«Тема важлива і актуальна»©

15 Червня 2012
2311

«Тема важлива і актуальна»©

2311
Банкова вміло спровокувала вихід насильства, спричиненого протистоянням навколо мовного закону, зі стін парламенту на вулицю й широкі телеекрани. Символічне зіткнення «заходу» і «сходу» мало відбутися за будь-якої погоди. Огляд маніпулятивних технологій у суспільно-політичних ток-шоу за 8–11 червня 2012 року.
«Тема важлива і актуальна»©

Можливо, в опозиції справді був план завадити 5 червня ухваленню законопроекту «Про засади мовної політики» в першому читанні. Не дарма ж «Фронт змін», «Батьківщина» та «Свобода» стягували до Києва мітингувальників. Але в авторів виникає запитання: чи був в опозиції план запобігти зіткненню своїх прихильників і просто не байдужих до теми захисту української мови людей із «політичними заробітчанами» Олега Калашнікова та спецпідрозділами МВС?

Як ми писали раніше, Банковій потрібне гостре протистояння навколо «мовного питання», оскільки без відповідної телекартинки важко плекати лояльність свого виборця, незадоволеного двома роками правління Віктора Януковича. Це примітивна пастка, але опозиція поки що не показує, як збирається з неї вибиратися й переконувати людей, які, може, й не хотіли б голосувати за Партію регіонів, але не бачать їй альтернативи, так само як інші виборці не бачили альтернативи БЮТ і НУНС у 2007-му.

Отже, 5 червня Банкова могла святкувати маленьку перемогу: закон ухвалено в першому читанні, мітингувальники зіткнулися з міліцією, лідери опозиції продемонстрували безпорадність в обох випадках. Тиражування цих телемеседжів вочевидь вигідне владі і програшне для опозиції.

Але проблема навіть не в тому, що телеканали показували, а на «Шустер live» та у «Великій політиці» обговорювали те, що трапилося в Києві 5 червня. Проблема в тому, що в цих програмах ситуацію висвітлили без аналізу позиції влади, без демонстрації очевидних ознак передвиборної провокаційної гри на мовній тематиці. Ніхто не звернув уваги, що подібний законопроект було поховано в Раді 2010 року, коли Партія регіонів із легкістю проводила через парламент не менш хибні рішення, як-от Харківські угоди, Податковий кодекс чи списання 23 млрд боргів газовим олігархам.

На жаль, опозиція не демонструвала бажання виходити за «червоні прапорці» нав’язаної навколо статусу мов гри. Банкова вміло спровокувала вихід насильства, спричиненого протистоянням навколо мовного закону, зі стін парламенту на вулицю й широкі телеекрани. І не важливо, що опозиція не змогла (чи не захотіла, як стверджує дехто) зупинити скандальний законопроект у першому читанні. Символічне зіткнення «заходу» і «сходу» мало відбутися за будь-якої погоди, інакше навіщо було збирати таку кількість правоохоронців і проплачених мітингувальників?

Тепер справа за телебаченням. З одного боку, як ми побачили в «Шустер live», Банкова позиціонуватиме опозицію як некероване, суперечливе середовище амбітних і безвідповідальних політиків, які кинуть своїх довірливих виборців на протистояння із владою, а потім «здадуть» в обмін на особисті привілеї.

З іншого, як у «Великій політиці», влада лицемірно демонструватиме, що цивілізований вихід із «мовного питання» існує, компромісу між різними частинами українського суспільства ніщо не заважає, окрім радикальності самої опозиції, яка не бачить ані виходу, ані можливості для компромісу.

Отже, почнімо з «Великої політики». Коли Євгеній Кисельов оголосив, що одним із запрошених гостей є Володимир Кулик, відомий і шанований спеціаліст із проблем етнічності та аналізу мовних дискурсів, автори на мить засумнівалися в своїх оцінках ведучого «Великої політики» як досвідченого маніпулятора. Справді, Кисельов досить зважено й тактовно модерував дискусію Кулика з Михайлом Погребинським та Людмилою Кудрявцевою – представниками русофільського табору.

Однак усе це було перекреслено запрошенням у студію Ірини Фаріон зі «Свободи» та радикального русофіла Олександра Чаленка. Всупереч своїм власним словам, що дискусію поведуть експерти, Євгеній Кисельов запросив чільну представницю праворадикальної сили, яка жодного разу за нагоди прорекламувати свої погляди, в тому числі шляхом приниження й шельмування опонентів, не марнувала.

