Усі друковані місцеві видання на тимчасово окупованих територіях припинили випуск наприкінці лютого, в інших регіонах – суттєво скоротили обсяги й періодичність.

Газетного паперу в країні обмаль, можна сказати, немає зовсім. Він і до війни був майже весь російський (понад 90%), а нині чи після завершення війни відновити постачання з Росії навряд чи можливо. Папір невідомо де брати, ціна може бути непідйомною.

Впродовж останніх двох років тотальне закриття стаціонарних відділень «Укрпошти» та перехід на мобільні «відділення на колесах» «викосили» наклади преси на 30—50%, що спричинило глобальний відтік доходів редакцій. Більшість видань місцевої сфери розповсюдження (колишні «районки») нині мають наклади в межах 700—1500 примірників, тільки одиниці – 2,5 – 3 тисяч…

Фінансовий стан більшості редакцій місцевої преси катастрофічний, колективи майже всюди жили «з коліс», вимушено скорочували обсяги газет та персоналу, зменшили заробітну плату до мінімуму (у кожній області впродовж двох останніх років 20—30% видань припинили вихід).

В регіонах, де газети вимушено не виходять, редакції, звісно, не отримують жодних доходів, у багатьох грошей на рахунках немає зовсім, колективам більшості редакцій місцевої преси в окупованих регіонах та місцях бойових дій не виплачені заробітні плати за лютий, березень, квітень, травень.

 «Укрпошта» оголосила передплату на друге півріччя, окрім Донецької, Луганської та Херсонської областей. Однак навіть там, де передплата триває, не варто сподіватися на її успіх, адже люди фінансово виснажені, втратили роботу, у багатьох зруйноване житло, від 10 до 12 мільйонів людей покинули свої домівки. На тимчасово окупованих територіях «Укрпошта» доставляє пенсію тільки за наявності готівки, нерегулярно й з великими затримками, а ті пенсіонери, які отримують виплати на банківські картки, не мають де ними скористатися (термінали в магазинах майже ніде не працюють, банківські відділення зачинені, не працюють банкомати – немає підкріплення готівкою).

У цих умовах після завершення війни потрібно буде кілька місяців на відновлення виходу місцевих газет, а велика частка видань буде неспроможна це зробити.

На часі – розробка спеціальної урядової програми відновлення місцевої преси після війни.

Інакше – втратимо галузь безповоротно…

Ось дві пропозиції, що з цим можна зробити.

Папір. Потрібно вже зараз шукати газетний папір на зовнішніх ринках (у Китаї, Канаді, Швеції, Фінляндії, Польщі тощо). Домовитися про великі поставки, про збільшення виробництва, щоб після завершення війни можна було у короткі терміни завезти папір в Україну за нормальною ціною, і, можливо, на деякий час (рік?) надавати його друкарням та виданням за пільговою ціною, різницю покриваючи коштом держбюджету. Власне, це можна зробити через інструменти Держрезерву (він для цього й існує).

Фінансова підтримка видань. Редакції на тимчасово окупованих територіях та в місцях активних бойових дій уже три місяці не отримують жодних доходів, і скільки часу це ще триватиме – невідомо. У більшості обігові кошти вичерпані. Сподіватися на дохід від передплати якийсь час (принаймні рік після завершення війни) не доводиться. Багато людей втратили все: роботу, майно, житло, гроші. Третина населення – біженці.

У цих умовах потрібні екстраординарні заходи для відновлення потенціалу місцевої преси на цих територіях та регіонах за затвердженим Урядом переліком.

Окрім вирішення питань постачання паперу, фарби, інших витратних матеріалів, вкрай необхідна спеціальна цільова урядова програма прямої фінансової підтримки таких друкованих місцевих видань!

Мені бачиться достатньою разова сума від 600-700 тисяч до 1,5 мільйона гривень на кожне видання на звільнених територіях (в залежності від обсягу й накладу).

Ідея така: редакції на звільнених територіях мають отримати гарантовану можливість якийсь час після війни (можливо, навіть пів року) надавати свої видання всім передплатникам, які отримували їх у першому кварталі 2022 року, навіть якщо вони не поновили передплату (людям нині не до цього). А вже потім поновлювати механізм передплати. Також редакції мають бути спроможними сплачувати друкарням за виготовлення тиражів, особливо за умови різкого подорожчання газетного паперу, «Укрпошті» за доставку.

Це дасть змогу відновити більш-менш адекватне інформування людей (там, де воно на час війни було втрачене), особливо у сільській місцевості, а також втримати тиражі видань на довоєнному рівні, заново запустити галузь.

Як варіант: державна програма цільового безвідсоткового кредитування місцевих друкованих ЗМІ звільнених від окупації регіонів під урядові гарантії (бо у редакцій немає майна, яке можна було б надати в заставу, адже приміщення, де вони розташовуються, у комунальній власності). В подальшому тіло кредитів можна буде погасити державним коштом або коштом міжнародних донорів (редакції точно не будуть спроможні це зробити самотужки).

Вирішення питання дефіциту газетного паперу і разова фінансова підтримка – дві ключові умови, які дійсно дозволять впродовж двох-трьох місяців відновити вихід місцевої преси після деокупації і завершення бойових дій. Інакше отримаємо «інформаційну пустелю» у селах та невеличких містечках країни, що в такий час особливо небезпечно.

Треба мати на увазі, що цифровізація ЗМІ в сільській місцевості ще довго не стане адекватним замінником друкованим ЗМІ. Окрім того, цифровізація унеможливлює отримання навіть мінімальних доходів для утримання журналістів, що загрожує втратою професійного потенціалу на місцевому рівні.

Колеги, будь ласка, діліться своїми думками, пропозиціями. Піднімайте ці питання на усіх можливих рівнях.