25 серпня в ефір вийшли всі підсумкові програми, крім «Подробностей недели» на «Інтері». Вікенд після Дня Незалежності – традиційний час повернення в ефір підсумкових тижневиків після літніх вакацій. А отже, першою «тестовою» темою, розкриттям якої їхні команди демонструють свої відновлені сили та нові творчі підходи, стає чергова річниця проголошення незалежності України – як відзначення самого свята, так і чергові підсумки двадцяти-з-чимось-річного буття держави. Тривожного відтінку цій темі надали матеріали про торгівельні непорозуміння між Росією та Україною, що їх ласі до гучних означень журналісти (не лише вітчизняні) поспішили назвати війною. Це слово лунало в підводках та матеріалах усіх тижневиків, окрім «Підсумків тижня» на Першому, яких, очевидно, начальство подібні теми висвітлювати не вповноважувало.

Характерно, що до особи російського актора Олексія Паніна, який дозволив собі антиукраїнські та ксенофобські висловлювання в Криму, увага тижневиків була відчутно більшою, ніж до екс-регіонала Петра Мельника, який утік із-під слідства за дуже дивних обставин. Що ж, гріх не використати потенціал російського кіно-шоу-бізнесу для підвищення рейтингів забутих за літо підсумкових програм:) А ще – тьху-тьху-тьху, аби не врочити, – у матеріалах про відзначення річниці проголошення Незалежності майже не було політиків, офіціозу та привітань від керівництва держави, цих обов’язкових атрибутів висвітлення «святкових» тем.

ICTV, «Факти тижня»

Реалізація амбітного задуму творців «Фактів тижня» перелічити головні віхи 22-річної історії незалежної України вийшла не без ляпів (зокрема, відтворили псевдофакт про визнання гривні найкрасивішою валютою світу, що походить із фейку-провокації телеведучого Андрія Богдановича), але порівняно збалансованою. Віхи дібрали переважно позитивні, згадавши, втім, про кілька криз із благополучним кінцем. Обійшлося без прізвищ Кучми і Пінчука, як і без політичних брендів (окрім Помаранчевої революції, проілюстрованої потішним кадром зі сцени Майдану, де Ющенко спить, а Кінах весело пританцьовує). Обов’язковий реверанс у бік власника був зроблений елегантно й тонко – головною подією 2008-го року назвали організований фондом Віктора Пінчука концерт Пола МакКартні, який за масштабом порівняли з протестами 2004-го:

«А от "Гринджолам" повторити успіх Руслани не вдалося. Проте їх пісня "Разом нас багато" стала гімном Помаранчевої революції. Понад місяць увесь світ спостерігав за життям київського Майдану, де тривали мирні протести проти фальсифікації виборів. Це теж Майдан і небувалий аншлаг. Концерт легендарного Пола МакКартні у Києві під проливним дощем став головною культурною подією 2008 року, про яку говорили в усьому світі».

Хоч якими міцними постають підвалини української держави в цьому оптимістичному матеріалі, а все ж її територіальну цілісність виявилось дуже легко «поставити під сумнів» – про це глядачі довідались уже з наступного повідомлення ведучої Оксани Соколової:

«Напередодні Дня незалежності в Алушті розгорівся скандал. Відомий російський актор Олексій Панін поставив під сумнів приналежність Криму Україні. Актор давно відомий своєю схильністю потрапляти в усілякі скандальні історії. Цього разу він приїхав до півострова на гастролі й потрапив у ДТП, коли їхав на таксі вулицями Алушти. Звісно, почалася розбірка, і Панін облаяв водія-таксиста, татарина. Причому акцентував увагу саме на його національності. Після того навіть вдарив водія в обличчя. Ну а коли почав виправдовуватися перед журналістами, зробив чергову гучну заяву. Мовляв, "я ж не в Україні, я в Криму"».

Кіно, безперечно, є найважливішим для нас мистецтвом, а Росія – великою та близькою нам духовно країною, але навіть це не дає російському актору реальних повноважень ані «ставити під сумнів» українськість Криму (хіба що висловлювати сумніви), ані «робити гучну заяву». Автори тексту, ймовірно, підсвідомо відчували, що глядача необхідно переконувати в значущості описуваної події, тому щедро пересипали факти епітетами: відомий актор, скандал, скандальний, гучна заява.

