Післявиборними протестами в сусідній Росії українська влада спробувала скористатися для просування меседжів про власну непорушність і незмінність. Опозиція ж практично не спромоглася адекватно відреагувати на події, підігруючи критикою режиму Путіна меседжам Банкової.

Хвиля протестів, яка прокотилася Росією і продовжує непокоїти Кремль, стала для українського «кремля» на Банковій чудовою нагодою полякати своїх і чужих виборців можливими наслідками для України. Так само свого часу намагалися скористатися з повстання проти режиму Каддафі й громадянської війни у Лівії як прикладу, що може трапитися через «втручання Заходу» і «сваволю опозиції». Потім довелося швидко перегравати меседжі та казати про те, як український уряд покращує життя громадян і таким чином не допускатиме зростання соціальної напруги в країні. Всі ці меседжі виявилися далекими не лише від істини, а й від досягнення політтехнологічних цілей.

Проте, судячи з усього, на ці нещодавні уроки на Банковій не зважають. Із наполегливістю, вартою кращого застосування, влада вирішила з допомогою своїх спікерів і контрольованих ток-шоу скористатися подіями в Росії для обґрунтування кількох своїх тез. А саме:

1. Протести в Росії ослаблять Путіна і дозволять Януковичу ефективніше захищати інтереси України. Цей меседж прозвучав у викладі Інни Богословської у «Великій політиці» («Інтер»). Просторікувата обструкція Сергія Пояркова лише додавала авторитетності словам Богословської.

2. І в Росії, і в Україні немає справжньої альтернативи владі. Тому протести пройдуть, а Путін у Росії (читай – і Янукович в Україні) залишаться ще надовго. Показово, що ці меседжі озвучували як керівник «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко на «Шустер live» (Перший національний), так і німецький, проте давно ангажований українською владою, експерт Александр Рар в ефірі «Великої політики».

3. Авторитарний режим і керовані вибори в Росії краще, ніж демократія, оскільки в іншому разі до влади прийдуть націоналістичні і вороже налаштовані до України сили. Це заклинання поширювали два експерти з однієї організації: Михайло Погребінський у Євгенія Кисельова й Антон Фінько в Андрія Куликова. Щоправда, жоден із них так і не спромігся пояснити, що ще гіршого можуть зробити націоналісти проти України порівняно з нинішньою верхівкою Кремля, яка відверто і жорстко в усіх питаннях тисне на колишнього свого союзника Януковича

1. «Велика політика», «Інтер», 09.12.2011, цитовано за стенограмою газети «Сегодня»:

«Євгеній Кисельов, ведучий: А вот вы в марте этого года заявили. Процитирую: “политика президента Дмитрия Медведева значительно конструктивнее по отношению к Украине, чем политика премьер-министра Владимира Путина”. Вы это говорили комментируя заявление Путина о намерении России ввести ограничительные санкции против украинских товаров в случае, если Киев

Інна Богословська, народний депутат: Не войдем

Євгеній Кисельов: Создать Зону свободной торговли с ЕС. Вот. И за газовые контракты с Тимошенко вы его хотели на допрос вызвать. Но вот теперь, когда после того как Медведев отказался от президентских амбиций, у вас не поубавилось надежд на партнерское отношение с Россией при президенте Путине?

Інна Богословська: У меня на сегодня есть очень четкое понимание, что вот это обострение в России на сегодня поможет нам более продуктивно вести переговоры с ЕС и мне кажется это большой плюс для Украины. Давайте в каждом деле искать для нас. Извините, сегодня не модно в Европе говорить, но Украина должна получить свой национальный эгоизм. Вот наш национальный эгоизм должен состоять в том, чтобы из любой ситуации извлекать максимальную выгоду длясобственной страны и для собственных людей. Я убеждена, что она сегодня мы имеем очень хорошую конструкцию для того, чтобы прошло парафирование соглашения с ЕС и надеюсь, что это так и будет. И мы этот инструмент используем для демократизации собственного общества дальше. А то, что касается России, может быть это и хорошо, что у России значительно больше времени сейчас займут внутренние дела, чем внешние. Хотя, если будет второй вариант с закручиванием гаек, то будет нео такой империализм с попыткой опять довлеть на ближайших соседей, на ближайшие территории, с попыткой это было бы. Если бы да. Если это произойдет, я согласна с Вадимом, что резьбу сорвет. То есть это окажется непосильной ношей решать внутренние проблемы, которые на сегодня обостряются в России, и внешние. Это может сыграть на пользу укреплению украинской независимости и нас как государства».

