Коли у влади та окремих опозиційних сил ситуативно збігаються інтереси та завдання, команда Януковича робить усе можливе, щоби глядачі це обов’язково побачили і про це почули. Так само робиться все можливе, щоб альтернативні інтерпретації продовження «справи Тимошенко» не мали жодного шансу потрапити в ефір.

У попередніх текстах протягом вересня – жовтня ми неодноразово писали про завдання інформаційних спецоперацій влади, які супроводжували перипетії судового розгляду справи Юлії Тимошенко.

Судячи з усього, головне завдання цих операцій – легітимація в масовій свідомості обвинувального вироку та тривалого ув’язнення Тимошенко – досі не виконано. Інакше важко пояснити створення постійних інформприводів для цитування в блоках щоденних і підсумкових випусків новин представників Генпрокуратури і запрошення їх на прямий ефір.

Схоже, Банкова буквально розривається між необхідністю «випускати пару» соціального напруження у зв’язку з очікуваним зниженням соціального захисту вразливих категорій громадян і потребою доводити правоту жорстких методів приборкання опозиції. І це добре видно з підбору тем і спікерів «Великої політики» на «Інтері»:

14 жовтня Раїса Богатирьова, Костянтин Грищенко та сам Євгеній Кисельов коментують кримінальні справи проти Тимошенко;

21 жовтня Микола Азаров заспокоює всіх у зв’язку з цінами на газ та забезпеченням «зростання соціальних виплат у 2012 році»;

28 жовтня заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін обґрунтовує нові кримінальні справи проти Тимошенко;

4 листопада перший заступник глави АП Ірина Акімова запевняє глядачів, що соціальні реформи і взагалі країна рухаються в правильному напрямку;

11 листопада віце-прем’єр-міністр Тігіпко лякає всіх важким майбутнім у разі розірвання співпраці з МВФ і прогнозує перегляд «нереальних» соціальних пільг;

18 листопада телеміст із Мартою Берш, екс-прокурором, яка була членом команди обвинувачення на процесі проти Лазаренка і допускала його злочинні зв’язки (хоч і не доведені судом) із Тимошенко. Цей епізод було анонсовано Кисельовим ще 14 жовтня і розвинуто Кузьміним 28 жовтня;

25 листопада заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін знову розповідає про старі «нові» справи проти Тимошенко та її зв’язок із Лазаренком та натякає на причетність двічі екс-прем’єра до вбивства Євгена Щербаня. Як інформпривід використано візит Рената Кузьміна до Брюсселю для зустрічі з депутатами Європейського парламенту.

Не стверджуватимемо, а лише припустимо кілька речей:

1.       Хронологія свідчить про розгортання інформаційної операції, спрямованої на підтримання обвинувачення у справі Юлії Тимошенко з ігноруванням позиції її захисту. При цьому нові звинувачення, в тому числі у причетності до замовних убивств, мають стерти в народній пам’яті сумнівність звинувачень і суду над Тимошенко щодо газових переговорів із Москвою.

2.       Провал виконання державного бюджету, причини невдачі переговорів із МВФ та деталі переговорного процесу з Росією щодо ціни на газ ретельно приховуються владою, в тому числі за допомогою пропагандистських виступів перших осіб Кабміну та Адміністрації Президента.

Характер останнього «інтерв’ю» першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна у «Великій політиці» не залишає жодних ілюзій щодо його головної мети – втовкмачування в голови глядачів меседжу про повну винуватість Тимошенко у злочинах, справа у яких ще навіть не дійшла до розгляду в суді. Вже з цієї точки зору сентенції Євгенія Кисельова про те, що Прокурор має право не вступати ні з ким у дискусію в студії програми, виглядають слабким виправданням.

Які ж головні наші закиди до Кузьміна та Кисельова? Річ у тім, що обидва вдалися до напівправди – прийому, коли повідомляється лише частина правди з метою приховати незручні факти, які руйнують цілісну картину вигідної інтерпретації подій.

З цією метою Кисельов та Кузьмін навіть демонстрували в студії папери – лист-запрошення від Ханнеса Свободи, організатора зустрічі євродепутатів із Кузьміним у Брюсселі, слайди щодо кримінальних схем Тимошенко, які роздавалися на цій зустрічі і які було передано журналістам. Було подано і синхрони бютівців Власенка та Немирі, які прокоментували зустріч Кузьміна та євродепутатів.

Було навіть запрошення для участі в програмі трьох журналістів, яких, судячи з їхньої поведінки в цьому та й у попередніх випусках «Великої політики» чи у «РесПубліці» на 5-му каналі, важко запідозрити в лояльності до влади (Сергій Висоцький, Вадим Денисенко, Ірина Соломко).

Проте все слугувало лише декорацією для прикриття брехні, яку поширювали заступник Генпрокурора та сам ведучий програми.

Так, обидва учасники «інтерв’ю» «забули» повідомити деякі важливі подробиці зустрічі в Брюсселі, які було висвітлено в західних ЗМІ, наприклад, «Німецькою хвилею»:

1.         На зустрічі було лише п’ятеро депутатів. З них лише двоє постійно цікавляться і займаються Україною – організатор Ханнес Свобода і його колега по фракції «Альянсу прогресивних соціалістів та демократів» Марек Сівец. Можна припустити, що якби йшлося справді про інтерес депутатів заслухати «іншу сторону процесу», як сказав Кузьмін, явка була би значно кращою.

2.         Вибір часу проведення зустрічі викликає запитання щодо мети поїздки Кузьміна: «На цю зустріч прийшло аж п’ятеро народних обранців із Європарламенту. В самому ЄП пояснюють це тим, що для такої зустрічі день було призначено дуже невдало – депутати перебувають ще в дорозі до Брюсселю. А враховуючи, що цей тиждень – не пленарний, і відбуваються тільки засідання комітетів та політичних груп, не всі з них навіть і з’являться у стінах цієї європейської інституції».

3.         Зустріч відбувалася потай, тож навіть представнику Єврокомісії Штефану Фюле довелося докласти зусиль, щоби потрапити на неї. Все це спростовує слова Кузьміна про «відкритість до спілкування» і «зацікавленість євродепутатів у такій зустрічі»: «Зустріч відбулася за зачиненими дверима. Дійшло навіть до казусу – на початку заходу було відмовлено в участі представнику Європейської комісії з офісу єврокомісара Штефана Фюле, хоча ситуація згодом владналася. У другій половині дискусії виступити запросили представників опозиції – заступника голови партії "Батьківщина" Григорія Немирю та адвоката Тимошенко Сергія Власенка».

4.         Результати зустрічі не такі вже й позитивні для української влади: «Один із учасників заходу стверджує, що почуте було "дуже цікаво", особливо коли до дискусії долучився захисник Тимошенко. "Також цікаво було послухати й самого пана Кузьміна про газову справу, про справи ЄЕСУ, Лазаренка, Щербаня, – стверджує співрозмовник. – З його аргументів виходить, що пані Тимошенко не така вже й невинувата, але якщо керуватися такою логікою, то у вас саджати можна майже всіх". При цьому він не виключив, що таким собі "тіньовим ініціатором" цієї зустрічі стала українська сторона, а тому висловив жаль, що Європейський парламент учергове використали у протистоянні певних політичних сил».

5.         Кисельов та Кузьмін «забули» повідомити, що євродепутати збираються заслухати ще одну сторону – правозахисників Данського Гельсінського комітету з захисту прав людини. І це не дивно – ця інформація повністю ігнорується і замовчується владою, адже звіт, виданий у серпні, прямо вказує на деталі, які свідчать про політичний характер переслідування Тимошенко та інших «політичних в’язнів» і порушення їхніх прав у суді.

6.         Кузьмін стверджував, що знайомив депутатів із вироком, який суд виніс у справі Тимошенко. Насправді ж левову частку часу було присвячено поширенню матеріалів, яких суди у 2011 році ще не бачили, але які вже використовувалися владою у 1999–2004 рр. проти Тимошенко

На нашу думку, все це свідчить про прагнення Кузьміна та Кисельова дезінформувати громадян як щодо справжніх мотивів зустрічі з євродепутатами, так і щодо самої справи Тимошенко.

Адже у викладі «Великої політики» і Кузьміна всі ці справи зливаються в одне ціле: за допомогою недоведених епізодів із минулого Тимошенко влада намагається обґрунтувати її нинішнє ув’язнення та обвинувачення в укладенні «програшних» газових контрактів. Ця версія подається Кузьміним як доконаний факт і в досвідченого професіонала Кисельова не викликає жодних застережень.

Єдиної втіхою для експертів ТК стала людська, деформована професійною свідомістю реакція Кузьміна на запитання Ірини Соломко про його статки і будинок. Прокурор був явно не готовий виступати як обвинувачений, а тому одразу перейшов у контратаку та демонстрацію власної пихи й прихованої погрози. В нинішній економічній ситуації така показова зневага до журналіста коштуватиме втратою довіри до будь-яких слів промовця. Тож свою «сторожову» місію журналіста – постійного критика влади – Ірині Соломко все-таки вдалося виконати:

«Євгеній Кисельов: Пожалуйста, Ирина Соломко, ваш вопрос.

Ірина Соломко, “Корреспондент": Ренат Равільевич, я насправді хотіла трошки повернутися до більш земних справ. От ми дуже багато говорили про Тимошенко, але влада показує дуже таку наполегливість в розслідуванні цієї справі. В мене є трошки інший приклад “регіонального лозинського”, скажемо так. От є таке село Соколова балка в Полтавській області. І депутат Володимир Залупа, регіонал, до речі – депутат Полтавської облради. І ця людина, не дивлячись на те, що є рішення Верховного суду, що є приписи прокуратури, відмовляється чомусь, не зрозуміло – чому, віддавати майно, яке належить сільській громаді, людям. Мене цікавить – чому прокуратура і влада не це не реагує? Чому ця людина, яка б’є людей, не сидить в СІЗО, як Тимошенко і Луценко, а гуляє на свободі? Це моє перше питання. Тепер друге питання. От Ви зараз знову ж таки говорите про Закон. От мене цікавить, можливо, це навіть такий моральний аспект. От Ви, наприклад, проживаєте в будинку, який видається, і по закону маєте право тільки на 2 кімнати на території дачного цього, скажемо так, кооперативу. Я не знаю, як його назвати правильно. Насправді, Ви живете в двохповерховому дуже дорогому будинку. Чи не порушуєте Ви цим закон? Тому що там ще має право жити пан Симоненко. Куди він подівся? І звідки у вас гроші на цей будинок? Дякую.

Ренат Кузьмін: Давайте с последнего вопроса я начну. А у вас эта информация откуда? Вы ее… источник информации откуда?

Ірина Соломко: Що Ви там живите? Яка саме інформація?

Ренат Кузьмін: Ото, що вона велика. В каком доме я живу. На какое количество комнат я имею право.

Ірина Соломко: Ну, є відповідь насправді, де Ви маєте проживати. Це абсолютно офіційні документи, які говорять, де Ви маєте жити і де живите насправді.

Ренат Кузьмін: Слушайте, знаете, наша с вами сейчас дискуссия сведется к тому, где я должен проживать и на каком этаже. Если, относительно моего проживания у вас есть вопросы, вот можете приехать ко мне в прокуратуру, мы с вами поговорим. Если у вас будет такое желание.

Ірина Соломко: Давайте сейчас поговорим. Что вам мешает сейчас это сделать?

Ренат Кузьмін: Второе – если Вы считаете, что я нарушаю этим самым закон, то Вы можете, как любой гражданин, подать иск ко мне в суд и пообщаться со мной по этому поводу в суде. Теперь что касается вашего вопроса относительно депутата, фамилию которого я сейчас даже и не выговорю. Я не знаком ни с этим депутатом, ни с ситуацией и какое он там майно вам не отдал, я не знаю, правда. Я повторюсь, что я занимаюсь расследованием преступлений в Центральном аппарате Генпрокуратуры. Спасибо. Я не знаю, о чем речь идет.

Ірина Соломко: Ну, так может быть есть смысл разобраться? Вы говорили, чтобы журналисты к вам обращались. Вот я вам говорю конкретный пример. Пожалуйста.

Ренат Кузьмін: Я хочу вам еще раз напомнить, что представители власти имеют разную компетенцию. Например, санитарная служба и пожарная охрана – это тоже представители власти, но я уверен, что главный пожарник или пожарный страны, стоя перед вами, ответит вам точно так же, как и я. Он не знает ситуации с этим депутатом в каком-то селе, где он что-то кому-то не отдал. Я повторяю еще раз, я не знаю, это не входит в мою компетенцию. Вы можете обратиться с официальным запросом. Если он придет ко мне, я обязательно с этим разберусь. Спасибо.

Ірина Соломко: Т.е., как я понимаю, Вы максимум можете сказать, что не отдавать долги – не хорошо. Это с точки зрения моральной.

Ренат Кузьмін: Если тот депутат кому-то что-то должен и не отдал, то наверное он поступает неправильно, наверное».

Тим часом у студії Савіка Шустера вирували опозиційні пристрасті, нагадуючи мексиканські «мильні опери». 25 листопада у студії «Шустер live» (Перший національний) відбувся показ другої серії дебатів, які почалися 18 листопада, навколо нового закону про вибори народних депутатів. І якщо в першій частині влада дала можливість представникам опозиції розхвалити переваги закону на рівні загальних гасел (див. попередній текст), то в другій – надала їм простір для висловлення взаємних звинувачень.

Треба сказати, що суперечки в таборі опозиції інформаційно підігрівалися владою (див., наприклад, «Сегодня»). З іншого боку, навіть без голосів опозиції (62 – від БЮТу і 36 – від НУНС) модернізований закон було б ухвалено пропрезидентською більшістю. Це справді давало б опозиції простір для маневру і не давало змоги заявляти владі, що тепер всі в одному човні.

Тобто, одна частина опозиції (БЮТ, «Фронт змін») підіграла владі в імітації «єдності» влади та опозиції щодо ухвалення нових виборчих правил. Це помітили в ЄС і, очевидно, це і потрібно було Банковій.

Інша частина опозиції (Гриценко, Тягнибок, Наливайченко) підіграли владі в тому, що звинуватили найбільш рейтингові сили в співпраці із «злочинним режимом». Зрозуміло, що будь-які сумніви у щирості дій та думок опозиціонерів грають на руку Банковій напередодні виборів.

Але ні в першому, ані в другому випадку неможливо стверджувати, що та чи інша сторона в опозиційному таборі змовилася чи, навпаки, не змовлялася з Адміністрацією Президента. Та замість того, щоби за всяку ціну шукати внутрішнього порозуміння та розробляти нові теми критикування влади, обидва ситуативні опозиційні табори заходилися звинувачувати одне одного, часто будуючи свої інвективи на безпідставних твердженнях та особливій поінформованості. Це чудово видно із зіткнення між Лесею Оробець та Анатолієм Гриценком на «Шустер live» (див. «Сегодня»).

Порівняно з ток-шоу на Першому національному та «Інтері», «РесПубліка» на 5-му каналі все ще виглядає як ковток свіжого повітря. Але тільки завдяки поодиноким спробам запросити до дискусії нових учасників.

Зокрема, в ефірі «РесПубліки» 17 листопада Олександра Кужель продемонструвала, як можна перевести дискусію з формату товчіння води у ступі в аргументований та підкріплений фактами обмін думками. Звісно, Кужель продукувала політичні меседжі, називаючи команду Януковича «зграєю шакалів» (хоча якийсь час була у стосунках із цією «зграєю», чого, щоправда, не заперечує), як і її опонент Валерій Баранов (Блок Литвина, голова комітету ВР з питань бюджету). Однак якщо Баранов підкріплював свої судження формулами складання з себе відповідальності за стан справ у країні («я не з Партії регіонів, а з Народної партії», «ми живемо в старій комуністичній системі, «в країні існує жахлива корупційна вертикаль», «має знайтися політик, який покладе себе на вівтар реформ» тощо) чи апелювання до авторитету, то Кужель прямо висловлювала свою точку зору і повністю брала на себе відповідальність за слова.

Так, вона коли-не-коли перебивала опонента Баранова, проте робила це, на думку експертів ТК, у тих випадках, що й більшість глядачів цього ток-шоу: з іншого боку телеекрану також коментували би повторювані та нудні мантри спікерів влади про «стабільність» та «реформи».

Олександра Кужель продемонструвала, як можна погоджуватися з представником влади, не втрачаючи обличчя і реноме опозиційного політика, і як потрібно аргументувати свою точку зору та опонувати пропагандистським прийомам опонента з табору влади.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.