– Буквально пару тижнів тому медіахолдинг «Хабар», – а це величезна структура, не тільки телеканал, але й друковані видання, радіо, – був націоналізований. Це означає, що Даризі Назарбаєвій він уже не належить. Коли ми говоримо Дарига Назарбаєва, ми маємо на увазі й Рахата Алієва, який зараз перебуває в Австрії. Тому що й газета «Караван», яка входила у цей холдинг, і інші дуже потужні газети під час розколу в родині стали його рупором. Те, що вони розлучилися, не означає, що у їхніх відносинах насправді все припинилося. Я думаю, вони розлучені лише формально. Ми з Рахатом Алієвим говорили по телефону, і він розповів, що отримав лише факс про розрив шлюбу, з Даригою він так і не зміг поспілкуватися. Ви розумієте, що це суперечить усім юридичним нормам?

 

– У Казахстані, на відміну від інших центральноазіатських держав – можливо, окрім Киргизії – свого часу, коли почалося становлення ЗМІ, усе в принципі було добре. Зараз тієї свободи, яка була до 1995-96 років, немає. Свого часу, зокрема через тендерні процедури за завищеними цінами, медіа опинилися в руках великого бізнесу. А багато колишніх власників змушені були виїхати за кордон.

 

Справа в тому, що стиль правління Назарбаєва відрізняється від того, що робить, скажімо, Іслам Карімов в Узбекистані. У нашій країні є сильна еліта, адже Казахстан – це великі гроші, за якими стоять потужні фінансові групи. Природно, вони володіють власними медіа, й основна їхня частина підіграє владі.

 

Але скандал, що виник усередині родини президента, викликав цікаві процеси. Частина еліти підтримала Рахата Алієва, а частина – Назарбаєвський клан. У зв’язку з цим пройшла ціла хвиля незрозумілих для стороннього спостерігача явищ, коли раптом націоналізували «Хабар», великі проблеми виникли у порталу «Казахстан-today».

 

У цілому можна сказати, що вільні ЗМІ – це, здебільшого, розважальні. Існує також абсолютно маленький, мізерний сегмент опозиційних видань, які, до того ж, змушені часто змінювати назви. Їхній тираж дуже маленький і зосереджені вони, в основному, в Алма-Аті. А Казахстан – це величезна територія, і часто люди, що живуть у Західному Казахстані, не знають, що відбувається на сході країни.

– Коли минулого року почався скандал із Рахатом Алієвим, в один день кілька сайтів були заблоковані. Інтернет-портали також змушені змінювати свої назви і переводити сервери за кордон.

 

Наприклад, сайт Zonakz.net раніше називався «Навігатор», «Наві». Я згадав про нього ще й тому, що тут є вже моя особиста причетність. Справа в тому, що одним із основних аналітиків, які працювали на це видання, був мій брат, Асхат Шаріпжанов. Його вбили у 2004 році, того дня, коли він взяв інтерв’ю в основних опозиціонерів – колишнього мера Алма-Ати, колишнього голови Радбезу. Цього ж дня вночі його збила машина, зникли всі матеріали. Після цього, за кілька місяців, вбили і цих політиків. Коли їх ховали, люди несли портрет мого брата.

 

Тобто, ситуація з медіа в Казахстані краща, ніж у тому ж Туркменистані, але якщо журналіст переступив межу, з ним може щось статися.

 

– Основна теза – говоріть про те, як добре живеться у Казахстані. Порівнюйте із сусідами. Головний із них – це Росія. Ми маємо найбільший у Євразії спільний державний кордон. Є російське населення Казахстану, яке вже нікуди їхати не збирається, хто поїхав – уже повернулися. Вони себе чудово почувають. ЗМІ інформують про те, що Казахстан живе краще, ніж Росія, що багато росіян повернулися.

 

Висвітлення у ЗМІ заочного суду над Рахатом Алієвим взагалі нагадало мені стиль 1937 року: «Підпільна група, яка планувала незаконне захоплення влади, наймала людей у Пакистані, тренувала найманців в Афганістані, влаштовувалася на роботу у Комітет національної безпеки...».

 

Медіа використовуються владою і під час підготовки до виборів, парламентських чи президентських. До речі, усі вибори в Казахстані відбувалися не у призначений законом час. Ніхто не знав, коли вони будуть. Це все намагання Назарбаєва розібратися зі своїми молодими соратниками, які починають показувати зуби. Це дуже багаті люди, які мають великі політичні амбіції.

 

Останні парламентські вибори призвели до того, наприклад, що у казахстанському парламенті тепер одна партія. Називається вона «НурОтан». Раніше вона називалася просто «Отан». А тепер додали слово «нур» – світло, тому що це перша частина імені Нурсултана Назарбаєва. В Казахстані дуже багато таких назв.

 

У країні є значні елементи авторитарної влади, але робиться все це якось м’яко. Я думаю, те, що за останні роки зроблено в Росії, багато в чому взято у Назарбаєва.

 

– Майже не має. Адміністративний та медійний ресурси працюють на одну людину, або на одну партію. Опозиційні ЗМІ, здебільшого в Алма-Аті, як я вже казав. Телебачення показує опозиціонерів, наприклад у теледебатах. Але весь інший час говорять про те, за кого треба голосувати.

 

Якщо ж опозиція і купить ефірний час, то її ролики показуватимуть о другій годині ночі. А 24 години на добу – те, що не називається рекламою, вміло подається як пропаганда. Все дуже хитро зроблено. Повторюся, ситуація більше нагадує Росію, ніж центральноазіатські країни. Але в Росії інакше, вона величезна, і у ЗМІ там свободи побільше.

 

– Тут є багато проблем. Справа в тому, що у Казахстані і політика, і бізнес робляться російською мовою. І російськомовні медіа мають більший попит. У казахськомовного споживача медіапродукту – просто інші інтереси. Ще з радянських часів залишилося – присутній у програмі казах, і це вже добре.

 

Але закон про ЗМІ вимагає робити продукт 50 на 50. Із цим взагалі цікаво. За Конституцією, у нас казахська мова – державна, а російська – офіційна. Але ніхто не пояснив, яка різниця між ними. Це було зроблено спеціально, щоб заспокоїти і тих, і тих, оскільки у 90-х до мовного питання люди ставилися дуже прискіпливо. І це зрозуміло: казахів у Казахстані було лише 33% при розпаді Союзу, зараз їх 52%. Проводиться репатріаційна політика – багато людей повертається з Китаю, з Монголії.

 

Загалом, казахськомовні програми виходять переважно вночі – включають якісь старі записи, скажімо. Тому між казахськомовною та російськомовною журналістиками ніби «велика китайська стіна». Хоча і казахською є серйозні речі. Але здебільшого в опозиційних газетах та журналах, яких дуже мало.

 

При цьому ситуація змінюється, і важко сказати, що буде за 10 років. Тому що раніше вона була ще гіршою.

 

– Є багато плюсів у тому, що Казахстан очолюватиме ОБСЄ у 2010 році. З одного боку, всі були в шоці від цього: «Як?! Журналісти потрапляють під машини, опозиціонерів убивають!..». Але Казахстан змушений взяти на себе зобов’язання, і вже намагається їх виконувати.

 

Вже зараз виникла конфліктна ситуація у середині родини президента. Тобто, система починає сама себе поборювати. Оці розбірки всередині кланів допомагають прискоренню позитивних процесів.

 

Крім того, коли країна – голова ОБСЄ не відповідатиме усім стандартам організації, це буде ганьба усій структурі. Нехай зараз усе, що робиться, має косметичний, декоративний характер, але рік-два після 2010-го покажуть дуже багато.

 

– На мою думку, буде ухвалено низку законів, які багато що змінять. Загалом, Назарбаєв підлаштовує під себе Конституцію щоразу, коли йому треба. Казахстанські закони іноді просто дивні. Але влада вже пообіцяла змінити закон про ЗМІ, закон про вибори. Тобто, складніше буде маніпулювати, хоча спроби будуть, без сумніву.

 

– У цьому велика проблема. В Казахстані, це помітно, в останні роки була криза ідентифікації. З одного боку, це азіатська країна. Уся інфраструктура створювалася на початку минулого століття. І великим плюсом того, що ця територія була у складі Російської імперії та СРСР, є індустріалізація та підняття цілини. У країні величезні запаси сировини – усі кольорові метали, які ви можете собі уявити. Казахстан – це друга країна після Австралії за якістю сортів твердої пшениці. І лише 15 мільйонів «сидить» на цьому багатстві. Це буде фактором все більшої відкритості Заходу, тому що тільки західні технології допоможуть розвивати країну.