Вчора ТК опублікувала емоційну репліку Бориса Бахтєєва щодо загального телевізійного контексту в День пам'яті жертв голодоморів. Сьогодні подаємо детальний аналіз ефіру 24 листопада.

Коли новопостале християнство на півночі Руси намагалося викорінювати язичницькі обряди, отці нової церкви в своїх «поучєніях» суворо сварили сучасників за дикий з погляду християнської церкви звичай - влаштовувати на цвинтарях у поминальні дні «непотребні гульбища». Звісно ж, ті гульбища свідчили лише про міцну традицію культу предків як захисників плодючості матінки-землі й не мали на увазі жодного блюзнірства. Але ми таки живемо в ХХІ столітті, з його виробленими традиціями поминання жертв геноцидів. І хотіла б я бачити реакцію глядачів або глав держав Вірменії чи Ізраїлю, які б у дні загальнонаціональної скорботи над жертвами Вірменської різанини або Голокосту замість жалобних програм побачили на екранах своїх телевізорів веселенькі передачки. Тим часом 24 листопада, в останню суботу місяця, що є офіційним Днем пам'яті жертв голодоморів, а отже, згідно з приписами Нацради, теле- та радіоканали мають виключити зі своїх сіток усі розважальні програми, переважна більшість загальнонаціональних телеканалів обмежилася хіба що відсутністю відверто комедійних програм. А деякі скидалися радше на оті «непотребні гульбища» диких племен північної Руси над могилами предків. Свічка в куточку екрана горіла хіба що на Першому національному, ТВі, НТН та М 1. Та ще в логотипі Нового замість зеленого з'явився чорний колір. Але це, так би мовити, зовнішній бік жалоби, яку більшість усе-таки проігнорували. Набагато важливішим є контент. І тут уже геть погано.

Хоча на перший погляд певний прогрес порівняно з Днем жалоби торік, можна було спостерігати на СТБ та ICTV. Прогрес виявився в тому, що цього року тут хоч якось згадали про День пам'яті. Проте, аби, напевне, не псувати глядачеві настрій вихідного дня, почали розповідати про Голодомор ще 22 листопада. Приміром, у «Вікнах» на СТБ в четвер показали сюжет, як у Дніпропетровську знімають аматорський фільм про голод. Кіно називається «Червоне намисто» і грають у ньому переважно непрофесійні актори. Кореспондент «Вікон» наголосила, що в основі стрічки - реальна історія маленької дівчинки Тосі, якій зараз під 90 років. А грає її 10-річна дніпропетровська школярка Рита. І виконавиця головної ролі, і вся знімальна група, за винятком сільських дітей, які теж грають у фільмі, цілковито, я б сказала, вишукано й підкреслено російськомовні. Тоді як прототип героїні, та сама бабуся, а колись дівчинка Тося розмовляє мовою українського села 30-х років, якої вже не почуєш. Тут виникає запитання - чи фільм буде німий, чи його персонажі спілкуватимуться мовою тих, хто організував той голод? Якщо правильний останній здогад, то можна вже нині уявити собі «художню» цінність і «правдивість» майбутнього «шедевру»...

Вшанування пам'яті жертв голодоморів на СТБ продовжилося й наступного дня, 23 листопада. Тут уже героями всіх новинних випусків стали чотири президенти України, які дружно поклали композиції з колосків та калини до Меморіалу на Печерську. Пригадується, торік у всіх чотирьох такої нетерплячки щодо вшанування не було - Кравчук, Кучма, Ющенко та Янукович покладали пам'ятні композиції до підніжжя Меморіалу та їздили в Биківнянський ліс саме в день пам'яті, останньої суботи листопада. А не за день до того. Телевізійники, яких зігнали знімати сюжет про цю подію, широкими планами брали передусім самого чинного президента та його «президентську рать» - Яна Табачника поруч із Ганною Герман.

«Факти» ICTV, знову ж таки, ніби надолужуючи торішній прокол, на додачу до сюжету з президентами показали матеріал із Музею пам'яті жертв голодоморів і реакцію на його експозицію сучасних школярів. А в «Репортері» (Новий канал), завершуючи сюжет про президентів, нагадали про завтрашній День скорботи.

