Не можу сказати, що я провів увесь вечір 30 вересня і ніч на 1 жовтня біля телевізора. Адже, попри зрозуміле бажання якнайшвидше дізнатися про попередні результати виборів (бодай із заявлених напередодні кількох екзит-поллів) та почути перші коментарі політиків та аналітиків щодо післявиборної ситуації, всі ми живі люди, з нашими повсякденними проблемами, з дітьми, котрі не хочуть вчасно вчити уроки і лягати спати, з друзями, котрі чомусь завжди телефонують у найнезручніші моменти, і так далі. Тож, видається, моє споглядання телевізійних марафонів цього вечора і ночі стало досить типовим для політично заангажованого, проте безпартійного інтелігента середнього віку.

 

Отже, враження, які я дістав, перемикаючи канали...

 

Поклацавши з одного на інший, близько 22-ї я зупинився на ICTV. Адже тут, крім усього іншого, обіцяли оприлюднення результатів аж двох екзит-поллів, замовлених телеканалом. Ну, думаю, буду у подвійному виграші: дізнаюся одразу про результати власних опитувань ICTV, які проводилися компаніями TNS Ukraine та Public Strategies і PSB (чомусь вони наполегливо називали це «екзит-пУлом»), а потім – про Національний екзит-полл, організований найавторитетнішими українськими соціологічними інституціями. Але ці сподівання виявилися марними, – аж до бозна-якої години, здається, близько півночі, коли нарешті учасники розмови в студії почали порівнювати та аналізувати результати всіх опитувань, проведених на виході з виборчих дільниць. Чесно кажучи, я так і не зрозумів, навіщо менеджмент каналу спробував був «годувати» глядачів (вони ж виборці) тільки власним соціологічним продуктом. Невже хтось сподівався, що аудиторія не захоче дізнатися, які дані пропонують інші дослідницькі структури? Адже що більше даних, тим точніше можна спрогнозувати результат виборів ще до їхнього офіційного оголошення! Отож просто дивно, як міг погодитися Андрій Куликов на таку гру...

 

Чесно кажучи, поклацавши перемикачем і так і не знайшовши в той момент потрібних результатів (дивно, але на всіх інших телеканалах політики щось говорили про все одразу і ні про що конкретно, або ж якраз ішла реклама), я просто ввімкнув комп‘ютер – й одразу одержав потрібні дані. Один-нуль не на користь ICTV і взагалі телебачення, чи не так?

 

А далі, завітавши на муніципальний телеканал «Київ» і зустрівшись там із Дмитром Джанґіровим як ведучим круглого столу у «Російсько-українському інформаційному центрі» (суцільно російськомовна публіка, неодмінний Марат Гельман, і взагалі – враження таке, наче дія розгортається десь у глибокій російській провінції, а не у патріотично налаштованій столиці України і, до речі, за гроші її жителів!), проминувши «Плюси», де політики знову обговорювали щось-таке-важливе, я повернувся на ICTV. Адже там, принаймні, був чіткий ритм і сухуватий, проте іронічно-інтелектуальний Куликов, який відчутно набирає форму, почувається з політиками все впевненіше і, на мою думку, починає де в чому перегравати Савіка Шустера.

 

 

Не буду втомлювати вас розрахунками, можете прикинути самі: 2006 року у парламентських виборах участь узяли 67,13% виборців, у цих виборах – лише 62,38%. Точна цифра учасників голосування на момент дискусії була невідома, але йшлося про ненабагато більше, ніж 60% від загальної кількості електорату. А тепер порахуйте самі, чи більше, а чи менше в абсолютних цифрах набрала Партія регіонів, чи додалися у неї виборці, чи зникли...

 

До речі: надто мало, як на мене, було присвячено часу на всіх каналах (в тому числі й на «Плюсах», на які я вряди-годи перемикався) проблемі вимушеного абсентеїзму, тобто неучасті громадян у виборах з причин, від них не залежних. Ні, факти констатувалися, були відповідні включення і зі Львова, і з Донецька, і з Києва, – на всіх головних каналах, – але чи зроблений був належний наголос? Адже порушені конституційні права (одні з основних!) у сотень тисяч, якщо не мільйонів громадян (хтось навіть сказав про «8 мільйонів», але то фантастична цифра, на «Інтері» прозвучала куди більш вірогідна оцінка – до 8%, як тих, хто приходив на дільниці і не зміг проголосувати, так і тих, хто потрапив під відверто антиконституційну норму закону про «повернення за три дні»).

 

Та повернімося до «зростання числа виборців Партії регіонів». Коли таке «зростання» нараховують міністри, коли кричуще невміння рахувати числа не помічають їхні опоненти, вже готові зайняти урядові посади, коли поважні політологи коментують що завгодно, тільки не цю відверту «туфту», то постає запитання: а куди котиться країна, еліта котрої не здатна скласти два і два? І хіба не завдання ведучого засумніватися у лукавих цифрах – адже ведучий, як на мене, це повноважний представник телеглядачів (вони ж виборці), а відтак він мусить бути нещадним до неуків та нехлюїв?

 

Але це, мабуть, риторичне запитання...

 

Перемкнувшись уже за північ на «Інтер», де втомлений Савік Шустер час від часу намагався диригувати видовищем, я зі здивуванням побачив там майже той самий ряд персонажів, який перед цим фігурував на ICTV. Враження таке, що в Україні десяток аналітиків та два десятки політиків, і головним критерієм їхнього добору є не фаховість, а гламурність та вміння говорити скільки завгодно про що завгодно. І, звичайно, Шустер «порадував» неодмінними «знаними» російськими гостями – політичним банкрутом (будемо називати речі своїми іменами) Борисом Нємцовим і політичним (і не тільки політичним) хамом Костянтином Затуліним. Як на мою простацьку думку, значно цікавішими і кориснішими були б коментарі політиків із тих країн, де позачергові вибори – це не всесвітньо-історична трагедія, а складова нормального функціонування парламентського механізму. А «старший брат», якого запрошують саме в ролі «старшого брата», нехай залишається Дмитру Джанґірову, поки кияни не попрощалися з цим персонажем разом із його господарем...

 

Подумавши так, я вже не пам‘ятаю чому відволікся від «Свободи вибору» (здається, пішов до комп‘ютера подивитися свіжу інформацію), повертаюсь, – а тут Інна Богословська й обов‘язковий усюди, де вона тільки не з‘являється, базарний гамір, коли щось раціональне виокремити неможливо.

 

Бідолашна Верховна Рада VI скликання!

 

Отож тільки й залишилося, що вимкнути телевізор, оскільки таку кількість «базару», в який все частіше перетворюється «Свобода Савіка Шустера» (і який, цілком можливо, подобається певній частині глядачів) витримати вже було неможливо. Клац – і виборча ніч завершилася.