Інтернет-видання «Реаліст» оголосило про свій запуск на День незалежності — 24 серпня 2016 року. Його заснували екс-головред «Економічної правди» Сергій Лямець та екс-прес-секретарка Леоніда Кучми Олена Громницька. Вони стверджують, що самі є й інвесторами проекту. Співробітникам «Реаліста» теж була озвучена офіційна версія про інвестиції в проект Лямця та Громницької, хоча дехто в колективі в ній сумнівається.

У редакції, розташованій навпроти стадіону імені Лобановського, працює близько 25 людей. Кадрово це мікс різних видань: УНН, Insider, «Фокус», «Еспресо»… Уже в редакції ми дізналися, що з моменту запуску з видання пішли аж троє редакторів рубрик: Сергій Щербина («Політика» і «Розслідування»), Яна Сєдова («Реальність») та Дмитро Слинько («Life»). Крім того, невдовзі після призначення пішов і директор із розвитку Денис Безлюдько. Усі вони відмовилися коментувати «Детектору медіа» своє звільнення. Тож розмову з головредом Сергієм Лямцем ми почали саме з цього.

За чотири місяці — мінус чотири журналісти

— Сергію, чому з видання пішло аж четверо співробітників?

— Із Денисом Безлюдьком ми розійшлися невдовзі після початку проекту, за взаємною згодою. Сергій Щербина, котрий керував відділами «Політика» та «Розслідування», пішов у свій проект і попросив ним певний час не цікавитися. Розійтися з Яною Сєдовою було непростим рішенням. Вона крутий профі, ми розділилися виключно в робочих питаннях. Важко її замінити. Кваліфікованого редактора на вулиці не знайдеш. До того ж, я шукаю не просто професіонала. Важливо, щоб він ще й розумів, куди рухається видання, й подобався своїм підлеглим. Коли журналісти досягають певного професійного рівня, мають право просити того керівника, з яким їм працюватиметься комфортно. І це правильно. Діма Слинько — профі, але в нього виходив «Life» для 35+, а ми націлювалися на 18+. Це той випадок, коли пробували й не вийшло. Тому ми розвернулися на 180 градусів, до нас прийшли на роботу молоді журналісти, які розуміють аудиторію 18+. Дивовижно, але це студенти з університету Поплавського. Я від них у захваті. Даєш завдання — працюють, пропонуєш попробувати — пробують і ще й свого додають. Заходжу раз на день до них, посміюся, потім друзям своїм розсилаю.

— Хто був ініціатором припинення співпраці з Яною і Дмитром?

— Я.

— А хто тепер замість них? Ви знайшли заміну?

— Замість Щербини — Женя Будерацький (який раніше працював в Insider під керівництвом Сергія Щербини. — «ДМ»). А дві вакансії відкриті. Наразі я себе перезавантажую. Не хочу брати будь-кого, зацікавлений у хороших редакторах.

«Теми, які вдало “заходять” у розвинених країнах,
в Україні сприймають не добре»

— Ви сказали, що вам потрібні редактори, які би розуміли, куди видання рухається. А куди?

— Наші медіа — це або жорстка прив’язка до поточних подій, перегони «хто швидше новину дасть», або нахил у протилежний бік: «ліві», «правосєки», «вата» і так далі. Або йде відверта спроба «з’їхати» в лайф і не чіпати «спекотних» тем. Ми намагаємося пройти між цими крайнощами. Орієнтуємося на середній клас, аудиторію, не охоплену наявними ЗМІ.

Але впродовж останніх місяців ми експериментуємо. Беремо тему, наша соціологія каже: має вистрілити. Пропрацьовуємо. А тема не вистрілює. Отже, треба працювати по-іншому. Перелаштовуємося. Бувають приємні моменти, бувають ні, такі, як із Яною. Неприємно, але з погляду розвитку видання потрібно.

— Ви працюєте вже чотири місяці. Які процеси відбуваються всередині видання?

— За цей час я опустився на землю. Не хочу різко висловлюватись, але ми, жителі України, не зовсім вільні. Теми, які вдало «заходять» у розвинених країнах, тут сприймають не добре. З одного боку, всі хочуть побачити ландшафти Марсу, польоти в космос чи нові відкриття в медицині, але це не першочергові потреби. У США є багато проектів, створених на стику науки, кар’єри та успіху. В Україні дуже мало людей прив’язують передові речі до власного життя. Для них це — далекі матерії. Вони пов’язують своє майбутнє з важким виживанням, їх цікавить, де хто що вкрав і чи щось йому за це буде. Ми дуже притиснуті до базових потреб. Хоча в країні є шар людей, які перейшли на інший — вищий — рівень. Це люди, які на верхніх рівнях піраміди Маслоу, яким важлива самореалізація.

Соціологія стверджує, що люди втомилися від розвилки «зрада / перемога». Не хочуть так жити. Беремо болючу тему: а чи розстрілювали беркутівців на Майдані? Чи стріляли в міліцію? Стріляли. Але як тільки ми візьмемося за цю тему, я стану російським агентом, сволоччю, гівнюком: «Ага, Медведчук фінансує!». І таких тем купа. Якісь прошиті мізки: «Так, крадуть. Але ж ми воюємо з Росією».

Моє завдання зараз: не покласти молоде ЗМІ на різкому повороті. Якихось акцентів ми ставити не можемо, бо й читачі одразу клеймо наліплять, і СБУ може прийти з обшуками у підозрі на «зраду Батьківщині».

«Якщо ви тепер глянете на статистику великих ЗМІ,
побачите, що там 80–90 % купленого трафіку»

— Які за цей час теми або формати «пішли», а які ні?

— Найкраще аудиторія все ж читає матеріали, які стосуються її «я». «Приватбанк» націоналізують, читачів одразу цікавить: «Де мої гроші?». Маніфестації по «Михайлівському», курс валют, злочинність на вулицях — та сама історія. Це вічна спокуса. Мені давно кажуть: «Чувак, припиняй мудрувати! Публікуєш фотографії страшної аварії в Рівненській області, заганяєш в ukr.net і починаєш розганяти по сумнівних сайтах», заліплених банерами про схуднення й про нові пісні Ані Лорак. Я розумію цю модель. Вона вистрілює. Це мода на «чорнуху», яку посіяли ті, хто гнався за переглядами. Я свідомо не йду в ці «низи». Втрачаю перегляди й недобираю аудиторію. Чи це помилка? Із погляду продажів — прокол. А з морального — ні. Ось на цій розтяжці постійно сиджу й шукаю формати, теми, які чіплятимуть читачів на вищому рівні, не базовому.

Дуже гарно заходять на відео та інтерактивні формати. Звичайна графіка вже не працює. Просто картинка — нецікаво. А якщо ти робиш інтерактивне програмування, куди можна поклікати — люди дивляться, як на мистецтво. Онлайн рухається у дві крайності: або це чтиво на кшталт Esquire чи New Yorker, яке є насолодою, або відбувається зсув у «легкі» формати.

І тут ЗМІ дуже ризикують. За цей рік дуже зсунулося отримання новин, воно відірвалося від майданчиків. За старою звичкою, медіа конкурують, у кого кращий заголовок чи хто швидше опублікує новину. Але це вже не має значення, бо є оптові канали збуту новин: соцмережі, агрегатори, програмки, які збирають заголовки.

Якщо ви тепер глянете на статистику великих ЗМІ, побачите, що там 80–90 % купленого трафіку. Тим не менш, у 60 % українців є інтернет. Зрозуміло, телевізор залишається, його дивляться переважно 35+. Решта отримують інформацію через сповіщення й соцмережі. Стара модель зникає. Ми маємо її поховати у 2016 році.

— На вашому сайті немає класичних новин. Є загальний потік уперемішку з матеріалами. Які новини ваші? Я помітила, що у вас практично немає власних новин, це рерайти. Дуже багато передруків із «Наших грошей». Із чим це пов’язано?

— «Наших грошей» у статистиці десь 20 %. Ми беремо від них багато політики та економіки. Чіпляємо те, що потрапляє на стик політики та великих грошей. Я займався цим в «Економічній правді», цей сегмент добре розуміли в «Інсайдері». Також виловлюємо велику корупцію. Виділили для себе 10–12 майданчиків і певних людей у Фейсбуку.

Тут я маю сказати, що ми ще не розвернулися. От уже Новий рік. Запустилися ми у вересні. Чотири місяці ставали на ноги. Спершу поставили собі завдання не за кількістю, а за якістю увійти до цього часу в когорту топ-ЗМІ, які займаються «нашими» темами. Органічно ми ще не доросли до «Української правди», наприклад. Взяли з журналістами себе за чуба й «туди» (вгору, — «ДМ») натягнули. Але у проміжку вийшла пустка, яку треба терміново закривати. Тому з’явилося багато рерайтів і дірка, якої ми ще не можемо закрити фізично. Спершу не було людей. Ті, які є, молодці, але щоби закривати всі теми, треба було налаштуватися, кількох людей не вистачало.

Усе це мине. Механізми вже налагодили. Коли почнемо їх фізично відпрацьовувати, вистрілюватимемо по декілька разів на день. Битимемо в теми на кшталт «Приватбанку» чи підкупу депутатів. Також ми налагодили візуалку і просування контенту. Я ніколи не починав майданчика з нуля, це було пекло!

«Через наші теми український середній клас усвідомлює себе»

— Ми не могли не помітити у стрічці видання новини на основі фейсбук-постів Олександра Дубинського чи Олексія Тамразова. Останній був інвестором «Інсайдера». Наприклад, Тамразов звинувачує МВС, мовляв, правоохоронці переплатили «за автомобили Mitsubishi Outlander PHEV четверть миллиарда гривен». Відповіді правоохоронних органів немає. Не в образу вам, але такі новини виглядають піаром…

— По машинах МВС у нас потім була якась інформація від правоохоронців. Що стосується Дубинського, Тамразова та інших… Мені дуже шкода, що важливі теми розганяє обмежене коло людей. Я знаю, що у Саші Дубинського скандальна репутація, але ми знайомі багато років, довго разом працювали. У нього є величезний доступ до першоджерел, він завжди підсвічує речі, засновані на фактах. Чесно кажучи, мені не важливо, чи написав Тамразов на Авакова, чи навпаки. Вибираю із їхніх постів фактаж.

Людина може мати погану репутацію, але в якийсь момент викинути цінні факти. Я не відмовлятимусь від них. А щодо балансу… Якщо реакція Авакова буде: «Ви зрадники, сволочі» — це не позиція. Хай щось скаже по суті. Прозвучала заява Тамразова, потім — заява когось із МВС, нібито все чисто. Потім Сергій Щербина перевірив сказане МВС, і справді там прокол є. МВС змовчало знову. Зустрічної заяви не було. Це як Порошенко й панамський офшор. Упіймали.

— Я також помітила у вас на сайті матеріали з позначкою «18+»…

— Так, у нас були підбірки про секс-шопи й серія матеріалів про проституцію. Ми намагалися «зайти» в ці теми, але не робити їх «брудними». Сама по собі тема не погана й не хороша. Жовтизни додає формат подання. Смерть Джорджа Майкла можна подати у форматі «П'ять жінок, із якими трахався Джордж Майкл», а можна піднятися на рівень вище і написати «Чому Джордж Майкл рано пішов із життя». Ми свідомо не йшли у весь цей треш про проституцію з відео, як вони «працюють». Хотіли показати це як потужне явище, що заслуговує на увагу. Те саме стосується «груп смерті». Тому продовжимо ці теми розвивати.

Бо що таке середній клас? Він може базуватися на: «У мене є квартира, робота, машина, сім’я, я хочу їздити за кордон». А в Україні це здебільшого побудоване на запереченні: «Я не хочу бути бомжом. Не хочу, щоб хтось сцяв у моєму під’їзді. Не хочу, щоб мої діти стикнулися з “групами смерті”, а дочки пішли у проституцію. Не хочу жити поряд з тими, хто не платить за електроенергію». Наші теми, які не стосуються середнього класу, є темами, через які український середній клас усвідомлює себе.

«Проект наразі неокупний»

— Ще перед запуском видання ви казали, що вже в жовтні плануєте запускати комерційні спецпроекти. Однак я не бачу у вас маркованих статей…

— У нас не до кінця готовий сайт, тому ми не можемо запустити нативної реклами. Я не чекав, що так важко буде з технічними питаннями. Мене влаштовує вигляд і формат, але не допрацьовані 10 % деталей, які треба добити. Уявіть собі рівень мук — я три місяці борюся.

Наразі в нас є проекти, реалізовані «на стороні». Ними там ми набиваємо руку, але не афішуємо, що це наш продукт. Робимо проекти для комерційних замовників, немедійних. Цим займається Олена Громницька. Як потім реалізовують ці продукти — не знаю.

— Тобто наразі ви монетизуєтеся завдяки проектам «на стороні», я правильно розумію?

— Проект наразі неокупний. Я був великим оптимістом: от швиденько зробимо — і працюємо. Але час бере своє.

Розумію: наразі ми тиняємося в різні боки. Бувають теми, які відверто «не туди». Ти помічаєш це вже тоді, коли шишка набита. Ніби й граблі лежать, можна було би задуматися: чому вони там лежать? Але по ходу реалізації проекту немає часу подивитися: «О, граблі! Обійду». У 90 % випадків усе одно на них стаєш.

Та настане час, коли вся наша робота вибухне одночасно — як банка з тарганами розіб’ється й вони побіжать у різні боки. Нині я намагаюся розбити цю банку. Думаю, вдасться на сьомий-восьмий місяць існування проекту.

— Ще під час створення видання ви казали, що є інвесторами «Реаліста» разом із Оленою Громницькою. Чи є хтось третій?

— Ні.

— У медійному середовищі є сумніви щодо цього.

— Мені вже набридли всі ці розмови. Кому ми тільки не належали за чотири місяці. Хто сумнівається — хай зайде на наш сайт, почитає матеріали й хоч щось знайде, ну правда. Це комерційний проект.

— Не можу не запитати на завершення. Чому ви пішли з «Економічної правди»? Минулого року ви відмовлялися це коментувати.

— Точно така ж ситуація, що в мене з Яною чи Дімою. Альона Притула класна, геніальна, найкращий на сьогодні редактор в Україні. Без варіантів. Дивлячись на ту ситуацію з нинішньої позиції, розумію, що я ніби й непоганий такий козак (сміється. — «ДМ»), але йшов не туди, куди видання. Я дуже впертий, дуже. Якщо мені щось не подобається в ключових питаннях — ні і все, переламати неможливо. Альона довго це терпіла, не дочекавшись від мене того, чого хотіла. Чи могла дочекатися? Напевно, ні.

Фото: Роман Закревський