«Детектор медіа» знову починає оглядати підсумкові щотижневі  програми. Сподіваємося, буде цікаво та корисно, в чому нам допоможуть наші постійні автори, викладачі Школи журналістики Українського католицького університету Отар та Марина Довженко. 

Головні теми тижневиків 23 жовтня – перебіг та результати переговорів «нормандської четвірки» в Берліні, старт (або не старт) опалювального сезону, загибель і поховання Арсена «Мотороли» Павлова, ухвалення в першому читанні закону про державний бюджет на 2017 рік та інші. Картинки, запропоновані підсумковими програмами своїм глядачам, варіюються від цілком песимістичних до доволі обнадійливих. Хоча негативу все-таки більше, а на одному з телеканалів можна було навіть подивитись на розчленований труп.  

ICTV, «Факти тижня»

«Віддаємо чималі гроші за опалення, а батареї досі холодні. Українці замерзають у власних помешканнях. У деяких квартирах холодніше, ніж на вулиці. І хоча влада запевняє, що до опалення вже підключені 90% будинків, але ці цифри явно завищені. Адже от, припустимо, у працівників нашої редакції опалення немає в кожного другого. Без тепла не лише оселі, замерзають пацієнти в лікарнях, діти в садочках сплять, не роздягаючись, у школах позачергові канікули», – така ефектна підводка апокаліптичного змісту передувала першому сюжетові випуску, присвяченому затримці відкриття опалювального сезону. Його автор Сергій Антонов розкриває актуальну тему холодних помешкань через героїв: родину киян, які потерпають від холоду та відсутності води через ремонт біля їхнього будинку. Зауважмо, що у підводці йдеться про «владу взагалі», а не про владу столиці – хоча останній дістається окремо: «Столична влада запевняє, що до морозів місто готове, однак це зовсім не заважає киянам мерзнути».   

Проте, крім спостережень ведучої Оксани Гутцайт щодо відсотка співробітників редакції – ймовірно, також мешканців столиці, – жодних свідчень того, що реальний відсоток опалюваних осель у масштабах країни є відмінним від даних влади, в ICTV немає. (Тим часом у сюжеті Сергія Барбу на 5 каналі, наприклад, велику кількість неопалюваних будинків у Києві пояснюють не запізнілим стартом сезону, а величезною кількістю аварій, наслідки яких доводиться долати комунальникам.) В сюжеті ICTV зібрано приклади з Одеси, Миколаєва, Херсона та інших міст, які, втім, гіпотетично можуть належати до тих 10%, які, за визнанням влади, ще не опалюються. Не оперуючи жодною іншою, відмінною від офіційної, статистикою, Сергій Антонов знаходить «виняток із правила»: Луцьк.  

«У Луцьку тепло вже з 12-го вересня. Крім вчасного старту опалювального сезону, тут ще вдається суттєво економити кошти. В першу чергу мова про ОСББ, які встигли енергомодернізувати свої будинок.

ЖІНКА 2: Було дуже в нас холодно і взагалі в нас кутова кімната, то в нас все цвіло. Коли вже зараз утеплили і побачили, що це дуже добре. Навіть в нас, скажу, вікна відкриваєш, тепло.

КОРЕСПОНДЕНТ: Тож тут тепер опалення вдвічі дешевше, ніж в інших містах. Утім, теплий Луцьк це поки виняток із холодного правила». 

Таким чином твердження влади про 90% отоплюваних будинків «спростовані» за допомогою кількох прикладів, хоча невідомо, чи опалювальний сезон стартував вчасно лише в Луцьку (не кажучи вже про об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, які є також в інших містах). 

Якщо в матеріалі про опалювальний сезон владі дістається на горіхи й не факт, що заслужено, то в підводці про переговори «Нормандської четвірки», навпаки, українська сторона виставляється переможною: 

«Петро Порошенко в дискусії себе не стримував, говорив достатньо жорстко. Ось тільки одна з його фраз, адресована Путіну. Цитую: "Ты просто перестань стрелять". Росіяни прилетіли до Берліна аж на пяти літаках з купою журналістів, радників, помічників. Путін явно почувався не в своїй тарілці, за столом був напруженим, жартував і перешіптувався лише зі своїми підлеглими,  Сергієм Лавровим та Владиславом Сурковим, який, до речі, входить до санкційного списку ЄС»

Сцена з «перестань стрелять!» вражає, проте слід врахувати, що її свідками не були ані журналісти ICTV, ані жодні інші: інформація про те, що Порошенко сказав Путінові саме це, з’явилась на сайті «Ліга» з посиланням на неназвані джерела в українській делегації. «Факти тижня», натомість, на жодні джерела не посилаються й наводять слова Порошенка як достовірну цитату. Проте демонструють обізнаність – так само без зазначення джерел - із деталями, які нічого не ілюструють: «Учасникам зустрічі подавали червоне і біле вино, їли бульйон, оленину з картоплею та грибами, на десерт - яблучний торт».  Далі – розлогий матеріал Максима Крапивного про Росію, Україну, Сирію, геополітику і все, що може й не може впливати на становище Путіна. Якщо уважніше вслухатись, чуємо дивні речі:  

«Цього разу домовились про відведення військ ще на чотирьох нових ділянках. Україна серед них позначила Дебальцеве, але вже наступного дня Москва заявила, що виводити війська з Дебальцевого не збирається». Невже Росія визнала, що її війська є на Донбасі? Читаємо першоджерела – російське «РИА Новости»: 

«"Что касается Дебальцево, то здесь как раз ситуация, когда ранее достигнутые договоренности трактуются абсолютно по-иному. Российская сторона абсолютно не согласна, и этот вопрос абсолютно остался за скобками как несогласованный. Работа по этому вопросу будет продолжаться на уровне министров и помощников", — сказал Песков, отвечая на вопрос о том, как Кремль оценивает предложение передать ВСУ Дебальцево». Як бачимо, жодної заяви про виведення російських військ із Дебальцевого «Москва» в особі Пескова не робила – це перекручення журналіста ICTV, який після цих слів відразу змінив тему, переключившись на Сирію. 

Приблизність (а отже, порушення стандартів достовірності й точності) бачимо й у підводці до матеріалу про ситуацію в зоні бойових дій на Донбасі: «Україні поки не вдається вибити проросійських бойовиків зі своєї території. За інформацією наших бійців, у ворога з'явилися нові добре навчені бійці. Новачки стріляють прицільно, атакують регулярно. Чим помітно відрізняються від місцевих, що палять в основному навмання. Найімовірніше, на обкатку боєм приїхали свіжі російські частини. Про можливість повноцінного наступу терористів свідчить і той факт, що особовий склад підрозділів бойовиків на Маріупольському напрямку приведений у повну бойову готовність». Те, що Україна намагається вибивати бойовиків із своєї території – справді новина: дотепер уважалося, що в нас перемир’я і сили правопорядку стріляють лише у відповідь. Інформація про свіжий контингент влучних стрільців подається без жодних посилань, і глядачам залишається повірити ICTV на слово, що це, «найімовірніше», росіяни. 

Проте все це квіточки в порівнянні з матеріалом, що мав заголовок «На дні» і був присвячений убивству Арсена «Мотороли» Павлова. Ця подія сталася попередньої неділі, тому три з п’яти тижневиків не взяли її до випуску взагалі, вважаючи тему вичерпаною й застарілою. Але не ICTV. 

Тут варто процитувати ведучу Оксану Гутцайт: 

«…мова піде про вбивство і похорони істоти на прізвисько Моторола. Людиною його назвати важко, адже його поведінка і дії не вкладаються в розуміння нормальності. Беззбройних, побитих чоловіків він просто добиває. Взагалі Моторола - ідеальний приклад для середньостатистичного росіянина, який працювати не хоче. І мріє віджимати, а не заробляти. Тому його постать так і розкручує російське телебачення. Автомийник без освіти, виховання та копійки в кишені приїжджає вбивати людей до іншої країни. І тут отримує царське життя: квартиру, машину, дружину, купу орденів, які він сам на себе повісив, і ще його називають героєм. Щоправда, в так званих ДНР та ЛНР там нині всі "герої". Один склодув, інший електромеханік. Ще є аніматори та менеджери з персоналу. А тепер усі вони "герої" у своїх недореспубліках. То хто ж міг вбити Моторолу? Українська СБУ, російська ФСБ або ж це внутрішні розбірки ватажків ОРДЛО? І Моторола не перший і не останній, кого вбивають свої?». 

Ця насичена мовою ворожнечі та агресією підводка передує сюжетові Веніаміна Трубачова, який нещодавно перейшов на ICTV з «Інтера». Зауважмо, що, крім неприхованої злості на адресу вже померлого ворога – яка, втім, була притаманна в ці дні не лише пані Гутцайт, а й багатьом українським журналістам і медійним персонажам,  – у підводку напакована низка негативних стереотипів. «Середньостатистичний росіянин», який не хоче працювати, а також зневажливий перелік професій, носії яких, на думку ведучої «Фактів тижня», не можуть бути героями. А головне, що цей потік ненависті не несе жодної корисної для глядача інформації, а лише розбурхує емоції. І не обов’язково негативні почуття до загиблого «Мотороли»: є чимало людей, які сповідують принцип «про мертвих або добре, або нічого», хай там яким перекрученим є цей античний афоризм. За півтори хвилини на цих людей чекатиме ще один прикрий сюрприз: на відміну від інших тижневиків, «Факти тижня» без ретуші показали кадри, що зображають розчленоване тіло Павлова. Ці кадри повторювались кілька разів. 

Можливо, буде не зайвим нагадати, що мертве тіло без голови демонструвалось на телеекранах між 19 і 20 годиною, у «дитячий» час. 

Поза шоковими кадрами єдина справжня знахідка екс-зірки «Інтера» на тему вбивства «Мотороли» – коментарі представників організації «Мізантропік дівіжн»:

«…нам вдалося розшукати представників організації, яка, нібито, взяла на себе відповідальність за вбивство.

«Нами был ликвидирован всем известный террорист Моторола»

Угруповання "Мізантропік дівіжн" відоме своїми радикальними поглядами. Дехто навіть прямо звинувачує їх у пропаганді нацизму.

МИКИТА, член організації "Мізантропік дівіжн": Мы очень рады, что убили этого упыря, который убивал очень много наших украинских солдат.

Однак у людях, які погоджуються на зустріч із нами, важко побачити безжальних убивць. Мені хлопці кажуть: їхні побратими дійсно воюють проти бойовиків на Донбасі. Однак попри своє негативне ставлення до Мотороли, вони не мають жодного відношення до підриву ліфта.

МИКИТА: Мы не берем на себя никакой ответственности. Наша организация не брала никакого такого участия в убийстве Моторолы.

А відео, яке з’явилось в інтернеті і наробило стільки галасу, це фейк і свідома провокація проти України. Мовляв, чого вартий лише характерний жест, яким завершили ролик його автори. Справжніх авторів звернення вже знайшла Служба безпеки. Хто вони, поки тримають у таємниці. Але все вказує на те, що відео вбивства або зникнення Мотороли  - це фрагмент одного сценарію, який пишеться у Кремлі».  

Проте наскільки цей ексклюзив ексклюзивний? Щоб побачити у відеоролику явний фейк, не обов’язково бути великим експертом, а офіційне (наскільки це слово взагалі можна застосувати до подібної групи) спростування факту своєї причетності до вбивства Misantropic Division дала 17 жовтня – за шість днів до ефіру «Фактів тижня». 

Цікавішою є ситуація зі «зникненням»: гіпотезу про те, що «Моторола» інсценував власну смерть, висуває в сюжеті колишній керівник Головного слідчого управління СБУ Василь Вовк. І якщо в середині сюжету лунає формулювання «дехто й досі не виключає: смерть терориста могли просто інсценувати», а Вовк говорить про можливість, а не факт, у прикінцевій фразі Веніаміна Трубачова «вбиство» і «зникнення» є вже рівноправними версіями.  

