Телеканали гадали, чи є спізнення Путіна до Януковича 12 липня виявом неповаги, забувши, що російський президент і до англійської королеви спізнився. Паралельно телевізійники продовжили формувати в глядача думку про «однаковість» чинних влади та опозиції, піарячи «третю», «четверту» чи й «п'яту» сили на прийдешніх виборах. Чим ці сили відрізняються від набридлого політбомонду - ніхто пояснити не в змозі.

Як гуляють президенти? Відповідь на це майже риторичне запитання шукали журналісти в понеділок, 9 липня. Того дня відзначав свій 62-й день народження Віктор Янукович. Проте окрім загальних планів кримського маєтку президента й кількох кораблів, які дрейфували в морі, оберігаючи спокій глави держави, нічого ексклюзивного жодному з телеканалів зняти не вдалося. Вочевидь, пан президент урахував досвід свого позаторішнього ювілею, коли відео його запальних танців потрапило до інтернету, й перестрахувався наскільки зміг. Навіть перелік зірок, запрошених на день народження президента, довелося ілюструвати їхніми фотками, а не зйомкою з події.

У цілому вечірні блоки новин на загальнонаціональних каналах, від «Фактів» до ТСН, цю подію подали стримано, обмежившись повідомленням про те, що Азаров подарував Януковичу картину, яку, втім, доведеться повернути. Тим часом у Twitter з'явилися повідомлення про те, що на дні народження президента співала голограма Михайла Круга, але жоден із каналів використати цей прикол не посмів.

Також у понеділок українську та міжнародну спільноту вразив головний лікар Харківської обласної клінічної лікарні Богдан Федак. Він на весь світ заявив, що такі патології, як у Юлії Тимошенко, лікуються не більше двох місяців, а якщо хвороба триває довше й нема позитивної динаміки, хворому дають інвалідність. Тим самим харківський «гуманіст» прямо висловив підозру в симуляції екс-прем'єрки. Цю сенсацію охоче підхопили й розтиражували всі телеканали. Особливо розлого подали її «Факти» та «Репортер». Сенсацію було вкинуто аж надто вчасно - саме в день народження президента й акурат напередодні чергового засідання Вищого адмінсуду 11 липня, який мав розглянути касаційну скаргу Тимошенко у «газовій» справі.

Тож журналісти зреагували цілком прогнозовано для авторів цієї сенсації - накинулися на неї з усім запалом своїх неспокійних сердець. Проте німецький лікар Тимошенко Лутц Хармс, синхрон якого подали всі канали, поставився до слів українського колеги з суто німецькою іронією - він дуже впевнено відкинув усі підозри в симуляції, сказавши, що чергове обстеження хворої підтвердило попередній діагноз.

12 липня, коли розгляд касації екс-прем'єра вкотре було перенесено, тепер уже на 16 серпня, тема Юлії Тимошенко теж пройшла червоною ниткою по всіх новинних випусках загальнонаціональних каналів. Зокрема, синхрон адвоката Сергія Власенка про те, що в такий спосіб влада намагається затягти процес, аби захист не встиг до розгляду справи Тимошенко у Європейському суді з прав людини, а також малопереконливі слова представниці обвинувачення, що розгляд перенесено, бо якщо людина лежить у лікарні, вона, за словами співчутливої прокурорки, не може повною мірою реалізувати свої права. Перший національний, подаючи цю новину у випуску о 18.20, нібито намагався в такий спосіб зробити збалансований сюжет. Але, всупереч волі редакторів і сторони обвинувачення, яка намагалася виглядати такою собі матір'ю Терезою, враження від цих недолугих спроб замаскувати відверті плани влади щодо Тимошенко лишилося однозначно неприємне.

Натомість у «Фактах» 12 липня центральною темою вечірніх новин став приїзд Володимира Путіна до Ялти на засідання Міждержавної україно-російської комісії. Кореспондент Дарка Оліфер вичавила з цієї події все, що можна було. Розповіла і про 3-годинне спізнення російського президента, і про його зустріч із кримськими байкерами, і про основні теми засідань цього досить дивного й незрозумілого утворення, і про те, що, виявляється, Путін переймається долею української мови в Росії...

Одне слово, з того, що показали своїм глядачам «Факти» про візит Путіна, можна було зробити висновок однозначний: російський президент, судячи з поз, яких він прибирав під час перемовин із Януковичем, поводиться, вибачте на слові, як цілковитий пофігіст, і йому глибоко по цимбалах і порушення протоколу, і враження, яке він цим справив на дипкорпус, і взагалі все, що виходить за межі його інтересів. Він навіть готовий дати російським українцям рідну мову й геть не переймається скандальним законопроектом ВР про мови, ухваленим, між іншим, не без озирання на президента Росії.

