«Право місцевої громади» на власні друковані засоби масової інформації щорічно підтверджується кожним членом громади, який передплачує місцеву пресу, стверджують автори дослідження - секретарі Національної спілки журналістів України Олександр Бухтатий (головний консультант головного департаменту інформаційної політики Адміністрації Президента України) та Валерій Горобець (головний редактор газети «Трудова слава» з Херсонської області). Вони проаналізували фінансово-економічні показники комунальних газет, готовність до реформування, середні разові тиражі комунальних видань, показники «насиченості» тиражів по областям, вартість річної переплати, доходи від реалізації тиражів, доходи від реклами тощо. Повністю із дослідженням можна ознайомитися тут. «Детектор медіа» публікує витримки з дослідження.

За інформацією Держкомтелерадіо, на сьогодні видається 555 регіональних і місцевих газет комунальної форми власності, загальний разовий наклад яких складає близько 2 млн екземплярів.

Спроби законодавчого врегулювання питання про реформування комунальних друкованих ЗМІ мають більш ніж десятирічну історію. На вищий офіційний рівень ця проблема була піднята після Помаранчевої революції, коли у 2005 році Україна взяла зобов'язання перед Радою Європи провести роздержавлення ЗМІ.

Існує необхідність у прийнятті спеціального законодавчого акта щодо реформування саме комунальних друкованих засобів масової інформації, дія якого поширюватиметься на комунальну пресу, засновниками (співзасновниками) якої є місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, і редакції комунальних друкованих ЗМІ, засновниками (співзасновниками) яких є місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Між тим ринок преси в Україні переживає не найкращі часи. На сьогодні система статистичних спостережень за станом розвитку галузі друкованих ЗМІ не задовольняє наявні потреби та не створює об'єктивної картини для можливостей запровадження аналізу, моніторингу та заходів реагування відповідних державних органів на кризові ситуації.

Звітні дані Державної служби статистики формуються на основі інформації Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», яка, у свою чергу, збирає її за методикою, сформованою ще у 90-х роках минулого сторіччя. Ця методика більш-менш відображає кількісні показники (кількість видань, разовий тираж, кількість номерів, мова видання, сфера розповсюдження тощо), але абсолютно не відображає фінансово-економічну ситуацію у галузі преси.

Якщо проаналізувати навіть ті дані, якими оперує державна статистика, то за даними Державного наукового підприємства «Книжкова палата України імені Івана Федорова» в Україні кількість газет постійно зменшується. У той час за інформацією Державного комітету телебачення і радіомовлення на сьогодні видається досить стала кількість одного з сегментів ринку вітчизняної преси - 555 регіональних і місцевих газет комунальної форми власності, загальний разовий наклад яких становить близько 2 млн. екземплярів.

407 (73,3%) комунальних газет завершили 2014 рік з прибутком. Наше дослідження спирається на дані Національної спілки журналістів України за 2014 рік.

До 2013 року найбільш ґрунтовним дослідженням комунальної преси була так звана «Медіа-карта», яка складалася Держкомтелерадіо у 2005-2006 роках після Помаранчевої революції. Окрім назв газет медіа-карта містила дані про майно редакцій, форму власності, середній тираж тощо. Водночас, у наступні роки цю роботу було повністю згорнуто. Фактично дереволюційні процеси в українському суспільстві та органах влади знайшли своє відображення і в середовищі редакцій комунальної преси. Революційний підйом змінився стагнацією.

Насамперед потрібно відзначити, що в різних регіонах співвідношення між кількістю збиткових і прибуткових комунальних видань розподіляється нерівномірно. Причиною цього можуть бути як особливості взаємовідносин з органами влади, що істотно впливає на рівень бюджетних дотацій, так і особливості редакційної політики, маркетингової діяльності редакцій, демографічних особливостей тощо.

Сукупний прибуток комунальних видань у 2014 році склав 19,3 млн грн, що становить 5,4% від розміру валового доходу. Найбільший сумарний прибуток отримали редакції в Одеській області, кількість і відсоток яких також найбільша в Україні. Зазначимо, що в цій області розмір прибутку становить понад 10% від валових доходів, що вдвічі перевищує середній показник по Україні.

Характерно, що з усіх областей тільки в одній (Рівненській) за результатами 2014 року показано сумарний збиток від редакційної діяльності, який також є досить несуттєвим (-57,5 тис. грн). Водночас, навіть у цій області діє 13 прибуткових газет, що становить майже 70 % від загалу.

Цікавим є й той аспект, що з сумарним позитивним результатом завершили фінансовий рік навіть видання з Донецької та Луганської областей, де практично весь рік відбувалися бойові дії.

Швидше за все, такі оптимістичні позитивні результати є наслідком того, що у 2014 році проходило дві передвиборні кампанії (парламентські та президентські перегони). Але з іншого боку, у минулому році вартість паперу газетного та поліграфічних матеріалів зросла майже втричі (співмірно до девальвації національної валюти), що практично нівелювали «здобутки» від передвиборної рекламної діяльності.

Крім того, кількість прибуткових чи збиткових видань ще не доказ реального відображення економічної ситуації. По-перше, певна кількість редакторів свідомо намагаються «приховати» прибуток з метою «оптимізації» оподаткування. По-друге, логіка існуючої системи дотаційної підтримки вимагає збитковості редакцій, адже в іншому випадку вони можуть бути позбавлені дотаційної підтримки.

Світова практика свідчить, що державна підтримка ЗМІ не є унікальним явищем, притаманним виключно авторитарним державам. На сучасному етапі виокремлюють такі форми державного протекціонізму щодо підтримки газет:

- спеціальні державні програми щодо підтримки;

- бюджетні субсидії;

- регулювання ринку, контроль за власністю, антимонопольні заходи;

- розміщення державного замовлення.

Українське законодавство про пресу визначає, що «держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, визначаються Кабінетом Міністрів України».

Водночас аналіз діючих механізмів щодо державної підтримки ЗМІ, зокрема місцевої преси, показує, що вони не відповідають сучасним викликам та реаліям. За роки незалежності України переважна більшість створених видань припинила своє існування через економічні проблеми, а в низці випадків через політичний та адміністративний тиск. У свою чергу, з цього числа функціонуючих газет половина належать до категорії видань регіональної та місцевої сфери розповсюдження, з яких, у свою чергу, половина є виданнями комунальної форми власності. Аналіз показує, що в більшості периферійних адміністративно-територіальних центрів (районів) функціонує лише одна газета, співзасновниками якої в різній конфігурації виступають місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та трудові колективи редакцій.

Єдиним спільним аспектом функціонування цих газет є те, що жодне не отримує кошти з державного бюджету України, передбачені на державну підтримку засобів масової інформації.

У 2014 році редакції комунальних газет отримали дотації на суму 73,9 млн. грн, що становить 20,7% від загальної суми доходів. Загалом 127 редакцій (22,9%) діють без дотацій, або ж отримують з місцевих бюджетів не більше 10-15 тис. грн. У 2013 році без дотацій діяли 108 комунальних газет (21%).

У розрізі областей картина виглядає досить строкато. Як пояснити той факт, що в Сумській області дотації з місцевих бюджетів отримували з 21-го видання лише чотири редакції на загальну суму 301,4 тис. грн (2,11% від сукупного валового доходу), а у Львівській області дотації отримали всі видання на загальну суму 5 млн 727,2 тис. грн (45,62%).

У Житомирській області з 23 видань дотаційними є 8, які отримали 386,3 тис. грн (2,97%), а в Івано-Франківській області з 19 газет бездотаційними є тільки дві, а сума дотацій склала 4 млн 811,5 тис. грн (30,48%). Причому, якщо в Житомирській області максимальна сума дотації районного комунального видання становила 72 тис. грн на середній тираж 1,5 тис. примірників на території, де проживає 36,6 тис. осіб, то в Івано-Франківській мінімальну дотацію в 75 тис. грн отримала редакція газети з тиражем 3,77 тис. примірників (населення 55,5 тис. осіб).

Станом на травень 2014 року із загальної чисельності комунальних видань близько п'ятої частини (22,9%) працюють без дотацій з місцевих бюджетів. У низці випадків розмір дотації не перевищує 10-15 тис. грн, що також можна вважати ознакою здатності редакцій працювати без дотацій. Але водночас існують приклади, коли ці розміри бюджетних дотацій складають декілька сотень тисяч, а то й мільйонів гривень. Парадоксально, але часто саме у великих обласних центрах (Київ, Львів, Харків) обласна комунальна преса дотується на мільйони гривень при реальних накладах у 3-4 тис. екземплярів.

Загалом, моралізаторські заяви про «право місцевої громади на отримання інформації» є популістськими, позбавленими здорового глузду та ґрунтуються на нерозумінні природи функцій місцевої преси. Адже «право місцевої громади» на власні друковані засоби масової інформації щорічно підтверджується кожним членом громади, який передплачує місцеву пресу.

Іншими словами, саме друковані місцеві ЗМІ потрібно розглядати як особливу форму суспільних акціонерних товариств, в економічній діяльності яких беруть участь їхні передплатники. І навпаки, керівництво органів місцевого самоврядування, які є співзасновниками комунальних видань, використовуючи своє службове становище, беруть участь у діяльності цих мас-медіа за посередництвом місцевих бюджетів - тобто коштів громади.

Незважаючи на фінансово-економічну кризу 2014-2015 років, в Україні сформовано умови для започаткування процесу реформування комунальної преси. Зокрема, це стосується формування в Україні сектору «бездотаційних» комунальних редакцій, які усвідомлюють роль і важливість політичної та економічної незалежності, необхідність протидії цензурі з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Успішність реформування вимагає:

1) започаткування особливого періоду реформування - «пілотного» проекту, під час якого протягом першого року будуть зроблені відповідні статистичні спостереження, на результатах яких формуватиметься подальша політика щодо реформування комунальних друкованих ЗМІ;

2) розроблення і створення механізму державної фінансової підтримки преси, місцевої сфери розповсюдження, який повинен функціонувати як «страховий фонд» на випадок надзвичайних ситуацій на вітчизняному ринку преси;

3) усвідомлення принципової неможливості рентабельної діяльності друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження, та мета щодо недопущення знищення таких видань або встановлення контролю за ними з боку іноземних кампаній (як це відбулося в Республіці Польщі) потребує перегляду основних принципів державної інформаційної політики.

Олександр Бухтатий, Валерій Горобець, для «Детектор медіа»

Фото - www.zdolbunivcity.net