Ситуація в українському телеефірі та в українських медіа загалом в березні-травні 2014 року виявилася нетиповою як для періоду виборчої кампанії. Головні причини цього -- нещодавня драматична зміна влади, зрушення суспільних настроїв під впливом Майдану, російська окупація Криму та підживлення Росією сепаратистського руху на сході й півдні, що призвело до збройного протистояння. Боротьба з терористами на Донбасі, ситуація в окупованій автономії, міжнародні відносини з Росією та Заходом відтіснили передвиборні перегони на другий план. Попри вибори, політичний пресинг на журналістів на більшості центральних телеканалах є порівняно слабким, а кількість політичних матеріалів із ознаками замовності – незначною. Втім, зміни, що відбулись і відбуваються в українських медіа, поки що не можна назвати ні остаточними, ні кардинальними.

РОСІЙСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА АГРЕСІЯ

Загалом більшість учасників суспільно-медійних дискусій поділяють думку, що Україна «програє Росії інформаційну війну» як на власній території, так інколи й на міжнародному рівні. Заступник секретаря РНБОУ Вікторія Сюмар заявила, що влада планує протиставити російській міжнародній пропаганді якісне іномовлення, зокрема, створене на базі телеканалів УТР та БТБ (зараз належить Національному банку України), але поки що конкретних кроків у цьому напрямі не зроблено.

Ефективною протидією російській інформаційній експансією стала заборона трансляції російських телеканалів у кабельних мережах (яка, втім, далеко не всіма виконується; на контрольованих терористами територіях, навпаки, українські телеканали відключають та замінюють на російські; «Радіо Ера ФМ» продовжує ретранслювати радіо «Голос России»).

Останні дані про відключення українських телеканалів дивись тут.  

На території України безпосередніми агентами проросійської пропаганди є низка ЗМІ, зокрема газета «Вести» (медіахолдинг Ігоря Гужви «Вести»), «Комсомольская правда в Украине» (холдинг УМХ, який належить Сергію Курченку), деякі інші видання та сайти. В Україні також виходять російські друковані видання, в тому числі навіть у Києві. Зокрема, «Российская газета в Крыму», «Российская газета в Киеве». Після придбання минулого року УМХ Сергієм Курченком зараз майже всі видання групи керуються російськими топ-менеджерами. Та ж ситуація, наприклад, і на телеканалі «Україна», який належить Рінату Ахметову, а з нещодавна також  і на каналі News One, який у 2014 році придбав у Вадима Рабіновича народний депутат України (Партія регіонів) Євген Мураєв.

Досить велика кількість ЗМІ належать соратникам Януковича або контролюються ними – наприклад, холдинг «Вести»,  телеканал 112,  сайт УНН тощо.

З іншого боку, деякі представники медійного середовища зараз усерйоз обговорюють питання про відмову телеканалів від демонстрації серіалів і фільмів, що містять проросійську пропаганду, перш за все, прославляють російські військові та силові структури (зокрема, такий намір висловила група «1+1»).

Найпоширеніші порушення або помилки у висвітленні кризової ситуації в Україні після 26 лютого 2014 року:

1)  з одного боку, часто фактичне визнання легітимності самопроголошеної або окупаційної влади на сході України та в Криму через невизначеність термінології. Ретрансляція всіх, навіть малозначущих, її повідомлень; надання її представникам ефіру як «стороні конфлікту»; повідомлення про референдум, уряд, «народних» міністрів, мерів і губернаторів як про такі, що мають законну силу. З  іншого боку, досить часто на телеканалах  були  відсутні ті меседжи або інформація про дії агресорів та сепаратистів, які мали значення для кращого розуміння ситуації громадянами. Інколи це можна було пояснити небажанням проросійських  екстремістів та російських агресорів йти на контакт з українськими журналістами. Водночас, досить часто журналістам було просто легше ігнорувати заяви  або й певні дії сепаратистів, бойовиків, ніж шукати до них коментарі експертів, українських політиків, знаходити необхідний бекграунд, щоб подати належним чином всю важливу для аудиторії  інформацію.  

