«Що об’єднує всіх цих людей?» – таким риторичним запитанням розпочала свій пост у блозі на «Українській правді» Інна Богословська. Розпочала, щоби потім у кількох реченнях застосувати кілька найбільш звичних і поширених маніпулятивних прийомів задля вирішення кількох, можливо, й не дуже значних, але актуальних нині для влади завдань. Серед іншого – спробувати якимось чином «затушувати» негатив від історії з тепер уже колишнім головою Заставнівської РДА Михайлом Бойчуком, який відзначився жорстокими побоями своїх земляків. Для цього пані Богословська нехитрим методом «фальшивої аналогії» вивела абсолютно довільний смисловий ряд – Бойчук, Лозинський, Тимошенко.

Ніхто, звісно, не проти того, щоби політичного опонента виводили на чисту воду мовою цифр і фактів. Але якщо цифри і факти справді існують, то навіщо «упаковувати» їх із непов’язаними подіями, приносячи в жертву дрібну «фігуру» власного однопартійця? Відповідь очевидна. Емоційний градус людожерських сюжетів про Лозинського і Бойчука значно вищий за вплив таблиці з цифрами і дозволяє швидко і без особливих зусиль ввести ім’я ненависної екс-прем’єрки в негативний контекст. Такий собі невибагливий приклад типової маніпуляції на рівні «домашнього вжитку» в персональному блозі. Який змушує згадати кількома словами роль самої пані Богословської та її не надто чисельних, але працьовитих колег, які з тижня в тиждень кочують по павільйонах політичних ток-шоу.

«Що об’єднує всіх цих людей?» – цілком доречне запитання, коли йдеться про групу політиків середньої руки, або й дрібнішого масштабу, які перетворилися на наскрізних персонажів політичного «Кабачка “13 стільців”» і готові присвячувати по кілька годин свого життя напередодні вихідних обговоренню всіх актуальностей вітчизняного політичного життя.

Наші громадяни не знають в обличчя начальника ЖЕКу чи двірника, главу місцевої адміністрації та дільничного міліціонера, вони не знають, як звернутися до суду по захист своїх прав, і не мають уявлення, де той суд розташований – зате знають напам’ять імена штатних «коментаторів», які не мають жодного реального впливу на прийняття бодай якихось вагомих рішень і чиє головне завдання полягає в поливанні політичних опонентів і створенні ілюзії плюралізму та дискусійності для масової аудиторії.

Їхня перманентна присутність у студіях часом змушує співчутливо задуматися про те, чим ці люди завинили перед своїми однопартійцями чи, навпаки, що ж такого їм пообіцяли, щоб так покірно і навіть з ентузіазмом виступати трансляторами меседжів, більшість яких згідно зі специфічним інтернет-сленгом можна віднести до категорії УГ.

Богословська і Єфремов, Чечетов і Олійник, Колесниченко і Лук’янов, Бондаренко і Мірошниченко, Царьков і Голуб, Затулін і Корнілов, Поярков і Бузина – виведені попарно прізвища недаремно нагадують афішу естрадного концерту. Причому репертуар цього концерту можна майже безпомилково визначити наперед.

Неодноразово підняте нами питання про те, чому автори ток-шоу не змінюють персонального складу своїх учасників, очевидно, має просту відповідь – інших не присилають, а якщо не пускати у студії цих, то не прийде ніхто. І як же тоді триватиме шоу?

Періодично, щоправда, розгляд деяких актуальних тем, особливо напряму не пов’язаних із необхідністю влаштувати обструкцію опозиціонерам, демонструє, що атмосферу шоу настільки зіпсовано дилетантською і демагогічною риторикою згадуваних вище персонажів, що це реально підриває довіру навіть до нечастих спроб змістовної аргументованої дискусії чи просто розгляду суспільно важливих тем. Спроби традиційних «коментаторів» вписатися в такі дискусії нагадують давній анекдот про конверсію – «що не роблять – виходить автомат Калашникова».

Вельми показовим у цьому сенсі був «бенефіс» Михайла Чечетова у програмі «Шустер live» від 15 квітня, який чомусь вирішив, що трагічна тема вибухів у мінському метро – хороший привід осудити іноземне донорство громадських організацій. Авторам одразу згадалася риторика подібних звинувачень часів акцій «України без Кучми». Заступник керівника фракції ПР використав «фальшиву аналогію», сміливо порівнявши іноземну грантову допомогу з фінансуванням Німеччиною більшовицького перевороту 1917 року і пославшись на власну «особливу поінформованість».

«Михайло Чечетов, народний депутат, Партія регіонів: "Я думаю, что катастрофа в Японии, террористические акты, которые происходят в разных странах мира, они еще раз подчеркивают, насколько хрупка, мала и уязвима наша планета Земля. И, наверное, государства, независимо от цвета флагов на флагштоках государств, должны, наверное, объединять свои усилия для борьбы с этими глобальными вызовами – и с терроризмом, и с экологической загрязненностью и так далее. Что касается терроризма, то он не имеет политической окраски. И самое главное, что он вроде бы направлен против конкретного человека, но он, как правило, не страдает. А страдают и погибают десятки людей, вроде косвенно, для того, чтоб дискредитировать кого-то. И, как правило и очень часто, я так широко начинаю говорить, как правило, очень часто террористическая акция проходит в одной стране, а нити заговора тянутся совершенно за пределы. Когда произошла трагедия в Америке, когда погибло несколько тысяч людей, и рухнули две башни-близнеца, то нити ж терроризма потянулись совершенно в другие страны, и финансирование шло совершенно из других стран. Поэтому мы должны сделать вывод с Белоруссии. Я думаю, белорусы разберутся, кто там прав, кто виноват. Но, я думаю, для того, чтобы не было террористических актов внутри страны, нужно отсечь возможность финансирования под предлогом проведения дальнейшего углубления демократических процессов в стране, извне, каких-то организаций. Когда мы видим, и когда государство видит, независимо от того, какое государство, что извне идут деньги для того, чтобы попытаться накалить страсти, где-то спровоцировать на какие-то конфликты, нужно пресекать это. Нужно пресекать".

…

Михайло Чечетов: "А мы знаем, что у нас в период "помаранчевой революции" были политики, которые не брезговали кормиться с чужой руки. Господин Березовский об этом говорил, когда он финансировал, он говорил об этом. Это ж хорошо, что хватило ума тогда руководству страны не довести до конфликта. Сейчас предпринимается очередная попытка…"

Савік Шустер, ведучий: То есть вы верите, что революции могут быть оплачены извне?

Михайло Чечетов: "Я верю в то, что террористические акции, многие террористические акции, они инспирируются извне и финансируются извне. Поэтому здесь, прежде всего, нужно отсечь источники финансирования. И мы должны думать об Украине. Там разберется Лукашенко, кто. Мы о себе должны думать. А у нас уже есть попытка накалить страсти и есть уже неподтвержденная информация, что источники финансирования извне будут задействованы для массовых… для организации массовых акций".

Савік Шустер, ведучий: Кого вы имеете в виду? Фонд Сороса?

Михайло Чечетов: "Я пока никого не имею в виду, но информация такая есть".

…

Михайло Чечетов: "Я глубоко убежден, что, если иностранный капитал, независимо от страны, вмешивается в политику и пытается изменить политическое устройство страны, пытается спровоцировать какие-то антиконституционные акты, то добром это не кончится. Я приведу пример. Все мы знаем 37 год и репрессии 37 года. Да кто виноват? А я скажу, кто виноват. Если бы Германия, немецкий капитал не профинансировал в 17 году переворот в России, то, наверное, не было б 37 года. То есть в основе репрессий 37 года является вмешательство, иностранное вмешательство, финансирование переворота в России, и все, в конечном итоге, это аукнулось кровавым… миллионами жертв. Поэтому история еще раз учит: все вопросы внутри страны должны решаться политикумом, народом, без вмешательства извне, без прессинга извне и без иностранных финансирований. Поэтому, если мы хотим…"

Михайло Чечетов: "Какая разница, кого он финансировал? А чем кончилось это финансирование? Кончилось миллионами жертв в 37 году. А если бы не было?"

Савік Шустер, ведучий: Это, конечно, скачок серьезный.

