Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

22 Червня 2016
19146
22 Червня 2016
14:30

Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

19146
Відомий журналіст і блогер розповів про те, як працюватиме в експедиціях нове медіа «про географію й людей», а також які цілі ставить перед собою Ukraїner і хто його фінансує
Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»
Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

Днями український журналіст, блогер, арт-менеджер та мандрівник Богдан Логвиненко оголосив про старт свого нового проекту — інтернет-видання про географію й людей Ukraїner.

До ініціатив Богдана повсякчас прикута увага — ще з часів ЖЖ, які здаються вже дуже давньою історією. Його фейсбук зараз читає 13,5 тис. користувачів, а дописи з проекту «Перехожі» набирають сотні лайків. Для «Перехожих» Богдан записує історії людей, яких зустрічав на своєму шляху впродовж останніх двох років у різних куточках світу. Одна з них розрослася до цілої книжки Saint Porno. Ще кількадесят — про людей, із якими Богдан спілкувався в подорожі Південно-Східною Азією, також незабаром вийдуть книжкою та в форматі подкастів на одній із радіостанцій.

У Богдана чималий досвід роботи в ЗМІ — він працював у «Газеті по-українськи», де став відомий тим, що зміг взяти інтерв’ю в Ліни Костенко, на «ТСН.ua», Першому національному, у «ВідеоТеці», а ще був співзасновником популярного ресурсу «Сумно.com» та арт-менеджером музикантів.

Найближчі півтора роки Богдан разом із командою їздитиме Україною й розповідатиме про неї читачам — у текстах, фото й відео. Команда Ukraїner у першому релізі з нагоду запуску заявила амбітну ціль - «шляхом ретельних досліджень зрозуміти і сформулювати те, ким ми (українці. - ДМ) є».

На зустрічі за кілька днів до запуску Богдан зізнався, що хвилюється за те, як все вийде. Для нього цей проект нині виходить на перший план. І навіть «Перехожим», які його, власне, й надихнули на створення медіа про подорожі, доведеться почекати.

Про брак контенту в українських ЗМІ з регіонів, особисту мотивацію, стратегію роботи «експедиційного медіа» та його спонсорів — у нашій розмові.

Богдане, то про що і яким буде твій новий проект Ukraїner?

— Це буде великий суспільно-культурно-туристичний медіапортал, що почнеться з трьох розділів: «Місця», «Люди» і «Їжа». За жанрами це будуть історії в довільній формі — лонгріди, три-чотири ґрунтовних матеріали на тиждень. Невід’ємним їх елементом буде велика кількість фото. В цілому в нас буде досить багато візуального контенту, а також відео.

Мене засмучує відсутність в українських ЗМІ таких історій. Новини стають усе коротшими й скоро, здається, взагалі залишаться одні заголовки. Мені ж хочеться робити контент, який цікаво читати й дивитися.

Матеріал для історій і репортажів ми знаходитимемо в експедиціях до 14 регіонів України. Таку кількість визначили, спираючись на історичний поділ України, а не адміністративний, запроваджений в СРСР. Він, на відміну від назв населених пунктів, в декомунізації участі не бере. В нас є галичани й Галичина, подоляни й Поділля, а ще Причорномор’я, Полтавщина, Слобожанщина… Почнемо ж із Закарпаття, ним подорожуватимемо в липні — того ж місяця на сайті з’являться матеріали. Із заходу поступово рухатимемося на схід. Це проект щонайменше на півтора роки.

Після якоїсь кількості подорожей по світу розумієш, що більшість речей, які є в нашій країні, абсолютно не в фокусі. Якщо просто ввести в Google «Закарпаття» чи інший регіон, то дуже часто немає навіть якісних фотографій. У такому ж місці в Таїланді чи В’єтнамі там була б тисяча готелів і всі їздили б туди відпочивати, а тут немає навіть візуального відображення.

Ми ж почнемо з сіл і маленьких містечок, які хочемо показати з несподіваного ракурсу. Цим ми прагнемо залучити туристичний потік. А з іншого боку — це будуть репортажі, а не туристичні проспекти. Це буде інтелектуальний продукт.

Розкажи, будь ласка, про команду, яка створює видання.

