Договір між виконкомом Івано-Франківської міської ради та «Діскавері» про створення останнім мережі кабельного телебачення в Івано-Франківську був підписаний ще 5 червня 2002 року. За його умовами, місто доручило, а «Діскавері» взяв на себе обов’язок виконувати роботи з проектування, будівництва, експлуатації, технічного та сервісного обслуговування мережі кабельного телебачення за свій рахунок, а також виділив один частотний канал у своїй мережі міському телебаченню — ТРК «Вежа».

Однією з багатьох будівель, де за час роботи в місті надавав свої послуги «Діскавері», був будинок по вул. Січових Стрільців, 56. Це нежитлова шестиповерхівка загальною площею 2709,3 кв. м. Її левова частка належить територіальній громаді міста в особі Івано-Франківської міськради, решта — кільком приватним власникам; також частину площ здано в оренду.

20 червня 2016 року Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міськради обстежив технічне приміщення під дахом будинку і за результатами склав акт про те, що частина стіни технічного приміщення використовувалася провайдером для розміщення телекомунікаційного обладнання без належних, на думку чиновників, правових підстав. 23 лютого 2017 року Департамент комунальних ресурсів це обладнання демонтував, а 11 травня міськрада подала на провайдера до суду з вимогою відшкодувати їй 4859,96 грн. як компенсацію за втрачену вигоду у вигляді неодержаної орендної плати. Провайдер свою відмову мотивував тим, що це технічне приміщення є допоміжним і перебуває у спільній сумісній власності (на стороні провайдера в суді також брала участь третя особа — ФОП, якому належить частка в цьому будинку та який є абонентом «Діскавері»).

Суд став на сторону провайдера і в задоволенні позову відмовив повністю, зазначивши, що міськрада передусім мала довести, що вона могла й повинна була отримати визначені нею доходи й була позбавлена такої можливості виключно через неправомірні дії провайдера. Крім того, оскільки частина будинку належить іншим особам на підставі договорів купівлі-продажу, а не виключно міськраді, а технічне приміщення призначене для загального користування всіма власниками й орендарями, то при вирішенні такої справи, на думку суду, слід керуватися положеннями про право сумісної власності на приміщення загального користування.

Суд також зазначив, що наявність частки у спільній власності не означає, що власники можуть здійснювати її відчуження окремо від відчуження квартири чи нежитлового приміщення. Так само вони не можуть за спільною згодою змінити розмір своїх часток у майні будинку. А отже спільна власність на допоміжні приміщення загального користування не має самостійного юридичного значення й не може бути самостійним предметом договору.

Для вирішення справи також мало значення, яку площу займало телекомунікаційне обладнання (менше одного квадратного метра) й те, що інші співвласники та орендарі мали вільний доступ до цього приміщення.

Коментуючи «Детектору медіа» рішення суду, юристка «Діскавері» Олена Осадчих повідомила, що наразі невідомо, чи подаватиме міськрада апеляцію.

«Кілька років тому міська рада прийняла положення, яким зобов’язала всіх провайдерів укладати договори з управителями і платити їм кошти за те, що ми розміщуємо обладнання в приміщеннях, які є спільною власністю всіх мешканців будинку. При цьому думка самих співвласників не враховується. Ми неодноразово зверталися до міськради, щоб вона привела це положення у відповідність до законодавства, але вона ігнорувала всі наші зауваження», — розповіла пані Осадчих. Однак раніше подібних судових процесів у провайдера не було — інші суперечливі випадки вдавалося вирішити шляхом перемовин.

За словами голови правління Асоціації правовласників та постачальників контенту (АППК) Наталії Клітної, насправді ця проблема характерна для всієї України, а не лише для Івано-Франківська.

«Можливо, я зараз різко висловлюся, але управителі якоюсь мірою узурпували владу в будинках. Така історія спостерігається по всій країні: ніде не враховується вимога Закону “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” (останню редакцію ухвалено в червні 2016 року. — ДМ), згідно з яким саме загальні збори мешканців приймають рішення про використання загальної спільної площі. І практично ні в кого з управителів немає підтвердження загальних зборів співвласників та договору з ними», — розказала пані Клітна.

Справді, зазвичай мешканці багатоквартирних будинків навіть не підозрюють, що існують якісь додаткові доходи від операторів телекомунікацій, які фактично від їхнього імені отримують управителі будинків та непідзвітно ними розпоряджаються. Деякі провайдери за стільки років застосування подібної практики теж навчилися отримувати від неї вигоду: наприклад, вони можуть пропонувати управителям в обмін на цю плату обмежити доступ до будинку для своїх конкурентів. А от хто точно програє від такого стану справ, так це споживачі телекомунікаційних послуг, нерідко позбавлені справжньої свободи вибору провайдерських послуг.

19 липня АППК й Телекомунікаційна палата України (ТелПУ) направили до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства листа з проханням поінформувати голів обласних, міських, районних рад, державних адміністрацій, керівників житлово-комунальних господарств України, ОСББ, а також володільців та управителів багатоквартирних будинків різних форм власності про зміни законодавства у відносинах з операторами і провайдерами телекомунікацій. Крім зазначених вище вимог щодо коректного наділення управителів повноваженнями розпоряджатися спільним майном у будинках, лист також містить заклик до управителів не вказувати в договорах із провайдерами максимальні тарифи, передбачені прийнятим на початку року Законом «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», а натомість дочекатися ухвалення Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об’єкта доступу.

Цікаво, що Закон «Про доступ…» Олена Осадчих у розмові з «Детектором медіа» схарактеризувала як такий, що його наразі неможливо виконати через певні прогалини. «У законі передбачено, що договір укладається із власником, тобто з усіма мешканцями будинку. Іншими словами, щоби ми зробили все, що в ньому написано, нам потрібно йти в кожну квартиру, спілкуватися з власником кожної з них. При цьому рішення про доступ до спільного майна будинку ухвалюється загальними зборами. Уповноважена особа не має права розпоряджатися спільним майном.

Не враховано й те, як має сплачуватися податок від доходів за надання провайдерам доступу до інфраструктури будинку.

Нарешті, в законі є таке поняття як володілець. Яким чином оператор може дізнатися, хто в будинку є законним володільцем, якими повноваженнями він наділений? Це теж не продумано», — пояснила Олена Осадчих.

Щодо судової перемоги «Діскавері» над міськрадою провайдерський ринок висловлюється стримано. Справді, рішення суду показало, що теоретично провайдери можуть домовлятися з місцевою владою про безкоштовну присутність у деяких будинках. Попри те, що в Україні діє не прецедентне право, все-таки у суддів є практика вивчати схожі справи та робити певні висновки. Щоправда, частіше регіональні суди беруть до уваги столичну практику, аніж навпаки. Однак міськрада ще може оскаржити перемогу провайдера.

Багато хто пам’ятає гучний позов «Волі» до Київської міської ради річної давнини, коли провайдер просив скасувати рішення Київміськради про передачу КП «Київжитлоспецекслуатація» повноважень укладати договори на розміщення телекомунікаційного обладнання в будинках, переданих до сфери управління київських райдержадміністрацій. Процес тривав рік. Лише суд першої інстанції ухвалив рішення на користь провайдера. А далі й Київський апеляційний адміністративний суд, і Вищий адміністративний суд України, і Верховний Суд України стали на сторону міськради. Сподіваємося, «Діскавері» пощастить більше.

Фото: Goodness of God Ministries