Говорячи про тиждень з 11 по 17 квітня, вітчизняні телетижневики головну увагу зосередили на візиті в Україну прем’єра Росії Володимира Путіна, а відтак переймалися зовнішньоекономічним вибором України. Другою темою, що не оминули телеканали, стала боротьба за столицю нинішнього голови КМДА Олександра Попова проти «молодої команди» Черновецького. Третя тема — декларації чиновників і владоможців.

Верстка випусків мала наступний вигляд:

ICTV, «Факти тижня», 18:45

Теракт у мінському метро.

Україна вкотре перед зовнішньоекономічним вибором.

Генпрокуратура — газовий контракт з Росією може бути скасовано.

Боротьба за столицю.

Справа Леоніда Кучми.

2014 року в космос може полетіти другий український космонавт.

ФБР розкрило таємниці інопланетян.

Восьму церемонія «Гордість країни» фонду Віктора Пінчука .

70 років кінорежисеру Роману Балаяну.

«1+1», «ТСН. Тиждень», 19:30

Теракт у мінському метро.

Декларації чиновників.

Боротьба за столицю.

Гість програми — Святослав Піскун.

У Монако люблять осідати українські мільйони.

Україна вкотре перед зовнішньоекономічним вибором.

В Україні подорожчала електрика.

Україна знову повертає собі статус держави сиріт.

В Києві розбився народний депутат-регіонал Микола Лісін.

НАТО подякувало Україні за успішну гуманітарну операцію в Лівії.

Головний доказ на процесі проти Івана Дем’янюка може виявитися підробкою — ФБР.

Японській «Фукусімі» дали найвищий — 7-й рівень небезпеки.

ФБР розкрило таємниці інопланетян.

«Інтер», «Подробиці тижня», 20:00

Російський прем’єр запросив Україну до Митного союзу.

Гість студії – генеральний прокурор України.

Теракт у мінському метро.

Справа Леоніда Кучми.

В Україні розгортається дискусія довкола  ювенальної юстиції.

Обов’язковому техогляду підлягають не всі автомобілі.

Віктор Янукович стурбований розкраданням держкоштів.

Українські аграрії вже встигли засіяти майже дві третини запланованих площ.

Атомна криза в Японії триватиме ще близько дев’яти місяців.

У Лондоні триває один із найвідоміших марафонів.

Рак молочної залози – одне з найпоширеніших захворювань ХХ століття.

Студенти вишів бюджетної форми навчання з острахом зазирають у поштові скриньки.

Культова комедія багатьох поколінь – «За двома зайцями» – святкує півстолітній ювілей.

TВi, «Сьогодні. Підсумки», 20:30

Микола Азаров — треба брати лопату.

Лопати цього тижня влада взяла на озброєння.

Луганщина — приватна інвестиційна зона Олександра Єфремова.

Триває боротьба за столицю.

Стан прав людини від Держдепу США.

Прокурор цікавиться журналістами, які видавали матеріали про нардепа Юрія Іванющенка.

Україна вкотре перед зовнішньоекономічним вибором.

Президент Чехії Вацлав Клаус мав напад клептоманії.

Декларації чиновників.

Перший національний, «Підсумки тижня», 21.00

Загинув народний депутат від Партії регіонів Микола Лісін.

Україна вкотре перед зовнішньоекономічним вибором.

Теракт у мінському метро.

Київ — найбрудніша столиця Європи.

У Китаї пройшов азійський форум, у якому вперше взяла участь Україна.

Про український потенціал у світі майже не знають.

Бути красивими і підтягнутими люди хочуть в усі часи.

5 канал, «Час. Підсумки», 21:00

Теракт у мінському метро.

Справа Леоніда Кучми.

Україна вкотре перед зовнішньоекономічним вибором.

Страйкує редакція KyivPost.

Декларації чиновників.

Візит президента до Єнакієвого.

Візит Путіна

Тему агітації прем’єр-міністра РФ за вступ України до Митного союзу телеканали здебільшого пов’язали з наступним візитом до Києва прем’єр-міністра Польщі, подаючи матеріали як вибір між Сходом і Заходом.

ICTV традиційно спробував «запакувати» тему в гарну словесну упаковку і розпочав темою вибору між Москвою і Брюсселем як між «розумними» чи «красивими». Кореспондент Олександр Візгін згадує пропозиції та погрози Путіна щодо залучення України до Митного союзу. Затим подає зауваження польського прем’єра Дональда Туска щодо недоречних порад («Україна — незалежна держава і має самостійно ухвалювати рішення щодо свого розвитку. Ніхто не повинен приїжджати в Україну зі своїми добрими порадами, тому що українці — це гордий народ»). Далі позиція президента України щодо непохитності у європейському виборі та спроба кореспондента знайти формулу між ЄС та МС. Очевидно, що кореспондент намагається знайти ідеолога співпраці з МС у форматі «3+1». Позаяк послання президента до Верховної Ради писали в Національному інституті стратегічних досліджень, Олександр Візгін, розпочинаючи розбір пропозицій, експертну частину починає з коментарів директора НІСД Андрія Єрмолаєва. Однак саме за зовнішній аспект української політики відповідальність несе МЗС, яке, найімовірніше, і є автором формули «3+1». Кореспондент намагається дослідити пропозиції, вигоди і заперечення щодо форматів співпраці, запропонованих Україні. Зокрема, в сюжеті російська сторона неодноразово озвучує конкретні цифри вигод і втрат. Натомість у сюжеті взагалі відсутні цифри вигод і втрат від співпраці з ЄС, тобто не дотримано балансу.

Що стосується повноти викладення теми, то завдяки відводці ведучої Оксани Соколової про «болгарський сценарій» і перспективи скасувати газові контракти через справу проти Юлії Тимошенко, блок про зовнішньоекономічний вибір було розкрито майже повністю.

«ТСН. Тиждень» теж не пошкодував епітетів до візиту Путіна, назвавши його «бліцкригом». Кореспондент Григорій Жигалов, який, за словами ведучої Алли Мазур, мав «по крупинках збирати», «що ж ховається за скупими офіційними рядками». Однак він фактично переповідає відео візиту: Азаров — Путін, Путін — Янукович. Далі кореспондент подає позицію Генпрокуратури щодо ймовірності скасування газових угод між Україною та РФ унаслідок перевищення тодішнім прем’єром Юлією Тимошенко службових повноважень. Згадав Григорій Жигалов і про візит Дональда Туска, начебто «зі шпильками в бік Москви і реверансом у бік Києва». А насамкінець кореспондент пообіцяв: «Інтриги, які закрутилися цього тижня, схоже, тільки початок великої і заплутаної гри. В ній беруть участь відразу кілька команд і мають на меті одразу кілька речей. Втім, в України, здається, з’явився рідкісний шанс не просто спостерігати, але і щось виграти».

Жодних експертних оцінок, які б допомогли кореспонденту зібрати по крупинках, що ж ховається за скупими офіційними рядками, в сюжеті, на жаль, не було. Бездоказова голослівність — головний підсумок сюжету. Хіба що єдиний раз говорячи «про болючий удар по репутації російського прем’єра», журналіст дає посилання на... «повідомлення у ЗМІ». І лише за допомогою стоп-кадру стало зрозуміло, що йдеться про новину на «Українській правді».

«Інтер» обмежився усно+ВМЗ та подав синхрони Путіна з Азаровим. Якщо інші телеканали позиції РФ та України (Митний союз vs. ціни на газ) оформляли в розлогіші дослідження, то суха надкоротка констатація, надана ведучим Олегом Панютою, засвідчила повну асиметрію позицій Москви та Києва. Втім, тільки для особливо уважних, для інших все виглядало як рутинне не надто важливе та безконфліктне повідомлення.

ТВі вустами ведучого Володимир Павлюка наголосив, що після Харківських угод (флот за газові знижки) Києву та Кремлю домовлятися немає про що. Кореспондентка Катерина Раца переповіла позиційні пункти щодо Митного союзу від Азарова і Путіна й заглибилася в протиріччя між МС, ЄС та СОТ. Кореспондентка дає коментарі експерта Володимира Горбача (щоправда, його титровано як «Володимир ГОРБАЛЬ»?!), який каже про небезпеки для України в разі долучення до МС, і між його синхронами переповідає його ж слова. Зокрема, Катерина Раца вторить тезі, що Москва торгуватиметься не з владою, а з «українськими олігархами: Ахметовим та Фірташем, пропонуючи їм дешеву сировину». Жодних альтернативних думок або позицій цих самих «олігархів» кореспондентка не дає і, таким чином, порушує принцип об’єктивності. Цікаво, що через п’ять абзаців сюжету, в стендапі, Катерина Раца несподівано каже протилежне: «Путін говорив про Митний союз — чого не хочуть українські олігархи...». Продовжуючи сюжет, ТВі мовить про безрезультатність візиту Путіна (до честі кореспондентки, тут вона чітко посилається на джерело («Комерсант-Україна»), чого немає на інших телеканалах) та пріоритетність євроінтеграції, про що вкотре і сказав Віктор Янукович. За прогнозом неназваних «експертів» Катерини Раци: «Україні потрібно пережити квітневі та травневі візити російських прем’єра і президента до Києва, як намагатимуться використовувати її у внутрішньополітичних інтересах. Передусім для посилення своєї влади і авторитету у середині Росії, демонструючи м’язи, напередодні президентських виборів 2012 року». До згаданих зауважень до сюжету варто додати засилля «шпалер» (особливо із зустрічей українських чиновників із Путіним) і зайву велемовність кореспондентки. Тоді як більшість словесних конструкцій можна було спростити без втрати якості тексту.

Перший національний нарешті вперше за телевечір спробував систематизувати економічні вигоди від східного і західного векторів. Ведучий Андрій Сміян у підводці дещо плутано розповів, що «переваги східного напрямку в цифрах такі — за останній рік товарообіг між Україною і Росією майже подвоївся і перевищив 35 мільярдів доларів. Тоді як показник торгівлі з усією Європою і США сягає лише 31 мільярда. Та є кілька "але" — товарообіг між Києвом та Москвою підскочив, як кажуть економісти, бо Росія ввезла більше товарів і зросли ціни. Сумарно економіки ЄС і США у 15 разів потужніші за економіку Росії, тож потенційно західні перспективи набагато більше. Однак Захід не поспішає йти на зближення, як це робить Росія». Тему продовжує Ксенія Поважна. Кореспондентка навела суть переговорів, показуючи, наскільки різними мовами говорять Київ (Азаров) та Москва (Путін) (Митний союз vs. ціни на газ). Несподіванка сюжету — vox populi з базару, де наводять міркування людей про користь східного, західного та безвекторного руху. Ксенія Поважна відкидає безвекторність і ставить за мету розібратися: «які переваги і недоліки має співпраця із західними та східними партнерами». Спочатку Митний союз. Потім зона вільної торгівлі із ЄС.

З чотирьох коментарів експертів щодо Митного союзу жодного не було на користь такого вектору. На відміну від інших телеканалів, тут не було думок російських чиновників чи експертів.

Щодо інтеграції на Захід: думки двох експертів були радше проєвропейськими і жодної критичної думки не містили.

Таким чином, у сюжеті йшлося про інституційну неможливість для України інтегруватися в МС і водночас про високі вимоги, до яких слід готуватися при приєднанні до ЗВТ. Недолік — немає розмежувань і доступних пояснень різниці між СОТ і ЗВТ. У тексті їх легко підмінено одне одним, тому не зрозуміло, коли і про що конкретно йдеться. Досить цікаво Ксенія Поважна маніпулювала яскравими образами: «Нова іномарка або старе вітчизняне авто? З одного боку, дорого і комфортно, з іншого — дешево та практично. Приміром, за такою аналогією експерти порівнюють вступ до митного союзу та створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом». За подібним стилем обирали Обаму, коли аналітики порівнювали його з «іноземною, сучасною тойотою», а конкурента Маккейна – з «вітчизняним, традиційним кадилаком».

5-й канал теж не вирізнився об’єктивністю. Кореспондент Олександр Аргат традиційно переповів перемовини з Путіним. Навів його аргументи, навів фактичну відповідь Януковича щодо «європейської інтеграції» і зосередився на експертних оцінках долучення до Митного союзу. Три українських експерти (фінансист Пинзеник, енергетик Гончар, автомобіліст Паламарчук) досить детально перерахували пастки, в які потрапить Україна при вступі в МС. Жодної критичної оцінки чи протилежного аналітичного погляду Олександр Аргат не подав. Насамкінець кореспондент 5-го каналу озвучив досить цікаву тезу: «А поки в Україні зважують "за" і "проти" Митного союзу, в Європі дивуються, чому взагалі постало таке питання. Адже керівництво України декларує наміри якнайшвидше підписати угоду з ЄС про Зону вільної торгівлі».

Це питання в темі «МС vs. ЄС» насправді було ключовим, але жоден телеканал не дав на нього відповіді. Українські телеканали пішли у фарватері обурення та інсинуацій у російських ЗМІ формулою Януковича «3+1» щодо МС.

Друга тема за згадуваністю і цитованістю — боротьба за столицю.

Початок кінця

ICTV в іронічному тоні розповів про початок кінця співочої, молодої команди Черновецького — про арешти оточення мера, про позицію адвоката затриманого Комарницького Андрія Федура («Я вважаю, що це рішення абсолютно незаконне. Заарештували Комарницького якраз для того, щоби тепер депутати Київради були, як то кажуть, більш обачливі, думали серйозно про те, як їм голосувати при вирішенні тих чи інших кадрових питань, от і все»). Далі кореспондент Володимир Соколов оголосив, що «нова адміністрація під керівництвом Олександра Попова розпочала кампанію з повернення місту комунальних активів, що незаконно приватизовані. Вже викрито сотні афер, у яких задіяні колишні чиновники молодої команди». Здивування голови КМДА Попова підкріплюється обсягом «дерибану» — 70 млрд грн. Торкнувся кореспондент і ймовірної відставки секретаря Київради Олеся Довгого, що лежить радше в політичній площині, позаяк ГПУ до нього претензій не має. Новий фігурант і політичний обвинувачувач Черновецького — Кличко. А ось Попов, на погляд кореспондента «Фактів тижня», ще не добрав політичної ваги, тому в столиці виборів поки не буде, хоча за посаду мера вже готовий позмагатися чемпіон світу з боксу. Володимир Соколов удруге нагадує, що «повернути комунальні активи і зупинити будівництво скандальних об’єктів — тепер справа честі для голови КМДА, а в майбутньому, можливо, і головна передвиборча фішка», а нинішні будівельні скандали в столиці списує на колишню владу.

Загалом Володимир Соколову не вистачило критичності як до Попова, так і до Кличка. Першим прикриваються конкретні політики, що мають прагматичні апетити щодо столиці. Фракція другого часто сама «дерибанила» активи столиці.

«ТСН. Тиждень» поставив за мету «дізнатися про схеми миттєвого збагачення» київських очільників. Щоправда, Станіслав Ясинський розповів про поверхневі «маски-шоу» та переповів пережовану інформацію, кого і де затримали, хто і де переховується. Далі кореспондент перерахував активи, які втратила столиця під час керування «молодої команди», і нарешті почав говорити про «схеми миттєвого збагачення», що, втім, у його викладі зводяться до підтасувань документів, але без жодної конкретики і прикладів. Підсумовуючи, кореспондент послався на неназваних експертів: «По-перше, вірогідністю позачергових виборів мера, перед якими саме Попов повинен зіграти роль Бетмена, який врятує від корупції зіпсоване місто. По-друге, експерти не виключають — почалася гра за перерозподіл столичних ресурсів».

У цьому сюжеті (й це, до речі, притаманно всім іншим тижневикам) Черновецький — між іншим, поки ще мер! — виступає як тло, хлопчиком для биття. А тим часом бодай прагнення дотримуватися стандартів вимагає хоча би спроби запитати його думку щодо столичних позиційних баталій.

ТВі темі столичних воєн приділив найбільше часу. Досить несподівано Володимир Павлюк визнав, що не знає про час наступної сесії Київради, хоча дві години перед тим на «наступний вівторок» указали «Факти тижня» ICTV. Кореспондентка Юлія Банкова зробити ґрунтовний сюжет. Спочатку вона показала приклад «розкрадання» підрозділу «Київміськбуду» — ВАТ «Будмеханізація». Звинувачення пролунали на адресу зятя мера Черновецького В’ячеслава Супруненка, який у світлі приходу нової влади почав терміново виводити майно. Кореспондентці викривати зловмисників допомагає головний механік підприємства, який, зокрема, звинувачує голову наглядової ради. Голова наглядової ради спілкуватися відмовляється, що тлумачиться як позиція «начебто балансу досягнуто, можна йти далі».

«Доки стара команда активно завершує свої справи, нова так само активно починає нові. Наступний ласий шматок — енергетичні мережі міста. Вони також власність громади Києва. Зараз ними розпоряджається "Київенерго" — компанія, левова частка якої належить Ренату Ахметову. Намір голови КМДА Олександра Попова — віддати мережі у концесію, може призвести до цілковитої залежності киян від донецького олігарха», — бездоказово розвиває тему Юлія Банкова. Як ілюстрація сказаного — прагнення київських депутатів віддати в концесію енергомережі столиці.

Якісна перевага сюжету — подання позиції фракції Кличка, що, мовляв, прийшла нова команда, ідентична «молодій» Черновецького. Сюжет ТВі нагадує попередні й нинішні слова Попова щодо концесії електромереж. Авторка сюжету доходить висновку, що електромережі таки можуть віддати в приватні руки — голоси для цього є, і, напевне, як доказ згадує про низку кримінальних справ проти оточення мера Києва.

Зауваги. Позаяк сюжет вибивається із загальної лінії, на ньому варто зупинитися детальніше. По-перше, називаючи вже згадані прізвища власників ВАТ «Будмеханізації», кореспондентка не надає жодного доказу, змальовуючи протистояння в сюжеті, з одного боку — колектив підприємства, з іншого — керівництво. Оскільки колектив отримав накази про звільнення, то неважко припустити, що люди можуть говорити мовою емоцій. Коли кореспондентка несподівано з’являється в кабінеті керівництва, щоби взяти коментар, не дивно, що вона отримує відмову. Юлії Банковій запропонували домовитися про інтерв’ю, однак чи зробила вона це — невідомо. Кореспондентка без зайвих слів поставила відмову, що зафіксували без відома співбесідника. У суперечці «робітники – керівники», помноженій на серйозні звинувачення щодо розкрадання майна, не було жодного натяку на позицію правоохоронців чи міської влади. Синхрон Попова своєю абстрактністю міг стосуватися будь-якого столичного питання.

Згадані тези щодо Ахметова, «донецького олігарха», не мають першоджерела. Тут Юлія Банкова вдалася до голослівного звинувачення.

Коли порівнювалися вислови Попова в різні періоди, на відео були відсутні титри з датою. Це вже не перший випадок, коли Юлія Банкова, звертаючись до минулого, ігнорує титрування дати (така ж помилка була в сюжеті про гречку, коли порівнювалися висловлювання Миколи Азарова).

В сюжеті є також груба фактологічна помилка, коли в тексті пролунало, що «Генпрокуратура серйозно взялася за діяльність команди Черновецького». Тоді як це не відповідало дійсності.

І завершила низку професійних помилок кореспондентка прикрим ляпом: «Знову непереливки колишньому голові Управління охорони культурної спадщини Олексію Кухаренку», тоді як його ім’я — Руслан.

Заради справедливості слід зазначити, що спроба подати «столичні війни» нестандартно в Юлії Банкової вийшла найкраще у порівнянні з колегами, і, можливо, в матеріалі не було би низки професійних помилок, якби кореспондентці допомагав випусковий редактор.

Перший національний та 5-й канал тему боротьби за владу в столиці проігнорували.

Тема війни за Київ має ще багато білих плям. За загальними тезами про необхідність повернення вкраденого немає елементарної думки киян — чи вірять вони в сучасних політичних робінгудів, які начебто «повертають награбоване»? Немає чітких пояснень, хто стоїть за Поповим. І яка політична складова боротьби, що сягає корінням ще Майдану 2004 року, коли Київ продемонстрував абсолютну холодність до нинішньої владної партії. Між іншим, «1+1» і ТВі ніби синхронно в сюжеті про війну за столицю використали анімацію. Збіг?

Декларації чиновників та інше

Загалом телеканали не вирізнилися оригінальністю. Хтось промовчав («Інтер»), хтось детально розмалював «картину фарбами» (5-й канал), але все зводилося до двох моментів: а) доходи і видатки чиновників не співпадають і б) неефективність механізмів декларування видатків як способу боротьби з корупцією. Хіба «1+1» спробував розширити кут зору і відрядив Соломію Вітвицьку в Монако — зібрати інформацію про тамтешніх українських власників наддорогого житла. А позаяк ринок такої нерухомості непрозорий, то інформативності матеріалу це не додало. Говорячи про корупцію, ТВі та 5-й канал згадали про зневажливі висловлювання на адресу журналістів з боку політиків. Натомість журналісти могли би розширити «предмет вивчення» і окрім чиновників долучити значний спектр політиків, як провладних, так і опозиційних.

«Інтер», говорячи про дві третини засіяних аграрних площ, фактично зібрав із низки областей поточну інформацію. Всім відомий «аналіз» із подорожчанням пального і добрив. Обмежуючись посівною і загальними питаннями, кореспондент Геннадій Вівденко міг би додати вагомості сюжету, звертаючи увагу на світові тенденції агропрому і ринку харчів.

ТВі, розповідаючи про Луганщину як вотчину регіонала Єфремова, вдруге за вечір скористався прихованою зйомкою співбесідника без його відома. Позаяк ішлося про досить непростий конфлікт, чи замислився кореспондент Ігор Андрущенко, що своїми діями він міг зашкодити людині? Навряд чи чоловік бажав свідчити відкрито.

Окрім того, ТВі удруге за вечір припустився помилки в титрах до ще одного матеріалу про конфлікт у газеті Kyiv Post (було — ОлеЯрчик, правильно — ОлеАрчик).

Чого не побачив глядач?

Аналізована неділя проходила фактично під знаком закінчення першого кварталу 2011 року. Зазвичай це супроводжується появою низки статистичних даних. Але вітчизняні телеканали проігнорували, наприклад, березневу інфляцію.

В контексті візиту Путіна жоден телеканал не поглянув на російські зазіхання як на для реанімацію імперських апетитів та реваншистську спробу Кремля відновити вплив над Україною.

Зрештою, говорячи про теракт у мінському метро, ніхто не поцікавився — чи врахували в Україні білоруську трагедію? Попри всі політичні підозри — яка готовність вітчизняних правоохоронців? З одного боку, порушення такої теми може сприяти психозу, але так само могли сприяти психозу і недільні телемантри, що хто-хто, а Білорусь завдяки своїй «периферійності» аж ніяк не могла стати мішенню терористів.

P.S. Попри нинішні інформаційні тренди, спостерігається намагання телеканалів виходити «за межі» та розкривати свої унікальні теми і напрямки (ICTV — культура, «1+1» — соціальна економіка, «Інтер» — медицина, ТВі — розслідування, Перший національний — пошук молодіжних форматів). Плюси останніх тенденцій незначні, але спроби тижневих служб застосовувати сучасні інтернет-сервіси («1+1» — фейсбук, Перший національний — скайп) можна вітати.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».Засади моніторингу дивіться тут.