам враження неможливості однозначної інтерпретації того, що відбувається в ефірі, а тим більше – зробити на цій основі раціональні висновки».

Таким чином, політичні ток-шоу виконують багатоцільову роль. Колись вони були демонстративними символами плюралізму думок. У прикладному сенсі це радше ефективний засіб переведення протестних настроїв у пасивний, споглядальний режим. Обраний формат, основний стиль модерування кінець-кінцем остаточно перетворили ток-шоу на нескінченну «мильну оперу» з «вертикальним» сюжетом, стабільним набором «акторів», передбачуваним набором риторичних прийомів і аргументів.

В одній зі своїх публікацій на ТК Георгій Почепцов згадував, що в сучасних дослідженнях телесеріалів психологи встановили: коли людина дивиться знайому їй серію, вона відновлює свої життєві сили, психологічно відпочиває.

Прогнозований контент створює для глядачів політшоу такий самий комфортний стан – наче й до політичних інтриг долучився, і передбачуваність поведінки й реакцій учасників не викликає неспокою, й за межі затишного домашнього світу виходити не довелося.

Ну і, звісно, хаосоподібний формат ток-шоу – чи не кращий майданчик для інформаційних маніпуляцій. Захисні бар’єри раціонального мислення остаточно розмиваються в спогляданні банального обміну звинуваченнями та особистими образами – і відкривається можливість для вкидання будь-яких потрібних маніпуляторам інформприводів, фейкових новин, розкручування будь-яких персонажів.

Статус «програми про політику» під гучними назвами «Большая политика», «Свобода з Савіком Шустером» надає маніпуляціям додаткової переконливості.

Можливо, остання програма Савіка Шустера й не може слугувати найяскравішою ілюстрацією наших висновків. Але, як це часто буває, навіть у «середній» за насиченістю маніпуляціями програмі можна знайти дещо цікаве.

Ось, наприклад, як на рівному місці «вкидається», як кажуть, на пробу ідея про кількісне скорочення українського парламенту. Ідея, яка цілком може «лягти» на масову свідомість на тлі загального роздратування владою. Та водночас, ідея, яка чаїть у собі небезпеку сповзання до жорстких форм авторитаризму. Що з того, що опозиційні політики розкритикували ідею – для її реального осмислення додаткового часу в програмі не відводиться – а результат є: ідея потрапила у свідомість глядачів, отримала певну легітимізацію й відкрила можливість подальших маніпулятивних ігор із цією темою, яких невдовзі варто очікувати.

«Інтер», «Шустер live», 22.03.2013, 20:30

«Савік Шустер: Смотрите, 19 марта, на этой неделе, в Харькове объединение общественных организаций "Единая социальная сеть" провело ежегодную конференцию. Они обратились к президенту с требованием распустить парламент нынешний. В противном случае, харьковчане пригрозили инициировать всенародный референдум по смене политической системы. Соответствующая резолюция была принята единогласно. Вот Георгий Тихий там был. И вот, что он рассказывал.

СИНХРОН: Олена Шингарьова, віце-президент громадської організації "Креавіта", член виконкому Харківської міської ради: "Сегодня в зале собрались люди, которые не являются политиками. Мы люди исключительно практической направленности".

СИНХРОН: Олександр Родіонов, голова харківського творчого об’єднання інвалідів "Інвапресс": "Верховной Раде нового созыва исполнится сто дней. А сколько ж дней они работали за это время?

Семь дней всего работала Верховная Рада. Ну, фактически выбрали себе руководство, структуру, и дальше на этом всё. А нам-то жить надо".

СИНХРОН: Світлана Харченко, президент громадської організації "Юніті": "Наш парламентарий не работает. А нужен ли он нам в таком количестве, в количестве 450 депутатов?"

СИНХРОН: Олена Шингарьова: "Мы выразили свою активную гражданскую позицию. И передаем свое видение, свое ощущение той невыносимой ситуации, которая сложилась и существует в Украине…"

Мы требуем от президента страны распустить Верховную Раду Украины седьмого созыва и объявить досрочные парламентские выборы.

Если президент Украины не прислушается к нашим требованиям – мы будем вынуждены создать инициативную группу, которая будет инициировать референдум по следующим вопросам: это сокращение численности парламентеров до 300 человек, это снятие, полное снятие депутатской неприкосновенности, это избрание двухпалатного парламента и требование о том, чтобы выборы проходили исключительно по мажоритарной системе".

СИНХРОН: Журналіст: "Три из четырех вопросов, которые вынесены, они совпадают полностью с референдумом 2000-го года".

СИНХРОН: Олександр Родіонов: "Честно говоря, мы даже не думали и уже забыли тот референдум 2000-го года. Да, то есть это не связано, это случайные совпадения".

СИНХРОН: Журналіст: "Вы даете президенту какой-то термин на то, чтобы он распустил, а потом вы вот инициируете?"

СИНХРОН: Олена Шингарьова: "Я думаю, что мы начнем общаться с Администрацией президента, я думаю, что в течение десяти дней решение должно быть принято".

СИНХРОН: Журналіст: "Сейчас такое общение уже происходит?"

СИНХРОН: Олена Шингарьова: "Нет, только сегодня принята резолюция. Мы не могли начинать наше общение до того момента, пока резолюция не будет принята".

СИНХРОН: Журналіст: "И тем не менее, вы уверены, что Администрация президента с вами свяжется?"

СИНХРОН: Олена Шингарьова: "Ну, безусловно. Мы работаем со средствами массовой информации. Есть уже информация в интернете, поэтому я думаю, надеюсь на то, что очень скоро у нас начнется плотное общение".

СИНХРОН: Анонімна учасниця конференції: "Ну, нам сказали, что будет встреча с Кернесом, мэром нашим, и с Горбуновой-Рубан, это наш помощник Кернеса, мы думали, что будет встреча интересная. Получилось в лучших традициях собраний КПСС – с готовой резолюцией, все одобрямс, кричали. Ну, я, честно говоря, в шоке"».

Звернула на себе увагу чергова переміна ролі Олега Ляшка – відбувається поступове наповнення вже звичного образу «політичного фріка» рисами більш серйозного політичного персонажа. Тобто, якщо досі ефірні ескапади Ляшка працювали переважно на заниження рівня дискусії, певну профанацію аргументів опозиційних спікерів, то зараз почалася зміна тональності риторики самого Олега Ляшка, коли він поєднує спроби солідаризуватися з меседжами опозиції зі спробами дискредитації одного з опозиційних лідерів і фактично демонструє намір балотуватися на мера Києва.

Отак із персонажа, сама присутність і поведінка якого в ефірі мала б давно вивести його за межі формату серйозної дискусії, але який завжди отримує місце в студії Савіка Шустера, формується фейк-кандидат, що має «відкусити» пару відсотків протестного електорату на виборах.

«Олег Ляшко: "2004 рік. Дозвольте я закінчу. Саме з цим пов’язані й проблеми з обранням київського мера, бо залежно від того, хто буде київським мером, чи буде він лояльний до влади, чи ні, далі буде розвиваться сценарій 2015 року після президентських виборів. Тому, що б не говорили представники Партії регіонів, вони можуть говорити на публіку все, що завгодно, але в голові вони чітко собі усвідомлюють, і пан Колесніченко проговорився, що їхнє завдання – щоб виборів у Києві не було, щоб вони були в жовтні 15-го року після президентських виборів, а до цього часу у Києві сидітиме призначений президентом намісник, а даному випадку – Попов. Можливо, його міняють, можливо, хтось буде інший, але це буде людина, контрольована не киянами, а контрольована владою, бо його сьогодні призначили, завтра схотіли – зняли, якщо він буде нелояльний. З тим самим пов’язана ситуація з Київрадою. І коли Сергій Міщенко каже, що сьогодні в Києві команда Черновецького, Сергію, я з тобою не погоджуюсь, команду Черновецького підвісили й витрусили. Витрусили, сьогодні в Києві команда Партії регіонів. А Черновецький і його команда то в бігах, то в Ізраїлі, бо з них забрали все, що можна було забрать, і сьогодні Партія регіонів продовжує керувати. Який я бачу вихід із ситуації? Я абсолютно згоден із Сергієм, що він сказав, і он Олесь Доній підтвердить, що насправді голосування за вибори в Києві – це справді був договорняк між владою і опозицією, бо ні тим, ні тим невигідні вибори в Києві. Чому? Здавалось би, парадокс. Партії регіонів невигідні вже з тих причин, про які я сказав. Кличку вони невигідні, бо Кличко схопив президентську зірку з неба, і він думає, що він уже президент, і для чого йому по каналізація київських ходить, для чого йому фекаліями дихати у підвалах житлових будинків?"

Савік Шустер: Зачем вы за него говорите?

Олег Ляшко: "Я не за нього кажу, я кажу за людей, які живуть в житлових будинках, і у них залиті підвали воні, там вонь стоїть, що жити неможливо, і ліфти не працюють".

Савік Шустер: Ну а он тут причем?

Олег Ляшко: "І Яценюку невигідні вибори, бо будь-хто, хто переможе на цих виборах, – це конкуренти на президентські вибори 15-го року. Тому справа, доля…"

Савік Шустер: Нет логики в том, что вы говорите.

Олег Ляшко: "Є, Савік".

Савік Шустер: Тогда Кличко это очень выгодно.

Олег Ляшко: "Ви от подумайте…"

Савік Шустер: Выиграть выборы и пойти на президента.

Олег Ляшко: "Це йому невигідно, бо він утоне в каналізації київській, розумієте чи ні? А от Тягнибоку вигідно, і "Свободі" вигідно – для того, щоб мати фракцію, тому мені дивно, чому вони блокували парламент, щоб добиться виборів. Який вихід із ситуації, на мою думку? Я вважаю, що якщо 2 червня не буде виборів, нада провести референдум з таких питань, місцевий референдум: перше, об’єднання посад голови міської адміністрації і мера, щоб мер мав всі повноваження, бо в Верховній Раді цього закону ніколи не приймуть до тих пір, поки мер буде опозиційний; друге, скорочення кількості депутатів Київської міської ради, їх сьогодні 120 чоловік, а має бути максимум 60; третє, вибори мера Києва в два тури, щоб перемагала людина, яка набере більше 50% киян, а не той, хто гречкою засіяв – і 20%, як Черновецький, переміг. Оце є те, що мають зробити кияни, що захистити свої права. Якщо 2 червня не буде виборів, я вважаю, що треба створювати страйкові комітети в Києві, треба організовувати ці вибори самостійно, без влади і проводити їх. І нехай більшість киян обира собі мера – чи Кличка, чи Ляшка, чи Тягнибока, чи Яценюка, але головне, щоб не відкладали".

Савік Шустер: А вы тоже будете участвовать? Вы тоже будете участвовать?

Олег Ляшко: "Так. А для вас це дивина?”

Савік Шустер: Для мене це новина».

Залишимо поза спеціальною увагою традиційні меседжі, що озвучували традиційні спікери від влади – Олена Бондаренко, Володимир Олійник, Вадим Колесниченко – мудрість і законослухняність партії влади, мовне питання, перелік досягнень нової влади, персональні звинувачення на адресу опозиціонерів (цього разу – Олександра Турчинова) плюс риторичні заклики до порозуміння й співпраці на благо України. У дисциплінованої трансляції своїх штабних «заготовок» із спікерами-регіоналами мало хто може позмагатися, хоч смислова одноманітність засвідчує проблеми з креативом.

Натомість звернула на себе увагу тенденція все частішої появи в ефірі позафракційних політиків опозиційної орієнтації, яких раніше годі було побачити в студії ток-шоу. Вже не вперше запрошується на ефір Сергій Міщенко. Цього разу до нього долучився й Олесь Доній. Певна річ, політик має намагатися використати кожен шанс для спілкування з виборцями і пропаганди власних поглядів.

Однак так само очевидно, що певна «окремішність» політичної позиції стала затребуваною в ефірі ток-шоу не з доброго дива, а через бажання підтвердити тезу про відсутність єдності в лавах опозиції. І позафракційним опозиціонерам варто враховувати цей факт під час свої виступів.

Підсумовуючи, знову вдамося до самоцитування. Політичні ток-шоу могли би перетворитися на реально корисний для суспільства телевізійний продукт хоча б за умов дотримання суто технологічних вимог:

- звуження кількісного складу учасників;

- вимогливість до компетентності учасників та експертів саме в темі, що розглядається;

- жорстка модерація (в сенсі не дозволяти учасникам використовувати ефір для інших цілей, ніж обумовлених заданою темою).

Але історія з програмою «Справедливість» Анни Безулик на «Інтері» показала, що телевізійні топ-менеджери й ті, хто диктує їм правила гри, віддають перевагу шоуменам, а не журналістам. Тому доля політичних ток-шоу визначена наперед. І оцінювати їх перспективи варто без ілюзій.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.