«ТСН. Підсумки» на «1+1» починає випуск питанням формування коаліції. Алла Мазур коректна: «Головного ефекту від свого недільного голосування, більш-менш чіткого розуміння, якою буде нова парламентська коаліція, і хто із переможців виборів сформує владу, українські виборці ще не отримали. Їхні голоси вже практично підраховані. У ЦВК збирають лише бюлетені з мокрими печатками і офіційні результати дострокових парламентських виборів обіцяють до 15-го жовтня, як і визначає закон. Після обробки 100% протоколів дільничних виборчих комісій здобутки партій, принаймні, виглядають так: Партія регіонів може отримати 175 мандатів, Блок Юлії Тимошенко – 156, "Наша Україна – Народна самооборона" – 72, комуністи – 27 і Блок Литвина – 20. Це п’ять політичних сил, які подолали тривідсотковий бар’єр і вже очевидно проходять до нового парламенту. Тепер мільйони гривень, витрачені на дострокові парламентські вибори з кишень платників податків, мусять дати результат. Нова Верховна Рада має створити стійку і законну коаліцію». «Має створити стійку і законну більшість», - це особисте побажання Алли Мазур українським політикам чи її прогноз?  

 

Далі сюжет Мирослава Отковича на цю тему. Який починає його аналізом резонансної заяви Президента Віктора Ющенка. На думку Мирослава Отковича, почувши заяву Президента, «широкій коаліції бути, – подумав Віктор Янукович і відправив Тимошенко листа.  Титровано: "Шановна Юліє Володимирівно! Дозвольте засвідчити Вам свою повагу і, підтримуючи сьогоднішню заяву Президента України, запропонувати розпочати попередні консультації на тему створення парламентської коаліції. З повагою Віктор Янукович». «ТК» не може не привітати Мирослава Отковича із проникненням у думки Януковича, але чекає на докази. Хоча, на думку вашого автора, все могло бути і не так – «регіони», щоб продемонструвати «добру волю», просто використали слова Президента, показавши, що у питанні коаліції «звертаються до всіх». Але, повторімося, пан Откович прочитав думки Януковича і не сумнівається у причинно-наслідковому зв’язку, відображеному в його сюжеті.  

Наступний фрагмент сюжету Мирослава Отковича - «Уже в Німеччині і Франції Ющенко додав: ідеться про нормальне співіснування влади і опозиції аж до того, щоб дати посади останнім в парламенті і уряді. Яким чином це зробити, Президент не уточнив.». У глядача виникає закономірне запитання – ваші дії, пане Откович, щоб це уточнити у пана Президента? Чи ваші колеги перепитали про це у Президента у Німеччині і Франції, і що вони з’ясували? Чому не з’ясували? Чому б, принаймні, не скерувати ці запитання до Секретаріату Президента?  

 

Далі йде перерахунок варіантів коаліцій: «Як би там не було, варіантів майбутньої коаліції зараз не так вже й багато. Варіант перший: союз БЮТ та "НУ – НС" за участі Блоку Литвина. За умов демократичної коаліції Юлія Тимошенко знову повертається у крісло прем’єра, а представник "Нашої України", можливо В’ячеслав Кириленко, стає головою Верховної Ради. Але, за результатами виборів, у такого союзу лише 228 багнетів. Окрема думка, недуга або відрядження хоча би трьох народних обранців означає параліч коаліції. Про внутрішні проблеми всередині президентського блоку можна говорити вже зараз. Експерти називають щонайменше три великі групи впливу. Перша – група В’ячеслава Кириленка (у ній 20 депутатів), далі – 19 штиків "Народної самооборони" на чолі з Юрієм Луценком. Насамкінець – "сірий кардинал" Віктор Балога. Під його впливом чи не усі решта майбутніх депутатів. А спільного бачення у майбутньої коаліції нема.».

 

По-перше, перерахунок варіантів коаліції слід починати не з варіанту «союз БЮТ та НУ–НС за участі Блоку Литвина», а з варіанту «БЮТ-НУ-НС», який на сьогодні найбільш ймовірний. Адже ще невідомо, чи примкне до цього варіанту коаліції Блок Литвина, оскільки ніхто не знає, чи забажає задовольнити БЮТ і НУ-НС кадрові, фінансові та інші побажання Володимира Литвина.

 

По-друге, незрозуміло, якими критеріями користується Мирослав Откович, коли ділить НУ-НС саме на три групи. Що це за критерії? Різні спонсори? Різні ідеології? Різні кар’єрні перспективи? Різне бачення майбутнього країни? Ваш автор може запропонувати і інший поділ: депутати, що орієнтуються на Давида Жванію – Юрія Луценка і депутати, що орієнтуються особисто на Віктора Ющенка, якого представляють Віктор Балога і (але не в питанні спікерського майбутнього) В’ячеслав Кириленко. Такий поділ щонайменше враховує фінансовий і кар’єрний фактор.

 

По-третє – що означає, що «спільного бачення у майбутньої коаліції нема»? Спільного бачення чого? Майбутнього країни? Долі коаліції? Долі НУ-НС? Долі Президента? Власної долі? Наявність таких відкритих питань у сюжеті, що претендує на звання аналітичного - журналістська халатність і редакторське нехлюйство. Халтура, інакше кажучи.

 

Далі Мирослав Откович переходить до варіанту, анонсованого ним самим, тобто за участю Литвина. «За таких умов потрібно зміцнювати редути ззовні. Ресурс для цього начебто є – Володимир Литвин. Втім, цей політик не поспішає з висновками і заявляє, що посади для нього – не головне. Володимир Литвин, лідер Блоку Литвина: "Нам в даному разі найпростіше, бо ми стоїмо на тому, що потрібно для країни, а не на тому, що потрібне для політиків". Тим часом експерти кажуть: Литвин веде торги, Насамперед мова йде про крісло спікера. Окрім цього, щонайменше, три парламентські комітети. Далі – Податкова адміністрація та Прикордонна служба, яку очолює його брат. Зрештою, Володимир Литвин може обирати. У протилежному таборі обіцяють ще більше. Кость Бондаренко, політолог: "Може виникнути така ситуація, коли одна сторона запропонує Литвину спікерство, а друга запропонує прем’єрство Литвинові – навіть таке може бути. І в такій ситуації Литвин може опинитися в ситуації оцього Буріданового осла, який розривався між двома копицями сіна і помер, не знаючи, до якої пристати».

 

У цьому випадку маємо класичну ситуацію, коли політик каже одне, а експерти – інше. Литвин заперечує торги за посади, Кость Бондаренко (а ми знаємо, що не тільки він) – наполягає на тому, що вони ведуться. Класична непрозорість української політики. Чи міг у даному випадку журналіст зробити щось більше? Навряд чи.

 

«Варіант другий – широка коаліція. Цього тижня до президента завітав донецький мільярдер Рінат Ахметов. Джерела "ТСН" на Банковій твердять: зміст розмови – гарантії для бізнесу. Яблуко розбрату – енергетика. Її в разі утворення "помаранчевої" коаліції прагне контролювати Тимошенко. Для Ахметова це означає колосальні збитки. Кость Бондаренко, політолог: "Ахметов приходив не сам, а з частиною людей з оточення Ющенка. Тобто, і в "Нашій Україні" є також позиція, яка говорить, що не можна допускати Тимошенко до влади, а потрібно іти на контакт з Партією регіонів". Широка коаліція між президентським блоком та Партією регіонів справді можлива. Втім, Віктор Янукович має поступитися кріслом на користь більш компромісної кандидатури. Нині реальні рішення в Партії регіонів, за інформацією частини "біло-блакитних", приймає Рінат Ахметов. Аналіз їхніх списків свідчить: під впливом бізнесмена перебуває більшість майбутньої фракції. Тому ймовірність компромісу зростає. Але такий тандем практично ставить крапку на співпраці "помаранчевих". Юлія Тимошенко розпочинає президентську кампанію в ролі опозиційного політика – а це все одно, що покарати щуку водою».

 

Це не вражає. Не вражає, коли «джерела "ТСН" на Банковій твердять: зміст розмови – гарантії для бізнесу». Чи це підтверджують джерела у Партії регіонів? Чи довіряти саме словам Костя Бондаренка про активність Партії регіонів? Адже відомо, що цей політолог якщо і не працював у цій кампанії з ПР, але все ж таки  є досить близьким до «донецьких». І потім, що означає, що «нині реальні рішення в Партії регіонів, за інформацією частини "біло-блакитних", приймає Рінат Ахметов»? А Янукович, яка його роль? «Політичний дах» для Ахметова? Попка-дурак? Публічне обличчя? Він на якісь рішення впливає, чи ні? Якщо впливає, то на які? Соня Кошкіна із сайту «Оглядач» є визнаним експертом із конфліктів «батьків-засновників» Партії регіонів і групи Ахметова-Колесникова, то чому б не звернутись до неї? У будь-якому випадку, теза Отковича «нині реальні рішення в Партії регіонів, за інформацією частини "біло-блакитних", приймає Рінат Ахметов» сформульована бездоказово, голослівно, непереконливо.

 

«Варіант третій – без коаліції. Якщо політики не створять більшість протягом місяця після присяги, президент має право оголосити наступні позачергові вибори. З іншого боку, проводити їх можна не раніше, ніж за рік після останніх виборів. Таким чином, парламент недієздатний. Продовжує працювати старий уряд Януковича, але його рішення не підкріплені парламентською більшістю. За таких обставин усі важелі влади переходять до рук президента. Загалом варіант можливий, але малоймовірний, до того ж, із сумнівними перспективами. І, зрештою, що змінили позачергові вибори? Хто тепер згадає про ті протиріччя, які надихали партії на палкі промови і безкомпромісні війни з ідеологічними ворогами?».

 

Що за маячня? Що означає: «За таких обставин усі важелі влади переходять до рук Президента»? Які важелі? Важелі влади чи важелі впливу? Перерахуйте, будь-ласка, які саме важелі. Судової влади? Але це безглуздо. І що означає «хто тепер згадає про ті протиріччя, які надихали партії на палкі промови і безкомпромісні війни з ідеологічними ворогами?». Чи це не робота журналіста – нагадувати суспільству слова політиків?

 

 

Далі в «ТСН. Підсумках» – сюжет Сергія Швеця про проходження у виборах кожного голосу. Все точно, все коректно, тож ваш автор вважає, що пан Швець ретельно виконав свою роботу.

 

«ТСН» переходить до динаміки цін, до власне анонсованого Кабміном зниження ціни на м’ясо. В принципі, Алла Мазур і її колумніст Олена Мацюцька тему розкривають, але можна висловити й кілька претензій по суті справи. Правильно з’ясована ситуація, що „Зараз триває відвантаження на переробні підприємства. Розпорядження Кабміну про викид на ринок м’яса з Держрезерву, щоб те здешевіло, збіглося з періодом оновлення запасів: свіже закуповують, старе продають. Як такої, інтервенції немає, – стверджують у Держрезерві”. Чітко висловлена підозра в реалізації корупційної схеми: „До кого зрештою пішло м’ясо – таємниця за сімома печатками. Керівництво Держрезерву запевняє: все чесно, через перемогу на конкурсі. Однак конкурс провели з обмеженим доступом, а його учасників мало визначити Міністерство аграрної політики. Хто вони – також невідомо. Більше того, міністр Мельник навіть здивувався, почувши про цей тендер, і заперечив сам факт його проведення.”. Правильний висновок Олени Мацюцької: „Схоже, уряд дуже добре знав, що викид м’яса з Держрезерву на ринок проблеми його здешевлення не вирішить, оскільки другим своїм рішенням тут же розпорядився закупити на тому ж ринку свіже м’ясо. Чи була заява про м’ясну інтервенцію звичайним передвиборним трюком, у Кабміні не коментують”.

 

Тепер до претензій. Потрібно було чітко з’ясувати, чи був викид м’яса на ринок зроблений централізовано, чи лише у певних регіонах України, наприклад, там, де організовано підтримують «біло-блакитних». Для цього було потрібно поставити завдання не тільки журналісту центрального офісу «ТСН» Олені Мацюцькій, але й регіональним кореспондентам. І тоді глядач отримав би чітке враження про масштаби «кабмінівської спецоперації» із м’ясом. Ми цього враження не отримали.

 

Далі «ТСН» дає про виправдальний вирок по одній із справ вбитого російського бізнесмена Максима Курочкіна. Студія з цього приводу Алли Мазур беззаперечно коректна.

 

Наступна студія – ні. Алла Мазур: „Привіт від росіян українці отримали буквально на третій день після своїх парламентських виборів. Але мова зараз не про Курочкіна. Цього разу спочатку Європі "Газпром" повідомив, що Україна заборгувала йому більше мільярда доларів за газ. І якщо не віддасть, то вже у жовтні поставки скоротять. Новина шокувала не лише європейців, напряму залежних від українського транзиту. Своє розслідування, звідки взявся такий велетенський борг і, чому тільки зараз про це сказали, – почали у Києві. І ще більше здивували рідні урядовці. Щойно заявивши, що борг не державний, паливний міністр, за повідомленнями інформагентств, тут же пообіцяв Москві усе заплатити”. Ні, це не зовсім так, ось «уніанівське» повідомлення на цю тему: „Голова правління "Газпрому" Олексій Міллер і міністр палива і енергетики України Юрій Бойко домовилися в середу на зустрічі в Москві про погашення українською стороною боргу в 1,3 мільярда доларів до 1 листопада, повідомила

 

Сюжет на тему газового скандалу робить Юрій Сидоренко. Дуже нерівний журналіст, деякі сюжети якого виходять просто блискучими, а деякі – ні. 7 жовтня він видає в ефір неблискучий сюжет. Поряд із правильними речами, наприклад, «борг України мав би пожвавити розвиток альтернативного російського газогону, який нині переживає не найкращі часи. Спочатку Польща та Естонія відмовилися надавати Росії коридор для прокладання Північноєвропейського газогону по дну Балтики. Днями до цієї відмови приєдналися Литва та Фінляндія. Тож виставити Україну, як ненадійного боржника і транзит ера, в такій ситуації тільки на руку Росії. Але поки що Україні вдалося заспокоїти Євросоюз. За неофіційною інформацією, борг назбирувався з травня цього року – місяця, коли стало остаточно зрозуміло: вибори невідворотні», трапляються і відверті дурниці, недопустимі із редакторської точки зору і з точки зору журналістської майстерності, яка включає в себе ясність виразів.

 

Наприклад, початок синхрону політолога (утім, чи коректно називати так людину, яка насправді є політиком, і то представником скандальної Партії вільних демократів?) Дмитра Видріна, який заплутує глядача: „Дмитро ВИДРІН, політолог: "Хвасталась на международной экспертизе и аудите о том, что Украина скупает газа в два раза больше, чем ей необходимо для социальных, промышленных и бытовых нужд.” Про яку експертизу йдеться? Хто її проводив, яка структура? Коли?

 

Повна дурниця оце – Юрій Сидоренко: «Отже, головний меседж для України можна трактувати у двох площинах. Або Кремль може показувати, що Тимошенко-прем`єр – це завжди проблема для Росії та "Газпрому"... Андрій Окара, політолог, Росія: "А якби прем’єром став представник команди з Партії регіонів, то, можливо, той самий борг був би відданий Росії, але не готівкою, а, скажімо, якимись політичними поступками". Або, – стверджують фахівці, – Росії байдуже, хто посяде головне крісло в будівлі на Грушевського. Її зацікавленість у тому, аби чинні схеми перерозподілу газових грошей лишилися у недоторканості. Ціна питання – близько мільярда доларів щорічного прибутку від діяльності одного лише "РосУкрЭнерго". Дмитро Видрін, політолог: "Заявление расцениваю, как обеспокоенность российских коррупционеров в будущем положении украинских коррупционеров». По-перше, давайте щось одне – або не влаштовує Тимошенко-прем’єр, або ніякий український прем’єр Росію не влаштовує. Ви хочете сказати, що жоден український прем’єр, хоч би яке прізвище мав, не влаштовує Москву на 100 відсотків? Так і скажіть, чого словоблуддя розводити?

 

Неволодіння журналістом базовим матеріалом доводять ці слова Юрія Сидоренка: «І руйнування одних схем може призвести до створення нових, наприклад, за участю близької до нинішньої опозиції "Ітери", але в будь-якому випадку – до зміни цін на газ». Близькою до структури Тимошенко, якщо йдеться про неї (невже не можна сказати прямо, про яку структуру опозиції йдеться?), зараз є Індустріальний союз Донбасу. Можна було б і про нього згадати – начитавшись ділової преси.

 

Коректною була ця студія Алли Мазур: «Реальних фінансових втрат співвласнику "РосУкрЭнерго” Дмитру Фірташу може завдати сімейне життя. Цього ж тижня Солом’янський райсуд Києва скасував своє рішення про розірвання шлюбу між 42-річним мільярдером із Буковини і старшою від нього на 11 років Марією Калиновською. За даними "Української правди", причина рішення – з’ясування невідомих раніше обставин. Шлюб Марія і Дмитро зареєстрували у 2001-му, а через чотири роки Марія дізналась, що уже розлучена заочно. Через кілька місяців вона підписала мирову угоду, яку, – каже, – Дмитро Фірташ так і не виконав. Обіцяв заплатити колишній дружині 36 мільйонів доларів, а отримала тільки 24. Та ще й, правда, три квартири, три машиномісця і авто Cadillac Escalade. Спроба визнати угоду про розподіл майна недійсною через суд не вдалася. А от шлюб із співвласником "РосУкрЭнерго" тепер поновили. Далі, за даними наших джерел, шлюборозлучний процес триватиме в суді однієї із європейських країн».. Почекаємо на продовження серіалу?

 

Програма «ТСН. Підсумки» ще повідомляє про початок нового витка кар’єри російського Президента Володимира Путіна та про культурні події. Ваш автор, який аналізує політику і політично-дотичні теми, з вашого дозволу, «ТСН. Підсумки» на цьому аналізувати перестає. Зауваживши нерівність випуску, де нормальні матеріали сусідять із відвертими халтурними.

 

 

«Подробиці тижня», «Інтер»

Схожий із «ТСН» початок випуску й у «Подробиць тижня», що, в принципі, зрозуміло – тема формування коаліції є центральною в політиці протягом після виборного тижня. Руслан Сенічкін працює набагато менш коректно, ніж Алла Мазур. Руслан Сенічкін: „Порівняємо нинішні результати з підсумками парламентських виборів 2006. Беззаперечні переможці – "регіонали" – піднялися з 32 до 34%. Блок Юлії Тимошенко цього разу провів найуспішнішу виборчу кампанію. 30 вересня за БЮТ проголосували на 8% більше, аніж торік. А ось "Нашій Україні" союз з луценківською "Народною самообороною" очевидного успіху не дав”. Враження некоректності викликає міра захоплення Сенічкіна успіхами політиків: „Беззаперечні переможці – "регіонали”, „Блок Юлії Тимошенко цього разу провів найуспішнішу виборчу кампанію”, „Литвин узяв реванш”. Бажання роздати «всім сестрам по сережці» зрозуміле,  «Інтер» ні з ким сваритися не бажає, але можна було б і поменше емоцій. Крім того, остаточний результат виборів – хто ж таки сформує коаліцію і уряд  - ще не визначений.

 

Далі Руслан Сенічкін стає більш безстороннім: «Коаліція – топ-тема цього тижня. Публічні зустрічі та за закритими дверима не прояснили, якою ж буде парламентська більшість. Хоча математично її має "НУ – НС" плюс БЮТ – це 228 голосів. Перевага хитка – у два голоси, але дозволяє вже почати переговори про формування уряду. А от президент не поспішає із назвою коаліції, чим спантеличив одних політиків і дав надію іншим. Віктор Ющенко протягом тижня кілька разів закликав БЮТ та "НУ – НС" сісти за стіл переговорів разом з Партією регіонів, щоб як мінімум домовитись про права опозиції, як максимум – надати опозиційним "регіоналам" портфелі в уряді та парламенті». Все це більш менш точно, якщо не заглиблюватися у особливості лексики Президента.

 

Сюжет на тему Мирослава Отковича в «ТСН» робить на «Інтері» Надія Павлик-Вачкова. Спочатку іде редакторська помилка – пані Павлик-Вачкова фактично повторює підводку Руслана Сенічкіна, що неприпустимо: «Радість "помаранчевих" іще у ніч виборів виказує: коаліція "Нашої України – Народної самооборони" і БЮТу можлива, конкуренти у меншості. Згодом це підтверджують і попередні дані ЦВК – "НУ – НС" і БЮТ разом набрали 228 голосів. Таке об`єднання вигідне пропрезидентському блоку – згідно із домовленістю, він отримає половину портфелів. Однак цей союз і найхиткіший через мінімальну перевагу лише у 2 голоси. Прийняти потрібний закон можуть завадити навіть хвороби чи відрядження депутатів. Надійніший варіант – коаліція БЮТ, "НУ – НС" і Блоку Литвина. Вона отримає 248 голосів». Для чого повторювати одне й те саме двічі?

 

Далі Надія Павлик-Вачкова фактично переходить до варіантів створення коаліції: „Однак посадами доведеться ділитися. І хоч на це після виборів були готові "помаранчеві", на подібний альянс досі так і не прозвучала згода від самого Блоку Литвина. Володимир Литвин, лідер "Блоку Володимира Литвина": "Я на сьогоднішній день не готовий підсилити їхню коаліцію. Чому не можна працювати просто у Верховній Раді? Треба обов`язково, як ви пропонуєте, комусь здатися?".  Надіє, невже ви не бачите, що в це місце прямо проситься сказати про умови Володимира Литвина? Ви знаєте про них? У вас є джерела у колах переговорників? Працюйте.

 

«Середа, третій день після виборів. З уст президента звучить заклик до співпраці між усіма демократичними силами. Що мав на увазі Віктор Ющенко, політики беруться одразу ж тлумачити. Кожен по-своєму». В принципі, коректно, але це також парафраз слів Сенічкіна із його підводки до сюжету.

