Олександр Зирін, незалежний ТБ-оглядач, для „Детектор медіа” Доволі рідко керівники ВСІХ телевізійних каналів ПУБЛІЧНО зустрічаються з керівництвом Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова і інформації. Ні – динамічний обмін інформацією та думками за допомогою дзвінків на потрібні мобільні телефони триває, але ось так, як це відбулося 28 січня – публічно перед телекамерами, погодьтесь, зустрічі проходять рідко. Втім, телекамери, мабуть, скоренько попросили прибрати – і тому глядачі мали лише коротенькі повідомлення в ефірі різних ТБ-каналів, в яких домінував абстрактний і безінформативний з огляду на подію синхрон керівника профільного комітету ВР пана Миколи Томенка.

Але ми добре навчилися жити в нашій країні і знаємо – така зустріч має щось означати. Проблеми, і проблеми серйозні, у великої кількості комерційних мовників може викликати задекларований новим керівництвом курс на наведення у країні (читайте – і в аудіовізуальній сфері також) елементарного порядку та на дотримання вимог щодо виконання норм чинного законодавства всіма суб’єктами процесу. Водночас, чи стало саме це предметом обговорення на зустрічі у Комітеті – можна було лише здогадуватися, спостерігаючи на телеекранах секундні інформаційні сюжети із заклопотаними обличчями людей, які виходили з відповідного кабінету: глядачі не мали змоги ані почути, ані прочитати жодної інформації щодо цього. Ну зустрілися, ну поговорили... Зацікавленим глядачам залишилося лише виколупувати суть події із цих миттєвих синхронів керівників комерційних мовників. І склалося враження, що керівники каналів чи тільки хотіли, чи, може, вже й отримали „добро” (?!) на початок процесу потужного жорсткого лобіювання певних змін до медійного законодавства або прийняття відповідних нових законів. А саме: йдеться про термінове законодавче закріплення пільгових умов для спонсорування й інвестування у виробництво вітчизняного телевізійного продукту, який, виявляється, „не вигідно виробляти”.

Нагадаю читачам про „першу серію” такого лобіювання. „Перша серія” потужного, чітко спланованого, абсолютно скоординованого та масованого наступу на Верховну Раду наших телевізійників у 2003 році закінчилася поправками до рекламного законодавства, якими була дозволена пряма реклама алкоголю у пізній прайм – з 23.00 до 6.00. На українські екрани ,a target="_blank" href="http://detector.media/comments/?id=9506">увірвалося цунамі під назвою „алкогольні напої”(читайте – горілка). Хвиля ця виявилася веселою, різнобарвною, різносюжетною та... повністю неконтрольованою. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення працювати, фактично, відмовилася (і чого б це раптом?) – незважаючи на те, що алкогольна хвиля дуже скоро перекинулася і на денний ефір, а представники профільного Комітету ВР лише муcили констатувати порушення законодавства України… А інколи доводилося від депутатів чути і про якісь „домовленості” з телевізійниками з цього приводу. Цікаво: на яких умовах, кого з ким і т.д. і т.п.?!

І от, схоже, серія друга – сьогоднішня. Ну, по-перше, власними публічними заявами про „невигідність” виробництва вітчизняного продукту комерційні телевізійники „зізналися” про порушення ними чинного законодавства України. Адже в їхньому ефірі частка вітчизняних телевізійних продуктів, яка за законом має складати не менше 50%, скажімо так, дещо менша. Причому – у всіх. Причому – доволі довгий час. До речі, „Детектор медіа” цю проблему піднімала давно і жорстко, достатньо пригадати лише обговорення „Відкритого листа українських співаків, музикантів, авторів підприємців шоу-бізнесу з приводу катастрофічної ситуації в аудіовізуальному просторі України”.

По-друге: не можна так упевнено і безапеляційно заявляти про „збитковість” виробництва якісних вітчизняних ТБ-продуктів хоча б (і в основному) тому, що їх просто немає у нашому ефірі або зроблено катастрофічно мало.

Третє. Найсуттєвіше.

На одному, улюбленому мною останнім часом, ТБ-каналі було проведено не так давно опитування на кшталт: „Чи виступаєте ви за єдність слов’янських народів?” Результати: декілька недолугих, хто проголосував „ні”. З іншого боку – я був гордий з того, що луганчани, донеччани, харків’яни, дніпропетровці та жителі Криму в єдиному пориві, радісно і з нищівною перевагою сказали „Так” єдності з братами-слов’янами. Тобто з поляками та болгарами, сербами та чехами. Це тішить – схід і захід знову разом і думає однаково! Але я впевнений, що лобісти-законотворці мають на увазі зовсім інше. Я далекий від думки, що звання „народний артист України” поначіплювали останнім часом багато і випадково, не думаючи про майбутнє. (До речі, Карел Гот, на відміну від Ніколая Баскова, такого звання не має, хоча його портрет висить у моєї тітоньки на кухні і досі). Я також далекий від думки, що телевізійний продукт про „ха-а-а-арошие песни” і не менш „ха-а-а-арошие шутки” – це не варта серйозної уваги забавка. Але ви чехів співаючих разом з сербами там бачили або, наприклад, пародиста-болгарина? Ви акторів польських або болгарських у наших телесеріалах бачили? А от акторів з сусідньої держави, що до неї від Харкова кілька десятків кілометрів, багатьох з яких я вперше в житті бачу і чую, – море. Тому слід зрозуміти, що коли говориться про пільги – говориться, перш за все, про пільги спонсорам і інвесторам, які будуть вкладати гроші в „русские” проекти. Коли говориться про можливість творення спільного телепродукту (кіно, шоу, музика), то маються на увазі лобіювання „русских” спонсорів та інвесторів. Я вже бачу почервонілі обличчя і запінені слиною роти – панове, зупиніться!

Поясню більш детально свою позицію: якщо коротко, то на „Русском радио мінус Україна” мають звучати 50% російськомовних пісень у виконанні громадян України. Ось у чому різниця – я хочу, щоб в аудіовізуальному просторі нашої держави панував дійсно вітчизняний продукт, а не замасковані одним-двома прізвищами проекти, за допомогою яких хочуть панувати на наших сорокасемимільйонних ринках (шоу-бізнес, ТБ та радіо, книги) російські „друзі”. Різниця принципова – адже йдеться про елементарну інформаційну та гуманітарну безпеку нашої держави. А коли говорять про вторинність вітчизняного продукту – глядачі можуть увімкнути показ відбіркового конкурсу на „Євробачення”: 75 нових пісень різними мовами, купа нових імен з різних місцин України і т.д., і т.п. Але знаєте, кого немає у доволі якісному телевізійному проекті вітчизняного „Євробачення”? Вітчизняних спонсорів і інвесторів, реклами зовсім немає! Як немає реальних інвесторів у вітчизняні пісні та концерти, вистави та кінофільми. Ось таке справжнє обличчя потенційних „вітчизняних” меценатів. Ось така мета їхньої „зацікавленості”.

Якщо йдеться про таку ціну лояльності телеканалів на майбутніх виборах-2006 або до нового керівництва держави – я і сотні вітчизняних фахівців проти! Аудіовізуальний ринок України – це мільярд гривень. На додачу – мільярд, якого вартий український шоу-бізнес. А інформаційна та гуманітарна безпека мого сина та моїх онуків навіть мільярдами не вимірюються...

Олександр Зирін, незалежний ТБ-оглядач, для „Детектор медіа”

P.S. від «Детектор медіа»: Ми будемо дуже вдячні керівництву Комітету ВР з питань свободи слова та інформації за публічне роз’яснення власної позиції щодо пільг для інвесторів вітчизняного телепродукту. Наскільки позиція Комітету відповідає думці самих телевізійників? Які механізми пропонуються для запобігання спонсорування українськими платниками податків російського (насправді) телепродукту та телебізнесу? На жаль, поки що нам не вдалося зв\'язатися з представниками Комітету. Намагатимемося зробити це найближчим часом.

Читайте також:

Алкоголь все еще эффективен

Закон "О рекламе" принят в целом