Михайло Чечетов: "Поэтому… это все логично. Надо ж историю, наверное, учить. И выводы делать. Поэтому, для того, чтобы не было трагедии в стране, власть должна обеспечивать невмешательство извне во внутренние дела. Будь кого-то, с какими добрыми намерениями, под какой демократической крышей эти акции в стране не проводились"».

Минулий тиждень був не надто багатий на резонансні події, топ-темою майже всіх ток-шоу став візит до Києва прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна і його результати (точніше, їх відсутність). Досить незвично, щоправда, виглядало своєрідне анонсування у «Великій політиці» на «Інтері», яке влаштувала радник президента Олена Лукаш. Ішлося про великі «послаблення» для автомобілістів, які обіцяє новий президентський законопроект – від спрощення проходження техогляду до скасування оформлення доручень на автомобілі. Мотивація такої неочікуваної презентації залишилися неясними.

Прикметною ознакою обговорення україно-російських переговорів став той факт, що оцінки провладного спікерського «пулу» і спікерів, що представляють прокремлівську позицію, дещо розійшлися – в залежності, так би мовити, від позиції замовника.

Для спікерів української влади важливим було акцентувати суспільну увагу на неодноразово декларованій позиції «національного прагматизму», подаючи формулу співпраці з Митним союзом – «3+1» – як неабияке досягнення української дипломатії.

Для російських і проросійських спікерів було обрано дещо іншу тактику – нейтралізувати прикре враження від безуспішних переговорів за черговий етап планомірного процесу зближення України та Росії.

«РесПубліка», 5 канал

«Анна Безулик, ведуча: ...Найголовніше дізнаємося як власне свої дії на українському напрямку оцінюють в Росії. Константин Федорович, добрый вечер. Нагадаю, що з нами спілкується член комітету Держдуми Росії у справах СНД та зв’язках зі співвітчизниками Костянтин Затулін. Скажите пожалуйста, Константин Федорович, действительно ли главной целью визита было убедить руководство Украины изменить систему приоритетов. То есть отказаться от планов подписания договора о создании зоны свободной торговли с ЕС ради вступления в Таможенный союз?.

Костянтин Затулін, член комітету Держдуми Росії у справах СНД та зв’язках зі співвітчизниками: "Я, как и вы, наблюдал за переговорами из средств массовой информации. В том числе видел то, что показывали по украинскому телевидению. По-моему, разговор начал премьер-министр Украины Николай Азаров и начал с извечных тем: по просьбах Украины по снижению цен на газ, по гарантии транспортировке газа, об отмене ограничений на поставку ряда товаров, которые важны для украинской экономики как экспортной на российский рынок. С этого разговор был начат публично. То есть во всяком случае тема связанная с Таможенным союзом она явна была следующей в этом разговоре. Действительно, Владимир Путин подчеркнул позицию, что теперь целый ряд вопросов, которые связаны с преференциями, с привилегиями мы можем решать только вместе с партнерами в рамках Таможенного союза и мы предлагаем Украине войти в Таможенный союз. То есть вернуться к тем переговорам, которые были начаты в 2002 году вместе с Украиной о едином экономическом пространстве, в данном случае о Таможенном союзе".

Анна Безулик, ведуча: Понятно. Но ведь если говорить о российской премьере, то вот он как раз значительную часть своего выступления посвятил именно этой теме. Задачи России в этом раунде переговоров? Это все таки убедить Украину присоединиться к Таможенному союзу или другие? Задачи украинского премьера, ну возможно вы их обозначили так, как вы их увидели. А вот задачи России, как вы считаете, удалось ли российскому премьеру добиться результатом, как вы оцениваете?

Костянтин Затулін, член комітету Держдуми Росії у справах СНД та зв’язках зі співвітчизниками: "В России и на Украине есть такая поговорка "Циплят по осени считают", еще не вечер. И с этой точки зрения ничего революционного не произошло в ходе этого визита. Если бы Украина приняла решение присоединение к Таможенному союзу, безусловно об этом было бы сказано. Об этом не было сказано. Из этого я делаю вывод, что такого решения и такой договоренности не достигли. Я лишь хочу сказать, что у Украины есть нужные просьбы к России и Россия их рассматривает. Так что здесь не просто Россия приехала на Украину для того, чтобы ее куда-то позвать. Украина и Россия имеют взаимные проблемы и взаимно их обсуждают. Это не улица с односторонним движением".

Анна Безулик, ведуча: Понятно. И все таки, в перву очередь упомянули о просьбах Украины. Скажите, в чем собственно интерес России. Для России Таможенный союз это экономический проект? Судя по вашим словам почти благотворительная акция. Или это проект геополитческий? Как вы оцениваете?

Костянтин Затулін, член комітету Держдуми Росії у справах СНД та зв’язках зі співвітчизниками: "Я рассматриваю это как экономический проект высокого уровня, как продолжение пути, который был прерван на 5 лет Украиной, но начат был вместе с нею в 2002 году. Это разве кто-то отрицает на Украине?"».

Маніпулятивний характер висловлювань переважної більшості спікерів від влади визначався занадто складною риторикою, яка є класичною ознакою нещирості або відсутності переконливої аргументації. З тієї ж опери – наполягання на особливій складності розглядуваного питання, апеляція до «особливої поінформованості» та «посилання на авторитет», розраховані, як правило, на те, щоби споживач, так би мовити, повірив на слово.

Слід усе ж визнати, що такі спікери влади, як директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв чи Голова Наглядової ради НБУ Петро Порошенко, звісно, не йдуть у порівняння з тим же Чечетовим – ані за рівнем розуміння проблеми, ані за риторичними здібностями і переконливістю. Але цей факт не виключає головного висновку – за відсутності бажання відверто розмовляти з виборцями (без фільтрації фактів, політичних розрахунків) всі згадані переваги лише роблять маніпуляції більш витонченими – і більш небезпечними.

З іншого боку, рівень, до якого довели телеаудиторію політики вкупі з телевізійниками, навряд чи передбачає здатність знаходити «зерно правди» в суто фахових пасажах більш просунутих коментаторів. Тим більше, що і в них вистачає безпідставних тверджень і загальних фраз.

«РесПубліка», 5 канал

«Андрій Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень: "Власне тому використовується формула, щоб спростити складні пояснення тих стосунків, які насправді поширені в різних регіонах світу. І секторальні зони, і угоди по окремим групам товарів, які не викликають конфлікту з партнерами країн, які не є учасниками цих угод, і угоди, які регулюють окремі сегменти, наприклад освітніх послуг чи ринок перевезень. Про пакет іде мова тому, що в нас є шанс відразу зробити інвентаризацію всіх наших проблем, всіх відносин. Запропонувати це як одночасно рамку з Митним союзом як суб’єктом. Саме тому 3+1, а не 4. З точки зору сьогоднішнього дня, я думаю, що буде справедливо нагадати і експертам, і політикам, що більшість російських експертів і політиків визнають, що Митний союз це глибока інтеграція але це перший крок до великого проекту, наступним кроком якої дійсно є. І третій крок, можливо, це формування вже більш широкого євроекономічного, політичного утворення євразійський союз чи євразійський союз-2".

Анна Безулик, ведуча: Для вас це геополітичний проект чи економічний? Ви зараз фактично говорили про геополітику.

Андрій Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень: "Я думаю, що не має проблеми, зараз втримувати чи не втримувати владу. Оскільки на сьогодні є унікальний шанс дійсно послідовно і досить аргументовано реалізувати позицію, яка сформульована і навіть прорахована. В цьому сенс нинішніх переговорів, в цьому перша складність Росії, яка звикла дуже часто вести на переговорах дуже просту розмову – або, або. Але є інший рівень. Міркування, які мені здається, роблять цю ситуацію більш простою. Політика завжди складається з атак і оборони. Ми витримали певну атаку російських аргументів, досить серйозну, до речі. Але хочу нагадати, що в кінці 2010 року російські лідери зверталися до європейських лідерів з власної пропозиції про формування великого спільного простору – Європа – Євросоюз – Росія та її партнери. Але це була цікава пропозиція без логістики. Україна сьогодні говорить і мовою інтересів погодження, і мовою логістики. Тому що входження в європейський простір і 3+1 це є реальний шлях як поєднати ці інтереси. І коли ми вийдемо на цей рівень стосунків, насправді Росії це буде дуже вигідно і митному союзу дуже вигідно"».

Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко вже традиційно продемонстрував особливу схильність до маніпулятивної риторики, а у старанності відпрацювання антиопозиційних меседжів показав, що цілком здатний конкурувати із штатними телевізійними «солдатами», зумівши виконати як мінімум кілька завдань:

• уникнути будь-якої конкретики щодо результатів переговорів із Путіним;
• ухилитися від запитання про взаємність виконання Харківських угод;
• звинуватити помаранчеву владу в усіх зовнішньополітичних прорахунках;
• детально нагадати про «провину» Тимошенко у формуванні ціни на російський газ.

«Шустер Live», Перший національний

«Костянтин Грищенко: "Ми не бачимо необхідності робити такий вибір. Ми бачимо одне – що в сучасному світі як в України, так і в Росії (але визначати, звичайно, Росії самій) є єдиний шлях – це об’єднання зусиль, інтегрування в ті структури, які дають найкращий і найбільш зрозумілий результат. Відтак, в кінцевому рахунку, приєднання Росії до Світової організації торгівлі відповідає інтересам всіх, нас в першу чергу. Відтак, намагання зробити жорсткий вибір не відповідає інтересам ні нашим, ні російським. Діалог у нас іде непростий. Він іде як в публічній площині, так, зрозуміло, і в не публічній. І від того, наскільки ми зможемо без допомоги тварин, птахів чи інших живих істот довести аргументами те, що ми вважаємо найбільш правильним, залежить і то, наскільки ми зможемо домовитись про варіант нашої взаємодії і з Росією, і з Митним союзом, який би відповідав як необхідності зберегти робочі місця тут, розширити, по можливості, нашу частку на російському, казахському, білоруському ринку. І не створювати жодних перешкод до досягнення нашої основної мети – укладення самим ближчим часом угоди про асоціацію, включно з поглибленою зоною вільної торгівлі. І всі відзначали, наші друзі, хоча, будучи друзями, як вони наголошують, вони вважають за свій обов’язок і бути критичними там, де це необхідно, що протягом останніх раундів ми досягли суттєвого прогресу у просування до погодження основних елементів зони вільної торгівлі з ЄС. Ми змогли перевести тональність цих переговорів, а відтак і ставлення до нас в багатьох столицях зовсім в іншу площину, в площину позитивного сприйняття наших аргументів і оцінки, реальної оцінки тих перспектив, які для нас є також позитивними. Хотів би також наголосити на тому, що є суттєвою різницею. Вперше, мабуть, за останні роки через позитив сприймається необхідність вирішення питання про надання в документі Україні європейської перспективи. Питання непросте, воно має для багатьох столиць, я би сказав, не стільки практичне, скільки символічне значення. Але зміна тональності, зміна в тому, щоби бути готовими просувати ідею щодо необхідності для самого Європейського Союзу вирішення в комплексі питання нашого просування до реальної інтеграції в Європейський Союз стає вже загальною думкою. І це, я думаю, разом з нашими зусиллями, дозволяє нам сподіватись на реалізацію наших прагнень вже ближчим часом. Знову ж таки, дуже коротко, немає необхідності жорстко ставити цей вибір. Насправді в інтересах Росії, Казахстану і Білорусі працювати з нами по формулі “3+1”. Вони вирішують свої проблеми, в рамках трьох, ми домовляємося з ними про те, що захищає наші інтереси у відносинах з трійкою, дозволяє зберегти те, що ми досягли протягом попередніх років, і виходити на домовленості, які насправді відповідають довгостроковим інтересам як цих країн, так і України. При цьому ми однозначно будемо рухатись в напрямку Європи".

Юрій Михальчишин: "Хотів би поставити запитання як людині, яка на вістрі зовнішньої політики знаходиться. От ми в контексті того, що зараз говоримо про Митний союз, ми про якусь таку говоримо незрозумілу арифметику. Це “3+1”, але це “3+1”, які не дорівнює 4. В житті так не буває. І друге запитання – ми говоримо, що ми будемо відзначати річницю Харківських угод. А можете розповісти глядачам, які конкретні результати, що з того, що було обіцялося, виконано Росією? Де, зокрема, міст через Керченську протоку, де в нас ядерні проекти спільні? Де 4 мільярди російських інвестицій? І, врешті-решт, де наша вигода економіці України від знижки на ціну на газ? Дякую".

