Полеміка між операторами кабельного телебачення та Національною радою з питань телебачення і радіомовлення триває. «Детектор медіа» висвітлювала зародження самого конфлікту та спроби його вирішення, а також публікувала претензії кабельних операторів, висловлені президентом «Укртелемережі» Василем Аніпченком, та відповідну репліку прес-служби Нацради. Тепер надаємо слово Раді директорів Спілки кабельного телебачення України.

Чому прес-служба Національної ради з питань телебачення і радіомовлення не дала відповідей на критику з боку президента асоціації кабельних операторів «Укртелемережа» Василя Аніпченка?

Напевне, саме тому, що президент асоціації кабельних операторів «Укртелемережа» Василь Аніпченко надіслав на адресу «Детектор медіа» аж два своїх критичних матеріали про діяльність Національної ради з питань телебачення та радіомовлення і «Детектор медіа» їх проанонсувала, прес-служба Нацради вирішила з першого ж разу словесно відшмагати автора так, аби йому більше не хотілося висловлюватися публічно на цю тему.

Розрахунок державних чиновників простий і давній: прив’язати одного «непокірного» до «стовпа ганьби», і тоді інші боятимуться підійти до покараного. Метод – з позиції сили – відпрацьований століттями. Щоправда, історії відомі й окремі альтернативні варіанти: симпатики жертви руйнують стовп ганьби, а приреченого на покарання під оплески публіки звільняють на волю. Подальший розвиток таких подій непередбачуваний і залежить від колективного настрою.

Але повернімося до «священнописання» прес-служби Нацради. Зважаючи на відчутний брак повітря через критику, що для державних чиновників є нечуваним зухвальством вільнодумців, вже у перших абзацах «відповіді Аніпченку» мову фактів та аргументів замінюють емоційно-пафосні конструкції, споруджені на піску обурення. Всі вони перекладають – справа наліво і зліва направо – лише чотири зрозумілих слова: як цей Аніпченко посмів!!!

Принагідно до «стовпа ганьби» у цьому матеріалі почергово запрошуються Спілка кабельного телебачення України, відтак і Координаційна рада операторів кабельного телебачення України. А Василя Аніпченка безапеляційно оголошують автором усіх – із бухгалтерською точністю перелічених – заходів «антинацрадівського спрямування», видаючи йому авансом патент-тавро їх організатора й натхненника.

Найбільшим гріхопадінням невгамовного Аніпченка, на думку прес-служби Нацради, Комітету Верховної Ради України, є те, що засліплений критикан-інтриган сплутав, бачте, Комітет з питань транспорту і зв’язку із Комітетом з питань свободи слова та інформації! Причому, критикуючи Нацраду, Аніпченко вдається у своїх кляузах і пасквілях до ненормативної термінології – добре, що не лексики! – і використовує – цитуємо прес-службу – «поняття та формулювання, які не визначені чинним законодавством. Наприклад, такі терміни, як «кабельні оператори», «підприємства кабельного телебачення», «доступ до інформації», «подвійне ліцензування», «системні порушення законодавства», «ринок послуг із доступу до телепрограм» тощо».

Тут уже недалеко й до винесення найвищої міри покарання, бо як же можна у товаристві професіоналів розмовляти зрозумілою для всіх мовою, не оформленою законом «Про телебачення і радіомовлення»?! Невже не тямлять ці лобісти кабельного телебачення, теж не прописані в законі, що кожен, хто хоче розкрити свого демократичного рота, перш ніж вимовити щось змістовне і по суті справи, спочатку повинен зазирнути не у словник української мови, а в закон. У крайньому випадку – в Цивільний або Кримінальний кодекси. Тільки те, що там написано, те й дозволено повторювати – ні слова зайвого! Правову ж державу будуємо, все як по писаному.

Не звернули увагу кмітливі з Нацради, що в цьому законі також ні слова не сказано і про «прес-службу», тож доведеться вважати її також протизаконною і відтепер накласти табу на будь-яку згадку про неї. Ніби й не було її віртуального обурення від лукавого на критичні зауваження Аніпченка. Бо те, що оприлюднене, конструктивними відповідями ніяк не назвеш. Це – звичайна маніпуляція фактами, мотивами, причинами, всім, що потрапляє під руку, коли рука тремтить од злості.

Не треба видавати Аніпченка за «одного в полі воїна». Є звернення Координаційної ради операторів кабельного телебачення України – кабельників, операторів кабельного телебачення, кабельних операторів, підприємств кабельного телебачення та їх об’єднань (називайте як хочете, а суть одна) – до Верховної Ради України, в якому КРОКТК підтримує всі претензії окремо взятого Нацрадою громадянина Аніпченка. А соціальний вибух, соціальне невдоволення, гру з кнопками на телевізійному пульті провокуємо не ми, а сама ж Нацрада. Адміністративними намаганнями запровадити у телевізійному просторі XXI століття диктат, монополію і цензуру.

Неприхований «наїзд» на Аніпченка і його підприємство – це промовисте підтвердження, перепрошуємо за прямолінійність, репресивних методів роботи Нацради, спроба залякати сотні інших аніпченків і закрити їм рота. Задекларована Конституцією України свобода підприємницької діяльності не входить до ужиткового словника чиновників із Нацради – бо ж немає цього малозрозумілого владі поняття в законі про телебачення й радіомовлення в останній його редакції!

Найкраще – жити за власноруч написаними підзаконними інструкціями. Як напишеш, так і маєш. А якщо ще й домогтися заборони на оскарження цих своїх інструкцій, то попереду в Нацради щасливе життя і ключі від свого роду «телевізійного раю» – кого хочу туди, того й впускаю. Звісно, не безоплатно. За гріхи перед «телетрибуналом» треба розплачуватися сповна: і штрафами, і ліцензійними тарифами. Простежується спроба Нацради – з великої і, мабуть, розділеної любові до дистриб’ютора «Торсат» – створити єдиний у країні магазин продажу програмного продукту. Схема проста: самі ціни визначаємо – самі прибутки ділимо, самі вимоги висуваємо – самі неслухняних караємо.

Благо, що торік проштовхнули тишком-нишком у закон штучно створене поняття-покруч «провайдер програмної послуги», яке лише допомагає Нацраді у здійсненні цензури і матеріальних стягуваннях. А кількість зібраних і згодом розподілених (значною мірою на свої ж потреби) коштів стала для Нацради важливішим аргументом за конституційне право громадян на відкритий доступ до інформації. Тож під загрозою всіх адмінстрахів і переляків операторів кабельного телебачення, як ворогів народу, під пильним оком силових структур погнали в черги за добровільним одержанням другої ліцензії. І в листі, адресованому Нацрадою в облдержадміністрацію, кабельників звинувачено вже в порушенні інформаційної безпеки України – стаття 111 Карного кодексу «Зрада Батьківщині». Бо як же інакше, як не зрадниками, обізвати тих, хто оголосив себе, за твердженнями Нацради, безальтернативним монополістом у телепросторі і захопив усі телеприймачі в державі, від’єднав усі видимі й невидимі антени, посадивши українських громадян на кабель, як на наркотик? Старші за віком вже чули подібну до цієї риторику на власні вуха, молодші – читали про неї в книгах. Стара історія. Застаріла. Запліснявіла.

Людям треба казати правду: альтернатива кабельному телебаченню є. Нацрада безсила контролювати у своєму диктаторському стилі супутникове телебачення – отих 1850 програм, які приймаються в Україні з космосу. А є ж іще «МІТРІС», «ММДС», ай-пі телефонія. Розробляються і розроблятимуться нові технології. Однак – і це також правда – ця альтернатива нині для глядача коштує дорожче за вартість кабельного телебачення.

Навіщо ж тоді відштовхувати споживача від того, що йому нині більше по кишені і більше до вподоби? Хто і скільки виграє від цього? Про відповіді на ці запитання поки що можна тільки здогадуватися, бо, як написано в законі «Про ТБ і РМ», «залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення: супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне». Третій – зайвий?

Юлія Молчанова, генеральний директор Спілки кабельного телебачення України