Але така позиція викликатиме ще більшу зневіру в європейців, які вже вісім років не можуть привчити Київ до стандартів цивілізованого світу.

Українські "темники" вийшли на "європейську арену" завдяки голому ентузіазму кількох людей. За півтора дні перебування у Страсбурзі після попереднього листування по е-mail група журналістів та експертів домоглася внесення поправок до звіту про свободу слова в Європі.

Владі ворога треба знати в обличчя. Україні пощастило, що в ПАРЄ є ряд осіб, які, попри спротив Києва, намагаються змусити його побудувати європейські порядки.

У першу чергу, це доповідач моніторингового комітету Ханне Северінсен, яка – вибачте за порівняння – є локомотивом дебатування українських проблем у Парламентській асамблеї. Вона вже кілька десятиріч займається політикою та є авторитетом у Європі: Северінсен очолює делегацію Данії у ПАРЄ, делегат у ОБСЄ та ООН.

Якщо наступні президентські вибори відбудуться в умовах, наближених до демократії, то це Северінсен також може записувати собі в актив. Попри всі спроби України зняти моніторинг (який триває з 1995 року), він продовжиться до 2004. Принаймні, так обіцяла Северінсен.

Іншим лобістом української демократії на останній сесії стала фінський депутат, колишній міністр освіти Тутті Ізогокана-Азунмаа, яка готувала для ПАРЄ доповідь про свободу слова в Європі. (Загалом, не щастить Кучмі зі скандинавами – згадати факт, що сміятися над мріями "гаранта" про ЄС стали за часів головування Данії в Євросоюзі; чи шведського прем'єра Перссона, що постійно умовляє Україну переходити на західні стандарти.)

Після зустрічі з українськими журналістами у Страсбурзі саме Тутті Ізогокана-Азунмаа (разом з Северінсен та ще трьома евродепутатами) внесла запропоновані поправки і наполягала на їх ухваленні. Вона також жалкувала, що в рамках цієї сесії не проводяться "термінові дебати" про Україну. А її слова "ситуація викликає дуже серйозне занепокоєння", а також рекомендація підтримати призвели до результативного голосування.

Звичайно, головними активістами акції у Страсбурзі стала група журналістів та експертів: Мирослава Гонгадзе та Алла Лазарєва, до яких підключилися Андрій Шевченко, Микола Томенко і представники ряду громадських організацій. Знаменно, що з інших держав лобіювати свої поправки не приїхав ніхто.

Не можна говорити, що на ПАРЄ тільки і говорили про цензуру в Україні. Але це було серед головних тем слухань про свободу слова в Європі – поруч із ситуацією в Росії та Італії, де у монополізації ЗМІ звинувачують Берлусконі.

Огляд медіа-простору України – один з найбільших у звіті ПАРЄ, складається з 11 пунктів. На один більше тільки в Росії.

Проте у головній частині документа – рекомендаціях – українські реалії виглядають застарілими: констатувалося, що тут "останнім часом застосовувалось насилля проти журналістів"; що "неприйнятна відсутність істотного прогресу у розслідуванні злочинів, вчинених раніше, наприклад вбивства Георгія Гонгадзе в Україні"; що у нас зафіксовані випадки "переслідування через позови про захист честі та гідності або непропорційно великі штрафні санкції, які ставлять ЗМІ на межу виживання".

Ініційована ж українцями поправка стосувалася головної теми останніх місяців – прямої цензури з боку Банкової:

"В Україні, відповідно до численних свідчень журналістів та висновків парламентських слухань з питань свободи слова та цензури, адміністрація президента надає інструкції засобам масової інформації щодо висвітлення основних політичних подій".

Головне змістове навантаження події – визнання проблеми цензури на міжнародному рівні не просто громадською організацією (тим більше що раніше з цього приводу заявляла Human Rights Watch), а структурою, перед якою Україна має зобов'язання.

На думку членів української групи, цінно також, що факти цензури зафіксовані не з подачі політиків, а завдяки тиску журналістів. І тепер Банковій доведеться довго шукати за цією операцією в ПАРЄ підступи опозиції.

Що після Страсбурга? В рамках здорового глузду, віднині аргументи влади про невтручання та плач про редакційну політику стають убогими. А звіти, які адміністрація президента щотижня відсилає Северінсен – мертвонародженими. Принаймні, вартість цих запевнень для зовнішнього світу дорівнює нулю. Крім того, підсилиться і без того велика увага західних інспекторів до ситуації у мас-медіа в Україні.

Погано лише, що у офіційному Києві повністю девальвовано критику з вуст міжнародних інституцій. Однак не слід забувати і такий момент: Україна – одна з останніх великих держав, де Рада Європи гіпотетично може впливати на ситуацію. Для східноєвропейських тигрів (Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Прибалтика…) тепер авторитетом став ЄС. Для Росії Рада Європи – не той рівень. Білорусь взагалі складно коментувати…

Тому виправляти ситуацію в Україні – в інтересах самої Ради Європи. Це питання його авторитету. Таким чином вона виправдовуватиме своє існування в новій Європі.

Поїздка журналістів організована за сприяння Фонду "Відродження"