2. «Шустер Live», Перший національний, 09.12.2011, цитовано за стенограмою «Сегодня»:

«Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства “Інтерфакс-Україна”: Ну, может не ожидал. Но я вот думаю – насколько это неожиданность для власти? Это понятно. Потому что 10 лет без политики, практически, они все-таки приучили. Ну, многие привыкли, что в России политики нет. 10 лет как не было. Почем она должна быть на 11-й год, должна появится? А у людей потребность все-таки какая-то есть. Потребность, действительно у молодежи, которая подросла за это время. Людях, которые заработали денег. Все-таки надо не забывать, что город Москва – относительно богатый город. Да? Поэтому у людей есть деньги. Они уже как бы считают возможными делать собственные выводы. Они чувствуют себя свободней, но когда они видят как бы результаты выборов. Кстати говоря, знаете, Бориса Немцова однажды смотрел, который спрашивал: ну, кто из вас, вы знаете, хоть одного человека, который голосовал за “Единую Россию”? Никого ж не знаете. Да? А у них сколько процентов. А у него просто не тот круг общения. Т.е. были люди, которые голосовали за “Единую Россию”. Кстати, очень много людей, которые, как сказал Владимир Владимирович, действительно, которым не хочется хауса, которым нужна стабильность».

«Велика політика», 09.12.2011, цитовано за стенограмою «Сегодня»:

«Євгеній Кисельов: Ну, хорошо. А как будет реагировать западный избиратель, скажем, немецкий или английский избиратель, если после подобного рода публикаций разоблачительных в западной прессе западные политики будут по прежнему обниматься и крепко жать руку российскому лидеру.

Олександр Рар, політолог: Знаете, о коррупции пишут очень много и про другие страны. Я говорю, понимаете, здесь есть две точки зрения. Если хотите знать мое мнение. Мне кажется, если с одной стороны пока что все таки бизнес, которые не видят альтернативы Путина, а деньги в Россию вкладено… вложены громадные. И просто не видят сейчас альтернативы. И есть конечно страх, что если все это полетит, как 20 лет тому назад, то никому хорошо не покажется, Именно потому что, я повторяю, нет альтернативы. Но коммунисты, которые получили второе место в Думе – это же не альтернатива для Запада. Жириновский же не альтернатива для Запада? Тогда уж с Единой Россией Запад будет разговаривать, чем с этими оппозиционными партиями, которые хотят национализировать российскую экономику. А либералы должны в первую очередь сделать одно. Мне кажется. Это и в Украине тоже понятно. И для украинских либералов то же самое. Они должны объединиться в одну партию, и выдвинуть одного лидера на президентских выборах. Тогда посмотрим, тогда может быть у них будут совсем другие шансы… А так у них… они работают как раньше диссиденты. Да, они от Запада получают во всяком случае моральную поддержку. Может где-то там политическую поддержку. Но на Западе, вы меня откровенно спрашиваете, я тоже скажу, ну не видят сегодня шансов, что бы Рыжков или Немцов пришли бы в Кремль.

Євгеній Кисельов: Скажите, у вас, тем не менее, как у человека, который давно и очень внимательно наблюдает за тем, что происходит в России, и порой тонко чувствует изменение общественных настроений, какие-то движения, которые может быть, начинают происходить в обществе. У вас какое отношение к тезису некоторых наблюдателей, и кстати, к тезису, который очень часто сейчас озвучивается в публикациях западных СМИ, что начался конец эпохи Путина?

Олександр Рар: Ну, когда то каждая эпоха кончается. Только я не могу, и никто вам не может сказать, когда эта эпоха кончится. Мне кажется, что путин выиграет президентские выборы, потому что против него будет выдвигаться Зюганов, Жириновский, может быть Явлинский. Других кандидатов я не вижу.

Євгеній Кисельов: Да если бы даже они и были, Александр, то кто же им дал бы зарегистрироваться?

Олександр Рар: Нет, я думаю, скажем. Если бы все либеральные силы сейчас сплотились вокруг Явлинского, и даже вот партия Миронова сказала, что поддержит его, ну, например, его. Может, кого-то другого. Пусть Оксану Дмитриеву поддерживают все вместе. То у него был бы какой-то шанс, во всяком случае устроить Путину достаточно много проблем. И он, может ему бы пришлось уйти во второй тур. Это бы конечно абсолютно изменило бы всю политику в России, если бы путину пришлось идти во второй тур. Но сегодня этого я не вижу. Значит, что касается Путина. Я думаю, что он по- прежнему считает, что может руководить Россией так, как он руководил 12 лет. Он верит в эту стабильность. Он пришел во власть 12 лет тому, вы помните, лозунги, которые были – “Я подниму Россию с колен”. И большинство избирателей тогда после 90-х годов побежали за этими лозунгами и поэтому Путина поддерживали. Сегодня этот лозунг не работает. Потому что люди увидели Запад, люди увидели другую жизнь. Появился средний класс в России. Не такой как на Западе, но, по-моему, 25–30% среднего класса есть. А раньше это было 10% 12 лет тому назад. Эти люди не бояться уже властей. Многие люди уже родились уже не при коммунизме, в 90-е годы, сейчас входят в бизнес, в политику. Если им Россия не будет нравиться, они покинут ее. Так что совсем другая психология».

3. «Велика політика»,09.12.2011, цитовано за стенограмою «Сегодня»:

«Євгеній Кисельов: Вы считаете, что все по-другому.

Михайло Погребінський, політолог: Ну конечно по-другому. Я вообще здесь присутствую в пропагандистской программе, которая делаем документальный фильм, берет у БаженыРынской, которая умеет хорошо матюкаться в своем жеже, и совсем не берет у других людей, которые могли бы другою точку зрения представить.Очевидно чисто пропагандистский сюжет.

Вадим Карасьов, політолог: Это другая точка зрения

Михайло Погребінський: Я не знаю. Тут поправляют некоторые Пушкина, который когда-то действительно сказал, что единственный европеец в России

Вадим Карасьов: Я не поправляю

Михайло Погребінський: Это правительство

Вадим Карасьов: Говорю, что сегодня

Михайло Погребінський: По-прежнему. Если бы сейчас в России были абсолютно демократические выборы, я надеюсь, что даже присутствующие здесь понимают, что ни Немцов, ни Навальный, ни либералы ниша 2% и прочее не получили бы там большинства. А выиграли бы выборы политическая партия, которая не создана, а была бы создана под эти честные выборы. Она называется партия «Сильная Россия». Она еще не создана, но она была бы создана. Какой-нибудь Рогозин или кто-угодно получил бы большинство. И тогда нам всем здесь в Украине было бы очень тяжело. Поэтому слава Богу, что там не очень демократические выборы

Вадим Карасьов: Прохоров

Михайло Погребінський: Что там есть, что там есть политическая сила, которая контролирует то общество, которое будет выбирать национализм, выбирать русских фашистов, которые получат в парламенте российском до 30% мест. По оценкам специалистов, которые разбираются в российской политической сцене. Что касается нашей ситуации. Я считаю, что конечно там были фальсификации, никаких сомнений нет. Конечно знак российская власть получила, что жизнь дальше будет иной. И я бы сказал так, что надо посочувствовать и русским, и нашим, а не ходить за медведем и радоваться, что они получили на 77%, 77 мандатов меньше. Так кто больше получит? Жириновский, “Свободная Россия”, коммунисты. Это что нам кайф от того, что они больше получили? Это хуже только для нас, поскольку они гораздо хуже относятся к Украине, чем партия власти, которая, между прочим, является партнер нынешней партии власти здесь. Поэтому я считаю, что на самом деле Россия переживает тяжелое время и тут вынужден согласиться кое с чем, что здесь прозвучало

Вадим Карасьов: Спасибо

Михайло Погребінський: О том, что

Вадим Карасьов: Хоть на этом

Михайло Погребінський: Действительно тот режим, который был выстроен под Путина, получил знак конца. Это еще действительно не конец, но мало вероятно, что Путин приходит на 2 срока. Это уже сейчас более или менее ясно. Мне понятно, что этот срок будет точно третий Путин. Точно. Хочет он или может быть этого не хочет, но он вынужден будет считаться с реальностью. Поскольку он человек разумный и готов принять к сведению эту реальность. Понимаете. А реальность такова, что нужно готовить хоть какую-то политическую конкуренцию, которая вытесняла бы фашистов и давала бы возможность какой-то пост-путинской системе выжить. Потому что сейчас бросить эту систему на всяких Навальных и прочих».

