Проблема добору учасників політичних ток-шоу залишається однією з найактуальніших на українському телебаченні. Відсутність в ефірі людей, що реально впливають на прийняття політичних рішень, дуже часто перетворює обговорення суспільно важливих питань на елементарну трансляцію «домашніх заготовок».

Повторення одноманітних «аргументів», небажання, а почасти і невміння вести продуктивну дискусію – все це стало звичними ознаками ефірних протистоянь за участю так званих штатних спікерів, тих представників влади чи опозиції, що кочують із програми на програму з нескладним завданням: черговий раз відкатати обов’язковий набір взаємних звинувачень.

Останній випуск програми Анни Безулик «РесПубліка» на 5-му каналі став показовим прикладом того, наскільки змістовність ток-шоу залежить від особистості учасників. Обговорення справді важливої теми – з чим ідуть на вибори політичні опоненти, за якими ознаками виборці можуть оцінити їхні реальні, а не декларативні наміри – попри всі наполегливі і професійні зусилля ведучої звелося, за поодинокими винятками, до доволі примітивних і звичних тез з боку учасників.

Це відбулося (і відбувається доволі часто) з двох основних, на наш погляд, причин:

• українські політики (незалежно від партійної орієнтації) досі не навчилися формулювати порядок денний, базуючись на раціональних критеріях, тобто апелюючи до розуму виборців, а не до їхніх емоцій. Розрахунок на емоційне сприйняття змушує їх оперувати суто маніпулятивними міфологемами – тут і «ми продовжимо курс реформ, успішність яких визнає Європа», тут і «забрали в олігарха, продали і роздали людям». Аргументовано довести реальними прикладами успішність згаданого «реформаторського курсу», очевидно, надто складно. Не менш складно, ніж повірити, що в основі майбутніх благодатних змін лежить елементарна ідея експропріації – але вже у нинішніх експропріаторів;

• друга важлива причина – вже згадана вище проблема статусу «штатних» учасників. Ані Олійник і Гринів, ані Богословська й Чечетов, ані Колесниченко й Лук’янов, ані інші завсідники телепавільйонів не мають реального впливу на формування і прийняття рішень. Вони приречені на роль трансляторів певного набору меседжів, за межі якого реально вийти не в змозі. Ба більше, виконуючи свої технологічні завдання, скандалізуючи атмосферу обговорення, вони ще й підривають інтерес і довіру аудиторії до справді цікавих і предметних дискусій, маргіналізують саме поняття політичної участі в очах глядачів. Часом цьому свідомо сприяють ведучі шоу – як-от Євгеній Кисельов, який створив на своїй програмі просто-таки осередок квазіполітичних фріків, здатних перетворити на фарс обговорення будь-якої теми.

Чи існує вихід із цієї ситуації, коли поява в ефірі представників тієї чи іншої політичної сили жорстко регламентується перш за все на рівні політичних штабів, а в деяких випадках – і на рівні менеджменту каналів? Вихід один – розширювати коло запрошених, свідомо уникати передбачуваних спікерів, публічно означати факти відмови від участі в обговоренні актуальних тем конкретних представників влади та опозиції. Чи можливо в принципі реалізовувати таку стратегію добору учасників ток-шоу в нинішніх умовах – питання відкрите.

«РесПубліка», 5 канал,06.05.2012

«Ігор Гринів, народний депутат: "Я ще раз кажу: всі, від кого я чую в парламенті, стараються дистанціюватися від цієї влади. І в першу чергу це стосується не опозиції, а знайомі політики з влади. Оце я говорив, що насправді така специфічна сталась ситуація, що опозиція чітко бореться з цією владою. А от в самій владі відбувається така річ, коли всі кажуть, що "це не ми, а це хтось" і показують пальцем вверх. Я розумію, чому це відбувається. Бо рано чи пізно прийдеться нести за це все відповідальність. Знаєте, як казав один відомий бізнесмен в Україні, це супермаркет. Вони набрали товару, а каси ж потім. То я жартую, вже переводячи на сьогоднішню ситуацію, що вони насправді наробили такого тут, за що вже відповідати насправді прийдеться. Але що найгірше – що в суспільній свідомості проходить легітимізація цієї відповідальності. Тобто оці качелі розхитуються в Україні з такою силою, що нічого доброго вони Україні не несуть. Тому…"

Анна Безулик, ведуча: Ким розхитуються?

Ігор Гринів: "На мою думку, перш за все владою. Влада так себе заганяє в тупик, роблячи кроки все далі і далі проти опозиції, проти Тимошенко… Де, в якій країні мислимо, щоби людина, яка набрала друге місце і фактично з мінімальним відривом пройшла президентські вибори, щоб буквально через півроку була кинута за ґрати і з нею поводилися так, як поводяться? Та це ж просто повинно бути стидно навіть самим депутатам, вибачте, нам стидно. Але я не розумію, чому не стидно депутатам від Партії регіонів. Нам стидно, що ми не можемо її захистити. Але я звертаюся до вас: скільки можна в суспільстві створювати атмосферу страху? Я розумію мету. Мета є ключова – оте, про що ви сказали – залякати все суспільство, вибухи, не вибухи, все робити, щоб в суспільстві була атмосфера страху. І тоді, звичайно, в такій атмосфері сидіть всі по хатах, а ми тут будемо керувати".

Анна Безулик: Давайте почуємо відповідь. Володимир Миколайович, ви розгойдуєте качелі? Будь ласка.

Володимир Олійник, народний депутат: "Вибори – це завжди вибір. І сьогодні в Україні склалась унікальна ситуація, коли нинішня опозиція повноцінно була при владі. Люди можуть якось спрогнозувати, що буде далі, якщо вони прийдуть до влади. А буде знову боротьба за владу, між гілками влади буде війна постійно. Тому що коли я почитав заяву про об’єднання опозиції не заради, а проти, то я хотів запитати в авторів: а де таємні додатки? Там же повинні бути таємні додатки, як будемо ділити владу. Це ж стиль "Батьківщини" – таємний додаток з Ющенком про прем’єра. І далі ми побачимо, що ввели суспільство в оману, бо це непрозора політика. Тому, безперечно, люди будуть робити вибір. Вибір між нинішньою владою, яка не є святою, як і вся українська влада, проходить непростий шлях становлення і так далі. І будуть цей вибір робити свідомо. Тому і рейтинги, незважаючи на те, що ми при владі, вони вищі, ніж у вас, хоча повинні бути нижчими, бо влада приймає рішення, інколи непопулярні. Але сьогодні всі ці соціальні ініціативи, які зроблені на підставі росту економіки, вони показують, що влада більш ефективна, ніж попередня. Щодо закидів. Скажіть, будь ласка, чому з такою заявою було не звернутися в свій час стосовно Павла Івановича Лазаренка? Прем’єра, реального кандидата в Президенти в 99 році було засуджено. Юлія Тимошенко відверто в 2004 році в інтерв’ю говорила, що несправедлива американська Феміда".

.....

Анна Безулик: Ми отут зараз в розмові вийшли на знайоме для глядачів коло. Я пропоную трошки змінити напрямок. Очевидно, про рейтинги ми згадаємо і будемо їх наводити. Але от про таємні і публічні протоколи. Яке покращення будете пропонувати ви? До якої боротьби ви будете закликати? Після реклами.

....

Володимир Олійник: "Ми сьогодні ведемо розмову про те, що ми повинні продовжити реформи. Коли ви прийшли до влади, ви повинні були б прийняти системі закони, які б зміцнили інститути демократії: це закон про доступ до публічної інформації, новий КПК, закон про судоустрій, закон про адвокатуру, прокуратуру. Ви цього не зробили. Один пробували провести – адміністративно-територіальну реформу – і її завалили. Дальше чубились між собою. Ми ж робимо, і Європа визнає, що дуже багато. Якщо в економічній площині порівняти. Пам’ятаєте останні популістські кроки Юлії Тимошенко? Це купляли за бюджетні кошти просто квартири. Це популізм. Ми запропонували інший підхід – іпотеку, щоб і гроші з бюджету, і гроші громадян об’єднувати, створювати потужний двигун руху будівельної індустрії, який, безперечно, втягує всі інші галузі: це і металургія, це і, безперечно, вся легка промисловість працює і так далі. Оці програми, які направлені на розвиток економіки, демократичних інститутів, ми будемо продовжувати".

Анна Безулик: Володимир Миколайович, а гроші "Ощадбанку" чому ви не згадуєте? Якщо говорити про досвід попередників. Тобто реально.

Володимир Олійник: "Ви знаєте, в принципі ви бачите, що виникла соціальна несправедливість. З 12 мільйонів тих, хто мав вклади в "Ощадбанку", 6 мільйонів отримали, 6 не отримали. Безперечно, влада бере на себе зобов’язання, і вона повинна бути завжди послідовною, незалежно від того, хто там Президент і прем’єр, і виконати перед громадянами зобов’язання. Тому до кінця року ми беремо на себе зобов’язання по тисячі тим же 6 мільйона, які не отримали, повернути ці вклади частково".

Анна Безулик: Я, власне, хотіла сказати, що воно надзвичайно знайоме. Тобто так само свого часу обіцяла і роздавала гроші попередня влада. Якраз тисячу роздавали. Я про інше. От що конкретно ви запропонуєте? З того, що я зараз почула, я зрозуміла: ви пропонуєте людям продовження реформ в тому вигляді, в якому от ви зараз їх робите. Правда?

Володимир Олійник: "Я хочу вам сказати: якщо ці реформи мають підтримку Євросоюзу… Бо я вам скажу, реформи – це перш за все зміни правил, а не просто от гарний міністр. До цього потрібно, щоб були інструменти, а це закони, як правило. На той же КПК він знайшов найкращу підтримку сьогодні в Євросоюзі. Якщо сьогодні говорити про зміни до Конституції, то це ж теж не наша ініціатива. Євросоюзу вимагає: "Внесіте окремі коригування в Конституцію, оскільки вона не відповідає європейським стандартам, в тому числі і по призначенню суддів".

Ігор Гринів: "Дякую дуже. Знаєте, вибори – це дійсно така спеціальна ситуація, яка складається з декількох моментів. Один з них – те, про що ви говорите: хтось щось обіцяє і потім повинен виконувати. Крім того, всі політичні сили на вибори виходять зі своїми програмами. Так-от мені здається і я думаю, що це небезпідставно, що коли ми говоримо про програму Партії регіонів і говоримо про програму сьогоднішньої опозиції, то це, знаєте, як колись казали в Радянському Союзі – два світи, два способи життя. Оце реально два світи. І одна, і друга політична сила розуміє, що потрібні реформи. І одна, і друга політична сила розуміє, що потрібні зміни. Тільки одна політична сила хоче це робити за рахунок простих людей, поклавши всю відповідальність на них, забравши в них пенсійний вік, забравши в них гроші і не рушивши ні одного олігарха, і збагачення проходить кожен день. І друга політична сила, яку звинувачують в популізмі. Бо якщо забрали в олігарха завод, продали, роздали людям, то це популізм. Не можна реформи робити за рахунок людей в зубожілій країні. Бо сьогодні країна є достатньо зубожіла. Треба дбати про те, щоб ці люди хоча би не стали ще бідніші, ніж вони є. А що стосується виконання обіцянок, то я вважаю, що Партія регіонів виконала всі обіцянки, – не знаю, таємних протоколів чи нетаємних, – взяті перед всіма олігархами, які складають сім’ю Президента, його найближче оточення, його найближчих бізнес-партнерів. От перед ними виконані всі зобов’язання. Ви подивіться списки найбагатших людей. Як збагатилися ці люди, в скільки разів, за час правління Януковича"».

Певним прикладом того, як достатньо широке представництво учасників забезпечило повноцінне розкриття теми, була остання програма Савіка Шустера. Зазвичай ми в своїх оглядах звертаємо увагу на моменти негативні, що створюють проблеми для отримання виваженої, об’єктивної інформації, для її раціонального сприйняття аудиторією.

Слід визнати, що цього разу в програмі Шустера було забезпечено адекватне представництво трьох основних українських церков, і з числа політиків було залучено людей, які виявилися спроможними на адекватному рівні обговорювати запропоновану тему.

Звісно, повністю уникнути політично вмотивованого конфлікту за участю представника КПУ було, мабуть, неможливо. Але як комуніст Олександр Голуб не намагався зачепити патріарха УПЦ КП Філарета, меж пристойності конфлікт усе ж не перейшов і не зашкодив викладу доволі цікавих міркувань щодо сучасної ролі церкви, проблематики взаємодії політики й моралі.

Авторам програми можна було б закинути традиційну хворобу наших політичних ток-шоу – відсутність повноцінного бекґраунду. Часто складається враження, що наші телевізійники чомусь переконані: широка телеаудиорія тотально ангажована в політичну та суспільну проблематику. Насправді ж переважна більшість глядачів дізнається про певні факти саме після вмикання телевізора. І для того, щоб розраховувати на їхню активну зацікавленість, доцільно було б, скажімо, в цій програмі детальніше ознайомити і з «Ініціативою 1 грудня», і з висловлюваннями скандального єпископа РПЦ Всеволода Чапліна, і може навіть оглядово повернутися до історії міжконфесійних суперечностей українських церков. Заслуговував на певне попереднє представлення і сучасний контекст поняття «русский мір».

Тим не менше обраний формат дискусії і якість залучених учасників у цілому можна оцінити позитивно. Можливо, цьому посприяла певна відстороненість теми від звичної «політично-прикладної злободенності». Яка, як відомо, рідко відпускає політиків за межі, окреслені партійною дисципліною та політичною доцільністю. Наостанок наведемо кілька цитат.

«Шустер live», Перший національний, 04.05.2012

«Савік Шустер, ведучий:... Итак, Ваше Святейшество, к вам вопрос сразу: зачем нужна Хартия свободного человека, когда уже есть 10 заповедей?

Патріарх Філарет: "Справа в тому, що заповіді Бог дав на весь період існування людини на землі, до другого пришестя, а Хартія тільки відбиває те, що Бог сказав декілька тисяч років тому назад. І тому, якщо сучасне законодавство ґрунтується на заповідях Божих, то воно стоїть на вірній дорозі, а якщо воно не ґрунтується на заповідях Божих, то тоді воно тимчасове, і рано чи пізно воно припиниться".

Савік Шустер: Отче Георгий, тот же вопрос к вам.

Отець Георгій Коваленко: "Я думаю, завжди треба актуалізувати Божественні заповіді, і задля цього використовувати будь-яку можливість. Тобто говорити про вічне в сучасному світі і пам’ятати, що ми завжди є одночасно і громадянами неба, бо належимо до церкви, і громадянами держави, бо є громадянами своєї країни".

Савік Шустер: Отче Олекса.

Отець. Олекса Петрів: "Щодо Хартії, чи потрібна вона? Мені видається, що слід повернутися в минуле і звернути увагу на те, що у зверненні трьох церков 1 грудня не йшлося ні про круглий стіл, і не йшлося про Хартію – там йшлося про те, що потрібно змінювати засади суспільного буття, справді, на моральні засади їх ставити. А круглий стіл і Хартія у формі як документ, його результат – це є відповідь суспільства, до якого цей імпульс, цей заклик пішов. І якщо суспільство вважає, що таким чином можна відповісти на ту моральну кризу, у якій ми знаходимося, значить, вона потрібна".

...........

Андрій Єрмолаєв, директор Інституту стратегічних досліджень: "На самом деле, я думаю, что в жизни, реальной жизни мы лучше, чем наш разговор. Например, я считаю большим богатством в нашей стране то, что при наличии православных, которые ходят в несколько церквей, католиков, греко-католиков, тех, ко исповедует ислам, у нас есть большой диалог. Мы как маленькая Европа, которой удалось то, что не удается многим другим странам. И это лучше нас характеризует, чем попытка спорить об этом. Поэтому я не знаю, хорошо ли, когда будут все в одной единой церкви. А, может быть, наоборот? А почему интереснее все-таки многообразие? Потому что черта времени. Мы проходим эпоху идеологий, попыток построить на интересе потребностей мир только по человеческому подобию, по доктрине. И входим в новую эпоху, очень сложную, эпоху новых вер. Поэтому большинство современных религий переживают очень сложный период, возникают новые церкви, ответ на потребность – человек ищет веру. А теперь, почему человек ищет веру? Потому что религия, вера, пожалуй, остается единственной системой, которая отвечает на ключевые вопросы каждого человека, зачем он рождается, когда он умрет, в чем его предназначение, в чем смысл жизни. Идеологии, доктрины проходящего времени не отвечали на эту проблему, они отвечали на вопрос, как правильно обустроить мирской мир, даже идеализированный. Ну и последнее, что меня заботит, вот упоминали о священниках, которые призывают к новым… Не получится новых крестоносцев, потому что, мне кажется, время, прикрываясь религией, решать политические проблемы тоже проходит. Поэтому политизация религий – это, скорей всего, вызов, связанный с текущей растерянностью. И православные на это ответят, и католики, и греко-католики ответят, мне просто, по поискам истинной веры. И самая интересная фраза, которая мне кажется важной, у нас в Украине настолько замусолили слово "соборность", что вот эта сопричастность каждого верующего со своей церковью, активное участие в ее жизни. Так это характерно не только для православных церквей, но и для наций. Соборность стала частью, основой национальной жизни, где многообразие. Я просто предлагаю двигаться этим путем".

......

Дмитро Корчинський: "Російський православний сказав чудову фразу, як на мене, яка все пояснює. Он сказал так, что Русская православная церковь, во-первых, – русская, во-вторых, – православная, и только в-третьих – церковь. Вот это только "в-третьих, церковь", це означає, що РПЦ – це політичний інститут. Давайте не будемо забувати, хто створив Московську Патріархію. Нам закидають, що політики створили Київський Патріархат. Хто створив Московську Патріархію? Ми знаємо ім’я цієї людини, це було недавно, Йосиф Віссаріонович Сталін. З його подачі, і це обслуговувало певні потреби радянської влади на той момент. Знаємо, що цей політичний інститут постійно бере активну участь в політиці. Патріарх Кирил брав активну участь у виборчій кампанії Путіна, і не приховував цього. Архієпископ Агафангел одеський є депутатом Одеської обласної ради. Він є політичною фігурою, яка бере участь в політиці. Ми знаємо ряд інших архієреїв і священників, які є депутатами, які впливають, які виконують ті чи інші політичні завдання. Тобто ось ці усі заклики, що нехай держава залишить церкву в спокої, нехай архієреї не займаються політичною діяльністю, навіть формальною політичною діяльністю, якою вони займаються. Але мова насправді не про це, от такого роду, скажімо, провокації, що замість того, щоб говорити про проблеми церкви, проблеми православ’я, скидається, що ми повинні між собою сваритися, хто справжній патріарх, хто несправжній патріарх, робиться навмисно. А насправді, про що ми маємо говорити? От наш брат во Христі Тарас Чорновіл казав, що він читає зараз Біблію і дійшов до Второзаконня. А я добрався до Євангелія і відкрив там для себе багато несподіваного і нового, що, виявляється, віросповідання – це, в першу чергу, служіння. Якщо ти християнин, кому ти допомагаєш? – так ставиться питання. А якщо нікому, то навіщо ти тоді християнин? І якщо так багато людей у нас вважають себе православними, я бачив маси народу на освячені пасок на Великдень, і кожну неділю бачу, як ці люди ідуть до церкви, то звідки тоді проблеми з донорською кров’ю для онкохворих дітей в місті Києві і в усіх містах України? Якщо всі ці політики вважають себе православними і допомагають церкві, чому вони про це забувають тоді, коли їм потрібно голосувати за бюджет? Медичний, наприклад. Чому центральна дитяча лікарня України "Охматдит" профінансована на третину в цьому році? Чому немає ліків для дітей, хворих на СПІД? Чому немає ліків для дітей, хворих на лейкемію? Чому нема ліків для дітей, хворих на сердечні хвороби? А це найважчі діти туди потрапляють, тоді, коли батьків уже в тій лікарні лежать діти найважчі з усієї України, коли уже батьки продали все, що можливо – квартири і машини, залізли в борги, і у них нема уже грошей. Люди збирають, і багато тих, хто жертвують, слава Богу, але багато з цих людей не православні, і багато з цих людей не християни. А де християни? Чому взагалі існують ці проблеми? Нам говорять, що європейські цінності не такі, не християнські. В Європі ці проблеми з лікарнями для бідних, з престарілими, з сиротами були вирішені в середині ХV століття уже. І це видно, і там не існує 500 років вже цих проблем, вони займаються іншими проблемами. Ми цих проблем іще далеко не вирішили, в нашій країні всі кругом православні. Ви не православні. Я не знаю, що коли у нас є проблеми з донорською кров’ю, кому моляться всі ті люди на недільній службі. Я точно знаю, що не Ісусу Христу. Тоді кому?"».

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.