Костянтин Грищенко: "Ну, я дякую за запитання, воно дуже глибоке, предметне, дозволяє якраз поглибитись в низку тих проблем, з якими ми стикаємось як в контексті нашого внутрішнього дискурсу, так і оцінки того, що ми можемо досягти у відносинах з тією ж Росією чи Європою. Перш за все треба дивитись на альтернативу. На 100 доларів дорожчий газ був би катастрофою – не сьогодні і не завтра – вже вчора. Тому ті угоди, які підписала Юля Володимирівна, або її наказу підписали в 2008 році, призвели до ситуації, коли треба було домовлятись, аби запобігти катастрофі. Те, що нас не задовольняє навіть і нинішня ціна, це є свідченням тільки того, наскільки далеко тоді пішли в тих домовленостях. І це треба змінювати. І на цьому ми наполягаємо. Наполягаємо постійно. Що стосується моста через Керч, то це була ідея, яка базувалась на тому, що ми маємо фінансувати цей проект спільно. Сьогодні ми підійшли до ситуації, коли треба, дійсно, зробити серйозні підрахунки, скільки це буде коштувати, і яка буде від цього віддача. Проект сам по собі, мабуть, важливий. І, мабуть, від нього, однозначно, якби він вже існував, вигравала би економіка як України, так і Росії. Але наскільки ми можемо собі сьогодні дозволити інвестувати в цей проект і де взяти кошти, є предметом серйозної, яку ми ведемо. І знову ж таки повертаємось до питання ядерних проектів. Вони сьогодні стоять на порядку денному з багатьох точок зору. І з точки зору оцінки того, що відбулось в Японії, і з точки зору впливу тих же викидів від результату спалювання вуглеводородів, нафти, газу, всього іншого, що є альтернативою ядерній енергетиці. Що ми маємо робити? І хто може бути у нас партнером? Атомну електростанцію не будуть за 2 місяці, не будують за рік. Це проект, який вимагає дуже ретельного підходу до питань безпеки, до питань фінансування, до питань застосування самої сучасної технології. Саме цим ми і займаємось. Сказати, що з Росією все гарно, все прекрасно, – ну, я, мабуть, буду останнім, хто це скаже. Ці відносини завжди були, і будуть, побудовані на реальній оцінці того, що ми можемо досягти, як ми це можемо зробити, ну і, в кінцевому рахунку, кому ми можемо довірити цю дуже складну ділянку. Ми бачили різних людей, які намагались щось досягти, ми бачили, чим це закінчувалось. Я думаю, що перш за все треба ставитись з повагою до партнера, вірити йому, але перевіряти справжні мотиви і можливості реалізації того, що пропонують. Але бути впевненим в собі і думати про майбутнє своєї країни перш за все"».

…

Костянтин Грищенко: "Я можу тільки заявити дуже просту річ. По-перше, я з усім згоден. По-друге, я б дуже хотів, щоб все, що ми бажаємо, воно здійснювалося. Воно не завжди просто дається. Звичайно, треба намагатися максимально досягти саме того, що ти вважаєш найкращим. В чому є виклик реальної дипломатії? Так само, як відносини між людьми, які в 14 років роблять речі, які і більш дорослим складно вирішувати – це порозуміння. Розуміння між двома. Один одного люблять, але потім чомусь розлучаються. Знайти порозуміння між двома спільнотами, двома політичними партіями. Здається, всі ж люблять Україну і тим не менше ми не завжди можемо домовитись всередині. Що ж говорити про міждержавні відносини. Тут треба вміти не просто відстоювати свою позицію, а розуміти, де є межа, за яку ти не можеш відступати, і розуміти, де та межа, за якою не може відступати твій партнер. Це саме складне. Тому що наполягати тільки на своєму – це, звичайно, дуже часто виглядає як вкрай популярне. І приносить, можливо, голоси, можливо, підтримку. Але це часто іде всупереч справжнім інтересам нації, держави. Тому я повністю поділяю прагнення. Але ми всі усвідомлюємо, що політика, і зовнішня політика зокрема, є дуже складним переговорним процесом, де в кінцевому рахунку, коли ти домовляєшсь про те, що відповідає інтересах 2-3, 3+1 – а це не завжди в політиці арифметична сума. Бо політика і математика – це різні речі. І коли це все відповідає взаємним інтересам, воно буде жити. Все те, що нав'язується, все те, що через коліно ламається, воно не витримує випробування часом. Тому наше завдання – відстоювати свої інтереси і домовлятись про те, що довгостроковій, середньостроковій і в ближчій перспективі принесе користь людям. Саме над цим нам і треба всім разом працювати. І я впевнений, що з тими, хто має і професійний досвід, і патріотизм, і налаштованість бачити Україну в Євросоюзі, бачити Україну, де громадяни можуть вільно пересуватись в країни, куди вони прагнуть, і приймати у себе… Я думаю, що на цій основі ми завжди зможемо домовлятись і всередині і назовні".

…

Костянтин Грищенко: "Що я можу сказати. З таких підходом ми довели відносини з Росією до того стану, в якому ми їх довели. Саме через нездатність домовлятися ні з Росією, ні Євросоюзом… Які 80%? Де ви їх рахуєте? Це не політика і не математика, це фантазії. Тому що те, що довелося вигрібати в тому стані, в якому ми отримали переговорний процес, то це ганьба. Тому що зовсім не велось роботи ні з бізнесовими асоціаціями, зовсім не йшлося про реальні квоти, про які треба домовлятись не стільки дипломатам. Я не маю на увазі, що щось не робили в цьому напрямку. Я говорю про те, що не була організована робота попереднім урядом по узгодженню цієї позиції з тим, що ми втратимо і що ми маємо отримати. Це реальна серйозна робота. Побудували величезний департамент у Кабміні, де не було фактично фахівців, які б могли вести такі переговори. Не було узгодженості з міністерством. Врешті-решт 5 років не було узгодженості в рамках всієї системи влади. як можна було домовлятися. Про це нам сьогодні і кажуть.

…

Костянтин Грищенко: "Ви почули, що ми ведемо переговори, в тому числі і сьогодні, щодо створення найкращих умов як у форматі, в першу чергу, кожної з країн, так ми і готові до ведення переговорів у форматі цього об'єднання. Це не означає, що ми чекаємо, коли ми завершимо всі переговори, для того щоб нам зустрічатись з представниками Російської Федерації. Якщо ви вважаєте, що можна припинити відносини з Росією, припинити майже 40% товарообігу, який ми сьогодні там маємо, то ви помиляєтесь, що це відповідає нашим інтересам. Ми домовляємось сьогодні, оскільки нам потрібні домовленості, які забезпечують життєдіяльність цієї держави. І я хотів би чітко наголосити: всі ці домовленості йдуть в руслі виконання тих наших сподівань і зобов’язань, які ми готової на себе брати в рамках угоди про асоціацію включно. І про це я говорив від самого початку. Саме це для нас є основним. Тому тут ніякої суперечності як такої немає. Дійсно, формувала, яка була озвучена Президентом, вона є достатньо чіткою, вона для нас є дороговказом при веденні переговорів як в Європі. І саме там, в Брюсселі, в Люксембурзі, саме з цих позицій ми вели ці розмови, переговори, досягали домовленостей з нашими друзями в рамках Євросоюзу. Одночасно цю ж позицію я доводив і до міністра закордонних справ Лаврова, коли він тут перебував під час міністерського засідання СНД. Є бажання різних сторін досягти того, що їм подобається. Це не означає, що ми погоджуємось з усім, що нам пропонують з однієї сторони, а з іншої сторони ми не будемо чекати настання якогось момент для того, щоб вести розмову з нашими партнерами і сусідами"».

Найбільш змістовним, на наш погляд, висловлюванням на тему Митного союзу був виступ екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, оскільки він єдиний, хто відійшов від малозрозумілих узагальнень до конкретних наслідків надто тісних контактів із Росією.

Хоча і в цьому випадку «незмінна» Інна Богословська спробувала долучитися до переконливішого виступу з «незмінними» тезами про «Тимошенко і ціну на газ». А Володимир Олійник продублював свого колегу Михайла Чечетова, який відпрацьовував тему «національного прагматизму» тижнем раніше, про що ми вже згадували в минулому огляді.

«Шустер live», Перший національний

«Віктор Пинзеник: "Мене просили журналісти, щоб я не ускладнював деякі розмови. Але, на жаль, вимушений в деяких речах лізти в деталі. В рамках Митного союзу може існувати ситуація, при якій в Україні взагалі зникне бюджет. Поясню це на прикладі. Вимушений оперувати деталями. Ви знаєте, що імпорт оподатковується ПДВ, експорт – ні. Уявіть собі, що тут створюється "дочка" РАО "Газпром", яка буде продавати газ. Спочатку продають українському підприємству, яке належить РАО "Газпром", а потім іде на експорт. У Митному союзі ПДВ буде сплачуватись в російський бюджет. А відшкодовувати ПДВ доведеться українському бюджету. Сьогодні такої проблеми нема, бо її не може існувати. А в режимі Митного союзу ця проблема може виникнути".

... Я думаю, ми даремно мордували Костянтина Грищенка з приводу формули "3+1". Я сприймаю позицію, коли ми інтегруємось в ЄС і розвиваємо співробітництво з Європою. Але зараз потрапили в таку ситуацію, коли нам нав’язують рішення або-або. Не з українського боку ця виникає проблема. На мій погляд, формула "3+1" є політичним варіантом відповіді формули "В колгосп запишусь, робить не буду", то я допускаю такий варіант відповіді. Говорити, що мається на увазі, зараз дуже важко. Єдине що – я б не знімав проблему, бо вона є дуже важлива. Тобто тримали на контролі треба. Мені дуже приємний настрій, який є тут в залі. Я не зачіпаю тут політичний аспект, про який дуже багато колеги говорили і будуть говорити – питання суверенних прав країни. Але є суто прагматичні речі, які виливаються в цифри, які можна було б оцінити. Чому важливі режими торгівлі? Тут міністр не правий, коли оперую товарооборотом. Не можна оперувати товарооборотом. Експортом. Бо в сучасному світі не є проблемою купити. Проблемою є продати. Україна експортує майже 40% продукції. Простою мовою, 40% заводів працюють тільки тому, що вони мають змогу продавати на зовнішні ринки. А це робота і зарплата, і бюджетні доходи, і пенсії українським пенсіонерам. Що таке Митний союз? Два ключові моменти. Перше: немає мит на експорт та імпорт і змінений режим оподаткування. Перша частина – це так звана вільна торгівля. Але, на жаль, більшість суспільства не пам’ятає і не знаю, що у нас з Росією є угода в стилі закону про вільну торгівлю. За цією угодою, ми повинні купувати газ в Росії і нафту за російськими цінами. А ми платимо на порядок більше. За цією угодою, ми не повинні кожного місяця чути: в Росію не пустили м'ясо, заборонили експорт цукерок, встановили мито на труби або на щось інше. Тобто у нас угода є, а вільної торгівлі нема. Де гарантія, що це не повториться у майбутньому? На жаль, нема. Тим більше, що голосування в цьому пакеті буда за потенціалами економіки. Зрозуміло, Росія там буде домінувати. Але є другий аспект – податковий. Про нього мало хто знає. Поясню на дуже простому прикладі. За сучасною практикою у світі, на кордоні оподатковується імпорт податком на додану вартість. Україна минулого року продала в Росію 13 мільярдів, Росія продала нам 22. Ми отримали податки з 22, Росія – з 13. В режимі Митного союзу податки будуть стягуватися країні-виробнику. Тобто ситуація дзеркально поміняється. Україна втрачає базу оподаткування 9 мільярдів доларів. Це прямі втрати українського бюджету. І це стосується також акцизу. Можливо, є приманкою ціна газу. На жаль, тільки приманкою. По-перше, вимога для Росії при вступі в СОТ – привести свої ціни у відповідність до світових. Таку приманку можуть кинути Україні. В 2014 році будете купувати по світових цінах. Але навіть без вступу в СОТ це потрібно російській економіці для її модернізації. І ми маємо багато прикладів близьких стосунків Росії і Білорусі. Що може бути ближче.

І коли я чую, що нам дарують 8 мільярдів, хтось має програти. Я думаю, що думаюча частина суспільства, яка є тут, добре розуміє ті аргументи, які я назвав. Сподіваюсь, в країні теж. Я пригадую тут слова Вергілія з "Енеїди": “Бойся данайцев, дары приносящих"».

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.