 

Далі Надія Павлик-Вачкова переходить до аналізу проблем коаліції з точки зору «регіоналів»: «Інна Богословська, 4-й номер у списку Партії регіонів: "10 кроків назустріч людям – це програма, яка фактично відповідає соціально-економічному блоку програми Партії регіонів, соціально-економічному блоку партії Литвина. Все, що розділяє, виноситься за межі переговорного процесу, знаходяться точки, які є спільними в розумінні обох партій і ідуть по цих кроках". Готовність "регіоналів" домовлятися – прагматичний розрахунок. Для них він може означати збереження влади і стабільність бізнесу, для президента – можливість диктувати умови і здобути міцнішу, ніж із БЮТ коаліцію. Адже самостійно альянс Партія регіонів плюс "Наша Україна" набирає 247 мандатів, а з Блоком Литвина їм лише трохи бракує до Конституційної більшості. Понад 300 голосів забезпечило б об`єднання "бютівців" і "регіоналів", однак такий варіант обидві сили навіть не розглядають». Все коректно, без пересмикувань, ясніше, ніж в Отковича.

 

Далі Надія Павлик-Вачкова переходить до аналізу проблем уже, скажімо так, мегакоаліції: «А ось варіант коаліції, який для президента може означати свободу законодавчих дій. Аж 403 голоси могло би мати об`єднання трьох великих політичних сил. При цьому Ющенко постане в якості миротворця, а "регіонали" і Тимошенко увійдуть до влади за його представництва. На порозумінні президент не раз наполягає у своїх висловлюваннях за кордоном. Позицію пояснює просто: за "регіоналами" третина країни і з нею треба рахуватися». Надія, а чому жодного слова про те, хто ставить умову формування мегакоаліції? Чи вона взагалі реальна? Якими будуть її наслідки для політичних сил і Президента? І взагалі, наскільки обов’язковий цей шматок? Його не можна було просто викинути?

 

Надія Павлик-Вачкова переходить до аналізу «помаранчевої» коаліції: «Настанови президента наразі, принаймні публічно, ігнорують БЮТ і "НУ – НС". До кінця тижня вони зустрічаються лише між собою і з кожними перемовинами все категоричніше заявляють про власну коаліцію. В’ячеслав Кириленко, голова політради блоку НУНС: "Спочатку угода про демократичну коаліцію, а потім приєднання всіх тих, хто на це налаштований, понад усе в частині світоглядних позицій. "Тобто Партія регіонів теж може до вас доєднатися?" В’ячеслав Кириленко, голова політради блоку НУНС: "Партія регіонів не може доєднатися до демократичної коаліції, оскільки з цього приводу у нас ухвалені неодноразові політичні рішення. Можу повторити ще раз: широкої коаліції не буде, а буде коаліція демократичних сил". Стендап: Якою б не була майбутня коаліція, вона не влаштує ні президента, ні його політичних конкурентів. Усі хотіли б мати понад 300 голосів, необхідних для змін у Конституції. Не може влаштувати главу держави і уряд, який не виконуватиме його програми. Відтак саме Віктор Ющенко намагатиметься об`єднати усіх переможців. А коаліціада може затягнутися аж до зими”. Стоп-стоп, тут не все точно. Чи справді справа така, що „настанови президента наразі, принаймні публічно, ігнорують БЮТ і "НУ – НС"»? Настанови про що? Про необхідність стабільного співіснування влади і опозиції. Ні, це брехня, і ось - http://www.unian.net/ukr/news/news-215912.html - слова «бютівців», які це доводять. Точніше працюємо над матеріальною частиною, панове журналісти. А що означає, що «коаліціада може затягнутися аж до зими»? Що за маячня? Конституція відпускає на формування коаліції місяць, на формування уряду – ще місяць. До грудня – три місяці. Ви там, на «Інтері», рахувати вмієте? -

 

Сенічкін переходить до Соцпартії: «Якщо головною інтригою дочасних виборів залишається формат коаліції, то головним розчаруванням – те, що партія голови Верховної Ради не подолала 3% бар`єр. Соціалісти пакують речі – вперше за всю історію незалежної України вони залишились поза парламентом. Хоча саме Мороза називали батьком політреформи і він завзято виступав за парламентську форму правління. Соціалістів ще чекає розбір польотів та пошук себе у позапарламентському майбутньому. Мороз стверджує, що вибори фальсифікували, але результати, схоже, оскаржувати не буде. Лідер соціалістів публічно визнав поразку партії. Одна з причин – недопрацювали місцеві осередки. Олександр Мороз, лідер СПУ: "То есть если на конкретном участке не обеспечен необходимый результат – так это следствие работы этого партийного комитета. И говорить о том, что его не вдохновил председатель партии или что-то другое не обеспечил, не приходится». Руслан, а можна бути більш коректним? Для кого є «головним розчаруванням – те, що партія голови Верховної Ради не подолала 3% бар`єр»? Для вас особисто? Для автора ваших текстів? Для Ганни Віталіївни Безлюдної? Для всіх українських виборців? А можна дати реальний об’єктивний аналіз – раз ви вже підняли цю тему – причин поразки соціалістів, починаючи від того, що частина виборців сприймає їх поведінку влітку 2006 року як зраду Олександра Мороза за хабар у вигляді посади спікера і начебто грошову винагороду, і закінчуючи бездарною виборчою кампанією – з точки зору професійних політтехнологів, яких ви також могли записати? Чому треба бути наскільки поверховими і неінформативними?

 

Дмитро Драбик робить сюжет про земельні скандали у Києві. В принципі – все коректно. Важливе місце сюжету: «З 12 груп і фракцій Київради лише три бойкотували голосування – це БЮТ, група Кличка і фракція Партія регіонів окрім двох депутатів. Натомість до промерської більшості несподівано примкнула майже вся "Нашої України", яка фактично і вирішила долю голосування. Коментувати свої дії "помаранчеві" відмовляються».

 

Потім – іде «міжнародка».

 

 

Також починають із коаліції. У студії Оксана Соколова. «Швидкої розв’язки не сталося. Попри оптимістичні прогнози, на ранок після виборів не відбулося ані оприлюднення результатів голосування, ані підписання нової коаліційної угоди. Так довго ЦВК ще ніколи не рахувала бюлетені: усі 100% осилила лише у п’ятницю. А протягом тижня це спричинило чимало розмов про фальсифікацій та підтасовки. Утім розмови та і не перейшли у площину серйозних юридичних оскаржень результатів виборів 30 вересня. Їх публічно не визнав лише Олександр Мороз – лідер соціалістів, котрі так і не подолали тривідсотковий бар’єр. У п’яти ж партій, які увійшли до парламенту, цього тижня почалися вже інші клопоти: як розпорядитися здобутими мандатами з найбільшою для себе вигодою. Інтригу одразу після виборів додав президент». Стоп, Оксано, це - некоректно. Заява Олександра Мороза: «Лідер Соцпартії Олександр Мороз не збирається оскаржувати результати виборів, однак переконаний в їх неконституційності». Це брендова ідея Мороза, який вважав і вважає дострокові вибори антиконституційними. Немає підстав, як кажете ви, Оксано, вважати, що «Їх (виборів – М.К.) публічно не визнав лише Олександр Мороз – лідер соціалістів, котрі так і не подолали тривідсотковий бар’єр». Набагато коректніший Руслан Сенічкін: «Мороз стверджує, що вибори фальсифікували, але результати, схоже, оскаржувати не буде. Лідер соціалістів публічно визнав поразку партії».

 

Верстка випуску «Фактів тижня» на ICTV значною мірою збігається з «ТСН. Підсумками». Автор сюжету про минулу виборчу кампанію Сергій Смальчук одразу кидається у попсовий стьоб: «Вибори зроблено, виборів більше нема. Поки лідери виборчих перегонів почивають на лаврах, електорат складає власні рейтинги і дає кампанії свої оцінки. Безрезультатні пошуки дешевого м’яса для народу таки стали результативними для Юрія Луценка. Бронзова медаль на виборах-2007 – не найганебніша позиція для "НУ-НСу". Аби набрати більше, очевидно, потрібно ставити на яйця. Володимир Фесенко, політолог: "Мені найбільше запам’яталася промова Інни Богословської, коли вона сказала: а сейчас я дам по яйцам в магазинах». Ну і що тут інформативного для глядача, крім уже добряче замусоленої теми яєць? Три роки минуло відтоді, як Віктор Федорович упав у Івано-Франківську, а вам усе смішно…

 

Першою аналізують Тимошенко. Сергій Смальчук: «Сергій Кривуля, головний редактор видання "Параска-INFO": "Стальные яйца – была такая номинация. Конечно, получила ее Юлия Тимошенко как единственный мужчина среди всех политиков украинских". Вона поставила на біле і мало не зірвала джек-пот виборчих перегонів. Піар їй забезпечили оракули, вампіри і головне – маленькі українці. "Так, бувало, весь вечір просидіти в темряві можна було. А вона там порядок швидко навела. І більше не вимикають. Вітю, не балуйся". Наймасштабніша та найграмотніша, на думку експертів, кампанія БЮТ вивела блок на друге місце в списку переможців та водночас дала чи не найбільше приводів для народного гумору. "Зараз на дворі 67 рік. Пора вже нашій Юлі до школи йти, а вона все бігає по селу і світло людям вимикає. От холєра мала. Юлька, перестань це робити. Юлія Тимошенко. Зробила тоді – зробить зараз". Той, хто знав правду, з Юлі не сміявся. "Регіоналу" Кисельову за світлим образом української діви і досі ввижається темна тінь екстрасенса Кашпіровського. Інакше чого б іще його портрети з’являлися в агітнаметах БЮТу? Не вибори – містифікація якась». Про що це все? Про те, що кампанія Тимошенко - тотальна брехня? Чи, як каже автор: «Піар їй забезпечили оракули, вампіри і головне – маленькі українці». Яку характеристику виборцям Тимошенко дає Сергій Смальчук?

 

Далі – такий же квазіаналіз кампанії «регіоналів»: „Василь КИСЕЛЬОВ, лідер кримської республіканської організації Партії регіонів України: "Кашпировский может об этом и не знать. А тем не менее уже процесс пошел. Мы же видим, что делают гипнотизеры с людьми на сцене". Так як відомо, сила – в правді, а правда – в слові, особливо якщо це слово о полку політичнім. Віктор Янукович, лідер Партії регіонів: "Більше ніж 10 років працює, ось, чиновником. Як кажуть, вліp… ні, ні, вліз в дерьмо". Поки прихильники "біло-блакитних" топлять виборчу перемогу в оваціях, противники обзивають Віктора Федоровича плагіатором. Але досвідчений політик і звинувачення вміє перетворити на позитив. Сергій Кривуля, головний редактор видання "Параска-INFO": Джон Леннон лет за 30 до этого он сказал, что политика – дерьмо, и лучше влезть в дерьмо, чем в политику. Но Янукович перефразировал в меру своих способностей и изрек". На що ви марнуєте дорогий ефірний час, Сергію? Видається, що самоціллю було повторити синхрон із словом «дерьмо»… Чи можна було сказати щось змістовне щодо кампанії Партії регіонів?

 

Далі – аналіз кампанії Литвина. Сергій Смальчук: «Справжній плагіат лишився майже не поміченим. Так завдяки йому країна, врешті, матиме нагоду зрозуміти, навіщо ж їй, усе-таки, Литвин. Володимир Фесенко, політолог: "Відомий слоган, який дуже суперечливо був сприйнятий: "Країні потрібен Литвин", – це, фактично, калька зі слогана, який використовувався під час виборчої кампанії Гора в США". Гора не врятувало – Литвину допомогло. Покластися на політтехнологів, в Україні – це майже як ворожити на ромашці». Сергій, а який плагіат ви маєте на увазі, ви про що? Тільки з Ґора, інших прикладів не знаєте? І це єдиний секрет успіху Литвина? А чи знаєте ви, що, як кажуть політтехнологи, половина виборців Литвина визначилися голосувати за нього в останній тиждень виборів?

 

Аналіз кампанії соціалістів: «Аби не випробовувати долю, українські соціалісти застосували власний креатив Олександр Мороз, лідер Соціалістичної партії України: "Ми маємо пристойний досвід участі в кампаніях. На мій погляд, вона в креативному відношенні пройшла краще, ніж в інших конкурентів. Я уже кілька тижнів мріяв піти покидать спінінги. Я думаю, що це я зроблю обовязково". Сан Санич пролетів над парламентом тихо, мов Дід Мороз у новорічну річ». Як «Дід Мороз у новорічну річ» чи як фанера над Парижем пролітають слова Сергія Смальчука над головами глядачів, спраглих аналітики.

 

Аналіз харківського скандалу. Сергій Смальчук: «Та без скандалу в кампанії не обійшлося. Слабинка мера усіх харків’ян, проявлена під час запису власного агітаційного ролика, стала головним хітом цього виборчого сезону. Михайло Добкін: "Мы вернем доверие харьковчан и будем качественно обслуживать жилые дома". НЕ ТИТРОВАНО: "Б… (вирізано цензурою) что ты сказал "жилые дома и начал чвякать, х… (вирізано цензурою) Михайло Добкін – "УС"): "Немножко текст по-дебильному написан". "Миша, скажи, че ты такой умный? Ты читай то, что тебе дали, только с выражением". НЕ ТИТРОВАНО (Михайло Добкін – "УС"): "Это позволит Харькову стать настоящим европе… с…(вирізано цензурою) "Миша, все переписываем, у тебя скучное лицо. Тебе никто денег не даст". Поява компромату дворічної давнини напередодні виборів, на думку Добкіна, – найяскравіший приклад "чорного" піару, який уже потроху йде у небуття. Настає ера інноваційних технологій». Попса.

 

Аналіз аутсайдерів. Сергій Смальчук: „Лідер блоку "КУЧМА" Олександр Волков претендує на Нобелівську премію:. Він створив новий вид людей – людина-телевізор. Та проаналізувати ефективність "волковської" агітації виявилося неможливим. На шляху експертного аналізу стала банальна муха. Дмитро Чекалкін, автор Інтернет-проекту "Веселі яйця": "Маючи можливість ознайомитися близько з тим самим Волковим… що вона крутиться… не можу зосередитись. Де вона?" Вибори закінчилися. Хай живуть вибори. Якщо за логікою, то наступні – президентські”.

 

Ось так серйозні теми і перетворюються на паршивенький інфотейнмент. Чи будемо ми дивуватися, що й виборці дедалі менш серйозно ставляться до політиків, яких ми показуємо. І, відповідно, до їхньої чесності, сумлінності, старанності у виконанні взятих на себе зобов’язань – адже що візьмеш із блазнів, які падають від яєць і десять років сидять у лайні? А інших ми все одно не маємо. Чи не так, пане Смальчуку?

 

Оксана Соколова студією переходить до слів Президента: „І все ж, що сказав президент? Ще в середу Віктор Ющенко дав доручення усім партіям-переможцям створити коаліцію, але яку саме, не уточнив”. А чого він мав уточняти, втручаючись у діяльність парламенту? Далі – коректніше: „Політологи з педантичністю математиків прораховували усі можливі комбінації з п’яти. Хто з ким домовиться у парламенті, хто створить більшість – ключове питання, бо за більшістю уряд, а за урядом влада. За результатами виборів, Партія регіонів отримає у парламент 174 крісла, БЮТ – 156, на блок "Наша Україна – Народна самооборона" чекає 72 місця, комуністів – 28, і соратників Литвина – 20. Як не складай, а, схоже, стабільна більшість у новому парламенті можлива навряд чи. Часи, коли одна політична сила домінувала в країні, минули. Симпатій виборців нині розподілилися між кількома, і цим кільком не залишається нічого іншого, як змиритися, зменшити апетити і приготуватися іти на поступки і компроміси. Можливо, саме це мав на увазі Віктор Ющенко?” Оксана, в якості кого ви ставите це запитання? Піарника Президента? Інтерпретатора його слів? Чому ви взагалі уточняєте слова Президента, маючи в його Секретаріаті свого колегу Олександра Семирядченка, купу підходів до Віктора Ющенка у Парижі і Берліні? Уточніть!

 

Автор сюжету про спікеріаду -  Володимир Горковенко, який спершу дублює Оксану Соколову, що є редакторською помилкою: «Уже на старті заінтригував президент. Він зробив заяву, яку мало хто зрозумів. Віктор Ющенко доручив розпочати переговори щодо створення коаліції усім переможцям виборів. Віктор Ющенко, президент України: "Даю доручення Партії регіонів, БЮТ, "Наша Україна – самооборона" разом з іншими переможцями парламентських виборів в Україні розпочати попередні політичні консультації щодо формування більшості в українському парламенті і формування уряду України». Який сенс говорити це після слів Оксани Соколової?

 

Володимир Горковенко про реакцію «регіоналів»: «Регіонали зрозуміли, що президент хоче широкої коаліції: це під час виборів Ющенко був лідером одного блоку, а тепер можна попрацювати президентом усієї країни. Такий крок Януковичу не міг не сподобатися. Віктор Янукович, лідер Партії регіонів: "Багато навколо цього різних розмов, інтриг, і це природньо. Але я хочу сказати, що, безумовно, головні політичні гравці повинні пам’ятати про те, що країна повинна бути одна, єдина". Коректно, чому і ні. Горковенко про реакцію БЮТ: «Юлія Тимошенко зрозуміла Ющенка по-іншому: ніякої широкої коаліції, а діалог з "Регіонами" можливий лише як з опозицією. Саме так лідерка БЮТ розтлумачила слова президента, який одразу після заяви вилетів до Німеччини. Юлія Тимошенко, лідерка БЮТ: "Я думаю, що переговори, він мав на увазі, з Партією регіонів потрібно проводити виключно як з потенційною парламентською опозицією». Коректно. Горковенко знову повертається до «регіоналів»: «Регіонали" на статус опозиції не погоджуються, кажуть: посади для них – не головне. В той же час, головне крісло – прем’єрське – віддавати не збираються". Борис Колесніков, керівник виборчого штабу Партії регіонів: "Что значит мы готовы отказаться от должности премьер-министра? Мы выиграли выборы, и мы должны сформировать правительство». Все точно, як і перехід автора: „"Регіонали" сподіваються, що зможуть створити більшість з "нашоукраїнською" "Народною самообороною". Але це означатиме розкол у президентському блоці. Юрію Луценку тоді щось доведеться робити з угодою, яку підписав з Юлією Тимошенко, і, напевно, з’їсти подаровані лідерці БЮТ троянди. Добре, що вони були без колючок. Не дарма 40 майбутніх депутатів – соратників Луценка з "Народної самооборони" – написали президентові листа, де висловилися проти широкої коаліції”. Перша серйозна претензія до сюжету Володимира Горковенка – поясніть, чому промовчали представники «Нашої України». Далі – про комуністів: „Не хочу бути в одній компанії із "НУ-НС" і Петро Симоненко. Петро Симоненко, лідер Комуністичної партії України: "Дуже влучно назвали так звану широку коаліцію "ширкою". Що мені ще тут відповідати? Я не збираюсь сидіти на голці, а тим паче, так скажемо, пожинати ці плоди". У той же час Петро Симоненко не виключає, що "регіонали" та комуністи можуть реанімувати антикризову коаліцію, якщо їм допоможе Литвин і 6-10 перебіжчиків. Про це лідер комуністів заявив одразу після зустрічі з Януковичем«Юрій Луценко зробив висновок: комуністи так і не зрозуміли, чому було розпущено парламент. Юрій Луценко, лідер блоку "Наша Україна – Народна самооборона": "Пан Симоненко погано читає матчасть. Класик марксизму-ленінізму якось назвав французьких королів Бурбонами, які нічого не навчилися. От мені здається: і наші комуністи нічому не навчилися». ”. Далі про Луценка.:

 

Потім – повернення до слів Президента, погроза Інни Богословської скласти мандати, спростування цієї погрози штабом Партії регіонів – і відверто слабка позиція НУ-НС: «В’ячеслав Кириленко, голова політради блоку "Наша Україна – Народна самооборона": "Щоби не брати участь у роботі парламенту і не скласти присягу, необхідні вагомі підстави».

 

Важливе місце сюжету Горковенка, яке повністю випало у «ТСН. Підсумках» і «Подробицях тижня»: „БЮТ та "НУ-НС" почувається впевненіше за "регіоналів", але їхня впевненість з перевагою лише у 2 голоси. Достатньо трьом більшовикам занедужати, і нікому буде голосувати за кандидатуру Тимошенко. Цього дуже побоюються "бютівці". Недарма Олександр Турчинов демонструє неймовірну поінформованість з приводу того, що відбувається у союзників. Екс-голова СБУ заявив, що "регіонали", нібито, вмовляють деяких "нашоукраїнців" не голосувати за Тимошенко. Олександр Турчинов, керівник виборчого штабу БЮТ: "Робиться розрахунок на те, що неголосування, відповідно до домовленості, за кандидатуру Тимошенко просто призведе до руйнації коаліції. Ну, і знову мріють про реанімацію всяких сурогатів на кшталт широкої коаліції тощо".

 

Логічний перехід до теми Литвина: «БЮТ та "НУ-НС" великі сподівання покладають на Володимира Литвина. Вони йому готові запропонувати будь-яку посаду. Піде в коаліцію – буде спікером парламенту, ні – буде першим віце-прем’єром. Але Литвин йти дорогою Мороза не хоче: це погано закінчилося. І навряд чи йому вигідно бути другим після Тимошенко: для нього краще залишатися миротворцем. Володимир Литвин, лідер Блоку Литвина: "Для меня этот вопрос – уже пройденный этап. Я продумал другую формулировку вопроса, к какому берегу. У меня есть свою видение – я буду идти. Знаете, мне терять нечего. Я ни к кому не собираюсь приставать". Володимирові Литвину запропонували внести свої пропозиції, причому як одні, так і інші. Відповіді ще немає, час поки ще є. Коаліцію можна створити лише після офіційного оприлюднення результатів виборів». Позиція Литвина передана точно.

 

Констатуємо: Володимир Горковенко зробив найкращий сюжет у цих підсумкових випусках про коаліціаду. Кращий, ніж Мирослав Откович («ТСН») і Надія Павлик-Вачкова («Інтер»). Вигідне для старої «інтерівської» школи порівняння з К1івсько-НТНівською «піонерією».

 

Потім сюжет Володимир Соколова про ситуацію з боргом за газ. Нормальний сюжет, без пересмикувань. Його найслабше місце – стенд-ап: «Головне питання тепер: за чий рахунок віддаватимуть борги Росії, чи дорожчатиме для населення блакитне паливо та чи почуємо ми вкотре команду "гази"». До чого тут ця команда?

 

Далі – соціалка.

 

 

Перша після виборів поява в ефірі В’ячеслава Піховшека відбулась уже в ніч з 30 вересня на 1 жовтня. Випуск «Епіцентру» 30 вересня присвячений темі «чим стали й чим не стали для України дострокові парламентські вибори». Розкриваючи тему, ведучий ставить її надзвичайно широко: «Чи вирішили вони хоч одну із нагальних для України політичних проблем? Зрештою, які наслідки цієї виборчої кампанії? Як і яка із політичних сил її провели, на чому її побудували?». Форма підбиття підсумків, обрана Піховшеком – заочна дискусія з суботнім зверненням Президента Віктора Ющенка.

 

У будь-якій можливій слушності ведучий Президентові відмовляє: „Ющенко продемонстрував не найкращі риси своєї політичної логіки, такі як подання неповної інформації, її незнання, пересмикування фактів, забудькуватість. Для початку. Подання неповної інформації. Всі вибори нас намагалися переконати, що дострокові вибори – це нормально для країни. Цитата: «вже багато говорили і наводили практику міжнародного життя, коли в деяких країнах name="9" class="FCK__AnchorC">дострокові вибори відбуваються частіше, ніж строкові вибори, і гіршою країна від цього не стає». Так нас намагалися переконати в тому, що дострокові вибори - це нормально. Це – цитата із виступу Віктора Ющенка на мітингу його прихильників на Європейській площі 28 квітня 2007 року. Дострокові вибори - це дійсно нормально. Але згідно з нормальною європейською практикою вони нормальні в тому випадку, коли проводяться за ініціативою правлячої коаліції. Це коли вона розпадається або коли хоче підтвердити вотум довіри собі. Так було у травні в Ірландії, так було нещодавно у Польщі”. Царина історичних порівнянь благодатна, як жодна інша – завжди можна дібрати кілька прикладів, які підтверджують твою гіпотезу. З таким самим успіхом можна знайти чимало прикладів, коли глава держави або вповноважений орган приймав рішення про дострокові вибори як вихід із політичної кризи. 

 

«Забудькуватість. «Причиною дострокових парламентських виборів стало зло неправди, корупції і зради. Терпіння має межу» - каже Президент у своєму виступі 29 вересня 2007 року. Причиною дострокових парламентських виборів стало небажання опозиції брати участь у засіданнях парламенту, яке стало систематичним із зими цього року: депутати опозиції просто перестали заходити до зали Верховної Ради. Президент сам, зрештою, використовував це як аргумент щодо неповноцінності роботи парламенту. Забувши, що опозиція перестала заходити до зали Верховної Ради із власної волі», - суб’єктивний аналіз на межі маніпуляції. Натомість, наступний пасаж не можна не визнати цілком слушним, і «біло-блакитні» мають усі підстави взяти цю аргументацію на озброєння: «Пересмикування фактів. «Зло неправди, корупції і зради, яке має межу терпіння» є аргументом моральним. Як обґрунтування виборів воно б мало стати аргументом правовим, якби не два «якби». Якби партії Президента Ющенка – Наша Україна і БЮТ самі у 2005 році не займалися переманюванням депутатів із фракцій опозиції, і їм ніхто цих – «зла, корупції і зради» не закидав. І парламент на підставі зла, корупції і зради не розпускав. Друге «якби» - понині жоден факт корупції депутатів не підтверджений судовим вироком, що вступив у законну силу».

 

Далі трохи занадто пафосно, але в цілому слушно: «Але ще раз повторю - демократичних цілей неможливо досягти антидемократичними методами.Слухайте, що я вам хочу сказати. Повторю ще раз - демократичних цілей неможливо досягти антидемократичними методами. Зараз це кажу, констатуючи: всі політичні партії не запропонували нам під час цієї виборчої кампанії нічого нового. Всі займалися чорним піаром. Вони виявилися просто неготовими до дострокової виборчої кампанії». Якщо, звісно, не рахувати нагадування, що пана В’ячеслава  треба уважно слухати.

 

«Чи вирішили ці вибори хоча б одну із проблем, які стояли і стоять перед країною? Проблему розколу країни на Захід і на Схід? Проблему боротьби із корупцією? Чи вирішили вони бодай одну з проблем, які президент називає «національними пріоритетами»: йдеться про єдину помісну православну церкву, продаж землі, реабілітацію УПА та остаточне закріплення статусу української мови як єдиної державної? Проблему ставлення до НАТО як відображення бачення українцями свого місця в світі?» - це вже відверта маніпуляція, розрахована на те, що глядач забув, із чого Піховшек розпочав програму: підбивати підсумки голосування ЗАРАНО.  І робити висновки про те, чи вирішать результати дострокових виборів ту чи іншу проблему, точно не час у ніч після голосування.

 

«Чи ми просто не доросли до вирішення цих проблем і просто бажаємо, щоб одна половина країни перемогла іншу? Що має стати наслідком такої перемоги?», - суб’єктивне судження, на яке В’ячеслав Піховшек має повне право.

 

Зате він точно не має права на непослідовність. Ось вона: «ці вибори реально виграв Литвин. Посаду спікера, голови Верховної Ради, йому будуть пропонувати всі - і Партія регіонів і БЮТ із Нашою Україною. Але не тільки цю посаду. В довісок до неї – не виключено фінанси, не виключено дорогу землю під столицею і обласними центрами. Отже не виключено, що основний, хто виграв вибори – це головний спонсор виборчої кампанії Литвина – підприємець Василь Хмельницький». Але ж програма розпочиналась із демонстративної ВІДМОВИ аналізувати екзитполи, які ЦВК ще «МОЖЕ суттєво підкоригувати»!

 

Ще начебто не знаючи попередніх результатів голосування (а якщо знає – то навіщо піддавати їх сумніву?), ведучий робить розгорнутий прогноз: «Я прогнозую зміну проблем. Пройде ейфорія перемоги у одних і гіркота поразки у інших. В країні сформується сильна влада і опозиція, яка блокуватиме її рішення. Втретє повторю - демократичних цілей неможливо досягти антидемократичними методами. Після тотального нехтування закону однією стороною карт-бланш на це отримала інша сторона…» і далі про безперспективність «одноколірної» влади. Насправді «гіркота поразки» - це саме те, що відчувається у словах пана Піховшека, у його передбаченнях (цілком можливо, що слушних). Для повноти картини бракує хіба що ремарки про можливі масові фальсифікації, які спотворили волевиявлення :) Словом, якщо «помаранчеві» глядачі на момент виходу в ефір програми «Епіцентр» ще не перейнялись радістю від перемоги їхніх політичних кумирів, то тон пана Піховшека повинен був привести їх у цей стан.

 

 

Вже 1 жовтня в «Епіцентрі», присвяченому коаліціаді і можливій конфігурації парламентської більшості, В’ячеслав Піховшек міняє тактику й переходить від відвертих суб’єктивних висновків до ненав’язливої сугестії. «Головне, що у випадку створення коаліції Наша-Україна – Народна Самооборона – Партія регіонів – із Литвином чи без нього, непринципово – виграє своє об’єднання країна, але програє Президент. Тому що його електорат в цьому випадку однозначно переходить на бік Юлії Тимошенко. От і виходить, що сподіватися він має або на її милість, або на те, що коаліція Наша-Україна – Народна Самооборона – БЮТ таки не набере 226 голосів». Теза «поєднання в коаліції НУ-НС і ПР = об’єднання країни», яку Піховшек дозволяє собі «між іншим» - не просто суб’єктивна, а маніпулятивна. Як, утім, і всі розмови про «розірваність країни». Якщо навіть припустити, що поєднання двох політичних сил, які представляють «схід» і «захід», у коаліції об’єднає країну, то чому раптом представниками умовного «заходу» призначено НУ-НС із результатом 14%, а не БЮТ із удвічі більшим? Ми вже зрозуміли, пане В’ячеславе, що вам подобається ідея коаліції за участю Партії регіонів, і що ви більше, ніж Ющенка, не любите Тимошенко, чи не можна було б винести це за дужки? Проте в цілому аналіз переважно коректний, особливо частина, присвячена ролі Віктора Балоги у післявиборному процесі, адже інші аналітики, захопившись верхівкою айсберга коаліціади, часто забувають про вплив цього політика.

 

«Епіцентр» 2 жовтня присвячений новому витку кар’єри Володимира Путіна. Гарне місце програми – обов’язкове прив’язування В’ячеславом Піховшеком до контексту ситуації України, це робить ситуацію зрозумілішою для телеглядача. Даючи досить довгий екскурс в історію престолонаслідування в Радянському Союзі (він міг би бути і коротший, тут явне редакторське недоопрацювання), Піховшек виправдано цитує книжку Петра Шелеста «Да не судимы будете»: «Хрущов над нами всіма просто знущається,— сказав мені Брежнєв і розплакався як хлопчисько, — зрозумій, Петре, без такої великої організації, як Компартія України, ми нічого не можемо вдіяти... Підгорний додав: "без думки України і членів ЦК КПРС, обраних від України, питання вирішити неможливо, адже всім відомо, що українська партійна організація має великий вплив і авторитет... це і є основна опора Хрущова».

 

З чим можна посперечатися, то це із цими словами Піховшека, де він дає оцінку дії Росії у газовому скандалі: «Втручатися у внутрішні справи іншої країни – погано, але оцінка погано – це із сфери емоцій. А от знати, що нас очікує – добре. Я сподіваюся, що в Києві скоро буде відповідальний уряд, який чітко порахує реальну ціну за російський газ і те, що ми можемо отримати в Європі – якщо нам знову українські політики будуть пророкувати грандіозні успіхи у Старому Світі за рахунок погіршення відносин з Третім Римом. Інакше кажучи, нікому в Україні не потрібен європейський журавель без російської синиці. Ми не маємо втрачати ринки і робочі місця наших громадян в Росії. Все треба вміти рахувати. Інакше може бути недолуга політика, коли ми можемо нічого не отримати від Європи - вкупі із подорожчанням російського газу». Але в чому має полягати така політика - Піховшек не говорить? Критикуючи, пропонуйте! 

 

 

У програмі 3 жовтня В’ячеслав Піховшек повертається до теми коаліціади і починає з дивного «ляпу»: «…є акценти сьогоднішнього звернення Президента. Важлива формальність – його слова: даю доручення сформувати коаліцію. Це конституційна дія глави держави».

 

Ваш Кузякін не полінувався відкрити добре відомий кожному відповідальному громадянинові України текст Конституції і пошукати там повноваження Президента давати доручення політичним силам щодо створення коаліції. Нічого схожого там, звісно, немає, відповідно, прискіпливий і гострий критик дій глави держави В’ячеслав Піховшек мусив би розбомбити його за перевищення конституційних повноважень. Замість цього він раптом починає хвалити Ющенка. Чи не тому, щоб просто збалансувати подальшу більш суттєву для самого Піховшека критику Президента? Чи це в нього така іронія?

 

Далі – справедлива критика нерозважливої ідеї Президента, яка виходить за рамки європейської політичної логіки: «А чого вартий фрагмент берлінської заяви президента про необхідність надання опозиції керівних посад в уряді та парламенті? Ще невідомо, хто в Україні влада, а хто в Україні опозиція, а опозиції вже пропонують посади. Чого тоді варте розподілення на владу і на опозицію? Хто і яку відповідальність несе? Де і в якій країні це бачено? Насправді ж нашого президента просто треба правильно розуміти, тобто тлумачити. Що він дійсно хотів сказати, але не сказав? А сказати він дійсно хотів, що опозиції добре було б віддати місця в уряді для стабілізації ситуації в країні».

 

Похвалити Президента за «конституційну дію» виявилось недостатнім – автор програми вирішив викласти свою позицію, яка уважним глядачам його програми давно відома: «Ще раз скажу: я за широку коаліцію. Я чітко викладаю свою позицію. І от визначаючи ці пункти, кожен із політиків міг би поступитися чимось, а от наступні кроки не обслуговування настроїв свого виборця, а виховання цих настроїв, переконування виборців у тому, що дійсно вигідно для них, а не експлуатація стереотипів. Але повторюю: це наступний крок після базової консолідації. Я особисто чесно скажу, що не вірю, що українські політики будуть домовлятися. Якщо і будуть шлюби, то із неминучим адюльтером, це не будуть шлюби з розрахунку, це будуть шлюби із зальоту. І для всіх нас особисто прогнозую: нас чекають смутні часи, на мій погляд». Зручна позиція, з якої дуже вигідно буде дещо згодом, коли країну спіткає – а від цього нікуди не дітися, - чергова політична криза, виголошувати улюблене Піховшекове «а я ж вам казав!». Тут у приклад авторові «Епіцентру» можна, знов-таки, поставити Юлію Мостову та Сергія Рахманіна, які (можливо, зробивши над собою чимале зусилля) спромоглися без маніпуляцій подати всі «за» і «проти» кожної з можливих конфігурацій коаліції.

 

 

Початок «Епіцентру» 4 жовтня переобтяжений екскурсом у творчість Оноре де Бальзака. Проте «белетристичний» настрій ведучого призвів до вдалого узагальнення:

 

«Якби я був головним телевізійним начальником – на щастя чи на жаль я ним не є - я під страхом смертної кари чи звільнення з роботи - від сьогоднішнього дня заборонив би всім телевізійним каналам показувати процес під назвою «коаліціада». Щоб політики не піарилися під жодним приводом, не займалися б «самороздяганням», ексгібіціонізмом, не вип’ячували б на суд людський власні пороки. Дивись, і коаліція була б готова через два дні». Ось публіцистика!

 

Але продовження розчаровує. «А так перед нами і коаліціада, і клоунада. Цирк, тобто вибори, поїхав, клоуни залишилися. Вчора Президент заявив, що він доручає формувати коаліцію всім – і «регіонам», і Тимошенко, і Луценко, і Литвину. Сьогодні всі побігли її формувати. І це правильно, дана команда копати від забору і до обіду, давай копати. А якщо не там викопають чи не те, так це вже не вина тих, хто копав. Була ж команда копати? Як каже прем’єр Янукович – так чи ні?» - В’ячеславе, ви ж буквально вчора хвалили Президента за його «конституційну дію»! Далі - перелік заяв і виступів, пов’язаних із коаліціадою, без маніпуляцій. Гарний, можна сказати – поетичний початок, і зіжмаканий та неконкретний фінал програми.