— Наша експедиційна команда — це я, фотограф Тарас Ковальчук та відеограф Дмитро Охріменко. Я писатиму тексти. Тарас вважається одним із найкращих весільних фотографів в Україні, він знімав чи не на всіх континентах. Він не зовсім репортажний фотограф, оскільки в наших репортажів трохи інший концепт. Репортажники зазвичай хочуть показати максимальну «жерсть» із певного місця, а нам це зовсім не завжди потрібно. Може, ми десь і хочемо прикрасити реальність, але намагатимемося бути об’єктивними. Дмитро Охріменко, який робить відео, має свою продакшн-студію OHRIM Production, що певний час робила якийсь бекстейдж для шоу «Орел і решка». При знайомстві він розповів мені, що мріє подорожувати й знімати, а в мене вже була ця ідея. В першій експедиції з нами також буде фуд-блогер Траян Мустяце — етнічний румун із Закарпаття. Ще ми маємо бек-офіс із професіоналами з візуального наповнення, редакторами, журналістами, адміністратором.

Весь контент у нас буде виходити українською. З часом робитимемо переклад польською, чеською й англійською мовами. Хочемо перекладати ще івритом і німецькою, шукаємо партнерів. Це основні мови, якими розмовляють туристи, що приїжджають в Україну.

Ти маєш досвід роботи в медіа, хоча останнім часом і не працював журналістом. Чому вирішив повернутися й зробити власний ресурс?

— Чесно кажучи, я просто в останні роки страшенно багато читав польських та англомовних онлайн-ЗМІ. Через якийсь час я зрозумів, що нічого не читаю українською. Буквально кілька репортажів за місяць. Мені подобається, як розкрутила жанр соціального репортажу Школа журналістики УКУ, але це чи не єдине, що взагалі відбувається. Я ж, напевне, завжди робив те, чого мені самому не вистачало. Коли навколо цього можна ще й об’єднати людей і робити спільну справу — це класно.

Я досить довго подорожував по світу. Повернувшись на деякий час в Україну, почав їздити маленькими селами. Й зрозумів, що тут дуже багато цікавого й не описаного контенту. Саме в такому формулюванні. Це, можливо, те, що мали б робити якісь громадські платформи. Але не роблять. Це часто замикається в якихось колах: телеканали запрошують тих, кого знають, багато разів. А в села й маленькі містечка ніхто не їздить. Хоча там часом відбуваються страшенно цікаві речі.

Я планую кілька наступних років пожити в Україні, тож хотілося б за цей час щось хороше для неї зробити.

Що окрім репортажів буде на сайті? «Люди» — це, часом, не твої «Перехожі»?

— Ні, це ширший формат. «Перехожі» — це часто досить короткі історії про ту чи іншу людину, незалежно від того, чим вона займається. У «Перехожих» я писав і про дітей, це був більш фановий формат… А Ukraїner — це журналістський проект, де нам треба описати значно більше. Через людей і місця ми будемо подавати й певні проблеми. Скажімо, на Закарпатті ми два дні плануємо провести в ромському поселенні, звідти робитимемо репортаж і, можливо, розповідь про барона. В нас є приблизний план, але не відомо, як усе складеться. В цьому й цікавість цього проекту. Люди за нами стежать, але ніхто не може передбачити, куди ми потрапимо.

Про що розповідатимете в рубриці «Їжа»?

— Там у нас буде три формати. Перший — тексти про заклади харчування, які мають цікаву історію чи, скажімо, власників-іноземців. Другий формат — це ферми й виробництво їжі. Розповідатимемо про процес виготовлення ковбаси на Закарпатті: від етапу свинарника до готової продукції. Але варто зазначити, що ми не продаємо контент про власників цих бізнесів, хоча шукаємо спонсорів на експедицію. Це й їм доводимо. Проявлення наших партнерів буде, а статей на замовлення — ні. Ми шукаємо цікаві історії. Третій формат — страви. В Україні є кулінарні блоги, де описано, як готувати страви, але немає їхньої історії й розповідей про людей, котрі готують. Але матеріалів у «Їжі» не буде багато: з усієї України, може, до 30 публікацій. Це будуть цікаві й десь, мабуть, несподівані матеріали.

Крім того, в нас ще буде словник слів кожного регіону.

До речі, хто вас фінансує?

— Ми вирішили не збирати на це гроші через спільнокошт. Бо, як мені здається, є проекти, які за соціальною затребуваністю, можливо, такі ж, але вони в жоден інший спосіб не можуть компенсувати своїх витрат. Це дитячі будинки, армійські проекти. Не хотілося б розбавляти краудфандингові платформи ще й нашим проектом і, відповідно, забирати певні гроші в них. Ми все ж таки частково соціальний, але частково й розважальний проект.

У нас уже є низка великих партнерів, які нас підтримують із першої подорожі. Вони ще навіть не уявляють, що це буде, ми на пальцях це пояснюємо й наводимо у приклад лонгріди європейських видань. Це серйозні партнери — OKKO, Land Rover, фонд «З країни в Україну», український стартап Depositphotos, туристична агенція «КийАвіа» і діджітал-агенція Yedynka.

В нас зібралася досить цікава команда. Фонд запросив мене на розмову, бо вони самі хотіли робити подібний проект, а в мене вже була з собою презентація! «КийАвіа» теж потрібен був проект не з рекламними статтями та відгуками про готелі й ресторани, а якісний журналістський ресурс, якій розвиватиме інтерес до внутрішнього туризму. Тому з партнерами все вийшло досить легко, ми в першу чергу однодумці: робимо спільну справу і для багатьох це не безпосередньо реклама, а радше соціальна відповідальність.

Ми й зараз пропонуємо партнерам долучитися, й для кожної окремої подорожі шукатимемо додаткових. Хотілося б, щоби місцевий бізнес долучився до висвітлення зовнішнього погляду на свій регіон.

Вже проводили презентації кільком нашим міністерствам і адміністраціям. Всім дуже подобається ідея, всі нас підтримують…

І кажуть: «Робіть!»?

— Так. Типу: «Здоровья вам, хорошого настроения, держитесь» (сміється. — ДМ).

Тобто ніякої конкретної підтримки держустанови не обіцяли?

— Поки ні. Але ми сподіваємося. Ми плануємо пізніше писати й про великі міста, публікувати урбаністичні замальовки. Коли нас знатимуть як репортерську платформу, хочемо домовитися з міськими радами про те, що вони виділятимуть резиденції журналістам.

У чому величезна біда українських репортерів: більшість із них висвітлюють проблеми дуже поверхово. Скажімо, київський журналіст приїжджає в Маріуполь чи Горішні Плавні на два дні задля репортажу. Це неправильно, так не відбувається ніде в світі. Один репортер має їхати на місяць-два, жити там. Зустрічатися і з елітою, і з бомжами — з усіма, з ким можна. А потім видати один-два довгих і ґрунтовних репортажі.

Ми хочемо підійти до цього з іншого боку. Міськради могли б забезпечувати журналістів проживанням і харчуванням. Це можливо зробити, бо досі існують державні готелі та їдальні. Складність полягає в тому, що вони дуже забюрократизовані й, крім того, часто бояться журналістів. Але ми спробуємо. Й не рекламуватимемо міста, а писатимемо репортажі на важливі теми.

А чи вкладав ти власні кошти в проект?

— Так, але й не лише я.

Чи маєте ви вже бюджет для роботи до кінця року? Чи це частково відбувається й на волонтерських засадах?

— Частково й так. Для багатьох людей це цікавий проект, до якого вони хочуть долучитися. Це стосується нашого бек-офісу. Експедиційна команда матиме покриття витрат і мінімальні гроші — нижчі за середні зарплати на ринку. Але я думаю, що цей проект через певний час вдасться перевести на серйозніше фінансування.

В нас практично немає урбаністичного репортажу. Це не те, з чого ми починаємо, але до чого хочемо прийти.

Як ви готуєтеся до подорожі? Маєте приблизний план, шукаєте завчасно героїв?

— Коли я планував свою попередню подорож по Закарпаттю, то намалював маршрут і виклав на Фейсбук. У мене швидко з’явилося 20–30 контактів у регіоні. Це люди, про яких я ніколи не читав у медіа. Скажімо, німець, який там вирощує буйволів. Я записав його для «Перехожих» і цей пост став одним із найпопулярніших.