Вона разом із Чаленком з мовчазного дозволу й потурання Кисельова просто зірвали цивілізовану дискусію навколо мовного питання. Такий поворот передачі розставив усі крапки над «і». Глядачі побачили, які представники «опозиції» («Свобода» є членом Комітету опори диктатурі, куди входять «Фронт змін» та «Батьківщина»).

До речі, Володимир Кулик, як знавець мовних і медійних маніпуляцій, вказав Кисельову на штучність і недоречність запрошення Фаріон. На що Кисельов відповів класичними бездоказовими твердженнями: «Мы, к сожалению, не должны, на мой взгляд, лишать слова людей, которые занимают неконструктивную позицию, потому что их определенный процент в обществе есть. Мне кажется, что для общества, в том числе, полезно посмотреть, что в нем, в рядах этого общества есть люди, которые занимают такую позицию. А мне кажется, телезритель умный, он поймет», «традиции большевизма, они сильны в разных политических кластерах украинского общества».

Отже, Кисельов визнав, що запросив Фаріон для провокації і зриву дискусії. Ми вважаємо, що саме такий хід вигідний і Банковій. Влада таким чином показує, що «опозиція» (трансфер негативу Фаріон на всю опозицію – також гарний приклад манупілювання) – займає неконструктивну позицію з важливих чутливих питань. До речі, саме про це прямо каже Погребинський, відомий своїми специфічними послугами АП ще з 2002–2004 рр.

Цілі таких інформаційних зусиль теж зрозумілі: сприяти відторгненню поміркованих виборців і таких, що вагаються, від членів КОД до сил, які відкрито не виступають за конфронтацію з президентом (УДАР, «Україна – Вперед!»).

Епізод 1. Кисельов на початку програми висловлюється неправдиво про «запрошених експертів»:

(«Велика політика», «Інтер», 08.06.2012)

«Євгеній Кисельов, ведучий: А теперь мы поговорим в этой студии с представителями разных точек зрения по обсуждаемому вопросу. Столь разных, что часть участников дискуссии предпочли сесть не за круглый стол, а отдельно. Так у нас тоже бывает с некоторых пор. Тем не менее, мы специально не звали сюда сегодня политиков, депутатов, которые по этому поводу уже не раз шли врукопашную в стенах украинского парламента. Здесь у нас политологи, профессиональные специалисты по обсуждаемой проблеме. Впервые у нас принимает участие Владимир Михайлович Кулик, ведущий научный сотрудник отдела этнополитологии Института политических и этнонациональных исследований имена Кураса Национальной академии наук Украины, доктор политических наук, которого мне многие уважаемые коллеги рекомендовали как крупного специалиста по проблеме языка. С вас я хотел бы и начать. Я так понимаю, что вы давали некую экспертную оценку законопроекту и у вас были определенные замечания и возражения».

Епізод 2. Кисельов провокує зіткнення Фаріон та Кулика. Кулик намагається коректно вказати на маніпуляції ведучого:

(«Велика політика», «Інтер», 08.06.2012)

«Євгеній Кисельов, ведучий: Хорошо. Тем не менее, я еще раз, в третий раз вас спрашиваю, все-таки, что делать с русским языком и с теми, кто на нем говорит?

Ірина Фаріон, депутат Львівської облради, член політради ВО “Свобода”: "Отже, в Україні проживає 8 мільйонів етнічних росіян. Крім восьми мільйонів етнічних росіян ми знаємо, що є п’ять мільйонів російськомовних українців, які сказали, що їхня рідна мова російська, хоч їхня етнічність українська. Що це означає? Це означає, що українська держава – українська, це держава титульної нації – українців, українці, кажу тій професорці, це є мовно-етнічна нація, а не багатонаціональна, так як Російська Федерація, туди їй і дорога, бо відповідно до стандартів ООН, щоби ми були мовно-етнічною нацією, досить нам 70%. Це означає, що українська держава повинна створити максимальні умови для того, щоби тих п’ять мільйонів українців, які з огляду на страшні історичні обставини не мали можливості зреалізувати себе у мові своїх предків, натомість вісім мільйонів етнічних росіян мають мати забезпечене право вивчення російської мови як мови етнічної меншини, але ці вісім мільйонів етнічних росіян обов’язково мають бути інтегровані в українське суспільство, в якому винятково українська мова має виконувати функції міжнаціонального спілкування. Бо саме українська нація тут є державотворчою, а в Росії державотворчою є російська нація, а в Польщі є польська. Ось така банальна відповідь на те, що робити тут вісьмом мільйонам росіянам – інтегруватися в українське суспільство".

Євгеній Кисельов: "Понятно. Спасибо, Ирина Дмитриевна. Спасибо. Да, пожалуйста.

Володимир Кулик, політолог, науковий працівник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України: "Дуже коротко. Я, по-перше, хочу сказати, що от такою неконструктивною і особливо нечемною позицією пані Фаріон…"

Ірина Фаріон: "Будьте чемні. Ви вже 20 років чемні! Ви такі чемні, що вам на голову вилізли і ніжки звісили і чортики вам показали!"

Володимир Кулик: "Зрозуміло. Звичайно, це проблема цього ведучого і цього каналу, що він цю хамку запрошує до студії! Тому що хамство треба лишати принаймні в коридорі, а не в студії загальнонаціонального каналу!"

Ірина Фаріон: "Будьте чемні! Ліберасти, ви програли все на світі, ви довели народ до протистояння своєю чемністю! Горе таким чемним, як ви!"

Володимир Кулик: "Ця позиція якраз є та, яка унеможливлює компроміс між україномовною і російськомовною частиною України".

Ірина Фаріон: "Компромісу між жертвою і диктатором не буває!"

Євгеній Кисельов: А вы считаете, что компромисс возможен? Ирина Дмитриевна, пожалуйста, вы мешаете.

Володимир Кулик: "Я вважаю, що компроміс неминучий, якщо ми хочемо лишитися в одній державі. Інакше ми розділимося по тій межі, яка відділяє "помаранчевих" від "синьо-білих".

Євгеній Кисельов: Владимир Михайлович, вы извините, просто я хотел одну реплику, да? Мы, к сожалению, не должны, на мой взгляд, лишать слова людей, которые занимают неконструктивную позицию, потому что их определенный процент в обществе есть. Мне кажется, что для общества, в том числе, полезно посмотреть, что в нем, в рядах этого общества есть люди, которые занимают такую позицию. А мне кажется, телезритель умный, он поймет.

Ірина Фаріон: "І зрозуміє, що в цьому, власне, і є конструктивна позиція".

Володимир Кулик: "Я хочу розмежувати. Я сказав, проблема цього каналу, що він запрошує нечемних людей, що він запрошує хамку. Це проблема, хамки тут не мало би бути. А не конструктивність, якщо вона би чемна була…"

Євгеній Кисельов: Ну это оценочное суждение, извините, пожалуйста.

Володимир Кулик: "Ну вибачте, якщо пані не знає, що до дорослого чоловіка треба звертатися пан Погребинський, а не просто Погребинський, щодо пані Кудрявцевої. Якщо вона цього не розуміє, то це нечемність".

Ірина Фаріон: "То це не пани. Пани – шляхетні люди, які це пани?"

Володимир Кулик: "Але щодо конструктивності – безумовно, вона мала би бути висловленою, але я так само маю право сказати, що я вважаю таку неконструктивність частини інтелектуалів, частини політиків і частини суспільства україномовного, до якої я сам належу, вважаю цю неконструктивність перешкодою. Так само як з того боку. Це ж проблема, що головними речниками буцімто захисту мовних прав є брехун, блазень, власне, Колесніченко. Тобто якби там були люди, як пан Погребинський, якби там були люди якісь конструктивніші, якщо їх можна пошукати в Партії регіонів чи в якихось інших партіях, якщо б наша політика…"

Євгеній Кисельов: Ну, вы знаете, такие люди есть, иначе бы вы, наверное, здесь бы не сидели.

Володимир Кулик: "Якби наша політика винагороджувала таких людей, якби була політична воля на те, щоби речниками цієї найчутливішої проблеми були люди не як Колесніченко, а люди, принаймні, чесні і конструктивні, якби цей закон після всіх критичних зауважень – наших українських, міжнародних, з ОБСЄ, з Венеційської комісії – врахував ті зауваження, а не кожного разу казав, що там немає, якби Колесніченко не брехав, що міжнародні організації схвалили, тобто якби це винагороджувалося, компроміс був би можливий. Поки що, на жаль, ми бачимо, ви зараз показали один цирк, але з того боку такий самий цирк, просто ви його нам сьогодні не показали".

Євгеній Кисельов: Это правда. Но, вы знаете, традиции большевизма, они сильны в разных политических кластерах украинского общества.

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології: "Женя, ну ваша проблема, кого приглашать, понимаете? Если пригласить для того, чтобы устроить цирк, надо мадам Фарион, еще кого-нибудь с этой стороны, Пояркова. А если мы хотим найти…"

Євгеній Кисельов: Пояркова у нас сегодня нет.

Михайло Погребинський: "Слава богу. А если вы хотите найти какой-то показать обществу путь возможного компромисса, это не проблема".

Євгеній Кисельов: Мне кажется, что вам сегодня удалось показать, вам двоим, здесь сидящим на диване, удалось показать такие пути».

Епізод 3. Погребинський прямо декларує меседжі Банкової, здійснює трансфер негативу на опозицію:

(«Велика політика», «Інтер», 08.06.2012)

«Євгеній Кисельов: Позвольте мне сейчас задать вопрос вашему соседу по дивану. Как раз к вопросу о разных исследованиях социологического свойства. Понимаете какая история, мне так кажется, вы меня поправьте, если я ошибаюсь. Когда человеку задают социологи конкретны вопрос об его отношении к той или иной проблеме, он дает конкретный ответ. Но очень часто бывает так, что человек, если существует некая система приоритетах, то о некоторых вещах, о некоторых проблемах, которые порой подаются в прессе, политиками, общественными деятелями как наиострейшие, вообще не задумываются. Если в России когда-то спрашивали социологи "Вас беспокоит расширение НАТО на восток", все, конечно, воспитанные в традиции опасения по отношению к НАТО дружно говорили: НАТО на восток – это плохо. Но когда начинали спрашивать о том, что вас в жизни волнует, то расширение НАТО на восток туда не попадало вообще. Я от многих социологов, которые придерживаются разных политических ориентаций, разных взглядов, иногда обслуживают политтехнологические интересы тех или иных конфликтных политических сил, тем не менее все они сходятся вроде бы во мнении о том, что языковой вопрос не является приоритетным для абсолютного большинства граждан Украина. Это так?

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології: "Да, это так. Равно как не является приоритетом поддержка украинского языка. Примерно одинаково. По последним данным, было на 10-м месте приоритетов. Но это не значит, как написал в последней статье мой коллега, что не нужно заниматься этой темой. Это гуманитарная проблема, они всегда находятся где-то на периферии приоритетов. Конечно, важнее сколько ты зарабатываешь, какое у тебя здоровье, какая у тебя безопасность. Любой нормальный человек скажет: то важнее, чем язык. А теперь я отреагирую на то, что слышал. Во-первых, я хочу сказать, что я согласен с многим услышанным сейчас от моего коллеги, который сидит на этом же диване. Более того, я во многом согласен с тем, чего он не сказал, но написал в своей статье недавно. Жаль, что он сегодня об этом не сказал. Он сказал, что нужен новый закон, что нужно повышение статуса русского языка, поскольку это оговорено 10 статьей Конституции, где русский язык выделен, и много других вещей. В том числе совершенно разумных замечаний по отношению к этому закону. Я, например, разделяю его точку зрения о том, что закон на эту тему не должен приводить к тому, что русский язык заменит украинский. Этого не должно произойти. Но я против, чтобы говорить, что защита интересов русскоязычных граждан прямо противоречит защите интересов украиноязычных. Нужно заниматься этим, защищать интересы украиноязычных. Просто этим должны заниматься другие люди, а не те, которые сегодня занимаются. И тогда, может быть, будет найден какой-то компромисс. Кстати, с чем я категорически не могу согласится с Володей – когда он говорит как бы от имени оппозиции. На самом деле он ученый и умеренный рациональный человек. Оппозиция совсем не занимает такую позицию. Она не готова ни к какому компромиссу. Любая тема, связанная с малейшим увеличением статуса русского языка, будет восприниматься в штыки и будем видеть эти драки".

Євгеній Кисельов: А вам не кажется, что оппозиция эти драки… ввязывается в эти драки ритуально, для того чтобы продемонстрировать своим традиционным избирателям верность определенным принципам. Но при этом рационально они думают, что на самом для того, чтобы бороться за дополнительные голоса избирателей, которые им нужны для того успеха, который они хотят получить на предстоящих парламентских выборах, им нужны дополнительные голоса избирателей в больших промышленных городах и на востоке, и в центре страны – Днепропетровск, Харьков, Запорожье и так далее. А там жесткая позиция по русскому языку им голосов дополнительных может и не принести.

Михайло Погребинський: "Точно не принесет".

Євгеній Кисельов: То есть вы считаете, что я о них лучше думаю, чем есть на самом деле?

Михайло Погребинський: "Они абсолютно не думают о том, что есть еще недовольные Партией регионов, которая этот закон предложила, в том числе на востоке и юге. Такие люди есть".

Євгеній Кисельов: Вот мы сейчас, кстати, видели, как критиковала этот закон Людмила Кудрявцева, которая прямо сказала, что он ее не удовлетворяет.

Михайло Погребинський: "На самом деле позиция, которую мы услышали с Крыма, и критические соображения Володи – они конфликтуют друг с другом. Но я уверен, я давно знаю Володю, что он готов к поиску компромиссного решения, равно как и госпожа Кудрявцева. В то время как политический класс не готов. Причем часть этого политического класса – это люди настроенные на вытеснение, кстати, именно этому сопротивляется этот закон, полному вытеснению русского языка из вжытку. Я хочу вам показать картинку, если это будет видно. За 20 лет…"».

В студії Савіка Шустера, попри відсутність самого ведучого, справа його жила і почувалася добре. Як завжди, замість сюжету про події 5 червня під стінами парламенту подали нарізку з різних каналів. Нарізка підштовхувала до думки, що пристрасті досягли точки кипіння і ледь-ледь не призвели до серйозного зіткнення. Отже, маємо справу з «гіперболізацією» й наголосом на сенсаційності:

(«Шустер live», Перший національний, 08.06.2012)

«Георгій Тихий, ведучий: У нас є ще одна тема, не менш важлива, це події біля Верховної Ради, те, що відбувався мітинг. Я хотів би, щоб ми поговорили про це в контексті мітингу, не того самого законопроекту, а того, що відбувалось під Верховною Радою, тому що це стосується Євро безпосередньо. Отже, у вівторок, 5 червня, Верховна Рада в першому читанні, як ви знаєте, прийняла законопроект "Про основи мовної політики". Він істотно розширює права мов національних меншин, зокрема російської мови. Напередодні голосування під стінами Верховної Ради зібралися декілька тисяч як прихильників, так і противників мовного законопроекту. Обидва табори розділив кордон правоохоронців. Ви зараз побачите, як це виглядало в новинах наших телеканалів українських. Подивіться, що вони показували.

Перший, 5 червня 2012-го: "Ухвалення мовного закону відбувалося під акомпанемент мітингу. З одного боку парламент оточили прихильники Партії регіонів, з іншого – соратники від опозиції".

5 канал, 5 червня 2012-го: "Міліція гарантувала біло-блакитним виключне право мітингувати впритул до парламенту".

Інтер”, 5 червня 2012-го: "По данным МВД, в акциях на Грушевского участвовали 9 тысяч сторонников различных политических сил".

СТБ, 5 червня 2012-го: "Десь по десятій законопроект ухвалили в першому читанні".

Euronews, 5 червня 2012-го: "Я не хочу, щоб забороняли мою мову, я хочу говорити українською мовою, рідною, яка в нас є історичною і прекрасною".

СТБ, 5 червня 2012-го: "Да, я знаю украинский язык, и мне он нравится, красивый язык. Но сдавать его очень тяжело".

Андрій Кокотюха, письменник: "Я не часто ходжу на мітинги, але якщо вже я сюди прийшов, це означає, що дістали до печінок".

News 24, 5 червня 2012-го: "Да какая идея? 100 гривен – вот наша идея".

ТРК "Україна", 5 червня 2012-го: "Утім, без сутичок не минулося. Перша сталася біля парламенту вже у полудень, друга – за годину – вже на Майдані".

“Інтер”, 5 червня 2012-го: "Со стороны оппозиции, наряду с украинским, был и нецензурный язык, и жесты неоднозначные – не для эфира. Еще сломали забор в Мариинском парке и вытоптали газоны".

5 канал, 5 червня 2012-го: "Міліція застосовує гази".

Роман Москаль, мітингувальник (Дрогобич, Львівщина): "Пустили тільки що газ на людей, які просто хотіли прийти на майдан"».

Далі почалася безплідна дискусія на дріб’язкові теми: «Чи було застосовано сльозогінний газ, чи ні? Ким було застосовано сльозогінний газ? Чи мала міліція на це право? Кому міліція служить: народу чи режиму?». Все це перебивалося включенням Шустера з Вроцлава, кореспондентів із Донецька, епатажним виступом Карпи, яка знову пропонувала полизати льодяник у вигляді Януковича. Все це створювало атмосферу несерйозності й карнавальності. Тобто, справедливі закиди опозиції щодо заангажованості міліції потонули у вирі сторонніх шумів і дробленої подачі інформації.

На додаток владі підіграла адвокат Тетяна Монтян, яка за допомогою бездоказових і безапеляційних тверджень і надузагальнень зробила трансфер негативу однієї події (протистояння 5 червня) на всю діяльність опозиції:

«Тетяна Монтян, адвокат: "Я вам пояснюю всім, що робиться в цій країні. В цій країні створено і існують такі алгоритми розподілу спільного ресурсу, згідно яких переможець отримає усе. Переможений не має жоднісінького шансу, як то кажуть, втекти за свої. І залишитись хоч з чимось. Те саме було, коли перемогли помаранчеві – вони підім’яли під себе все, практично. Вадиме, дайте я скажу нарешті. Ви дивуєтеся, що Партія регіонів дозволяє стати Калашникову, горлати свої пісні і продемонструвати, що опозиція – лузери, які не здатні абсолютно ні на що, навіть захистити мову. А чому ви, власне кажучи, дивуєтеся? У нас такий алгоритм знизу доверху. У нас саме за таким алгоритмом ділять квартиру після розлучення Ваня і Маня, у нас саме за таким алгоритмом ділять владу Янукович і Тимошенко. Пан Резніков підтвердить, що в нас дійсно немає жодної можливості поділити будь-який ресурс чесно, що переможена сторона також отримала хоч щось. І тому у нас немає ніяких спонукань вкладати ресурси у щось позитивне. У нас єдине спонукання – гонка озброєнь, робити все, щоб перемогти, і після цього ми маємо те, що маємо".

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій: "Питання, хто втік за помаранчевої влади? Хто сидів за помаранчевої влади, хто втік?"

Тетяна Монтян: "А це ви робите не правильно – треба вирішувати все мирно".

Георгій Тихий, ведучий: Ми повернемося за декілька хвилин. Будь ласка, не переключайтеся.

Георгій Тихий: Прямий ефір. Перший національний. Ми продовжуємо тему. Ми говорили про мітинги, які відбуваються в Україні, мітинги, які відбуваються у Росії. І, власне, пішла вже тема в те, що чи рухається Україна вже до імперської Росії, чи не рухається. Я не знаю, нічого не стверджую. Ми обіцяли, що ми даємо слово Вадиму Карасьову. Будь ласка

Росана Бісьмак, ведуча: Вадим Карасьов та пані Ірина.

Вадим Карасьов: "У мене тільки коротка репліка, що все ж таки за "помаранчевої" влади ніхто не тікав, в тюрмі не сидів із великих політиків".

Тетяна Монтян: "Та ви що?"

Вадим Карасьов: "А хто втік? Білоконь? Боделан? І все? Я говорю з топових політиків. Тому не потрібно все-таки перекручувати. Давайте говорити щиро. Так, недосконала була система, тому що люди недосконалі. Тому що якщо ви виходите говорити, то говорити правду треба".

Тетяна Монтян: "Я правду говорю".

Вадим Карасьов: "Або професійно потрібно говорити, а не так".

Тетяна Монтян: "Я не бачила жодного опозиціонера в робочій групі по зміні законодавства. Вони всі на мітингах".

Вадим Карасьов: "Я оцей базар… Давайте без базару. Можна?"

Тетяна Монтян: "Це ви займаєтеся базаром, а я пишу законопроекти і не бачу там опозиціонерів".

Вадим Карасьов: "Якщо ми хочемо, щоб у нас була нормальна держава і нормальна влада, то потрібно з себе починати і з суспільства".

Тетяна Монтян: "Так я це і роблю".

Вадим Карасьов: "Ні, ви це не робите".

Тетяна Монтян: "А де ж опозиціонери в робочих групах? Їх немає в принципі".

Вадим Карасьов: "Не потрібно переходити на базар"».

Отже, переглянувши дві передачі, можна стисло подати меседжі Банкової:

  1. Опозиція безсила, але у своєму безсиллі радикальна й не готова до розумних компромісів.
  2. Опозиція провокує розкол у країні й відкрито нехтує правами російськомовних громадян.
  3. В Україні демократія, оскільки влада не блокує опозиції, доки та не переходить межі.

Попри всі недоліки «РесПубліки» Анни Безулик та «Свободи слова» Андрія Куликова, треба віддати належне ведучим і редакціям, які не підхопили «мовної теми». Безулик вдалося використати «футбольну тему», щоб укотре поговорити про «вічні» українські проблеми: корупцію, формалізм заявленого курсу на європейську інтеграцію, спотворений імідж України в очах європейців.

Зауважити можна хіба що демагогічні виступи регіонала Валерія Коновалюка, якому й не спадало на думку, що тупе повторювання штампів офіційної партійної пропаганди на 5-му каналі більшості аудиторії не цікаве.

На «Свободі слова» вкотре без помітного інформаційного приводу відбувся бенефіс першого заступника глави Адміністрації президента Ірини Акімової. Причому представників альтернативної точки зору було аж два з половиною: правозахисник, лікар-психіатр Семен Глузман, екс-міністр охорони здоров’я в першому уряді Тимошенко Микола Поліщук, екс-міністр охорони здоров’я в уряді Єханурова Юрій Поляченко. Однак їхня позиція просто тонула в офіціозі решти спікерів.

Показово, що й цього разу редакція «Свободи слова» не переймалася адекватним представленням бекґраунду спікерів. Довелося ТК робити цю роботу за них.

  1. Андрій Гук, голова громадської ради при Державній службі з питань протидії ВІЛ-СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. Має тісні зв’язки з Адміністрацією президента, настільки тісні, що коштом держави у складі урядових делегацій літає до ООН і бере участь у пропагандистських заходах. Усе просто: він експерт Комітету реформ при АП. Цієї важливої інформації глядачі не почули.
  2. Віктор Сердюк, президент ради захисту прав та безпеки пацієнтів. Ця рада готує висновки для Конституційному Суду України, РНБО України та в інші державні органи, а її члени входять до такої великої кількості рад і міжвідомчих груп, що запідозрити їх у критичному ставленні до влади чи незалежності важко.
  3. Наталю Коваль ведучий представив просто як юриста. Як виявляється, «юрист» є державним службовцем – представником Міністерства юстиції України.

Звісно, все це «дрібниці» і про це можна було дізнатися з відкритих джерел. Але саме такі дрібниці в «час Х» виборчої кампанії відіграватимуть велику роль в інформаційних спецопераціях Банкової.

Ну і звісно, не може не згадати того, що Семену Глузману слово було надано наприкінці передачі. Хоча по суті він мав би стати співдоповідачем Акімової, якби в творчого колективу «Свободи слова» була мета організувати справжню дискусію навколо реалізації чи не реалізації реформ у системі охорони здоров’я.

(«Свобода слова з Андрієм Куликовим», ICTV, 11.06.2012)

«Семен Глузман, правозахисник, лікар-психіатр: "Бесплатной медицинской помощи не существует и не может существовать. На самом деле мы все платим налоги, наши родители платили налоги. Я думаю, что здесь речь должна идти о другом. Население должно получать информацию. Народ Украины – обычный нормальный европейский народ. Все, что делается сегодня, в принципе, необходимо и даже опоздало, опоздало на 20 лет. Все руководители страны за 20 лет не решались или не хотели заниматься социальной политикой в целом. Министерство социальной политики у нас есть, социальной политики не было. Думаю, что и сегодня у нас нет социальной политики. Потому что все, что касается пенсионной реформы, строго говоря, как говорят эксперты, является проблемой экономики, а не социальной политики. Социальная политика – это нечто другое. Я думаю, что… После всего сказанного здесь мне очень мало остается говорить. Но что-то я хочу сказать. Во-первых, я знаю способ ускорить прохождение реформы в моей стране".

Андрій Куликов, ведучий: Назовите.

Семен Глузман: "Скажу. Я не знаю, как это осуществить. Это как раз спор о законе и его применении. Необходимо запретить нашим правителям и их семьям лечиться за рубежом. Я не знаю, как это сделать. С точки зрения правовой это было бы нарушение прав человека. У них есть деньги, у нас таких денег нет. Второе. Я думаю, что нужно всерьез очень говорить о ведомственной медицине. Я не знаю точных решений, но об этом нужно говорить. Может быть, говорить не вслух, но в каких-то властных кабинетах об этом нужно говорить".

Андрій Куликов: Как это можно говорить не вслух?

Семен Глузман: "Нет, я имею в виду, что нужно принимать экспертное решение, а не решение толпой, вече".

Андрій Куликов: Вы имеете в виду "Феофанию" или что?

Семен Глузман: "Не только "Феофанию", но в первую очередь "Феофанию". Я не требую снести все корпуса под бульдозер и посадить там цветы. Речь идет о другом. О том, что это один из этапов ухода от так называемого народного здравоохранения. И самая, на мой взгляд, страшная проблема, о которой никто не хочет говорить вслух, а я пытаюсь кричать об этом и по телевидению, и в своих колонках – это качество тех людей, которые готовят сегодня врачей и медицинских сестер. Я вырос в семье медицинских работников. Мой папа был известным киевским профессором, патфизиологом. Когда он приходил после ученых советов, он очень подробно маме рассказывал и старшему брату о том, что было сегодня в Киевском медицинском институте или в других институтах, где он бывал. И я запомнил с детства простую истину. В каждом коллективе научных работников, профессоров, в том числе и в городе Киеве, на десятки нормальных серьезных профессиональных специалистов всегда был один или два дебила. Их знали, над ними скрытно смеялись, знало об этом начальство. Сегодня – я сужу, конечно, только по своей специальности, психиатрии – к сожалению, сегодня ситуация изменилась радикально в другую сторону. Дебилов стало большинство. Я не знаю, как в таких условиях можно проводить дальше реформу. Правильную, нужную реформу".

Андрій Куликов: Ірина Акімова.

Ірина Акімова, перший заступник глави Адміністрації президента: "Очень маленький комментарий. Вот господин Глузман начал свою речь со слова "давайте запретим". А вот мне кажется, что любая реформа, и особенно реформа в медицине, должна начинаться со слов "давайте разрешим". Коллега очень хорошо рассказала нам содержание закона о пилотных регионах, суть которого – давайте разрешим. Мы вряд ли сможем повысить качество, в том числе и медицинской услуги, если будем дальше запрещать. У нас в медицине практически отсутствовало, в легальном я имею виду понимании, частная практика, которая и формально, и неформально всегда осуждалась. Закон про пилоты разрешает частно практикующим врачам, в том числе и на первичном уровне, получать и работать за государственные деньги, если у него будут пациенты, которые захотят к нему пойти. Поэтому коллеги, давайте разрешать. Закон и идеология реформы разрешает и приглашает в частно-государственное партнерство не только наших частных практикующих врачей, но, в том числе, иностранных специалистов. Я абсолютно с вами согласна, есть опасения, что уровень…"

Андрій Куликов: Так что, даже если запретить лечиться за рубежом, можно привезти из-за рубежа зарубежного специалиста.

Ірина Акімова: "Вы знаете, у нас сейчас есть очень хорошие примеры. Примеры, когда приезжают к нам и работают здесь иностранные компании вместе с нашими отечественными компаниями. Например, диализ. Проблема искусственной почки. Страшная болезнь, страшно, когда людям необходимо как минимум три раза в неделю получать эту процедуру, и здорово, когда есть высокое качество. Немецкая фирма, которая работает в двух областях, является одним из немногих, к сожалению, сейчас примеров частно-государственного партнерства. И было бы здорово, чтобы этих примеров было больше, потому что тогда…"

Андрій Куликов: Так насколько это доступно простым украинским пациентам?

Ірина Акімова: "Дело в том, что эта процедура оплачивается из областного бюджета здравоохранения, и поэтому она для пациентов бесплатная, невзирая на то, где они её получают – в этой частно-государственной клинике либо в клинике чисто государственной. Тема образования. Тема образования очень важна. Мы можем, конечно, сейчас разводить руками, охать и говорить, что качество подготовки медицинского специалиста упало. Но я думаю, что вот здесь нужно как раз через слово "разрешать" пытаться решать и в стратегическом, и в тактическом плане. Например. Сегодня мы говорили о перинатальных центрах. Центры – это не просто стены и оборудование. Центры – это врачи. Врачей недостаточно, их нужно учить. Научить много и быстро врачей внутри Украины очень сложно. Какой практический шаг вот в этом проекте мы делаем? Министерство здравоохранения Украины в течении этого месяца подпишет меморандум с Министерством здравоохранения Германии, которое предоставляет нам возможность серии тренингов в течении трех лет, и которая охватит как минимум 500 врачей-неонатологов и перинатологов. Это конкретный шаг по части решительных шагов. Есть проблема – мы пытаемся её решить. Мы видим стратегический путь, но мы пытаемся решить её сейчас. И я думаю, что это будет история успеха".

Андрій Куликов: Спасибо. Семен Глузман.

Семен Глузман: "Ирина Михайловна, я понимаю, но я – гражданин этой страны и налогоплательщик. Поэтому я считаю, что я имею право что-то не разрешать, когда это не касается чужих денег"».

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів із навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Інтер
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2311
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду