14:15
П'ятниця, 13 Квітня 2018

Роздержавлення: скільки редакцій дійде до фінішу

Реформувалося менше третини видань. Але чи всі мали намір і можливості перейти до самостійного хазяйнування? Та й чи є потреба зберігати всі газети?
Роздержавлення: скільки редакцій дійде до фінішу
Роздержавлення: скільки редакцій дійде до фінішу

До закінчення реформування комунальної та державної друкованої преси залишається дедалі менше часу, і медійна спільнота висловлює велике занепокоєння темпами процесу. Однак автор у попередній статті пропонує подивитися на статистику роздержавлення не в емоційному стилі відомої політичної особи (пам’ятаєте: «всьо пропало»?), а спробувати спокійно й всебічно проаналізувати цифри.

А свіжі цифри від Держкомтелерадіо станом на 30.03.18 такі: всього державних і комунальних видань – 730, з них реформовано – 183, у тому числі комунальних – 173.

Цифри не ідеально точні, бо звітність Держкомтелерадіо ґрунтується на даних, надісланих з регіонів, і, як стверджують у комітеті, дисциплінованістю в цьому питанні місцеві чиновники і редактори видань не відзначаються. Свій моніторинг, як повідомив секретар спілки Костянтин Григоренко, веде й НСЖУ. За його даними, на 1 квітня вже близько 200 газет перереєструвалися.

І все ж загальна картина зрозуміла – реформувалося менше третини видань. Але чи всі мали намір і можливості перейти до самостійного хазяйнування? Та й чи є потреба зберігати всі газети?

Читайте також

Чому на Львівщині всього дві газети приватизувалися

Львівська область – із тих, де найменше газет перереєструвалося на самостійні. Гірше справи хіба що в Закарпатській та Київській. Не будемо зараз говорити про специфічну Закарпатську, де кілька місцевих газет видаються мовами національних меншин і, здається, проблем з їхнім виходом не буде. Але виникає запитання, чому саме столична область і та, що найближча до Європи не тільки географічно, пасуть задніх?

Що думає про це редактор однієї з двох львівських газет, що перереєструвалися на момент підготовки матеріалу?

Микола Іванців, нині директор ПП «Медіа-центр “Над Бугом”» і редактор районної газети з Буська «Воля народу»:

– Без сумніву, мають рацію ті, хто серед основних причин повільного реформування називає запізнення постанови КМУ з переліком учасників першого т.зв. «пілотного» етапу «роздержавлення». Більшість із нас, хто був ініціатором ухвалення закону, зупинилися в очікуванні, що в липні 2016 року таки з’явиться цей список, який у багатьох випадках мав би «легітимізувати» наші дії в очах співзасновників.

Окрім цього, чого гріха таїти, деякі редакції чекали на обіцяні 50 тисяч гривень. Погодьтеся, для багатьох вони були своєрідним фундаментом, аби впевненіше «стартанути» (особливо, якщо маєш за собою купу боргів, зокрема перед друкарнею). Але ж обіцяного чекаємо (так-так!) три роки. На нещодавньому засіданні Громадської ради Держкомтелерадіо, яке відбулося в НСЖУ, вкотре пообіцяли, правда, вже 100 тисяч, але порадили тиснути на Мінфін.

Та ця причина стосується, мабуть, усіх. А от щодо Львівщини, тут маємо свою специфіку. І суть затримки реформи, на мою думку, в банальному небажанні втрачати суттєву бюджетну підтримку, що її надають більшість органів місцевої влади газетам. Ця підтримка в середньому по Львівщині складає половину власних доходів редакцій (порівняйте: Сумщина – 3%). А деякі редакції, як-от львівську «Ратушу», щороку дотують у межах мільйона-півтора гривень, районні газети отримують від 150 тис. до 500 тис.

Хто ж хоче втрачати такі гроші? Тим паче, що посадові оклади керівника та журналістів і далі прирівняні до держслужбовців (лишень гола ставка редактора починається із 7,3 тис., додайте стаж, інтенсивність, ранг…). Натомість, реформовані видання виходять з власних доходів і, як правило, редактори про колишні доплати навіть не мріють.

Витрати на виробництво зростають, а ціну на газету такими темпами не збільшимо, бо й так губимо наклад через партнера – «Укрпошту», яка торік два рази збільшувала тарифи на доставку і цьогоріч знову буде робити подібне. А що це означає? Поштові витрати на один примірник газети обсягом 10 шпальт А3 виростуть до однієї гривні. Додайте ще 1,5 грн за друк, і редакції залишиться якихось 40 коп. Про яке підвищення ціни газети можна говорити, якщо купівельна спроможність низька! І на інші доходи годі сподіватися – рекламний ринок у районах обмежений.

Отож, зважаючи на такі невеселі реалії, наші колеги воліють тримати в руці синичку, аніж журавля. Правда, і чекати на щось краще, на мою думку, не варто. Але ж проблем у них нині менше. А завтра – життя покаже!

Така песимістично намальована картина аж ніяк не означає, що я шкодую про свій крок. Навпаки – знав, що буде нелегко, бо свобода коштує дорого. Але ж це зовсім інше відчуття!

Варто додати, що Микола Іванців уже давно намагається хазяйнувати самостійно, не покладаючись на бюджетну підтримку. Не випадково їхнє приватне підприємство називається медіа-центром: ще коли тільки розмови точилися про самостійність місцевої преси , Іванців волів не витрачати кошти на поточні потреби, а інвестувати в поліграфічне обладнання. Його приклад підтверджує раніше зроблений висновок, що успіх реформування значною мірою залежить від особистості редактора.

Влада на газетних шпальтах

Думаю, до години «Ікс» більшість львівських районок перереєструються, бо разом з владними співзасновниками знайдуть таки шляхи фінансування з бюджету. І не тільки у формі угод про висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування. Знайдуться й інші шляхи, про які ми дізнаємося, щойно газети юридично стануть незалежними.

А знайомство з контентом сучасних львівських районних газет свідчить, що на порозі реформування суттєвих змін не сталося. Як друкував «Голос з-над Бугу» (Сокальський район) розлогі звіти з різноманітних нарад, світлини начальства на тих чи інших заходах, так і друкує.

Ніяк не можуть позбутися давньої радянської (хоча більшість місцевих газет Львівщини створені в 90-ті й не є правонаступниками радянських газет) хвороби подавати «монументальні» полотна із сесій, різних засідань.

Свіжий приклад – звіт із сесії Сокальської міськради «Гарячі дебати» (08.02.18) на цілу шпальту. Сумлінно, за порядком денним перераховані виступаючі й рішення. Наче й критика є, і спроба аналітики, але хто ж «прожує» цей здоровенний «сліпий» текст. А 22.02 – звіт про сесію райради («Основні питання – освітянські»). Тут і не намагаються щось аналізувати – просто ціла шпальта нудного викладення розгляду питань. Ні підзаголовків, ні лідів, ні цифрових виносок – нічого такого, що привертало б увагу читача.

Зрозуміло, навіть приватизовані газети, якщо матимуть угоду на висвітлення діяльності влади, даватимуть повідомлення про прийняті рішення, звіти про виконання бюджету тощо. Але ж і їх можна подавати по-журналістському, не спотворюючи суті, але щоб читалося. Львівські районки можуть подивитися, як це робить Микола Іванців у «Волі народу».

Поки що ж радехівський тижневик «Народна справа» навіть започаткував постійну рубрику «Нарада». Багато офіційної інформації в Кам’янка-Бузькому «Житті і слові», інших виданнях.

Місцеві органи влади повинні будуть і надалі інформувати населення про свою діяльність, а створення ними бюлетенів закон не передбачає. То, можливо, варто надалі робити відповідні вкладки й таким чином теж підтримувати фінансово вже незалежну пресу. Адже 2-3 тисячі накладу не гарантують виживання, а на Львівщині є районки, де, як у «Житті і слові», навіть до двох тисяч тираж не дотягує («Голос відродження» з Бродів).

Роздержавлення автоматично не вирішить ні питань фаховості редакторів і журналістів, ні проблеми тематики газет, цікавої для місцевого читача. Тут не теоретичні розмірковування важливі, а практичний досвід. Скажімо, той же Іванців уже переконався на реалізації газети в роздріб, що увагу читача більше привертають практичні, життєві питання – ціни, пенсії, транспорт, город і господарство.

Однак варто скрупульозно рахувати кожен сантиметр газетної площі. От, скажімо, бродівський тижневик «Голос відродження» дає інформацію про схід і захід сонця тощо в день виходу газети. Навіщо? Адже газета в кращому випадку дійде до читача увечері того дня, а про інші дні тижня взагалі нічого не йдеться.

Про тих, що не йдуть (?) на роздержавлення

Окрема розмова – про ті комунальні видання, про які в графі «Рішення засновників (співзасновників) друкованих ЗМІ та редакцій стосовно способу реформування» зведеного переліку Держкомтелерадіо стоїть пропуск або вказано: «Трудовий колектив не повідомив про участь у реформуванні» чи «Рішення відсутнє», «Рішення не приймалось», «Трудовий колектив не приймав рішення про участь у реформуванні», «Рішення не прийнято». І таких комунальних газет назбиралося чимало – більше сотні.

На моє звернення до Держкомтелерадіо відповіла Оксана Боженко, яка веде облік таких видань:

Ми зробили свіжий запит у регіони. Бо практика показує, що деякі органи самоврядування просто не надіслали Держкому рішення про реформування, а фактично такі рішення є. Навіть телефоную до райрад, міськрад і питаю.

Деякі колективи не ухвалили на зборах рішень про реформування, такі видання припинять існування. Ще попереду 9 місяців – сподіваюся, що ухвалять рішення й ті, що гальмують.

А ось що сказано про таку ситуацію в законі: «У разі якщо трудовий колектив редакції не повідомив про свою участь у реформуванні протягом строку, визначеного частиною 2 цієї статті (трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто, рахуйте від 1 січня 2016. – Авт.) засновники (співзасновники) відповідного друкованого засобу масової інформації та редакції приймають рішення про реформування самостійно».

Отже, фактично сьогодні, за дев’ять місяців до фінішу роздержавлення залишається невідомою для Держкомтелерадіо і широкого загалу доля майже сотні комунальних газет.

Що ж це за газети?

Майже половина – міські, створені відповідними радами в 1990–2000-ні роки. Більшість у містах – районних центрах, де виходять і районки. Як пригадують редактори, створювались вони як альтернатива районним виданням, особливо там, де міські голови не ладили з районним начальством. Наклад їхній невеличкий, часто навіть розповсюджуються безкоштовно.

Втім, серед тих, що не визначилися, є й такі, як криворізький «Червоний гірник», що має солідну історію, «Луцький замок» – газета обласного центру, житомирське «Місто». Будемо сподіватися, що вже за місяць Держкомтелерадіо матиме вичерпну інформацію й можна буде робити висновки про подальшу долю цих видань.

А поки що детальніше – про львівську ситуацію. У зведеному переліку зазначено: «Трудовий колектив не приймав рішення про участь у реформуванні» щодо міських газет «Моршинський вісник», «Наш Радехів», «Славські вісті», «Наше місто» (Стебник), «Ходорівщина», «Яворівський голос», «Судовишнянський вісник».

Розглянемо «Ходорівщину». Засновник – міськрада. Виходить двічі на місяць обсягом 4-6 шпальт А3, наклад 500 примірників. Контент – переважно  міська офіційна інформація, яку має оприлюднювати орган місцевого самоуправління.

Поспілкувалися з редактором газети Марією Краєвською. Розповідає, що створена об’єднана територіальна громада з центром у Ходорові, до якої увійшло 42 населених пункти, 27 тисяч населення. Керівництво ОТГ вважає за необхідне зберегти видання як засіб комунікації, оскільки жидачівська районна газета не в змозі буде забезпечити всі інформаційні потреби. І зараз юридична служба міськради шукає варіант, який би не суперечив закону.

Марія Краєвська сподівається, що й їхньому невеличкому колективу (загалом три особи) знайдеться робота. Разом приходимо до думки, що саме зараз варто Держкомтелерадіо, експертному середовищу звернути увагу на подібні видання й виробити поради, необхідні саме для них.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
674
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop