Підсумки моніторингу дотримання журналістських стандартів у щоденних новинах центральних телеканалів, що його здійснює громадська організація «Детектор медіа», за період 16–22 квітня 2018 року.

Прем’єр значить «перший»

Арсеній Яценюк має всі підстави для ревнощів. За своїх прем’єрських часів він не викликав у новинарів нічого схожого на ту беззастережну й безумовну любов, у якій купається нині колишній вінницький мер. Тепер лідерові «Народного фронту» гарантована відданість лише одного каналу, натомість за Гройсманом упадають відразу три. Паркет аж рипить під прем’єрськими ногами, що крокують уперед, ведучи Україну до Року Успіхів (він же рік президентських і парламентських виборів, не забуваймо, тож немає сумнівів, що про успіхи нам розповідатимуть у новинах щодня). Чекаємо, поки теленовинарі почнуть плутатись і називати прем’єра за старою звичкою Миколою Яновичем.

Той, бувало, скаже перед камерами «наша главная задача — поднять ВВП на душу населения», і канали всі слухняно: «Глава уряду закликав підняти ВВП на душу населення». Або «пообіцяв». Або навіть «підніме».

Ось і тут. 3 квітня Гройсман заклав капсулу під будівництво другої черги Меморіалу жертв Голодомору в Києві. Що таке ця капсула і як вона допомагає будівництву, треба, напевно, запитати в експертів-будівельників. Може ж таке бути, що без диво-капсули котлован не риється й цегла не кладеться, хтозна. Минуло тринадцять днів, і Гройсман провів спеціальну нараду, на якій знов заговорив про цю тему. Як сформулювала прес-служба, «виступив за створення» фонду та наглядової ради. «Треба, щоб з одного боку була частка держави, з іншого боку має бути внесок кожного українця. Саме тому необхідне створення фонду будівництва, щоб залучати всіх небайдужих», — сказав він. Щось таке вже було, правда? Дитяча лікарня майбутнього, здається.

Але новинарі наввипередки почали підносити слова Гройсмана до статусу намірів та обіцянок.

«Україна», наприклад, зробила хвилинний матеріал цілком із синхронів і кадрів із Гройсманом, за винятком нарізки з музею, де на стіні написано «ЮЩЕНКО КОСТЬ ПАЛАЖКА».

ICTV: Гройсман «закликає якнайшвидше створити фонд будівництва... та наглядову раду… наполягає: потрібно якомога швидше відновити будівельні роботи та продовжити історичні дослідження на цю болючу для українців тему». І синхрон: «Не тільки побудувати стіни, а й наповнити змістом. Я думаю, ви повністю підтримуєте те, щоб кращі з кращих фахівців займались наповненням. Безумовно, це все має бути поєднано з технічними завданнями, технічними роботами, які потрібно буде виконати». Ефірного часу було обмаль, тому новинарі «Фактів» забули уточнити, кого саме Гройсман закликає будувати. Будівельників, либонь.

Прес-служба Кабміну уточнила, що наразі схил Дніпра, в який вмонтують другу частину музею, укріплюють. Чи означає така нетерплячка Гройсмана, що він вимагає від будівельників припинити укріплення й мерщій узятися до будівництва? І взагалі звідки такий поспіх? Ще у листопаді минулого року Гройсман казав, що музей буде готовий за два роки, а тепер каже, що за три (плюс півроку вже минуло).

І навіщо закликати, якщо ти прем’єр і можеш розпорядитися? Тим більше, що 772-мільйонний проект реконструкції схвалили ще торік. Звеліти міністрові будівництва й регіонального розвитку, щоби підпрягав будівельників будувати, а міністрові освіти та науки — щоби змусила істориків «продовжити історичні дослідження».

Тепер «Інтер»:

«Через три года в Украине должен появиться Национальный музей "Мемориал жертв Голодомора". Этот вопрос обсуждали на правительственном спецсовещании.