Тут хочеться зробити суто авторський відступ із запитаннями та припущеннями. Телевізійники зазвичай - люди підневільні, вони просто висвітлюють подію, на яку їх послали, та й по всьому. Але чому президент вирішив відзначати скорботну дату на день раніше? Поминки - це, звісно, не день народження, й традиція не забороняє влаштовувати їх раніше. Проте не відпускало враження, що отаке, вибачте на слові, «віп-поминання» безвинних жертв - свідчення дедалі глибшого непорозуміння між владою та народом. Або й ще більше: страх чинного президента перед можливими наслідками випадкової зустрічі з підданими (а ну ж як УДО не так спрацює, й якомусь посполитому, котрий вийшов пом'янути невинно убієнних водночас із президентом, заманеться прорватися до височайшого тіла та сказати щось дуже некомфортне?) Повторюю - це лише припущення, але, як на мене, не позбавлене логіки...

Тим часом настало 24 листопада. Як уже було сказано, знак пам'яті наважилися (іншого слова не доберу) виставити на свої екрани лише кілька каналів. Серед них - один-єдиний загальнонаціональний, а саме Перший. Тут і сітку зверстали відповідно - зранку показали документальну стрічку «Голод. Технологія геноциду», а опісля розпочали пряму трансляцію з Національної опери концерту-реквієму пам'яті жертв голодоморів. Періодично трансляція заходів щодо пам'яті жертв переривалася для демонстрації звернення президента Віктора Януковича до співвітчизників. Звернення, як і вшанування пам'яті окремо від народу, теж навіяло сумніви. З одного боку, участь представників влади у заходах ніби дає правильний вектор суспільству в ставленні до голодоморів українців. З другого - від нас відверто дистанціюються або й ігнорують.

Хоча, вже з третього боку, нема лиха без добра. Бо репортажі або прямі включення з-під Музею голодомору та Михайлівської площі, які подали всі новинні ресурси 24 листопада, вразили непідробною щирістю тих, хто прийшов запалити свічку пам'яті не з примусу, а за покликом душі. Хтозна, чи були б такими співчутливими й щирими ці репортажі, якби о 14-й у колоні йшли представники влади. Все-таки офіціоз у День пам'яті - річ непотрібна й навіть шкідлива. Представники ж опозиції, котрі приєдналися до ходи від «Арсенальної», загального настрою скорботи не порушили ні гаслами, ні велемовними промовами. Їм стало глузду обмежитися молитвою.

Тим часом денний ефір Першого національного плавно перейшов у трансляцію футбольного матчу між ФК «Шахтар» та «Говерла» після першої Хвилини мовчання о 16-й, а ввечері продовжився прямою трансляцією з національної філармонії, де саме вручали премії переможцям четвертого міжнародного конкурсу імені Миколи Лисенка.

У денний ефір 5-го каналу поставили програму Андрія Охрімовича «Машина часу» про Голодомор 1932-1933 років, а також починали зі вшанування пам'яті кожний випуск новин на початку години. Щоправда, знаку пам'яті тут не було до самого вечора.

У цей час на «1+1» ішов міні-серіал «"Кедр" пронизує небо», «2+2» показували російський документальний фільм «Вторая ударная. Преданная армия», «Україна» - мелодраму «Тільки про кохання», СТБ - серіал «Мій генерал», Новий - американський фільм «Ненсі Дрю», ICTV - російський фільм «72 метри», «Інтер» - «Морських піхотинців» того ж виробництва, а «Ентер-фільм» - «Дев'ять життів Нестора Махна».

ТВі же вів у цей час пряму трансляцію мітингу-реквієму з-під Меморіалу пам'яті жертв голодоморів. Цього року, як відомо, акцію присвятили людям, які рятували від голодної смерті попри всі заборони совєцької влади. О 16.30 тут почали показувати старий, але від того не менш моторошний художній фільм «Голод-33», а одразу по його закінченні - документальну стрічку Сергія Буковського «Живі». Останню, як відомо, створено 2008 року за підтримки фонду «Україна 3000», але рівня цього твору ще ніхто не перевершив. Утім, ніхто й не старався, адже нічого нового ні публіцисти, ні художники про Голодомор від 2008 року так і не створили.

Вечірні «Факти», вийшовши в ефір одразу по другій Хвилині мовчання, розпочали випуск із репортажу про мітинг-реквієм, а далі подали сюжет, знятий у селі з дивною назвою Тарган. Саме тут установили перший в Україні пам'ятник жертвам Голодомору 32-33 років. Було це ще за Радянської влади, наприкінці 1980-х років. Вразила старенька вчителька місцевої школи, точніше, її синхрон: «Як його сказати, як дійти до такого страхіття?». Так вона передала свої враження, коли треба було розповідати дітям про Великий голод. У цьому селі, до речі, вважають, що штучних голодоморів в Україні було три - 1921-го, 1933-го, 1946-го. Про це, втім, уже ніхто не сперечається, але мешканці Таргана наполягають, що виокремлювати Голодомор 30-х років, попри найбільшу кількість його жертв, не можна.

Ведуча ТСН («1+1») Лідія Таран відкрила випуск згадкою про День пам'яті, поставивши на своєму столі свічку. Тут також подали розлогий репортаж-пряме включення з мітингу-реквієму. Щоправда, жалобний знак на цьому каналі так і не з'явився.

Спробу осмислити вплив голодоморів на національну психіку зробили Ірина Славінська та Віталій Гайдукевич у своїй програмі «Гра в слова і не тільки» на ТВі. Це цілковито вкладається в новітній тренд осмислення геноциду-голодомору як травматичного чинника для всієї нації. Цим чинником нині пояснюють очевидну пасивність українських громадян у ставленні до влади. У дужках зауважу, що подібну думку (про українців як постгеноцидну націю) за свого життя наполегливо намагався впровадити в інтелектуальний обіг покійний Джеймс Мейс. Але до останнього часу вона викликала шалений спротив офіційних істориків. Тим часом нині, артикульована тими, хто свого часу цькував американського дослідника українських голодоморів, ідея про постгеноцидний характер нації стала такою собі індульгенцією на відпущення всіх гріхів. У тому числі - влади. Тим самим ідеї Джеймса Мейса поділили долю майже всіх теорій, перекручених тими, проти кого вони спрямовані, собі на користь. Адже американський дослідник (про нього, вже за усталеною останніми роками «традицією», цього року на загальнонаціональних каналах, як і торік, теж не згадували) мав на увазі необхідність серйозно досліджувати феномен голоду як чинник формування постгеноцидного суспільства. Проте гість програми, почесний президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, геть відкинув озвучену Іриною Славінською тезу про те, що причина пасивності українців узагалі й студентів зокрема криється в психологічній травмі через пережитий Голодомор. Він підкреслив, що в нас дуже загадковий народ. Він довго запрягає, але швидко їде, й тоді постають такі феномени, як студентське голодування на граніті, Помаранчева революція... А далі - буде.

Якщо більшість каналів 24 листопада принаймні відмовилися від показу розважальних програм (виняток - «Х-фактор» на СТБ, щоправда, з Хвилиною мовчання та сумними піснями), то «Інтер» того вечора продемонстрував якщо не відверте блюзнірство, то щонайменше - моральну глухоту. Вигляд двох коміків, Володимира Зеленського та Дмитра Шепелєва, які розважали публіку своїм «Червоним або чорним?» на тлі жалобного знаку на екрані, обурив навіть цинічних користувачів Facebook. Останні постили й перепощували картинку, супроводжуючи її уїдливими коментами. Ну, що тут скажеш? Гонитва менеджменту каналу за рейтингами вихідних перейшла всі межі.

А може, вони в такий спосіб вирішили відродити поганські традиції з «непотребними гульбищами» на цвинтарі, тим самим намагаючись підняти настрій душам невинно замучених? Ну, це ніби тризна така, язичницька. Хоча навряд чи програмні директори каналу аж так заглиблювалися в історію, щоб шукати в ній саме такі виправдання. Проблема в тому, що ніхто їх і не шукав. Відсутність елементарної поваги до пам'яті жертв геноциду не залежить від того, до якої конфесії належить чи не належить телевізійний топ-менеджер чи власник каналу. Цілковита атрофія сумління - то вже діагноз. Біда в тім, що такі хворі його навіть не визнають. Сумно...

Фото - podrobnosti.ua