І наостанок – інтерв’ю в студії з головою Національного банку України Валерією Гонтаревою, яке, хоч і мало поважний інформаційний привід, та подекуди скидалось на класичну «теплу ванну». Серед запитань, до прикладу, було таке: «Мы сейчас заговорили с вами всё- таки о международном сообществе, очень хвалят вашу работу, даже совсем недавно американский посол сделал комплимент за чистку нечестных банков», а про легендарну вже брошуру, яку роздав у Верховній Раді Сергій Тарута, Оксана Гутцайт запитала таке: «На этой неделе Верховной Раде был роздан депутатом так называемый отчёт о вашей работе. Его назвали антигонтаревский, что за отчёт? Есть ваш официальный ответ на сайте НБУ, но мы бы хотели услышать от вас в личной беседе. Версии, причины». Таким чином Гонтарева отримала ще одну змогу виправдатись і відповісти на закиди, зміст яких не був озвучений для глядачів – спростувати невідомо що. Ведуча не перебивала її довгий монолог, а по завершенні попрощалась.  

«Україна», «События недели»

«События недели» почались із зустрічі в Берліні; у підводці Олег Панюта пообіцяв глядачам відповіді на запитання «Почему встреча таки состоялась и действительно ли разговоры велись на повышенных тонах? О чем договорились и как это может изменить ситуацию на Донбассе?». Обіцянка-цяцянка – кореспондент Наталія Кравченко знає про конфлікт між Порошенком і Путіним лише з невідомо чиїх слів: «Целую минуту, на которую разрешили зайти в зал журналистам, они улыбались. Потом, говорят, Порошенко кричал на Путина: "А ты стрелять прекрати", но видео подтверждения этому нет, поэтому может кому-то что-то привидилось…». Що ж, принаймні, на відміну від ICTV, ця історія не подана як доконаний факт, і «Україна» чесно не вдає, що є першоджерелом. І зміст переговорів передано досить приблизно: 

«Украина требовала вернуть контроль над Дебальцево, он-то в картах- приложениях к Минскому меморандуму - территория украинская, а не захваченная боевиками. Естественно, из Кремля передали: этого не будет, не надейтесь. Зато Путин неуверенно согласился на полицейскую миссию ОБСЕ». Те, що демілітаризація, про яку говорив Порошенко, раптом стала дорівнювати поверненню контролю, а відмова від цієї пропозиції була «природнішою» за згоду на поліцейську місію ОБСЄ, залишмо на совісті новинарів «України». Раз вони знають, як у цю мить почувався Путін, значить, і справді добре поінформовані. 

Авторка зачепилась за факт присутності Суркова на переговорах: те, що російський чиновник обійшов санкції та прилетів до Берліна, коментує політкоментатор Володимир Горбач. У цьому контексті Наталія Кравченко стверджує: «То, что именно Сурков курирует боевиков на Донбассе, давно ни для кого не секрет». І це ще не найекстремальніше узагальнення в цьому сюжеті – далі, коментуючи безперспективність переговорів, журналістка каже: «Эксперты практически в один голос засомневались в эффективности подобного документа, даже если его и напишут главы Министерств иностранных дел четырех стран». Із асортименту можливих експертів, які начебто «практично» всі мають однакову думку, журналістка «України» обрала двох: «аналітика Сергія Алексашенка» (росіянина, що мешкає в США, про що глядачів не повідомили) і директора програм із прав людини інституту Маккейна Дейвіда Крамера. 

Проте Наталія Кравченко й без експертів готова подавати впевнені судження, оцінки та прогнози: «Но с полицейской миссией ОБСЕ так же, как и с дорожной картой, минимум месяц нужен на все возможные согласования, и это если будут все паиньками, но Кремль возвращаться в рамки приличия не желает, что демонстрирует как на востоке Украины, так и на Ближнем Востоке». Наталія – знаний та професійний журналіст, то ж варто їй, як і вищезгаданому Трубачову, звернути увагу на неприпустимість подібних узагальнень у власних сюжетах. 

Не забуває «Україна» про добрі справи свого власника. Те, що починається як доволі змістовний сюжет про знедолених переселенців, під кінець переростає в панегірик Рінатові Ахметову:  

«Международные организации, волонтеры, благотворители – это весомая поддержка переселенцев за два года. Инвалидов в Святогорске продуктами обеспечивает Штаб Рината Ахметова.

Римма Филь, координатор Гуманитарного штаба Рината Ахметова. Для Гуманитарного штаба одинаково дороги люди, наши земляки, которые остались на неподконтрольной территории, и те, кто выехали. Люди бросили свои дома, люди бросили все, что у них было, и переехали на новое место жительства. Нам крайне нужно помочь и одним, и другим.

Александр Дзюба, Святогорський городской голова. Был вопрос, как же накормить сразу. Мы сразу обратились в Фонд Рината Ахметова, вечером была загружена машина в Мариуполе и утром продукты уже были здесь. И дети там инвалиды, и слепые, и колясочники. Это очень важно. Но и потом - это забота о наших донбассовцах, не они виноваты, что они кочуют.

Викторія Чистюхина. За два года штаб Рината Ахметова раздал более 10 миллионов наборов выживания мирным жителям Донбасса. Среди них более миллиона получили переселенцы. Чтобы накормить нуждающихся, на работу в санаторий «Святые горы” специально вышли два повара. Говорят, из продуктовых пакетов получается комплексный обед. Также из помощи штаба Рината Ахметова готовят и для Дома ветеранов в Новомихайловке.

Оксана Добраха. Если бы не Ринат Ахметов, люди просто бы умерли з голоду. Я лично с ним не знакома, но людям он много помогал. (Плачет).

Виктория Чистюхина. Но почему вы плачете?

Оксана Добраха. Не знаю.

Викторія Чистюхина. Что-то вспомнили, наверное?

Оксана Добраха. Да не то, что вспомнила. Потому что, ну, правда, кроме него больше никто никогда никуда не приезжал.

Галина Огарок. Золотой человек. Спасибо ему, дай Бог ему здоровья! Он умничка, умничка! Встал утром – заварив кашку, скушал. Вот, открыл консервочку, чтобы, ну, продукты для человека. Человек же ж живет за счет продуктов…

Викторія Чистюхина. Международные эксперты призывают к заинтересованности государства в помощи его гражданам. Ведь главное для людей – жить в родном доме.