Проте коли йдеться про кревні інтереси Путіна, тут він далеко не такий великодушний: цитата з роману Ільфа й Петрова про стільці й гроші, використана Путіним щодо цін на газ для України, продемонструвала теж пофігізм, але цього разу - щодо долі економіки «стратегічного партнера», яким нібито є для Росії Україна.

Забігаючи наперед, скажу: тема візиту Путіна обговорювалася в підсумковій програмі сезону ток-шоу «РесПубліка» з Анною Безулик. До того часу всі канали облетіло відео з сімейного вечора в маєтку Віктора Медвечука, куди російський президент після завершення роботи Міждержавної комісії приїхав відвідати свою похресницю, дочку колишнього глави Адміністрації президента Кучми. Український власкор російської «Новой газеты» Ольга Мусафірова побачила в нахабній, на її думку, поведінці Путіна щодо української делегації симптоми міжнародної ізоляції України і навіть висловила конспірологічну версію викиду відео з сімейної вечері Путіна з Медведчуком. Вона запідозрила, що Росія бачить у чоловікові Оксани Марченко майбутнього президента України, який зробить північному сусідові подарунок у вигляді статусу російської мови як другої державної. Далі - більше: журналістка висловила припущення, що результати засідання Міждержавної комісії для України виявилися настільки невтішними, що нам їх навіть не озвучили.

Російські аналітики досить давно зазначають: спізнення Путіна на офіційні заходи вже кілька років як стали звичною річчю. Ну, десь так, як для українців спізнення Ющенка. Публіцист Станіслав Бєлковський навіть знайшов пояснення поведінки Путіна у Вікіпедії. Цитую мовою оригіналу: «Психологическая наука склонна полагать, что за любимой привычкой второго и четвертого Президента РФ стоит хорошо описанный и изученный специалистами синдром прокрастинации. Это когда человек постоянно откладывает какие-то действия и решения, которые ему неприятны. Чтобы не казаться умнее, чем я есть, впрямую процитирую на эту тему так называемую Википедию (электронную интернет-энциклопедию): "Прокрастинация проявляется в том, что человек, осознавая необходимость выполнения вполне конкретных важных дел (например, своих должностных обязанностей), игнорирует эту необходимость и отвлекает свое внимание на бытовые мелочи или развлечения. Психологи часто определяют прокрастинацию как механизм борьбы с тревогой, связанной с начинанием либо завершением каких-либо дел, принятием решений. Называются три основных критерия, на основании которых поведение человека определяется как прокрастинация: контрпродуктивность, бесполезность, отсрочка"».

Отож, з огляду на те, що Путін нещодавно змусив себе чекати ізраїльський істеблішмент та ветеранів боротьби з нацизмом цілих дві години на палючому ізраїльському сонці, вочевидь, аж так перейматися «дипломатичним хамством» (Володимир Огризко) російського президента щодо українців не варто.

Аби завершити тему Путіна та його візиту в Україну, додам, що почався його синдром пофігізму в далекі часи початку першого терміну, коли на запитання іноземного журналіста, що сталося з підводним човном «Курск», президент усія Русі флегматично і, як йому здалося, дотепно відповів: «Она (лодка) утонула!».

Повертаючись до інформаційної картини дня 12 липня, зупинюся на одному сюжеті ТСН. Влучні журналісти «1+1» вирішили вразити свого глядача остаточно, відтворивши за допомогою професійної камери порятунок працівником одеської автомийки собачати під час страшної зливи, яка прокотилася Одесою напередодні. Сам вчинок, безумовно, надзвичайно шляхетний і заслуговує на те, щоб ним захоплюватися. Тим паче, тема порятунку тварин надзвичайно вдячна і сльозогінна. І що ж ми побачили? Ті, хто натрапив на сюжет з Одеси трошки пізніше після його початку, однозначно вирішили, що картина порятунку щеняти з глибокої заповненої водою ями знімалася на мобільний телефон і що це справді реальна зйомка. Проте вже по кількох секундах трансляції сюжету в глядача, який напередодні жахався з кадрів шаленої зливи в Одесі, де небо було геть непроникним і чорним, виникли сумніви: хлопець у плавках в обіймах із чорним собачам випливав із наповненої водою ями на тлі ясного неба, де щосили світило сонце. Виявляється, це була реконструкція подій, про що ТСН, віддамо їй належне, перед демонстрацією сюжету сумлінно попередила глядачів.

Отож, задля виграшної ілюстрації непересічного сюжету кореспонденти ТСН змусили нещасного автомийника роздягтися до плавок і лізти з уже врятованим собачатком у ту саму смердючу яму з холодною водою, примусивши ще раз пережити шок від події. Звісно, мотивації героя, котрий погодився відтворити свій подвиг, можна зрозуміти, адже про його вчинок дізналася вся Україна. Проте після того, як сюжет виклали в мережу, більшість користувачів сприйняла його за чисту монету. Ба більше, на цю вудку спіймалися навіть колеги плюсівців - Оксана Соколова у своїх «Фактах тижня», коментуючи стихію в Одесі, зауважила, що ролик про порятунок собаки облетів весь інтернет. Тут лишається тільки подякувати ТСН за те, що вони все-таки не зважилися на реконструкцію сюжету про самогубство через повішення 11-річної дівчинки з Сумщини. Обмежилися констатацією того, що такий спосіб зведення порахунків із життям для цього депресивного населеного пункту в глибинці - річ звична, тут, мовляв, накладають на себе руки цілими родинами. Сонцесяйне щастя, яке випромінювала Лідія Таран, коментуючи обидва ці сюжети, просто гідне подиву. Як кажуть, без коментарів...

У п'ятницю, 13-го, головною новиною дня стало оприлюднення списків кандидатів у народні депутати за мажоритарними округами партією «УДАР» Віталія Кличка та Об'єднаної опозиції. Цю новину найбільш детально обговорили в «Часі. Підсумках дня» на 5-му. Ведучі Роман Чайка та Святослав Цеголко запросили двох експертів із цього питання - політолога Тараса Березовця та Костянтина Матвієнка. Якогось позамежного оптимізму з приводу самого факту оприлюднення списків, себто виконання опозицією своїх передвиборних обіцянок, у студії ніхто не висловлював. Експерти в своїх оцінках виявилися дуже обережними, надто коли мова зайшла про кандидатів «УДАРу». Тарас Березовець узагалі назвав Кличка незрілим політиком, який нічого не знає про людей, яких йому рекомендують. Свідчення цього, на його думку, - включення до списку партії Кличка такого собі пана Філіндаша, блоги якого, на думку політологів, не відповідають сучасному українському дискурсу. Цей колишній соціаліст уже давненько перефарбувався в російського шовініста, й тепер, аби все-таки залишитися в списках «УДАРу», йому доведеться або вибачатися перед патроном, або пообіцяти щось надзвичайне.

З-поміж скандальних мажоритарних кандидатів «УДАРу» зупинилися й на Іванові Плачкові, колишньому «головному енергетику» в уряді Юлії Тимошенко, а нині - голові «Київобленерго», яке належить Ринату Ахметову. На його виправдання Костянтин Матвієнко навів той факт, що пан Плачков вийшов із Київради, коли обійняв посаду в «Київобленерго». Тарас Березовець підтримав колегу, заявивши, що нічого страшного в цьому він не бачить, бо Іван Плачков може дуже придатися партії Кличка в Болграді, де має надзвичайно міцні зв'язки та неабиякий вплив у цій українській столиці болгар.

Щодо мажоритарників Об'єднаної опозиції, то до першої п'ятірки входять усім знайомі Роман Забзалюк, Антоніна Ульяхіна та ще кілька знайомих прізвищ, а всі інші - то глави регіональних виборчих штабів. Резюме експертів щодо мажоритарників від опозиції було одностайним: із такими кандидатурами в парламент вона не пройде!

Говорячи про кандидатів від Партії регіонів, які на той момент були невідомі, присутні в студії висловили тверде переконання, що партійний список очолить Микола Азаров, а гіпотетичну присутність у ньому Таїсії Повалій одразу ж відкинули, віддавши перевагу Олені Бондаренко: вона, мовляв, спікер. Олігархи ж, залежні від влади, всі як один, на думку експертів, балотуватимуться за мажоритарними округами. Проте тут-таки уточнили, що в останній момент списки, які сформують на з'їзді партії, перетасує, а то й цілковито перепише Віктор Янукович.

Костянтин Матвієнко, намагаючись охарактеризувати майбутній парламент, песимістично заявив, що за інтелектуально-моральним рівнем він буде набагато гіршим від нинішнього. Йому заперечив Тарас Березовець, який попри все покладається на мажоритарну компоненту в жовтневих виборах. Шановний політолог дуже потішив глядача певністю в тому, що в новому парламенті не буде «рукастого» Чечетова.

«Час. Підсумки дня» від 13 липня запам'ятався геть неполіткоректним висловом Романа Чайки на адресу творців мовного законопроекту. Ведучий назвав їх ідіотами й на обурення запрошеного від влади гостя Владислава Лук'янова такою нищівною оцінкою розумових здібностей регіоналів парирував, що ромська мова, яку пропонується зробити регіональною, не має письмового еквіваленту.

Принагідно зауважу: тема мовного протистояння минулого тижня втратила гостроту й перейшла у формат інформаційної стрічки: більшість телеканалів просто повідомляли про кількість голодувальників під Українським домом і тих із них, кого забрала швидка допомога. Проте на 5-му й ТВі вона залишалася одним із головних трендів тижня: і «Час. Підсумки дня», і «Вечір з Миколою Княжицьким» добру третину часу присвятили саме цій темі.

Роман Чайка та Святослав Цеголко у своїх цькуваннях регіонала Лук'янова не обмежилися дуетною партією: у вечір п'ятниці вони пішли на експеримент, посадивши в «хазяйські» білі крісла чотирьох незалежних глядачів в особах Лариси Івшиної, Дмитра Чекалкіна, Ірми Вітовської та Стелли Захарової й, навпаки, в червоний фотель змусили вмоститися єдиного «відповідача» від влади. Цілком прогнозовано на жодне конкретне запитання «незалежних» Владислав Лук'янов відповісти не зміг, безнадійно загрузнувши в передвиборній риториці рідної партії. Надто ж кумедно виглядали спроби регіонала хоч якось виправдати ухвалення скандального законопроекту відстоюванням європейських вартостей або ж посиланням на те, що Тарас Шевченко писав двома мовами - українською та російською.

Опозиція в цій програмі, треба віддати належне авторам та ведучим, теж виглядала не надто привабливо. І про жодні спекуляції чи спецоперації проти неї навіть не йдеться, адже те, що її лідери просто кинули людей, які їм повірили й прийшли під Український дім, побачила й почула вся країна. І все-таки, попри очевидні й неприємні факти, і тому числі й вимоги голодувальників до своїх колишніх лідерів подати у відставку, Остап Семерак, запрошений до студії «Часу. Підсумків», намагався розповідати про силу опозиції та її перші кроки при владі, а Микола Томенко на всі звинувачення голодувальників огризнувся в тому дусі, що всі підписанти вимог - люди, які служили Ющенку, а той, своєю чергою, привів до влади Януковича.

Так само непереконливим був представник Об'єднаної опозиції Ігор Гринів у суспільно-політичному ток-шоу Анни Безулик «РесПубліка». Втім, його опонент від партії влади Володимир Олійник виглядав не менш жалюгідно. Обидва говорили штампами, виробленими політтехнологами в штабах цих політсил, а отже ані переконати публіку в своїй правоті, ані хоч якось уплинути на здебільшого визначені настрої потенційних виборців у жодний спосіб не зуміли.

Микола Княжицький у якості експерта щодо мовного питання та акцій протесту проти мовного законопроекту запросив до студії білорусько-російського журналіста Павла Шеремета. Останній хоч і заперечив можливість появи в Україні диктатури білоруського штибу, не зміг не визнати: білоруси з запровадженням двомовності мову своїх предків утратили. І це глядачеві сказало більше, ніж усі аргументи «про» та «контра», які використовують прибічники чи супротивники мовного законодавства про регіональні мови.

Підбиваючи підсумки політичного сезону, в Анни Безулик дійшли невтішного висновку: якщо деградація нашої «свино-бидлотної» еліти (Андрій Окара) триватиме такими темпами, як досі, ми ризикуємо втратити свою державу взагалі.

Як на мене, така кінцівка - досить грамотний драматургічний хід, аби глядач завмер в очікуванні початку нового політичного й телевізійного сезону, який для «РесПубліки» розпочнеться вже 12 серпня.

Загальне враження від інформаційного тижня таке: українські телеканали, з власної волі чи неволі, формують у глядача думку про «однаковість» чинних влади та опозиції, натомість усіляко піарячи «третю», «четверту» чи й «п'яту» сили на прийдешніх виборах. Чим ці сили, окрім присутності нових облич на рекламних щитах, засадничо відрізняються від набридлого політбомонду, ніхто, втім, пояснити не в змозі. Однак нові претенденти на місця в парламенті цим теж не переймаються, обмежуючись популістськими обіцянками. Все як завжди...

Фото - tabloid.pravda.com.ua