Як і прогнозували експерти ТК наприкінці минулого року, влада, опинившись у скрутній політичній ситуації через непоступливість і тиск Росії в газовому питанні, намагалася врятувати обличчя за рахунок подальшого розкручування дискредитаційної кампанії про «провину Тимошенко у погіршенні економічних умов для України внаслідок ухвалення газових контрактів».

На додаток владі довелося шукати шляхів відвертання уваги громадян від помилкових кроків, зроблених усередині країни для пришвидшення цих переговорів. Зокрема, 20 січня у російських «Ведомостях», а згодом в «Українській правді» оприлюднили проект нової міждержавної угоди щодо розширення співпраці в газовій сфері із супровідним листом голови «Газпрому» Міллера на ім’я Путіна, в якому вказувалося, що «проект підготовлений спільно з українською стороною». Ця угода при детальному прочитанні і порівнянні містить не менше, якщо не більше несприятливих для України положень, аніж «розрекламовані» Парією регіонів «злочинні контракти» Тимошенко.

Ситуацію для влади ускладнила невчасна і непогоджена заява прем’єр-міністра Азарова про те, що «газові переговори з Росією вийшли на фінішну пряму». Адже в контексті оприлюднення проекту угоди слова Азарова могло бути інтерпретовано як згоду України на черговий «кабальний договір» для України.

Головне завдання влади – не допустити потрапляння в ефір головних політичних ток-шоу незручної інформації:

1. Правди про узгоджений з Кремлем, але відкинутий практично в останній момент проект вирішення газового питання.
2. Інформації чи негативних інтерпретацій внесення, а потім відкликання з парламенту законопроекту, який дозволяв передачу української ГТС із державного управління і контролю в оренду чи концесію з участю недержавного чи іноземного капіталу.

В «позитиві», тобто на підтримку своєї непрозорої політики в газовому питанні, Банкова зробила ставку на такі меседжі:

1. Збереження української ГТС вимагає участі російської сторони як «вічного постачальника», оскільки в іншому разі ГТС втратить свою цінність.
2. Україна витримає тиск Росії і змусить її до компромісу, оскільки починає активні дії для диверсифікації постачання і споживання енергоносіїв.

У принципі, нічого нового політтехнологи Банкової після новорічних свят глядачам не запропонували. Ба більше, головними спікерами в цій проблематиці виступали все ті ж «профільні головомовці»: міністр ПЕК Юрій Бойко, екс-речник Бойка і провідний працівник Мінпаливенерго Костянтин Бородін та депутат Інна Богословська. Перші двоє, як то кажуть, «давно в темі» і є фахівцями в нафтогазовій проблематиці, тому політикам чи журналістам-неспеціалістам важко опонувати їм чи зловити їх на приховуванні важливої інформації в режимі прямого ефіру. Богословську з притаманним їй стилем навішування ярликів і безапеляційним виголошенням безпідставних тверджень просто використовували як таран для обструкції опонентів і примітивізації самого ходу дискусії задля підміни теми газових переговорів суперечками на тему «злочинів Тимошенко».

Отже, чергова хвиля пропаганди почалася 16 січня в першому в 2012 р. випуску «Свободи слова на ICTV».

Взагалі, перші післяноворічні ефіри (окрім «РесПубліки») показали нікчемність спроб ведучих представити реальний політичний спектр через запрошення представників різних політичних сил (зокрема, комуністів чи різних представників НУНС). Адже справжній поділ відбувається не за партійним критерієм, а за підтримкою чи не підтримкою дій влади. За таким же критерієм варто було б розрізняти й експертів, не підміняючи їхню лояльність належністю до різних формально незалежних недержавних організацій чи аналітичних центрів.

Це важко, це може бути суб’єктивно, але це більше відповідає задекларованим ведучими ток-шоу (в першу чергу це стосується Куликова й Шустера) принципам рівності можливостей та адекватному інформуванню глядачів. Інша справа, що це суперечить намірам влади. Але, можливо, тоді варто чесно відмовитися від деяких декларованих фальшивих принципів?

