Футбольний тренд в інформаційному просторі закономірно змінився мовним. Ухвалення за досить неоднозначних обставин закону Колесниченка-Ківалова та подальші масові акції протесту опинились у фокусі підсумкових тижневиків. Телевізійники мали достатньо часу, щоб зібрати матеріал та підготувати ґрунтовні сюжети для недільних ефірів. Водночас чотири з шести підсумкових програм розпочали випуски не з цієї теми, а з екстрених, надзвичайних або просто неполітичних, хоча й важливих, новин. Хай там яким важливим є мовне протистояння, кубанський потоп (ТВі) чи аварія під Черніговом із кільканадцятьма жертвами («Інтер», «Україна») все ж важливіше. «1+1» вирішив почати з новин позитивних – перемоги української стрічки на кінофестивалі у Карлових Варах та успішного для Володимира Кличка бою з Тоні Томпсоном.

«1+1», «ТСН-Тиждень»

Розпочавши з приємного, Алла Мазур переходить до мовного протистояння, якому дає суб’єктивну й відверто негативну оцінку: «А тепер до подій, де постраждав і нездоланний старший брат Володимира. "Ми розвели їх як кошенят". Так вустами регіонала Михайла Чечетова озвучила парламентська більшість свій спосіб ухвалення доленосних для держави рішень. За кілька хвилин більшовики у Раді затвердили цього тижня скандальний закон про регіональні мови, що ставить російську мову практично на рівень із державною. Він, зокрема, в місцях компактного проживання меншин дозволяє вводити регіональну мову. Російська, таким чином, може отримати офіційний статус майже у 13 областях України. Тож країна, яка щойно демонструвала цивілізованість під час футбольного Євро, знову перетворилося на бойовище. Як легко причиною розбрату можна зробити питання, яке ще місяць тому турбувало менше 4% громадян, за даними Центру Разумкова і фонду "Демініціативи"». Всі базові штампи у висвітленні цього закону сформувались іще до голосування 3 липня, під час попередніх спроб, вдалих і невдалих. Відтоді вони залишились незмінними: закон беззастережно трактують як такий, що грає на руку російській мові, називають «скандальним», а також недвозначно натякають на те, що мовне питання є не чим іншим, як передвиборною технологією, висмоктаною з пальця. «ТСН. Тижню» в цій ситуації можна закинути насамперед банальність, адже аналогічні підходи до висвітлення цієї теми демонструвала більшість ЗМІ протягом тижня.

Матеріал Ірини Павленок про ухвалення закону та подальші протистояння також насичений оцінковими судженнями, які демонструють, на чиєму боці стоїть авторка: «За ухваленням скандального мовного закону громадськість могла стежити у прямому ефірі. Заступник Литвина Мартинюк на пропозицію очільника регіоналів Єфремова поставив його на розгляд. Хоча комітет ще два дні мав збирати поправки. Більшість вирішила: обійдеться і так. Це було перше грубе порушення регламенту. У більшості навіть не приховували: умисно постаралися». У розлогому матеріалі журналістка докладно переказує перебіг протистояння, чимало уваги приділяючи стражданням Володимира Литвина та його соратників. Чого в сюжеті немає, то це пояснення суті закону – за замовченням, очевидно, вважається, що глядачам зміст закону Колесниченка-Ківалова відомий. Немає тут і експертної оцінки як самого закону, так і перспектив його підписання президентом. Не зовсім коректним є подання акції під Українським домом як суто опозиційної, а надто твердження, що опозиція її «згорнула». Хоча на початку матеріалу зазначено, що протестувальники, попри таку заяву опозиціонерів, залишаються. Очевидно, що опозиція могла згортати не акцію, а лише свою участь у ній. Про це детальніше йшлося у прямому включенні Ірини Павленок з-під Українського дому; вона повідомила про мотивацію голодувальників і про те, що мікроавтобус «Останньої барикади» закидали камінням.

За тему мовного протистояння «Плюси» взялися всерйоз: ще один матеріал авторства Сергія Швеця було присвячено акціям протесту в регіонах. У його матеріалі вже менше суб’єктивного, хоча й тут трапляються оцінкові судження. Наприклад: «В Одесі студенти прийшли до обласної адміністрації з мирним невеликим пікетом. У палку суперечку з ними, розмахуючи кулаками, вступив керівник одного із департаментів одеської адміністрації. Цей український державний службовець добалакався до того, що назвав Одесу російським містом». У кожному реченні процитованого уривка є оцінкові епітети – «мирний», «невеликий», «палка», «український». Хоча кожну з цих оцінок можна спробувати виправдати аргументом «так воно і є», одначе всі вони впливають на ставлення глядача до події.

А завершальне твердження сюжету викликає подив: «Хоча саме в цій області (Закарпатській, – ТК) зосереджена найбільша кількість згуртованих національних меншин – угорців, словаків, румунів, німців, поляків, і досі українська мова була прийнятним способом комунікації між ними без спеціального закону про регіональні мови». По-перше, поляки в цьому переліку абсолютно недоречні, адже їх, згідно з останнім переписом, у Закарпатті лише півтисячі й жодної згуртованої меншини вони там не становлять. По-друге, варто побувати в цьому унікальному регіоні й поспілкуватися з представниками меншин особисто, щоб переконатись, що лінґва франка для закарпатців неслов’янського походження – переважно російська, а не українська.

У досить оригінальний спосіб підбили «Плюси» й підсумки «Євро-2012». Перша частина сюжету Інни Боднар радше песимістична: йдеться про те, що вкладення у готелі, кемпінги та іншу інфраструктуру принесли тільки збитки. Та у другій частині починається «позитивчик», що оточує прізвища міністра економічного розвитку Петра Порошенка та Віктора Януковича. Політики говорять про те, як чемпіонат покращив зовнішньополітичні перспективи України, і роблять екскурс у світле спортивне майбутнє: «Капіталовкладень потребує вся країна. Попереду інші ігри. 2015 в Україні проведуть чергове Євро, цього разу у 8 містах із баскетболу. У Києві вже зараз шукають місце та гроші під новий Палац Спорту. Тим часом Президент Янукович пропонує і далі розширювати спортивно-комерційні горизонти». Усе це кричуще потребує експертної оцінки: чи справді Україні все це потрібно? Чи принесуть гроші подальші великі чемпіонати? Скільки з названої в сюжеті суми – 40 мільярдів гривень – осіло в кишенях розпорядників грошей?

У «Тижні за одну хвилину» стисло згадують про рішення Європейського суду з прав людини у справі Луценка: «Арешт Юрія Луценка порушує права людини, визнав цього тижня європейський суд у Страсбурзі і зобов’язав державу Україна виплатити екс-міністру 15 тисяч євро моральної компенсації. У Мінюсті повідомили: рішення готові виконати, але ще будуть його оскаржувати у великій палаті цього ж Євросуду».

У підводці до наступного матеріалу – не просто оцінкові судження, а справжнє роздмухування емоцій: «Якщо маєте хоч якусь проблему зі здоров’ям, якої не хочеться афішувати – стережіться. Вже незабаром про неї може дізнатися увесь світ. Уряд почав нібито добру справу: створює загальнодержавний реєстр усіх пацієнтів. Така комп’ютерна база, зокрема, не дасть нікому сфальшувати вашу медичну картку – сподіваються розробники. Але водночас робить нас абсолютно безпомічними перед будь-яким лихим наміром. Як незахищена інформація може вбити?». При цьому сам матеріал (автор – Ганна Бока) є збалансованим та побудованим на коментарях компетентних фахівців. Очевидно, таке штучне нагнітання страхів у підводці відображає бажання творців програми залишатись на емоційній хвилі по завершенні футбольного чемпіонату.

«Інтер», «Подробиці тижня»

У першому матеріалі – про ДТП під Черніговом, у якому загинули чотирнадцять російських прочан, – не обходиться без хвалебного слова на адресу влади, яка, мовляв, оперативно відреагувала на сумну подію: «Как только стало известно о случившемся, в украинском правительстве создали следственную комиссию. На месте аварии и в больнице побывала вице-премьер, и пообещала: Украина гарантирует помощь всем пострадавшим».

Цікаво – хоча вже традиційно – підійшов інтерівський тижневик до висвітлення мовного конфлікту. «Інтер» змальовує мовне протистояння суто як конфлікт політиків, хоча насправді є інші зацікавлені сторони – представники громадськості, частина яких підтримує закон, а інша – виступає категорично проти. Вже у підводці ведучий приписує протести проти закону Колесниченка – Ківалова виключно опозиції: «Футбольные баталии в Украине уступили место политическим. Уже несколько дней во многих городах проходят митинги в защиту прав украинского языка. Причина – принятый парламентским большинством языковой законопроект. Оппозиция считает, что документ ущемляет украинское слово». Проте матеріал Геннадія Вівденка є максимально відстороненим і нейтральним. Він оповідає про головні віхи протистояння стримано, без оцінок, з ухилом у лайф. Єдиним натяком на маніпуляцію в матеріалі є критика на адресу опозиції з боку Віктора Ющенка, який безпосереднього стосунку до конфлікту не має, та й суть претензій із наведеного синхрону не є зрозумілою. Схоже, метою використання плутаної прямої мови екс-глави держави було наголосити, що в лавах колишніх помаранчевих навіть тоді, коли треба рятувати українську мову, немає одностайності. Ще один специфічний герой матеріалу – Янукович, змальований тут як миротворець «над сутичкою»: «Президент тут же зовет на совещание лидеров фракций, переносит свою пресс-конференцию. Заявляет: законопроект сперва должен пройти экспертизу. Фракциям предлагает: либо наладить взаимопонимание самим, либо парламент пойдет на досрочные выборы». Перенесення прес-конференції досить кумедно виглядає в переліку мудрих державницьких дій, адже воно було зумовлене тим, що під дверима Українського дому згуртувались протестувальники.

Ще два матеріали в цьому випуску непрямо стосуються політики. Один присвячено вічній темі «мажорів» – приводом для того, щоб знову її підняти, стала загибель одеського КВНщика Володимира Супруна під колесами автомобіля невідомої, але вочевидь впливової людини. У матеріалі фігурує Роман Ландік, щоправда, без зазначення партійності, та Віктор Янукович – знову ж таки, як борець за правду і справедливість: «Многих украинцев тогда возмутили видеокадры, на которых сын народного депутата Роман Ландик в ресторане избивал модель Марию Коршунову. Справедливого наказания "по горячим следам" требовал даже Президент Украины. Однако в суде все завершилось условным сроком для обвиняемого». Є в матеріалі Веніаміна Трубачова й синхрон батька Романа Ландіка, протитрованого, щоправда, «народним депутатом». Партія регіонів тут ні до чого.

І ще один матеріал – сюжет Андрія Цаплієнка про завершення перегонів «Україна Трофі 2012» – також містить дивовижний приклад титрування:

«Одна из главных интриг соревнований развернулась вокруг экипажа 201 – Виктор Янукович и Виталий Майборода. На предпоследнем этапе гонки у чемпиона прошлогоднего "Украина Трофи" отказал автомобиль. Заканчивать этап пришлось вручную".

Віктор Янукович, автогонщик: "У нас что-то с самого начала не заладилось. Так каждый день. Полдня едешь, лидируешь, а потом какая-то техническая поломка"».

5 канал, «Час: Підсумки тижня»

Цього разу оцінювати тижневик 5-го каналу за загальними мірками навряд чи коректно. Команда Тетяни Даниленко присвятила весь випуск програми подіям навколо ухвалення мовного закону. Журналісти 5-го не могли претендувати на безсторонність, раніше виступивши проти закону Колесниченка – Ківалова в ефірі власного каналу. Не були безсторонніми вони й цього разу, не приховуючи свого ставлення до закону та його захисників, хоча й не опускаючись до прокламацій. Втім, з огляду на обраний ними формат тематичного випуску, вони висвітлили цю тему хоч і не безсторонньо, проте значно глибше за колег з інших каналів, зокрема адекватно відобразили роль опозиції в протестах: «На третю добу опозиційні лідери, зважаючи на нечисленність акції та неймовірну спеку, закликали людей розійтися. Проте ні спека, ні відсутність підтримки з боку партій не загнали протестувальників додому. На сходах Українського дому – сотня-півтори осіб, п’ятеро з яких голодують. Вони не бажають іти, поки мовна ініціатива влади не буде скасована». З цього стає зрозумілим: те, що відбувається під Українським домом, є не акцією протесту опозиційних політичних сил, а протестом передусім громадянським. Головний наголос у першій частині випуску зроблено на силовому протистоянні спецпідрозділу «Беркут» та протестувальників, яке для провладних каналів стало лише епізодом. Слід зазначити, що Ольга Сніцарчук у матеріалі, присвяченому історії ухвалення закону та подальшому парламентському протистоянню, досить глибоко розібралась в аргументах сторін. Важливою також є спроба, спираючись на коментарі політиків та експертів, проаналізувати подальші дії влади із розширення статусу російської мови.

Проте, на жаль, цьому матеріалу притаманний той самий недолік, що й загалом висвітленню цієї теми в українських ЗМІ – відсутність належним чином репрезентованої і сформульованої позиції тієї частини суспільства, яка підтримує ідею підвищення у статусі російської та інших мов. Прикладом такого формулювання є хоча б нещодавно опублікований «Телекритикою» матеріал Валерія Зайцева. Пропонуючи як приклад журналіста Андрія Чернікова, який говорить і пише російською, але не бачить для себе проблеми в мовній ситуації, слід було вислухати й людей, для яких ця проблема є. Без цього картина ніколи не буде повною.

ТВі, «Підсумки з Вахтангом Кіпіані»

Як і у випадку програми «Час: Підсумки тижня» 5-го каналу, небайдужа й небезстороння позиція творців «Підсумків» ТВі не викликала сумнівів. Її підтвердив ведучий програми Вахтанг Кіпіані, щойно перейшовши від першої екстреної теми – потопу на Кубані – до мовної: «Головною політичною подією тижня стала акція опозиційних політиків і громадських активістів під Українським домом із вимогою не підписувати скандальний закон про засади державної мовної політики. Останній був ухвалений Верховною Радою у шулерський спосіб без обговорення і з численними процедурними порушеннями». Андрій Сайчук оповідає про те, що відбувалось під Українським домом, як про справжню війну: «Три дні і три ночі люди, які відгукнулися на заклик депутатів, боронили Український дім в Києві від атак ‘Беркута’. Сили були не рівні, кількість протестувальників не перевищувала тисячі осіб, тоді як міліції за оцінками опозиції було в десятеро більше. Втім, правоохоронці зробивши кілька неуспішних спроб очистити сходи перед Українським домом, відступили. Опозиція оголосила про перемогу».

Скоріш за все, це випадковість, одначе зауважте формулювання «боронили Український дім» – неначе ця будівля є осередком демократичних цінностей, а не місцем, у якому було заплановано прес-конференцію Віктора Януковича. До того ж, журналіст видається аж занадто стурбований питанням, чому так мало людей прийшло на акцію, і шукає для цього різні пояснення (чи то пак, виправдання). При цьому тезу про те, що людей було мало (а це насправді поняття відносне), Андрій Сайчук приписує «проросійським політикам»: «Але не чисельна по суті акція дала привід проросійським політикам на саркастичні зауваги. Чому, скажімо, на концерт Елтона Джона прийшло сто тисяч киян, а на захист української мови вийшло кілька сотень?». Про кого йдеться? Порівняння з концертом Елтона Джона було озвучене у блозі журналіста (а не політика) Олександра Чаленка на «Українській правді» та повторене маргінальним східноукраїнським політиком Воробйовим, який, щоправда, переплутав Елтона Джона з іншим співаком. :) Навряд чи це варте уваги й спростування.

Вахтанг Кіпіані зробив акцент на своєрідному протиставленні небайдужих громадян, які прийшли протестувати й голодувати під Український дім, і політиків, які намагались їх використати. Навів і докази того, що в черговий раз не обійшлося без платних прапороносців: «Протест на Європейській площі триває і в цю хвилину, тільки вже без політиків, які оголосили про свою перемогу в телевізійному ефірі. Масовкою при цьому стали не тільки ті, які без перебільшення денно і ночно захищали свій україномовний острівець в центрі столиці, але й, як це не сумно, оплачена публіка. Журналістка Мар’яна П’єцух виклала на Ютуб ось таке відео. Попри цей ексцес, публіка під Українським домом була і залишається здебільшого ідейна. Ті політики, які йдуть на вибори і яким була потрібна фотокартинка для зваблювання виборців, вже вдома, а дехто вже на відпочинку. Справді, дивно було бачити колишнього нашоукраїнця Давида Жванію, який, як було сказано в сюжеті, голосував за «харківські угоди» Мєдвєдєва-Януковича, чи екс-президента Віктора Ющенка, який під’їхав, поставив підпис під петицією на захист української мови, але до самих протестувальників не підійшов».

До честі творців програми, обираючи героя для розмови в студії, вони зупинилися не на політикові, а на людині нейтральній і зазвичай критичній як до влади, так і до опозиції – психіатрі та дисиденті Семенові Глузмані. Ще один гість студії – експерт із комунікацій Максим Саваневський, із яким Вахтанг Кіпіані обговорював значення інтернету для української політики та представленість наших політиків онлайн.

І, нарешті, ТВі виявився єдиним із каналів, хто зробив належний розголос тому фактові, що «під шумок» мовної веремії Верховна Рада дозволила державним підприємствам не проводити тендерів. Причому висвітлив цю подію майже збалансовано. Інші канали цієї події якось не зауважили. Можливо, їхню увагу справді відвернув шум навколо мовного закону.

«Україна», «Події тижня»

Для висвітлення мовних перипетій тут обрали легкий іронічний лайф. Матеріал Бориса Іванова відрізняється від інших переважно тим, що наголос у ньому зроблено не на боротьбі, а на самому законі й наслідках, які може мати його ухвалення. Таким чином, на «Україну» не поширився мисленнєвий штамп, що змушував журналістів трактувати закон Колесниченка – Ківалова виключно як передвиборну технологію. Хоча досить прозорі натяки на те, що й без цього закону всі, хто хотів говорити російською, нею говорили і писали, в матеріалі є. Журналіст «України» знайшов низку цікавих героїв та ілюстрацій, хоча в його матеріалі все ж переважають синхрони борців проти закону, а позицію тих, кому цей закон потрібен, представлено слабко. Також не зрозуміло, які автор має підстави для твердження: «Еще не вступивший в силу закон спровоцировал противоречия в охладевшем к политике обществе».

Ситуацію, що склалась в українській політиці, Андрій Данилевич схарактеризував як «політичний клінч». Змістові, який він вкладає в це словосполучення, присвячено наступний матеріал авторства Сергія Кудімова. Журналіст скористався ігровою метафорою, трактуючи політиків як фішки. Дотепно, але не до кінця зрозуміло та подекуди важко продертися крізь паралелі та закручені конструкції на зразок: «Ход спикера – двигайте фишку на поле выхода из игры, и по пути заблокируйте соперников. Когда победа, казалось, уже была в кармане, на поле не оказалось очень важной фигуры – спикера Верховной Рады Владимира Литвина. И вся игра испорчена?». У такому викладі політичні події та прогнози виглядають оригінально, але розібратись у них аж ніяк не легше. Також, видається, автор надміру ускладнив ситуацію навколо відставки Литвина та зміни регламенту – все це радше нагадувало психологічний тиск, аніж складну комбінацію. Запит аудиторії та інформаційного простору на змістовну аналітику з цієї теми на «Україні» відчули, але задовільнити спромоглися в занадто специфічний спосіб.

Серйозні економічні теми в підсумкових тижневиках останнім часом піднімають нечасто, якщо не враховувати окремих спроб проаналізувати ситуацію з газовими переговорами Росії та України. Логічно – літо, футбол. Одначе цього разу команда «Подій тижня» підняла складну й неоднозначну тему лобізму. Приводом для цього стала протекціоністська політика уряду на ринку автомобілів. Один із головних героїв – власник концерну «ЄДАПС» і народний депутат від Партії регіонів Василь Грицак. Він же єдиний герой відверто негативний: інші наведені приклади виглядають досить невинними, або ж прямих указівок на те, що в парламенті лобіюються конкретні комерційні інтереси компаній або бізнесменів, немає. Сюжет цінний – із нього необізнані глядачі мають шанс довідатись, що таке лобізм, і зрозуміти, що ця практика поширена у світі та, принаймні, не однозначно шкідлива. Ось тільки подив викликає «експеримент» із лобіювання, проведений журналістом Олександром Бондаренком:

«Мы решили проверить на себе, как это, быть лоббистом. Законопроект о поддержке машиностроения прошел первое чтение. Льготы на несколько десятков миллионов гривен. Список льготников, как просит автор, определяет Министерство промышленной политики. Попробуем слегка усложнить эту процедуру одной поправочкой – нужно зайти в парламент. Журналисты попадают туда по специальным удостоверениям. А вот уже здесь, внутри, начинается самое интересное. Во-первых, нужно найти, к кому обратиться. Пойдем к одному из самых активных депутатов. Он за сессию вносит десятки законопроектов и тысячи поправок.

Корреспондент: "Я взял пример закона вашего коллеги. Можно было бы через вас попросить подать соответствующую поправку, чтобы вот этот перечень утверждал без Минпромполитики Кабинет министров, но по согласованию с профильным комитетом Верховной Рады".

Юрий Кармазин: "Я к любой поправке отношусь, если мне ее подсказывают политические партии, профсоюзы, ученые, с благодарностью. Вопрос только в другом: у нас нет Минпромполитики. Вы знаете об этом?"

Такая досада. Из-за какой-то мелочи все наше лоббирование коту под хвост». Що це – «контрольована дурість», чи журналіст справді помилився, назвавши міністерство, якого не існує? Так чи інакше – який сенс був у цьому експерименті, результат якого виявився зовсім не показовим? Навіщо було включати його в сюжет?

ICTV, «Факти тижня»

Починають із мовного протистояння, висвітлюючи його у жанрі «екшн»: поламані мікрофони, взаємні звинувачення, гострі синхрони. Втім, у матеріалі Олександра Візгіна є те, чого бракує сюжетам інших каналів – коментарі експертів: Вадима Карасьова, Михайла Погребинського та Володимира Фесенка. Це нехай не повний спектр експертних думок, проте завдяки наявності проросійського Погребинського маємо нарешті бодай чиєсь висловлювання на користь закону. До того ж, незважаючи на емоційність викладу, журналістові вдається залишитися порівняно нейтральним, хоча це й не та дистильована нейтральність, яку бачимо на «Інтері».

Друга важлива тема – підбиття підсумків «Євро-2012». Тут уже все звично: хоча об’єктивних засобів для вимірювання іміджу країни ніхто ще не придумав, на ICTV впевнені, що в України він покращився. І подають це як доконаний факт. Мирослав Ганущак звів докупи всі головні результати та віхи чемпіонату, сформувавши з них цілком позитивну та оптимістичну картину. Дарма що цей оптимізм подекуди заснований на власних оцінкових судженнях та безпідставних узагальненнях журналіста:

«Небувалий за останні п'ять років підйом національної свідомості. Футбол об'єднав політично розрізнену країну». (Особливо оригінально це звучить на тлі подальших подій навколо мовного законопроекту та в зіставленні зі словами з підводки Оксани Соколової: «Не встигли відгриміти останні фанфари єврочемпіонату, які Україна поринула у звичну для себе атмосферу політичного протистояння. Цього тижня країну розкололо мовне питання»; слабенько, видно, футбол об’єднує країну.)

«Від побаченого в Україні точно не робитимуть суїцид гості з Європи. Міфи про расизм і бандитів розсипалися, як карточний будиночок».

«Гості дивували знанням українського гімну і неймовірною товариськістю». (А когось, можливо, дивували уринацією просто на київських вулицях?).

«Єдиний мінус – жадібність власників готелів, яка злякала уболівальників…».

«Туристи від нас поїхали щасливими».

У цьому позитивному контексті трапляється нам і синхрон Віктора Януковича, гордого собою, чи то пак, Україною. Синхрон, щоправда, «збалансований» прямою мовою польського президента Броніслава Коморовського, який щиро зичить успіхів Україні. За що негайно отримує іронічний коментар Мирослава Ганущака: «Дружнє серце польського президента може бути спокійним. Євросоюз надав величезну фінансову допомогу Польщі в організації турніру. Україні ж довелося розкошелитися з власного бюджету. Щонайменше на 5 мільярдів доларів. Це теж рекорд». Цікаво, чи встигнуть «Факти тижня» до відпустки поцікавитись, як і на що було витрачено ці рекордні гроші?

Передбачаючи контраргументи, зазначу: давати наслідкам «Євро-2012» оцінку, чи то позитивну, чи негативну, в колумністичному форматі було б абсолютно нормально. У форматі інформаційному чи навіть інформаційно-аналітичному (хоча «Факти тижня» свого часу відхрещувались від аналітики, наголошуючи, що є підсумковою новинною програмою) твердження на кшталт наведених вище є абсолютно некоректними. Власні спостереження одного журналіста або декількох співробітників каналу ICTV ще не є фактами, особливо ж коли йдеться про оцінку реакції та вражень людей, із абсолютною більшістю яких журналісти особисто не спілкувались. Оцінюючи ж таку ефемерну та абстрактну річ, як «імідж країни», варто було б після кожного твердження додавати «на мою думку», або навіть «мені здається», адже навіть для певної суб’єктивної думки на цю тему у рядового журналіста не може бути достатньої інформації.

Аналогічну картину маємо і в матеріалі Миколи Терельова про досягнення чемпіонату. «Іноземці, які ще кілька тижнів тому плутали Україну із Білоруссю, розсипалися в компліментах» і тому подібні узагальнення, з яких може скластися враження, що журналіст просканував мозок усіх гостей чемпіонату. Цього разу ICTV у своєму прагненні нести глядачам позитив сильно переборщив.

P.S. Позаяк підбиття підсумків чемпіонату Європи з футболу вже, очевидно, позаду, – хоча ще є надія, що хтось із більш принципових та вільних телевізійників підіб’є підсумки корупції та пропагандистського промивання мізків, – спробуймо звести докупи головні маніпуляції та порушення стандартів, яких припускалися творці підсумкових тижневиків у висвітленні цієї теми:

- Підміна поняття «Україна» поняттям «українська влада» – приписування заслуг країни, сформульованих зазвичай без посилань на конкретні факти та цифри, владі, зокрема Віктору Януковичу, Миколі Азарову та Борису Колесникову.

- Висвітлення дій та заяв Януковича і Азарова, пов’язаних із чемпіонатом, попри те, що конкретного стосунку до футболу ці персонажі не мають, а коментарі зазвичай позбавлені цінності.

- Оперування міфологемою «інформаційної атаки на Україну» без конкретних доказів спланованості цієї атаки та безпідставності звинувачень.

- Приписування всім без винятку футбольним гостям України тих чи інших (в абсолютній більшості випадків позитивних, захоплених) вражень та емоцій.

- Висновки щодо покращення іміджу або, ще краще, «міжнародного іміджу» України, зроблені без жодних підстав або з посиланням на окремі публікації чи висловлювання.

- Некритичне відтворення інформації влади про те, що гроші, витрачені на підготовку до чемпіонату та недоотримані від його проведення, є «інвестиціями в майбутнє України».

- Зіставлення поведінки фанатів у Польщі та Україні (звісно ж, на користь України) і твердження, що, як виявилось, в Україні немає расизму.

- Найрізноманітніші вияви оцінкових суджень, покликаних створювати позитивний і оптимістичний настрій, одначе насправді таких, що не мають під собою фактичних підстав.

- Згадки про міжнародний бойкот України як такий, що не вдався чи провалився, без конкретної вказівки на те, що саме було причиною цього бойкоту (конкретно – політичні процеси над Тимошенко та Луценком).

Це, звісно, далеко не вичерпний список. Можна припустити, що в більшості випадків ці порушення не були наслідком свідомої маніпуляції або продиктованої ззовні або згори інформаційної політики. Натомість їх зумовили почуття патріотизму (гордість за свою країну) та фанатизму (захоплення футбольними подіями), які охопили журналістів та їхніх редакторів, і якими так хотілося поділитись із глядачами. Обмежити це природне, але не корисне для аудиторії та суспільства прагнення підмінити факти явними чи прихованими оцінками може лише непорушна система редакційних стандартів та суворий контроль за їх дотриманням.

Верстка підсумкових телетижневиків 8 липня 2012 року

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Українська стрічка перемогла на кінофестивалі у Карлових Варах

Володимир Кличко здолав Тоні Томпсона

Більшовики затвердили скандальний закон про регіональні мови

Під Українським домом досі залишаються захисники української мови

В українських регіонах відбулись акції протесту

Україна рахує прибутки і збитки від довгожданого футбольного свята

«Тиждень за одну хвилину»

Уряд створює загальнодержавний реєстр усіх пацієнтів

Абітурієнти почали штурмувати вищі навчальні заклади

«Інтер», «Подробиці тижня»

ДТП під Черніговом забрало життя 14 росіян

Мовний законопроект викликав хвилю мітингів по всій країні

Мешканці Черняхова повстали проти дій працівників місцевого райвідділка міліції

17-річна Інна Магура вдало перенесла операцію з пересадки кісткового мозку

Багаті та впливові фігуранти кримінальних справ часто опиняються на волі

Сторічні вузькоколійні дороги можуть закрити до кінця року

Завершився автомарафон «Україна Трофі – 2012»

ICTV, «Факти тижня»

Україна поринула в атмосферу політичного протистояння

Під Черніговом загинуло 14 російських паломників

В Одесі під колесами авто загинув Володимир Супрун

В Україні стартувала вступна кампанія до вищих навчальних закладів

У Криму – в розпалі курортний сезон

Підсумки «Євро-2012»

Номінації «Євро-2012»

Володимир Кличко захистив свої чемпіонські пояси

5 канал, «Час: Підсумки тижня»

Захисники української мови взяли в облогу Український дім

Україною прокотились екстрені скликання обласних рад

Депутати пішли на літні канікули

Регіонали прагнутимуть надати російській мові статусу другої державної

«Україна», «Події тижня»

На трасі «Чернігів – Київ» розбився автобус із російськими паломникам

Верховна Рада прийняла закон про статус регіональних мов

Депутати закрили Х сесію парламенту

В Мінекономрозвитку збираються підвищити мито на імпортні автомобілі

В українському парламенті успішно квітне лобізм

Українці замислилися про здоровий спосіб життя

ТВі, «Підсумки з Вахтангом Кіпіані»

Рукотворне цунамі на Кубані

Акція опозиційних політиків і громадських активістів під Українським домом із вимогою не підписувати скандального закону

Протест на Європейській площі триває, тільки вже без політиків

Семен Глузман про політику

Тендери в Україні відтепер не обов’язкові, поки опозиція протестує проти закону про регіональні мови

Інтернет і вибори, Інтернет і політика

Тижневі тренди інтернету, блогосфери та Фейсбука

На цьому тижні в Тбілісі було сформовано новий уряд.

Пам’ять видатного поляка вшанували у Львові

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Засади моніторингу дивіться тут.