25 січня більшість російських, українських і проросійських в Україні ЗМІ повідомили про те, що помічник президента Росії Владислав Сурков йде з держслужби. Інформація надійшла з близького до Суркова джерела. Директор російського Центру політичної кон'юнктури Олексій Чеснаков повідомив, що ідеолог кремлівського проекту «Новоросія» йде «у зв'язку зі зміною курсу на українському напрямі». Після перерозподілу обов’язків у керівництві адміністрації президента Росії функції Суркова мають перейти до ексвіцепрем'єра Дмитра Козака. Напередодні Володимир Путін призначив його заступником керівника своєї адміністрації.

Загалом меседжі є спільними для різновекторних видань. Об’єднує їх одне питання — що буде з Донбасом? Відмінні акценти. Російська пропаганда писала про можливість потепління двосторонніх відносин і взаємні поступки. Матеріали українських ЗМІ рясніли повідомленнями про «підводні камені» й замилювання очей «голубом миру», на якого може купитися українська влада. Проросійські видання як мантру повторювали, що «Донбас ніхто не зливає».

«Тепер головне — це всунути Донбас Україні з усіма наслідками, що звідси випливають», — пише Олександр Демченко на LB. За його словами, будуть проводитися обміни полоненими, розведення військ, з'являтимуться «спільні ініціативи» та «імплементація всяких формул» аж до «повного впихування Донбасу з його електоральним потенціалом». «Адже саме це — золота карта Кремля».

Російський сайт «Эхо Москвы» й український «НВ» опублікували погляд політкоментатора Андрія Окари. Він зауважив, що змін у російській політиці щодо України слід очікувати вже найближчим часом. «Кремль перейде від тактики жорсткого, іноді ультимативного нав’язування своїх інтересів Україні до тактики “залучення” — коли під виглядом “потепління” російсько-українських відносин, знаходження “конструктиву”, “поступок” і “взаємної вигоди” російські інтереси будуть просуватися в Україні таким чином, щоб українське суспільство ще й раділо (точніше, відчувало “стокгольмський синдром”). Недавніх ворогів Кремль намагатиметься перетворити на просто противників і навіть “проблемних партнерів”», — цитують його видання.

NewsOne звернув увагу на слова прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, який вказав на «суб'єктивність» вислову Чеснакова про зміну політичного курсу Москви щодо України. «Будь-які міркування на цю тему — це особиста точка зору», — вважає він. При цьому на сайті NewsOne читаємо: Сурков на закритій зустрічі заявив, що «не бачить різниці між Зеленським і Порошенком».

«Украина.ру», яка не називає імені свого співрозмовника, стверджує, що в політиці Росії завжди існувало «дві стратегічні лінії» щодо України, першу з яких уособлював Сурков, другу — Козак. У першій, за інформацією пропагандистського ЗМІ, Україна розглядається як держава, яку «завжди будуть стрясати різного роду тектонічні процеси, які, поки вона існує в тому вигляді, в якому існує, не зупинити». Ці процеси, кажуть автори, Росія може використовувати — «вона поступово, крок за кроком буде відвойовувати російський простір всередині України». «Друга лінія — це спроба домовитися з Україною. Особливо коли біля керма нове керівництво, яке йде Росії назустріч. Ось цю лінію й уособлює Козак», — йдеться на сайті з посиланням на таємничого інформатора.

Автор видання «Аргументы недели» Сергій Среда каже про можливе «затягування» переговорного процесу під час наступного саміту нормандської четвірки через заміну «добре знайомого Києву» Суркова, «який входить в число ключових учасників переговорів на тему Донбасу». «Хоча б тому, що спочатку представники Києва захочуть виторгувати кращі умови і спочатку будуть намацувати слабкі сторони у нового парламентера, щоб спробувати на нього тиснути», — пише він і робить висновок, що ситуація «зіграє тільки на руку українській владі». Однак Среда не виключає, що чутки про відставку Суркова могли бути лише чутками, щоби «сплутати карти напередодні переговорів». «Іноді так робиться», — додає він.

«Московский комсомолец» називає Суркова символом «безнадійного глухого кута в Донбасі». «Те, що тепер цей “символ” іде, заявляючи при цьому устами соратника про зміну курсу Москви щодо України, — це абсолютно очевидний знак. Знак того, що зміни на “київському фронті”, які ще вчора здавалися недосяжними, можливо, вже не за горами», — пише автор Михайло Ростовський. Він вважає, що Зеленський «демонструє бажання про щось домовитися з Москвою», а тому «це бажання необхідно зустріти аналогічним російським бажанням». Журналіст переконує, що Козак для цього підходить більше, ніж Сурков: «У кожного політика є свій ресурс корисності».

Співвласник радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов нагадав, що концепцією Суркова було створення умов, коли Донеччина й Луганщина, а також інші регіони в рамках так званої Новоросії «просяться до Росії» як «окрема територія або окрема країна». В передачі його повноважень Козаку Венедиктов вбачає заміну цієї концепції іншою. Україна має забрати «цю інфіковану російськими інтересами частину своєї території й тоді інфекція пошириться далі». Він пророкує багато складнощів під час переговорного процесу, який Путін довірив Козаку. «Але остаточний підсумок — це не Новоросія у складі Росії або окрема держава, а це спеціалізовані частини української держави, які повернулися в Україну, але з російським інтересом», — пояснив він.

Деякі ЗМІ вже охрестили нового кремлівського куратора «голубом миру» або ж «добрим слідчим», проте «настирливим і наполегливим». «112» послався на «Коммерсантъ», який пригадав, що в Росії замислювалися вибором між Сурковим і Козаком ще з літа минулого року. Там начебто ширилася дискусія про необхідність залишити одного ключового куратора. У повідомленні сказано, що за відсутності офіційних підтверджень є інформація про те, що Козак в уряді вирішував економічні питання, пов'язані з так званими ЛНР і ДНР, тимчасом як Сурков переважно опікувався політикою. Між ними через різні підходи часто виникали суперечки. До листопада 2013 року Сурков курував Абхазію й Південну Осетію — самопроголошені держави, які не без допомоги Росії відкололися від Грузії. Як пише «Украина.ру», переключившись на події в Києві, Сурков «був одним із яструбів російської політики, який наполягав на розширенні конфлікту з владою Порошенка». Опитані «Коммерсантом» експерти вважають, що до роботи помічника президента накопичилися питання й головну роль у цьому зіграла «втрата авторитету політика в Україні та в Абхазії». Керівник «Політичної експертної групи» Костянтин Калачов каже, що Сурков — «алерген для українського політичного класу, а новопризначений помічник президента Дмитро Козак отримує точку входу».

Вже забутий проєкт Суркова «Новоросія» «НВ» називає таким, що «забуксував з початком активної фази гібридної агресії на Донбасі навесні-влітку 2014 року». Натомість, кажуть журналісти, в кар'єрі Козака «подібних скелетів у шафі не спостерігалося». Ба більше, в останнього є напрацьований раніше й «нереалізований, але резонансний» «Меморандум Козака» щодо врегулювання у Придністров'ї. «Дмитро Козак володіє більш ефективним інструментарієм для вирішення стратегічного завдання Кремля — впихання ЛДНР в Україну на кремлівських умовах (тобто приєднання не ЛДНР до решти України, а України до ЛДНР)», — сказано на сайті.

Артем Філіпенко, завідувач відділу досліджень Південного регіону Національного інституту стратегічних досліджень, у публікації «Європейської правди» акцентував на тому, що вирішувати питання по Донбасу «призначили посадовця, який концентрується на питаннях федералізації, навчився її просувати, і водночас — приховувати». «Вжити спільних зусиль для реінтеграції країни на основі надання придністровському регіону особливого статусу у складі Молдови, що передбачає широкі законодавчі виконавчо-розподільні повноваження, — зачитує Додон і додає. — Це Козак мені диктував, коли я сказав, що ми не можемо писати “федералізація”», — нагадав він.

Створення парламентської коаліції із проросійськими силами та м’яка федералізація країни. Саме такий варіант розвитку подій був розгорнутий у Молдові та, на думку багатьох експертів, буде «запропонований» Україні.

Олександр Демченко на LB детально розписав, що сталося в Молдові. Спочатку найбільшого олігарха й колишнього першого віцеспікера, що мав вплив на всі гілки влади в Молдові, змусили піти у відставку й витурили із країни. Автор зауважив, що Плахотнюк «часом дозволяв собі блокувати кишинівський аеропорт для російських силовиків», а «деяких навіть робив персонами нон грата». «Прибрали його при цьому ЄС, США і Росія. Це означає, що тоді був випробуваний сценарій, коли по окремо взятій країні Москва, Брюссель і Вашингтон вирішили на трьох. З Україною може бути те ж саме», — уточнив він. Після цього проросійські сили разом із проєвропейськими партіями створили тимчасову коаліцію. Через пів року вона «почала валитися». Далі, продовжив журналіст короткий екскурс в історію, всю повноту влади отримав проросійський президент Ігор Додон, який раніше «ні на що не впливав». Таким чином, сказав він, Росія отримала контроль над Молдовою. Сталося це завдяки Козаку, який тепер узявся за українське питання.

Часто згадують ЗМІ й допис у фейсбуку політкоментатора й ексдепутата Держдуми Сергія Маркова. Він сказав, що Козак зміг домогтися загального плану з ЄС щодо зміщення Плахотнюка, «незважаючи на дуже погані відносини з ЄС». «План блискуче вдався», хоча «США були трохи незадоволені, але не стали блокувати план ліквідації диктатури Плахотнюка». Філіпенко у статті на сайті «Європейської правди» уточнив, що «Козак довів свою ефективність у Молдові навіть попри те, що 2003 року його план не дійшов фіналу».

У публікації Андрія Окари на сайті «НВ» є згадка про можливу втрату «ініціативи в стосунках з Москвою і Заходом, деморалізація суспільства, відмова від воєнної (ширше — ворожої) риторики щодо Росії» зі зміною кремлівської тактики, що може призвести до політичної кризи. «Еспресо» називає таку стратегію Кремля загальновідомим «softpower» — м’яким пожиранням України зсередини. Проросійський сайт «Украина.ру» теж пише про вірогідність реалізації напрацьованого Козаком плану, «хоча всі розуміють, що зробити це буде набагато важче».

Як російські, так і українські журналісти цитують допис політкоментатора Андрія Смолія. Він наголосив, що Сурков не виправдав сподівань Путіна. Тому стратегію входження окупованих частин Донеччини й Луганщини до складу Росії було замінено молдавським сценарієм Козака, який «завжди курував напрямок повернення окупованого Придністров'я в тіло Молдови з можливістю подальшого контролю над всією країною». «Зараз та ж сама історія буде розігруватись і в нас. Путін вважає провальними дії Суркова. Занадто повільно відбувається бажана ліквідація української державності. Потрібно швидше, проте витонченіше та прихованіше», — окреслив він перспективи й додав, що Росія спробує зупинити вступ України до НАТО та ЄС і отримати «контроль над усією країною». На його думку, для цього створюють передумови й дії нинішньої влади в Україні — «мир за будь-яку ціну».

Під час ефіру «Радіо Свобода» український журналіст Віталій Портников припустив, що «ідея заміни Суркова на Козака полягає в заміні військових дій політичною дестабілізацією України» та «перетворення її на сателіта Росії». У випадку розігрування молдовського сценарію — «з сателітами не воюють, їх просто, умовно кажучи, привласнюють». Оглядач звернув увагу присутніх у студії на «недосвідченість президента Зеленського, його команди, які приведуть Україну в орбіту впливу Росії за згодою Заходу, як це відбулося з Молдовою».

Квінтесенцією російських прагнень і сепаратистських марень стала публікація головного редактора «Страни.ua» Ігоря Гужви, який «проаналізував головні причини різновекторної реакції українських і західних політиків на можливість інтенсифікації діалогу України і Росії по Донбасу». «Звинувачення Зеленського в “роботі на Кремль”, у здачі національних інтересів і крики про “червоні лінії” звучать тільки всередині України. Ні країни ЄС, ні навіть США жодного поганого слова не сказали з приводу контактів пацифіста Зе з Путіним і активізації діалогу з Донбасом. Навпаки — цілковите схвалення, яке увінчали слова Вільяма Тейлора про те, що Зеленський більш ефективно відстоює позицію України у відносинах із Путіним, ніж Порошенко», — пише він. Гужва також написав, що активна частина українських громадян, яких він іронічно назвав «пильними патріотами», побачила в цьому спробу «впихнути Донбас» та «розвести» владу за допомогою «доброго поліцейського» Козака. Він нагадав, що багато хто в Росії розцінив зміну курсу Кремля як готовність «здати Донбас». На це, як йому здається, «сподіваються у Зеленського».

Із тексту випливає, що США демонструють схвалення «повернення Донбасу в Україну», але «за умови корекції мінських угод». «Вони вважають, що проросійські партії не здобудуть перемоги на виборах і контроль над регіоном перейде до сил, лояльних Зеленському. А отже й посилення проросійського вектора в політиці України не буде», — завершив проросійський журналіст.

На тлі вкидів про згоду країн заходу на план Кремля трапляються й пояснення поспіху Росії зі зміною формату переговорів. LB пише, що Кремль знову використає час передвиборних перегонів у США (в 2020 році вибори), Німеччині (Меркель наступного року піде у відставку) і Франції (у Макрона теж у 2021-му почнеться виборча кампанія). «Дуже зручно з точки зору важливих для себе питань, з огляду на вплив Москви на ті чи інші процеси на Заході», — йдеться в матеріалі.

Для самої Росії теж важливе «пом'якшення» риторики щодо України з огляду на майбутні виклики. Початок у березні розгляду справи в суді Гааги про збитий над Донеччиною літак рейсу МН-17. Анонсовані зміни до Конституції Росії, протести, які будуть пов'язані з цим, та старт російської кампанії до Держдуми. На квітень 2020 року також запланований наступний саміт у нормандському форматі. «НВ» звертає увагу читачів, що перед цими подіями Москва спробує відбілити свій зовнішньополітичний імідж та вивести економіку з-під європейських і американських санкцій.

«А нинішні реалії виглядають так, що Москві треба з Україною домовлятися», — цитує політтехнолога Олексія Макаркіна «Интерфакс». Маневрування зі зміною підходу до конфлікту на Донбасі, на його думку, є частиною намірів домовитися з США та ЄС щодо санкцій.

Про санкції заговорив і «Коммерсант». У публікації журналіста Володимира Соловйова йдеться про те, що Сурков не бачив кінця санкціям проти Росії й тому не вважав за потрібне йти на компроміси. Козак, кажуть, вважає інакше: «Для нього неврегульований конфлікт на сході України — проблема, яка відтягає ресурси, заважає Москві нормалізувати відносини із Заходом».

А ось News Front пише, що ексдепутат Держдуми Марков виключає послаблення тиску на Україну, оскільки називає це «капітуляцією Росії на українському напрямі». Він запевняє, що Москва не зробить такого подарунку Заходу. Його твердження ґрунтується на припущенні, що західні країни можуть відчути «слабкості керівництва Росії» й посилити «атаки» на Кремль «аж до реалізації головної мети — усунення від влади Володимира Путіна і його команди й підпорядкування Росії політичної волі об'єднаного Заходу».

Ще більше конспірологічних теорій виникає навколо заяви про самоусунення Суркова. Реальне воно чи фіктивне? Керівник Політичної експертної групи, росіянин Костянтин Калачов в інтерв'ю виданню «НСН» зазначив: «Абсолютно не шкодую: помер Аким — та й хрін із ним». Однак і сам сумнівається в закінченні «епохи Суркова», який «виконав свою функцію», але, можливо, «ще знадобиться».

LB теж схиляється до думки, що «все це може бути і грою самого Владислава Юрійовича».

Не спішить із висновками й політкоментатор Олександр Казаков. «По-перше, один раз Сурков уже “йшов”. У 18-му році, і тоді теж все почалося з “натяку” Чеснакова в РБК. А потім, після дикого хайпу й вібрацій на всіх вертикалях, Сурков залишився на своєму місці. По-друге, Сурков — один із тих високопоставлених російських чиновників, який уміє сам (без порад “фахівців”) грати в медійні гри. Собі на користь», — пригадав він.

«Русская весна» цитує військового оглядача й симпатика сепаратистів Бориса Рожина, який припускає, що «чутки про відставку поширює сам Сурков, щоб домогтися зміцнення свого становища через пряму апеляцію до Путіна, як це, наприклад, робив недавно Гончарук в Україні».

«112» теж освіжив у пам’яті читачів інформацію про можливу відставку помічника президента Росії, яку джерела РБК анонсували ще в середині 2018 року. «Тоді серед причин, через які Сурков хотів піти, називали глухий кут, в який зайшла стратегія на українському напрямку, невиконання мінських угод і відсутність перспектив», — йдеться в повідомленні, де сказано і про конфлікти Суркова із силовиками. Останні вважали, мовляв, він «втручається не в свої справи».

«І взагалі не поспішайте ховати Суркова. Це вже робили неодноразово, але він завжди відроджувався як Фенікс із попелу», — пише заступник директора Національного інституту розвитку сучасної ідеології Ігор Шатров. Він також не впевнений, що політика Росії щодо України і, власне, окупованої частини Донеччини й Луганщини може кардинально змінитися. Більш вірогідною тактикою він називає «ланцюжок послідовних дій».

Редактор Liga.net Петро Шуклінов також не має сумнівів, що «ідеолог російської цензури і фальсифікацій на виборах у Росії, головний ляльковод політичного процесу» Сурков піде в тінь — «ми скоро побачимо його знову». «Куратор терористичних організацій на Донбасі і в Грузії — людина з таким досвідом буде працювати на Путіна, поки сам Путін не вирішить його відпустити», — переконаний він.

«Це цілком у стилі Суркова», — вважає російський політик і директор Інституту свободи Федір Бірюков. За його словами, згадка в повідомленні Чеснакова причини відставки Суркова — «це перш за все публічний докір на адресу певних сил в Адміністрації президента, з якими Сурков щось не поділив». Бірюков переконаний, що йдеться «не про кардинальні стратегічні розбіжності, а про тактичні міжкабінетні суперечки».

ФСБ — ГРУ. Хто кого переграв?

«Сурков — людина, яка є творцем проекту “Новоросія”, точніше так — його ідеологом, перестав бути його куратором. Все, як кажуть російські джерела, перейшло до Дмитра Козака. На практиці (якщо вже дуже спростити) це означає, що ФСБ виграло у ГРУ. Адже кожен із цих двох був підтриманий різними таборами», — читаємо далі в публікації Олександра Демченка на сайті LB. Простіше кажучи, «війна веж Кремля, про яку тільки лінивий не говорив в останні п'ять років, переросла в банальну зачистку», — пише автор.

Головний редактор сайту «Інформаційний спротив» Юрій Карін вказав на те, що рокірування Суркова, дії якого призвели до фактичної заморозки конфлікту в Україні, на Козака є логічним з огляду на його позиції. «Перестановки в Кремлі приведуть до того, що грабувати Донбас та дестабілізувати ситуацію в країні буде ФСБ та її агентура», — пише він. Карін зауважив, що перетягування канату між ФСБ та ГРУ російського Генштабу почалося чи не з початку збройної агресії. «Гроші цілком пристойні, а фінансові потоки з окупованих територій контролюються слабо. Загалом, це був ласий шматок, за який зчепилися в Москві», — стверджує експерт.

На сайті «Ділова столиця» опублікована стаття Олега Поліщука, який також переконаний, що «від сурковської відставки найбільше виграє ФСБ, а програє ГРУ, в спецназі якого проходили свою строкову службу в армії і Сурков, і Козак». Він передбачає, «що всю вертикаль Суркова в ОРДЛО чекають важкі часи».

Петро Шуклінов згадав, що й Сурков, і Козак були співробітниками спецназу Головного розвідувального управління Росії (нині ГУ ГШ ЗС). «П'ять рук керують російськими терористичними організаціями ДНР і ЛНР на Донбасі. Сурков — це політична рука, Козак — це економічна рука, Шойгу — це військова рука, Бортников і Костюков — це руки спецслужб», — написав автор, не акцентуючи на тому, що «руки спецслужб» представляють не монолітний орган, а конкуруючі табори. Генерал Олександр Бортніков — директор ФСБ Росії, а віцеадмірал Ігор Костюков — начальник військової розвідки (ГУ ГШ ЗС Росї). «Вихідця ГРУ Суркова замінили вихідцем ГРУ Козаком (…) Тому що він більше не потрібен», — написав Шуклінов у своїй колонці.

Важливою в цій ситуації є постать Андрія Єрмака — помічника президента Зеленського, який був членом його делегації на нормандському саміті в Парижі, та лінія співпраці «Козак — Єрмак».

«У нас із ним давній досвід взаємодії», — цитує Шуклінов комплімент Козака на адресу Єрмака у своєму матеріалі на «Liga.net». Також він стверджує, що «Єрмак мав зв'язки в Росії. По ланцюжку — прямо до членів уряду». Журналіст називає помічника українського президента «зрозумілим Кремлю персонажем… без проукраїнських ідеологічних надбудов».

«НВ» пише, що «Єрмака деякі політологи називають агентом путінського режиму» і що за останні місяці вплив помічника на Зеленського посилився.

«Очікувати на зміну стратегії Росії зі зміною “смотрящего” від Кремля — небезпечна ілюзія. Адже людина, яка ухвалює в Росії стратегічні рішення, ще не змінилася», — пише Артем Філіпенко, завідувач відділу досліджень Південного регіону національного інституту стратегічних досліджень, у публікації «Європейської правди». Такої ж точки зору дотримується політексперт Андрій Окара, бо політику «формує не Сурков і не Козак, а Путін». Федір Фефелов на «Украина.ру» написав, що «за всіх політичних розбіжностей російські чиновники є лише (у різному ступені) ефективним інструментом стратегічних цілей Росії, що визначаються вищим керівництвом і виходять виключно з її корінних інтересів». Ігор Гужва, у свою чергу, спільним знаменником усіх коментарів із приводу зміни куратора по Донбасу назвав один «простий висновок» — «не ці фігури, нехай навіть наділені напівфантастичними можливостями, визначають політику Росії в Україні».

Політкоментатор Михайло Погребинський висловив думку, що в Путіна «у відносинах з Україною немає широкого діапазону політики», а тому «її просто неможливо істотно змінити». Оглядач видання «Комсомольская правда» Олександр Гришин не погодився з Погребинським щодо відсутності «широкого діапазону». Оскільки, каже він, «все, що реалізовувалося досі, було політикою Путіна». Тому, вважає Гришин, все залишиться як є. Не тому що Путін не може цього змінити, а тому що немає підстав для зміни політики лише через зміну її виконавця. Російський політкоментатор Георгій Бовт взагалі переконаний, що відставка Суркова відбулася «в рамках майбутніх змін в самій Росії і не пов'язана безпосередньо зі зміною стратегії по Україні». Сурков, думає Бовт, «настільки звик сам дивувати інших, що просто втомився дивуватися».

«Донбас не зливають»

Проросійські пропагандисти констатують, що у зв'язку з новиною про відставку Суркова в мережі «почалася нова хвиля паніки в стилі “путінсліл”». Данило Безсонов, що називає себе «заcтупником міністра інформації ДНР», закликав однодумців не вестися на «інсайди з офісу Зеленського», де «всі задоволені відставкою Суркова». «Російський курс Донбасу незмінний, і це давно пора усвідомити, а тим, хто проти, — змиритися», — резюмував Безсонов.

Сепаратисти пишуть, що українські коментатори «не приховували своєї радості з приводу відходу Суркова з українського напрямку». У своїй підбірці реакцій із соцмереж ЗМІ сепаратистів «Украина.ру» вказує на заяви експертів, які вважають це «капітуляцією Путіна», «кінцем російського світу», який виявився «примітивною дурістю». «Русская весна» публікує коментар «колишнього киянина» Олександра Чаленка, який запевняє, що Сурков ніколи не був «зливщиком Новоросії» й «голубом миру». Чаленко звернув увагу на те, що завдяки Суркову Росія ввела «ввічливих чоловічків» у Крим, бо інакше «через три дні повстання затихло б».

Одеський журналіст, головний редактор видання «Таймер Одесса» Юрій Ткачов також прокоментував ситуацію навколо телеграмної новини про можливе самоусунення Суркова. «По-перше, я би не сприймав усе так буквально. По-друге: ні, не зіллє», — заявив він. Невигідно Кремлю закривати питання Донбасу. Бо тоді черга дійде до Криму, а це Кремлю ще менш вигідно, зауважив Ткачов. При цьому він вдався до викривлення фактів. За словами одеського журналіста, лобійовані Сурковим прямі переговори з ЛДНР є «природним процесом» і підтвердженим «лідерами Франції та Німеччини, що проявилося під час підписання мінських угод».

ZIK — одне з небагатьох медіа в Україні, яке звернуло увагу й на зміну куратора по Криму — в уряді Росії ним став нинішній віцепрем'єр Марат Хуснуллін (людина з оточення Сергія Собяніна, мера Москви). У нього хороші стосунки з Михайлом Мішустінім. Раніше куратором «соціально-економічного розвитку» окупованого півострова був віцепрем'єр Козак.

На цитати розлетілося й висловлювання ватажка незаконного збройного формування «Восток» Олександра Ходаковського. Він переконує, що «зміна керманича не в змозі вплинути на процеси швидко і ефективно», бо події на Донбасі сталися «не з волі Суркова — він намагався скерувати це в русло, найбільш, на його думку, оптимальне». При цьому він, сказав Ходаковський, не враховував інтереси самого Донбасу. «А те, що сталося не з чиєїсь приватної волі, а в силу обставин непереборної сили, має власну сильну інерцію, яку дуже непросто підпорядкувати. Це була важка задача для Суркова, важкою вона залишиться і для його наступника», — підсумував бойовик.

Згаданий раніше путініст Рожин теж стверджує, що «організаційні та економічні процеси, пов'язані з інтеграцією в Росії, на поточний момент такі, що розгорнути їх на 180 градусів буде вже неможливо». «Паста в тюбик назад ніяк вже не потрапить», — іронізує він.

«Створюючи в оточуючих враження хаосу, непідготовленості і цейтноту, що провокуються невмотивованим прискоренням власних дій, політик отримує перевагу. Часом вирішальну», — написав Олексій Чеснаков у своєму телеграм-каналі про «розгублені коментарі аналітиків», які не розуміють «причин часу появи і швидкості реалізації президентських ініціатив».

Фото: Кремлін.ру