Прийняття закону про призначення керівників НТКУ та НРКУ для «ТК» коментує директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко.

Як вже повідомляла «ТК», 11 січня Верховна Рада України знову прийняла закон „Про порядок призначення керівників (президентів) Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України та про припинення їхніх повноважень”. Це вже третє результативне голосування за закон: нагадаю, що такий же закон ухвалювався Верховною Радою 21 жовтня 2004 року та 4 жовтня 2005 року. Після кожної спроби Президент України (Кучма, а потім Ющенко) користувався правом вето і повертав закон до Верховної Ради. Інститут Медіа Права прогнозує, що цього разу Президент знову не підпише закон. Депутати могли не залишити вибору Президенту, якби подолали вето. Для цього потрібно було 300 голосів, а знайшлось тільки 264.

Верховна Рада дуже давно прагне здійснювати контроль над Національною телекомпанією та Національною радіокомпанією України. З іншого боку,  виконавча влада законними і незаконними методами витісняє депутатів з цієї сфери. Наприклад, чинний закон  «Про телебачення і радіомовлення» передбачає, що Національна телекомпанія створюється за рішенням Президента України та Верховної Ради України. Насправді, грубо порушуючи закон, статутні документи НТКУ та НРКУ затверджені Кабінетом міністрів без жодного рішення Верховної Ради України.

Закон про порядок призначення та звільнення покликаний вирішити лише одну проблему: як призначати та звільняти керівників НТКУ та НРКУ. ВР пропонує схему, за якою Верховна Рада призначає кандидатуру внесену Президентом. Президент послідовно відстоює позицію, що така схема неконституційна, оскільки Конституція не передбачає повноважень Верховної Ради призначати керівників телерадіокомпаній.  Цікаво, що такої думки постійно дотримується і Головне науково-експертне управління Верховної Ради України.

Верховна Рада протягом давно намагається прийняти хоч щось щодо Національної телекомпанії України. У 1997 році депутати без успіху розглядали проект закону „Про запровадження статутів Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України”. У наступному 1998 році на розгляді народних обранців знаходився закон „Про незмінність статусу Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України до затвердження Концепції розвитку телеінформаційного простору України”. А вже з 2001 року розпочався розгляд проекту Закону „Про призначення керівників (президентів) Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України та припинення їх повноважень”. Усі спроби Верховної Ради були марними.

Інститут Медіа Права вважає помилковою тактику Верховної Ради України, яка втретє приймає закон, який прогнозовано буде ветований Президентом. З точки зору законодавчої техніки, взагалі не розумно приймати окремий закон про порядок призначення керівників (президентів), тоді як в жодному іншому законі не визначено, що НТКУ та НРКУ має керувати саме керівник (президент), а не, наприклад, колегіальний орган – рада директорів.    

Ми вважаємо, що є два шляхи вирішення завдання, яке стоїть перед Верховною Радою. Перший – оптимальний, але потребує значного часу, - це прийняття закону про Національну телекомпанію України та Національну радіокомпанію України, в якому потрібно комплексно вирішити організаційні та редакційні питання діяльності телерадіоорганізацій. Цей закон мав би закласти стандарти Суспільного мовлення і замінити проект закону про Суспільне мовлення, який провалився. Другий підхід – це мала реформа державного телерадіомовлення. Вона може бути проведений швидко шляхом внесення коротких змін до закону про телебачення і радіомовлення. Потрібно прописати в законі: 1) що НТКУ та НРКУ керуються Президентами, 2) Президентів обирають Наглядові ради; 3) Наглядові ради формуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій громадськості; 4) НТКУ та НРКУ мають редакційну незалежність; 5) НТКУ та НРКУ засновує Кабінет Міністрів України . Все це може бути розписане в одному абзаці, а інші питання можна віддати на розсуд Кабінету міністрів, який після реформи підпорядкований Парламенту.