Як ми зривали план «Шатун»

Як ми зривали план «Шатун»

27 Листопада 2016
3668
27 Листопада 2016
19:00

Як ми зривали план «Шатун»

3668
Огляд підсумкових тижневиків телеканалів ICTV, «Україна», «1+1», «Інтер» і 5 каналу за 20 листопада 2016 року.
Як ми зривали план «Шатун»
Як ми зривали план «Шатун»

Коли протягом тижня читаєш новини на зразок «Ляшко вдарив Бойка» чи « Батьківщина намагалась викрасти Юрія Шухевича», з’являється тривожне передчуття: у програмах недільного вечора знов, замість розкласти ситуацію по поличках і розставити важливі акценти, барвисто  розповідатимуть про те, що Верховна Рада – це цирк. Масові вуличні протести в Києві на початку тижня (за численними свідченнями, великою мірою зрежисовані та оплачені), що увінчались ухваленням закону про компенсацію необачним вкладникам банку «Михайлівський», також не додавали оптимізму. Перша частина передбачення загалом справдилась, а ось друга – зненацька – не цілком. Протести оголосили планом «Шатун» і, на зло ворогам, докладно висвітлювати в тижневиках не стали. А про їхніх гаданих ініціаторів мав сміливість сказати вголос лише один телеканал.

«Москва! Как много в этом звуке…»

Здається, небіжчик Каха Бендукідзе рекомендував українцям працювати над розбудовою своєї країни без постійного озирання на північний схід – «діяти так, наче Росії не існує». Команда «Фактів тижня» ICTV, схоже, поділяє таку саму філософію. Тільки навпаки. Подивишся – і здається, що нічого, крім Росії та її зловорожих задумів, приречених на фіаско, в цьому світі немає.

Трохи статистики. Слова «Росія», «російський», «росіяни» та інші споріднені з ними вживаються у випуску «Фактів тижня» 20 листопада 85 разів. Дев’ять із вісімнадцяти сюжетів і повідомлень у випуску присвячені повністю або частково подіям у Росії чи пов’язаним із злочинами Кремля.

«…Кремль завербував українців і вони викрали Іллю Богданова в Києві, хотіли вбити і переправити тіло в Росію.

Те, що Росія все ж таки відповідатиме перед Міжнародним судом за свої злочини на території України, сумнівів не викликає.

Джоні Депп сфотографувався з табличкою на підтримку українського політв'язня Олега Сенцова, якого незаконно утримують в Російській Федерації.

Росія анексувала Крим, напала на наші території на сході після початку Революції гідності. У Російській Федерації не змогли змиритися з тим, що українці прагнули свободи і спробували зірвати європейський вибір країни.

Метою Кремля є постійна внутрішня дестабілізація, анархія, отаманщина, дострокові вибори в Україні і посилення позиції проросійських сил у новому парламенті.

На борту стався вибух, замовником був польський політик, а виконавцем – російські спецслужби.

Затятим ворогом Російської Федерації до останнього часу були Сполученні Штати Америки, щоправда, до виборів Дональда Трампа на посаду президента. Нині ж у Москві ейфорія з цього приводу і клятвенні запевняння у вічному політичному коханні та співпраці. Але чи все так безхмарно на російсько-американському обрії?

Над збереженням міжнародних санкцій проти Російської Федерації працюють і українські політики.

А Росія залишається Росією і чистки там стають таким же звичним явищем, як за часів Берії і Сталіна. Жахлива, трагічна і приголомшлива історія сталася в російському Пскові.

В Росії прем'єр Медведєв запропонував перейменувати каву американо на руссіано…».

Росія і Польща, Росія і Америка, Росія і Росія, смерть російських підлітків, Яценюк і Меркель проти Росії, Порошенко про Росію і так далі.

Архіви не дадуть збрехати: навіть найбільш проросійські з українських телеканалів у період найпалкішої дружби між попередньою українською владою та Кремлем не додумалися б присвятити піввипуску новин тижня Росії. А те, що всі без винятку матеріали показують Росію в негативному світлі з різних боків – і, звісно ж, позбавлені навіть натяку на баланс, окрім, хіба що, самовикривальних синхронів кремлівських політиків, – навіює прикрі асоціації з колишнім топ-менеджером та ведучим ICTV, а нині топ-зіркою російської телепропаганди Дмитром Кисельовим.

Наприклад, докладний сюжет про арешт російського міністра Улюкаєва:

З усіма можливими аналізами й прогнозами, різними експертами та припущеннями. Натомість, вуличні протести в Києві, які були в центрі уваги медіа щонайменше два дні, удостоєні куцого, підкреслено загального повідомлення:

«План "Шатун", протестні акції чи проплачені мітинги? Цього тижня центр міста Києва знову перекривали, поліція переходила в надзвичайний режим роботи. Представники кількох політичних партій вивели людей на акції протесту. Мітингували в кількох місцях. Найбільше людей зібралося під Нацбанком та Верховною Радою. Вимоги різні. Хтось проти розширення прав для поліцейських, хтось хоче повного перезавантаження влади, інші вимагають повернення своїх банківських вкладів. Щоправда, багато було людей, які на запитання журналістів "За що мітингуєте?" нічого не могли сказати, явно плуталися з відповіддю. Під час акції були помічені, навіть, вже здавалося забуті "тітушки". У цілому акції пройшли мирно. Жодних бійок та громадських заворушень».

Ані обіцяних тітушок, ані назв політичних партій, які начебто вивели людей на акції протесту, ані відповіді на питання, що ж це було – план «Шатун» (до речі, чи глядачі точно знають і пам’ятають, що воно таке?), чи справжні протестні акції, чи майданарбайтерство. І – ще цікавіше – немає згадки про те, що під тиском цих чи то протестів, чи то не протестів Верховна Рада ухвалила рішення, люто розкритиковане всіма бодай трохи економічно грамотними людьми. Яке може коштувати бюджетові сотень мільйонів, якщо не мільярдів, наших із вами грошей.

Справді, що такого в цій події, що могло би вважатися важливішим за жарт Дмитра Медведєва про перейменування кави американо в руссіано?

Той, Кого Не Можна Називати

Програмі «Час. Підсумки тижня» 5 каналу, натомість, не бракувало безапеляційної впевненості як у тому, що масові протести 15 листопада є втіленням російського плану «Шатун», так і в тому, що про це можна і треба говорити. Підводка Віталія Гайдукевича розставляє більш ніж однозначні акценти – ті, хто протестував, продалися, і ясно, за чиї гроші:

«Російська придумка, яка мусить угробити нас зсередини. Як і будь-яка масова маніпуляція, "Шатун" - це коли ляльководи заздалегідь обробляють, підігрівають інформаційний простір на найбільш болючі теми, потім самі призначають винних, а потім імітують зазначений протест. Перший день сурка, себто Суркова, вийшов саме такий, темою обрали ошуканих банківських вкладників, винною призначили Гонтарєву. Ті, хто заявляв, що банки у них відібрали сотні тисяч гривень, отримували гонорар за протест 150 гривень, подекуди на найближчих станціях метро. Час для таких протестів по 150 гривень був обраний напрочуд вдало. Прийшли перші платіжки за комунальне, з відповідними емоційними наслідками, в Сполучених Штатах почалась перезмінка президентів по факту, в Україні до табору опозиційних критиків додались ще, там вже яблоку ніде впасти. Словом, хитай, скільки душа забажає, а запарєбрікова душа бажає хитати десь до березня, кажуть у МВС.». І сюжет Сергія Барбу в тому ж дусі: 

Три важливих акценти сюжету: по-перше, головне в цій історії – те, що ухвалили закон про компенсацію вкладникам банків, чиї внески були оформлені як кредити. Хоча сказано про це мало, значно менше, ніж про сварку між Ляшком і Тимошенко в парламенті з дріб’язкового приводу. 

По-друге, наочні підтвердження того, що протести були не натуральні, а зрежисовані, а їхні учасники отримали гроші. З синхронами людей, які ці гроші брали, та навіть свідченнями спостерігачів ОБСЄ. Але, на жаль, без синхронів людей, які ці гроші платили або під чиїми прапорами виходили псевдопротестувальники. Уся відповідальність лягає на плечі продажної клаки – ті, хто збирає псевдомітинги, залишаються за кадром. «Покарати тих, хто платить за мітинги, і тих, хто бере гроші, зараз можливості немає», – констатує Гайдукевич у підводці.

По-третє, голова Нацбанку Валерія Гонтарєва озвучує свою версію: ці виступи – частина кампанії проти її установи, що триває вже понад місяць. Сумнівів у тому, що це саме скандальний план «Шатун», про який стало відомо зі зламаної хакерами електронної скриньки російського урядовця Владислава Суркова, в журналіста 5 каналу немає – вірніше, він поділяє впевненість силовиків у цьому: «Правоохоронці твердять: розслаблятися рано. План "Шатун", за їхніми даними, на вулицях розрахований до березня».

Тут така справа: якщо все це – план «Шатун» (припустімо, він справді існує, хоча поки що доказів того, що оприлюднені документи справжні, немає – тільки твердження СБУ), то, дізнавшись, хто стоїть за протестами, глядачі зрозуміли б, чиїми руками втілюється план Суркова в Україні. Назвати цих людей важливо, але ризиковано – можна заробити дифамаційний позов. Можливо, саме тому більшість тижневиків назвати конкретні партії та персонажів, підозрюваних в організації мітингів, не насмілились. «1+1» взагалі обмежився кількома реченнями, ще загальнішими за витвір колег з ICTV. «Інтер» зробив прозорий, але дуже обережний натяк: на словах «уличных протестов, которые по замыслу организаторов должны были выглядеть серьёзно, ну а получились, мягко говоря, странными и даже постановочными» показав прапори партії «За життя», «акціонерами» якої є народні депутати Євген Мураєв та Вадим Рабинович.

Винятком став канал «Україна», якому допомогла дружина Генпрокурора:  «По "Шатуну" или всё же по собственному плану митинги организовывали "Батьківщина" Юлии Тимошенко и партия "За жизнь" Евгения Мураева.

Ірина Луценко, народний депутат України, фракція партії "Блок Петра Порошенка": І на банку "Михайлівського" разом з Мураєвим, одним із членів представників опозиції, стояли перший номер партії "Батьківщина". Це людина, за яку боровся весь світ. У нас запитання: стоїть представник "п'ята колона" Кремля і стоїть Савченко - це нова ширка? Це нове організоване - "п'ята колона" - уже разом із "Батьківщиною"?». Переадресовувати це запитання до Надії Савченко журналісти не стали, Мураєв у сюжеті «Событий недели» хоч і є, але говорить на зовсім іншу тему; натомість, «голова опозиційного уряду» Борис Колесников виступає розлого:

«Мы не принимали участия, потому что считаем, что это исключительно борьба за власть на фоне экономического спада, на фоне той ситуации, когда пошла экономика Украины, о чём мы, кстати, и говорили два последние года. Поэтому мы принимать участие в этих акциях и не будем однозначно. У нас есть своя программа. Она называется, рабочее название - "Украина. Путь к успеху", в которой, прежде всего, проблемы мира. Мы будем проводить круглые столы по всей Украине и привлекать всю общественность для того, чтобы обсудить, что (нет ничего – ДМ) важнее мирного процесса, важнее Минского процесса с привлечением абсолютно всех участников».

Цей синхрон – пояснення, чому, за словами ведучого «Событий недели» Олега Панюти, «волна протеста на поверку оказалась отдельными, зачастую проплаченными, политическими проектами. Её не поддержали даже оппозиционеры». Таким чином, тільки глядач підсумкової програми каналу Ріната Ахметова міг довідатись, що «Опозиційний блок» не підтримав та  відхрестився від протестів, які організовували, начебто, Юлія Тимошенко та Євген Мураєв.  

Пенсіонерів образили

«Тем временем, в стране не прекращается волна насилия. В пятницу вечером пришло сообщение о том, что "радикалы" схватили одного из сотрудников столичной милиции и жестоко избили в подвале Киевской горадминистрации. Причёмза процессом, якобы, наблюдал один из депутатов от "Свободы"…  Чуть раньше, 24-го января, сообщалось, что представители так называемой "охраны майдана" захватили троих сотрудников милиции, при этом одного ранили ножом. Освободить милиционеров удалось лишь благодаря вмешательству иностранных дипломатов».

Не пригадуєте? Це «Інтер», «Подробности недели», початок лютого 2014 року; тогочасний ведучий програми Андрій Данилевич пояснює глядачам, що Майдан – це «радикали», які намагаються завадити «опозиції» цивілізовано домовитись із владою.

20 листопада 2016-го, хоча річниця початку Євромайдану ще не настала, «Подробности недели» починаються саме з цієї теми – «годовщина Революции достоинства» (до речі, поняття «революція гідності» вже досить активно вживалося серед прибічників Майдану в ті дні, коли «Інтер» таврував їх за радикалізм). Головну тему випуску ведучий Олексій Ліхман анонсує з гідною Віталія Кличка красномовністю: «…логично, что сегодня время подводить итоги. За эти три года мы пережили многое. Сделано немало. Но ещё больше только предстоит сделать. Об этом и будем говорить в сегодняшней программе. Ну, а начнём, и это тоже логично, с политиков. С того, чего нам всем ждать. И от Верховной Рады, и от Кабмина, и от Президента».

Ви бачите щось логічне в тому, щоб почати підбиття підсумків із нагоди завтрашньої річниці… з прогнозів? Ах, і зі звернення Петра Порошенка з цієї нагоди: на початку випуску глядачам покажуть лише його фрагмент, а на завершення – повністю.

І, забігаючи вперед: ніяких підсумків не було. У матеріалі Катерини Лисенко, який мав би відповідати на питання «чого нам усім чекати від Верховної Ради», змальовано те, що й завжди в матеріалах «Інтера» про Верховну Раду: хаос, бардак, бійки, непрацездатність і неспроможність домовитись (не забуваймо – потрібні перевибори!) та маленькі острівці стабільності серед усієї цієї вакханалії – синхрони голови фракції «Опозиційного блоку» Юрія Бойка. Який обіцяє голосувати за бюджет лише у разі, якщо будуть підвищені пенсії. Але навіть Бойкові авторка іронічно радить повчитися краще тримати удар, натякаючи на бійку з Олегом Ляшком.  Не забули й про Арсена Авакова, дорікнувши йому тим, що не прийшов до сесійної зали на звіт Кабміну. А один із давніх улюбленців «Інтера», депутат Борислав Береза, докинув аргумент щодо неспроможності коаліції: « депутаты все меньше воспринимают этот зал как реальное место работы. Мы видим, как коалиция не может собраться. Мы видим, как законы принимаются только за счет внекоалиционных депутатов».

Зауважмо: згадку про пенсії Катерина Лисенко залишила на кінець сюжету. Загальновідомий штірліцівський фокус «запам’ятовується те, що в кінці» використав і Олексій Ліхман у розмові про бюджет із заступницею міністра фінансів Оксаною Маркаровою. Поставивши співрозмовниці запитання про те, чому пенсії підвищуються лише на 10%, навівши приклад Польщі, де знизили пенсійний вік, і зажадавши від Маркарової пообіцяти від імені уряду, що в Україні пенсійний вік не підвищать ніколи (sic!), Ліхман отримує, здавалося б, якщо не вичерпні,  то задовільні відповіді. Проте розмову він завершує фразою: «Ну, еще раз не могу не напомнить, пенсионеров все-таки, Оксана, обидели».

Проанонсовані підсумки трьох років після Революції гідності насправді являють собою звичні сюжети про те, що Україна протестує (або неодмінно буде протестувати) проти зависоких тарифів, про те, що політики загрузли в корупції тощо. В особливо винахідливий спосіб нагадують «Подробности недели» Арсену Авакову, щоб не розслаблявся,:

«Буквально через несколько дней после своей отставки с поста главы Национальной полиции Хатия Деканоидзе опубликовала у себя в Фейсбуке данные из последнего отчета Transparency International об уровне коррупции в странах центральной и восточной Европы. Каждый второй украинец считает, что страна тонет в коррупции. Эти слова Деканоидзе, пожалуй, можна назвать последним приветом тем, кто остался руководить системой МВД». Насправді допис Деканоїдзе не містить жодних ознак адресного звертання до керівництва МВС (нагадаємо, що за новою системою запобігання і протидію корупції належить до компетенції півдюжини органів, і МВС лише один із них), а коментар екс-начальниці поліції доволі лаконічний: «Мы оставили Россию позади. Катастрофа!».