Сейчас нужно как можно быстрее возобновить строительство комплекса и научные исследования, а также пригласить лучших специалистов для оформления музея. Премьер пообещал обеспечить прозрачное финансирование при возведении мемориала.

"Нам треба з самого початку зробити всі процедури які пов'язані із будівництвом меморіалу абсолютно прозорими і правильно, що з одного боку, це мають бути і державні гроші, а з іншого і недержавні, тому що там має бути цеглинка, внесок кожного українця, і тому створення фонду підтримки розвитку меморіалу є важливим елементом", — сказал Владимир Гройсман, премьер-министр Украины». Ось.

Щоб з’явитися за три роки, Національному музею «Меморіал жертв Голодомору» потрібно спершу зникнути. Бо він існує вже дев’ять років, із них вісім — у статусі національного. Хоч і недобудованого.

Цікавий момент із фінансуванням: фразу «пообіцяв забезпечити прозоре фінансування» можна розуміти по-різному. Наприклад, що прем’єр пообіцяв прозоро дати гроші. Насправді ні: торік він говорив, що готовий виступити з ініціативою оплати половини вартості будівництва з держбюджету, але тепер про гроші якось не йдеться — сам Гройсман не говорить, а журналісти чомусь не питають. І взагалі з цитованої як трійцею лояльних до прем’єра телеканалів, так і іншими ЗМІ включно з урядовими ресурсами прямої мови не випливає, що Гройсман щось обіцяв.

Тут би Гройсману занепокоїтися: друзі-журналісти щойно вигадали йому обіцянку, якої він сам не давав. Тепер, якщо він її не виконає, недруги в рік виборів матимуть зайвий привід для критики.

Тим часом ці дружні послуги вивели прем’єра на перше місце за кількістю піар-матеріалів у новинах. Більше про це читайте в моніторингу дотримання стандартів у теленовинах.

Я єсть народ

Новинам центральних телеканалів часто закидають надмірну увагу до подій на Печерських пагорбах та ігнорування важливих тем у регіонах. І то правда. Але на практиці раптова увага столичних новинарів до подій десь у Жашкові, Крижополі чи Ржищеві майже гарантовано виявляється не цілком альтруїстичною.

Так сталось і 19 квітня, коли увагу журналістів «1+1» привернув пікет у місті Боярка під Києвом.

Про те, хто в цьому конфлікті правий, а хто не дуже, ведуча Наталя Мосейчук попереджає глядачів іще в підводці: «Реорганізація як привід прибрати невгодних. В Боярській районній лікарні об'єднали два відділення, півтора роки тому розділені. Керівником призначено дружину головного лікаря, а іншого лікаря, керівника вже не існуючого відділення, скорочують. Громадськість обурилася і сьогодні на пікет вийшли пацієнти обох лікарів». Що ж, місто, де Павка Корчагін будував залізницю, від Києва недалечко, можна послати знімальну групу, якщо конфлікт, звісно, достатньо типовий та показовий, що відбиває проблеми в сучасній медичній системі… Втім, не схоже на те. Авторка матеріалу Валентина Доброта зосередилася на точковій проблемі в конкретній лікарні, де є «відділення, в яке, це відразу помітно, роками не вклали ні копійки. А поруч — чисті палати із сучасними меблями. Грошей не шкодували».

Ви вже відчуваєте, як соціальна несправедливість змушує кипіти в жилах червону кров? Спершу буржуїнів таврує громадська активістка, не знайома більшості глядачів: «Вони вдосконалювали це відділення, вони його насичували обладнанням. Вони там зробили євроремонти і після того це стало якби їхнє. Вони позиціонують його як державне, але беруть благодійні внески. Якщо ти внесок той не робиш, то вибач, ти не цікавиш те відділення».

Але це лише прелюдія до появи іншого персонажа, титрованого «активістом». Його звуть Ілля Кива й він має багато іпостасей. Наприклад, якщо вірити Вікіпедії, він Президент Всеукраїнської національної федерації дворового футболу.

А ще — голова Соціалістичної партії України. Пам’ятаєте, була така? Олександр Мороз, Валентина Семенюк-Самсоненко, Юрій Луценко… А тепер от Кива.

«Активіст», про партійність (хоч і сумнівну) якого «Плюси» зненацька забули, в білосніжній сорочці горлає в мікрофон: «Они превратили больницы сегодня в кормушки, из которых жрут. Вы понимаете, как?». А потім до головного лікаря: «Кива: Покажите приказ "на звільнення". И поверьте, в этой стране джерело влади — це народ, це — я. Я и есть народ. А все [запікано] жрешь. Да дай детям жить, йопересете».

Невідомо, чи є Кивин вигук свідченням того, що у школі він вивчав «Я утверждаюсь» Павла Тичини, й чи були далі по тексту заклики, що цілком пасували б лідеру соціалістів:

«Сини мої, червоні українці,

я буду вас за подвиг прославлять, —

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей спішіте визволять!

На українських нивах, на російських,

на білоруських — я прошу, молю! —

вбивайте ворогів, злодюг злодійських,

вбивайте без жалю!»

Але закінчується все геть не поетично: «Вот послушай меня. Я встал на колени один раз в своей жизни. Встал перед тобой. Ты понял меня? Я тебе скажу, я с тебя с живого шкуру спущу. Понял? Ты ублюдок».

Як майбутньому кандидатові на пост Президента України, Іллі Володимировичу слід опановувати більш пристойну лексику, не кажучи вже про державну мову. Що ж до сюжету Валентини Доброти, то Кива відіграє в ньому настільки безальтернативно ключову роль, що сам конфлікт, попри присутність у сюжеті безпорадних реплік представників його сторін, відходить на сімнадцятий план. І мимоволі складається враження, що саме ідейний спадкоємець Мороза й Павки Корчагіна був причиною, з якої знімальна група «1+1» палила бензин до Боярки й назад.

А мешканцям Боярки має бути прикро, що в загальнонаціональному ефірі їх представляє матюкливий Кива. Адже це, якщо вірити Дмитрові Видріну, місто інтелігентне.

«… а у себя не видишь и бревна» (Пушкін)

За пасіонарні серця тієї частини виборців, яким не дає спати відчуття соціальної несправедливості, Ілля Кива бореться із Сергієм Капліним — менш телегенічним, проте набагато частіше присутнім у теленовинах під найрізноманітнішими порожніми приводами. А ось боротьба за більш поміркований електорат, орієнтований на «долар по вісім» та відновлення дружби з Росією, точиться між «Опозиційним блоком» та партією «За життя». З арсеналу цивілізованих методів та витончених політичних технологій, доступних парламентській партії в демократичній державі, «Опоблок» обрав найбільш звичні. По-перше, піарити своїх на каналі «Інтер» щодня. По-друге, мочити опонентів на каналі «Інтер» якомога частіше.

Тому «Подробностям» і «Подробностям недели» завжди є що сказати про Вадима Рабиновича. А позаяк лідер партії «За життя», вочевидь претендуючи на нішу українського Беппе Ґрілло (це такий італійський комік, який провів свою партію в парламент), обрав анекдотично-легковажний імідж, то завдання дискредитаційних матеріалів на «Інтері» — показати, що Рабинович грішить всерйоз.

Наприклад, що серед усіх нероб Верховної Ради — а її недоладність є одним із головних лейтмотивів «Подробностей» останні три-чотири роки, — Рабинович найледачіший. Саме таким чином його намагаються показати в сюжеті 19 квітня:

«… в парламенте есть и такие депутаты, которых судьба страны не сильно беспокоит. Один из главных прогульщиков восьмого созыва Верховной Рады — Вадим Рабинович сегодня на заседание парламента пришел, но за законы не голосовал. Почему, и в чем еще обвиняют лидера партии "За життя" подробнее в нашем материале», — каже в підводці ведуча Катерина Лисенко. «Про таких вот говорят: он позорит октябрят», не інакше.

Сюжет про Рабиновича, як завжди, анонімний. Що ж, можна зрозуміти журналістів «Подробностей», які бридяться підписувати чорний піар своїми іменами. Закадровий голос іще раз повторює тезу про депутатів-прогульників і наводить наче випадковий приклад: «Сделал дело — гуляй смело. Но некоторые депутаты первую часть этой пословицы упускают. На заседания парламента не приходят, за законы не голосуют. К примеру, одиозный лидер партии "За життя" Вадим Рабинович за время работы 8-го созыва Верховной Рады — посетил только половину заседаний. За неделю в зале вообще не появлялся. Но сегодня на работу все-таки пришел». Далі — вирвані з контексту синхрони Рабиновича: «Я даже честно вам скажу, я сам много задумываюсь, что я здесь делаю» і «Потому что я даже не участвую в этом». На які запитання журналістки відповідав Рабинович, невідомо.

«Подробностям» дуже пощастило, що вони орієнтуються на аудиторію, яка мало користується інтернетом і не буде гуглити. Інакше глядачі могли би зайти на сайт «Опори» і побачити там показники відвідування співвласника «Інтера», народного депутата України Сергія Льовочкіна. І з’ясувати, що лідер «Опозиційного боку» частіше відсутній, ніж присутній на засіданнях Верховної Ради, а також бере участь менш ніж у третині голосувань і лише в 10 % засідань комітетів. Гірші, але не набагато показники Рабиновича. Але кращі, ніж у сестри власника «Інтера» Юлії Льовочкіної, народної депутатки від «Опозиційного блоку». Ця пані була лише на 26 % засідань ВР і комітетів. Тож інтерівцям логічніше було б обрати як приклад депутата-прогульника або Сергія, або Юлію…

Але сюжет про Рабиновича. Який також, згідно з «інформацією» неназваних «общественников», має подвійне громадянство, тому Верховна Рада мала би покарати його позбавленням мандата: «Участие в жизни украинского народа и страны, похоже, не очень важно для депутата Рабиновича. В любой момент лидер партии "За життя" может уехать в Израиль. По информации общественников, у одиозного нардепа есть израильский паспорт — а это нарушение закона». Хто такі «общественники» і які докази подвійного громадянства вони мають, глядачів не повідомляють. А побороти отруйну гідру подвійного громадянства обіцяє один із улюбленців «Інтера», народний депутат України Сергій Рудик.

Ну а насамкінець Рабиновичу закидають найстрашніший гріх в очах цільової аудиторії: багатство.

«А пока законы не выносят на голосование, нардепы подают запросы силовикам с просьбой проверить факт наличия израильского паспорта у Рабиновича. Также требуют изучить его доходы. Ведь на какие средства нардеп позволяет себе роскошный отдых в Израиле и дорогостоящие перелеты чартером, неизвестно. В своих декларациях Рабинович затраты на вояжи не указывает. Но прибыль декларирует постоянно. К примеру, платеж за земельный участок формально на имя жены нардепа. Она решила продать землю российскому бизнесмену Павлу Фуксу. 22,5 миллиона гривен семья Рабиновича получила в качестве гарантийного платежа по предварительному договору купли-продажи земельного участка. То есть, землю семья Рабиновича еще не продала. Но деньги уже получила. Декларацией нардепа уже заинтересовались в НАБУ. Антикоррупционеры начали расследование», — сповіщає інтерівський анонім. Жодної змоги відповісти на звинувачення Рабинович, звісно, не отримав. Хоча ще рік-півтора тому він був частим гостем у студії інтерівських новин.

Більше прикладів порушення стандартів інформаційної журналістики та матеріалів з ознаками замовності, що вийшли протягом 16–22 квітня в теленовинах центральних каналів, ви можете побачити в матеріалі «Нецензурний активіст Кива і піар дружини Порошенка».