Перш ніж перейти до огляду останніх політичних ток-шоу минулого тижня, звернімося до однієї навколотелевізійної історії, яка, не дуже помітно для української аудиторії, відбулася в Росії. Мабуть, мало хто, окрім штатних телеоглядачів, довідався про те, що ведучий «найвільнішої програми в Україні» Савік Шустер спробував повернутися до російського телеефіру.

Цього разу – до ефіру нішевого, розрахованого на суто ділову аудиторію, каналу РБК-ТВ. Спроба обернулася двома виходами в ефір програм дискусійного формату під «шапкою» – «Прямой эфир с Савиком Шустером», після чого керівництво РБК-ТВ в особі свого нового керівника – відомого «взглядовця» Олександра Любімова, вирішило призупинити проект. Як свідчать публічні заяви – за згодою з ведучим і неясними перспективами повернення у післявиборний період.

Звісно, нашу групу експертів зацікавила не так сама ця, цілком пересічна історія, як деякі висновки щодо змісту подібних телешоу, висловлених в інтерв’ю новим гендиректором російського телеканалу. Вони багато в чому збігаються з висновками наших експертів, про які ми не один раз писали і з якими явно ще не раз доведеться стикатися українським глядачам. Зокрема, серед причин припинення дискусійного проекту Любімов назвав якість і статус учасників шоу, їхню неспроможність формулювати справді важливі для суспільства проблеми та пропонувати конкретні шляхи їх вирішення. Наведемо цитату:

– А почему, кстати, «Единая Россия» отказалась? Вы приглашали любого представителя от партии или просто статусные не пришли?

– Статусные. Я не склонен из этого делать какие-то ужасающие выводы. В конце концов, каждая партия имеет право вести свою избирательную кампанию так, как она хочет. Не хотят – значит, не хотят. Может, они понимают, что наша целевая аудитория за них никогда точно не проголосует, например. Либо они предполагают – у нас все-таки очень профессиональные вопросы обсуждаются по сравнению с федеральными каналами, где можно ограничиться лозунгами, – что здесь они будут выглядеть менее убедительно. Либо они не хотят общаться по вопросам, по которым у них нет никаких политических взглядов.

... Демократия связана же не только с тем, что сверху что-то навязывается, но и с апатией внизу. Пока российский избиратель склонен верить симулякрам – неким имиджам, образам, которые внедряются в зоны ассоциативного сознания и влияют на его выбор, когда он идет на избирательный участок. Система серьезных политических дискуссий пока мной отмечена только в диалоге, который состоялся на глазах у всей страны в городе Кургане между бывшим министром финансов Кудриным и президентом России Медведевым. Вот, собственно, сущностный вопрос – на что тратить, что важнее для страны? Ее защищают образованные люди или вооруженные, грубо говоря? По таким сущностным вопросам дискуссии у нас не ведутся. У нас избиратели пока больше эмоциональные…

– Но ведь в 90-е более-менее популярны были все эти программы дискуссионные. Что же случилось с избирателями?

– Те люди, которые сейчас избираются, они из 90-х к нам и пришли. Раньше большее количество людей на все это плевало, а качество дискуссий было приблизительно такого же уровня. Я сам неоднократно все это вел и доводил до известного апельсинового сока, который плескал Жириновский в Немцова и т.д. Поверьте, все было то же самое. Просто тогда думающая часть общества, которая в том числе в вашем лице оценивает процессы, тогда в них верила. А потом все поняли, что все это болтовня, абсолютно просто обогревание космоса.

Як бачимо, дуже схожими виявляються претензії до форм та засобів публічного представництва політиків як у Росії, де давно перемогла специфічна форма так званої суверенної демократії, так і в Україні, де, як вважається, дух вільних дискусій та свободи слова де-не-де жевріє.

На жаль, політичні ток-шоу минулого тижня знову підтвердили справедливість наведених вище оцінок. Ось тільки на відміну від каналу РБК-ТВ ніхто й не збирається закривати чи хоча б суттєво переглядати наявні формати. Очевидно, все влаштовує і власників каналів, і ведучих, і, головне, владу.

Хоча перекладати всю відповідальність на владу, може, й не варто. Насправді, в телеефірі склався своєрідний консенсус провладних та опозиційних спікерів – саме щодо формату презентації своїх публічних меседжів, обраної (сподіваємося, не назавжди) форми телевізійного спілкування політиків із народом.

Зазначимо кілька основних рис, характерних для цього звичного формату:

•  демагогічна риторика;
•  апеляція до емоційного, а не до раціонального сприйняття аудиторії;
•  небажання або й неспроможність підкріплювати навіть позитивні твердження фактажем та раціональними аргументами;
•  надзвичайна «гнучкість», моральний і політичний релятивізм українських політиків, здатність швидко змінювати власну точку зору і небажання відповідати за свої попередні висловлювання;
•  тотальне ухилення від конкретики при обговоренні тем зловживань представників влади (в широкому розумінні – представників еліти).

Щодо останнього пункту, то він передусім характерний саме для представників опозиції, які чомусь часто виявляються неспроможними перейти від претензій до влади «взагалі» до оголошення конкретних фактів, прізвищ, документів, свідчень. Які чомусь часто не здатні скористатися з нехай дозованої, та все ж присутності в телеефірі, щоби зрозуміло для широкого загалу пояснити непрості суспільні явища чи політичні події. Замість цього опозиціонери беруть приклад із опонентів від влади і втягуються у безплідний обмін заготовленими заздалегідь меседжами. Це, до речі, може певною мірою пояснити феномен останнього часу – коли довіра до влади падає, а довіра до опозиції не зростає.

У програмі Савіка Шустера, наприклад, при цілком достатньому хронометражі, відведеному на розгляд резонансного закону про вибори, учасники переймалися майже виключно тим, щоб озвучити тези, продиктовані інтересами своїх політсил, і обмінювалися взаємними звинуваченнями.

Наприклад, Руслан Князевич (голова тимчасової парламентської комісії, що готувала проект виборчого закону) цілком міг використати свій ефірний час (у двох програмах – у Шустера і Куликова) для викладу і пояснення тих позитивних відмінностей, що відрізняють проголосований закон від іншого законопроекту – хоча б на рівні відповідної публікації на сайті «Української правди». І це, на наш погляд, було б корисніше для величезної телеаудиторії й більш переконливо навіть із точки зору політичної доцільності.

Натомість у рамках звичного формату Князевич визнав за краще вдатися до сентиментально-пафосного спічу, який цілком вкладався у вигідний для влади дискурс й інформативність якого можна оцінити за наведеною нижче цитатою (за стенограмою газети «Сегодня»):

«Шустер live», 18.11.2011

«Руслан Князевич: Ще раз доброго вечора шановні колеги, шановний Савік. Тут Олег сказав про те, що 2 тижні тому дискусія лунала. Пам’ятаєте, я теж був присутній на тій дискусії. І я дуже добре пригадую, чим вона закінчилися. Ви поставили на голосування, а чи здатні українські політики об’єднатися і знайти компроміс заради того, щоби прийняти…

Савік Шустер: Это правда, мы даже можем показать.

Руслан Князевич: І 80% залу сказали, що не здатні, але це треба робити. Тобто в моїй роботі був чіткий указ що робити і на що орієнтуватися – волю народу. Треба повернути вибори людям, а забрати їх у політиків, треба зробити все, щоб голосування під час виборів дозволило людям формувати владу, щоб був такий механізм, який забезпечить точно знати кожному, що його бюлетень впливає на долю країни і на його долю.. і єдина можливість нам це зробити – було створення цієї, добитися, зупинити прийняття того закону, про який казав пан Подгорний, який фактично унеможливлював процес виборів, а спричиняло призначення депутатів тільки від влади. І за два тижні ми добилися для мене неможливого. Ми прийняли за нашим переконанням той закон, який звичайно недосконалий, бо у досконалості немає меж, але був вибір: або змішана система с фальсифікаціями, або чесні правила, за якими ми можемо боротися і за якими ми можемо вигравати вибори, якщо ми будемо разом, якщо ми будемо здатні контролювати вибори і якщо ми здатні хоч трішечки наступити на горло власній пісні, а не говорити про те, що я вождь і я хочу йти в парламент за будь-яких умов, ні. Якщо Партія регіонів, в них вистачило розуму об’єднати всі політичні сили в складі однієї політичної сили і Тігіпко – це останній приклад, пора і нам демократам думати про те, що є Україна, а не тільки окремий гетьман в кожному краї. Дайте мені закінчити. І тому, я вас запевняю, що всі механізми для того, щоб об’єднатися нам, потужні політичні сили є, є всі механізми для того, щоб координувати свої дії, давайте розпочинати вже з завтрашнього числа переговори про те, щоби нам один по кожному округу був єдиний кандидат від опозиції, давайте думати про те, як забезпечити контроль за виборами, давайте думати про те, як забезпечити результати виборів, а не вже тепер чиюсь зараз негайну вже маніпуляцію здійснювати. І ще нема закону, а ми вже знекровлюємо один одного і нищимо самі себе на старті. З такою лінією поведінки, з таким здається абсурдним безчинством в середині опозиції ми приречені на те, де ми зараз знаходимося. Треба міняти себе, хватить весь час в куточку сидіти і плакатись, треба говорити, що ми сильні, ми справді достигнули владу, яка пішла на такий компроміс, який він є, ми здатні боротися за чесні правила і переконувати, що люди нас підтримують, тому що разом з ними ми однодумці. Кожен голос буде врахований, люди отримують ту владу, за яку вони будуть голосувати.

Олег Тягнибок: Руслан, от Ви працювали у Центральній виборчій комісії, Ви кваліфікована людина. Ви ж напевно знаєте, що фальсифікують вибори не закони, а фальсифікують конкретні люди. Ті, які працюють в комісіях, ті, які дають з Адміністрації Президента вказівки. І треба «рубати» було системи. А ви своїм голосуванням, ви цій тій системі фактично дали індульгенцію для фальсифікації.

Савік Шустер: Все понятно, все.

Олег Тягнибок: Я просто хочу, чи Ви це розумієте, що ви зробили…

Савік Шустер: Понятен вопрос. Все.

Олег Тягнибок: … спільним голосуванням з регіоналу?

Руслан Князевич: Пане Олег, так, як я розумію виборче законодавство, я думаю, що в цій залі не багато людей розуміють виборче законодавство. Але я вам скажу більше, мені дуже боляче, що найбільше докорів за останні 2 дні я отримую від своїх політичних побратимів. Але я пишаюся і щасливий від того, що в 2012 році завдяки моїй в тому числі роботі, вони будуть точно кандидатами в депутати. Їм ніхто не відмінить в реєстрації, їх ніхто не знімуть з реєстрації, кожен бюлетень на їхню користь буде врахований. Вони будуть мати право на своїх представників в комісії. Вони зможуть через офіційних спостерігачів контролювати за процесом. Вони зможуть отримати оригінал протоколу. Вони зможуть оскаржити в судах, якщо будуть порушенні ці речі. Все це є в законі, який ми написали. Я щасливий від того, що ми даємо вам цей шанс. Бо, якщо б цього не було, напри великий жаль, в тому числі такі знакові особи як Тягнибок, не дай Бог, були б зняті з виборів

Юрій Мірошниченко, народний депутат, Партія регіонів: Савік, дозвольте, я все ж таки хотів би сказати про цей закон, оскільки я вважаю, що це перемога в першу чергу українців. Адже не зважаючи на дуже емоційні дискусії, які ви тут спостерігаєте, всі політики знайшли в собі мужність інтереси виборця поставити вище, ніж інтереси власної політичної перспективи. Ця комісія, я був учасником цієї роботи і трошки хочу доповнити Руслана, який чи забув, чи можливо в емоційному такому стані не сказав, але працювали не лише представники опозиції ефективно в цій ТСК, але і представники більшості. І я вам скажу відверто, саме більшість добровільно, маючи голоси на підтримку свого законопроекту, погодились не лише створити ТСК, яку вимагала опозиція, але і віддали посади голови цієї Тимчасової спеціальної комісії представнику опозицій, і секретаря, за професійною ознакою. І це був Руслан Князевич. Що стосується намірів всіх членів? Тут я скажу були моменти, коли робота дійсно могла припинитися. Але я ще раз скажу, інтереси виборців, унеможливлення спотворення волевиявлення громадян України дозволило нам ухвалити цей закон. Я нагадаю, шановні колеги, що цей процес розпочався ще майже рік тому, коли Президент дав своє політичне слово, і в першу чергу нашим громадянам, і на міжнародному рівні. Ви знаєте, що були у Президента зустрічі і з віце-президентом Сполучених штатів, і в Європі, і сказали, що він докладе всіх зусиль, щоб закон, який буде ухвалений, дозволяв перемагати не лише владі, але і опозиції, не лише тим політикам, які сьогодні представлені у владі, але і тим, які сьогодні за межами парламенту. І якраз та частина, що стосується мажоритарних виборів, вона передбачає не тільки політикам, мої шановні колеги, але і самовисуванцям, тобто незалежним кандидатам, молодим людям, які вже проявили себе як лідери в регіоні, стати їх представниками у парламенті України.

Савік Шустер: Спасибо. Все.

Юрій Мірошниченко: Тому я переконаний, шановні колеги, це спільна перемога. Не можна говорити, що перемогла опозиція чи перемогла влада. Перемогли виборці».

Загалом, у двох ток-шоу – на Першому та на ICTV – сценарії «дискусії» були схожими. Опозиціонери від БЮТ в унісон із представниками провладної більшості намагалися переконати аудиторію в особливому значенні і надзвичайній вагомості досягнутого компромісу щодо виборчого закону.

Натомість представники «Свободи» та НУНС звинувачували колег з опозиційного табору у зраді. І знову ж таки в цьому взаємному протистоянні складалося враження, що учасників найменше цікавить доказовість і переконливість їхніх висловлювань у сприйнятті глядачів, оскільки головний розрахунок покладено на емоції, підсвідому ідентифікацію у вимірі «свій – чужий». У цьому сенсі маніпулятивний підхід сповідують чи не всі учасники політичних шоу – незалежно від політичної орієнтації.

Ілюстрацією того, як подія, що справді заслуговує на підвищений суспільний інтерес, втрачає можливість бути адекватно сприйнятою аудиторією, була поява заступника глави президентської адміністрації Андрія Портнова в ефірі «Шустер live», коли він у монологічному режимі спробував роз’яснити суть прийнятого ВР законопроекту №9221 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)».

Якби йшлося про те, щоб цей монолог мав просвітницький характер, то виклад доволі складного закону мав би, напевно, відбуватися в дещо іншому, простішому для сприйняття широкої аудиторії форматі, можливо, у супроводі інфографіки, порівняльних таблиць тощо.

Якби йшлося про суперечливість пропонованих новацій і їх відверто комерційний характер – доцільною була б фахова дискусія за участю спеціалістів-правників, фахівців із правоохоронних органів.

Але, судячи з усього, йшлося лише про те, щоб, декларуючи гіпотетичні переваги і послаблення для українських громадян, які несе новий закон, спробувати «затінити» враження від провалу владною більшістю пропозиції про декриміналізацію статті №365 КК, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Тому вийшло те, що вийшло.

Поява в ефірі «Великої політики» («Інтер») колишнього опозиційного активіста, а нині керівника структури з гучною назвою – Державна агенція з інвестицій та управління національними проектами – Владислава Каськіва теж була своєрідною ілюстрацією вже традиційного формату презентації державних чиновників. Доволі плутана і слабко підготовлена доповідь про успіхи діяльності своєї структури явно потребувала якіснішої подачі. Але оскільки відповідальність за реалістичність наведених публічно фактів, як і журналістська перевірка виконання тих чи інших обіцянок, які звучать в ефірі – явища дуже рідкісні, то простору для ефірної демагогії в рамках наших ток-шоу цілком достатньо.

А в ефірі «Великої політики» вже традиційно чимало простору і для різного роду політизованих «фріків», жваве спілкування яких здатне стерти з пам’яті глядачів будь-які важливі теми.

А тим часом, цитуючи все того ж Олександра Любимова: «Люди хотят результатов – люди думающие, люди серьезные, которые формируют общественную повестку дня в стране – журналисты, политики, региональные элиты – понимают, что переливание из пустого в порожнее не влияет ни на что в реальной политике. Выживают шоумены, у каждого есть свой образ в этом театре Карабаса-Барабаса».

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.