Тепер ми їдемо з хорошою технікою і значно серйознішим підходом. Ми знайшли вже величезну кількість місць, які ніде не описувалися. Скажімо, про вузькоколійку, побудовану за Австро-Угорської імперії на Закарпатті, в 2000-х роках зняли фільм чехи. Це єдиний відеоматеріал про неї, а на ній їздив Франц Йосип. До людей у Західній Україні дуже часто приходить розуміння, що вони живуть біля чогось цікавого, тільки через іноземців, які туди приїжджають і вказують на це. А на сході України таких процесів не відбувається, бо зв’язків із західним світом значно менше. Туди нашими дорогами туристи часто просто не доїжджають, не раз чув такі розповіді від друзів із-за кордону. Там історії значно складніше знайти, але теж є страшенно цікаві місця. Ми сподіваюся, що люди нам їх будуть «здавати».

Крім того, я раніше займався музичним менеджментом. Був у всіх обласних центрах України й у більшості районних. Знаю сталкерів, журналістів та просто місцевих людей, але вони дуже розрізнені й більшість мало орієнтується в тому, що цікаво читачам. Так відбувається в усіх маленьких містах, не лише в Україні. Зовнішній погляд завжди рятує від рутини місцевої інформаційної пустки.

Скільки днів триватиме кожна ваша експедиція?

— Два-три тижні. Але медійно — місяць. Адже ми пишемо повільніше, ніж подорожуємо. Хоча будемо старатися бути максимально оперативними.

Куди тобі особисто найцікавіше поїхати? Ти ж уже так багато подорожував…

— Туди, де я не був (усміхається. — ДМ). А в Україні таких місць дуже мало. Частково для мене ще невідома Гагаузія, Приазов’я — Мелітополь, Маріуполь, Бердянськ… У нас направду є багато цікавих місць, а я просто відчув у якийсь момент, що колорит потроху втрачається. Людей, які жили на Закарпатті, в час, коли воно входило до п’яти держав, уже немає. А ще в 1990-х їх було досить багато. Ми губимо цей колосальний досвід, свою власну історію. Тож у текстах Ukraїner розповідатимемо про сьогоднішнє життя, але базуючись на історичних фактах.

Чи шукатимете ще людей у команду?

— Ми будемо пропонувати долучитися до проекту. Хочемо зробити конкурс репортажів про рідне місце — село, містечко, або написати такий репортаж у співпраці з нами. Наразі ми робимо 1/5 задуманого проекту, решта з’явиться до кінця року.

Ми хочемо робити юзер-контент, щоб люди могли дописувати самі, а ми це модеруватимемо й редагуватимемо. Та й журналісти нам згодом будуть потрібні.

Як автор проекту, які цілі ти перед ним ставиш?

— Їх кілька. По-перше, долучитися до розвитку репортажу в Україні. Ми не хочемо сказати, що ми перші, єдині чи унікальні. Звісно, ми спробуємо такими бути. Але читач сам оцінить. По-друге, відкрити невідомі місця й людей, розповісти якомога більше інсайдерських історій. А ще — популяризувати Україну й долучитися до зрушень у галузі публічної дипломатії. От недавно вийшло відео, в якому Україна посідає восьме місце серед найнебезпечніших країн світу. Одне це відео відсікає сотні тисяч потенційних відвідувачів нашої країни. Це можна змінити, але не заперечуючи, а продукуючи альтернативні історії, написані зрозумілою мовою.

Згодом ми також вийдемо друком у форматі путівників кількома мовами.

Крім того, хотілося б, щоби в Україні був активніший внутрішній туризм. Фонд «З країни в Україну» у містах Донбасу показував фотографії українських пейзажів, зокрема й із того ж регіону. Там були фото з териконами. Але люди не впізнавали їх. Казали, що це занадто красиво, щоб бути Донбасом. У нас дуже невисокий індекс «виїжджання» людей за межі своєї області. Це страшна статистика, обумовлена не тільки складною транспортною системою. Так, вона в нас гірша, ніж у Європі, але краща, ніж, скажімо, у багатьох диких регіонах Індонезії. Інфраструктура — не лише дороги. Але там люди все одно багато мандрують, бо є інформація про різні місця й кращі зв’язки між регіонами. Я впевнений, що спершу має поширитися так званий інтелектуальний внутрішній туризм, а за ним піде й масовий.

Фото — Олексій Темченко

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
19146
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Іван
2348 дн. тому
Це дуже круто! Чекаємо!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду