Наразі важко з\'ясувати, з яких причин це сталося, а точніше - не сталося. Можливо, й не лише із технічних. Справа в іншому – дві столиці (України та шахтарська) одна одну не чують, і, здається, навіть, не бачать. Причому не тільки в телевізорі.

Ведучий 5 каналу Роман Скрипін зніяковіло, проте впевнено, імпровізував. Донецька студія, часом прориваючись у ефір, «гнула» своє про «помаранчевий путч» та встигла навіть категорично пошуткувати – чи не 40 днів, часом, цьому «путчу». Трішки переможно погомоніли про загальновідоме гості студії київської.

Глядачі встигли помітити, що в київській студії сиділи молоді люди, які мають стосунок до політики, у донецькій – вчені, хоча й дещо старші за віком. Але вони не чули й не бачили своїх візаві, ледь встигнувши привітатися. Не бачили й телевізійно, й фактично. Але, може, й добре, що так сталося? Адже практично викреслювалося – якби все ж таки телеміст відбувся - продовження останніх теледебатів між кандидатами у президенти, які нагадували поєдинок двох боксерів, у якому їм дозволялося лупцювати по черзі один одного, але тільки нижче пояса.

Хоча задум телевізійників був, безперечно, цікавим, і було б добре іще раз зазирнути в безодню протиріч та взаємного нерозуміння між двома регіонами держави та почути конструктивні ідеї щодо їх подолання. Тобто хотіли як краще, а вийшло до неможливості краще.

Так, ми різні. Часом дуже різні. Телебачення, та й інші медіа, можливо, й занадто часто підкреслюють це саме тепер. Багатьох відповідей на питання, як же зробити нас одним народом, насправді поки що немає. Серед нас і на заході, і на сході є розумні, але вперті. Є й недалекі, але щирі. Звісно, недалекі люди зовсім не обов’язково повинні ставати близькими. Але ми повинні стати одним народом.

Не треба через ЗМІ нас робити нейтральними. Давно відомо: нейтральний запах – це просто ні на що не схожий сморід. Ми повинні бути самими собою, але разом.

Не треба нам спокуси єдності. До справжньої єдності – тобто, єдності у розмаїтості як суми дуже різних та навіть протилежних частин - ще треба йти. Безумовно – і з допомогою телебачення, але воно має зрозуміти, яким саме чином саме до такого Діалогу дійти. Навряд чи для цього достатньо лише технічно бездоганного зв’язку, мабуть, потрібні й адекватні професійні зусилля журналістів, телеведучих, аналітиків...

Поки що ж немає ніякого сумніву лише в тому, що саме той із двох кандидатів в президенти, хто зможе об\'єднати, нарешті, різних людей різних регіонів у Народ, і стане справжнім президентом усієї держави.