До речі, у цьому випуску «Подробностей недели» була, напевно, рекордна кількість представників влади – міністри екології та закордонних справ (із Остапом Семераком говорили про пригоди львівського сміття, з Павлом Клімкіним про перспективи безвізового режиму – урядовцю вдалося «заспокоїти» і глядачів, і, здається, самого ведучого), заступниця міністра фінансів, голова Національної комісії з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не кажучи вже про президента з його зверненням. З усіма співрозмовниками Олексій Ліхман був порівняно м’яким, і хіба що прохання до Клімкіна прокоментувати «странное заявление Антона Геращенко» дещо похитнуло відчуття суцільної ідилії.

Аж не віриться, що все це – про ту саму владу, яка, за попередньою версією «Інтера», ще два тижні тому здригалась від масових протестів і «майданів» по всій країні. Одне залишається незмінним: Петро Порошенко, якщо не враховувати його звернення, залишається радше фігурою замовчування в картині, змальованій «Інтером».

Гідність і бідність

А ось у «Событиях недели»  на каналі «Україна» про Майдан і його наслідки таки поговорили. В сюжеті Інни Христич основні герої, що підбивають підсумки трьох років із початку протестів – керівник Громадського радіо Андрій Куликов, побитий беркутівцями учасник Майдану Єгор Превір, а також політкоментатори Тарас Березовець і Володимир Фесенко. Затуляння останнім (як і Вадимом Карасьовим) дірок у телесюжетах на будь-які теми розважали нас іще три з половиною роки тому. Можливо, ці експерти користуються таким попитом саме тому, що не заперечують, коли їхні коментарі, належним чином підмонтовані й вирвані з контексту, ілюструють потрібні авторам – нехай навіть не підкріплені фактами й логічними аргументами – меседжі.

Як це сталося цього разу з меседжем про те, що люстрацію провели, професіоналів звільнили, а нових на їхнє місце не знайшли. 

«Одно из требований активистов Майдана: люстрация - очищение власти от чиновников режима Януковича и тоталитарного коммунистического. Для этого был принят специально закон, по которому уволили четыре тысячи госслужащих. Но удалось ли их заменить честными профессионалами?

Фесенко: А у нас сейчас дефицит профессионалов. В правоохранительных органах сейчас при росте преступности, ощущается дефицит профессионалов. Многие сами ушли, а кого-то уволили.

Березовець: Причина,  чому не відбулось цієї ефективної ротації до кінця - це економічна. Тобто це відсутність високих достатньо зарплат, на жаль, яка відлякує, справді, чесних професіоналів».

Таким чином, вирвані з контексту (принаймні, зі слів Фесенка зрозуміло, що він говорить про правоохоронців, а не про держслужбовців узагалі) слова політкоментаторів благословляють журналістку на занесення люстрації до переліку невдач, не аргументуючи це цифрами. Так само за допомогою оцінок Фесенка й Березовця Інна Христич обґрунтовує тезу про непомітність змін:

«Сколько шагов сделала Украина на пути к европейской мечте, каждый волен оценить сам. Хотя на фоне последовавших за Майданом аннексии Крыма и войны, позитивные изменения увидеть непросто.

Фесенко: Основная масса украинцев недовольна, конечно, тем, что за последние три года они стали практически в 3 раза беднее. Ну, исходя из курса гривны. Это связано не с Майданом, не с революцией, это связанно с войной, экономическим кризисом.

Березовець: Навіть дивлячись на всі проблеми і кризу, з якою ми стикнулися, це лише мала частина того, що нам готував Янукович і Путін на 2015, на подальші роки от. Тому Євромайдан, в дійсності, він нас убезпечив, він нас врятував від ще більшої катастрофи».

Фесенко наголошує, що Майдан не був причиною кризи, а Березовець апелює до альтернативної історії, припускаючи, що без Майдану було б іще гірше. На цьому тлі можна не зауважити маніпулятивну цифру, озвучену Фесенком – «бідніше в три рази» (оцінка була б коректною, якби українці в кінці 2016 року отримували стільки ж у гривні, скільки в кінці 2013-го, й купували на ці гроші лише валюту). І ще одну непомітну оцінку, не обґрунтовану жодними посиланнями на дослідження – «основная масса украинцев». 

Якщо узагальнити, то, за версією «Событий недели», з гідністю, безвізовим режимом, угодою про асоціацію та декларуванням статків політиків у нас так-сяк вийшло, але дві головні проблеми – бідність і нехтування старими перевіреними кадрами. Незбалансоване, знервоване повідомлення про одного такого кадра якраз передувало сюжету Інни Христич у випуску «Событий недели»:

«Юридически никчемными назвал обвинения в свой адрес народный депутат Вадим Новинский. Он считает, что уголовное дело в отношение него сфабриковано и политически мотивировано. Напомню, 3-го ноября Генпрокурор Юрий Луценко внес в Парламент представление о снятии с Новинского депутатской неприкосновенности и привлечении его к уголовной ответственности. Согласно информации прокуратуры, депутат проходит по делу архиепископа Александра Драбинко, который обвиняет бывшее руководство страны, в том числе Министра внутренних дел Александра Захарченко, в своем незаконном аресте в 2013-м году. На то время Драбинко был личным помощником Предстоятеля Украинской православной церкви Московского патриархата Владимира. Регламентный комитет Верховной Рады, изучив материалы, поданные Генпрокуратурой, снимать неприкосновенность с Новинского отказался, требуя больше доказательств и письменных пояснений Генпрокурора.

Вадим Новинський, народний депутат України, фракція партії «Опозиційний блок”. Я абсолютно уверен, что это сфабрикованное дело развалится не только в суде, а еще во время досудебного расследования. Так как все обвинения в мой адрес бездоказательны и безосновательны, и основаны только лишь на допущениях». Мало того, що позиція Новинського подана двічі – непрямою та прямою мовою, так ще й звинувачення, які він відкидає, сформульовані вкрай узагальнено й неконкретно. Нам здається, чи хтось випрошує амністію?

Той незручний момент

Критикувати роботу Андрія Цаплієнка ризиковано. Його статус воєнкора номер один у країні безсумнівний, та й сам Андрій надійно захистився від претензій щодо недотримання журналістських стандартів, чесно зізнавшись, що навіть не намагається бути відстороненим у висвітленні війни у власній країні. Та все ж, переглядаючи репортаж із передової, з якого почався «ТСН. Тиждень» 20 листопада, неможливо не зачепитись за один епізод: 

 Цаплієнко співставляє двох героїв – військового Василя та, як він сам формулює, колишнього бойовика Валентина Гулака. «Його затримали в глибокому тилу українських військ. Контррозвідники з'ясували, що Валентин брав участь в обстрілах Авдіївки саме з Ясинуватської розв'язки – охороняв мінометну батарею», – дізнаємося ми про юнака. Не зрозуміло, в якому статусі він перебуває зараз – затриманого, заарештованого, підсудного, – а надто яким чином до нього отримав доступ журналіст. На вигляд розмова відрізняється від допитів, які влаштовували затриманим військовим російські журналістам: хлопець лагідно всміхається, жартує. Хоча згодом дізнаємося, що за ним «зачиняються залізні двері на довгі роки»:

«Василь і Валентин обидва народилися в Україні. Обидва воювали в "промзоні". Один залишився вірним присязі й Батьківщині, інший – обрав гроші.

Валентин Гулак: От 15 тысяч рублей и выше.

Василь: Тут кожен захищає свою землю, свою Батьківщину і своїх рідних, тому питання на рахунок грошей не виникає.

З Авдіївської промзони їхні шляхи розходяться. Перед бойовим лейтенантом відкривається військова кар'єра. За бойовиком зачиняються залізні двері на довгі роки».

На словах «обрав гроші» бойовика показують із зовсім іншим виразом обличчя – неначе присоромленим. Проте не відомо, на яке саме питання відповідав Валентин, озвучуючи суму. Чи йшлося про те, скільки отримують бойовики (15 тисяч – загалом досить часто згадувана в матеріалах про сепаратистів Донбасу сума), чи про те, скільки платили особисто йому? В усякому разі, ці слова не є свідченням того, що мотивація участі хлопця у війні на боці сепаратистів була суто меркантильною.