Оксана Добраха. Домой хочется просто-напросто. Просто отсюда мы уже хотим уехать домой, жить домой. Мне не надо ни Одесса, ничего, я хочу жить у себя дома!». Акцент очевидний: держава не дбає про мешканців Донбасу – натомість, про них дбає Рінат Ахметов. Разом із тим, репліка героїні-переселенки додає ще один акцент, уже геть маніпулятивний: окрім Ріната Ахметова, про переселенців не дбає ніхто. 

Опалювальний сезон і холодна зима – наступна тема. Статистика, озвучена урядом, в «України», на відміну від ICTV, сумнівів не викликає («Отопительный сезон в стране стартовал, не обошлось без проблем. До сих пор холодные батареи в каждом десятом жилом доме».) Тут інший наголос: мовляв, якщо зима буде холоднішою за минулу, доведеться таки купувати газ у «Газпрома». Цю тезу висуває відомий коментатор у сфері енергетики Валентин Землянський, Його прогноз протиставлений анонімним (не авторизованим) твердженням «Нафтогазу України», що закупленого в Європі газу вистачить на зиму, і в Росії купувати не будуть. І ще один акцент – дорожнеча: і в підводці, і в сюжеті Максима Урлапова йдеться про те, що громадянам не буде чим платити за газ і тепло. 

У повідомленні про ухвалення в першому читанні проекту державного бюджету на 2017 рік два коментарі - прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і Бориса Колесникова, який титрований як «голова опозиційного уряду». Навіть якщо винести за дужки репрезентативність та значущість інституту опозиційного уряду в контексті українських політичних реалій, залишається невідповідність – якщо Гройсман називає цифри, то Колесников оперує абстрактними ідеями, механізми втілення яких не описані (натомість, його тези подані двічі – прямою і непрямою мовою). 

«События недели» відверто скандалізують тему підвищення зарплатні депутатам: «А вот себе депутаты повысили зарплаты аж в два раза. Правда, многие потом народные избранники заявляли, что не поняли, за что нажали кнопки. Предложение о росте зарплат пряталось в постановлении о выводах и предложениях к проекту бюджета. В нем выписано, что уже с 1 ноября доход депутатов будет составлять 25 и более минимальных зарплат. И это не считая надбавок и премий…». Дійшовши до суми 100 тисяч гривень на місяць, яку начебто отримуватиме більшість депутатів, Олег Панюта нарешті уточнює: «Премьер Гройсман уже пообещал отклонить это решение, но, скорее всего, депутаты уберут его сами».  Отже, й говорити нема про що? Виявляється, що є – далі в ефірі тижневика каналу «Україна» синхрон лідера Радикальної партії Олега Ляшка, який викриває зажерливість колег по парламенту. Ініціаторам спроби підвищення (а це конкретні шестеро депутатів), які могли б виправдатись і пояснити свої дії, слова не надали. 

Так само незбалансованим є повідомлення про те, що Арсеній Яценюк пропонує наповнювати бюджет замороженими на закордонних рахунках грішми Януковича: 

«Олег ПАНЮТА, ведущий: Одним из источников наполнения бюджета могла бы стать конфискация денег, украденных бывшим президентом Януковичем и его окружением. Это, по разным оценкам, около полутора миллиардов долларов. Уже 2 года деньги находятся за границей на счетах офшорных компаний, но попытка вывести на голосование закон об спецконфискации на этой недели в очередной раз не увенчалась успехом. пПо словам лидера "Народного фронта" Арсения Яценюка, проволочки могут привести к тому, что Украина окончательно потеряет эти средства.

Арсеній ЯЦЕНЮК, лідер партії "Народний фронт": Нагадаю, що ці кошти знаходяться на рахунках 42-ох офшорних компаній. Чим довше не голосується цей закон, тим більше шанси того, що за сценою проходять переговори і колишні представники режиму переоформлюють ці кошти з одних офшорних компаній на інші компанії. З тією метою, щоб потім через рішення чи українських судів, чи міжнародних судів вивести ці кошти за кордон. І український народ не поверне гроші, які були викрадені з державного бюджету». Глядачі так і не дізналися, хто саме і з яких мотивів гальмує ухвалення закону про спецконфіскацію, як і хто є його ініціатором. Таким чином, не зрозуміло, хто винен і до кого апелює Яценюк. «Україна» могла б сама дати бекґраунд, проте тоді довелося б повідомити глядачів, що дві фракції, які в повному складі проігнорували голосування за включення до порядку денного згадуваного Яценюком закону – це «Опозиційний блок» і «Батьківщина». 

«Російська агресія», «захищають Україну», «наші хлопці»… Всі ці формулювання досить незвично чути в матеріалах каналу, який у публічних дискусіях зазвичай звинувачують у проросійській позиції. Попри те, що термінологія «України» щодо конфлікту на Донбасі здебільшого цілком відповідає «патріотичним» стандартам, у підводці до сюжету  журналіста Віталія Литвина про іноземців, які воюють на боці сил правопорядку, можна відчути інший підтекст. 

«Защищают страну от российской агрессии на Донбассе не только украинцы. Об этом не часто говорят, но рядом с нашими ребятами с оружием в руках воюют поляки, узбеки, даже американцы, а больше всего грузин. Этот народ, к сожалению, уже не раз испытывал на себе вероломство бывшего старшего брата и украинцы помагали грузинам защищать свою территорию, поэтому поддержать нашу страну для многих грузин - дело чести. Но все ли иностранцы сражаются за идею?», – підводить цей матеріал Олег Панюта. Уява малює меркантильних найманців, можливо, навіть нічим не кращих за тих, які воюють на боці сеператистів.  Проте журналіст починає сюжет у тому ж таки патріотичному дусі: «В нескольких километрах отсюда расположены регулярные войска Федерации и поддерживаемые ею боевики. Помочь нам противостоять российской агрессии одними из первых вызвались именно грузины». Подальша оповідь заспокоює насторожених глядачів: Грузинський легіон, про який ідеться, виявляється не таким уже й чисельним (близько сотні вояків) і легальним, заробляють легіонери стільки ж, скільки українські контрактники… Лише під кінець заходиться про те, що деякі з них можуть осісти в Україні та отримувати пільги як учасники бойових дій. 

