З огляду на формат і тематику, «Телекритиці» часто доводиться цікавитись корпоративними конфліктами. Звільнення (не завжди незаконні), невиплата і затримка зарплатні, ігнорування журналістських стандартів, а також побиття, словесні образи, утиски з боку керівництва, навіть косі погляди - з усім цим ідуть до «ТК» наші читачі.

Найчастіше доводиться отримувати звернення працівників бюджетних організацій. Основна мета - викорінення зловживань у бюджетній сфері. Автори листів звинувачують керівництво державних телерадіокомпаній у неправедних діяннях, корупції та непрофесійності. Цікаво, що скаржники часто виявляються на лікарняному, і то не перший місяць. Одна з подібних дивних історій трапилась нещодавно із зверненням до редакції «ТК» щодо начебто корупції у верхах Київської державної регіональної телерадіокомпанії. 

На адресу «Детектор медіа» надійшов лист від незалежного журналіста Дмитра Лазарєва, в якому він, як свідомий громадянин, звинувачує недобросовісних чиновників - держслужбовців, у діях яких він відшукав ознаки корупції. В листі була низка звинувачень на адресу керівництва КДРТРК, яке, як пише Дмитро, «не змогло утриматися від злочинних схем».

Суть звинувачень полягала в тому, що керівник та його заступники, як посадові особи і держслужбовці, начебто не мають права бути засновниками і керівниками громадських організацій чи приватних підприємств. І тим паче не мають права отримувати «ліві» прибутки, використовуючи службове становище.

Зокрема автор листа пише, що генеральний директор КДРТРК Віктор Пасак усупереч нормам законодавства одночасно є й керівником Асоціації дружби «Україна - Куба» та засновником Кредитної спілки «НРБ». Як доказ Дмитро Лазарєв надав «Телекритиці» документи, які засвідчують ці факти. Дорікнув автор листа Віктору Володимировичу і в тому, що він працевлаштував свою дочку завідувачем відділом у КДРТРК. Не обминув увагою і того, що головний бухгалтер телерадіокомпанії Віра Стратійчук одночасно є бухгалтером Асоціації «Україна - Куба».

«Детектор медіа», перш ніж звернутися по коментар до Віктора Пасака, з'ясувала, що він не є державним службовцем, а лише прирівняним до цього статусу в соціальному захисті (виплаті пенсії тощо). Цю інформацію нам підтвердили у відділі кадрів Держкомтелерадіо, пославшись на Постанову Кабінету міністрів № 283 від 3 травня 1994 року, в якій визначений перелік посад, прирівняних до посад держслужбовців.

Далі всі звинувачення, старанно зібрані журналістом, почали розсипатися як картковий будиночок.

«Асоціація є неприбутковою організацією, на рахунку якої немає жодної гривні. Є лише сподівання на можливі благодійні внески на користь дітей, які потребують лікування на Кубі. В Асоціації немає жодного штатного працівника, в тому числі і бухгалтера. Віра Федорівна Стратійчук формальні обов'язки бухгалтера (необхідність регулярної подачі до банку «Хрещатик» звітних документів як неприбуткової організації) виконує на громадських засадах», -  Віктор Пасак не приховував обурення, але й не ухилявся від детальних роз'яснень.

Також, згідно із наданими Дмитром Лазарєвим документами, пан Пасак зазначений як засновник «НРБ», але разом ще з 54 особами. «Засновниками кредитної спілки є всі учасники, - роз'яснила нам бухгалтер «НРБ» Тетяна. - Ця організація не є платником податків. Учасники, вкладаючи свої кошти, кредитують членів спілки. Це фактично допомога один-одному».

Щодо доньки пана Пасака - Юлії, то вона ще студенткою Інституту журналістики Національного університету імені Шевченка розпочала свою телевізійну біографію на УТ-3, коли батько працював на Українському радіо. Нині вона є завідувачем відділом просвітницьких телепрограм КДРТРК, автором і ведучою циклу програм «Подих слова».

Окрім генерального директора, дісталося на горіхи і його заступнику Леоніду Мужуку. Між іншим, пан Мужук - режисер, лауреат Шевченківської премії та ще й заслужений працівник культури. «Одночасно з перебуванням на держслужбі ця людина є засновником, керівником та головним бухгалтером приватного підприємства «Студія-ХХІ»», - пише Дмитро Лазарєв.

Ця комерційна структура, на думку автора, наживається на грошах платників податків, які виділяються для державного телебачення. На підтвердження він описує схему: «держустанова замовляє у приватного підприємства «Студія-ХХІ» нібито потрібні послуги за завищеними цінами, а потім це приватне підприємство використовує державну власність (обладнання для зйомок, монтажу, озвучення) для надання послуг». Дмитро впевнений, що держава платить двічі - «за непотрібні послуги з використанням її ж обладнання і відповідно за амортизацію цього обладнання». «Злодійство в квадраті», - пише автор.

Почнемо з того, що Леонід Мужук також не є держслужбовцем, отже, на нього не розповсюджується Закон України «Про державну службу», і він має право бути засновником будь-якої приватної структури, тим більше студії-продакшн.

«Непотрібною послугою» ж виявився документальний фільм «33-й». За словами Віктора Пасака, це єдиний фільм, який замовляла КДРТРК підприємству «Студія-ХХІ».

«Відомий режисер і сценарист Леонід Мужук в минулому директор студії «Укртелефільм», учасник ліквідації аварії на ЧАЕС є автором багатьох документальних фільмів на чорнобильську тему та тему Голодомору-33. Саме тому він і був визначений в наказі Держкомтелерадіо №444 від 28 грудня 2007 року на виконання відповідного розпорядження Кабміну «Про затвердження плану заходів на 2007-2008 рр. у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» як автор фільму-дилогії «33-й», - розповів Віктор Пасак.

Він також зазначив, що оскільки авторські права на сценарій Леонід Мужук передав приватному підприємству «Студія-ХХІ», директором якої є Ігор Ковальський, то телекомпанія саме з нею і підписала договір на виробництво фільму. Фільм був виготовлений у визначений термін.

«Всі роботи по зйомках, монтажу, озвученню проводились за межами КДРТРК, на потужностях і силами залучених виконавцем структур, фільм перекладений на шість іноземних мов, розповсюджений по всіх дипломатичних службах МЗС, показаний всіма обласними і регіональними телекомпаніями України, НТКУ, телеканалах «Культура» та «Всесвітня служба УТР», удостоєний журналістської відзнаки в галузі телевізійної журналістики - премії імені В'ячеслава Чорновола», - говорить Віктор Пасак, наводячи, можливо, не дуже переконливі як для рівня комерційного телебачення аргументи щодо якості продукту. Але тим не менш - визнаймо, це аргументи.

За словами пана Пасака, телекомпанія не замовляла більше жодного фільму цьому приватному підприємству, та й коштів більше ніяких не перераховувала, а на підтвердження того, що вони не збиралися «нажитися» на дилогії, Віктор Пасак зауважив, що фільм їм обійшовся втричі дешевше: «Згідно з довідкою Державної служби кінематографії №694/926-08 від 06 серпня 2008 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 443 «про державне замовлення на закупівлю товарів, виконаних робіт, наданих послуг для державних потреб у 2008 р.» затверджена вартість однієї хвилини екранного часу готової продукції, яка для неігрового кіно становить 9.700 гривень. КДРТРК договором зі «Студією-ХХІ» узгодила цифру втричі меншу - 3496 гривень».

За словами Леоніда Мужука, процес виробництва кіно вимагає зовсім іншого рівня, ніж щоденне телебачення, технічні потужності КДРТРК ні по звуку, ні по відеомонтажу, ні по графіці не могли забезпечити вимоги до фільму «33-й» (тому про «використання двічі» того самого обладнання теж не може бути й мови). «У мене є документи оплати іншим організаціям за надані послуги у виробництві фільму, - стверджує Леонід Мужук. - Хочу додати, що у вартість однією хвилини входить переклад на сім мов. У практиці кіно це відбувається таким чином: на кожний варіант дається 5-10% кошторисної вартості на дубляж. На мою думку, це був ефективний економічний проект».

Дмитро Лазарєв в кінці листа поцікавився, чи є наведені ним факти достатнім приводом «не лише для обов'язкового звільнення, але й притягнення їх до кримінальної відповідальності звинувачених?».

«ТК»  попросила відповісти на це запитання юриста ІМІ Романа Головенка. Юрист не побачив підстав ані для звільнення, ані для притягнення до кримінальної відповідальності будь-кого, згаданого в листі: «Стосовно «звинувачених», то вони є посадовими особами телерадіокомпанії, але вони не є держслужбовцями. Закон "Про держпідтримку ЗМІ й соціальний захист журналістів" прирівнює їх до держслужбовців у плані оплати праці, обчислення стажу та пенсійного забезпечення, але обмеження для держслужбовців на них не поширюються.

Складніше питання стосунків телекомпанії з ПП "Студія ХХІ": законодавство України щодо закупівлі товарів за держкошти, як усім мабуть відомо, за останні роки неодноразово змінювалось. Тому щоб відповісти на питання чи не було порушень процедури держзакупівель при купівлі фільму (чи іншої продукції), чи мала взагалі така закупівля проводитися за відповідною процедурою на той період - необхідно проводити документальну перевірку. Таку перевірку могла би провести, наприклад, прокуратура, якщо до неї звернуться.

Якщо підтвердяться заяви про те, що ПП "Студія ХХІ" користувалося обладнанням державної телекомпанії (без укладення договорів оренди з належною оплатою), то це буде порушення, але наскільки воно серйозне залежатиме від того, наскільки великої шкоди завдано державі. Тут можна брати до уваги ст. 184-1. "Неправомірне використання державного майна" Кодексу про адмінправопорушення, і ст. 364 Кримінального кодексу "Зловживання владою або службовим становищем". Але ще раз повторю: заява може підтвердитися, а може й не підтвердитися, це питання перевірки правоохоронними органами».

Можливо Дмитро Лазарєв писав свій лист із благородною метою. Проте як журналіст він міг проробити весь той обсяг роботи, який довелося проробити нам, аби переконатися, що він побудував свої звинувачення на хибному припущенні - нібито Пасак і Мужук є держслужбовцями.

Так само, як і пан Лазарєв, «ТК» знає, що схема оплати, у якій держзамовлення виконує не сам державний мовник, а незалежний продакшн, є вигіднішою для виконавців. Але ця практика - до речі, досить розповсюджена - існує в межах законодавства і вмотивовується тим, що державні ставки оплати праці є нижчими за ринкові. У будь-якому разі, щоб знайти у цій схемі зловживання,  має працювати КРУ.

Хотілося б нагадати колегам притчу про хлопчика, який кричав «вовки!». Здіймаючи бучу навколо неперевірених фактів, здогадок і пліток, вони лише ускладнюють розслідування справжніх випадків зловживань і корупції, яких на державному телебаченні справді чимало. «Детектор медіа» завжди уважно ставиться до всіх повідомлень про порушення прав журналістів та медійного законодавства, проте перш ніж сигналізувати про такі випадки, колегам варто серйозно вивчати питання і зібрати докази порушення.

Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».