Серед таких загальних проблем – невідповідність тематики районних газет реальному життю територій. В полтавських місцевих друкованих медіа ця проблема особливо проявилася ще й завдяки тому, що для порівняння ми промоніторили не тільки комунальні районні та міські газети, а й приватні локальні видання, яких на Полтавщині виявилося достатньо.

Скажімо, «Вісник Кременчука» (засновник – міськрада) і «Кременчуцький телеграфъ» (приватна), чи «Пирятинські вісті» (райрада) і «Пирятинська правда» (приватна), «Решетилівський вісник» (райрада, РДА) і «Нова година» (приватна).

Названі комунальні газети – достатньо успішні й досить професійно робляться, однак порівняєш два видання з однієї території, й ніби про різний час і різні місця йдеться. Це не означає, що приватники адекватніше відображають реальність, просто виходить, що місцевому жителю треба читати обидві газети і потім самотужки складати пазл реальності.

Ця хвороба – не регіональна, тим більше – не суто полтавська. Це загальна хвороба (будемо чесними) нашої журналістики. Тільки в локальних медіа має свої відтінки.

Але про це – пізніше…

Медійна мапа області – густо заселена

На менш, ніж півтора мільйони населення в області виходить майже півтори сотні друкованих газет (це тільки ті видання, що надсилають свої примірники до Національної бібліотеки ім. Вернадського). Комунальних (заснованих органами влади та місцевого самоврядування) – три десятки (з них дві обласних – «Зоря Полтавщини» та «Село полтавське»).

На перший етап реформування за переліком Держтелерадіо зголосилися 11 видань (в т.ч. два обласних). Цікаво, що деякі, як тільки відповідні райради прийняли рішення про вихід із співзасновників, у вихідних даних почали вказувати одного засновника – трудовий колектив (наприклад, глобинська «Зоря Придніпров’я», «Пирятинські вісті», лохвицька «Зоря»).

Ми вивчили ті видання, примірники яких надсилають до Національної бібліотеки ім. Вернадського. На жаль, поза увагою залишилися газети Лубен, Гадяча, Кобеляк та деякі інші.

Моніторили локальну пресу за літні місяці. Ось яка картина з накладами.

«Вісник Кременчука» (м. Кременчук). Тираж 5000. Населення 222877 (тиражі вказані за вихідними даними видань. Населення територій - http://www.pl.ukrstat.gov.ua).

«Вісті» (Полтавський район). Тираж тижневика за місяць 6500. Населення 66991 (за допомогою підкреслення виділені видання, редакції яких зголосилися на 1 етап реформування).

«Вісті Хорольщини» (Хорольський район). Тираж 2450 прим. Населення 34338.

«Гребінчин край» (Гребінківський район). Тираж 1180. Населення 22441.

«Громадська думка» (м. Горішні плавні, донедавна Комсомольськ). Тираж 2000. Населення 54717.

«Життя і слово» (Карлівський район). Тираж 1830. Населення 33845.

«Зоря» (Лохвицький район). Тираж вересня (виходить двічі на тиждень) 27377. Населення 42802.

«Зоря Придніпров’я» (Глобинський район). Тираж 4250. Населення 43564.

«Миргород – наш дім» (м. Миргород). Загальний (?) тираж тижневика 4250. Населення 40292.

«Козельщинські вісті» (Козельщинський район). Тираж 2140. Населення 19316.

«Народна трибуна» (Котелевський район). Тираж 3450 прим. Населення 19557.

«Оржицькі вісті» (Оржицький район). Тираж 2119. Населення 24038.

«Перемога» (Кременчуцький район). Тираж 1510. Населення 39742.

«Пирятинські вісті» (Пирятинський район). Тираж 3850. Населення 31542.

«Полтавський вісник» ( м. Полтава). Загальний (?) тираж 74000. Населення 292848.

«Прапор перемоги» (Миргородський район). Тираж 2700. Населення 31750.

«Промінь» (Машівський район). Тираж 2940. Населення 19482.

«Решетилівський вісник» (Решетилівський район). Тираж 4700. Населення 26265.

«Світлиця» (Новосанжарський район). Тираж 3335. Населення 34296.

«Сільське життя» (Шишацький район). Тираж 2980. Населення 20238.

«Сільські новини» (Чутівський район). Тираж 4080. Населення 22795.

«Трудова слава» (Диканський район). Тираж 3400. Населення 18867.

Як бачимо, не тільки тиражні районки поспішають позбавитися владних співзасновників. Скажімо, «Миргород – наш дім» чи кременчуцька «Перемога» або «Вісті» з Полтавського району не справляють враження успішних, однак мають намір йти на перший етап. Зате успішні «Решетилівський вісник» (в 2013 році визнаний кращою районкою України за версією НСЖУ), чи диканська «Трудова слава» утрималися від такого кроку.

Фахівці ДП «Преса» повідомляють про зростання передплатного тиражу місцевих видань України (обласних, міських, міськрайонних і районних газет і журналів) станом на 1.07.2016 у порівнянні з початком року на 1,2%. При тому, що передплата на видання загальнодержавної сфери розповсюдження і книг зменшилася на 3,5%. Раніше спостерігалась інша тенденція: локальні ЗМІ примітно відставали від центральних. І результати другого півріччя теж були нижчими, ніж першого. Однак не варто так захоплюватися, бо той, хто уважно вивчить таблиці ДП «Преса», побачить, що місцеві видання лише намагаються відновити тиражі хоча б 2013 року.

І все ж 40% у загальному тиражі країни вартують того, щоб приділяти інформпродукту районної та міської преси пильну увагу: чим вони «годують» споживача?

Дякувати календарю

На Полтавщині, як і скрізь, комунальні районки тримаються за календар, він ніби фундамент, на якому будується заповнення номерів. А якщо зважити на те, що, окрім загальнодержавних дат, чи не щотижня у нас трапляються професійні свята, та додати ще місцеві урочистості (скажімо, в літні місяці скрізь в області відзначали дні сел), то й виходить майже щономера – звіти про мітинги, гуляння, концерти тощо. Не забудьте про сесії місцевих рад, засідання колегій державних адміністрацій, різні збори та круглі столи, громадські слухання. Додайте купу шкільних, спортивних та культорологічних заходів. І маєте зміст переважної більшості номерів місцевих тижневиків.

Ну, не забудьте й останні сторінки з телепрограмою, оголошеннями, вітаннями, некрологами. І обов’язковим «гарніром» з порад, рецептів, житейських історій, астропрогнозів, подекуди навіть анекдотів та кросвордів – цей мікс місцеві газетярі добувають в інтернеті. До речі, вперше зустріла навіть календар стрижок, тобто поради, якого числа краще стригтися. Отакої!

Коли одночасно знайомишся з контентом більше двох десятків газет, мимоволі складається враження, що більшу частину часу місцеві мешканці засідають, святкують, відзначають, мітингують, змагаються у спорті. А коли ж відбувається реальне життя? І що там, у реальному житті?

Втім, в липні полтавські районки не тільки засідали та співали, а ще й жнивували, про що нагадали рубрики, скальковані з радянських часів: жнива, урожай, жнивуємо. А «Оржицькі вісті» взагалі, як в старі часи, друкували таблицю: площа, намолочено, урожайність. Тільки нині не колгоспи звітують, а агрофірми, фермерські господарства. Хоча, взагалі-то, зізнаюся, таблиця здалася більш інформативною, ніж розлогі репортажі, особливо цифри урожайності зацікавили.

Так яке ж місце має займати календар в контенті комунальних ЗМІ, що стрімко реформуються? І яку площу варто відводити під передруки звідусіль розважально-господарчого контенту, під тематичні сторінки (жіночі, дитячі тощо)? Зважаючи на те, що обсяг більшості районок за тиждень складає приблизно 12–18 шпальт, дійшла висновку, що газетну площу варто використовувати раціональніше, насичуючи її місцевою тематикою. Адже й міжнародні дослідження підтверджують, що читачі визначають для себе місцеві новини як категорію новин номер один

Однак це погляд зі сторони, а редакціям варто добре вивчити і читацьку аудиторію, й читацьку думку.

Осінь для цього найзручніший час: передплатна кампанія.

І до початку нового року варто розробити оптимальну композиційно-графічну модель газети. Багато редакторів, забиваючи черговий номер тим, що припливе, просто не уявляють собі, наскільки змістовнішою й зручнішою для читання стає газета при наявності такої моделі.  Важливо, що й творити газету не тільки цікавіше, а й легше.

Системність – те, чого не вистачає багатьом комунальним ЗМІ. Родзинки, цікавинки, читабельні матеріали зустрічаються в більшості видань, але часто вони губляться в потоці необов’язкових і малозмістовних звітів з подій.