Так само щедра на мілітарні метафори Оксана Соколова в підводці до наступного матеріалу – про митний конфлікт між Росією та Україною: «На кордоні неспокійно. Торговельна війна між Росією та Україною переживає то жорсткі атаки, то тимчасове затишшя. Але про мир поки не йдеться. Українські цукерки першими потрапили в полон». Окрім зловживання небезпечним словом «війна», в матеріалі Олександра Візгіна зустрічаємо загадкову арифметику:

«Якщо раніше під приціл торговельних війн потрапляли окремі групи товарів, як-то труби, цукор, м’ясо, сири, то зараз проблеми виникли практично в усіх наших експортерів. За попередніми підрахунками, втрат зазнали майже 40 українських компаній. Сума збитків оцінюється в понад 2 мільярди доларів».

Чи означає це, що кількість українських компаній, які продають щось у Росію, не перевищує сорока? Це явний нонсенс. Є запитання й щодо названої суми збитків: за який період було недоотримано цю суму й звідки такі точні цифри, якщо статистичні підсумки зазвичай підбиваються за місяць – «війні» ж і двох тижнів немає? За прогнозами, які можна знайти у пресі (наприклад, цим), два мільярди – це очікувані збитки до кінця року в разі, якщо криза триватиме.

І далі:

«Чого саме побоюється Росія і як може діяти після зближення Києва і Брюсселя, цього тижня озвучив Володимир Путін.

Володимир Путін, Президент Росії: "На рынок Украины действительно неизбежно хлынут товары – достаточно неплохие по качеству и по цене, но это приведет к тому, что они будут выдавливать из собственного украинского рынка товары именно украинского производства. И тогда странам Таможенного союза придется подумать о защитных мерах".

Якщо це відбудеться – Україна може втрачати до мільярда гривень щодня, – підраховують експерти»

Анонімних експертів варто було би назвати, й пояснити, звідки ця цифра. Якщо взяти до уваги обсяги експорту до СНД у першому півріччі 2013-го (13,9 млрд доларів), і уявити, що експорт у країни Митного союзу припиниться повністю, однаково вийде значно менше за мільярд гривень на день. І це за умови, що експортери не знайдуть для своїх товарів інших ринків. 

Що характерно, автор сюжету відразу сам ставить під сумнів цифру-страшилку: «Щоправда, суттєвих втрат зазнає і Росія. Насамперед ті місцеві компанії, які працюють із українськими партнерами. До того ж наші виробники змушені будуть шукати інші ринки збуту» – і наводить позитивні приклади (пере)орієнтування експортерів на інші ринки.

«Водночас ілюзій теж не повинно бути. Росія залишається одним із основних наших торгових партнерів, до якого ми експортуємо товарів на 20 мільярдів доларів щороку та реалізуємо потужні спільні проекти – наприклад, в таких галузях як космос та авіабудування. Цього тижня Москва вже пригрозила нам згортанням співробітництва в рамках виробництва Ан-70 та Ан-124. І тут запасний експортний аеродром знайти значно важче, ніж аграріям».

А тепер повернімося до підводки: «Політологи (знов анонімні, - О.Д.) вважають, що з наближенням саміту у Вільнюсі, де Україна сподівається укласти угоду про асоціацію з ЄС, ситуація буде лише ускладнюватися. Чим це загрожує? І як знайти вихід?».

Чим це загрожує, ми довідались (почувши, крім посилань на різноманітних анонімних експертів, думки Путіна і політолога Михайла Погребинського з цього приводу), але жодних натяків на те, як знайти вихід, або хоча би прогнозів напрямку вирішення проблеми, який може обрати українська влада, в матеріалі не було. Симптоматично також, що не було в ньому офіційної позиції або бодай просто синхронів цієї самої влади, яка мала би пояснити народові, що відбувається і що робитиме керівництво країни у відповідь на збитки, завдані економіці. Натомість, чули цитати російських можновладців із відвертими погрозами, які залишилися без відповіді. Дивно, чи не так? Особливо дивно з огляду на те, що кожна дія Януковича, Азарова, Арбузова, Вілкула і компанії, яку можна подати як успішну або конструктивну, зазвичай подається ICTV як «наш успіх», «перемога України» і тому подібне. У невдач України українських батьків не знайшлося, лишень закордонні винуватці.