До речі, в матеріалі «ТСН.Тижня» «1+1» на цю саму тему (автор – Андрій Цаплієнко) прямим текстом сказано, що українські легіонери воюють «не за гроші», а іноземці з того боку – «за гроші» (їх підкреслено названо найманцями). 

«1+1», «ТСН.Тиждень»

Розлогий матеріал, підготовлений кореспондентами в Берліні, Москві й Києві, коментарі дипломатів, політиків і експертів – тижневик «1+1» підійшов до висвітлення «нормандських» переговорів у Німеччині ґрунтовно. І емоційно: «Тим часом у метрах ста звідси активісти розкладають закривавлених ведмедиків, як символ вбитих російськими бомбами дітей у сирійському Алепо. Гучний прийом для російського президента в Берліні підготували протестувальники, ось там проти гостя із Москви протестують сірійці, тут стоять люди з українськими прапорами…». Наталія Фібріґ, що готувала німецьку частину сюжету, не оминула історії з конфліктом Порошенка з Путіним, але чесно зазначила, що це лише чутки: «Підвищеного тону не уникли навіть в офісі канцлера, розмова була прямою, скаже потім Меркель. "Ти просто перестань стріляти!" - крикнув президент український в обличчя російському, переказують свідки журналістам у кулуарах». Емоційно насичену картину доповнює картинка з потішного мітингу на підтримку Путіна – либонь, щоб підкреслити, що Кремлю залишилось покладатися хіба що на блазнів і неадекватів. 

Натомість, у московській частині, підготовленій Романом Цимбалюком, більше аналізу – щоправда, не завжди з посиланнями на джерела суджень, висновків і тверджень:  

«Офіційна позиція Кремля більш, ніж скупа, жодної конкретики. Москва підтверджує свою згоду на введення озброєної місії ОБСЄ, але диявол криється, як завжди у деталях. Чи отримають поліцейські з європейським мандатом контроль за кордоном, поки невідомо. В реальності Кремль продовжить чіплятися за кожен сантиметр української землі, попереду важкі та в'язкі переговори. Віддавати Дебальцево, яке російська армія захопила вже після підписання Мінських угод, Путін наразі не збирається.

Володимир ПУТІН, президент Росії: Мы много внимания уделили вопросам безопасности и договорились по целому ряду позиций, связанных с разведением конфликтующих сторон. Договорились, что мы продолжим выбор тех точек и тех мест на территории, где можно будет продолжить эту работу, подтвердили, что мы готовы расширить миссию ОБСЕ в зоне отвода и в пунктах хранения тяжёлой техники.

Роман ЦИМБАЛЮК: Тобто, Москва хоче залишити бойовикам танки та артилерію, які два роки у безлімітному режимі поставлялися на схід України. А це значить, до реального відновлення контролю над окупованими територіями Донбасу в цілому дуже далеко. Головне ж досягнення за сприянням посередників - будуть говорити не гармати, а політики і дипломати. Жодних гарантій, але вірогідність подальшого наступу Росії зменшена. Донбас ризикує перетворитися на черговий заморожений конфлікт під контролем Москви». Твердження, виділені в цій цитаті, були б занадто сміливими для політиків найвищого рангу або експертів із геополітики, однак кореспондент «ТСН» впевнено прогнозує, що робитиме Путін і якою є ймовірність подальшого (?) наступу Росії. 

Сергій Швець у київській частині матеріалу ступає на хисткий ґрунт, говорячи про начебто готовність української влади погодитись на проведення виборів на окупованих територій до повернення силам правопорядку контролю над російсько-українським кордоном: 

«Ці переговори й справді не принесли ясності щодо проведення виборів на окупованих землях, щоправда, пізніші заяви українського керівництва багато хто розтлумачив, як відхід Києва від, здавалося б, залізного принципу - зранку контроль кордону, ввечері вибори.

Павло КЛІМКІН, міністр закордонних справ України: Але станом на сьогодні ми є дуже далекими від того, щоб просуватися до питання організації виборів. Оскільки для того потрібно досягти всіх необхідних безпекових передумов, тому спочатку це повний моніторинг з боку ОБСЄ, вироблення плану передачі кордону і на другий день після виборів передача кордону українським прикордонникам».  Залишається невизначеність – чи слід сприймати слова Клімкіна як підтвердження того, що Україна згодна на проведення виборів із непідконтрольним кордоном? А якщо ні, то як? І хто такі «багато хто», хто розтлумачив заяви українського керівництва… І які заяви? Більше запитань, ніж відповідей. Власне, відповідь глядачі почують у наступному матеріалі – фрагменті розмови Порошенка з журналістами, в якій він пояснив, що умовою було передати кордон силам Організації безпеки та співробітництва в Європі. 

Зауважмо, що й поняття «сил» або «поліцейської місі» ОБСЄ потребує уточнення – далеко не всі в Україні розуміють, що це за організація, які має повноваження, з кого формуватиметься і що робитиме озброєний контингент тощо. Журналістам варто було б приділяти цьому більше уваги.  

Якщо заяви українського керівництва тлумачить «багато хто», то в підводці до матеріалу про вбивство Мотороли фігурує вже «дехто»: «І про вбивство, яке дехто сприйняв як підготовку до зустрічі чотирьох президентів». Поза тим, тон матеріалу Ірини Матвієнко набагато спокійніший, ніж у колег із ICTV, а пошматоване тіло росіянина на відео заретушоване. Журналістка «1+1» розпочала з ретроспективи, бекґраунду й намагання розібратися, ким був Арсен Павлов і яку функцію виконував у структурах сепаратистів. Натомість, спростуванням і без того очевидного фейку з «убивцями» Мотороли «ТСН.Тиждень» себе не обтяжував. 

