Під час ефіру «Шустер Live» 24 лютого сталася вкрай ганебна річ. Базар із приводу висловлювань лідерів ВО «Свобода» на адресу Гайтани сягнув апогею. Сторони «дискусії» розпалилися до нестями й дійшли до екстазу. Всі кричать, ніхто нікого не чує. Гайтана сидить зі слізьми на очах.

Аж раптом Савік Шустер кидає репліку: він заздрить Гайтані, бо нещодавно заступник голови Верховної Ради (й не менше!) Микола Томенко сказав про нього, Шустера: такі, як він, не мусять вести такі програми. Але на це, мовляв, ніхто не звернув уваги, а от висловлювання свободівців про Гайтану набуло належного розголосу.

Після цієї репліки дехто з гостей студії почав згадувати Томенка в контексті расизму й ксенофобії. І в даній ситуації мав на те цілковиту рацію: те, як і в якому контексті висловився Шустер, не залишало жодних сумнівів: Томенко мав на увазі його етнічне походження чи то расову належність і саме їх. Припускати щось інше не було підстав.

Уявити Миколу Томенка в ролі дурнуватого ксенофоба було вкрай важко, тож довелося залізти в інтернет. Тим паче що Шустер, кинувши мимохідь тяжке звинувачення, не дав собі клопоту прояснити ситуацію: де, коли й що саме казав віце-спікер. Тривалі пошуки в інтернеті дали єдиний результат: ще у грудні минулого року Томенко висловив упевненість, що в передвиборний час політичні ток-шоу на українському телебаченні мають вести лише громадяни України. Не етнічні українці, не представники якоїсь «нашої» чи «ненашої» раси, а саме громадяни України.

Якщо Шустер мав на увазі якесь інше висловлювання віце-спікера, яке взагалі не набуло розголосу, і не зацитував його, це була його й тільки його провина.

Після згаданого висловлювання Томенка Шустер мовчав аж два місяці. А потім публічно, в телеефірі оббрехав віце-спікера. Так, саме оббрехав: хай навіть прямо він і не назвав його расистом, але чітко й недвозначно змусив аудиторію вважати саме так. У цивілізованому світі за такі речі, взагалі-то, можуть і до суду подати - й виграти.

Може, Томенко й справді виявив ксенофобію? Жодна держава у світі до сьогодні не наражалася на критику через те, що обсяг правоздатності власних громадян у ній є відмінним від обсягу правоздатності іноземців. Жодна політична сила у світі досі не зазнавала звинувачень у ксенофобії за те, що апелювала тільки до громадян своєї країни. Зрештою, заборона іноземцям голосувати на виборах - це, за Шустером, теж расизм?

У даному разі Савік Шустер продемонстрував точнісінько такий самий підхід, як і Юрій Сиротюк: обидва однаковою мірою змішали до купи категорії громадянства та расової або етнічної належності. Обидва засвідчили, що не розрізняють цих категорій і не бачать між ними принципової різниці.

Між тим, в Україні іноземцям законодавчо заборонено вести передвиборну агітацію. Добре це чи погано, але отак воно є - й, знову ж, жодна міжнародна організація не звинуватила на цій підставі нашу країну у ксенофобії. Були й сумні прецеденти: скажімо, під час попередньої президентської кампанії Євгеній Кисельов не приховував своїх симпатій до Віктора Януковича. (Як одна й та сама людина може різко не сприймати Владимира Путіна й водночас симпатизувати його політичному послідовникові Вікторові Януковичу, чи не є це хрестоматійним прикладом амбівалентності - то велика загадка, але, зрештою, це проблеми самого Кисельова.)

Так, Кисельов не агітував за Януковича прямо. Він просто створював умови, за яких Янукович виглядав вигідніше за своїх опонентів. Це була прихована агітація, маніпулятивна агітація - але однаково агітація.

Цілком можливо, що сам Кисельов навіть не усвідомлював того, що маніпулює українськими виборцями. Просто не міг приховати власних симпатій, не міг абстрагуватися від них. І жодна нормальна людина не змогла б, а так чи інакше виявляла б ці симпатії, навіть не помічаючи того. От що є найнебезпечнішим, і от що змушує всерйоз поставитися до пропозиції Томенка.

Можливо, що у випадку конкретно Шустера і конкретно Кисельова це не так, але хто може гарантувати навіть щодо них, що ведучим-іноземцям, за великим рахунком, не байдуже, що буде в Україні й із Україною. А отже, можна поглянути на ситуацію от із якого боку: ведучий політичного ток-шоу виступає в ролі дослідника, присутні у студії й уся Україна загалом - у ролі піддослідних кроликів, а все це разом дуже нагадує вівісекцію.

Так, можна бути впевненим: ані Шустер, ані Кисельов і перед парламентськими виборами не стануть прямо агітувати. Але вони мають удосталь засобів робити це непрямо й саме тому ефективніше. Можна не дотримуватися балансу в запрошеннях. Можна влаштовувати різний режим виступів для представників влади та опозиції. Існує вдосталь «чесних» способів підкреслити, що треба, й закреслити, що не треба.

І хіба не спостерігаємо ми чогось подібного навіть у «буденних», не передвиборних випусках ток-шоу? То знову ж: особи, що не є громадянами України, не мають права вести передвиборну агітацію.

...Цьогоріч на нас чекають дві не круглі, але вельми прикметні дати. Виповнюється три роки, як на українському телебаченні працює Євгеній Кисельов, і сім (!) років, як працює на ньому Савік Шустер. Чималий час, чи не правда? Але обом телеведучим того часу не вистачило, щоб опанувати українську мову.

Річ навіть не в тім, що вона є державною, а Перший національний, на якому виходить «Шустер Live», є державним телеканалом. Річ в елементарній повазі до країни, до якої звертаєшся й на чию увагу претендуєш. У ставленні до цієї країни.

Так, більшість української аудиторії розуміє російську. Але опанувати українську саме з поваги до аудиторії (хай навіть до половини - аж до цілої половини! - аудиторії), щоб виявити й продемонструвати їй цю повагу - це було б так шляхетно! Це було б так по-європейськи! Так по-цивілізованому, так по-людськи! На жаль, метри цього не розуміють або не бажають розуміти.

Гаразд, облишмо у спокої Євгенія Кисельова. Три роки - це ж так мало в порівнянні з Історією! А ще Кисельов - росіянин, не лише за громадянством, а й у душі, й майже не приховує: Україна для нього - це Росія - дубль два; ну, може, зовсім трішечки інша, але в будь-якому разі не інакша. А ще він має імідж дуже монументальний, статичний, такий, для якого самі слова «зміни» та «оновлення» видаються святотатством.

Хоча, з іншого боку, він - поліглот. Тож, здавалося б, опанувати мову, близьку до його рідної, та ще й постійно чуючи її не де-небудь, а у власній студії, він міг би, й сам того не помітивши. От просто одного чудового ранку раптом усвідомив би: «А я ж уже можу розмовляти українською, й дуже пристойно!»

Але ж Савік Шустер! Сім років - то не три. А ще він - космополіт. У даному разі я не вкладаю в це слово ніякого емоційного забарвлення - ані позитивного, ані негативного. Просто констатую факт: Шустер дотепер не давав зрозуміти, до якої країни він ставиться тепліше, ніж до інших, яку з них уважає за свій дім, - ну, може, трішечки виділяв Італію.

Отже, здавалося б, варто було очікувати, що Савік Шустер дотримується принципу: «Батьківщина там, де я сьогодні». А отже, принаймні по п'ятницях це мала б бути Україна. У браку здібностей до мов його також не запідозриш: він знає щонайменше російську, англійську та італійську - й щось підказує, що не лише їх. Україномовним середовищем він теж не обділений.

Ба більше, «Вікіпедія» розповідає про цікавий факт із біографії Шустера: коли він був студентом у Канаді, він грав за футбольну команду під назвою «Україна». Про походження назви команди «Вікіпедія» мовчить, але чомусь на думку спадає припущення: в цій команді було чимало гравців - представників української діаспори. А це, якщо так воно й було, означає: в україномовному середовищі Шустер опинився дуже й дуже давно.

То в чому ж тоді проблема? Чому в ефірі 24 лютого Шустер навіть із газети читав так, що виникали сумніви: а чи розуміє він те, що читає, а чи просто намагається відтворити слова, не знаючи до пуття, як їх вимовляти?

Що це? Інтелектуальні лінощі? А чи ставлення до України як до країни, не вартої поваги, такої собі «недокраїни», російської «окраїни»?

А може, причина в іншому? Може, то наші політики спонукають Шустера й Кисельова не ставитися до української мови надто серйозно? Давно вже не секрет: наші політики перед камерою одні, а в кулуарах, поміж собою та наодинці з собою - інші. Те, що ми бачимо в ефірі, - це ролі; Шустер і Кисельов, на відміну від нас, бачать політиків справжніми. То, може, вони бачать і те, що для багатьох наших палких патріотів і демократів українська мова - не більш ніж декорація, а то й бутафорія? І, будучи людьми практичними, не вважають за потрібне гратися в бутафорські цяцьки?