Нещодавно Асоціації провайдерів платного телебачення виступили проти запровадження для них додаткового збору на підтримку українського кінематографа й попросили віце-прем'єр-міністра України В'ячеслава Кириленка врахувати їхню думку та провести з ними окрему нараду. Костянтин Грицак, директор «Телекомунікаційної палати України», яка теж підписала лист-звернення до віце-прем'єра, у статті для «Детектор медіа» аргументує позицію цих гравців ринку.

Нагадаємо, що представники теле- й кінобізнесу на круглому столі «Детектор медіа» також заявили, що запровадження збору за розповсюдження й демонстрацію фільмів може мати негативні наслідки для кіно- й телеіндустрії у вигляді скорочення вітчизняного серіального виробництва, колапсу прокату авторського кіно і бурхливого розвитку піратства.

В Україні може з'явитися новий податок. Його можна сміливо вважати податком на перегляд платного телебачення та фільмів. Справа в тому, що Держагентство з питань кіно пропонує вираховувати 3% з доходу всіх операторів і провайдерів телекомунікацій, дистрибуторів, а також усіх, хто публічно показує фільми, на підтримку вітчизняної кінематографії.

Це не єдина ініціатива такого роду. Народні депутати Микола Княжицький та Сергій Тарута ще в грудні минулого року зареєстрували в парламенті проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення фінансової підтримки вітчизняної кінематографії». Він пропонує запровадити збір на розвиток національного кінематографа, згідно з яким буде необхідно сплачувати за трансляцію іноземного фільму щонайменше 22 000 гривень.

Переконаний, що ці дві ініціативи в жодному разі не повинні бути реалізовані. Поясню, чому саме. Їх реалізація дасть зворотній ефект, оскільки тільки сприятиме розвитку піратських систем розповсюдження телепрограм, а також призведе до невідворотного підвищення тарифів для кінцевого споживача від легальних провайдерів.

Наведу лише кілька аргументів щодо недоцільності впровадження збору.

По-перше, проект Закону не ґрунтується на досвіді більшості країн Європейського Союзу. В Європі справді є декілька країн, які використовують таку сумнівну практику. Збір із провайдерів телекомунікацій де-факто запроваджений у двох країнах (Польща, Франція), проте навіть у цих країнах він менший удвічі. Сподіваюся, що порівнювати рівень економіки України та цих двох країн немає потреби.

Натомість в інших країнах Європи для стимулювання розвитку кінематографа переважно в першу чергу передбачаються такі методи стимулювання, як бюджетні асигнування й податкові пільги на виробництво контенту чи обладнання. Або існує практика значної підтримки кіноіндустрії з боку кіноглядачів. Погодьтеся, це справедливо. Наприклад, у Франції такий збір стягується з вартості вхідних квитків у кінотеатри. Його розмір складає 10,7%, а для порнографічних стрічок і тих, що містять сцени насильства, - 16,8%. Окрім цього, до останніх застосовується також спеціальний додаток на прибуток у розмірі 33%.

По-друге, запровадження збору стане свого роду податком для глядачів. Ініціатори введення нових зборів стверджують, що сьогодні національний кінематограф перебуває у стані занепаду. Й це, звісно, так. Але питання в тому, чому за його розвиток мають платити саме телеглядачі? І воно  риторичне.

Хотілося б звернути увагу, що надприбутки в телекомунікаційній індустрії - це міф. Телекомунікаційна індустрія перебуває в тяжких умовах: у зв'язку з подіями на сході країни, забороною трансляції російських програм, обвалом гривні втрачено більше 400 тис. абонентів за 2014 рік. У таких умовах неможливо за рахунок погіршення стану однієї індустрії покращувати стан іншої.

На сьогодні рівень доходів з одного абонента в Україні є найнижчим у країнах Європи, він становить 1,25 євро. Порівняно з середнім обсягом у Європі (35-36 євро) ця цифра є настільки низькою, що змушує провайдерів узагалі розглядати питання про подальшу доцільність надання програмної послуги. Тобто йдеться про виживання великої кількості компаній, у тому числі досить значних, які створили тисячі робочих місць та сплачують податків на мільйони гривень.

Ще більше викликає подив те, що сплачувати чималі суми слід тим підприємцям, які не мають жодного стосунку до формування контенту, більше того, їм законодавством прямо заборонено вносити будь-які зміни до інформації, яку вони ретранслюють.

Також складається враження, що ініціатори збору не знайомі з основними положеннями Коаліційної угоди, якою не передбачено запровадження нових зборів чи податків. Із цього питання асоціації операторів медіапослуг неодноразово зверталися до авторів ініціативи (їхнє звернення можна побачити тут і тут).

Часто від моїх колег можна почути думку, що легальний бізнес перебуває під подвійним пресом: з одного боку держава, з іншого - нелегали, які постійно відтягують собі абонентів, оскільки вони конкурують піратським контентом.

Якщо влада в особі правоохоронних і фіскальних органів не в змозі вести ефективну боротьбу з нелегальним контентом і такого роду провайдерами, то вона (влада) повинна, і це її прямий обов'язок, полегшити роботу легальному бізнесу, а не навпаки, як це робиться зараз зі скандальним збором на кіно.

В цій ситуації дуже хотілося б, щоби законодавці звернули більше уваги на інші можливі шляхи підтримки національної кіноіндустрії, а саме збільшення фінансування заходів на підтримку вітчизняного кінематографу за рахунок видаткової частини державного та місцевих бюджетів, а також створення відповідних заохочувальних умов для приватного та добровільного фінансування інвесторами цієї галузі - як це й роз'яснено в інформаційній довідці про досвід країн Європи (див. нижче). Окрім цього, на тлі патріотичного піднесення в суспільстві дієвим інструментом залучення коштів можуть стати кампанії з громадського фінансування, так званого краудфандінгу окремих проектів.

Найбільш дієвим інструментом становлення національної кіноіндустрії може стати звільнення від оподаткування коштів, які йдуть на створення українського кінопродукту. Лише в цьому випадку є надія на отримання позитивного результату. Саме цей інструмент є найбільш поширеним у країнах, які справді підтримують свій кінематограф, сподіваємося, що таким же шляхом піде й Україна.

Чому ж наші можновладці беруть за взірець саме той приклад, який передбачає формування сумнівних грошових фондів та перерозподіл коштів?

Костянтин Грицак, експерт «Телекомунікаційної палати України», член громадських рад при Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, Держкомтелерадіо та НКРЗІ

Фото - dtvforum.org.ua