Цінними в сюжеті є коментарі Кирила Сазонова, який походить із Донецька й має інформацію з перших рук. Поза тим, голослівність тверджень про те, що людей, «звичайно», зігнали на похорон убитого бойовика, є ложкою дьогтю в діжці меду: 

«…українці менше зреагували на його смерть, ніж на видовище багатотисячної юрби, що йшла за лафетом. Звичайно, рознарядка для бюджетників і шкіл була. Звичайно, зігнали всіх, кого могли. Утім, переконати себе, що всі, хто аплодував, проводжаючи на той світ заїжджого з Росії вбивцю, були під примусом, дуже важко». Ефект доповнений емоційним і некоректним за змістом коментарем політкоментатора Тараса Березовця: «Что делают там тысячи жителей ДНР? Украина не может себе позволить им вернуться назад, как ни в чем не бывало. Пусть говорят, что это жестоко, но мы не можем себе позволить жить с этими существами в одной стране»; лише з наступних слів журналістки стає зрозумілим, що Березовець не висловлював свою думку, а формулював меседж, який послала цим видовищем російська пропаганда.  

Як і «События недели», «ТСН.Тиждень» маніпулює історією з підвищенням депутатських зарплат. «36 тисяч гривень - саме стільки з листопада становитиме зарплата народного депутата, а з 1 січня вона має зрости до 40 тисяч», стверджує Алла Мазур, і лише за кілька хвилин – у самому кінці повідомлення, присвяченого різним важливим нюансам нового бюджету, – доходить до слів Гройсмана про те, що уряд відхилить депутатську ініціативу. І, знову ж таки, ні слова про конкретних авторів цієї ініціативи, про тих, хто був за і хто проти: депутат – значить, винен.  

Є в цьому випуску «ТСН.Тижня» цілий «антиросійський дайджест» авторства Сергія Швеця. Зокрема, кореспондент «1+1», розповідаючи про поновлення розслідування у справі загибелі польського літака з президентом Лехом Качинським на борту під Смоленському, говорить про це так, наче вина російської влади вже доведена: «Катинська трагедія, вшанувати яку і летів Лех Качинський, дістала продовження. Перший раз Сталін розстріляв усю польську військову еліту. Тепер усе керівництво Польщі, вірогідно, убив Путін». Журналіст непомітно стирає межу між версіями та доведеними фактами, подаючи перші як другі – адже йдеться про ненависного Путіна. Той факт, що розслідування може використовуватись (і, ймовірно, використовується) польською владою для порятунку власного рейтингу довіри в суспільстві, він не враховує.

«Інтер», «Подробности недели»

Тижневик «Інтера» починається з теми бюджету, а конкретно – з констатації, що депутати (без імен) знов узялися за своє: «В украинской политике началось время больших торгов, депутаты проголосовали за проект главной сметы страны на следующий год, пока в 1 чтении. Это означает, что теперь в Верховной Раде начинается работа в стиле ты - мне, я - тебе. Ну, ради которой многие у нас в стране и идут, собственно говоря, в политику. Официальное название этого процесса - работа над поправками к законопроекту». Після цієї  підводки ведучого Олексія Ліхмана слід було б чекати щонайменше глибокого розслідування підкилимних лобістських і корупційних оборудок, які б підтвердили його твердження, заади чого йдуть в політику, але… Запитання «Насколько выросли аппетиты, кто и что хочет урвать и без чего депутаты голосовать за бюджет точно не будут?» виявляється значною мірою риторичним. І водночас – вкрай негативним щодо парламентарів. 

Ключові цифри авторка відклала на потім, а почала з нагромадження емоційних коментарів різнорідних парламентарів, які засвідчують, що у Верховній Раді бардак. Результативне голосування – теж не просто так: 

«Хоть и не силами коалиции, там и 200 голосов не набралось, за смету все же проголосовали. До 226 цифры на парламентском табло довели депутатские группы и мажоритарщики, которых Кабмин без поддержки не оставляет. Миллиард гривен - именно столько может уйти на места на социально-экономическое развитие регионов. Критики говорят, вот и цена за позитивное голосование.

Юрий БОЙКО, глава фракции "Оппозиционный блок": Чому ми не голосували за цей бюджет і чому ми наполягали на тому, що були підвищені мінімальні зарплаті і пенсія не на 10%, а як мінімум на 30 - на що кошти є, кошти в бюджеті за рахунок реальної інфляції, реальної девальвації гривні, вони є, і вони повинні бути спрямовані якраз на підвищення цих соціальних стандартів. Поліція, прокуратура, адміністративні витрати, погранична служба - всі силові структури отримують більше грошей, на той же час люди отримують менше». 

Цікаво, що за версією «Інтера», відмова від підвищення зарплат депутатам – досягнення Опозиційного боку: 

«: И событие, которое "Оппозиционный блок" может записать себе в плюс, ведь он громче всех возмущался повышением зарплат для депутатов и скандал получился в результате немалый. Сегодня Владимир Гройсман заявил, что повышения окладов нардепам не будет, об этом он написал у себя в Фейсбуке, мол, нужно думать, как повышать доходы обычных людей и пообещал ко 2 чтению госбюджета в парламенте еще усилить то повышение социальных стандартов, которое уже обещано правительством». Цікаво, звісно, чому саме «Опозиційного блоку», а не радикалів, «Батьківщини» або самого Гройсмана. Втім, і саму інформацію про спробу (ще не вдалу, нагадаємо, адже йдеться про перше читання) підвищити зарплатню депутатам Катерина Лисенко подала абсолютно маніпулятивно: «Ну, а что уже решилось почти мгновенно и с обсуждением только постфактум, так это повышение зарплат нардепам. Теперь каждый из них будет получать не меньше 30 тысяч гривен, ну а спикер с замами больше 40. Во сколько раз меньше зарплаты и пенсии будут у остальных украинцев, депутаты должны определить до 1 декабря». Насправді депутати мали визначити, наскільки мають бути підвищені зарплати та пенсії в українців, ну і  безпосередня прив’язка питання до зарплат самих депутатів теж є маніпуляцією. 

Коментувати майбутнє підвищення зарплат до студії запросили першу заступницю міністра фінансів Оксану Маркарову. Говорячи з нею, Олексій Ліхман весь час намагається підштовхнути чиновницю до компліментів на адресу опозиційних політичних сил: «согласны ли вы с теми политиками, которые требуют, чтобы государство в этом же году, уже сейчас существенно повысило рост доходов, и зарплат, и пенсий. Может ли себе позволить?», «какая из фракций пролоббировала повышение зарплат?» тощо. Проте Оксані Маркаровій удалося залишитись у межах стриманої дипломатичності у своїх відповідях.  