На десерт – веселенький екшн від Максима Крапивного про втечу Петра Мельника, якого журналіст чомусь порівнює з Джеймсом Бондом. Напевно, він має на увазі, що Мельникові вдалося «обманути» правоохоронців, знявши з себе браслет дистанційного спостереження. Проте і з самого сюжету, і з розмови Оксани Соколової у студії з прес-секретарем МВС Сергієм Бурлаковим стає зрозумілим, що Мельнику, ймовірно, допомогли не «фокусники», а колишні колеги й однопартійці. У матеріалі навіть є ексклюзив ICTV – слова родички Мельника про те, що вона не бачила браслета на його руці, а отже, ймовірно, його навіть не вдягали. А те, як Бурлаков утікає від конкретних відповідей на запитання, обіцяючи розповісти все після «службової перевірки», додає певності в тому, що Мельник аж ніяк не Бонд, а радше коштовний вантаж, який був переправлений у безпечне місце за межі України. Ознаки змови, бездіяльності, потурання втечі та непрофесіоналізму міліції в обох матеріалах (сюжеті та інтерв’ю) є, але «Факти тижня» на них не акцентують. І, нарешті, на відміну від шляхетного шпигуна Джеймса Бонда, Мельник – людина, впіймана на хабарі та звинувачена в кримінальному злочині. Доволі сумнівна романтика.

Легковажність сюжету про Мельника дещо виправдовує серйозність наступного – підготовленої Русланом Тарасовим добірки історій про те, як можновладні або просто наділені «недоторканим» статусом обвинувачені уникали відповідальності. Щоправда, автор змішав докупи людей, які справді могли бути жертвами політичних переслідувань (Богдан Данилишин, Володимир Сацюк, Василь Цушко), і Сергія Калиновського – винуватця ДТП із двома жертвами, який уникнув відповідальності через сімейні зв’язки з Дмитром Фірташем.

А ось одним із головних героїв сюжету Сергія Смальчука про літній відпочинок знаменитостей став Віталій Кличко, який смачно катається на дошці й усміхається з сімейних фото. Кличко згадується в цьому випуску ще двічі: на самому початку, де йдеться про його участь у байкерському параді з нагоди Дня Незалежності, й у сюжеті про 22 роки Незалежності: «Беззаперечні бренди незалежної України – Шевченко і Кличко. Брати Клички зібрали всі чемпіонські пояси професійного боксу в своїй найпрестижнішій ваговій категорії». Йдеться в сюжеті Сергія Смальчука також про Олександра Попова, керівника Київської міської державної адміністрації та потенційного конкурента Кличка в разі, якщо той усе-таки змагатиметься за посаду столичого мера. Попов грає у футбол.

Водночас ні Кличка, ні Попова, ні інших політиків, а також юристів, які могли б оцінити легітимність обговорюваних рішень, ми не чуємо в матеріалі про блокування Київради:

«Столичні депутати потрапляють до зали засідань підземними ходами. В дворі чергують десятки бійців спецпідрозділів, бронежилети та запасні шоломи – на кожному поверсі. Такі тепер реалії роботи Київради. Цього тижня спроба провести сесію знову закінчилася масштабною бійкою. Причому побили і народних депутатів, і журналістів, дісталося і самим правоохоронцям. Проблема давня. Опозиція вважає, що повноваження міських депутатів скінчилися, і блокує проведення засідань, вимагаючи призначення нових виборів у Києві. Представники ж провладних партій вважають, що поки парламент вибори в столиці не призначив, треба вести поточну роботу. Приміром, розподіляти бюджет та призначати надбавки бюджетникам. Заради цього й зібралися. Жодного опозиціонера в зал на засідання не пустили і за рекордні 10 хвилин розглянули 5 питань: надбавки освітянам, гроші на інсулін, будівництво метро. Питання лише в тому, чи легітимні ці рішення і чи будуть виконуватися». Забагато відкритих питань не лише без відповіді, але й без спроби цю відповідь знайти, як для програми, яка називає себе «Фактами».

«Україна», «События недели»

«Сегодня в Украине еще один празник – День шахтера. По традиции, незадолго до праздника донецкие горняки опять побили легендарный рекорд Алексея Стаханова. Нового шахтера-рекордсмена зовут Сергей Слюсарь. Он живет в городе Дзержинске, работает на шахте "Северная", и за смену он добыл сразу три вагона угля – это 141 тонна. Стаханов сумел нарубить только 102 тонны. За рекорд "новому Стаханову" Сергею Слюсарю вручили грамоту».

Цього літа «События недели» також показали себе стахановцями: ударно працювали в серпні, поки інші тижневики відпочивали, а також традиційно втерли носа конкурентам масштабністю обраних для тижневика 25-го серпня тем. Поки інші прислухаються до погроз Путіна, «События недели» поспілкувалися з новопризначеним послом Сполучених Штатів Америки в Україні. І поговорили з ним на серйозні та злободенні теми: Угода про асоціацію, сланцевий газ, звільнення Юлії Тимошенко та прогнози щодо учасників президентських виборів 2015-го. Андрій Данилевич ставив чіткі й коректні запитання, дозволивши глядачам скласти уявлення не лише про нового посла, а й про те, якою є позиція Америки щодо головних дискусійних питань української політики.

Хоча на чільному місці у випуску – Віктор Янукович, Микола Азаров, а також Тимошенко, Кличко, Яценюк і Тягнибок. Очевидно, що цитувати привітання політиків із Днем Незалежності «Україну» ніхто не зобов’язував і зроблено це було не з рекламною метою. Хоча чомусь привітання Януковича було подане дослівно, тоді як від опозиціонерів залишилися куці цитати, не завжди навіть привітання:

«Арсений Яценюк отдельно поздравлять не стал, но в очередной раз потребовал освободить своего партийного босса Юлию Тимошенко.

"Первый этап – дать возможность ей получить медицинскую помощь за границей". Арсений Яценюк».

Про російсько-українське митне тертя говорять коротко – ґрунтовніше цю тему висвітлювали в попередніх випусках програми, – наводячи позицію не лише російської сторони, але й української влади, й не намагаючись вибудовувати геополітичні теорії:

«Новые бои в торговой войне с Россией. В субботу, в День независимости, глава Роспотребнадзора Геннадий Онищенко заявил, что возвращение на российский рынок продукции концерна Roshen может растянуться на годы. Напомню, с запрета импорта украинских сладостей началась новая торговая война. И виноваты в ней, по мнению Онищенко, сами украинцы. По словам Геннадия Онищенко, вместо выполнения договоренностей он получил от украинского правительства, цитата, "многостраничный фолиант на английском языке, не имеющий ничего общего с форматом договоренностей. Это дает мне основания считать, что украинская сторона воспринимает этот технический вопрос как политический, и действует в этой логике". А еще в среду украинский премьер Николай Азаров заявил, что отечественные предприниматели сами виноваты в проблемах с поставками в Россию. Их предупреждали еще полтора месяца назад.

Николай Азаров, Премьер-министр Украины: "Треба врахувати реалії, як вони є. Митний союз і нові правила в ньому – така реалія. Пільгових режимів не буде, та ми їх і не вимагаємо".

Тем временем еще один член Таможенного союза – Казахстан – на этой неделе запретил ввоз в страну украинской курятины. Наших поставщиков обвинили в нарушении норм безопасности и демпинге. Украинская курятина слишком дешевая».

На відміну від інших каналів, говорячи про скандал навколо висловлювань Олексія Паніна, наводять обидві фрази («ксенофобську» і про те, що Крим – не Україна) синхроном, не даючи оцінок і стисло переказуючи подальші події. Тішить географія інших новин: Єгипет, Сирія, США. «События недели» не втрачають віри в те, що українській аудиторії можуть бути цікавими події у світі, а не лише в Україні. А в Україні – не тільки політика: наприклад, корисним і пізнавальним виявився матеріал Бориса Іванова про професію шахтаря.

Перший національний, «Підсумки тижня»

Тижневик державного телеканалу повернувся з відпустки більш-менш адекватним. Доволі пізнавальний сюжет Ольги Чепіль, присвячений річниці Незалежності, з коментарями цікавих героїв і зовсім без політичного піару представників влади. Розмова з керівником служби з надзвичайних ситуацій Михайлом Болотських про нову нагороду, запроваджену екс-МНС для людей, які рятують життя; ілюстрація – історія п’ятнадцятирічного хлопчика, який порятував трирічну дівчинку. Звісно, чиновникові можна було поставити багато гострих питань про якість роботи його відомства, однак було би наївно сподіватись цього від Першого національного. Розмова ж про героїзм як явище виявилась доволі оригінальною. Так само не дивує, що за кадром залишились такі гострі теми, як утеча Мельника та митна блокада українських товарів. Натомість, висвітлили в тижневику посилення напруги в Сирії та Єгипті.

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Під тривожну музику, що має відповідати ідеї «війни», Алла Мазур розпочала випуск із фронтового зведення:

«І зразу занурюємося в атмосферу війни. Саме так хором називає преса те, що більше місяця відбувається між Україною і Росією. Незадовго до нашого Дня незалежності Росія раптом занесла всіх українських експортерів до групи підвищеного ризику. Усі товари затримували, машини розвантажували, овочі гноїли. Росіяни не приховують: акція на кордоні повинна показати українській владі важку руку Митного союзу. І це лише один із пунктів багатоходового плану, який роздобула газета "Дзеркало тижня". Його авторами називають радника Путіна Сергія Глазьєва та кума Путіна Віктора Медведчука. Обоє авторство наступу на Україну заперечили. Утім Глазьєв обмовився, що сам документ таки існував. Головна мета – за будь-яку ціну взяти Україну під свій контроль. Версій, чому саме зараз, немало: від реакції на офіційну публікацію Кабміном договору про асоціацію з ЄС до шпигунських донесень Путіну із Берліна, що Ангела Меркель згодна поставити підпис під угодою і без звільнення Юлії Тимошенко. Повідомлення у вівторок, що конфлікт вичерпано і українські товари знову вільно перетинають митні кордони Росії, – слабка втіха, бо насправді колони фур і далі стоять у багатоденній блокаді. А з Москви звучать нові погрози. Остання – про депортацію усіх українських заробітчан і відкриту газову війну. Мало хто сумнівається: блокада кордону – така собі розвідка боєм, зокрема, щоби дізнатися реакцію з боку ЄС. Євросоюз із цього приводу скликає депутатів на позачергову сесію, бо тут переконані: наступного разу братні обійми Росії будуть міцнішими. Залишається сподіватися, що Київ теж уже має свій план, як у цих обіймах не задихнутися. Принаймні до листопада, коли угоду з Євросоюзом і заплановано підписати».

Недостовірних посилань тут стільки, що годі й перелічувати. Жестом ввічливості було посилання на «Дзеркало тижня», яке опублікувало план тиску на Україну, але крім того в повідомленні діють знеособлені «журналісти», «Москва», «Євросоюз», «Київ», а також «мало хто сумнівається». Таку впевнену узагальнену характеристику з точним формулюванням позицій настільки неоднорідних і непередбачуваних суб’єктів можна було би сприйняти від якого-небудь The Economist, але не від «ТСН». Можливо, замість цих невиправданих узагальнень варто було, облишивши нагнітання емоцій, дати слово експертам, які би пояснили, що саме відбувається і чим це може загрожувати?

Так само дещо спрощеною, хоча й добре ілюстрованою, можна назвати картину, змальовану Наталією Фібріґ у сюжеті про те, як живеться колишнім радянським республікам, побудованому на протиставленні тих, хто «в ЄС» і «не в ЄС». Натомість, сильним ходом стала 3D-графіка, що ілюструвала досягнення та втрати України за час Незалежності; особливо підкупила пропозиція подивитись першоджерела озвученої інформації на Facebook-сторінці програми – саме так треба розмовляти з сучасними глядачами.

Вдалим вийшов і матеріал Сергія Швеця з Латвії, що оповідав про те, як ця держава витримала економічний тиск Росії. Святкуванню річниці проголошення Незалежності приділили небагато уваги, розповівши про акції за участю опозиції 24 серпня у «Тижні за одну хвилину».

Комп’ютерна графіка стає потужним козирем «ТСН. Тижня»; показовішим за будь-яку розповідь стало відтворення в реальних пропорціях корабля російських прикордонників і рибальського човна з України, який вони протаранили. За кілька днів, 28 серпня, саме «ТСН» покаже ексклюзивне відео тарану.

Не полишає «ТСН. Тиждень» і врадіївської теми. Цього разу глядачам запропонували сюжет Ольги Кашпор про труднощі, з якими доводиться стикатися жертвам зґвалтування, заснований на історіях із життя, та інформацію про те, що обіцянка переатестувати міліцонерів не виконана. Остання звучала як обвинувачення:

«П’яний міліціонер в'їхав у юрбу людей, що гуляли на весіллі. Міліціонер ударив дівчину, яка попросила його говорити українською. Правоохоронець виманив у пенсіонерки 6 тисяч. Чоловік, що заявляв про тортури, вбив міліціонера. Правоохоронець на легковику збив на смерть людину і зник. П’яний міліціонер знімав штани і лаявся. Ці цитати – лише крапля у морі, що потрапляють в Інтернет. І всі ці події сталися вже після Врадіївки. Ми поцікавилися, чи стала реальністю велика міліційна чистка, яку після подій на Миколаївщині пообіцяв міністр Віталій Захарченко. І отримали цікаву відповідь. Виявляється, позапланову переатестацію особового складу зі звільненнями цього року провели лише в тій самій Врадіївці та ще в одному з райвідділів на Чернігівщині. Цього місяця має відбутися переатестація співробітників Святошинського райвідділу столиці. Пам’ятаєте, його теж нещодавно брали штурмом розлючені кияни. Утім по телефону співробітники цього райвідділу розповіли: наказу про їхню переатестацію досі немає. Тим часом міністр обіцяє докорінну реформу всього відомства. Але скільки часу треба на це – невідомо».

Вочевидь є привід для розмови з самим міністром, в ідеалі – у прямому ефірі.

5 канал, «Час: Підсумки тижня» 

Тижневик 5 каналу повернувся в ефір у новій студії та з новою ведучою. Всупереч давнішим анонсам, Тетяну Даниленко заступив не Кирило Лукеренко, а Лариса Губіна – ведуча, яка прийшла на 5-й кілька років тому з розігнаного Ганною Безлюдною «Інтера». Причини такої заміни вже пояснив шеф-редактор Володимир Мжельський. Висновки про зміни у програмі робити, звісно, ще рано, але добір тем показав, що 5-й всерйоз налаштований товктися на аудиторному полі старого ТВі.

У попередніх оглядах на адресу Тетяни Даниленко та її колег не раз лунали претензії, що вони, добираючи теми, орієнтуються на коло зацікавлень своїх друзів у фейсбуку. Дивним чином ця проблема ще дужче загострилась. На порядку денному – незалежність України в контексті українсько-російського протистояння (обов’язкова святкова тема), роздмухана мас-медіа історія з російським актором Паніним, який образив кримських татар і назвав Крим не українським, роздмухана соцмережами історія з нешанобливою російськомовністю офіціанта кав’ярні «Кофе Хауз», а також вигнані силою київські бюджетники та надмірна кількість «соціальної» реклами Януковича. У світі за тиждень, що минув, не відбулося нічого вартого уваги творчої групи тижневика, і навіть в Україні жодних подій, окрім політичних або суспільно-боротьбістських, не було.

Утім, розкрито ці теми якісно й видовищно: фігурні стендапи Олександра Аргата біля монументу Переяславської Ради в Переяславі-Хмельницькому, білопінні хвилі Чорного моря під ногами Ірини Герасимової, яка показала глядачам голі сідниці Олексія Паніна, і пісенька «Віктор, це перебор» наприкінці сюжету про надмір реклами Януковича. Однак, співставляючи картину, що виходить у команди тижневика 5-го, із картинами їхніх колег, доводиться констатувати її обмеженість і надмірну вузькість. Так, влучний геополітичний аналіз у матеріалі Олександра Аргата, його посилання на експертів та цитати з українських та західних політиків і чиновників – це те, чого бракувало матеріалам інших тижневиків. Та погляньмо на підводку Лариси Губіної:

«Здавалося би, розмінявши третій десяток, Україна мала би утвердитися у власній незалежності та мати чітку зовнішню політичну лінію., та це лише на перший погляд, адже країна зараз на роздоріжжі між Європейським та Митним союзами, і саме восени 2013 року може статися подія, яку за значенням можна буде порівняти хіба що з Переяславською радою. А саме – підписання угоди про асоціацію з ЄС. Але східний сусід, Росія, за це відкрито погрожує економічною блокадою, і демонструє, як швидко вміє закривати кордони для українських товарів. Дехто розцінює митну війну як прояв слабкості, як реагувати на це – українська влада поки не придумала. Осінь покаже, від чого залежна незалежна Україна».

Дозволю собі тут суб’єктивну рефлексію, позаяк зауваження стосуються не так фактів і коментарів, як загального духу того дискурсу, який уже не перший рік пропонує своїм глядачам тижневик 5 каналу, і який, схоже, може лише посилитися після зміни ведучої та переформатування. Ототожнення (не)залежності із зовнішнім економічним та політичним тиском означає радикальне спрощення ситуації. Економічний тиск, ба, навіть митні «війни», як це люблять називати наші журналісти – норма для країн, у незалежності яких ніхто не сумнівається; у глобалізованому світі «незалежною» від інших не може бути жодна держава, навіть ізольована, як от Північна Корея. Надто ж держава, яка має намір вступити як не в один, так в інший політико-економічний і/або оборонний союз.

До того ж, проголошення незалежності 1991 року означало не лише відновлення української державності на території суб’єкта квазіфедерації, але й звільнення від радянської влади. За 22 роки незалежності те, від чого Україна звільнялась тоді, значною мірою відновлено в межах її території. Тож, говорячи про «Україну», тепер ми радше маємо на увазі владну групу, яка поступово прямує до тотального контролю і/або привласнення наявних у країні ресурсів. Діючи при цьому аж ніяк не в національних, а у власних інтересах (які, втім, можуть спонукати владу захищатись від тиску з боку Росії). Відтак, говорити про «проросійських і проєвропейських політиків у владі», як це робить Олександр Аргат, означає приписувати цим людям піднесені прагнення, які вони навряд чи мають: обидва геополітичні вектори завжди використовувалися нинішньою владною командою виключно для приватних, переважно передвиборних потреб. Й не «Україна», а конкретна людина прийматиме рішення щодо приєднання до того чи іншого союзу, або – як це бувало вже не раз – про продовження «багатовекторного» зависання між Сходом і Заходом. І людина ця прийшла до влади, щоби потім безперешкодно розширити свої повноваження до мало не диктаторських, волею більшості виборців. Чому так сталося?

«За збігом обставин напередодні свята незалежності українці отримали своєрідне вітання від представника російської культурної еліти. Актор Олексій Панін, коментуючи ДТП, яка трапилася за його участю в Криму, заодно розказав і про своє бачення територіальної цілісності України. Отже, за його версією, Крим – не Україна, а депортація кримських татар була правильним рішенням Сталіна», – говорить Лариса Губіна в підводці до наступного матеріалу. Уявімо Україну, по-справжньому незалежну від колишньої метрополії культурно й медійно. Чи важила би для її мешканців так багато емоційна тирада виконавця ролі Жори з фільму «Банды», якби не непропорційно велика популярність російського телекінематографу на наших теренах? Якби на місці Паніна був, наприклад, нігерійський, польський чи американський актор, чи став би він героєм сюжету, не кажучи вже про ноти, репресії з боку кримського уряду та вуличні акції кримських татар? Отже, увага до історії з Паніним того-таки 5 каналу – також симптом залежності.

«Місцева міліція порушила кримінальне провадження по факту ДТП, а вітчизняне МЗС порадило правоохоронцям покарати скандального гостя. За вказівкою Прем’єр-міністра автономії заплановані вистави за участю російського актора або скасовували, або проводили без нього», – розповідає Ірина Герасимова, навіть не спиняючись на тому, що насправді є приводом для розслідування й гучного медійного викриття: призначений Києвом «донецький» прем’єр Могильов усупереч Конституції та перевищуючи свої повноваження, дозволяє собі скасовувати театральні вистави. Й суспільство разом із медіа, зокрема й опозиційними, сприймає це не як порушення демократичних принципів і беззаконня, а як адекватну відповідь на «антиукраїнську» поведінку російської знаменитості. Або взагалі не звертає уваги, сприйнявши як щось повсякденне. Як це співвідноситься з тим, про яку Україну й українську націю мріяли батьки Незалежності 22 роки тому?

Словом, не варто зводити складну, неоднозначну ситуацію, що має комплекс передумов, вартих осмислення та аналізу, та багато варіантів подальшого розвитку в залежності від чинників, які можна назвати і проаналізувати, до чорно-білого комікса, в якому супергерой Україна у вишиванці поборює антигероя Росію у білій масці. Стандарти 5-го і свобода, яку його журналістам дає порівняно ліберальна редакційна політика, дозволяють дивитися глибше й показувати багатовимірнішу й адекватнішу картинку. Не кажучи вже про те, що життя – це не тільки політика.

Верстка підсумкових тижневиків 25 серпня 2013 року

Перший національний, «Підсумки тижня»

Україна відзначила День прапора та День Незалежності

Гість програми – Михайло Болотських, голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій

Юлія Новікова потребує допомоги небайдужих

Сирійські війська звинуватили у використанні хімічної зброї

Неспокій в Єгипті не лякає туристів з України

Шахраї продовжують заробляти гроші на квадратних метрах

У кінотеатрах покажуть перший український повнометражний мультфільм           

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Росія занесла всіх українських експортерів до групи підвищеного ризику

Журналісти проїхали країнами радянського табору

Здобутки України за 22 роки незалежності

Знамениті українці пригадали своє життя за часи незалежності

Латвія змогла подолати економічну блокаду Москви

Минуло 40 днів від загибелі в Азовському морі чотирьох українських рибалок

Переважна більшість жертв зґвалтувань воліють мовчати про злочин

МВС так і не провело масової переатестації міліціонерів

Резонансні події тижня

В Єгипті не вщухають сутички

У Криму пройшов езотеричний фестиваль        

ICTV, «Факти тижня»

Україна відзначає 22-гу річницю незалежності  

Олексій Панін поставив під сумнів приналежність Криму Україні   

Росія посилює торгівельну війну з Україною     

Олегу Лісогору в Ліберії загрожує до 7 років тюрми    

Петрові Мельнику вдалося втекти з-під домашнього арешту  

Гість програми – Сергій Бурлаков, начальник управління зв’язків з громадськістю МВС України

Українським чиновникам та VIP-особам вдається уникати відповідальності за злочини  

Київрада повернулась до роботи  

Події в Єгипті не злякали українських туристів

Можновладці та зірки повертаються з відпусток           

У Новій Зеландії собака врятував життя коту    

5 канал, «Час: Підсумки тижня»

Росія погрожує Україні економічною блокадою

Олексій Панін спровокував скандал в Криму    

У кав’ярні «Кофе Хауз» виник мовний конфлікт          

Київрада провела короткотривале засідання      

Журналісти вирішили з’ясувати походження вітальних білбордів Президента       

«Україна», «События недели»

Украина отпраздновала День независимости    

Россия продолжает торговую войну с Украиной          

Алексей Панин спровоцировал крупный скандал в Крыму    

Шахтеры отмечают свой профессиональный праздник           

Гость программы – Джеффри Пайетт, чрезвычайный и полномочный посол США в Украине    

В США эмигрантов из Украины обвиняют в издевательстве над детьми     

В Сирии химическим оружием атаковали мирное население 

Египетский суд освободил из тюрьмы Хосни Мубарака         

В Полтавской области стартовала Сорочинская ярмарка        

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки міжнародного фонду «Відродження». Засади моніторингу дивіться тут.