Черговий зведений перелік комунальних друкованих видань, що роздержавлюються, Держтелерадіо видав станом на 1 березня нинішнього року, останнього з трьох, передбачених законодавством на реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ. Із 728 видань реформовано 174 (24 %) державних і комунальних друкованих ЗМІ та редакцій.

Багато це чи мало? Добре чи погано?Дивне запитання, якщо зважати на те, що минуло вже два роки реформування, а до фінішу, коли всі видання або мають бути реформовані, або припинять існування, — десять місяців. Утім, не таке вже й дивне, бо, за багатьма ознаками, підспудно відбуваються різні процеси, вимальовуються інтереси, а результати побачимо пізніше, коли інтереси відкриються.

Чому така різниця?

У дослідженні, проведеному Українською асоціацією медіабізнесу на замовлення Координатора проектів ОБСЄ в Україні та люб’язно наданому автору, наводяться не тільки статистичні дані, а й результати опитування редакторів, робиться спроба узагальнити і спрогнозувати. Скажімо, основною причиною затримки дослідники вважають десятимісячне запізнення з ухваленням постанови КМУ, що містить перелік видань, які йдуть на перший етап, юридичні та матеріальні перешкоди, а також очікування редакціями державної підтримки.

Клікніть для збільшення

Усе це зрозуміло, але, на жаль, не пояснює кричущої різниці в темпах реформування між регіонами. (Дані взято з таблиці Держтелерадіо.)

Порівняймо лишень цифри.

Як бачимо, розбіг просто дивовижний — від нуля до 50 %. На таку різницю автор звертала увагу в попередніх публікаціях, аналізуючи контент комунальних видань у регіонах. Останні показники ходу реформування, наведені вище, переконують у наявності регіональних особливостей, і спільний знаменник для цього процесу — річ не дуже продуктивна (як середня температура по лікарні), хоча теж має бути і слугувати певним компасом.

Вивчення контенту комунальних видань переконує в тому, що левова частка успіху залежить від редактора й очолюваного ним колективу.

Коли вийде цей матеріал, напевно, вже отримає реєстраційне посвідчення Іванківська районна газета «Трибуна праці» (Київщина), редакція якої перереєструвалася наприкінці минулого грудня. І це при тому, що редактор Павло Смовж витримав колосальний тиск із боку місцевої влади, пройшов кілька судових інстанцій, та й тепер несприйняття незалежності районки доходить у чиновників до абсурду. Ось приклад.

За законом, райрада й РДА мають оприлюднювати певні документи у друкованих ЗМІ, а оскільки на Іванківщині газета одна, то по-нормальному треба було б укласти угоду на висвітлення і спокійно собі друкувати офіційні матеріали. Але іванківські чиновники, аби тільки не платити своїй газеті, винайшли «ноу-хау»: надрукували рішення «Про організацію та проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру у 2018 році в Іванківському районі» в газеті сусіднього району — «Новини Полісся», оплативши їй публікацію. «Насправді це виглядає так, як і має виглядати в даному випадку, — “для галочки”, а не для користі справи й інтересів населення свого району», — справедливо вважає пан Смовж.

Однак жодні перешкоди не заважають цьому редактору рухатися в напрямку реформування. Та, на жаль, таких рішучих на Київщині небагато — лише 2,5 % комунальних видань (одна газета «Дніпровський проспект» із Українки) на 1 березня повністю вийшли з-під владної опіки.

Втім, і рішучого, креативного редактора Павла Смовжа та його видання чекає вельми непевне майбутнє. Головна проблема — фінансова. Той же пан Смовж у своєму блозі на сайті газети (а «Трибуна праці» вже давно має активний сайт, відвідуваність якого значно перевершує відвідуваність сайту районної влади) на конкретних цифрах довів, що видавничий бізнес не тільки у депресивному Іванківському районі, а й практично в усіх районах України в нинішніх умовах неможливий. Підвищувати ціну на газету, робити її хоч трохи наближеною до самоокупності — втрачати передплатника, не підвищувати при зростанні цін на папір, поліграфію та доставку — збанкрутувати.

Ось чому, мабуть, не поспішають редактори Київщини, аби ще хоч цей рік протриматися за рахунок фінансування з місцевих бюджетів. Упевнена, більшість до кінця року таки перереєструє видання, знайдуться й донори, й чомусь здається, що вони будуть наближені до влади. Хоча би тому, що наступного року — президентські й парламентські вибори, і втрачати наявний інформаційний ресурс нерозумно.

І скасовувати чи подовжувати термін реалізації закону про реформування державної й комунальної преси теж не наважаться, аби не нарватися на критику за утиски свободи слова. Все буде красиво й зовні відповідатиме стандартам. А невелику кількість романтиків, таких як Павло Смовж, залишать для демонстрації вірності демократичним принципам. Не забуваючи при цьому боляче покусувати.

Поки що ж Київська міська рада збільшила фінансування комунальних ЗМІ — телекомпанії «Київ», радіостанції «Голос Києва» та газети «Вечірній Київ» на 44,9 млн грн. А Програмою підтримки розвитку засобів масової інформації та інформування населення Київської області на фінансову підтримку в обласному бюджеті на 2018 рік передбачено 2 млн 695 тис. гривень. Відомо, що солідну фінансову підтримку в цьому році деякі газети Київщини мають і з районних та міських бюджетів.

А взагалі-то ситуація в регіонах потребує глибокого аналізу не тільки від експертного середовища, а найперше — від державних структур. Щоб наступний день не приніс сюрпризів. Ну чому, скажіть, у двох сусідніх областях такі разючі відмінності: Тернопільська — 43 % реформованих видань, Львівська — 5 %?

Особливим має бути підхід до реформування в Донецькій і Луганській областях з огляду на близькість бойових дій, специфіку регіону.

Майже рік на різних рівнях обговорюється питання державної матеріальної підтримки комунальних видань, що завершили процес реформування. Пригадується, як ще бозна коли багато хто в редакторському, журналістському середовищі порушував питання надання державних грантів тим ЗМІ, які йдуть на прогресивні перетворення, стали лідерами суспільної думки. І що? Невже йдеться про непідйомні для державного бюджету суми? Невже не зрозуміло, що в умовах гібридної війни довірити створеному на громадських засадах конкурсному органу прозорий відбір найдостойніших державної підтримки — значно краще, ніж віддати місцеві медіа на поталу місцевим князькам?

Однак поки що все обмежується розмовами. Будемо сподіватися, що ближче до виборів центральна влада стане прихильнішою до місцевої преси. І тоді, нарешті, районні газети отримають обіцяні чи то по п'ятдесят, чи то по сто тисяч. А що це означає, коли, скажімо, минулоріч затрати на випуск і доставку тієї ж «Трибуни праці» (2000 примірників) склали понад 1 мільйон?

А тепер розгляньмо, що ж змінилося у реформованих районних газетах Сумщини, яка лідирує.

Тиражі не впали й не виросли. Редакції шукають гроші

Проаналізувавши контент десяти з одинадцяти реформованих районних газет другого півріччя 2017-го й перших місяців 2018-го, дійшла висновку, що особливих змін ані в тиражах, ані в редакційній політиці не відбулося. Та, мабуть, наївно було б очікувати, що на другий день після отримання нового свідоцтва про реєстрацію газети почнуть розповідати про свій район таке, що народ ставатиме в чергу, аби почитати новий випуск.

Зауважимо, що в Сумській області дотації з місцевих бюджетів у 2017-му були найнижчими, складали всього 2 %. Водночас у Києві дотації були на рівні 57,9 % (за даними Центру демократії та верховенства права).

Що привертає увагу в цих газетах? Головне — в тематиці не превалює влада. Це вже не щоденник діянь місцевих чиновників. Хоча сумські міськрайонки й до роздержавлення не були помічені у прославлянні влади. Помітно, що реформовані видання намагаються працювати з владою як з одним із замовників. Наприклад, у вихідних даних «Голосу часу», «Нашого краю» вказується, що матеріали райради й РДА публікуються на умовах договору про висвітлення діяльності.

І загалом тональність спокійна. Навіть якась обережність. Отже, відповідь на запитання, поставлене на початку цієї статті, про оцінку темпів реформування комунальної преси (добре чи погано), як на мене, потребує серйозного аналізу. Адже роздержавлення не може бути самоціллю. Чи отримаємо в результаті не тільки вільні, а й якісні ЗМІ?

Вирізняється «Життя Лебединщини», де кожен номер відкривається проблемним матеріалом. Із виваженими аналітичними статтями тут регулярно виступає Ігор Колєсніков.

Місцева, потрібна людям інформація цікаво подається в газетах «Голос часу», «Наш край»: пенсії, рух електричок, приймання молока від населення тощо.

Щодо комерційних намагань реформованих районок. Перш за все — пошук можливостей отримання доходу. Редакції придумують (у межах своїх можливостей) різноманітні акції, щоб залучити передплатників, постійно нагадують про передплату. Скажімо, «Ворскла» пропонує передплату по телефону. До промоції видання навіть нардепа Олега Ляшка долучила: дала на першій шпальті його фото з «Ворсклою» в руках і його заяву про те, що він читає місцеву пресу.

Безліч варіантів лотерей, розіграшів призів. У «Ворсклі» щомісяця розіграють кілька грошових призів, використовуючи кошти меценатів. «Путивльські відомості» запропонували речові призи. А, скажімо, «Рідний край» провів таку собі «теплу акцію» — розіграв серед передплатників десять ковдр.

Аби привернути увагу читачів, «Ворскла» започатковує серед них на постійній основі конкурс спогадів про події в особистому житті. «Рідний край» за прикладом «Білопільщини» реалізує проект «Ми прийшли до школи перший раз, ми прийшли до школи в перший клас». «Путивльські відомості» до 100-річчя газети провели конкурс читацьких листів на тему «Якби я був редактором».

Розраховувати на збільшення доходів від реклами в нинішніх економічних умовах сумській провінційній пресі було б наївно. І тому районки намагаються давати якомога більше приватних оголошень, вітань, некрологів тощо.

І політичної реклами ще небагато. З’являється на сумському небосхилі Ляшко. Було кілька подач (до речі, з рекламною позначкою) про політсилу Наливайченка. Оце майже й усе. Місцевим редакторам залишається сподіватися, що з наближенням виборів політична погода зміниться і пощастить заробити якусь копійчину, щоб вижити.

Взагалі-то нинішнє роздержавлення провінційної преси дуже схоже на шокову терапію: економічна активність у країні на вкрай низькому рівні, на сході — війна, єдина компанія «Укрпошта», яка ще доставляє газети у глибинку (добре, якщо раз на тиждень), всіляко відбивається від цієї функції, придумуючи то підвищення цін, то незручну для газетярів реорганізацію. Додайте до цього світовий тренд в інформаційній сфері — поступовий перехід від паперових носіїв до електронних способів комунікації. І зауважте, що переважна більшість нашого населення солідного віку не має, не користується й не любить інтернету. А ще не має фінансової можливості передплачувати місцеву пресу за реальними цінами...

А вони таки тримаються, місцеві газетярі й вірні їм місцеві читачі…

Фото надані автором, інфографіка — УАМБ