Топ-темою політичних ток-шоу минулого тижня прогнозовано стали проголошені Віктором Януковичем так звані нові соціальні ініціативи. Для зручності читачів і щоб уникнути звинувачень у вибірковості, наведемо повний їх перелік, виділивши ті з них, які будь-який неупереджений спостерігач віднесе до числа «благих намірів» і які роками повторюють усі українські президенти й політики – зазвичай із наближенням чергових виборів:

На розширеному засіданні Кабінету Міністрів 7 березня 2012 р. Президент України В.Ф. Янукович оголосив чотири стратегічні напрями соціальних реформ – нові соціальні ініціативи:

- відновити принцип соціальної справедливості, максимально ліквідувавши пільги для тих, хто їх не потребує;

- комплексне перетворення підходів до оплати праці і податків на соціальне страхування, введення податку на багатство;

- глибока модернізація сфери соціального забезпечення, перехід до адресної допомоги та соціальних послуг. Зокрема, доступними для громадян повинні стати медицина й освіта;

- сприяння ефективній зайнятості, створення нових робочих місць.

Ці ініціативи дозволять подолати соціальне розшарування в Україні, рівень якого найвищий в Європі, і сприятимуть відновленню соціальної справедливості.

Президент України доручив уряду:

- підвищити в порівнянні з минулим роком розмір прожиткового мінімуму на одну особу в 2012 р. в середньому на 14%;

- переглянути розмір пенсій 9 млн пенсіонерів, які вийшли на пенсію до 2008 г: розмір пенсій зросте мінімум на 100 грн. на місяць;

- збільшити виплату за вислугою років військовослужбовцям в середньому на 165 грн. на міс.;

- підвищити на 30–50% розмір виплат 1 млн учасників війни;

- удвічі збільшити одноразову допомогу до Дня перемоги інвалідам війни – до 1720–2200 грн.;

- збільшити виплати і членам сімей померлих інвалідів війни – з травня по грудень вони повинні вирости в середньому на 119 грн.;

- з квітня збільшити страхові виплати працюючим на небезпечних виробництвах (уже в цьому році 190 тис. осіб, переважно в галузях з високим рівнем травматизму, додатково отримають в середньому по 500 грн.);

- виплатити в червні – грудні 2012 р. 6 млн вкладникам Ощадбанку СРСР компенсації за внесками населення у розмірі до 1 тис. грн.;

- підготувати план поетапного підвищення допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

- з липня інваліди та пенсіонери, які проживають в малозабезпечених сім'ях, додатково отримають по 168 грн. (Допомогу їм буде підвищено до 100% прожиткового мінімуму);

- діти з малозабезпечених сімей отримають додатково по 260 грн.;

- забезпечити поступовий перехід на референтні ціни на ліки для соціально незахищених верств населення;

- програма державної іпотеки: з травня вартість кредиту – не більше 2-3%, решту компенсує банкам держава. Кредити надаватимуть на 10–15 років.

Що стосується конкретних кроків влади, виражених у цифрах, то цілком очевидною є саме «адресність» запропонованої допомоги, розрахованої на ті групи населення, чий нинішній рівень життя гарантує вдячність навіть за такі мізерні суми.

Зрозуміло, що більшість незалежних від влади експертів схильні розцінювати соціальні ініціативи президента як передвиборний хід, а не ознаку реальної соціальної стратегії.

«Це приклад соціального популізму та соціальної корупції. Мається на увазі, що підкупатися будуть дуже конкретні групи населення в дуже конкретних часових рамках, – у коментарі «Голосу Америки» сказав політолог, керівник соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. – Це значним чином вдарить по силам опозиції, тому що населення, яке бореться з бідністю, легко відповідає на стимули такого роду».

Не дивно, що сама суть «соціальної політики» української влади – не лише тепер, але й за попередників Віктора Януковича – полягає саме в проведенні менш чи більш масштабних кампаній «роздачі пайків». Проблема вітчизняної соціальної сфери саме у відсутності реальної соціальної політики – в класичному розумінні системи послідовних і цілеспрямованих дій, націлених на досягнення загального добробуту, утвердження соціальної справедливості і подолання соціального розшарування.

Примітно, що чи вперше на такому високому рівні було визнано: рівень цього розшарування найвищий у Європі. Щоправда, без розшифровки його конкретних причин. Але й це так само не дивує.

В рамках інформаційної підтримки президентських ініціатив нелегкий тягар пояснень і обіцянок було, як кажуть, за посадою, покладено на «соціального» віце-прем’єра Сергія Тігіпка («Велика політика» на «Інтері») й теоретика економічних реформ Віктора Януковича – першого заступника глави президентської адміністрації Ірину Акімову («Свобода слова» на ICTV).

Оскільки більшість їхніх тверджень у різних ток-шоу звучали «в унісон» (що в принципі цілком природно), ми вирішили об'єднати їх у компактнішій формі, щоб була очевидною мета цих тверджень. Отже:

- ініціативи президента – не популістський передвиборний крок, а частина тривалої стратегії покращення добробуту громадян на основі економічного зростання;

- адресні виплати будуть здійснюватися не за рахунок інших груп населення чи додаткової емісії грошей, а за рахунок запланованого додаткового доходу в бюджет (називаються цифри 11 з необхідних 16 млрд гривень);

- адресний підхід, який не стосується мільйонів інших соціально незахищених громадян, пояснено традиційно – влада в цих важких умовах хоч щось робить (слід думати – на відміну від опозиціонерів, демагогів і критиканів).

Треба зазначити, що в ефірах обох ток-шоу спікери влади цього разу не працювали «в режимі сприяння». Їм і експертами, й політичними опонентами, й журналістами – наприклад, Антоном Подлуцьким, головним редактором інформаційного агентства «РБК Україна», Андрієм Бліновим, головним редактором журналу «Експерт» («Велика політика») та іншими – задавалися гострі запитання. Щоправда, від уважного спостерігача не приховалися спроби ведучих ток-шоу дещо пом’якшити гостроту незручних запитань за допомогою не надто доречних зауважень, зміни теми тощо.

Найбільш незручними і для Тігіпка, і для Акімової видалися теми податку на багатство, оскільки бажання видати заяву президента про необхідність його прийняття за неабиякий здобуток соціальних ініціатив погано корелюється з загальновідомим стилем життя самого глави держави та більшості представників влади, та й зміст пропонованого податку не зовсім відповідає очікуванням громадян. Тому у відповідь на не позбавлені сенсу претензії опозиційних спікерів та ж Ірина Акімова замість раціональних аргументів вдавалася до риторичних запитань на кшталт: «так вы за налог на богатство или против?»

Цікаво, що в цілому представники влади висловлювалися щодо прийняття податку на багатство лише в гіпотетичному ключі. Не демонстрували впевненості вони і щодо поширення цього податку на корпоративні доходи олігархів (і не лише їх).

У цьому питанні Сергій Тігіпко виявив дещо більше сміливості, очевидно, маючи на увазі свій залишковий статус публічного політика. Хоча зрештою й він зосередив свій запал на тіньових зарплатах, із чого стало зрозуміло, що під тиск органів контролю швидше потраплять готівкові заробітки, аніж цілком легальні мільярдні доходи бенефіціарів офшорних рахунків. Ірина Акімова, як посадовець президентської Адміністрації, виявила максимум обережності у висловлюваннях на цю «тонку» тему.

ICTV, «Свобода слова», 12.03.2012

«Юрій Гаврилечко, Фонд суспільної безпеки: Ирина Михайловна, скажите, пожалуйста, а что в вашем понимании богатство? То есть то, что было предложено в законопроекте Сергея Леонидовича [Тігіпка] – это не богатство. Это налог на квадратные метры, это акциз на покупку антиквариата. Дома – это пассив, они сами по себе никакого дохода не производят. Это не налог на богатство. Где обложение денежных потоков? Где обложение налогов неимущественных прав, с чего получаются, на самом деле, самые большие деньги? Конечно, прогрессивная шкала налогообложения абсолютно бесполезна для олигархов – они не получают зарплаты. У них основные виды доходов совершенно иные. И вот то, что предлагает сейчас ввести правительство, никакого отношения к «налогу на богатство» не имеет в принципе, потому что облагаться налогом будут не богатства, не денежные потоки, не капитализация, в конце концов, а вполне конкретные квадратные метры, да? Что такое 200 метров квартира? Это признак богатства? Тогда, может, признаки будут облагаться, а не богатство?

Андрій Куликов: Ірина Акімова.

Ірина Акімова: Я думаю, что если сейчас мы зададим этот вопрос в студию и зрителям: является ли, является ли квартира больше, в площади больше 200 метров богатством, то, я думаю, что во всяком случае добрая половина зрителей…

Андрій Куликов: Это зависит в том числе и от того, сколько людей в ней проживает.

Ірина Акімова: Разумеется. Разумеется. И здесь, разумеется, расчет будет идти в том числе, исходя из количества людей. Понятно, что если это многодетная семья с пятью детьми, то это совершенно другая история, чем одинокий, либо человек с маленькой семьей. С моей точки зрения, богатство правильно определенное по критериям, в частности, получения доходов свыше определенного минимума. Например, свыше 20 прожиточных минимумов в месяц. Этот критерий определяет общество, исходя из состояния, в котором оно находится. У кого-то он больше, у кого-то он меньше. Но есть один принцип, те, кто получает существенно больше, чем средний доход в обществе, должны облагаться прогрессивным налогом. Они должны облагаться, в том числе и по принципу владения имуществом, которое в среднем намного выше, чем имущество, которыми обладают другие люди. Это принцип развития демократического общества, где есть принцип помощи богатых бедным, и есть принцип перераспределения доходов. Что касается капитализации доходов – эта тема тоже не закрыта для обсуждения. В то же время давайте вспомним, что здесь мы должны учитывать те доходы, которые получаются на крупных предприятиях и которые возвращаются в производство, то есть превращаются в инвестиции. По Налоговому кодексу мы дали им преференции. Для чего? Потому что эти инвестиции должны возвращаться стране новыми рабочими местами. И я думаю, что этот принцип должен оставаться».

«Інтер», «Велика політика», 09.03.2012

«Сергій Тігіпко: ...Да, я настаиваю на том, что это должен быть налог на богатство, Президент об этом сказал и я уверен, что мы здесь должны принимать решение по оффшорным зонам, причем не только по таким классическим оффшорным зонам, но и по Кипру, и по тем странам, которые напрямую к оффшорам вроде бы не относятся, но через них идут операции, которые для нашей страны несут достаточно большие потери. Я считаю, что действительно надо смотреть на отмену отраслевых льгот, ну, и легализация заработной платы. Сегодня 145 миллиардов гривен находится в тени, платится в конвертах».

У програмі Ганни Безулик «РесПубліка» на 5-му каналі ту ж тему обговорювали колишні урядовці – екс-прем’єр-міністр Анатолій Кінах і екс-віце-прем’єр Володимир Лановий, якому ще й довелося бути постійним представником в уряді двох президентів – Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.

Цього разу Лановий використав надану можливість вийти в ефір, щоб у доволі радикальній риториці сформулювати претензії до соціальних ініціатив президента. За аргументованої підтримки запрошених експертів глядачі отримали повноцінну можливість ознайомитися з альтернативними оцінками президентської соціальної стратегії. Деякі висловлювання Анатолія Кінаха, який начебто брався захищати точку зору влади, швидше грали на руку його опонентам.

5 канал, «РесПубліка з Ганною Безулик», 11.03.2012

«Володимир Лановий: Я хочу сказати, що нажаль Президент і його найближче оточення, керівництво країни все зробило для того, щоб зростали доходи найбагатших людей. Особливо тих, хто наближений до влади, особливо тих, хто вносить внески в бюджет Партії регіонів, який, як відомо, дуже серйозний. Ми побачили це в парламенті, які витрати робить Партія регіонів в парламенті. Говорити можна, але на самому ділі, що відбувається 0 йде захоплення об’єктів державної власності, дуже динамічно, майже за четверту частину ціни, своїх людей посадили на фінансові потоки для того, щоб їх ділити і забули звичайно про стан життя простих людей: пенсіонерів, інвалідів, афганців, дітей. Ви знаєте, скільки у нас безпритульних дітей, в одній Одеській області, мені давали цифру, 2 тисячі дітей знаходиться на вулицях, хто про це буде. Яка соціальна програма, яка соціальна стратегія, про що ми говоримо. Звичайно питання стоїть зовсім по іншому, набивали собі кишені, залучали в уряд тільки тих, у кого серйозний гаманець власний є, а не тих, хто є дійсно людьми національного, загально національного масштабу мислення, фахівці і так далі. І тепер виникла ініціатива, коли згадали, а восени ж вибори, що ж ми там нічого не робили для своїх родних. І знаєте, мені журналісти задавали питання, як підняти Новопетрівці, поруч з якими знаходиться Межигір’я. я кажу, треба внести податок на нерухомість, на землю Межигір’я і буде бюджет села Новопетрівці прекрасним, але у нас багаті люди платять 5% з дивідендів із інших майнових доходів, а нормальні працюючі, всі, в масштабах всієї країни 15-17%. Про це ми забули. Нам зараз розказують про якісь нові податки з доходів, з багатства.

Павло Розенко, провідний експерт центру Разумкова, колишній перший заступник міністра праці та соцполітики: Фактично своїм виступом на Кабінеті Міністрів України Віктор Федорович Янукович самостійно визнав провал всієї соціальної політики уряду за 2 останні роки і фактично в його словах чітко прозвучала відмова від ідеології проведення реформ і натомість перехід до от такої передвиборчої кампанії, щодо соціальних подачок звичайним громадянам України. І я, от як громадянин, як експерт, я відчуваю справді себе обманутим. Те, про що ви говорили Ганно, бо от 8 місяців назад ми з вами в цій студії на місті Анатолія Кириловича стояв Сергій Леонідович Тігіпко. І він нам розказував про пенсійну реформу, і він нам говорив 58 мільярдів гривень дефіцит бюджету Пенсійного фонду України. 14 мільйонів працюючих, 13,5 мільйонів пенсіонерів, тінізація заробітних плат. Короче, катастрофа. Пенсійний фонд не може жити, ми пенсії піднімати не можемо, треба негайно проводити пенсійну реформу, піднімати пенсійний вік, піднімати пенсійний стаж, обмежити права чорнобильців, наукових пенсіонерів і так далі. Тут, 7 місяців назад. А що за 7 місяців змінилося в бюджеті Пенсійного фонду – нічого. Ті ж самі в 2012 році 58 мільярдів дефіциту бюджету Пенсійного фонду, ті ж самі 14 мільйонів працюючих і 13,5 мільйонів пенсіонерів, те ж саме, що збільшення тінізації економіки в Україні. І сьогодні виявляється, що можна кожному пенсіонеру роздати по 100 гривень сьогодні. От в чому, я от не розумію, що таке от ситуація в Пенсійному фонді.

Елла Лібанова директор Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України: Я єдине, що можу запропонувати так це, по-перше, облік доходів за витратами. По-друге, запровадження реальних декларацій високо посадовців, державних службовців, всіх відомих людей, оприлюднення них, цих декларацій. І припинення практики, коли у державних службовців бізнес оформлюється на дружину, на сестру, на брата, на свата. Так не може бути.

Ганна Безулик: Елла Марленівна, але ж ми з вами спостерігаємо зараз ситуацію, коли саме видатки члени родини намагалися приховати, виключаючи із закону про боротьбу із корупцією, правильно. І зараз ми є свідками відповідного рішення ще й Конституційного Суду, ускладнюється доступ до відповідної інформації навіть про родинні зв’язки.

Елла Лібанова: Ну, ви знаєте, Конституційний Суд, він тлумачить букву Конституції, я не хочу говорити, як він її тлумачить, бо я не є юрист. Слава Богу, хоч тут я можу сховатися, але якщо говорити про те, що зобов’язаний робити уряд, то це абсолютно чітко. Якщо не буде реальної боротьби з корупцією, якщо не буде протидії переховування майна через родичів, якщо не буде реального затягування пасків на верхніх, найбільш заможних громадянах, ніхто в країні не повірить в добру волю. От в цьому я абсолютно переконана».

Таким чином, можемо констатувати, що спроба нав’язати аудиторії однозначно позитивну інтерпретацію соціальних ініціатив президента не вдалася, принаймні в рамках тих політичних ток-шоу, які є предметом нашого огляду. Причина, звісно, не лише в тому, що опозиційні спікери та журналісти мали можливість опонувати спікерам влади і більш-менш ефективно нею скористалися. Головне – це те, що реальної соціальної політики, як і реальної боротьби з корупцією, в Україні немає. Ми бачимо лише спонтанні спроби завоювати симпатії виборців – обіцянками, яких зазвичай не дотримуються, і планами, яких не реалізовують. Навіть довготерпеливі українці врешті втомилися від цих хронічних та одноманітних повторів. Тому генерувати нову порцію «соціальних ініціатив» за порадою політтехнологів ще можна. А от розраховувати у зв’язку з цим на спалах електорального ентузіазму, навіть за підтримки провідних телеканалів, – уже ні.

У зв’язку з цим наводимо найкраще, на наш погляд, журналістське запитання цього тижня на ток-шоу – від спеціального кореспондента агентства «ЛігаБізнесІнформ» Сергія Висоцького – і спроби Сергія Тігіпка відповісти на нього:

«Інтер», «Велика політика», 09.03.2012

«Євгеній Кисельов: Пожалуйста, вопрос Сергея Высоцкого, специального корреспондента агентства “ЛигаБизнесИнформ”.

Сергій Висоцький: Да, здравствуйте, Сергей Леонидович. Вы мне вот искренне ответьте. Бог видит, у нас с вами всегда были нормальные отношения, ничего плохого вы мне не сделали, только хорошее, наверное. Вот, но у меня складывается впечатление, когда я вас сейчас слушаю, что вы на улице Грушевского проживаете в какой-то параллельной реальности и добрались на студии посредством портала какого-то волшебного, вот потому что та реальность, в которой живем все мы, граждане Украины, многие предприниматели, бизнесмены, даже крупные, она отличается от вот этой радужной реальности графиков, успехов, роста ВВП и прочих замечательных экономических терминов. Эту реальность очень хорошо выразил в своем последнем интервью из-за границы, к сожалению, “Украинской правде” интервью, товарищ Немировский, владелец одного известного одесского завода, который просто впервые, наверное, публично рассказал то, о чем все мы давно знали последние полтора года. О том, что в стране существует система смотрящих, полууголовных, которые собирают дань для каких-то политических группировок. Да, о том, что на них работают правоохранительная система и налоговые органы, о том, что…

Євгеній Кисельов: Уточните, Сергей, о каком заводе все-таки идет речь.

Сергій Висоцький: “Стальканат-Силур”.

Євгеній Кисельов: Ага, тот самый завод, среди владельцев которого финансовые спонсоры “Фронта змин” и Арсения Яценюка. И у которого, как утверждают некоторые, проблемы появились с правоохранительными органами именно из-за того, что они поддерживают оппозиционную политику.

Сергій Висоцький: Я в этом не уверен, настолько, это тенденция, которую мы все прекрасно знаем.

Євгеній Кисельов: СМИ так говорят.

Сергій Висоцький: И вот знаете, когда человек, я просто представляю, я журналист, я все-таки как всегда обозреваю это. Меня не сильно касается, наверное, да, и потому что статус более обезопасен, ну, как-то. В общем, я в этом не вращаюсь постоянно, не живу этим. Но я представляю человека, который сейчас сидит, владелец бизнеса, смотрит нас, вот, а к нему в прошлом месяце пришли вот такие какие-то распальцованные, извините, пацанчики и выставили какие-то требования. Начинают, возвращаются все эти крыши, какие-то вот такие процессы в стране идут. И поэтому, ну да, вы добавите 100 гривен, но вам никто за это не скажет спасибо, потому что люди прекрасно видят, что происходит, понимаете. И я вот не знаю даже, вот какой мне вопрос, честно говоря, задавать. Я вот, вот единственный вопрос, который мне приходит в голову. А вот эти товарищи, вот эти смотрящие какие-то, паханы…

Євгеній Кисельов: Вы на что намекаете, Сергей, что вот эти самые 100 гривен с помощью вот этих пацанов, которые называются распальцовкой, будут выбиты из карманов каких-то бизнесменов.

Сергій Висоцький: Нет, я не на это намекаю, я намекаю на то, что страна живет в неэкономической реальности там графиков и роста ВВП, а сталкивается с произволом налоговой, милиции, прокуратуры, каких-то там бандитов, которые возведены в ранг власти во многих областях. Я вот не понимаю, вот эти смотрящие, они вообще принимают участие на совещании на Грушевского в Кабмине, раз они такой важный фактор в экономике Украины, влияют.

Сергій Тігіпко: Знаете, Сергей. Сказать, что ситуация украинского бизнеса хорошая, ни у кого сегодня не повернется язык, но вчера она тоже была плохой, к сожалению. И прорыва у нас тут точно не получается, пока что. Но вы представляете смотрящего телевизор бизнесмена, а я пытаюсь еще представить смотрящего телевизор пенсионера. И понятно, что 100 гривен для пенсионера совершенно не впечатляет его и, наверное, он еще думает, что это может быть пресс на него для того, чтобы эти 100 гривен заплатить.

Сергій Висоцький: Можно вас перебить, простите, пожалуйста.

Сергій Тігіпко: Да, пожалуйста.

Сергій Висоцький: Ну, вы же немножко лукавите, по-моему, вы же прекрасно понимаете, что, чем больше теневого давления на бизнес, да, начиная с мелких предпринимателей, ну, слушайте, у меня куча знакомых предпринимателей, которые рассказывали как к ним приходили налоговики, выбивали просто взятки наперед, потому что с начальством делиться, это же все известная история. Чем больше такого давления на бизнес, тем меньше налогов, чем меньше такого давления на бизнес, тем налогов больше, тем пенсионеру лучше. Вот и не нужно может на 100 гривен повышать, повышать на 200, на 300, нужно сделать тогда, пенсионера не увольнять с работы, да, потому что проблемы начались с госорганами или с бандитами какими-то, а оставить на работе и он будет зарабатывать.

Сергій Тігіпко: Сергей, извините, вы говорите действительно достаточно банальные вещи, о которых мы здесь говорили раза 2 или 3, я стоял на трибуне и сам говорил о беспределе, который творится сегодня в Налоговой администрации, в Таможенной службе, в силовых министерствах и так далее. И я прекрасно понимаю ситуацию, я знаю, чем она закончится, потому что если сейчас время пришло и сейчас начнутся. Вот буквально месяца через полтора, наверное, два очень активные такие действия по выборам, и если сейчас власть не сможет унять и изменить эту ситуацию, то, я могу сказать, закончится это все очень плачевно. И в этом отношении это тоже такой вызов. Что там делать? Тоже совершенно понятно, куда двигаться, каким образом это все менять, тоже совершенно понятно. Есть изменения к Налоговому кодексу, есть изменения к Таможенному, а самое главное практика, практика. Поменять людей необходимо для того, чтобы изменить ситуацию, определенные сделать жесткие, наверное, действия кадровые, которые бы очень серьезно повлияли на все.

Євгеній Кисельов: А кого убирать надо, кого, может быть каких-нибудь высокопоставленных руководителей, министров, не побоюсь этого слова.

Сергій Тігіпко: Да, прежде всего тех, кто определяет политику, тех, кто дает указания, тех, кто стимулирует коррупцию и не поможет ее побороть.

Євгеній Кисельов: А вот вы знаете, есть такой знаменитый сингапурский политик, сейчас он уже немножко отошел от дел, но все равно считается самым главным политиком в Сингапуре, отец сингапурского экономического чуда Ли Куан Ю, который по-моему лет 30 находился на посту премьера, вот он прославился тем, что практически победил в Сингапуре коррупцию и рецепт его очень простой – надо начать сажать своих. Это очень трудно, очень болезненно, но без этого не получается. Вот когда начнут сажать своих в этой стране.

Сергій Тігіпко: Вы знаете, я только прочитал вот такую его книгу, недавно, поэтому очень хорошо понимаю, о чем вы говорите. Но сажать своих…

Євгеній Кисельов: Это иносказательный образ, конечно.

Сергій Тігіпко: Нет, спрашивать надо очень жестко со своих – это однозначно. И тут свой – чужой не должно быть. Есть вор, и есть тот человек, который не ворует, а делает свое дело. Но мне, когда вот эти идут рассуждения, в общем, таком планетарном масштабе, мне это не очень нравится. Вот я знаю, есть министерство социальной политики, у меня проходили тендеры на коляски инвалидные и я знаю точно, что 20% на этих тендерах зарабатывали. Принял закон, я сам его доложил и Верховный Совет в 1 день принял и в первом, и во втором, и в третьем чтении сразу же полностью закон, который говорит, что теперь инвалид будет иметь ваучер. Сам выберет коляску себе, эта организация, у которой он возьмет эту коляску, пришлет ваучер министерству и мы проплатим. Такой же закон сейчас подготовлен по путевкам, потому что я слышу, на мены сотни идет, буквально, звонков – много путевок выделяем и там говорят, что перед тем, как заехать или перед тем, как получить этих клиентов, государство, практически госзаказ, требует определенной отдачи. Вот сейчас этот закон подготовлен. Вот что необходимо делать. Вы знаете, это по профессору Преображенскому. Надо сараи чистить.

Євгеній Кисельов: Не сараи.

Сергій Тігіпко: Сараи, сараи, он там говорил, не песни петь, а сараи чистить.

Євгеній Кисельов: А ну, да, об этом тоже говорил. У него был другой более яркий образ, если я начну, извините, мочиться мимо унитаза, то у меня в туалете начнется разруха.

Сергій Тігіпко: Да, я тут, мне кажется, что вот сейчас очень важно попробовать каким-то образом поднять бизнес. Вы знаете, такие вещи очень трудно делать сверху, мне кажется, сейчас бизнес уже настолько жестко начал чувствовать эти все проблемы, что он будет готов объединяться. И тут необходимо делать все-таки определенное давление снизу. Если бизнес будет объединяться, то буквально 2-3 человека, которые будут находится у власти, смогут помочь. Вы говорите о Сингапуре, есть ближе, есть Грузия, которая смогла это сделать и которая увольняла нещадно и сажала нещадно. И, я думаю, что есть страны Балтии, которые сделали тоже самое, это примеры, страны, которые выходили с нами вместе из тех же проблем, из Советского Союза».