Про любов і ненависть до «брехунця»

4 Лютого 2010
28897
4 Лютого 2010
07:30

Про любов і ненависть до «брехунця»

28897
Ситуація з районним радіомовленням в містечку Кременець на Тернопільщині насправді є симптоматичною для всієї країни: провінційне радіо цілковито прив’язане до політичної ситуації в районі
Про любов і ненависть до «брехунця»

Перший канал державного радіомовлення можна назвати справжнім виміром екзистенційних медитацій. Застигла з радянських часів іронічна назва «брехунець», здається, уже давно не відповідає нашим кухонним радіоприймачам, принаймні в містах. Тим не менш цей відгомін радянської епохи ще нерідко можна віднайти на селі.

 

Отож, державне радіо - це ніби прірва в минуле. Якщо на Першому національному телеканалі відчуваються бодай якісь зміни, а провінційна преса не надто дратує своїми радянськими пережитками, оскільки насамперед сприймається візуально, то радіо доносить до нас ті ж самі монотонні звуки, що й десять, і двадцять, і, мабуть, тридцять років тому. Жодної тобі експресії, динаміки, забовваніла статика нудних класичних мелодій і «солов'їний щебет» вишколених допотопними акторами чудовобаритонних-сопранних дикторів.

 

Проте є на нашому державному радіо ще таке «чудо», як час, відведений для районного радіомовлення. Про обласне наразі не йдеться. І якщо державне радіо можна загалом охарактеризувати як «прірву в щасливе минуле», то радіо районне - це, безсумнівно, саме дно цієї прірви.

 

Мені пощастило якийсь час послухати ці звуки минулого в містечку Кременець, що на Тернопільщині. Причому реально пощастило! По-перше, це відчуття, ніби ти мандруєш у машині часу щонайменше у вісімдесяті, в добу перебудови: ті сірі дні так і оживають у монотонних звуках провінційних радіопередач. По-друге, пощастило, бо точок радіомовлення в цьому районі всього 2 800 на 80 000 мешканців, і ті з них, які несправні, ніхто не поспішає негайно ремонтувати. І, по-третє, пощастило, бо його радіопередачі здебільшого виходять в ефір лише на зорі, коли пора «в поле жати чи землю орати», точніше - о 6.30 ранку. Утім, озираючи о цій темній порі містечко, ви не зустрінете безліч вікон, в яких горіло би світло, а там за ними, на домашніх кухнях вочевидь, слухали б місцеве радіо. Власне, уже ці факти наводять на неабиякі сумніви в доцільності існування такого «гучного» медіапродукту.

 

Однак звернімося до контенту провінційного радіоефіру. Насамперед не варто дивуватися, якщо вряди-годи передачі не виходять в ефір або змінюється час їхньої трансляції. Мовою місцевих мешканців це пояснюється напрочуд просто: директор, вона ж ведуча, мабуть, «захворіла». Як гордо, до речі, звучить - «директор» замість «головний редактор», еге ж? Як з'ясувалося, такі нововведення оформляються на законодавчому рівні та, згідно зі зміною Статуту редакції радіомовлення, сприяють покращенню оплати праці цього ж «директора». А втім, про це згодом.

 

Що ж до наповнення районного радіо ефіру, то зрозуміло, що в ньому годі шукати якогось особливо вишуканого культурного та інтелектуального продукту. У «пісних» новинах услід за тамтешніми газетами-районками скупо переказується зміст засідань районної ради чи всяких інших місцевих «чинуш», повідомляється про організовані ними ялинки на новорічні свята та благодійне роздавання крашанок на Великдень. Або повідомляється, скажімо, про засідання громадської ради в місцевій ДПА з суто «брєжнівськими» фіналом: «Діалог громадськості з податківцями удався». Також спростовується всяка «хрінота» на кшталт: такий-то повар «на законних підставах» - і не інакше! - числиться у штаті такої-то школи разом із вчителями. А в культурному блоці випливають на світ божий усякі місцеві вокально-інструментальні гурти, інтерв'ю з їхніми фронтменами чи, точніше, солістами, повідомлення про «здобутки на творчій ниві», гастролі у «столиці України», та, відповідно, направду рідкісні аудіозаписи пісень. До речі, «пісня в дарунок» з нагоди дня народження, ювілею, «золотого весілля» чи ще якогось «празнічка» - певна річ, один із лейтмотивів районного радіо. Про це, мабуть, і не варто згадувати. «Звучить Іво Бобул...», Лілія Сандулеса - за ним...

 

А на свята єдиній радіоведучій ефіру, здається, роздолля й поготів. Врубуєш якнайдовші колядки-щедрівки, поміж яких ліпиш примітивненький текст про «народження Ісуса Христа», історію та значущість Різдва, смачно приправляєш всю цю інформацію для першокласників патріотичним пафосом як данину західноукраїнській провінційній моді («Бог тебе не забуде, Україно моя!») - і на тиждень-два на роботу можна зовсім «забіть». Ще, правда, замість довжелезних колядок-щедрівок можуть читати різноманітні святково-ранкові віршики діти, яких треба позаписувати на диктофон. Причому все достоту, як у школі: по черзі, кожному свій «куплет». Шкільну «саморобність» поезії, між іншим, також чути неозброєним вухом: «І в цей прекрасний вечір ми хочем всіх вас привітать... щоб ви із честю і без обід на серці...». Які тут уже «обіди» - і смішно, і сумно.

 

Та протилежні емоції ще більше зіштовхуються в серці, коли по районному радіо починають лунати і зовсім не передбачувані шедеври - проповіді протестантських проповідників. «Ісус любить тебе!», «Алілуя!», «Запитав його Господь!», «Відкриймо 253-ту сторінку Біблії!», «Запам'ятайте це місце», «Помолімося Ісусу!» - і в такому ж сумнозвісному дусі. За таке промивання мозку дирекції районного радіо надходить ще окрема оплата.

 

Власне, здавалося б, уся ця в'їдливість та стьоб над тихою провінцією ні до чого. Ну, виходять такі собі «передачки» у своєму болотці, люди вряди-годи почують самих себе по цих 2 800 радіоточках - і суцільна ідилія. «А на Україні лад і спокій...», - як співав покійний Кузя з «Братів Гадюкіних».

 

Проте, усе б нічого, якби до перелічених фактів не додавався ще один. Провінційне радіо цілковито прив'язане до політичної ситуації в районі. Партія-переможець на місцевих виборах 2007 року змінила Статут редакції районного радіомовлення, а фонд заробітної платні редакції збільшує в кілька разів. Схожа ситуація відбувається і з газетами районних рад та державних адміністрацій. Відповідно, місцеві ЗМІ цілковито стають рупором тієї політичної сили, яка перемагає в районі на місцевих виборах. Наразі зарплатня директора районного радіомовлення становить 5641 гривню, до якої, згідно з постановами Кабміну десятирічної давнини, додаються й невідомі народу преміальні «за інтенсивність праці, високі творчі досягнення». На тлі кризи, та ще й для провінції, аж ніяк не погано. Здавалося б, навіщо ворушити цю брудну «грошову» білизну. Однак зважаючи, що районне радіомовлення з такою от якістю виходить в ефір по 15 хвилин кожного робочого дня, а оплата праці решти «бюджетників» у районі здебільшого менша, ніж у директора радіомовлення щонайменше в кілька разів, то нічим іншим, як глумом місцевих «чинуш» над власними довірливими виборцями це й не назвеш. Адже весь фонд заробітної платні тамтешніх ЗМІ закладається з мізерного районного бюджету рішеннями районної ради. Тоді як директор радіомовлення - рідна сестра голови цієї ж райради і голови партії-переможниці на останніх місцевих виборах. Факт узаконеної корупції просто очевидний.

 

Тому, ведучи далі мову про контент районного радіо, варто зазначити, що на тлі отакого інформаційного загнивання і на час виборів, і до них він аж ніяк не страждає на брак політичної реклами. Певна річ, лише одного кандидата.

 

«Я, радіоведуча така-то..., закликаю проголосувати за такого-то кандидата!». Через кілька хвилин пафосні заклики радіоведучої і за сумісництвом «директора районного радіомовлення», поступово доводять її до хрипоти. На решту «високих творчих досягнень» після таких щиросердечних зусиль навряд чи й стане часу.

 

Звісно, на прикладі одного містечка зарано робити загальні висновки про становище районного радіомовлення та його прив'язаність до політичної пропаганди у країні в цілому. Проте не існує жодних перешкод, щоби схожі схеми фінансових винагород районних ЗМІ за ознаками причетності до тієї чи іншої політичної сили чи родинних зв'язків, діяли і в решті областей. І наразі боротьба з цим явищем мусить бути справою насамперед провінційних мешканців, які довірили свої голоси конкретним людям, що постійно перебувають у них на очах. Хоча й у тому ж Кременці ця боротьба вже ведеться два роки, та досі - безрезультатно. Незграбний медіапродукт існує, ним майже ніхто не користується, проте гроші на його розкішну оплату витягуються з районного бюджету, себто з кишені тамтешніх мешканців, поки ті заледве зводять кінці з кінцями та вдячно ходять на кожні вибори, традиційно даючи високу західноукраїнську явку. Голосуємо далі? Хай мають нас за лохів?...

 

Фото - www.ugoria.tv

 

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
28897
Читайте також
18.06.2010 11:19
Олесь Кульчинський
, для «Детектор медіа»
30 581
21.01.2010 10:53
Олесь Кульчинський
, для «Детектор медіа»
26 995
19.01.2010 10:34
Олесь Кульчинський
, для «Детектор медіа»
22 369
Коментарі
7
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
999 - 999
5344 дн. тому
Дійсно , автор дуже далекий від проблем проводового мовлення. Дилетант з претензіями на розуміння питання.Не знаю про районне радіо, а ось щодо Національного скажу таке. Працює щонайменше 250 журналістів. Повністю виготовляє власний продукт. Новини збалансовані. Окремі програми для селян , пенсіонерів , дітей молодшого віку і старшокласників, економічні програми і політичні, соціальні. Прямі ефіри. Про нафталін не сказав би. Немає його. Музиканти з вищою освітою. Більшість закінчили консерваторію. Є класична музика , народна. Пропагується українська пісня , а не російська. Одна з місій Першого каналу - збереження української культури. Де ще , на якому каналі радіо є таке? Ніде. Шкода , що з кожним роком все менше залишається у людей приймачів. Все менше людей мають змогу почути канал. Але ж це питання національної безпеки держави. Так що автор повний профан в цих питаннях. Краще б нічого не писав, було б більше користі. Може знайдеться такий спонсор , який буде тобі платити , щоб ти мовчав? Бо твої пуки нікому не потрібні.
П.Коцький
5433 дн. тому
Автор відроджує забутий нині жанр статті-доносу. Навіть суму зарплати колеги з районного радіо розвідав з точністю до гривні! Агов, місцеві владці, де ви з оргвисновками? Тим більше, що кому вони тепер потрібні, ці місцеві ЗМІ? Принагідно хвицнув і НРКУ – мовляв, «прірва в минуле», «жодної експресії, динаміки», «статика нудних класичних мелодій» (siс!). Згадав і про назву «брехунець», і якийсь «вимір екзистенційних медитацій» вигадав. Проте, даремно він радіє з факту скорочення кількості радіоточок. Насправді це злочин, адже вони не лише залишаються для багатьох основним джерелом інформації про події в навколишньому світі, але й донедавна слугували технічним засобом оповіщення населення в разі надзвичайних ситуацій. До чого призводить їхня відсутність, продемонструвала «фосфорна катастрофа» 2007 року в Ожидові на Львівщині. Що стосується Першого каналу радіо, який так не подобається Кульчинському, то це єдине в країні повножанрове радіо, контент якого – як інформаційно-аналітичний, так і розважальний – робиться на професійному рівні. Ці передачі можуть не подобатися, але вони не зводяться до постійної трансляції попси з дебільними коментарями напівграмотних ведучих, як на численних FM-станціях. Ось це дійсно може задовольнити лише слухачів зі смаками Елочки Людожерки. Шкода, що автор, судячи з його тексту, вихований саме на такому продукті (спеціально для нього: Елочка Людожерка – це персонаж кінокомедії «Дванадцять стільців». Фільм знято за романом І.Ільфа і Є.Петрова. Це радянські сатирики. Не все радянське – синонім поганого). І для редакції «ТК». Цілком можливо, що дуже скоро головним посадовцем і уособленням нашої держави може стати надзвичайно темна й нерозвинена людина, абсолютний невіглас. Але це не може бути приводом для того, щоб рівень своїх публікацій опускати до його рівня розуміння проблем національного інформпростору.
Леонід Мельник
5433 дн. тому
Світло і тіні районного радіомовлення. Так склалося, що перехід від соціалізму до капіталізму зачепів ідеологію чи не найбільше. Ломалися стереотипи, усталі норми, форми агітації і пропаганди. Так, в деяких районах, усе лишилося по – старому. Змінився тільки засновник. Але є райони, де районне радіо дасть фору не тільки обласному, а й деяким столичним радіостанціям. Для прикладу наведу Новгород-Сіверське районне радіо, яке мовить в ефірі на ФМ частоті та як проводове. Це сама північна точка нашої держави. Район невеликий, але в ньому працює місцеве телебачення і радіо. Якість програм, як радіо так і телебачення, дуже висока. Мовлення здійснюється державною мовою. Цікаві матеріали на історичну тематику. Це край де жив князь Ігор і звідки пішло «Слово о полку Игоревом». Неперевершеною є також робота Чернігівського міського радіо КП «ТРА «Новий Чернігів». Студію очолює відомий письменник і журналіст Сергій Дзюба. Матеріали виходять високопрофесійні, високохудожні, злободенні. І більшість районних та міських студій радіомовлення Чернігівській області так і працюють. Разом з тим є й інший бік медалі. Так у Семенівці, Бобровиці, Талалаївці, Бахмачі – радіо взагалі не працює. Причини? Недостатнє фінансування радіо засновниками, стара матеріально – технічна база студій, зношеність ліній доставки сигналу та передавального обладнання. Який же вихід із ситуації? Їх декілька. Національна рада вже почала видавати ліцензії районним та міським радіо на ФМ частоти, на 1год.10хв. на тиждень. Це ранковий час 6:30- 6:45. І це вірне рішення. Але можливе додаткове ліцензування районних радіо на ефірній мережі УР-1. Зараз вони мовлять тільки в дротах. Окрім цього слід видавати ліцензії районним радіо, на 15 хв., щоденно, на вже існуючі ФМ станції. Зараз йде дискусія про доцільність проводового мовлення, роботи районних радіо. Вони потрібні, люди їх слухають, чекають на передачі. За місцевими електронними ЗМІ майбутнє. Щодо проводового мовлення, то воно збереглося навіть в Америці. Тим паче, що до сіл прокладаються нові лінії зв’язку , чому ж в них не передбачено пару на проводові радіомовлення? Дуже легко все знищити. Ми вже знищили колгоспи. Там де були колгоспи, зараз пустка. Хочемо зробити це і з районним радіомовленням? Розумні люди бережуть те, що мають, вдосконалюють його, шліфують, а дурні – нищать. Леонід Мельник Представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Чернігівській області.
ФУГАС
5434 дн. тому
"Чудовобаритонні-сопранні диктори" все-таки лучше прорвавшихся к микрофону соплежующих пациентов логопедов."Примітивний текст про <<народження Ісуса Христа>>" приємніше слухати ніж блювотиння під назвою "сучасна пісня".
Анатолій
5434 дн. тому
Ця стаття окрім сміху нічого не викликає.Автор далекий від справжнього життя.До відома таких горе авторів,районні радіо вже виходять на фм діапозоні,а передачі місцевих журналістів на голову вищі від цієї ницої статті.
Іван з Києва
5434 дн. тому
Дякую за вираз "нудних класичних мелодій", який багато що сказав про автора.
Skeeter
5434 дн. тому
Вы, наверное, не часто бываете в провинции. Выезжайте на родные просторы ещё, напишите о каком-нибудь местном ТВ, например. Думаю, особой разницы с "брехунцом" не заметите.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду