Слід сподіватися, що Сергій Макарович свою обіцянку виконав, бо ані вчора, ані сьогодні народні депутати так до важливого законопроекту й не дібралися. І скидається на те, що не тому, що трапилося щось непередбачуване. Навпаки, здається, що в тому, щоб Суспільне мовлення не з’явилося в Україні, принаймні, до парламентських виборів, зацікавлено чимало гравців на законодавчому полі.

Нагадаємо, 16 червня, у результаті численних погоджень та домовленостей різних фракцій, законопроекти щодо Суспільного мовлення таки з’явилися на порядку денному. Щоправда, стояли вони в кінці парламентської повістки й за найкращих розкладів просто не могли бути ухваленими. Хоча для зацікавлених у справі народних депутатів, як показує практика, нічого неможливого немає. Скажімо, законопроект Леоніда Кравчука та Володимира Зайця, за яким 150 депутатів можуть брати на поруки будь-кого в Україні й, фактично, підміняти собою слідчі органи в повістці дня 16 червня стояв ще далі, ніж проекти, які стосувалися Суспільного мовлення. Проте, одразу ж по тому, як зацікавлені в проходженні потрібних Україні законопроектів особи розбіглися хто куди, втративши надію проштовхнути зміни до Закону „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України”, есдеки вирішили потурбуватися про своїх друзів, які нині знаходяться чи можуть втрапити незабаром за грати. „Ми ж підписали ваш Меморандум щодо власності, - сказав з трибуни Володимир Заєць, - в обмін на чотири законопроекти, то давайте сьогодні хоча б один ухвалимо. І горезвісний законопроект щодо поруки вольовим рішення головуючого Адама Мартинюка ставиться на голосування і пересувається аж на сорок позицій! Під час першого „натискання кнопок” законопроект щодо друзів депутатів набирає 180 голосів. „Нічого, - усміхається на моє запитання Нестор Шуфрич, - є способи його проштовхнути”. Довго чекати не довелося – буквально наступного засідання горезвісний (суперечить, твердять експерти і самі депутати, Конституції України й законам логіки) законопроект набирає прохідну кількість голосів.

А от щодо законопроектів, які би дозволили, нарешті, розпочати реальне реформування НТКУ і перетворити цю компанію на держпідприємство, то в парламенті – глухо. Сказати б, як... у танку, але ні – ще глухіше. Щоправда, в зміненому вигляді вчора, 21 червня, Постанову Про рекомендації парламентських слухань „Перспективи створення громадського телерадіомоівлення в Україні” від 13 квітня 2005 року ухвалили аж 315 голосами. Безперечно, стільки депутатів на той момент у залі не було, як безперечно й те, що без змін до Закону „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” самі „перспективи створення громадського телерадіомовлення” найближчим часом сумнівні, а пункти Постанови – гола декларація.

Сергій Правденко, заступник голови Комітету з питань свободи слова й інформації: „Ми запропонували на розгляд новий проект Постанови (Про рекомендації парламентських слухань „Перспективи створення громадського телерадіомоівлення в Україні”- прим. «ТК»), бо було кілька пропозицій з боку Народної партії (Литвина), які ми не змогли обійти. Загалом вони були слушні. Ми їх врахували, щоб не створювати зайвих проблем. Якщо немає якихось принципових застережень, то треба погоджуватися з усім і виходити до залу. Вважаю, що ця тактика себе виправдала – маємо „за постанову” 315 голосів.

- А не було якихось заперечень у членів Комітету щодо нового варіанту Постанови?

- У всіх членів Комітету була можливість вносити все, обговорювати – працювали активно, тому проти кінцевого тексту заперечень не було. Це колективна праця – можна сміливо сказати, що не лише членів Комітету, ми враховували думку Першого Національного каналу, робочих груп експертів, інших структур...

- Але з цієї Постанови не зрозуміло, НТКУ залишиться бюджетною установою чи це буде держпідприємство. Ось написано „державна установа” – розтовкмачте, що ж це таке?

- Багато було заперечень із залу, як це „державне перетворити на суспільне, це ж жах”! Але шановним колегам треба було почитати спочатку документи, які є на сьогодні, які ще працюють. В нас немає ДЕРЖАВНОГО телебачення де-юре!!!

- А яке є?

- Перший Національний канал телебачення і радіо проходить як якась УСТАНОВА. І це, до речі, першим помітив... не те, що помітив, бо, зрозуміло, помічали й інші керівники, але першим підняв це питання Тарас Стецьків. І тому сьогодні на порядку денному є зміни до Закону і нам цю „установу” ще (напівміфічну!) треба подолати. В установи ж немає aні майна (що, фактично, має Перший Національний канал?), невідомо також, як вона має розпоряджатися позабюджетними коштами від реклами, від інших речей... Установа – це щось юридично аморфне. Перший канал спочатку де-юре має стати державним, а потім на його базі можна буде створити Суспільне мовлення, бо з нуля нічого швидко не вийде. А суспільство потребує Суспільного мовлення. Українській державі воно потрібне. Та й Європа нас про це слізно просить. Повірте, Суспільне мовлення - прогресивне явище для хоча б якихось паростків демократії. Найменше часу забере, якщо його створювати на базі державного телеканалу та радіоканалів. Якщо хочемо затягти процес – давайте створювати з нуля. Дехто з депутатів каже - забирайте комерційний канал і на його базі створюйте суспільний. Та як це можна зробити?!!

- Це зрозуміло. Але давайте до Постанови. Якщо кажете, що поняття „державна установа” аморфне, то для чого було залишати його в документі?

- Сьогодні ухвалюємо закон і робимо телебачення – ДЕР-ЖАВ-НИМ...

- А якщо не ухвалюєте?

- Ми повинні прийняти, бо раніше...Не хотів би казати постійно як було при Кучмі (але дійсно, так було), що своя людина – керівник невизначеної юридично установи, яка зветься Перший Hаціональний канал, завжди була на гачку. І завжди, як щось там не так, за гачок смикали: а почекай-но, голубе, хай тебе Рахункова палата перевірить, хай КРУ перевірить, чи не дав ти там комусь премії з працівників або ще щось... Статус державного підприємства дає право на позабюджетну діяльність, на отримання певних коштів, на розпорядження ними і так далі, далі...

- Сергію Макаровичу, нова редакція Закону про Суспільне мовлення уже ж стояла на порядку денному, депутати, які його готували, вирішили, що боротися не варто й пішли із зали. А есдеки в цей час пересувають на 40 позицій і терміново голосують законопроект, який планується до розгляду пізніше за той, у розробці якого ви брали участь… - Я не можу нести відповідальність за весь сесійний зал. Я не голова Верховної Ради – та й він не може нести відповідальність, кожен депутат - самостійний суб’єкт, має один голос – пішов собі та й пішов. Бачите, що в цьому залі постійно мало народу. На жаль, ми всі тут працюємо так неорганізовано і так заполітизовано, що... мене це дуже дратує. Прагну займатися законодавчою роботою, а тут стосунки з’ясовують між фракціями та окремими особами. Я так вважаю, якщо треба, то поки не вичерпаємо повістки – не розходитися, незалежно від часу. Бралися за справу, обіцяли виборцям, то, будь ласка, працюйте.

- А як і сьогодні, 21 червня, не вдасться ухвалити закон щодо Суспільного мовлення?

- Тоді кричатиму: „караул”, уже завтра вимагатиму, щоб поставили проект у четвер чи п’ятницю. У понеділок на погоджувальній раді також не мовчатиму – маємо ще один сесійний тиждень у липні. Зроблю все можливе, щоб поставити закон на розгляд у першій половині дня і ухвалили його в першому читанні, а тоді вже, в цілому, хоча б у вересні. З цим зволікати не можна. Ми ж старалися всім Комітетом і зробили закон настільки довершеним, наскільки це можливо в такій складній сфері й у такий непростий час... Термін повноважень Наглядової ради, скажімо, має бути шість років. П’ятнадцять членів іде від Верховної ради, п’ятнадцять – від громадських організацій, які існують не менше трьох років. Ми прагнули максимально дистанціювати Суспільне мовлення від влади. Останні 15 років у нас володарюють гроші й грубий тиск влади. Жодна революція, на жаль, цього не змінила. Я б дуже хотів, щоб принципові положення закону пройшли.

