Цифри й факти, викладені в статті пана Бондаренка, не мають ані зв'язку, ані стосунку до інтелектуальної дискусії, я навіть спочатку думала не відповідати на цю статтю. Дуже смішно читати, як автор намагається викрити недоліки методики формування міжнародного рейтингу, не називаючи при цьому жодного критерію, який реально використовується для оцінки. Або коли автор використовує дані однієї організації, щоб пояснити висновки іншої, таким чином підміняючи предмет обговорення. Такий підхід до проблеми вказує лише на те, що по суті експерту сказати нічого.

Звідки взялась інформація, що, за методикою оцінки «Репортерів без кордонів», убивства, побиття, цензура, та інше ставиться на один щабель? А звідки інформація про валові показники? І як можна порівнювати вбивство журналіста в Росії з інцидентом із Наталією Розинською? Напевно, на думку експерта, міжнародний рейтинг свободи слова формується на основі того, скільки журналістів було оштрафовано або пограбовано в окремій країні за рік.

Про те, скільки балів дається за убивство, а скільки за побиття, і яку вагу «Репортери без кордонів» надають різним питанням, можна почитати на їхньому сайті, де вся ця інформація висить у відкритому доступі. Там же є й додаткові роз'яснення стосовно методології.

Якщо робити висновки, не читаючи ані цих критеріїв, ані опису методології, результат буде настільки ж логічним і продуманим, як хмари на небі. А в даному випадку ще й не дуже вдало скомбінованим, бо далі у своїй статті пан Бондаренко взагалі заплутався в цифрах і почав цитувати цифри PEC, говорячи при цьому про рейтинг «Репортерів». PEC, або «Кампанія Прес-Емблеми» - це щось подібне до волонтерської ініціативи групи журналістів, акредитованих при ООН, чия основна мета - привернути увагу до безпеки журналістів у гарячих точках. Вони справді роблять заяви про кількість убитих чи ув'язнених журналістів за підсумками року. От тільки спектр критеріїв у них дуже широкий. Наприклад, на відміну від PEC, «Репортери без кордонів» ніколи не враховують випадків, коли журналіст помер від грипу чи коли його переїхала машина. «Репортери» беруть до уваги тільки випадки, безпосередньо пов'язані з професійною журналістською діяльністю. Саме тому до цьогорічного рейтингу України не увійшла історія з убивством відомого еколога Володимира Гончаренка - через те, що не можна однозначно сказати про причетність цього випадку саме до журналістської діяльності.

Якщо вже порівнювати дані «Репортерів», то хіба з даними CPJ (Комітет захисту журналістів), який має приблизно таку ж саму методологію і такий самий чіткий критерій - що випадок повинен бути обов'язково пов'язаним із професійною діяльністю журналіста.

Отож, повертаючись до мімікрійних спроб пана Бондаренко видати цифри PEC за цифри «Репортерів», у результаті чого вийшло порівняння яблук із морквою, а груш із буряками, розшифровую: за нашими даними, в Бразилії загинуло не 11, а 5 журналістів. У Гондурасі - не шестеро, а двоє. І як можна визначити рівень свободи слова різних країн, виходячи лише з кількості вбитих журналістів? Тоді Білорусь чи Туркменістан мали б упевнено очолити рейтинг, як провідні демократії світу. Фізичні напади - це всього лише один із критеріїв оцінки. «Репортери без кордонів» беруть до уваги всю сукупність факторів, і дуже часто навіть сусідні країни надзвичайно різняться, оскільки стикаються з різними проблемами. Наприклад, якщо порівняти Україну (126) і Туреччину, яка в цьому році посіла 154-те місце, в останній набагато вищий плюралізм думок і доступ до інформації, ніж в Україні. Але в Туреччини є одна величезна проблема - вона є найбільшою в світі в'язницею для журналістів. На сьогодні, за даними «Репортерів без кордонів», у Туреччині перебуває за ґратами 47 журналістів (до речі, у PEC ця цифра, здається, перевищує 70).

А звідки у пана Бондаренка інформація, що в Південному Судані лише дві газети і два телеканали? Місія «Репортерів», на чолі з головою африканського відділу, відвідала столицю Південного Судану в липні минулого року. Скачайте ПДФ-доповідь за результатами цього візиту, під час якого місія відвідала 4 газети, 4 радіостанції, і це були далеко не всі ЗМІ лише в одному місті цієї країни.

Далі, багато разів уже говорилося про те, чим по суті є міжнародні рейтинги країн. Не можна до них ставитись як до прямих порівнянь країни з країною. Основна суть рейтингу в тому, що він має два полюси - вищі позиції займають демократичні країни, нижчі - диктатури. Таким чином, рейтинги показують, у якому напрямку рухається одна окремо взята країна, і з якою швидкістю. Якщо поглянути на світову карту свободи слова, Україну в цьому році там позначено червоним кольором. Червоний колір у рейтингу починається десь в районі 125-ї позиції, таким чином, Україна зі своєю 126-ю позицією із 179 фактично відкриває сектор країн, які ближчі до диктатур, аніж до демократій.

На жаль, в Україні сьогодні немало таких експертів, які удають, що знать багато речей, але насправді вони не знають їх і близько. Їм зручно жити в полоні стереотипів, зручно заплющувати очі, так само, як влада заплющує очі на журналістські розслідування стосовно корупції, тендерів, маєтків і автомобілів.

Шкода, що цьогорічного Всесвітнього рейтингу свободи слова не прокоментував жоден український політик, ані опозиційний, ані провладний. І шкода, що він спровокував лише пускання пороху в очі. Інша річ, якби виникла реальна дискусія - про те, які саме зміни повинні відбутися в країні для того, щоб вона піднялася в рейтингу в бік демократії. Наприклад, традиційно прийнято звинувачувати власників і владу - але хіба не буде будь-яка влада тиснути на пресу, бо саме в цьому її природа і сутність? А може, варто поставити питання і до нашого суспільства в цілому, до рівня освіти, до нашої журналістської спільноти? Зокрема й до тих наших колег, які не ставлять у новини інформацію про заяву Пукача щодо причетності Литвина й Кучми до справи Гонгадзе. До тих редакторів, які можуть за півроку вихолостити колись успішне інформагентство, попутно розігнавши колектив. До тих друкованих ЗМІ, які більше 50% своїх площ забивали джинсою під час виборів.

У країні поки що бракує дієвої журналістської еліти, яка б не тільки систематично відстоювала колег по цеху, але й карала б за відхід від стандартів. Наразі ми реагуємо, як пожежна команда, на ситуативні виклики, не ініціюючи справжніх змін. А потім дивуємося, чому Україна впала в рейтингу свободи слова. Адже, на перший погляд, є інтернет. За минулий рік було порушено 6 кримінальних справ за 171-ю статтею ККУ, що є найбільшим числом за всі роки незалежності. Є опозиція в телепросторі, а наприкінці минулого року відбулися бомбові події на загальнонаціональному телеканалі «Інтер», які, я вважаю, медіаспільноті ще потрібно оцінити. Але в той же час, з обійми практично випали СТБ і УНІАН, різко звузилося покриття ТВі, надзвичайно розповсюджена самоцензура, інші різновиди цензури, буйно квітне джинса, з'явились атаки на інтернет-акаунти, майже втричі зросла кількість фізичних нападів. З останніх прикладів - побитого в травні журналіста Віталія Лазебника вже самого звинуватили в побитті.

Шкода, що в нас немає дискусії, в ході якої було би поставлено всі ці гострі питання. Бо тільки тоді можна було би сподіватися, що буде знайдено якісь відповіді.

Оксана Романюк, представник «Репортерів без кордонів» в Україні, для «Детектор медіа»

Фото - «Радіо свобода»

P.S. «Детектор медіа» не вважає дискусію щодо методики формування міжнародного рейтингу свободи слова від «Репортерів без кордонів» вичерпаною і готова вислухати й інші точки зору.