«Детектор медіа» продовжує публікувати коментарі до заяви держсекретаря Олександра Зінченка про, начебто, передчасність створення Суспільного мовлення в Україні. «Детектор медіа», яка є послідовним прихильником якомога скорішого реформування державного мовлення в суспільне, приєднується до досить жорстких відгуків колег та політиків щодо заяви Олександра Зінченка.

Додати хочемо лише одне: журналісти, лобіюючи створення Суспільного мовлення, мають водночас з тиском на владу та політиків не забувати і про те, що мають і самі гарантувати народу професійність громадських ТБ та РМ в Україні, їх відповідність формату збалансованих ЗМІ, які контролюють владу з точки зору інтересів суспільства, а не власних амбіцій або інтересів олігархічних сил. Нам здається, що в той діалог між політиками та журналістами і громадськими організаціями щодо суспільного мовлення, який поки що явно затягнувся та пробуксовує, важливо ввести саме цей момент. Тобто, взаємної, і влади, і опозиції, і журналістів відповідальність за те, щоб проект суспільного мовлення в нашій країні відбувся у максимально ефективному та відповідному до інтересів демократичного розвитку форматі. Я чекав і боявся цього моменту. Я знав про те, що десь колись він настане і не все життя авта їздитимуть з революційною символікою, а даішники зупинятимуть тільки для того, щоб запитати які новини передали по радіо. Я пересвідчився, що це рано чи пізно відбудеться, коли у новорічну ніч навіть після подвійного протирання очей побачив постать Миколи Азарова на помаранчевій сцені Майдану.

І нарешті у п’ятницю цей дух воскрес, коли держсекретар України Олександр Зінченко нарешті оприлюднив те, про що ми здогадувались – вони не хочуть суспільного мовлення.

Ми про це попередежали, коли разом з Наталею Лигачовою, Ігорем Кулясом та Олександром Чекмишевим мусили виходити з публічним застереженням на прес-конференцію у кулуарах Верховної Ради під час слухань: „У суспільного мовлення є дуже впливові опоненти в найвищих щабелях влади”.

Це, можливо, хоча б частково пояснює, чому кандидат в Президенти Ющенко був набагато конкретніший і однозначніший, говорячи про переспективи громадського мовлення, ніж Президент України Ющенко. Після двох заяв (у Житомирі та Варшаві), зміст яких довелося ледь не розшифровувати, та заяви пана Зінченка, „нова влада” послала пресі той самий сигнал, який слала „стара влада”: медіа – це об’єкт впливу влади.

Навіть постать медійного експерта у „старої” та „нової” влади виявилася одна. Це пан Зінченко.

Чому нам, тим, хто працює на п’ятому, десятому, п‘ятнадцятому чи парканадцятому каналі так світ клином зійшовся на тому суспільному мовленні? Бо ми не хочемо навіть уявляти можливість повернення ангажованої журналістики в наше життя. І суспільне мовлення у цьому процесі є критично важливим.

Передвиборчі перегони яскраво продемонстрували рівень порядності і фахової відповідності власників та менеджерів комерційних мовників – вони просто лягли. Коли репресивний апарат перестав працювати, вони почали піднімати голову, дехто дозволив собі вдарились в фронду, а одні навіть спробували колективно зректися власної роботи.

Що нас гарантує від повторення цензури чи несвободи? Чесність нової влади? Її прозорість і професіоналізм? Її високі моральні стандарти? Її помаранчеві знамена? Від повторення подібного нас може врятувати тільки поява сильного, якісного і незалежного від влади суспільного мовника, на тлі якого комерційні канали не насмілюватимуться брехати. Хоча б тому, що це буде конкурентно невигідно. Це і є квінтесенція місії суспільних мовників по всій західній цивіліціації до якої ми нібито йдемо.

І ще одне. Справа суспільного мовлення – це не справа „професійного революціонера” Стецьківа чи колективів УТ або УР. Це справа цілого середовища. І наш мандат на свободу не обмежується тривалістю режиму Кучми. Бо ми працюємо не для працедавців, а для тих, глядачів, слухачів, читачів, які ходять на вибори, тратять гроші на рекламовані продукти, годуючи нас і наших працедавців, і – при потребі – виходять на Майдан. Суспільство змінилося.

Змінилися і ми. Тому байки про 60 цифрових каналів та україномовні звукові доріжки до каналу Discovery пан Зінченко міг би залишити тим, хто не розуміється на темі. Ми ж розуміємо, що це не замінить суспільного мовника, а нереформоване УТ залишиться таким самим спокусливим інструментом, яким було за правління пана Кучми.

І це вже не ризики пана Зінченка. Це ризики Президента Ющенка. Якому, можливо, доведеться виправдовувати необачні реакційні заяви підлеглих не тільки всередині країни і нести за це політичну відповідальність. Навіть якщо суспільне мовлення не подобається впливовим панам на прізвище „-нко”.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"

Читайте також:

Пан Зінченко – противник свободи слова в Україні?

Сергій Правденко: «Головне, щоб пан Зінченко зараз не „нарадив” Президентові»

Лідер СПУ шкодує, що в Україні досі немає Суспільного телебачення