У лютому Національна рада з питань телебачення та радіомовлення почала реєструвати ютуб- і тікток-канали як нелінійні медіасервіси. 13 компаній уже отримали таку реєстрацію.

Раніше канали в ютубі й тіктоку здебільшого реєстрували як онлайн-медіа. Однак на початку року регулятор видав нові роз’яснення, які стосуються того, в яких випадках мають реєструватися власники облікових записів на платформах YouTube, Tik Tok, Twich тощо.

Нацрада пояснює: якщо діяльність такого запису має ознаки аудіовізуального медіа (лінійне або нелінійне телебачення чи радіомовлення), власник зобов’язаний зареєструватися як суб’єкт, що здійснює мовлення без використання радіочастотного спектра, або як суб’єкт у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення. Ті ж облікові записи, які поширюють регулярно контент під редакційним контролем і постійною назвою, але не мають ознак аудіовізуального медіа, можуть реєструватись у добровільному порядку як онлайн-медіа.

Ті, хто несистемно поширює контент або подають відео про своє особисте життя чи роблять репости інших, не мають реєструватися як медіа. Такої практики регулятор дотримується з літа, коли почав відмовляти блогерам у реєстрації їхніх особистих сторінок.

Кому слід обов’язково реєструватися

Щоб зрозуміти, кому варто реєструватись обов’язково, а кому — добровільно, треба визначити ознаки  аудіовізуальних медіа. Бо вони якраз і не можуть працювати без реєстрації. Регулятор орієнтується на профільний закон, але його визначення не дають відповіді на всі особливості  каналів на платформах. Згідно з законом «Про медіа», аудіовізуальне медіа — медіасервіс, основним призначенням якого є надання загальній аудиторії доступу до програм, що здійснюється з інформаційною, розважальною чи навчальною метою під редакційним контролем за допомогою електронних комунікаційних мереж. Аудіовізуальні медіа поділяються на: лінійні (телевізійне й радіомовлення) та нелінійні (сервіс на замовлення, дає доступ до програм для перегляду чи прослуховування в момент, обраний користувачем, наприклад, ОТТ-платформи).

«Відповідно, лінійність чи нелінійність залежатиме від характеристики наявності чи відсутності розкладу. У разі наявності такого розкладу (ретрансляція на ютуб лінійного медіа, створення розкладу програм і трансляція контенту відповідно до нього) — медіа вважатиметься лінійним, за відсутності — нелінійним. Архів програм — це діяльність зі створення каталогу, а отже нелінійне медіа. У разі, якщо після трансляції контенту він надалі зберігається на обліковому записі, то це поєднання ознак обох суб'єктів — лінійного та нелінійного», — пояснює голова напряму «Цифрові права» громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки» Максим Дворовий.

Тобто контент ютубі й у тіктоку цілком може підпадати під визначення нелінійного медіасервісу. Але разом із тим є практика реєстрації ютуб- і тікток-каналів Нацрадою як онлайн-медіа. І таких реєстрацій сотні. При цьому критеріїв визначення онлайн-медіа ще немає. Їх лише почав розробляти орган спільного регулювання.

У своїх нових роз’ясненнях, які були оприлюднені у січні 2026 року, регулятор каже, що ті власники облікових записів на платформах спільного доступу до відео, які вже зареєструвалися як онлайн-медіа, «але паралельно на цих же облікових записах планують вести діяльність, яка підпадає під ознаки аудіовізуального медіа:

а) не зобов’язані скасовувати реєстрацію онлайн-медіа, якщо планують продовжувати цю діяльність;

б) повинні зареєструватися як суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного спектра, або як суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення;

в) зобов’язані повідомити Національну раду про початок діяльності протягом 10 днів після початку мовлення (частина 4 статті 63 Закону)».

Усі зазначені вище вимоги законодавства та підходи застосовуються також і до власників облікових записів на платформах спільного доступу до інформації (Instagram, Facebook тощо).

Такі самі вимоги, на думку Нацради, — і до власників сайтів, які можуть бути і лінійними, і нелінійними медіа.

Жорстка позиція регулятора

Максим Дворовий вважає, що, з огляду на нові роз’яснення, Нацрада обрала жорстку позицію. На його думку, ключовим критерієм для реєстрації буде економічний:

«Якщо відеоблогери не отримують прибутку, вони не є медіасервісом, метою якого є здійснення економічної діяльності. Отримують — мають реєструватися. Наскільки мені відомо, монетизація настає з певної кількості підписників/переглядів, але тут детальнішою інформацією не володію. Онлайн-медіа, які підпадатимуть під критерії аудіовізуальних, — перереєстровуватися. Решта — залежно від того, ким вони будуть за оновленою класифікацією».

За його словами, йдеться саме про інтерпретацію Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, бо закон «Про медіа» містить суперечливі поняття: «Вони народилися з небажання надмірно врегульовувати онлайн-простір у 2022—2023 роках і бажання обмежити критику зі сторони акторів, які вимагали не регулювати сферу онлайн-медіа взагалі».

Експертка з медіаправа, радниця «Smartsolutions» Анна Літвіщенко говорить, що будь-яка спроба правового регулювання контенту YouTube, TikTok, Instagram чи Twitch неминуче впирається в базове питання: чи адекватна чинна модель регулювання природі платформної діяльності.

«Оприлюднені роз’яснення Національної ради щодо статусу діяльності на платформах спільного доступу до інформації демонструють прагнення регулятора застосувати Закон України "Про медіа" з урахуванням цифрової реальності. Водночас сама поява таких роз’яснень є радше індикатором глибшої проблеми: чинне законодавство підійшло до межі своїх можливостей, — каже Анна. — Функціональний підхід, за яким діяльність на платформах, залежно від її характеру, може розглядатися як лінійне або нелінійне аудіовізуальне медіа, онлайн-медіа або взагалі не мати медійного статусу, концептуально можливий і загалом відповідає європейській логіці. Подієві трансляції, регулярні стрими чи серійний випуск відео справді можуть у певних випадках наближати платформну діяльність до моделей аудіовізуальних сервісів».

Утім, на її думку, проблема виникає не на рівні самого підходу, а на рівні його реалізації. Бо закон не містить чітких і формалізованих критеріїв, які дозволяли б суб’єктам заздалегідь, без ризику визначити власний правовий статус і обсяг обов’язків.

«Чинне регулювання формувалося насамперед для класичних телерадіоорганізацій, і лише фрагментарно враховує специфіку платформ: алгоритмічну дистрибуцію контенту, асинхронне споживання, різні масштаби аудиторії та принципову різницю між професійними медіапроєктами й індивідуальною авторською діяльністю», — додає Анна.

Нові роз’яснення регулятора вона вважає дзвіночком, який свідчить про потребу напрацювання змін у законодавстві. Бо, на її думку, з огляду на складність застосування чинної законодавчої моделі до платформної діяльності без додаткових уточнень і концептуальних коригувань утілити цей концепт буде складно:

«Мова не про заперечення можливості ширшого тлумачення поняття аудіовізуальних медіа, а про те, що просте розширення цього тлумачення на суб’єктів, які поширюють або транслюють контент через платформи спільного доступу, є непростим із практичної та правової точки зору. Чинне правове регулювання формувалося насамперед для класичних аудіовізуальних медіа та лише частково враховує специфіку платформ, зокрема алгоритмічну дистрибуцію контенту, різні моделі взаємодії з аудиторією, а також істотні відмінності у масштабах, регулярності й організаційних формах діяльності таких суб’єктів».

Тому наразі, за її словами, законодавство «потребує більш чітких критеріїв, уточнення термінів і, можливо, переосмислення самої концепції обов’язкової реєстрації для медіа, які здійснюють діяльність винятково через платформи».

«Без такого оновлення будь-яка інтерпретація закону неминуче працюватиме на межі його можливостей і створюватиме все більший запит на його подальший нормативний розвиток», — пояснює вона.

Тому що, як уже йшлося вище, після набуття чинності Законом України «Про медіа» сформувалася практика, за якої діяльність із поширення контенту через платформи спільного доступу здебільшого розглядалася як діяльність онлайн-медіа з добровільною реєстрацією.

«У цьому контексті важливо враховувати, що у разі кваліфікації такої діяльності як діяльності аудіовізуального медіа чинне законодавство передбачає обов’язок реєстрації до початку діяльності. Відповідно, застосування цієї моделі до вже наявної платформної діяльності потребує особливо зваженого підходу з огляду на потенційні правові наслідки, пов’язані з режимом відповідальності у сфері аудіовізуальних медіа. Саме тому можливе уточнення підходів до кваліфікації платформної діяльності доцільно розглядати в ширшому контексті оновлення законодавчої бази та з запровадженням передбачуваних перехідних механізмів. Такий підхід дозволив би забезпечити правову визначеність, належну адаптацію суб’єктів до нових вимог і баланс між публічними інтересами та принципом добросовісності», — сказала Анна Літвіщенко.

Нацрада про критерії, моніторинг і підстави для застосування штрафів

«Детектор медіа» звернувся до Нацради з додатковими запитаннями щодо критеріїв реєстрації для власників облікових записів на платформах. Подаємо відповіді від Нацради у тому вигляді, в якому вони надійшли:

— Якими критеріями послуговується регулятор для визначення того, що власники облікових записів здійснюють мовлення без використання радіочастотного спектра або як суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення? Чи ключовим є те, що Нацрада відносить суб'єкта, який «поширює програми під редакційним контролем» + «його діяльність має ознаки аудіовізуального медіа відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1, статті 14 Закону»?

— Національна рада, здійснюючи аналіз діяльності суб’єктів, які провадять мовлення без використання радіочастотного спектра (лінійне мовлення) або працюють у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення, керується критеріями, встановленими Законом України «Про медіа» (далі — Закон), що визначає вимоги до таких суб’єктів.

Відповідно до Закону, аудіовізуальне медіа — це медіасервіс, основним призначенням якого (або його відокремленої частини) є надання загальній аудиторії доступу до програм з інформаційною, розважальною чи навчальною метою, що здійснюється під редакційним контролем суб’єкта у сфері медіа через електронні комунікаційні мережі. А саме:

телевізійне мовлення (лінійний аудіовізуальний медіасервіс) або аудіовізуальний медіасервіс на замовлення (нелінійний аудіовізуальний медіасервіс);

радіомовлення (лінійний аудіомедіасервіс) або аудіальний медіасервіс на замовлення (нелінійний аудіомедіасервіс).

Крім того, Національна рада у своїх попередніх роз’ясненнях звертала увагу: якщо власник облікового запису поширює програми під редакційним контролем (пункт 42 частини першої статті 1 Закону), і його діяльність матиме ознаки аудіовізуального медіа (лінійне або нелінійне телебачення чи радіомовлення — пункт 1 частини першої статті 1, статті 14 Закону), то він зобов’язаний зареєструватися в Національній раді як суб’єкт, що здійснює мовлення без використання радіочастотного спектра, або як суб’єкт у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення.

— Чим «поширення програми під редакційним контролем» відрізняється від «поширення аудіовізуального контенту під редакційним контролем»?

— Закон визначає, що редакційний контроль - це вирішальний вплив суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, суб’єкта у сфері друкованих медіа та/або суб’єкта у сфері онлайн-медіа на створення або добір, організацію та поширення програм або іншої масової інформації відповідним суб’єктом (пункт 47 частини першої статті 1 Закону).

Аудіовізуальний контент охоплює більш широке коло матеріалів, які можуть поширюватися власником облікового запису (аудіозаписи, короткі відео, якими проілюстровано текстові матеріали, анонси, тощо). Водночас відповідно до п. 42 частини першої ст. 1 Закону програма – це сукупність рухомих зображень зі звуком чи без звуку, що незалежно від тривалості є самостійним елементом розкладу чи каталогу програм суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, зокрема програма новин, фільм, трансляція спортивних заходів чи спортивних змагань, інший аудіовізуальний твір, у тому числі дитячі програми, музичні кліпи; для цілей аудіальних медіа програма включає аудіальну інформацію, що незалежно від тривалості є самостійним елементом розкладу чи каталогу програм, зокрема програма новин, добірка пісень, інструментальних музичних творів, інший аудіальний твір.

Національна рада вже звертала увагу власників облікових записів, що суб’єкти, які регулярно поширюють на платформах аудіовізуальний контент під редакційним контролем і постійною назвою та не мають при цьому сукупності ознак аудіовізуального медіа, за наявності відповідних підстав мають право у добровільному порядку зареєструватися як суб’єкти у сфері онлайн-медіа (пункт 30 частини першої статті 1, пункт 36 частини першої статті 1, частина третя статті 16 Закону).

— Чи  могли б ви на наявних каналах на  платформі  YouTube пояснити, які облікові записи підпадають під визначення аудіовізуального лінійного медіа, аудіовізуального нелінійного медіа та які є, на думку Національної ради, онлайн-медіа? Що саме на платформах спільного доступу вважається «діяльністю з розповсюдження аудіовізуальних програм для одночасного масового приймання користувачами на основі розкладу програм, створеного телемовником»? Або що вважається на платформах «діяльністю з надання доступу до аудіовізуальних програм для перегляду в момент, обраний користувачем, за його індивідуальним замовленням на основі каталогу програм, створеного відповідним суб’єктом»?

— Приклади реєстрації суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа на облікових записах платформ спільного доступу до відео, та суб’єктів у сфері медіа можна знайти серед опублікованих рішень медіарегулятора, зокрема ухвалених на останніх засіданнях, що є доступними на офіційному вебсайті Національної ради тут.

Лінійним аудіовізуальним медіасервісом є поширення суб’єктом у сфері медіа через свої облікові записи під редакційним контролем програм, які одночасно масово можуть прийматися користувачами (прямі трансляції певних програм тощо).

Нелінійний аудіовізуальний медіасервіс — це медіа, що під редакційним контролем через свої облікові записи надає користувачам доступ до перегляду програм у обраний ними момент (відповідно до каталогу програм).

— Чи мають обов’язково реєструватися блогери, які поширюють суспільно-політичний контент,  беруть інтерв’ю або  висловлюють свою думку? Чи мають обов’язково реєструватися власники облікових записів, які ведуть пряму трансляцію певних подій? Якщо так, то до якого виду медіа їх відносити? Лінійне, нелінійне, онлайн?

— Відповідно до зазначеного вище (враховуючи роз’яснення, раніше опубліковані Національною радою на сайті) та з урахуванням положень Закону обов’язковій реєстрації підлягає діяльність будь-якого суб’єкта у сфері медіа, якщо вона підпадає під ознаки аудіовізуальних медіасервісів. Зазвичай пряма трансляція програм на облікових записах платформ спільного доступу до відео має ознаки лінійного аудіовізуального медіа.

— Чи  при розмежуванні аудіовізуальних та онлайн-медіа Нацрада зважає на контент? І чи саме аналіз контенту є ключовим для визначення, до якої категорії має належати облікові записи на платформах спільного доступу до інформації (Instagram, Facebook тощо)? Бо з огляду на роз'яснення це саме так. Також скажіть, яким чином аналізувати контент, якщо відповідно до ЗУ «Про медіа» суб'єкт має право розпочати свою діяльність як суб'єкт у сфері аудіовізуальних медіа лише після реєстрації в Нацраді й фактично на момент  подання такої заяви в нього не має бути ніякого контенту? Що регулятор робитиме з обліковими записами на платформах спільного доступу, які вже зареєстровані як онлайн-медіа, але можуть вести діяльність, яка, на думку Регулятора, підпадає під ознаки аудіовізуального медіа? Чи проводить Нацрада такий моніторинг реєстрантів?

— Відповідно до статті 63 Закону обов’язковій реєстрації підлягають:

•  суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного спектра;

•  суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення;

•  провайдери аудіовізуальних сервісів;

•  провайдери платформ спільного доступу до відео.

Справді, Закон безпосередньо передбачає, що такі суб’єкти мають право розпочати діяльність лише з дня реєстрації. Крім того, суб’єкт, який здійснює мовлення без використання радіочастотного спектра, зобов’язаний поінформувати Національну раду протягом 10 днів після початку мовлення.

Офіційний моніторинг — це комплекс заходів, спрямованих на фіксацію та аналіз інформації, яка поширюється суб’єктами у сфері медіа, що здійснюється на підставі запису, перегляду (прослуховування) такої інформації.

Якщо Національною радою буде виявлено, що суб’єкт у сфері онлайн-медіа на цьому ж обліковому записі веде діяльність аудіовізуального медіасервісу без реєстрації, то така діяльність вважається грубим порушенням відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 110 Закону та є підставою для застосування заходу реагування у вигляді штрафу.

Штрафи

І на завершення кілька слів про засоби реагування. Насамперед штрафи. Тому що наприкінці минулого року за безреєстраційну діяльність деякі онлайн-радіостанції отримали штрафи у розмірі 160 тисяч.

Регулятор пояснює, що при вирахуванні штрафів для ліцензіатів є фіксовані відсотки ліцензійного збору: 10% за значні та 25% за грубі порушення.

У випадку реєстрантів інакший підхід. Їхні штрафи вираховують за кількістю мінімальних зарплат: від 5 до 40 (40—320 тис. грн) — за значні порушення та від 10 до 75 (80-600 тис. грн) — за грубі порушення. Також ураховуються: вид і технологія мовлення, територія, час й обсяги мовлення, наявність чи відсутність системи умовного доступу, рівень суспільної небезпеки (кількість аудиторії, вид порушення тощо).

Якщо ж канал чи радіо порушив закон і поширюється у різних технологіях (наприклад, супутник, кабель, ОТТ), то розмір штрафу розраховується шляхом складання сум штрафів, за умови, що призначена Національною радою перевірка включала такі технології.