Коментарі: - ХТО ПОСТАВИТЬ КРАПКУ В ДИСКУСІЇ ЩОДО СУСПІЛЬНОГО МОВЛЕННЯ?

Лілія Григорович, фракція „Наша Україна”: „Річ у тім, що після перемоги народного Президента ми маємо все той же парламент зразка 2002 року, обраний, до речі, під тиском. Ми не маємо в нинішньому парламенті вільного волевиявлення. Залишилися, як знаєте, усе ті ж районні, обласні, селищні ради. І як ви хочете знати, коли ж нарешті буде сформоване в нас демократичне суспільство, то скажу, тільки після виборів до парламенту й до місцевих рад. Україна - не Грузія, де спочатку були парламентські вибори, а потім президентська вертикаль сформувалася. Отож, нині й гальмуємо на шляху демократичних перетворень. Не знаходимо, скажімо, в парламенті 226 голосів, щоб підтримати важливі для держави законопроекти, а от з легалізацією корупції так званих „стоп’ятдесяти”, то тут проблем немає. Наша позиція є й залишається незмінною – Суспільне телебачення має бути й відповідати воно має принципам прозорого демократичного суспільства, а не піар-технологіям окремо взятих ситих і небезпечних фракцій, які воліють друзів на поруки брати.

Микола Жулинський, фракція „Наша Україна”: „ Я завжди стояв на одній позиції – Суспільне телебачення треба якнайшвидше творити. Але чи є усвідомлення того, хто буде творцем цього телебачення? Якщо ми говоримо про Суспільне телебачення, то ясно, що треба, щоб самі громадяни були зацікавлені в тому, щоб таке телебачення постало. Але заохотити громадян до того, щоб вони стали пайовиками цього процесу, дуже проблематично. Для багатьох сьогодні все це незрозуміле. Тому на базі державного телебачення з державним фінансуванням треба розпочинати цей процес. Безперечно, варто залучати й приватне, комерційне телебачення – воно має частину своїх прибутків виділяти Суспільному мовленню для того, щоб його підтримати.

- Чи будуть конкурента підтримувати?

- А, скажімо, в Австралії ухвалили закон, за яким комерційне телебачення певний відсоток прибутків виділяє на потреби Суспільного мовлення. Сьогодні в Австралії Суспільне мовлення – могутні індустрія, яка, окрім телепродукту для національного мовлення, продає продукт за кордон, творить кіно, видає книги тощо. А ми хочемо і створити невідомо що, й хтозна за чий рахунок. Ми повинні на базі державного телебаченні працювати й вкладати солідні державні кошти для того, щоб поступово одержати новий статус суспільного телебачення. Але в держави коштів на все не вистачить.

- Так президент НТКУ весь час просить розв’язати йому руки й дозволити заробляти кошти власним колективом професіоналів. Чому ж закон не ухвалюється?

- Ви самі розумієте, що в парламенті є дуже потужне лобі, яке підтримує, передусім, комерційні телеканали. Оте лобі не зацікавлене в тому, щоб постало конкурентноздатне суспільне телебачення. Отож, вони все й гальмують. І я розумію обурення нинішньої влади, яка, здавалася б, з великим ентузіазмом кинулася захищати цей проект, але по суті змушена топтатися на місці. Це тривожний сигнал. Хоча й у Європі суспільне мовлення поставало не без проблем – це довготривалий процес, який вимагає чималих фінансів і інтелектуальних ресурсів. І все ж, вважаю, що всі мусять усвідомити – нині не до амбіцій. Потреба в незалежному телебаченні величезна в Україні. Суспільство нині зомбоване, а це абсолютно ненормальна ситуація. Ми, депутати, як свідомі громадяни, мусимо робити все для того, щоб Суспільне телебачення поставало.

- То ви за зміни до Закону?

- Так.

- А якщо сьогодні їх не ухвалять?

- Наша фракція завтра збиратиметься і прагнутимемо до відпусток питання вирішити.

Нестер Шуфрич, фракція СДПУ(0): „Зміни до Закону„Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” однозначно треба ухвалювати. Адже створення Суспільного мовлення було чільним гаслом Майдану й з цим не можна не погодитися. Попри те, що не ми є авторами цього законопроекту, однаково його підтримаємо.

- А чого ж так проект закону гальмується?

- Питання не до мене, а до мужів з Банкової.

- Але ж захотіли ви просунути закон про взяття на поруки й швидко це зробили, пересунувши його аж на сорок позицій, випередили й закони, які Суспільного мовлення стосуються.

- Запитання треба ставити „Нашій Україні”: чому вони не зацікавлені, саме їм. Ми готові й будемо закони щодо Суспільного мовлення підтримувати.

- Ви говорите від імені фракції?

- Зараз від себе особисто, але думаю, що мої товариші мене підтримають.

- А чому ви вважаєте, що закон цей настільки потрібний?

- Не можна не визнати того факту, що мас-медійна сфера нині або приватна, або ж – державна. Тому так і потрібне незалежне ні від кого телебачення – тобто, Суспільне мовлення. Але при цьому є люди, які не хочуть втрачати контроль над державним телебаченням.

- І хто це?

- Ті, хто відтягує сьогодні голосування – „Наша Україна”

- То це нашоукраїнці пригальмовують, чи хтось інший? Можливо, хтось інший має важелі впливу на парламент. Скажімо, той же Литвин.

- Стовідсотково переконаний, що Литвин не винний. Думаю, що вказівки поступають із Банкової, а реагує на них „Наша Україна”.

Леонід Чернівецький „Наша Україна”: Станет Общественное телевидение таким же, как и остальные не общественные каналы. Всегда за государственными компаниями стоит чей-то отдельный интерес. В данном случае - это власть. То есть, оно станет дрянным, провластным, коррумпированным и нехорошим для наших громадян. Люди будут его воспринимать как Общественное, а на самом деле оно будет жульническое. И все.

- А выход какой-то есть?

- Только в одном. Побольше телекомпаний, побольше возможностей для их создания и для журналистов путем, например, издания каких-то нормативных актов, в том числе - и законов о свободе журналистов. Вот был, скажем, свободный журналист господин Цендровский – он был свободен! Если б ему отдать Общественное телевидение, но он же не вечный, да?

- Так что, свободен только господин Цендровский?

- А кто еще? Я других не знаю!

- Так давайте познакомимся.

- Я буду счастлив, но я же не вчера родился. Речь идет о жульничестве.

- В чем жульничество? Механизм его?

- Механизм жульничества в чем? Вкачиваются народные деньги в якобы общественное телевидение, якобы в свободное телевидение для граждан, да. А на самом деле его возглавляет человек, который находится в подвешенном состоянии, разные структуры им управляют как марионеткой. И оно всякую гадость будет давать! Не бывает общественного телевидения.

- Леонид Михайлович, так дайте этому человеку возможность быть не в подвешенном состоянии, измените закон и хотя бы возможность НТКУ стать госпредприятием дайте!

- Все государственные предприятия воровские.

- Так НТКУ должна быть бюджетной структурой, или как?

- Бюджетные организации тоже воровские. Даже более воровские…

- А учитывая состояние медиасферы в Украине…

- Дрянное состояние медиасферы. У нас нет заинтересованности свободных журналистов.

- А вот...

- Значит, журналисты есть. Из Москвы смываются потихоньку, из других стран бывшего СРСР, где из свободой слова проблема…

- Скажите, а вот та газета, которую вы финансируете («Правда Левобережья»), она хорошая?

- Она настолько хорошая, насколько я буду хорошим в вашем понимании. Потому, что, конечно, я выступаю сегодня за изменение состояния дел в демократии. Если вы это не чувствуете, то что ж...

- Так я жe не сказала, что плохая. Просто спрашиваю. Бывает форма и содержание. Вы считаете, что и по форме и содержанию эта газета соответствует идеалу?

- Она соответствует идеалу до тех пор, пока в моих руках, и пока я соответствую идеалам свободы и независимости.

- То есть, вам она подходит?

- Она не мне подходит, а тем, кто ее читает. 600 тысячам человек..

Іван Заєць, „Українська народна партія”: Не питайте мене про суспільне мовлення – говоритиму про громадське. Я за те, щоб воно існувало – але проти того, щоб це робилося замість державного каналу. Треба брати якісь джерела фінансування, можна навіть закласти якісь кошти й у бюджеті для розкрути підприємства. На сьогодні моделі створення суспільного мовлення немає.

- То, може, ви не в курсі, пане Іване?

- У курсі. Ми за створення громадського радіо й телебачення, як окремий проект. Але ми проти громадського телебачення, яке створюється шляхом ліквідації державного телебачення. Ми за окремий проект – хай він буде і з підтримкою з державного бюджету.

- То ви будете голосувати сьогодні за зміни до Закону чи проти них?

- Я вам сказав те, що сказав.

- Лише „проти” чи „за”, скажіть.

- Все, що хотів, чуєте, вже сказав. Ми не „або-або” кажемо, а - „і” та „і”.

Павло Мовчан, „Українська народна партія”: Громадське телебачення у цілому світі відокремлюється від державного. Є одна держава, яка втратила свій канал – це Угорщина. Вона втратила свій державний канал – решта мають. Ми втратили УТ-1, УТ-2, УТ-3 через форму, яку нам нав'язували лобісти в сесійній залі. А чи цікавилися ви, в який саме спосіб один з каналів опинився в Суркіса, а інший – у Пінчука? Я не хотів би, щоб черговий державний канал зник. Найкращими намірами, кажу вам, дорога вимощена до пекла.

- А ви за Постанову, що її сьогодні ухвалили, голосували?

- Я? Ні.

- А за зміни до Закону, які сьогодні на порядку денному?

- Не буду голосувати. Я вже наголосувався отут, коли з найкращими намірами віддавали в чужі руки те, що мало належати державі. Трансформували УТ-2 і УТ-3, то що вони працюють на національну справу? Для мене немає значення, які кольори будуть там – помаранчеві чи синьо-зелені. Але я не допомагатиму системно банкрутувати.



- Боргів не було. Віце-президент Кметик Володимир Янович в бюджет Першого Національного торік заніс, по-моєму, 118 мільйонів. Коли він прийшов на телебачення, то 18 мільйонів боргів було, а зробив – позитив. Я запитую, де нині поділи гроші? Де вони? Ви цікавилися? Куди зникли ці кошти? Ще ж тільки другий квартал!

- Нинішній президент НТКУ говорить, що основне фінансування компанії передбачено на четвертий квартал.

- Ми не «за» й не «проти». Виступаємо за суспільне мовлення, але не на базі державного.

Юрій Кармазин, партія Захисників Вітчизни, фракція „Наша Україна”: - Пане Юрію, ви чи не найактивніший депутат на сьогодні в парламенті. Хто гальмує закони щодо Суспільного мовлення?

- Так сьогодні ж, нарешті, добралися

- Де ж добралися? Постанову хіба ухвалили? Вона ж без змін до Закону декларацією буде.

- До нього просто не дійшла черга. Мартинюк так порядок денний робить.

- А чому він так його робить?

- Ну, це вже не до мене питання. Мабуть, ніхто не хоче, щоб закони щодо суспільного мовлення ухвалювали…»

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"

Читайте також:

Принят законопроект об общественном телевидении

Парламентський профільний Комітет – за суспільне мовлення в Україні Закон України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України"(нова редакція)

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись