На написання цих роздумів мене надихнула одна історія. Під час прес-конференції, на якій ми оприлюднювали результати попереднього моніторингу дотримання журналістських стандартів у регіональній друкованій пресі, до нас підійшли представники одного з комерційних банків. Цей банк фігурував у списку тих, хто потенційно міг замовляти окремі матеріали про себе без позначки «на правах реклами». Працівниці піар-відділу заповзято доводили, що вони за свої тексти не платили, мовляв, їх було опубліковано в декількох виданнях однієї області тільки завдяки тому, що їхня прес-служба розіслала прес-реліз під промовистою назвою «Банк N іде назустріч людям».

«Ми не платили - звідки ж в нас гроші? Криза в той час була вже», - це було їхнім головним аргументом. Так, криза в той час вже справді була в розпалі, і цей банк був серед тих сумнозвісних установ, які припинили виплачувати людям кошти. На питання, чому відразу декілька газет взялися за друк цього відверто піарного матеріалу, працівниці відповіли: журналісти ж ліниві, їм ліньки самим шукати інформацію, а тут - готовий матеріал...

Даруйте, але мені складно повірити в таку лінь та наївність колег. А от у невміння мислити на перспективу, правильно вибудовувати розвиток свого видання - в це повірити легше. Бо навряд чи хтось подумав, ніби читачі таки повірять у цю «ходу назустріч людям» і таки зважаться понести гроші до цього банку...

Довіра та повага читача й глядача - це головне в медіабізнесі та журналістиці. Без цього немає сенсу робити газету й телебачення. Бо читаєте ви те, чому довіряєте, і прагнете бачити тих людей, яким вірите та яких поважаєте. Складається враження, що цю просту й елементарну істину усвідомлюють далеко не всі в цій професії.

Так звана джинса, якою сьогодні зловживають більшість видань, - яскравий доказ попередньої тези. Адже це прямий обман. Якщо сьогодні під виглядом редакційного ми друкуємо матеріал про те, яке чудове молоко виробляє той чи інший завод, а завтра хтось отруїться тим продуктом, довіри не буде. А це навіть дуже ймовірно, адже ми не перевіряємо інформації, яку отримуємо від замовників.

Якщо з молоком простіше, то усвідомити наслідки політичної джинси на перший погляд складніше. Але це лише на перший погляд. Бо люди роблять свій вибір далеко не в останню чергу через те, що знають про політиків зі ЗМІ. А політики керують цією країною. І наслідки цього керівництва ми відчуваємо щодня.

Політична джинса - це зовсім окрема річ, але напередодні виборів ми бачитимемо чимало цього. Замовні ефіри, коли журналісти і люди з вулиці ставлять політичним зіркам раніше підготовлені запитання. Замовні сюжети про благочинність кандидатів, які з'являються чомусь лише під вибори. Красиві синхрони, коли політики говоритимуть багато гарних слів без жодної конкретики. Це все має свою ціну, про яку домовляються вже тепер.

Але при цьому чи бачитимемо ми реальні розслідування - що ці люди обіцяли нам під час минулої виборчої кампанії і що реально зробили? Чи відповідає їхній спосіб життя їхнім деклараціям? Чи були вони чесними з нами весь цей час? Якщо цього не буде - годі говорити про усвідомлений вибір та демократичність кампанії. Це буде чергова профанація, обставлена в стилі вистави під назвою «демократія».

Я не хочу бути банальною і знову ставити за взірець західну журналістику, бо і там є чимало проблем. Та все ж, переглянувши вчора сюжет колег із «Голосу Америки» про проблему тютюнопаління в США та ухвалення нового закону, знову відчула катастрофічну різницю в якості журналістики. В тому сюжеті був синхрон Барака Обами про те, як він намагається покинути курити і що зробив це на 90%. Але пан Обама там був десь на другому чи навіть на третьому плані. На першому були люди. Ті, хто змушений дивитися на своїх дітей, які курять, і ті, хто втратить роботу через жорсткі норми нового закону. Все дуже просто - є проблема, є шлях її часткового вирішення і коментарі експертів, чому саме це може допомогти, є інша точка зору і розуміння, що жодна проблема не буває стовідсотково однозначною, і є політик з людськими проблемами, як один із мільйонів. Після перегляду сюжету ти глибше розумієш проблему і чітко бачиш, що влада робить, щоби вирішити її, а що можеш зробити ти сам. І ти справді можеш зробити важливі для себе висновки.

Поки що українські журналісти тільки починають усвідомлювати ці прості речі, і не без успіху. Поява цілої низки нових форматів, соціальної журналістики, розслідувань - це серйозний крок вперед. Але треба усвідомити, що журналістика ніколи не буде впливовою, доки її можна буде купити і звести нанівець усі ті стандарти й принципи, за якими в цій професії здобувають довіру та повагу.