Незбалансовано й однобоко говорить Ліхман про можливість легалізації грального бізнесу: 

«Ну а мы с вами продолжаем. Еще один способ наполнить бюджет вспомнил на этой неделе и Генеральный прокурор Юрий Луценко. Видимо, сочувствует министерству финансов, у которого дыр в бюджете пока больше, чем возможностей их закрыть. Игорный бизнес. Его запретили в Украине еще в 2009 году. Как социально опасный. Мол, и преступность финансировали через казино, и люди в игровых автоматах просаживали иногда все свои сбережения. Или весь свой заработок. Но за 7 лет запрета, по сути, изменились только 2 вещи: во-первых, игорный бизнес ушёл в подполье, казино так и продолжают работать, просто найти их теперь чуточку сложнее. А второе - от игорного бизнеса в бюджет ничего не попадает, всё уходит в тень. Причём это существенные деньги. Еще и министр финансов Наталья Яресько, когда защищала идею легализации казино, говорила, что госбюджет от этого может получить не меньше 2 миллиардов гривен. И ещё один момент. В 2008-м - это последний полный год легальной работы казино в Украине, в игорном бизнесе были заняты 160 тысяч человек и эксперты утверждают, что сейчас такие рабочие места могут очень пригодиться Украине, переживающей экономический кризис». Зверніть увагу: всі аргументи за заборону подаються через «мол» і з легким відтінком іронії, натомість протилежні – як значно більш переконливі. Звідки цифри, озвучені в повідомленні, і що за «експерти», на яких посилається ведучий, стверджують щось про гральний бізнес, ми так і не довідались. Крім того, залишилось не до кінця зрозумілим, до чого в цій історії Юрій Луценко – чи пропонував він дозволити гральний бізнес, на якому рівні і в якій формі з’явилась ця пропозиція? (Якщо поцікавитись, виявляється, що його пропозиція полягала в частковій легалізації казино.) З наступної підводки ми дізнаємося, що «Ну, если легализовать игорный бизнес все-таки непросто, в парламенте далеко не все поддерживают эту идею, то сделать законной добычу янтаря можно было бы гораздо проще». То що, ця ідея щодо грального бізнесу вже обговорювалась у Верховній Раді? Чи звідки ведучий «Подробностей неделі» довідався про те, хто там її не підтримує? 

Задля справедливості слід зауважити, що наступну тему – легалізацію видобутку бурштину – в програмі розкрили значно більш збалансовано: після матеріалу Інни Білецької, яка давно займається цією темою та вивчила її ґрунтовно, на запитання ведучого відповідав міністр екології Остап Семерак. Наприкінці розмови Ліхман дозволив собі «штрикнути» правоохоронців – слова Семерака про те, що нелегальний видобуток бурштину є проблемою соціальною, прокоментував так: «И, в первую очередь, криминальная. И бороться с ней правоохранительным органам». Хоча перед цим ішлося про те, що держава може й повинна впорядкувати нелегальний чи напівлегальний видобуток бурштина якраз не репресивними, а мирними економічними методами. 

Але найбільш очевидні маніпуляції починаються в наступній темі –  щодо закону про спецконфіскацію. «Опозиційний блок» протидіє ухваленню цього рішення, і, схоже, завдання «Інтера» – в поясненні широким масам, чому забирати гроші в Януковича і йому подібних не комільфо, без демонстрації прямого зв’язку з інтересами колишніх регіоналів. В таких випадках завжди працюють гучні й замашні слова – як от, цього разу, «рейдерство»: 

«Ну, а мы с вами переходим от браконьеров к другим любителям быстрой наживы – рейдерам. Они ждут не дождутся, когда Рада примет злополучный закон о спецконфискации. Злополучный он не только из-за своего содержания, а и из-за своей истории. Уже 5 раз «Народный фронт» упорно пытается протолкнуть его принятие, но ни уговоры, ни шантаж пока им не помогли, как не помогла и святая идея, которой фронтовики объясняют этот документ: возвращение денег, украденных Януковичем. Ну, казалось бы, абсолютное большинство политиков в нашей стране поддерживает возврат наворованного Януковичем обратно в казну, поэтому, по идее, проблем возникнуть не должно. Но они возникли. И еще какие». Розповідати, в чому проблеми, запросили депутата Дмитра Добродомова, який колись був порошенківцем, а тепер позиціонується як представник партії «Народний контроль» (хоча парламентською ця політична сила не є), та Тетяну Острікову з «Самопомочі». Зважаючи на те, що в більш іміджево вигідних ситуаціях «Інтер» завжди подає коментарі представників «Опозиційного блоку» – партії, одним із лідерів якої є акціонер каналу Сергій Льовочкін, –  технологія шита білими нитками. 

Після того, як Добродомов – діяч якраз такого політичного калібру, в якому можна дозволити собі не боятися звинувачувати політичних опонентів у всіх смертних гріхах, – звинувачує «Народний фронт» у рейдерстві, Ліхман віртуозно переводить його версії в категорію доконаних фактів: «…как мы с вами видим, похоже, что спецконфискация вот таком виде через парламент не пройдет. Но депутаты портят жизнь не только крупным рейдерам от политики, но и рейдерам рангом пониже…». Брудну роботу завжди вигідніше робити чужими руками. А наступний матеріал про рейдерство і незаконні забудови остаточно ставить знак рівності між гіпотетичним – і не доведеним – наміром політичних опонентів власника «Інтера» привласнити, начебто,  скарби Януковича та банальним бандитизмом. 

Прогнозований тролінг політиків, вимушених заповнювати електронні декларації, розпочався вже 23 жовтня – своєрідна прелюдія до вакханалії, яка неминуче відбудеться цими днями в теленовинах і тижневиках. Автор сюжету про декларування Олексій Пшемиський мимохідь висміює легендарну схильність Авакова писати в соцмережах: «Одним из первых о заполнении декларации отчитался глава МВД Арсен Аваков, как обычно, в Фейсбуке. Пожаловался, что потратил 16 часов и не знает, нужно ли указывать, с кем он распивает свою коллекцию дорогого алкоголя». Здавалося б, за два з половиною роки тему «фейсбук-міністра» можна було б закрити – до того ж, дехто з опозиційних політиків пише в соцмережі аж ніяк не менше за Авакова. Втім, за дивовижним збігом, ніхто з екс-регіоналів та політиків, близьких до партії власника «Інтера», не став героєм сюжету – є тут лише позафракційні, порошенківці, «фронтовики» й міністри. 

Ще одна атака на Авакова також стосується його, на думку «Інтера», надмірної публічності: «Министр внутрених дел Арсен Аваков даже написал пост-ответ Франсуа Олланду в своем блоге на "Украинской правде". Правда, по тексту этого поста министра легко понять, что само заявление французкого президента, которое он критикует, Аваков не слышал, а критикует, скорее, заголовки СМИ, которые не вполне отражают позицию европейцев. Впрочем на этом Аваков не остановился, досталось еще и французкому МИДу на сей раз уже в "Фейсбуке" министра. Такую подмену Арсеном Аваковым украинского МИДа, его препирательства с европейцами и призывы отказаться от обязательств, взятых на себя Украиной в Минске, в свою очередь, раскиетиковал президент Украины. Моя коллега, ведущая "Подробностей" Наталья Белашева во время интервью с Петром Порошенко спросила, как глава государства расценил эту попытку министра внутренних дел спровоцировать внешнеполитический скандал».  І далі – після синхрону Петра Порошенка – таке: «Добавлю, что пока министр внутренних дел занят внешней политикой, украинские преступники чувствуют себя слишком свободно. Вот сегодняшняя новость - расстрел людей в Мелитополе, это Запорожская область». Тут сміливо можна говорити про цілеспрямоване, наполегливе і, в принципі, зовсім не приховане інформаційне нищення Арсена Авакова – якому традиційно не надають права відповісти на закиди. 

Призначення польського політика Славомира Новака керівником компанії «Укравтодор» стало для «Подробностей недели» приводом, пославшись на анонімних «багатьох експертів», поговорити про те, що в українській політиці… не приживаються іноземці. Хоча Новака щойно призначили, а його земляк Войцех Бальчун почувається на «Укрзалізниці» начебто непогано. І все ж у підводці до сюжету Павлини Василенко бачимо таке: «Такой выбор руководителя смутил сразу многих экспертов. И дело даже не в тех злополучных часах http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/10/19/7124137/ , из-за которых завершилась карьера Новака в правительстве Польше. Просто: а почему не украинец? Ведь уже не раз правительство у нас пыталось стать крепче чужим умом и делало ставку на иностранцев в госуправлении. И многие из этих ставок не сыграли. Почему не приживаются варяги в украинской политике?». Авторка тенденційно дібрала лише тих політкоментаторів (Андрій Єрмолаєв, Тарас Загородній), які скептично ставляться до залучення іноземців до державного управління, і лише ті приклади, що закінчились невдало.

Завершується випуск зовсім не обов’язковим – бо вже нічого не відбувається, події минули, – прямим включенням кореспондентки «Подробностей» Тетяни Логунової з Берліна. Олексій Ліхман запитав її, «какие настроения в Европе после переговоров нормандской четверки», і журналістка впевненим тоном відповіла: «в Европе единого мнения, как обычно, нет, но есть факты, которые говорят сами за себя». Переказ уже відомих фактів у викладі Тетяни Логунової виявляється лише підводкою до прикінцевого абсолютно тенденційного акорду Ліхмана – нагадування про те, що нардепів, якщо вони не погодяться провести вибори на окупованих територіях (очевидно, на умовах Росії?), можуть (хто? як?) відправити у відставку: «… поработают ли наши депутаты над законом о выборах на Донбассе - очень большой вопрос. Против этого обязательства по Минску в нашем парламенте выступает столько нардепов, что все может закончиться даже досрочными выборами, если нынешние народные избранники не могут принять нужный документ, мол, иначе рейтинг не спасти, то сделает это, вероятнее, следующий созыв Рады». 

«Підсумки тижня з Віталієм Гайдукевичем», 5 канал

Публіцистична форма програми Віталія Гайдукевича, напевно, дає формальні підстави не посилатись на джерела інформації, тому про переговори Порошенка з Путіним, Олландом і Меркель і конфлікт, який начебто виник, кореспондентка Ірина Герасимова оповідає так: «Присутні на зустрічі розповідають: під час дискусії господар Кремля часто клеїв дурня. Як мантру повторюючи тезу про непричетність Росії до війни на сході. Українському ж доводилося переходити на російську мову звертаючись до агресора і підвищувати голос. Особливо коли останній вимагав від України виконання політичної частини Мінських угод, а саме проведення виборів на неконтрольованих Києвом територіях». Від спокуси навести пряму, але не підтверджену цитату, переповідаючи слова анонімних «присутніх на зустрічі», журналістка втрималась. Разом із тим, Ірина Герасимова оптимістично говорить по переговори в Берліні як результативні, й не демонструє жодного скепсису щодо «дорожньої карти», на яку погодилась Росія: «Хиткі, але все ж домовленості тепер лягли на плечі міністрів закордонних справ. Саме вони до кінця листопада виписуватимуть дорожню карту». Характерно, що про вимогу демілітаризувати Дебальцеве журналістка говорить, а про реакцію на неї Росії – ні. Словом, усе в Порошенка і компанії, за версією 5 каналу, вийшло – і це ще навіть не «позитив тижня», його Гайдукевич залишив на кінець програми. Конкретно позитивного в нас – успішна робота «ПроЗорро», виробництво нового озброєння та військових гелікоптерів, кредит на імпорт газу тощо. Обмежений – у порівнянні з півторагодинними «простирадлами» інших каналів особливо – хронометраж «Підсумків тижня» на 5-му не залишає, мабуть, Віталію Гайдукевичу простору для песимістичних історій. 

Якісний моніторинг щоденних праймових новин та  підсумкових тижневиків здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. Зміст оглядів є виключно відповідальністю ГО «Детектор Медіа» і не обов’язково відображає позицію Міністерства закордонних справ ФРН.