До того ж, названа сума – 15 тисяч російських рублів, що становить близько шести тисяч гривень – є меншою за зарплатню командира роти української армії, з яким Цаплієнко задля створення драматичного ефекту порівнює бойовика Валентина.

Схоже, колишній «авта слесарь» із Донецька знадобився Андрієві Цаплієнку не як реальний персонаж із своїми злочинами та карою за них, а як узагальнений образ, що вдало монтується з героїчним юнаком-однолітком із ЗСУ.

Як відокремити церкву від «ТСН»

І, коли вже зайшлося про «ТСН.Тиждень»: маємо у випуску 20 листопада ще один яскравий приклад, коли журналістська небайдужість перетікає у втручання в зовсім не журналістські справи. Ви, напевно, теж із завмиранням серця стежите за історією тернопільського архієпископа Української автокефальної православної церкви Мстислава, якого «1+1» виводить на чисту воду.

Все почалося в середині жовтня, коли Алла Мазур «ризикнула знову підняти обурення в серцях людей віруючих» сюжетом Сергія Гальченка про архієпископа, який улаштував п’яну бійку в корчмі з дівчатами. Тоді трохи спантеличила «коротка довідка» в підводці ведучої: «Українська автокефальна церква торік зірвала можливе об'єднання з УПЦ Київського патріархату, до якого так довго йдуть. Як підозрюють – на догоду Москві та її патріархату в Україні». Після цього не виникає жодних сумнівів у тому, що епізод негідної поведінки священика висвітлюється з позиції, м’яко кажучи, небезсторонньої.

Церква відреагувала, відправивши Мстислава на покуту в монастир. Проте журналісти «1+1» на цьому не зупинились, а вирішили перевірити. І з’ясувала, що грішник мало того, що не в монастирі, а вдома, та ще й дужче грішить: 

З цими надто очевидними, щоб їх заперечувати, доказами знімальна група «ТСН» пішла до предстоятеля церкви митрополита Макарія й довела його до сліз – та обіцянки покарати Мстислава ще суворіше. Чи можуть і чи повинні журналісти підглядати за церковниками та витягати на світло їхні потаємні гріхи – питання дискусійне, проте церква, декларуючи певні моральні принципи та вимагаючи від своєї пастви (а часом і від усього суспільства) їх дотримуватись, повинна бути готова до такої прискіпливості з боку медіа.

Однак повідомлення, яке Алла Мазур озвучила після сюжету Сергія Гальченка, знов натякає на небезсторонність «ТСН» у висвітленні цієї історії:

«І не зникає все-таки надія на створення в Україні Єдиної помістної церкви. Цього тижня голова Верховної Ради Андрій Парубій мав аудієнцію у Вселенського Патріарха Варфоломія. Іще в червні Рада звернулася до очільника православних усього світу з проханням створити в Україні таку Помістну Православну Церкву, і надати їй афтокефальний статус. Тобто, визнати церковну незалежність, від Москви, зокрема. Патріарх Варфоломій назвав це звернення Верховної Ради важливою історичною подією. Парубій каже, що узгодили навіть певний пакет домовленостей, але поки його не розголошують, аби не зашкодити. Бо добре відомо, яких зусиль докладає Кремль, щоб об'єднання українців у Єдину Помістну Церкву не відбулося. Патріарх Варфоломій погодився на запрошення відвідати Україну і, благословляючи нас, чітко сказав, яка Церква є для України материнською».

У поєднанні з прямим звинуваченням УАПЦ в діях на догоду Москві (та «її патріархату в Україні»), що пролунало місяць тому, та цим полум’яним виступом за помісну церкву цикл матеріалів Сергія Гальченка стає менше схожим на суспільно значущу журналістську роботу й більше – на аргумент у боротьбі між християнськими церквами (вірні яких – навіть тієї, що Московського патріархату, – є серед глядачів «1+1»). А втручатись у цей процес – не найкраща ідея з міркувань навіть не журналістської етики, а просто здорового глузду. 

 Якісний моніторинг щоденних праймових новин та  підсумкових тижневиків здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. Зміст оглядів є виключно відповідальністю ГО «Детектор Медіа» і не обов’язково відображає позицію Міністерства закордонних справ ФРН.

 

 

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Скрін-шот 5 канал, Підсумки тижня
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3668
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду