Прозорість фінансування і право на репліку – два шляхи підвищення об'єктивності українського ТБ
Світовий та український контекст
Розвинуті країни активно розробляють механізми протидії дезінформаціям, дифамаціям, маніпуляціям та замовним матеріалам у ЗМІ та соціальних мережах.
Так, у Німеччині з жовтня 2017 року запрацював закон про поліпшення умов реалізації прав у соціальних мережах, який зобов'язав соцмережі з чисельністю внутрішніх користувачів понад 2 мільйони осіб реагувати на скарги про незаконність контенту і під загрозою штрафів від 5 до 50 млн євро впродовж 24 годин блокувати публікації, що порушують базові права людини.
Франція з ініціативи свого президента активно готує ухвалення закону, спрямованого на боротьбу з дезінформацією. У відповідь на намагання провести інформаційні спецоперації під час національних виборів обговорюється можливість вжити найжорсткіших заходів, аж до позасудових, за рішенням регулятора відкликати ліцензії мовників, що зазнають іноземного впливу та поширюють фейки.
Роботу із протидії фейковим новинам на національному рівні вже започаткувала більшість європейських країн, а Єврокомісія наприкінці минулого року навіть утворила спеціальну робочу групу з напрацювання окремого документа ЄС, що стане в нагоді країнам – членам співтовариства.
Є випадки і саморегуляції інформаційної сфери. Найбільша у світі (2,1 млрд користувачів) соцмережа Facebook, зареєстрована у країні із найжорсткішою у світі забороною будь-якої інтернет-цензури (США), через скандал з імовірним втручанням Росії у вибори президента США оголосила про введення обов'язкової ідентифікації розміщувачів політичної реклами, якими можуть бути виключно громадяни США.
Україна як об'єкт наймасштабнішої у світі гібридної війни найбільше потерпає від пропагандистських інформаційних технологій і намагається теж напрацьовувати ефективні інструменти протидії.
Нашою особливістю є те, що практично монопольне становище за впливом на свідомість українців займає телевізор: 87% наших громадян отримують інформацію про навколишній світ із загальнонаціональних телеканалів, для 57% ТБ є єдиним джерелом інформації. А тому ступінь суспільної шкоди в разі телевізійних фейків набагато вищий, ніж, наприклад, від дезінформації в пресі, на радіо чи навіть в інтернеті.
Ринок реклами не забезпечує існування 32 безкоштовних телеканалів в Україні, де медіабізнес – це не класичний бізнес заради прибутку. У нас наявність національного мовника – це реальна інформаційна зброя в руках їхніх власників, причому не завжди наступальна, а й захисна теж.
Збитковість телеканалів призводить до їх використання власниками-спонсорами в якості інструменту впливу на громадську думку для просування своїх особистих, корисливих, як правило, політичних цілей.
Допоки політика в Україні залишатиметься найприбутковішим бізнесом, упровадження скандинавського досвіду заборони телевізійної політичної реклами в нас навряд чи спрацює – напередодні й під час виборчих кампаній ефіри заповнить відверта або прихована джинса.
Прозорість фінансування телеканалів
Із метою обговорення наявних проблем в Українському інституті майбутнього 25 травня відбувся круглий стіл на тему «За правду на ТV: як підвищити об’єктивність телеканалів», на якому було презентовано законопроект про забезпечення прозорості фнансування телеорганізацій, а також обговорено можливі методи запобігання «інформаційному телевізійному кілерству» хоча би під час національних виборчих кампаній.
Про аргументи на користь прозорості фінансування ЗМІ я писав більше року тому у своїй статті на «Детекторі медіа». Впевнений, що починати треба з телеканалів.
Важливими новаціями законопроекту є впровадження відповідальності за непрозору структуру власності та відкриття інформації про фінанси та майно телеканалів, що дозволить встановити заборону їх фінансування громадянами та резидентами країни-агресора, країн, що опинилися в переліку офшорних зон, чорному та сірому списку FATF, під санкціями, та анонімним особам.
Тут важливо визначитись, які платежі будуть оприлюднюватися. Найбільшого ефекту можна досягти, якщо це будуть платежі будь-якого розміру, адже інші варіанти можуть призвести до обходу заборон шляхом штучного дроблення транзакцій. Та враховуючи, що така ідея є абсолютно неприйнятною для телеканалів, у презентованому проекті встановлено суму від 20 мінімальних зарплат на початок звітного року (нині це 74,4 тис. грн).
В іншому законопроекті № 7397 про аудіовізуальні медіасервіси (тобто новій редакції закону про телебачення і радіомовлення, підготовленій групою поважних фахівців-медійників) передбачено, що оприлюдненню підлягатимуть угоди на суму від 100 мінімальних зарплат на початок звітного року (нині це від 372 тис. грн). Для зручності можна встановити, наприклад, вимогу оприлюднення транзакцій на суму від 150 тис. грн, оскільки за чинним законодавством будь-які платежі більше цієї суми вже підпадають під фінмоніторинг.
Право на репліку
Для зменшення бруду на виборах під час круглого столу було презентовано нову ідею – впровадження обов'язкового для телеканалів «права на репліку» офіційно зареєстрованих кандидатів у президенти або народні депутати; але тільки в разі випуску в ефір явно замовних матеріалів.
«Реплікою» пропонується її назвати для акцентування уваги на відмінностях від права на відповідь та права на спростування, передбаченого статтею 30 закону «Про інформацію» та статтями 64-65 закону «Про телебачення і радіомовлення». Враховуючи те, що нині телекомпанії самостійно вирішують, давати чи ні право на відповідь або право на спростування, а процес судового розгляду скарги «потерпілого» та примусового виконання рішення суду може затягнутися на роки, за нашою ідеєю, «право на репліку» має бути обов'язковим для телеканалу – якщо цього вимагає кандидат, а Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не знайшла чітко встановлених законом підстав для відмови.
Як забезпечити конституційні гарантії свободи слова і не перетворити професійну тележурналістику на «дослівну ретрансляцію» думок політиків без можливості творчо осмислювати дії та слова кандидатів, критикувати й давати своє особисте аналітичне сприйняття їхніх вчинків, що і є, власне, журналістикою? Відповідь на це питання є наріжним каменем цієї пропозиції.
Тому передбачено детально виписати в законі винятки, коли право на репліку не надаватиметься:
- у разі висвітлення виконання поточних службових обов'язків посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування,
- у разі особистої присутності кандидата на ток-шоу;
- у разі відмови кандидата від запрошення на ефір;
- у разі тривалості оскаржуваного сюжету менше ніж 20 секунд;
- під час ток-шоу;
- якщо запрошений експерт (не журналіст) почав розповідати про кандидата, а ведучий програми його застеріг від продовження;
- за наявності аудіо- чи відеозапису з не обов’язково дослівними, але аналогічними висловами кандидата, матеріалів в офіційних виданнях, рішень судів про встановлення певних фактів тощо.
Враховуючи, що будь-який ефірний час коштує чималих грошей, передбачено обов'язок кандидата, який отримав право на репліку, звернутися до суду з позовом про визнання первинної інформації недостовірною. У разі програшу в суді кандидат має відшкодувати телеканалу отриманий ефірний час у розмірі подвійної ставки вартості політичної реклами.
Якщо декілька кандидатів із одного сюжету не згодні й вимагають надання права на репліку, то час права на репліку кожного кандидата встановлюватиме Нацрада з питань ТБ і радіо пропорційно до часу їх згадування в ефірі або за домовленістю між кандидатами.
Право на репліку може супроводжуватися правом телеканалу відреагувати на репліку й дати в ефір своє «заперечення» з удвічі меншим хронометражем і титрами «відповідь каналу». І на цю відповідь кандидат уже не матиме права на нову репліку. Це необхідно для збереження права на визначення власної редакційної політики телеканалів.
Перші реакції на пропозиції
Учасники дискусії в Українському інституті майбутнього поділилися першими враженнями та пропозиціями до презентованих законодавчих ініціатив.
Народний депутат Антон Геращенко наголосив, що справжня демократія можлива лише за чесності четвертої гілки влади – медіа, які самі по собі чесними не стануть. В умовах малого прошарку середнього класу та, відповідно, слабкості інститутів громадянського суспільства Україні потрібні не лише рішення законодавців, а й рішення споживачів, які теж мають реагувати на появу явних фейків у ЗМІ. У питанні прозорості фінансування телеканалів необхідно йти далі й перевіряти походження коштів, які йдуть на фінансування медіа. Підвищити об’єктивність ЗМІ, на думку співзасновника Українського інституту майбутнього, міг би самозахист тележурналістів, адже нині вони не можуть ефективно відстоювати свої права перед власниками й менеджерами телеканалів, які подекуди нав'язують їм подання в ефір відвертої джинси. Необхідно створювати профспілки, журналістські об'єднання в кожному ЗМІ та колективно захищати права кожного окремого журналіста.
Головна редакторка інтернет-видання «Детектор медіа» Мар'яна Закусило закликала присутніх не вважати фінансову прозорість способом покарання ЗМІ, адже вона є насамперед елементом медіаграмотності та просвіти аудиторії. Водночас упровадження публікації фінансових звітів телеканалів може не мати очікуваного ефекту, адже може виявитися, що основні фінансові потоки проходять не через безпосередніх мовників – власників частот, а через продакшни, які виробляють контент для телеканалів, або рекламні сейлз-хауси, які продають рекламні можливості каналів. Право на репліку, на думку журналістки, може перетворити телевізійний простір на своєрідний пінг-понг порожніх політичних заяв, а тому зусилля треба спрямувати на впровадження виключно судової (скороченої) процедури надання права на репліку в ефірі, а також на дієвих санкціях щодо мовників за невиконання рішень судів.
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко зауважив, що чи не кожен більш-менш впливовий політик в Україні був жертвою інформаційних операцій. Проте самі політики теж роблять жорсткі нападки на журналістів. Безпосередньо напередодні виборів, особливо в умовах кризи довіри до ключових політичних сил у парламенті, будь-які різкі зміни до законодавства, що регулює інформаційну сферу, не можуть бути позитивно сприйнятими в суспільстві. Робота над такими серйозними законопроектами має відбуватися на майданчику профільного парламентського комітету й до неї треба обов'язково залучати практиків-телевізійників.
Сергій Томіленко звернув увагу й на останні тривожні заяви представника ОБСЄ з питань свободи медіа, американського Комітету захисту журналістів, «Репортерів без кордонів», президента «Радіо Свобода» про наявність в Україні утисків щодо окремих журналістів. Голова НСЖУ закликав відреагувати на ці сигнали й насамперед гарантувати безпеку та свободу діяльності журналістів.
Блогер Олексій Арестович загалом підтримав ідею ретельнішої регуляції сфери медіа та зазначив, що у світі по-різному протидіють фейкам, тож Україна як головна жертва гібридної війни має бути попереду цього процесу. На його думку, основний негативний вплив на свідомість українців відбувається на етапі інтерпретації фактів, а в українських медіа достатньо важко знайти абсолютно неупереджену журналістику. Практична реалізація запропонованих пропозицій матиме успіх за наявності справедливої судової системи, адже крапку в будь-якій медіасуперечці все одно буде ставити суд. Механізм судового розгляду таких справ має бути ефективним і не розтягуватися на роки, зауважив Олексій Арестович.
Із відеозаписом дискусії можна ознайомитися за посиланням.