2) надання сепаратистам і терористам широкого доступу до ефіру, некритичне ретранслювання їхніх заяв. Так, 9 березня самопроголошений прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов отримав близько 30 хвилин практично немодерованого ефірного часу у прайм-таймі в шоу «Шустер live» на Першому національному;

3) визнання політиків, які відкрито підтримують сепаратистів і терористів, стороною конфлікту та запрошення їх до дискусії з проукраїнськими політиками. В ефірі та сюжетах телеканалів, на шпальтах газет з’являються Петро Симоненко, Олег Царьов та інші;

4) надмірна увага до позиції Росії, зокрема, пряма трансляція виступів російського президента та ефірів пропагандистського характеру. Так, 4 березня «Інтер» подав прес-конференцію Путіна без балансу думок (навіть за межами матеріалу впродовж випуску) і без украй необхідних бекґраундів, які б, як мінімум, спростовували відверто брехливі тези російського президента. Подібним чином про цю прес-конференцію розповідали також Перший національний та ICTV. Щоправда,  інші канали в той чи інший спосіб балансували цю інформацію.

Те саме стосується виступів екс-президента Віктора Януковича та його соратників Віктора Пшонки й Віталія Захарченка, які, попри відсутність реальної значущості для українського суспільства, було показано в режимі реаліті-шоу. Останнім часом у друкованій пресі та інтернет-ресурсах з’являються  коментарі Олександра Клименка, Сергія Арбузова, які поширюються, за даними «ТК»,  в тому числі й на умовах проплачених матеріалів.

5) проблема термінології. ЗМІ свідомо чи несвідомо вводили аудиторію в оману, називаючи озброєних бойовиків «прибічниками федералізації», «активістами», «пікетувальниками», «ополченцями», «повстанцями» тощо, російських військових – «ввічливими зеленими чоловічками». Таким чином українському суспільству була нав’язана термінологія, вживана російською пропагандою. Навіть ЗМІ, що позиціонуються як якісні, розкручували позитивний, хоч і дещо кумедний образ незаконно призначеного прокурора Криму Наталії Поклонської (Няша). Порівняно уважнішими до термінології були новини телеканалів СТБ, ICTV та «1+1».

Громадські організації розробили рекомендації щодо термінології, а також щодо того, як працювати в умовах війни.

6) беззастережна критика дій влади (силовиків), яка інколи ґрунтується на припущеннях та недостатній поінформованості;

7) повідомлення про пересування, місце дислокації, склад груп військ та підрозділів МВС, а також розголошення іншої інформації, яку може бути використано росіянами й терористами. Міністерство внутрішніх справ та керівництво антитерористичної операції не раз зверталося до ЗМІ з проханнями не публікувати такої інформації;

8) використання неперевіреної інформації з непевних джерел, яка часто виявляється навмисно закинутою російською пропагандою дезінформацією («фейками»). Зокрема, не раз в ефірі демонструвалися відеозаписи з YouTube, походження яких не було перевірене та підтверджене, а джерелом новин ставали повідомлення в соціальних мережах. Слід зазначити, що, крім недостатнього професіоналізму журналістів, причиною цьому став справді ускладнений доступ до першоджерел та відсутність власного матеріалу з окупованих і контрольованих сепаратистами територій;

9) відсутність експертної думки належного рівня або звертання по експертну думку до людей, які не мають відповідної кваліфікації. Часто експертами в матеріалах про антитерористичну операцію, збройну загрозу Росії та дії терористів виступають політики або самі журналісти.

ПОЗИЦІЯ НАЙБІЛЬШИХ ТЕЛЕКАНАЛІВ

Низка каналів подає інформацію про нову владу за тими ж шаблонами, за якими подавали її про владу попередню – без балансу думок і з порушеннями інших стандартів на користь представників влади (не виключено, що в умовах «перехідного періоду» це може свідчити про внутрішню цензуру редакцій чи самоцензуру журналістів, а не про якусь системну цензуру ззовні). До приходу на Перший національний команди Зураба Аласанії так діяв, зокрема, й цей канал. Зараз його новини стають більш збалансованими, в них також відчутно поменшало замовчуваних тем.

Найближчим до підтримки проросійських сепаратистів тривалий час був телеканал «Україна»; практично до початку збройного протистояння на Донбасі він применшував загрозу їхніх виступів, змальовуючи їх як мирні, та закликав «почути голос південного сходу» (що на практиці означає домовитись із власником каналу Рінатом Ахметовим). Інші телеканали посідали більш чи менш патріотичну, але загалом проукраїнську позицію. «Інтер» підтримував дії нової влади в усьому, окрім розслідування зловживань наближених до власника каналу Дмитра Фірташа представників колишньої влади. Критичними до влади та вибірково лояльними до сепаратистів є ЗМІ, що належать «сім’ї» Януковича –  деякі видання UMH Group, медіа-холдингу «Вести»,  телеканал «112 Україна»   та інші. Проте вони не наважуються виступати з відверто антиукраїнськими закликами. Агресивно проукраїнську позицію посідає телеканал «1+1», який у своїх новинах та спецпроектах намагається опонувати російській пропаганді та розвінчувати сконструйовані нею міфи (проект «Секретні матеріали»).

В передостанні тижні виборчої кампанії зросла кількість компромату на деяких каналах (у новинах та спеціальних проектах) щодо олігархів, які підтримують тих чи інших кандидатів, або щодо влади. Так, відчутними ударами обмінялися канали «Інтер» та «1+1» щодо діяльності їхніх власників – Фірташа та Коломойского. «1+1», ICTV  робили розслідування щодо підтримки та фінансування сепаратистів Ахметовим,  нардепом Єфремовим, але з більшим дотриманням стандартів.

ПЕРШИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  - ДЕРЖАВНИЙ КАНАЛ НАПЕРЕДОДНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ У СУСПІЛЬНОГО МОВНИКА

Нагадаємо, що 25 березня 2014 року  на посаду керівника Першого національного було призначено кандидатуру, яку Кабміну рекомендував рух «Стоп цензурі!», відомого журналіста та медіаменеджера Зураба Аласанію. Після цього в новинах телаканалу почалися суттєві позитивні зрушення.

Як засвідчив моніторинг «Телекритки», з квітня місяця відчутно скоротилася відносна кількість суспільно важливих тем, які замовчувалися журналістами каналу раніше, за старого керівництва каналу та старої влади. Також відчутним стало те, що зникла системність у замовчуваннях: тобто в останні два місяці не було чітко визначених тематичних масивів, де будь-які події, окремі заяви чи факти замовчувалися б повністю.

Окремі замовчання, які  ще є  в підсумкових випусках новин Першого,  сьогодні виглядають більше як вияви слабкості технології виробництва на рівні окремих алгоритмів роботи редакції, прийняття неефективних рішень у способах висвітлення окремих складних тем чи невміння окремих виконавців.

Крім того, у випусках новин Першого останніх двох місяців значно зменшилася кількість грубих порушень стандартів інформаційної журналістики, які критично впливають на зміст матеріалів і мають ознаки маніпулятивності, - насамперед, ідеться про порушення стандартів балансу думок і стандарту відокремлення фактів від думок. (При цьому кількість просто порушень стандартів у матеріалах новин залишається високою, що свідчить про відсутність у журналістів системного розуміння суті цих стандартів).

ДОСТУП КАНДИДАТІВ ДО ЕФІРУ

Протягом останніх років режиму Януковича більшість телеканалів відмовилися від полілогічних політичних ток-шоу; на кінець лютого таке залишалося тільки на каналі ICTV. Після зміни влади ток-шоу з’явилися на каналах «Україна» («Майдан. Точка відліку»), «Інтер» («Чорне дзеркало»), Першому національному («Шустер live») тощо. Це розширило можливості кандидатів представляти свої програми та позиції в ефірі.

Справжнім проривом став проект «Національні дебати – 2014» на Першому національному, який уперше в історії запропонував глядачам змістовні відповіді кандидатів на посаду Президента на справді важливі, почасти обрані самими глядачами, журналістами та експертами запитання, без самореклами та піару. Кандидати отримали абсолютно рівні умови доступу до ефіру державного каналу. Щоправда, вже в процесі виявилися й певні огріхи, зокрема в роботі модераторів. Часом вони ставили не найбільш актуальні, а інколи неточні запитання.

Також дискусійною залишається необхідність дебатів за участі абсолютно всіх учасників виборчих перегонів. Це знижує увагу до дебатів з боку аудиторії, а також зводить у дискусії часом абсолютно нерівних за своїм потенціалом опонентів, що знижує, відповідно, й рівень полеміки.

Натомість у ток-шоу «Шустер live» непропорційно велика увага приділяється Юлії Тимошенко. Вона кілька разів отримувала ефір на зручних для неї умовах (хоча слід зауважити, що головний конкурент Тимошенко, Петро Порошенко, самоусунувся від полеміки з нею в ефірі, не зважаючи на його запрошення у студію Савіка Шустера).

Комерційні канали надають перевагу певним кандидатам відповідно до політичних преференцій своїх інвесторів: на «Україні» найбільше часу отримує висуванець Партії регіонів Михайло Добкін. «Інтер» прихильніший до Петра Порошенка, хоча намагається зберігати формальний баланс, а також до Юрія Бойко, наближеного до власників телеканалу. Телеканали групи StarLightMedia Віктора Пінчука приділяють більше уваги Юлії Тимошенко. Безперечно надмірну увагу Порошенкові (за кількістю згадувань про нього)  приділяє 5 канал, який йому належить. Водночас кількість згадувань про  Юлію Тимошенко, яка є  головним конкурентом Порошенка,  на 5-му каналі в рази менша.

ПРИХОВАНА ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

Загалом, якщо порівнювати з попередніми виборчими кампаніями, кількість передвиборної джинси відчутно зменшилась як на загальнонаціональних, так і на регіональних телеканалах. Водночас, усі основні кандидати виступають замовниками джинси, хоча лідерами за кількістю замовлених матеріалів є Юлія Тимошенко, Сергій Тігіпко й Петро Порошенко. Серед загальноукраїнських телеканалів від джинси повністю відмовився Перший національний, майже повністю (з кінця квітня) – СТБ та «1+1». «Інтер», «Україна» та ICTV дають доволі багато матеріалів про кандидатів у президенти з ознаками замовності.

Та навіть відмовляючись від джинси, телеканали не знаходять прийнятних способів інформування аудиторії про зміст передвиборних програм, біографії та важливі дії кандидатів. Зокрема, недостатньо уваги приділяється роз’ясненню важливості участі у виборах та особливостей чинного виборчого законодавства.

Жоден канал жодного разу не представив протилежні висловлюванням кандидатів чи поглядам експертів думки. Ніхто не спробував проаналізувати їхні висловлювання й порівняти їх із реальними діями чи, можливо, провести паралелі з тим, як поводилися кандидати раніше, чи є суперечності між їхньою поведінкою до виборів та під час кампанії.

КАДРОВЕ ОЧИЩЕННЯ

Після численних протестів медійних і громадських активістів керівництво «Інтера» та Першого національного відсторонило від ефіру найбільш одіозних журналістів і ведучих, які вели пропагандистську боротьбу проти Майдану. Проте частину цих людей не звільнено, вони й далі працюють в інших проектах. Зокрема, святкові проекти на телеканалі «Інтер» вели екс-ведучі новин Роман Кадемін, Анастасія Даугуле та Андрій Данилевич. Попри заклики до інвесторів, люстрація топ-менеджменту телеканалів ніде, окрім Першого національного, не відбулася. Якість новин та політичних програм на Першому після призначення генеральним директором Зураба Аласанії відчутно зросла, хоча ще в березні державний канал разом із «Інтером» очолили антирейтинг каналів за кількістю порушень професійних стандартів, що можуть свідчити про замовність. Але ухвалення закону «Про суспільне мовлення» дає надію на подальші позитивні зрушення в цьому напрямку.

ВИСВІТЛЕННЯ ТЕЛЕКАНАЛАМИ АНЕКСІЇ КРИМУ ТА ПОДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Крим

У перші дні без влади Януковича, намагаючись повернутися в річище об'єктивної журналістики, ніхто не звернув уваги й не акцентував на РІЗКОМУ РОЗВИТКУ сепаратистських настроїв у Криму.

На тлі протестів у східних регіонах проти нової влади телеканали не надто активно сприйняли заяву про створення «загонів самооборони» в Севастополі та інших містах півострова. Між тим саме в перш дні того тижня треба було приділяти Криму увагу, розуміючи, що це нова гаряча точка. І на той момент, коли українські ЗМІ почали повертатися до дотримання стандартів у своїй роботі, російські розгорнули надпотужну антиукраїнську пропагандсистську війну.

Українські канали, ще не усвідомлюючи цього, підігравали путінській пропаганді. Вони називали росіян то «невідомими», то «зеленими чоловічками», то «самообороною Криму», фактично вживаючи маніпулятивні терміни, нав'язані Росією.

Згодом деякі телеканали намагалися висвітлювати події професійніше, дотримуючись при цьому основних стандартів журналістики. Інші, враховуючи масовану атаку з боку російських ЗМІ, взяли на себе місію не лише показувати істинну природу подій, але й іноді давати матеріали контрпропагандистського змісту, вигідні для України в інформаційному плані. Треті – перш за все телеканал «Україна» – тривалий час залишалися де-факто на проросійських позиціях, підіграючи сепаратистським настроям на Донбасі.

«1+1» повільно, та все ж швидше за інших, вийшов зі ступору. Канал найпершим став прямо вказувати, що агресія в Криму здійснюється російськими військовими. І до кінця анексії взяв на себе місію рупору контрпропаганди.

ICTV не відставав від «Плюсів»: канал достатньо жорстко описував дії агресорів, прямо вказуючи на їхню приналежність до російських військ.

«Інтер» російських військових поперемінно називав то представниками збройних сил РФ, то невідомими зі зброєю в руках.

«Україна» варіювала термінологію в дусі «Інтера». До речі, на обох каналах у цей період «лінії Путіна» відносно України приділялося найбільше уваги.

Перший національний намагався обходити гострі кути, поводився стримано й залежно від загального настрою в медіапросторі: спочатку боявся називати росіян, потім перейшов до означень «загарбники» та «окупанти». Водночас, першими кроками каналу після 23 лютого, ще зі старим керівництвом (до приходу Зураба Аласанії), стала посилена увага до колишньої опозиції, баланс (а точніше його відсутність) перевалив на бік нової влади.

СЕПАРАТИЗМ НА СХОДІ

Повторюється ситуація з висвітленням подій у Криму. Телеканали акцентують увагу на передвиборчих перегонах, тимчасом як обертів набирає сепаратизм на сході країни. Щойно затихали мітинги на Донеччині, в Луганську й Харкові, ЗМІ перемикалися на інші теми, дозволяючи бойовикам, не обтяженим увагою ЗМІ, серйозніше підготуватися й підготувати населення регіонів до нової хвилі протистоянь.

Знову постає питання про термінологію. Адже залежно від того, як називають учасників протестів, захоплення адмінбудівель, побиття незгодних, – формується й ставлення глядача до цих людей.

«1+1» спочатку називає їх то «проросійськими активістами», то «сепаратистами», час від часу оповідаючи про якісь «проросійські сили». Із загостренням протистояння канал посідає жорсткішу позицію відносно «сепаратистів» і знову  нерідко бере на себе місію контрпропаганди.

«Інтер» досить довго при висвітленні подій на сході утримувався від ацентування участі в них російських військових чи спецслужб. Скажімо, у випуску новин за 7 квітня розібратися в тому, хто стоїть за діями сепаратистів, журналісти не змогли чи не захотіли. Ба більше: «Інтер», на відміну від «1+1», в цьому випуску просто замовчує можливу присутність росіян на сході країни, навіть передаючи заяви Турчинова та Яценюка. Кажуть тільки про плани вторгнення російських військ, але не про їхню можливу участь уже в нинішніх подіях на сході:

«Ведущий: События в восточных областях Украины премьер-министр Арсений Яценюк на внеочередном заседании Кабмина назвал реализацией плана по вторжению российских войск и расчленению страны. После ночных бдений и многочисленной критики на бездействие властей приняли решение отправить в регионы силовиков. При этом Яценюк не назвал точное время их выезда. Ну а Турчинов, как и Яценюк, остался в Киеве, и вот что заявил.

Александр Турчинов, и. о. президента Украины: "Вороги України намагаються розіграти кримський сценаріій, але ми цього не допустимо. Для координації діяльності силових структур ми відправили до Харкова міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, до Донецьку – першого віце-прем'єр міністра – генерала Віталія Ярему. До Луганська – секретаря РНБО Андрія Парубія та голову СБУ Валентина Наливайченка"».

З одного боку, «вороги України» в контексті недопущення кримського сценарію – це росіяни. А з іншого, глядачу «Подробностей» навмисно не доносять заяв, у яких Україна прямо підозрює російських «координаторів» в участі у подіях на сході.

Це той момент, коли нібито нейтральне ставлення до подій на «Інтері» перекреслює один сюжет, що прямо підтакує бойовикам.

Однак у цілому «Інтер» зрештою посів досить жорстку позицію відносно сепаратистів та російських військових.

Чого не скажеш про «Україну», котра досить довго, аж до середини травня,  відзначалася видимою нейтральністю в подачі інформації, а насправді – заграванням із бойовиками та сепаратистами. Журналісти намагалися не давати жорстких оцінок відносно їх, уникали критики їхніх дій, при цьому були досить лояльними у визначеннях, свідомо занижуючи «радикальність» дій сепаратистів. А також досить тривалий час, аж до початку травня, фактично розпалювали ворожість до нової влади,  до учасників Майдану. Скажімо, в сюжеті програми «События недели» за 30 березня дали синхрон зі сцени мітингу у Донецьку, в якому була явна дезінформація: «Изик Роман, сожжен заживо во Львове, Беркут».

Як відомо, теза про «спаленого заживо у Львові беркутівця» була частиною широкомасштабної брехливої пропагандистської кампанії, розгорнутої російськими телеканалами. Жодних доказів того, що це твердження відповідає дійсності, досі ніде надано не було. Сюжет телеканалу «Україна» було підготовлено заздалегідь. Тобто в редакторів програми була можливість перевірити, що вони дадуть в ефір, була можливість вибрати з виступів на мітингу будь-яку фразу. Напевно ж у виступах були не настільки провокативні та сумнівні з точки зору відповідності реаліям твердження. У зв'язку з чим є підстави вважати, що це було зроблено свідомо.

ICTV розповідає про події на сході критично. У термінології робить акцент на «сепаратистах», однак і «проросійські сили» час від часу з'являються в ефірі каналу. Втім, радше за недоглядом, аніж свідомо. Канал разом із «1+1» посідає найбільш жорстку позицію протистояння Кремлю.

Перший національний із приходом нового керівництва подає інформацію все нейтральніше. Наголос робиться на збалансованості, оціночні судження й маніпуляції зникають з ефіру каналу. Також максимально обмежено й лише по суті дають і позицію держави, тим самим поступово ліквідуючи перекіс у бік нової влади.

Моніторинги «Телекритики» здійснюються за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольста США в Україні, Ради Європи,  «Інтерньюз Нетворк» (США).