Тому експерти ТК не можуть обійти увагою підбір редакцією і ведучим шоу експертів у студії. Зокрема, привертає увагу той факт, що троє запрошених експертів (Кость Бондаренко, Галина Акімова, Дмитро Джангіров), по суті, ретранслювали офіційну позицію Партії регіонів. При цьому глядачі так і не дізналися, що Джангіров разом із В’ячеславом Піховшеком є учасниками президентського пулу журналістів, що Галина Акімова працює в інтернет-виданні депутата-регіонала, відомого своїми проросійськими поглядами Андрія Деркача, і що Кость Бондаренко, судячи зі змісту публікацій на сайті його Інституту української політики, явно заангажований Банковою.

В такому разі чи не чесніше перед аудиторією програми (якщо, звісно, таким питанням редакція «Свободи» ще переймається) просто запрошувати однакову кількість політиків чи штабних експертів від влади та опозиції для змагання у словесній еквілібристиці?

ICTV, «Свобода слова», 16.01.2012

«Андрій Куликов: Доброго вечора. У прямому ефірі «Свобода слова» і я, Андрій Куликов. У новому році газове протистояння між Києвом і Москвою поглибилося. Україна хоче європейської ціни на газ, і має наміри зменшити обсяги закупівлі газу. Росія прагне української газотранспортної системи, і не передбачає у консорціумі європейських партнерів. Скільки коштує енергетична незалежність сьогодні? Експертів «Свободи слова» запитуємо, чи є сьогодні українська ГТС чинником захисту енергетичної незалежності України? Відповіді в режимі бліцу. Юрій КОРОЛЬЧУК, інститут енергетичних досліджень.

Юрій Корольчук, інститут енергетичних досліджень: Доброго дня! Доброго вечора. Українська ГТС вона безцінна по своїй суті. Носить величезне значення стратегічне для України. Але саме через те, щоб реалізувати цю енергетичну незалежність, потрібно все таки її реально оцінювати, продавати її частину. І як мінімум, її ціна має складати 100 млрд доларів.

Андрій Куликов: Дмитро Джангіров, журналіст.

Дмитро Джангіров, журналіст: Так, українська ГТС є єдиним і основним чинником енергетичної незалежності. Друге – цей чинник, значення цього чинника катастрофічно падає з часом. І десь до 2015 року може впасти майже до нуля. І нам треба дійсно визначити ціну цього нашого ресурсу. І якщо ми будемо оперувати цифрами у сотні мільярдів, визначити ціну цього нашого ресурсу. І якщо ми будемо оперувати цифрами сотнями мільярдів, ми залишимося з сотнями тон металолому.

Андрій Куликов: Олексій Лещенко, Інститут Горшеніна.

Олексій Лещенко, інститут Горшеніна: Угрозу энергетической безопасности Украины представляет тенизация этой сферы, энергетическая неэффективность, и экономическая несостоятельность субъектов этой сферы. А ГТС играет важную, но не основную роль в обеспечении энергетической независимости Украины.

Андрій Куликов: Кость Бондаренко, Інститут української політики.

Кость Бондаренко, Інститут української політики: ГТС є важливим чинником національної системи енергетичної безпеки, але з кожним роком її роль може зменшуватися. І я боюся, щоб за кілька років долю.. щоб ГТС не повторила долю “Укртелекому”.

Андрій Куликов: Валерій боровик, альянс “Нова енергія України”.

Валерій Боровик, альянс “Нова енергія України”: Українська газотранспортна система являється важливим чинником енергетичної і економічної безпеки України, але дивлячись, як її використовувати. Якщо її використовувати в державних, національних цілях, то це досить суттєвий чинник. Якщо її використовувати в приватних інтересах, в корпоративних, в інтересах сім’ї правлячої, то невірне використання і це буде чинник енергетичної нестабільності і економічної нестабільності України.

Андрій Куликов: Галина Акімова, інтернет-видання “Київський телеграф”.

Галина Акімова, інтернет-видання “Київський телеграф”: Газотранспортная система Украины сама по себе зависима. Она зависима от российского газа. Если в ней не будет газа, то в принципе, это будет просто труба.

Андрій Куликов: Борис Кушнірук, економіст.

Борис Кушнірук, економіст: Українська ГТС насправді надзвичайно важлива не тільки для енергетичної безпеки України, але і Європи. Бо одне з ключових елементів цієї системи є газосховища, величезні газосховища на заході України. І тому всі розмови про те, що українська ГТС не ціниться, вона зникне, в ній не буде потреби, – це ілюзія. Україна має 32 млрд кубів газу, які можуть зберігатися на заході України і фактично на сході Європи. Тому європейські споживачі безперечно українська ГТС є важливою складовою енергетичної безпеки. І вона і буде такою попри все.

Андрій Куликов: Володимир Саприкін, експерт з питань енергетики.

Володимир Саприкін, експерт з питань енергетики: Я вважаю, що збереження за Україною контролю над роботою ГТС є чинником енергетичної безпеки. Країни Центральної та Східної Європи продавали західним компаніям частину або всю свою ГТС. І наприклад, Болгарія, вона зберігала за собою контроль. Отже, ми находимося в дещо інших умовах, і важливо зберігати контроль якщо будуть якісь процеси, чи то оренди, чи то приватизації. Контроль має бути залишений за Україною».

Порівняння складу промовців на «Свободі слова» ICTV та Першому національному в шоу Шустера, тобто Богословської та Бородіна, як «ударного загону партії» ставить велике питання про те, чи взагалі є відмінність між інформаційною політикою на недержавному і державному телеканалах.

Хоча ні, відмінність усе-таки була в тому, що Шустеру було важче, ніж Куликову, балансувати між бажанням врятувати обличчя «об’єктивного журналіста» та відпрацювати програму, спущену згори, бо на Куликова не тиснули обставини, які виникли 20 січня. І Куликову не довелося ламати формат програми (як це вже було одного разу із фальшивим інформприводом для Ірини Акімової, докази можна знайти тут) заради представлення позиції РНБОУ й організації виступу секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової.

Найбільше в цьому монотонному діалозі вразило використання повторень та шаблонів, що так не схоже на попередні виступи Богатирьової на таких ток-шоу. Зокрема, секретар РНБОУ тричі говорила про «довгострокові рішення, які мають стратегічний характер», так і не навівши жодних доказів чи деталей, чому ці рішення такі стратегічні. Натомість відбулася підміна понять, коли замість останніх рішень РНБОУ вона озвучила серпневі доручення президента. Після цього було навідне запитання від Шустера у вигляді репліки, що українці буцімто не відчувають впливу газової ціни на свій добробут, після чого Богатирьова використала безпідставне твердження про те, що в разі збереження ціни на газ Україну чекають «потрясіння», які лихоманять Європу, ніби в країні загострення проблеми безробіття і падіння соціальних стандартів відбувалося внаслідок підвищення цін на газ. Навіть офіційна статистика не підтвердить слів Богатирьової, але поставити під сумнів її слова жодному представнику опозиції в студії не вдалося.

«Савік Шустер: Доброго вечора. Прямий ефір – це свобода, а мы самая свободная передача в Украине на Первом национальном и телеканале “Эра”. Сегодня состоялось заседание совета Национальной безопасности и обороны, на котором секретарь Раиса Богатырева заявила, что газовые контракты с Россией представляют угрозу национальной безопасности Украины, то есть независимости. И я сразу приглашаю в студию, это наша первая тема сегодняшней, нынешней недели Раису Богатыреву. Наша аудитория сегодня: рожденные в Украине, как обычно, слева от меня и участники фондового рынка, то есть люди, что называется образованные, ну, продвинутые, это люди, которые осуществляют свою деятельность на рынке ценных бумаг. Я объясняю, не все понимают, что такое участники фондового рынка, это люди, которые покупают, продают ценные бумаги и обслуживают и осуществляют по ним расчеты. Так вот, они будут оценивать то, что будет происходить в этой студии. И мы им задали вопрос до программы, до, они даже не знали, что вы придете, угрожает ли цена на газ независимости Украины. И такой мы получили ответ от молодых ребят, рожденных после 24 августа 91 года, 44% считают, что да, есть такой риск, есть такая угроза, почти половина, а что касается участников фондового рынка – 36, то есть немножко меньше, но все равно большое количество людей считают, что есть эта угроза. Она реальная?

Раїса Богатирьова, Секретар Ради національної безпеки і оборони: Безсумнівно ця загроза існує і якщо є можливість висловити свою позицію і те, що говорилося сьогодні на засіданні Ради нацбезпеки, я буду вам вдячна. Сьогодні відбулося засідання і питання, які розглядалися на ньому, були пов’язанні з питаннями енергетичної безпеки України. Проводив засідання Президент країни Віктор Янукович. І питання стояло принципове. Звісно, що підвищення ціни на енергоносії і на головний енергоносій для української промисловості – газ, це є сьогодні реальним гальмом для проведення всіх економічних реформ, а реальною загрозою є для розвитку сталого економіки країни. І без сумніву особливо ситуація погіршилися після того, як в 2009 році був підписаний контракт, за якою Україна отримала найвищу ціну в Європі і сьогодні Україна мусить сплачувати 516 доларів за тисячу кубічних метрів газу. Тому на засіданні Ради нацбезпеки було констатовано, що ситуація, яка пов’язана з такою високою ціною в економіці і в енергетиці країни, є тією реальною загрозою для національної безпеки, яка вимагає сьогодні прийняття довгострокових стратегічних рішень, на відміну від тих рішень, які, як правило, приймаються короткострокові и мають такий проміжний і характер тактичних дій країни. І тому саме на цьому засіданні були прийняті довгострокові рішення, які мають стратегічний характер. Цілком зрозуміло, що ми багато років говоримо про те, що Україна має дуже енергомістку свою промисловість, і ця промисловість залежить постійно від ціни на основний енергоносій, на газ. Висока ціна на енергоносії, неспроможність наших підприємств цю ціну постійно сплачувати у динаміці постійного підвищення є фактично сьогодні такою загрозою, яка унеможливлює подальшій розвиток виробництва на Україні. Це без сумніву така ціна лягає великим тягарем на український бюджет і це веде до того, що соціальні виплати, які закладені в бюджет, мусять постійно зменшуватися і держава не змозі нарощувати соціальні програми і соціальні виплати. Ми сьогодні чуємо, що люди незадоволені тим, що постійно говориться про підвищення тарифів на комунальні послуги, люди незадоволені тим, що не підвищуються їх здобутки і не підвищуються їх доходи і завжди питання енергетики закінчувалося тим, що були плани і не можна було розірвати кола такого, по якому ми ходили і ми йшли постійно за тим, щоб говорити про зниження ціни на газ для України, ці перемовини завжди тривали із російською федерацією. Хочу нагадати, що одним із стрижнів економічної реформи, про яку говорив і говорить президент, і втілювати починає уряд, є модернізація економічного сектору. Це наріжний камінь реформ в Україні.. президент ще в серпні 11-го року дав доручення відповідно до якого повинні розробитися програми енергозбереження, збільшення видобутку власного вугілля, інших енергоносіїв. Збільшення видобутку не тільки енергоносіїв, але створення нових виробництв і головний напрям мусить бути спрямований на диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв. Саме тому сьогодні на засіданні ради національної безпеки і оборони ми розглядали весь комплекс питань, які пов’язані з виконанням цього доручення президента і всіх заходів, які мусять бути направлені на розвиток енергетичного сектору України. Тому ми розглядаємо, що саме ці завдання ляжуть в основу того, що ми не тільки посилимо свою енергетичну безпеку, а це буде підставою для розвитку економіки України, модернізації економіки України, створення нових робочих місць, підсилення доходів і підвищення доходів до бюджету, а значить збільшення соціальних витрат для всіх соціальних програм для населення, соціальної підтримки населення, збільшення зарплат, збільшення пенсії. І без сумніву газ, який ми в більшої кількості будемо добувати із власних джерел буде направлений тільки для населення і тільки для комунальних наших підприємств. Це принципове важливо і оскільки раніше говорили про тактичні завдання, то саме таким рішенням і такими заходами ми вирішуємо стратегічне завдання. Ми фактично унеможливлюємо той тиск постійний ціновий, якій здійснюється на Україні протягом останніх років. І особливо, я вже наголосила, коли був підписаний невигідний для України в 2009 році газовий контракт.

Савік Шустер: А вы сегодня сказали, что вот этот газовый контракт 2009 года, в принципе, вытягивает деньги из кармана каждого украинца.

Раїса Богатирьова: Абсолютно точно.

Савік Шустер: А вот мы задали вопрос нашей аудитории – ухудшилась ли ваша жизнь из-за газового контракта 2009 года и на удивление 32% сказали – да, 68 – нет, рожденных в Украине, и ровно также ответили участники фондового рынка Украины, то есть люди не связывают, что у них может быть меньше денег с тем контрактом 2009 года.

Раїса Богатирьова: Я переконана, що сьогодні, коли ми говоримо, що реально загрожує і якщо ми не вирішимо питання ціни на газ, це і рецесію в економіці, це і реальним збільшенням безробіття, це все, що спостерігається сьогодні в Європі. Україна мусить себе боронити і саме для того, щоб такого не відбувалося і для того, щоб збільшилися сьогодні доходи громадян, в тому числі і студентства до речі, яке не має високих доходів, і мусить спиратися тільки на своїх батьків. Саме для того сьогодні ведуться перемовини з Росією. Україна прийняла рішення проводити далі перемовини з Росією. Займемо ми конструктивну позицію, переговорний процес буде відповідати вимогам стратегічного партнерства, і про ціну на газ, про обсяги газу і про формат співробітництва ми будемо говорити, базуючись на нашому стратегічному партнерстві. Тому, я думаю, така оцінка говорить про те, що заходи, які вживає держава і український уряд, влада українська, якраз вони і унеможливлюють дуже критичний розвиток ситуації. І сьогоднішнє засідання дуже вчасно було, воно зрозуміло дає перспективу вирішення питань для економіки, енергетики України і для соціального розвитку, сталого розвитку, підвищення соціальних стандартів. Ну, буквально середньострокові і довгострокові перспективи.

Савік Шустер: Спасибо. Раиса Богатырева, секретарь Совета национальной безопасности и обороны. И после рекламной паузы в этой студии уже много участников и продолжаем обсуждать главные события этой недели».

На завершення доречно проаналізувати ще один сюжет в іншому ток-шоу – «Великій політиці» від 23 січня, присвячений сім’ї Тимошенко. Нагадаємо, що 6 січня уряд Чехії вирішив надати притулок чоловіку екс-прем’єрки Олександру Тимошенку. З того моменту зусилля всіх лояльних до влади телеканалів було спрямовано на тиражування меседжу про відсутність політики у рішенні Чехії та про корисливі «бізнесові» мотиви вчинку чоловіка Юлії Тимошенко.

Лише 23 січня в ефір вийшов вишуканий маніпулятивний матеріал, зроблений з метою подальшої дискредитації екс-прем’єрки та її чоловіка.

Одразу перейдімо до пояснень:

1. Журналістка (Кіра Толстякова) безпідставно і точно за лекалами Богословської повторює підміну понять: а саме те, що притулок Чехія надавала не на основі Міжнародної конвенції про права біженців ООН (1951), а Європейської конвенції про захист прав людини і оцінки внутрішнього становища в Україні.
2. Відверта брехня про те, що Чехія надала не «політичний притулок», оскільки чеські урядовці прямо говорили про політичні мотиви ухваленого рішення. Для цього використано прийом підміни понять «політичний притулок» і «надання притулку для біженців».
3. Брехня про те, що в Чехії взагалі дуже легко отримати притулок, тоді як європейська статистика свідчить, що реальність цілком протилежна. Чехія в більшості випадків відмовляє тим, хто прагне отримати притулок (25 позитивних рішень проти 390 негативних). І цю статистку легко знайти, якщо прагнути дізнатися правду.
4. Фальшива аналогія між діячами, які переховуються в Європі в 2010–2011 рр. із чиновниками, лояльними до Кучми, які виїхали в Росію в 2005 р. Як відомо, Бакай і Боделан не просили притулку, а практично одразу оформили громадянство іншої держави, не претендуючи на політичну роль в Україні.
5. Висмикування слів Тимошенко з контексту для демонстрації того, що якби вона не сіла за ґрати і перемогла на виборах, то запроторила б туди своїх політичних опонентів.

«Євгеній Кисельов: Впрочем, тема политэмиграции, она вновь оказалась в центре внимания и украинского общества в связи с тем, что недавно стало известно о том, что муж экс-премьера Юлии Тимошенко попросил политического убежища в Чехии. И оно ему было предоставлено. Вот тема политической эмиграции, политического убежища, в нашем следующем материале Кири Толстяковой.

Репортаж: Кіра Толстякова: Дружину перевели у колонію, а чоловік подався за кордон.

Синхрон: Олександр Тимошенко, в інтерв’ю “Радіо Свобода”, 10 січня 2012 року: “Начали преследовать меня и других членов семьи. Я не хочу предоставлять дополнительные рычаги для оказания давления на лидера оппозиции. Для меня получение международной защиты – единственный способ достичь этой цели”.

Репортаж: Кіра Толстякова: Міжнародний захист не забарився. Питання вирішилося швидко.

Синхрон: Юрій Одарченко, фракція БЮТ – “Батьківщина”: “В Європі судові процеси, які відбуваються в країні, однозначно оцінюють, як процеси, які нічого не мають спільного з судочинством. Це просто політичні розправи і вони розуміють, що цим людям потрібна термінова допомога”.

Репортаж: Кіра Толстякова: Швидкість рішення образила українську владу. Це ж бо порушення міжнародної конвенції – пояснює Інна Богословська. За правилами, кандидат на статус біженця, за ради нього мав би пожити в країні тривалий час. Відкидають регіонали і таку підставу для притулку, як незаконне переслідування. Твердять, що до діяльності Олександра Тимошенко розслідування тривало за різних політичних режимів.

Синхрон: Інна Богословська, фракція Партія регіонів: “Мы на лицо сейчас имеем какой-то договор скрытый, либо политический, либо финансовый, что тоже не исключено, потому что коррупция присутствует во всем мире, не только в Украине, согласно которого Тимошенко резко получил статус беженца, не имея очевидных оснований. И если юристы проанализируют конвенцию 51-го года, то мы увидим, что и по этой конвенции, он оснований для получения статуса беженца не имеет”.

Репортаж: Кіра Толстякова: Не сподобалася критикам і підхоплена ЗМІ формулювання “політичний притулок”. В класичному розумінні, для чоловіка екс-прем’єра, він таким не є, підкреслюють Юристи. Адже Олександр Тимошенко не займається політикою, він бізнесмен. Цікаво, що чеська влада повністю згодна і слово «політичний», стосовно цього українця, вона теж відкидає.

Синхрон: Ярослав Пешек, публіцист, підприємець, Чехія: “Он спокойно мог бы, и может работать, предпринимать c украинским паспортом, ездить по Европе, имея долгосрочную визу шенгенскую. Поэтому это решимая проблема. Другое дело, чтоб кроме того, получил еще и статус беженца. А это уже показывают на такой, высший уровень защищенности. А там информации практически в массмедиа чешских нет, как их и нет в украинских массмедиа. Конкретно, какая опасность была”.

Синхрон: Едуард Багіров, правозахисник: “Имея родственные отношения с политиком, то можно говорить, что это некий элемент политического убежища. Но на самом деле, он беженец. Он убежал со своей страны и получил статус беженца в другой стране на основании Конвенции о правах человека”.

Репортаж: Кіра Толстякова: Політичним, чи просто біженцем, у будь-якому випадку, якщо дотримуватися літери закону, стати ним у країнах Європи, не так-то просто. Щоб звернення іноземця щодо притулку не виглядало голослівним, він має надати докази переслідувань та утисків на батьківщині. Влада ж країна, в якій громадянин шукає притулок, розглядає папери в різні строки та зазвичай, не менше півроку, пригадує Олександр Саган, який у 2008-9 роках вирішував – кому з іноземців надавати статус біженця в Україні, а кому ні. Доречи, сама Україна для іноземних біженців зовсім не рай – у нас їх зустрічають кримінальними справами.

Синхрон: Олександр Саган, екс-голова Держкомрелігій: “Як правило, дуже часто, відкривається кримінальна справа проти цієї людини і людина звертається, наприклад в українську службу, яка за взаємними законами вимушена видати цього біженця назад в цю країну. Фактично, дуже часто, ці люди навіть не встигають на отримання статусу біженця”.

Репортаж: Кіра Толстякова: Інша справа – Європа, та особливо Чехія.

Синхрон: Едуард Багіров, правозахисник: “Это связано с либеральной политикой правительства в отношении кандидатов в беженцев. Возможно, отношение какое-то, да, к ситуации, которая у нас внутри государства, внутри политики, да. Не знаю. Ну, в данном случае, в Чехии можно получить статус беженца без этих временных проверок, дополнительных проблем. Т.е. можно ускорить процедуру получения статуса беженца. Ну, если б я хотел поехать, я поехал бы в Чехию”.

Репортаж: Кіра Толстякова: І так було за всіх часів. В 20-30-ті роки до країни західного типу зі слов’янським характером іммігрували тисячі українців.

Ярослав Пешек, публіцист, підприємець, Чехія: Но куда? В Польшу 20-30-х годов? Или что, в Советский Союз? Или в Германию, там, фашистскую потом? Ну, поэтому выходило с этого Чехословакия 20-30-го года как практически единственная в центральной Европе, кроме Швейцарии, страна демократического направления. Поэтому они там находили убежища. Не только украинцы, а, например, поэтесса Мария Цветаева.

Репортаж: Рік тому хвилю найновішої міграції у Чехію започаткував Богдан Данилишин. Пізніше МЗС України видворило з країни чеських дипломатів за підозру у шпигунстві. Чехія це розцінила однозначно – як помсту за Данилишина. Та подібні епізоди – не просто погіршення стосунків з однією країною, вважають політологи. І нагадують – це погіршення стосунків із частиною європейського співтовариства.

Синхрон: Віктор Небоженко, політолог: “После срыва наших отношений с Евросоюзом 19 декабря, конечно же, Европа ищет способы давления и способы их, скажем так, наказания официального Киева. И принятия людей из Украины даже в ущерб каким-то отношений межстрановым – это один из вариантов, один из вариантов, если хотите, холодной войны между Европой и Киевом”.

Репортаж: Екс-міністр економіки Богдан Данилишин в Чехії, екс-голова Держкомрезерву Михайло Поживанов в Австрії, екс-голова управління економіки Київдержадміністрації Марина Погибко в Британії. Віднедавна ще й екс-губернатор Харківщини Арсен Аваков – невідомо де за кордоном, після того як прокуратура зацікавилася нібито його підписами під відчуженням земель. Щоправда політичними емігрантами вони називають себе самі. Для держави такі біженці – фігуранти різного роду кримінальних справ і мало що не злочинці. Із політичними емігрантами так завжди. Згадати хоча б попередню хвилю політиків-біженців. Після Помаранчевої революції в Росію подався цілий клан високопосадовців: екс-голова Управління держсправами Ігор Бакай, екс-заступник голови СБУ Володимир Сацюк, колишній Одеський мер Руслан Боделан та колишній голова МВС Микола Білоконь. Вони теж казали – їдуть за захистом від свавілля. Нова влада на батьківщині казала: «Ні. Біжать від правосуддя». Та у більшості випадків набрати такого ж статусу в еміграції як на батьківщині нікому не вдається. Чужина є чужина.

Синхрон: Віктор Небоженко, політолог: “Быть оппозиционером там очень тоже тяжело, то есть надо какой-то талант иметь, нужно какую-то определенную харизму, ну, и быть каким-то опытным. А когда бывший бизнесмен становится оппозиционером, то, на самом деле, трудно рассчитывать, что у него получатся быстро какие-то результаты”.

Репортаж: Хоч називають себе політичними, політичний запал демонструють із-за кордону не всі емігранти. Хіба що чоловік Тимошенко взявся за реєстрацію закордонної партії “Батьківщина”. Та ще підприємець Денис Олійников із Хорватії намагається очолити громадський рух. У політичну еміграцію він подався навіть не займаючи відповідних посад, після того, як надрукував на батьківщині тираж футболок зі скандальним антипрезидентським написом. Це його версія. За правоохоронною ж підприємець втік від відповідальності за підробку сувенірної продукції до Євро-2012.

Синхрон: Денис Олійников, підприємець: “Я и мои единомышленники объединяемся в гражданскую инициативу “Не бойся”. Мы отправляемся в тур по Украине с футболками “Спасибо жителям Донбасса…”. В течение месяца объедем каждый областной центр страны”.

Репортаж: Один із найвідоміших політемігрантів, він же – один із найуспішніших. Володимир Ленін, хоч і прожив за межами Російської Імперії роки, зміг вчасно і переможно повернутися, щоб очолити нову державу.

Юрій Одарченко, фракція БЮТ – “Батьківщина”: Він взагалі не збирався будувати соціалізм. Він тут казав про буржуазну революцію. Він просто, приїхавши сюди, відчув, що склались певні наміри населення і просто осідлали оцю хвилю, яка була.

Репортаж: Тож, ленінський шлях, як взагалі будь-яке везіння, о політ еміграції скоріше виключення. Борис Березовський за єльцинських часів, сірий кардинал російської політики не був у путінській Росії вже 10 років. Чергову надію, щодо повернення, покладає на весняні вибори Президента. У тім, не повернутися у політичних емігрантів більше шансів, ніж повернутися. Можливо, саме тому, лідери “Батьківщини” не скористалися змогою залишитися за кордоном.

Юрій Одарченко: Вчинок Тимошенко – це вчинок. Вона залишилася з народом, вона має відповідальність перед людьми за їх майбутнє, тому що вона казала, що я, як Президент, як політик, буду будувати ваше майбутнє. Тут заховатись десь, ну це, це, знаєте. От Наполеон, він завжди був спереду своїх військ.

Репортаж: Зрештою, сама Юлія Володимирівна під час передвиборчої президентської кампанії також передбачала, що від Президента Тимошенко, дехто забажає втекти за кордон і давала на це, досить жорстку відповідь.

Юлія Тимошенко, з інтерв’ю журналу “Фокус”, грудень, 2009 р.: “Никто никуда не эмигрирует – не успеют”.

Репортаж: Юлія Тимошенко з інтерв’ю журналу “Фокус”, грудень, 2009 р.

Віктор Небоженко, політолог: До выборов, наверняка, еще 3-4 человека попытаются уехать с Украины.

Репортаж: І ця фраза, судячи з усієї історії України вірна не тільки, що до нинішніх, а й до будь-яких інших виборів взагалі. У які б часи, і за якої б влади, вони б не відбувалися. Кіра Толстякова, Володимир Якименко, “Велика політика”».

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.