Родзинки і ляпи

«Народна трибуна». Непогана рубрика «Твої люди, Котелівщина», але й добір героїв незрозумілий, і порядок подачі рубрики. То протидиякон, то повний кавалер георгієвських хрестів, то сім’я простих радянських інженерів.

«Вісті Хорольщини». Започаткували «Нашу громаду. Дискусійно-просвітницьку та аналітичну сторінку». Але за квартал вийшла лише одна. Хороша справа «Новини – одним абзацем», але дають їх не в кожному номері.

Планування номерів, здається, взагалі немає. То в одному й жіноча сторінка, й окремо матеріал про конкурс «Красуня Хорольщини», то інший (27.05) практично повністю забитий матеріалами про школу, дітей, виховання.

«Козельщинські вісті». Редактор Надія Литвин (як і Олексій Полив’яний з миргородського «Прапора перемоги») часто виступає в газеті як автор. На жаль, подібної активності не помітила у багатьох її колег, хоча якраз керівники локальних ЗМІ, перш за все, на мою думку, мають бути провідними журналістами з огляду на невеликий  штат місцевих газет.

З цієї газети довідалась, що у нас, виявляється, є й день архітектури, бо в одному номері вітали й архітекторів, і кооператорів, і державних службовців: не газета, а вітальний листок.

«Життя і слово» (Карлівка) надрукувало розповідь міського голови, який як парамедик був поряд з оперним співаком і добровольцем Василем Сліпаком в його останні часи в АТО (автор Ірина Мартинюк).

«Світлиця» з Новосанжарщини практикує змістовну рубрику «Тиждень в цифрах», під якою друкують соціальну статистику: народилось, померло, комунальні справи, ціни на ринках тощо.

Цікава рубрика «Три запитання до влади». Друкують запитання до керівників різного рівня. А поряд – відповіді на попередні.

«Трудова слава» (Диканька). Рубрика «Діловий тиждень» звучить солідно, але ж в п’яти інформаціях з шести (22.07) герой – голова РДА, а 15.07 він в кожній інформації.

«Гребінчин край» - тижневик обсягом 8 шпальт А3, але примудряється видавати купу тематичних сторінок: «Олеся», «Господиня», «Дім. Сад. Город».

«Оржицькі вісті». До 25-річчя Незалежності редактор М.Холоша разом зі співавтором видали статтю «Причини та наслідки…», в якій вирішили зробити юридичний аналіз загальнополітичної ситуації. Як сміливо автори критикують і Верховну Раду, і Президента! А ось критики дій місцевої влади ніде не знайшла. Чи безгрішні? Зате чомусь час від часу під рубрикою «Хроніка обласних новин» розміщують літопис заходів, у яких брали участь керівники області.

«Перемога» (Кременчуцький район) детально розповіла про те, як живуть об’єднані територіальні громади.

І зовсім незрозуміло, навіщо в кількох номерах передруковувати матеріал редакторки «Козельщинських вістей» Надії Литвин про цілющий колодязь і будівництво храма в Козельщинському районі?

«Сільські новини» (Чутове). Звернула увагу: районки друкують багато приватних поздоровлень молодим людям. Та чи ж читає молодь газети? Виявилося, поздоровлення читає. Про це розповіла «СН» 19-річна дівчина, яку ще цікавлять і спортивні досягнення молодих.

«Сільське життя» (Шишаки). Що змінилося за рік в об’єднаній громаді – актуальна аналітика. Про життя об’єднаних громад постійно інформує і машівський «Промінь».

Хто головний герой «Полтавського вісника»? Уявіть собі – міський голова. Про нього, рідного, - щономера, й по кілька разів.

Можна й далі нанизувати приклади плюсів і мінусів, та для цього знадобиться дуже багато місця. Хіба що порадити редакторам комунальних ЗМІ домовитися про рецензування їхніх газет. На основі такого фахового аналізу можна вибудовувати стратегію й тактику роботи в нових умовах без владної «підкормки».

А тепер – порівняймо з приватними  конкурентами.

Біле – чорне? Ні, різнобарвне!

На Полтавщині є приклад успішної міжрайонної газети. Про створення таких видань багато говорять у зв’язку з реформуванням і можливістю банкрутства фінансово неспроможних комунальних видань, але успішних прикладів поки що небагато.

«Події та коментарі» отримала цьогоріч спеціальну відзнаку НСЖУ як краще міжрайоне видання України. Тижневик вказує наклад 20 тис., розповсюджується в кількох районах Полтавщини, про життя яких передусім розповідає. Головний редактор Ольга Цвігуненко розповідає, що видання виросло з передвиборчого проекту 2012 року й нині є незалежним (засновник і видавець виробниче підприємство «Панорама»).

Ці 12 шпальт А3 з кольоровою обкладинкою і якісним друком складають неабияку конкуренцію чорнухинській, лохвицькій та іншим районкам, про життя яких інформують читачів. А якщо зважити на те, що «Події…» активно працюють в інтернеті, мають навіть свою сторінку в Fb, то й молоду аудиторію, яка й в провінції вже добре комп’ютеризована, можуть швидко захопити, не залишаючи шансу неквапливим районкам.

Вище вже говорилося, що й на територіях достатньо успішних комунальних видань виникли й діють приватні конкуренти. Скажімо, в Решетиліському районі з традиційним «Решетилівським вісником» з 2010 року змагається «Нова година» Олега Решетило. Хоча й називає себе щотижневим інформаційно-аналітичним виданням Полтавської області, головну увагу приділяє Решетилівщині. Наклад приватник вказує втричі більший, ніж у комунальної районки.

Якщо «РВ» налаштований на позитив, то «НГ» - на критику місцевої влади й особисто голови райради. Почитаєш одну газету, потім – іншу й не повіриш, що йдеться про один і той же район. Однак жодне видання не викликає щирої довіри: таке складається враження від прочитаного, бо ні єлей, ні гострий перець не зустрічаються в житті в абсолютно чистому вигляді.

То що ж робити читачеві? Як розібратися, «хто з‘їв наше сало?».

Оскільки наш проект моніторить комунальну пресу, то можемо лише порадити журналістам і редактору «РВ» Івану Цигану не робити вигляд, що конкурента не існує, а щось змінювати в підходах до висвітлення місцевого життя.

«Пирятинські вісті» з першої шпальти робляться професійно – виноски-навігатор по номеру, запитання тижня дійсно актуальні й хвилюють людей: чи подорожчає хліб, чи буде введено безготівковий розрахунок за шкільні обіди, чи планується цього року закриття навчальних закладів у селах, яка якість питної води в колодязях тощо. Видно, що зв’язок з читачами існує неформальний, листування ведеться не тільки на сторінках газети, а й час від часу організується телефонне спілкування.

Але з 2013 року Юрій Береговий почав видавати «Пирятинську правду», тональність якої (особливо редакторських колонок) значно гостріша. Й комунальна районка, що з нового року буде повністю незалежна, не може не зважати на цю яскраво-червону( за кольором обкладинки) правду, тим більше, що вона шукає менеджера з реклами, ІТ-шника, кореспондента, отже, розвивається.

Кременчук – місто велике, йому сам бог велів мати не одне ЗМІ. Міськрада видає свою газету «Вісник Кременчука», редакція якої не поспішає до першого етапу реформування. Непоганий, досить яскравий таблоїд: цілком професійна верстка, використовують інфографіку. Зацікавило, що постійно дають рекламу радіо «Ера», Матвія Ганапольського.

Однак приватний «Кременчуцький телеграфъ» все ж яскравіший та ще й гостріший. І наклад вказує майже втричі більший.

Суттєве порівняння: ставлення до влади, різних її рівнів. Газета міськради може дозволити собі гучно критикувати всі без винятку центральні органи, але про міськраду – тільки позитив. Приклад. Кременчуцькі депутати вирішили «зупинити тарифи», не без допомоги ЗМІ влаштували піар. А «Телеграфъ» добре над цим познущався: кременчуцький мораторій на зростання тарифів – це лише декларація про наміри. Дійсно, «много шума из ничего».

Певну конкуренцію реформованим районкам можуть скласти й обласні комунальні газети, що теж ідуть на перший етап реформування: «Зоря Полтавщини» і «Село полтавське». Правда, тиражі у них не настільки значні, однак, скажімо, те ж «Село полтавське» фахово подає сільськогосподарську тематику (що важливо для Полтавщини), широко рекламує техніку, матеріали, послуги для села, в чому місцеві газети значно поступаються.

Ми навели лише кілька порівнянь, а загальне враження від інформаційної мапи Полтавщини – простір насичений, полтавчани не залишаться без друкованого слова, без місцевої інформації. Ось тільки хто її буде надавати?

Фото надані автором