«Свобода слова з Андрієм Куликовим», ICTV, 12.12.2011

«Антон Фінько, політолог: Так, але питання в мене про інше. Ви з колегами підтримуєте ці, як зрозуміло, заворушення і в Росії, і в Північній Африці – так?

Анатолій Матвієнко, народний депутат, “Наша Україна”:Ви знаєте про мою позицію?

Антон Фінько: Ні, з ваших вуст пролунало засудження режимів північноафриканських і...

Анатолій Матвієнко: Безперечно. Всіх режимів авторитарних – це моє засудження.

Антон Фінько: Так. Ми знаємо, що сьогодні в Єгипті внаслідок революційних заворушень приходять до влади ісламісти. 40 відсотків.

Анатолій Матвієнко: Так. Хоча казали, буде 10.

Антон Фінько: 40 відсотків помірних ісламістів: брати-мусульмани. 20 відсотків – це силафісти радикальні. Так?

Анатолій Матвієнко: Так.

Антон Фінько: У Росії – ми розуміємо, що ці заворушення – якщо вони набудуть значної ваги – приведуть до влади місцевих націоналістів.

Анатолій Матвієнко: Не факт.

Антон Фінько: Які будуть набагато більш антиукраїнськи налаштовані, ніж... Ні, факт. Там не буде при владі “Яблуко”. Не буде. Там прийдуть до влади люди набагато радикальніші.

Анатолій Матвієнко: Гаразд.

Антон Фінько: Ви розумієте, що ви... Як, наприклад, у 17-му році російські ліберали торували шлях більшовикам, так сьогодні вони торують шлях російським націоналістам. Розумієте, що ви разом з вашим колегою, паном Андрієм, сприяєте приходу до влади в Росії радикально-націоналістичних елементів? Ви розумієте, що російська громадська думка є набагато більш імперськи налаштована, ніж нинішній прояв?

Анатолій Матвієнко: Дякую. Ви засуджуєте Шрьодера, а мене штовхаєте стати на його позицію із кон’юнктурних міркувань.

Антон Фінько: Ну якби наша влада була вся як пан Шрьодер, це було б, напевно, непогано.

Анатолій Матвієнко: Секундочку. Ви запитували – я відповідаю. З кон’юнктурних міркувань торгувати – будемо торгувати. Я хочу вам сказати, що світом правлять інтереси, і ви це чудово знаєте. І коли ми говоримо до демократичної Європи...

Андрій Куликов, ведучий: А не моралі?

Анатолій Матвієнко: Секундочку. Говоримо до демократичної Європи: “Ну що ви маєте з Путіним?” – коли він ще був президентом. І його похід на другий президентський термін і його перебування дальше при владі... Вони кажуть: “Ми будемо працювати з усіма, в кого є високий рівень довіри їхнього населення”. І це їх прагматизм. Я не кажу зараз нічого з точки зору, як би я себе вів, якби я був президентом України. Я зараз говорю конкретно за те, що Росія – це авторитарний режим організації влади, і це мені не подобається як демократу. Тепер перед нам зараз стоїть серйозна проблема, в яку Україна попаде. Перед Путіним дві можливі альтернативи: посилити авторитаризм і стати диктаторським режимом або стати демократичним. Ви вірите, що Путін піде демократичним шляхом? Я не вірю. Я не вірю. І тому для України ця перспектива посилення авторитаризму є дуже небезпечною. Ми сьогодні страждаємо від того, що Україну мають ні за що. І саме в силу того, що створюється... Для того, щоб тримати стабільною Росію, внутрішню напругу потрібно збалансувати зовнішньою напругою. І якщо ви подивитеся на геополітику, то кращого партнера для створення такої напруги, ніж Україна, немає. Ми стаємо жертвою того, до чого ви так мене агітуєте. Я є українцем, і для мене інтерес України є пріоритетний. І я хочу з цього виходити, коли я говорю про той чи інший режим наших сусідів».

Експерти «Телекритики» не побачили з боку опозиції гідної системної відповіді владі на цю операцію з обробки свідомості глядачів. Хоча варто відзначити окрему спробу Ірини Геращенко показати, як українська і російська влада намагаються використовувати одні й ті ж прийоми авторитарного управління: замовчування правди і перехід до змішаної системи виборів.

В обох випадках захищав владу і намагався нейтралізувати критику Ірини Геращенко нібито незалежний спікер, керівник «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко під виглядом наведення контраргументів. Такий собі приклад «напівдебатів» і «фальшивого нейтралітету» :

«Шустер Live», 09.12.2011, цитовано за стенограмою «Сегодня»:

«Ірина Геращенко, народний депутат, “Наша Україна”: Далі наступна історія. Наш Президент на другий день, коли весь світ дає критичні зауваження, відносно порушень в Росії, відносно того, що там були фальсифікації, Європейський союз – стратегічний партнер України, устами пані Ештон, робить критичну заяву – Президент Янукович, слава Богу, один раз привітав своїх політичних партнерів з перемогою. Не два рази, як то Путін зробив 2004 року. Але мені здається, що це жахливо, що сьогодні жоден український політик першого ешелону не сказав жодного слова відносно того, як ми ставимося до ситуації в Росії, що ми думаємо про людей, які вийшли. Доречи там постраждав один український журналіст під час зйомок цього процесу. І тут сидить мій шановний колега, якого я надзвичайно люблю і шаную, “Інтерфакс-України” він представляє, ключову українську агенцію. Але я от хочу запитати – чому українські журналісти продовжують оцю містечкову традицію, що наша хата з краю. І ми не задали жодного питання жодному політику, журналісти, – що ви думаєте з цього приводу? Я хочу сказати, що мені здається, що це неправильно.

Олександр Мартиненко: Можно ответить на вопрос?

Ірина Геращенко: Да.

Олександр Мартиненко: Потому что вопрос… Действительно, у нас сейчас своих очень много проблем – это раз. Во-вторых, Россия, конечно, для Украины очень важная страна.

Ірина Геращенко: Надзвичайно.

Олександр Мартиненко: На самом деле, на сегодня там еще ничего не произошло. Там этот процесс только начинается.

Ірина Геращенко: Фальсифікація виборів – це нічого не відбулося?

Олександр Мартиненко: Дело в том, что фальсификация выборов в России, вот на сегодня людям, которые находятся в Украине, на самом деле неизвестно. Мы это видим сейчас, вот каждый день, мы получаем информацию. В день выборов никто не мог сказать точно – сфальсифицированы или нет?

Ірина Геращенко: Ну, вже тиждень, вже тиждень.

Олександр Мартиненко: Все правильно.

Ірина Геращенко: Жодного питання ні в кого немає. Політики мовчать, бо вони бояться, щоб Росія не підняла ціни на газ, щоб вона когось там не розлюбила. Росія все одно не полюбить українських політиків.

Савік Шустер, ведучий: Вы считаете, Ирина, что если вдруг Жвания сейчас кажет что-нибудь критично, поднимут цену на газ?

Ірина Геращенко: Ні. Ви знаєте, що я думаю? Я думаю, що якщо Жванія, хто завгодно скаже, що він обожнює Росію – ціна на газ не знизиться. Ось же в чому питання. Більше того, російська Держдума на чих в Україні, чи то, реагує отакими широкими заявами. То їм наш Голодомор не подобається, то вони говорять тут про нас на російську мову, то Львів не подобається, то перемога не подобається. Ми завжди мовчимо. Я хочу сказати, що ми з колегами з двох фракцій, «Наша Україна – Народна Самооборона» і з «БЮТ», зареєстрували таку постанову про заяву Верховної ради України про те, що ми любимо Росію. І це правда. Щоб вона була демократичною, багатою, щоб в неї був той Президент, кого вони виберуть. Путін – так Путін, але нехай, демократично це буде. Але ще Верховна рад України має розглянути те, що там відбувається і сказати, що Росія і Україна, тому що в нас схожі речі відбуваються, мають відповідати тим стандартам, які ми взяли на себе, як члени, наприклад Ради Європи. І звернутись до оцієї аудиторії. Це класне відео, що ви показали, Савік, будь ласка, покажіть його через 10 місяців, тому що кожна молода людина, якої пообіцяють 100 гривень за оці каруселі, качели, печенье, має знати, що за це може бути кримінальна відповідальність. Я хочу звернутися до дорослих людей. Тільки ми з вами самі зможемо зробити, щоб не було фальсифікацій. З мобільними телефонами приходити на дільниці, дивитися – чи немає там порушень виборів. Тому що насправді, тільки ми можемо зупинити фальсифікації. Ось це хороший приклад….

… Ірина Геращенко: Можна, паралель одну з Україною так само провести? От для мене ще було дуже цікаво послухати першу прес-конференцію Путіна і Медведєва після виборів? І що вони сказали. Вони вийшли начебто як переможці. Але ця розгубленість, вона дуже чітко в них просліджувалась. І що вони сказали, що буде через 5 років? Через 5 років в Росії буде новий Закон «Про виборах», це буде змішаний Закон. Тому що Путін і Медведєв зрозуміли, що вже через 5 років вони навіть 46% за “Единую Россию” не проведуть за списками. І вони вводять 50% – мажоритарна система, щоб цих нужных людей от “Единой России” завести і 50% буде за списками. То, що вже зараз відбулося в Україні. В нас про це говорять, що це найдемократичніший Закон. У мене так само запитання – так це Путін і Медведєв хочуть такий демократичний Закон там провести? То, може давайте, Верховна рада нехай наш Закон їм надішле, як гуманітарну допомогу. Хай беруть тоді через 5 років. Чи все-таки ми маємо чесно говорити, що це трошки інша технологія. І що ця технологія через 10 місяців може призвести до фальсифікацій. Тому ще раз хочу звернутися до всіх громадян України. Дійсно, тільки від громадянської позиції буде залежати – якими будуть ці вибори через 10 місяців у нас.

Савік Шустер: Максим, спасибо. Я просто хочу. Я с Максимом уже попрощаюсь.

Максим Віторган: Спасибо вам.

Савік Шустер: И надеюсь, все, как Вы желаете, будет завтра.

Максим Віторган: Спасибо.

Савік Шустер: Илья Васюнин. Илья Васюнин все это время нас слышал. Да? Не видел, но слышал. Илья, перед тем, как с вами попрощаться, вот Вы слышали все. Да, Илья пошел на Болотную площадь.

Олександр Мартиненко: На митинг пошел.

Ірина Геращенко: Занимать очередь, потому что…

Савік Шустер: Да.

Олександр Мартиненко: Знаете, я по поводу мажоритарных выборов. Как известно, это дело такое для власти. Слышно, да?

Савік Шустер: Да. Илья, Вы нас слышите?

Олександр Мартиненко: Появился.

Савік Шустер: Не похоже что-то.

Олександр Мартиненко: Да. Власть – вещь такая двоякая. Потому что, с одной стороны, казалось бы в мажоритарную область можно бросить сколько надо.

Ірина Геращенко: Провести как хочешь. Не бросить – сколько надо, а провести – как хочешь.

Олександр Мартиненко: А с другой стороны, не забывайте, что провести за кругом тоже может неизвестно. Потому что могут появится люди, не принадлежащие никому, независимые, с деньгами, и они могут выбрать любой… А что касается, кстати, аналогии с Украиной. Вот мне, знаете, интересная штука с голосованием, с графой “против всех”. Это то, что в нашем Законе появилось после российского. И вот, когда вышел Президент и сказал, Медведев, что что-то надо, что мы тут недоработали немножко. Потому что получается что? Когда была графа “против всех”, приходили люди и честно голосовали против всех. Их было 5-7%. Графу убрали. Народи пришел на выборы – графы “против всех” нет. И он подумал – а против кого я больше? Против власти или против оппозиции? И выяснил, что он больше все-таки против власти. И голосовали все за “Справедливую Россию”, за коммунистов, за ЛДПР и так далее. И у них сразу полезли голоса. Это кстати, очень интересный парадокс, который социологами отмеченный. И, кстати, то, что может сработать в следующем году в Украине. Потому что, если нет графы «против всех», то прежде всего голосуют против власти».

Ще одне, майже традиційне зауваження до ведучого «Свободи слова» Андрія Куликова. «Телекритика» насправді вдячна йому за те, що окремі експерти, які раніше були «незалежними», тепер титруються відповідно до їхнього реального місця роботи. Але добре це правило було б застосувати й до політиків. Зокрема, депутати Андрій Парубій та Анатолій Матвієнко справді є членами фракції «Наша Україна – Народна самоборона». Але й експертам, і ведучому добре відомо, що цієї фракції як політичної одиниці (подібно до фракції Партії регіонів, КПУ чи Блоку Литвина) давно не існує. Є низка груп, які переслідують різні і часто протилежні інтереси. Чому б тоді не уточнювати ці моменти? Зокрема, те, що Парубій є членом партії «Наша Україна», яку все ще очолює Віктор Ющенко, а Анатолій Матвієнко є співголовою нової політсили, яку він створив нещодавно з іншим нашоукраїнцем, Павлом Жебрівським? І йдеться не про рекламу чи антирекламу цих депутатів і партій, а про донесення до глядачів повної інформації, контексту, важливого для оцінки і розуміння того, що ці люди кажуть і які цілі переслідують. Сподіваємося, Андрій Куликов із розумінням поставиться до ще однієї дружньої поради.

***

Дії влади у складній ситуації в соціальній сфері наприкінці цього року нагадують минулорічні змагання у брехні та словесній еквілібристиці навколо Податкового кодексу. Проте нині все набагато гірше, адже пропагандистами влади виступають журналісти й ведучі ток-шоу.

Зокрема, в ефірі «Шустер live» сам ведучий виступив ретранслятором меседжів влади про «непосильність» наявних соціальних пільг для державного бюджету. При цьому Савік Шустер, не кліпнувши оком, заявив, що такого ніде в Європі немає:

«Савік Шустер: Я говорил вам в самом начале программы до того как мы обсуждали результаты российских выборов о том, что мы будем говорить о социальной ситуации в стране. Значит мы понимаем, что бюджет еще не принят на 2012 год и все хотятпонять сколько же там будет денег на социальные нужды. Но мы понимаем ситуацию в стране. Вот мы долго собирали с разных источников информацию и к чему мы примерно пришли, хотя это не обязательно 100% данные. Но это наши данные нашей редакции. Что сегодня общее количество льготников в Украине где-то 14 млн человек. Это огромное количество. Значит расходная часть бюджета на вот текущий год посоциальным статьям составляет примерно 50% всего бюджета. Да. Я не могу себе представить страну в Европе, которая может себе такое позволить. И что же делать с этой ситуацией. Более того, если мы возьмем структуру доходов граждан Украины, то мы получаем 42% составляет зарплата. Вслушайтесь 42% зарплата. 39% социальные выплаты. Это в принцип зарплаты и социальные выплаты это примерно 50 на 50. Но как мы говорили 50% бюджета. Ситуация конечно кричащая, надо находить меры, надо что-то делать».

Перевірити слова Шустера в режимі прямого ефіру неможливо. Знаючи про його італійське громадянство, присутні та глядачі схильні йому повірити на слово. Звідси, напевне, й мовчазна згода з тим, що таки справді є проблема з пільгами і пільговиками і що це «ненормально», бо в «нормальних» країнах такого немає.

Насправді ж Шустер уміло скористався прийомами безпідставного твердження і водночас посилання на авторитет («країни Європи»). Тому що достатньо зайти на офіційний сайт Організації економічного співробітництва і розвитку (див. тут) та обрати графу «у відсотках до загальних урядових витрат», щоби побачити, що навіть у США соціальні витрати і пільги становлять 44,3%. У Європі лише в Чехії (44,2%), Естонії, Греції та Угорщині, Нідерландах, Великобританії та Ірландії витрати на соціальні виплати і пільги становлять від 40% і 50% бюджетних витрат. Тоді як у решті країн вони становлять більше 50%: наприклад, у ФРН – 57,8%, у Норвегії – 50,6%.

Отже, з подачі ведучого було спотворено реальну картину й орієнтири державної соціальної політики. Це додало безпідставної легітимності всім подальшим словам віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка про необхідність ліквідовувати «непосильні» пільги.

Наприклад, Тігіпко жодним чином не пояснив і не обґрунтував своєї тези, чому 77% тих, хто отримує пільги, не можна назвати бідними. Таке нав’язування неочевидних даних також є спробою відволікти увагу від правди в конкретному питанні (у даному разі – пільг) та спотворити саме уявлення про поширеність бідності. Хоча достатньо переглянути свіжі соціологічні опитування, щоб побачити: більше половини громадян ледве мають гроші на харчування й одяг.

Таким чином, за допомогою подібних інформаційних операцій на ток-шоу і випусках новин влада намагається досягти так званого ефекту первинності – коли повідомляється й неодноразово повторюється як достовірна неперевірена, але вигідна владі інформація. Вона формує певне уявлення, яким починають користовуватися як звичайні глядачі, так і окремі представники опозиції у своїх судженнях, не піддаючи їх критиці чи сумніву.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.