Тезовий опис порушень березня та інфографіку дивіться тут, а нижче — детальний аналіз.

Бурлеск і травестія — одні з найдавніших комічних прийомів у літературі. Для цих прийомів характерно розповідати про піднесені речі в низькому стилі й, навпаки, возвеличувати примітивне. Загалом, робити десь те ж саме, що й деякі українські тележурналісти. Щоправда, останні, здається, не завжди усвідомлюють, як ці методи виглядають збоку. Тож стає від цього не смішно, а радше сумно.

Як вам, наприклад, ідея рекламувати комедійне шоу на своєму телеканалі прямо в новинах, ще й роблячи постійні акценти на темі сексу? Хіба це не «перелицьовування» журналістики? А випускати протягом одного місяця тринадцять сюжетів про керівницю Харківської обласної державної адміністрації, в яких вона обіцяє відремонтувати філармонії, допомогти хокеїстам та налагодити електрифікацію? Це хіба не «піднесення» до статусу новин звичайних обов’язків далеко не загальнонаціонального значення? Ми вже мовчимо про роздачу Олегом Ляшком троянд на вокзалі чи поїздку його колеги у хлів. Запитання постають і до методів «1+1», що критикує Петра Порошенка не як главу держави, а як, наприклад, людину, син однокурсника якого побив свою дівчину. А те, як Марина Порошенко замість експертів коментує український кінематограф (приписуючи йому в рази завищену популярність), а Юрій Бойко вже два роки бореться проти скасування 8 березня (якого ніхто не скасовує), немає чого навіть згадувати. Це буденні приклади того, як телеканали (не)свідомо використовують високе для низького — для піару.

Варто зазначити, що подібні сюжети розбавляють випуски новин зі справді якісною та хорошою роботою. Тож українська тележурналістика існує немовби в суперпозиції — вона є й собою, й пародією на себе. Залежно від того, чиї інтереси зачіпає новина.

Депутатська недоторканність депутатських заяв

Якщо задуматися, то більшість українських телеканалів висвітлюють політику так само, як глянцеві видання висвітлюють шоу-бізнес. Навіть найбільш звичні речі у виконанні зірки можуть стати новиною: «Брітні Спірз застрибнула на бойфренда у танці», «принц Вільям, можливо, повідомив стать свого малюка», «Анастасія Приходько кидає курити». Чим ці новини відрізняються від «Олег Ляшко роздавав жінкам троянди», «черевики Саакашвілі, можливо, знайшлися на даху», «Сергій Каплін пропонує нагородити “Нафтогаз” грілкою»? Насправді одна відмінність усе ж є. Глянцева журналістика містить специфічні інформаційні приводи, але таблоїди самі обирають, що й про яких зірок писати. А от у «політичному шоу-бізнесі» телеканали, здається, просто подають в ефір усе, що попросять, без найменшої перевірки й уточнень.

Подібна політика призводить до викривлення головної мети синхронів (прямої мови): надавати глядачам інформацію з перших рук. Гарний приклад цього — коментарі Марини Порошенко з приводу касових рекордів мультфільму «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» на «Україні» та «Інтері» 13 березня. Глядачі дізналися, наприклад, що «Руслан і Людмила» має «мільйонні перегляди». «Викрадена принцеса» зібрала на той час лише 285 тисяч глядачів. Але й це не так весело, як те, що: «Це дуже важливо, щоб [...] українці виховувались саме на фільмах вітчизняного виробника. Тому що вони основані на українській історії, на українській культурі, українських традиціях». А Пушкін про це знає? Жодного експерта, прокатника чи авторів стрічки кореспонденти не опитали. Самі сюжети більше розповідали про благодійний показ Марини Порошенко, ніж про картину, яка за одні вихідні зібрала більше, ніж «Кіборги» за три тижні.

Крім неправдивих коментарів, журналісти можуть подавати в ефір і просто позбавлені сенсу. Наприклад, 16 березня «Україна» процитувала лідера руху «Справедливість» Валентина Наливайченка, що з’їздив на PutinCon у Нью-Йорку (цитуємо дослівно): «Наголошувати на важливості розслідування міжнародних злочинів, тероризму Росії проти України і покарання за ці злочини. Є певне і розуміння, і підтримка, і новий Держсекретар Помпео — це та людина, яка з перших же днів почав озвучувати і, знаєте, так представляти ті позиції щодо Криму, що це територія України, і щодо тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей». Ні до, ні після цієї заяви українського політика «Сегодня» не пояснили глядачам, що він мав на увазі й про кого, взагалі, говорив. Та і якби пояснили, нічого важливого чи неочевидного, що заслуговувало би на пряму мову, Наливайченко все одно не сказав. Виглядає так, немов журналісти вирізали кілька випадкових секунд із лідером «Справедливості», аби просто «посвітити» його в новинах.

Гіршими за два попередні варіанти можуть бути лише цілеспрямовані маніпуляції посадовців, які журналісти, тим не менш, транслюють так само легко. Наприклад, Юрій Бойко на «Інтері» захищав 8 березня від скасування та заявляв: «Я впевнений, що цей фокус, як то кажуть, політичний, не пройде. Не буде ніякого відмінення восьмого березня». Звісно, не буде, адже всі вже два роки знають: нічого скасовувати не збираються, хочуть лише офіційно переформатувати подію на Міжнародний день боротьби за права жінок та скасувати вихідний. І тільки «Інтер» щороку захищає свято від скасування, а глядачів — від правди.

Усі ці та інші повідомлення проходять подвійний негативний відбір. По-перше, не новинна інформація потрапляє в новини. По-друге, журналісти не втручаються в неї з фактчекінгом чи контекстом, немов депутатська недоторканність поширюється й на новини про політиків. У результаті «1+1» розповідає про обшуки, не згадуючи причини обшуків, «Інтер» розповідає про торгівлю добривами, не згадуючи думок аграріїв, «Україна» розповідає про передачу частот мобільним операторам, не згадуючи про операторів і частоти.

«1+1» підточує Петра Порошенка

Протягом останніх років ми часто фіксували, що жоден телеканал із тих, що їх аналізують експерти «Детектора медіа», не може дозволити собі конструктивної критики Президента. І це досі так. Зате неконструктивну — можуть. «1+1» дедалі частіше вдається до опосередкованих медійних атак на Порошенка, вигадуючи для цього, варто визнати, досить креативні формати.

Початком цієї кампанії можна вважати досить прямолінійний сюжет 12 лютого. «В Корпорації “Рошен” скандал», — повідомила ведуча Лідія Таран. Скандалом виявився не доведений (принаймні, на той час) факт того, що син заступника генерального директора компанії побив свою дівчину. Причин згадати про конфлікт у загальнонаціональних новинах додало те, що батько хлопця — також однокласник (насправді, як ми з’ясували, однокурсник) Петра Порошенка. Журналісти «ТСН» не лише традиційно для себе ігнорували презумпцію невинуватості (фото хлопця, його ім’я та фразу кореспондентки «подейкують, це вже не перша жертва» відкрито показали в новинах), вони ще й намагалися якомога сильніше пов’язати, по суті, особистий конфлікт чоловіка та роботу його батька. Навіть звернулися із запитом у «Рошен», відповідь на який перекрутили: «Про інцидент знають, але свого топ-менеджера оберігають». Насправді в документі прямо на екрані написано: «Не володіємо будь-якою інформацією щодо вказаної Вами ситуації». Негативні асоціації підсилювали також згадки про хлопця як про «сина однокласника Петра Порошенка».

10 березня журналісти діяли тонше. Цього дня в «ТСН» критикували угоду між «Укрзалізницею» та General Electric. Але не так, як це робили інші ЗМІ (з аналізом, позиціями сторін та аргументами), а по-своєму: замовчуючи позитивні моменти й подаючи однобокий негатив без конкретики. Наприклад, «Плюси» заявили, що в Україні є аж три заводи, спроможні робити те саме, що й американці, але дешевше. Насправді таке підприємство одне, в окупованому Луганську, й працює воно на частково російських деталях.

Про Президента в новині напряму згадали лише раз, зате як! «Велика перемога чи ганебна зрада? Контракт “Укрзалізниці”, пролобійований особисто Президентом України з американським виробником тепловозів General Electric, експерти називають чи не найневдалішою комерційною угодою в історії України», — заявила ведуча Наталія Мосейчук. Журналісти при цьому так і не пояснили, звідки вони знають, що контракт лобіював Президент, і що вони мають на увазі під «лобіював». В «Укрзалізниці» детально пояснювали свій вибір постачальника. Хай там як, паралелі «Плюси» проводять очевидні: «найневдаліша угода» — «особисто Президент».

І все ж жодна з цих новин не зрівняється за вишуканістю з матеріалом 4 квітня про бабусю, яка насправді не така щаслива, як у рекламі Петра Порошенка. У сюжеті журналісти п’ять хвилин розповідають про фінансові біди пенсіонерки, про те, що їй не піднімуть пенсії, про те, що режисер ролика Президента не давав їй імпровізувати і змушував говорити текст за сценарієм. Самого Порошенка особисто не згадують, але посил сюжету це не скасовує: глава держави обманює людей і насправді пенсіонери не такі щасливі, як той розповідає. Власне, це була би чудова тема для матеріалу, якби журналісти проаналізували заяви очільника держави, перевірили їхню правдивість і замовили соціологічне дослідження. Натомість маємо новину про те, що реклама, виявляється, інсценована. Чекаємо аналогічного матеріалу про справжнє життя героїв телесеріалів.

Таким чином, журналісти «1+1» хоч і згадують про Президента в негативному контексті, по суті, не критикують владу. Адже йдеться не про аналіз рішень Адміністрації, не про її зв’язки чи плани, не про успішність Петра Порошенка й не про його методи управління державою. Ідеться про звичайний чорний піар на віддалених від політики темах.

У такій ситуації мимовільно замислишся: можливо, бум опосередкованої критики Президента — це не дзвоник початку виборчої кампанії й не пробудження на «1+1» політичної журналістики. Можливо, таким чином телеканал просто продовжує захищати себе та Ігоря Коломойського у справі «Привату»?

«Україна» та «Інтер»: джинси гуртом

Навряд чи когось здивує, що два ЗМІ, які належать союзникам по «Опозиційному блоку», «Інтер» та «Україна», мають схожу інформаційну політику. Але насправді все значно гірше: про деякі речі на телебаченні говорять лише ці телеканали, й роблять це підозріло одночасно. Два-три випадки синхронного піару можна було б назвати випадковістю, але як щодо десяти?

Найбільше подібних повідомлень стосується життя і творчості Юлії Світличної, керівниці Харківської ОДА. У березні телеканали синхронно піарили її чотири рази. Чому інші ЗМІ не розповідали про ці інформаційні приводи, зрозуміти легко: 6 березня в Харкові ремонтували філармонію (саме «ремонтували» — це були сюжети про процес), 15 березня харківська жіноча хокейна команда вперше завоювала золото українського чемпіонату, 19 березня Юлія Світлична зустрілася з керівництвом «Укрзалізниці» та залізничниками, 28 березня в регіоні налагоджували електрифікацію (програма щойно стартувала). Тобто більшість із цих «новин» були про обіцянки та буденну діяльність керівниці області. І ми могли би зрозуміти, якби в Харкові не було власних телеканалів і про це доводилося б розповідати в загальнонаціональних ЗМІ. Але телеканали в місті є, й вони теж безпросвітно піарять Світличну.

Наступний найпопулярніший спільний герой «Сегодня» та «Подробностей» — Радикальна партія. Ще рік тому це речення звучало би сюрреалістично. Тепер же Олег Ляшко одразу з двох телеканалів роздає жінкам на вокзалі квіти (8 березня) та закликає відправити в. о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун у відставку (20 березня). І якщо друге повідомлення ще можна списати на інформаційну політику (акцент на думках опозиції), то як ці два телеканали опинилися на вокзалі одночасно з Ляшком — запитання для любителів теорій змови. Натомість справжня головоломка — це те, як 28 березня обидва ЗМІ опинилися в селі Болязуби Тернопільської області, якраз тоді, коли в місцевих корівниках позував нардеп від Радикальної партії Ігор Мосійчук.

Одночасно та ексклюзивно телеканали розповідали також про благодійний показ мультфільму «Руслан і Людмила» від Марини Порошенко 13 березня. Обоє приділили увагу першій леді та її «експертній думці», а не самій стрічці.

29 березня знову лише ці два телеканали переймалися українським хокеєм. Точніше, однією хокейною командою: «Донбасом» Бориса Колеснікова. Цього разу підхід у ЗМІ був різним. «Україна» присвятила історії клубу, його досягненням, рекордам та здобутому чемпіонству чотири хвилини. «Інтер» обмежився лише останнім фактом та півторахвилинним повідомленням. Зате обоє надали ефірний час Борису Колеснікову.

Хай там як, легко піарити людей, коли вони ремонтують філармонії, виграють чемпіонати й дарують троянди. Справжні друзі пізнаються в біді, й саме від неї (принаймні, іміджевої) «Україна» та «Інтер» уже більше року синхронно рятують Миколу Мартиненка, колишнього народного депутата «Народного фронту». 29 березня ЗМІ повідомили, що прокурор у його справі «получил выговор за ненадлежащее поведение в суде». Подібне рішення стало для адвокатів екс-нардепа приводом поміркувати на телебаченні про заміну в стороні обвинувачення.

Таким чином, підбір тем на телеканалах, їхня ексклюзивність та синхронність, практична неможливість відзняти деякі з цих подій випадково — усе це дозволяє говорити про зв’язок між підозрілими сюжетами на «Інтері» та «Україні». І навряд чи про подібну інформаційну політику домовляються між собою журналісти.

Як телеканали намагаються рекламувати себе в новинах

Випуски новин — це не рекламна платформа. Цього простого й очевидного правила, на щастя, дотримується більшість телеканалів. Якщо не враховувати лобіювання заводів власників та, сподіваємося, минулі гріхи ICTV, на українському загальнонаціональному телебаченні майже немає сюжетів про чужі комерційні продукти. Зате їх вистачає про власні проекти телеканалів. Що, по суті, нічим не краще, адже випуски новин — це не рекламна платформа.

Найбільше подібного контенту можна побачити в ефірі «1+1». Із 15 по 30 березня тут, наприклад, випустили одразу три сюжети про серіал «Школа». Вистачало й заманювання глядачів («Це не просто серіал, це наше з вами справжнє життя»), і розповідей про рекорди («Із шаленим успіхом стартував серіал “Школа”»), і «жовтизни» про життя зірок шоу («За чутками, пара і поза кадром теж пара, однак, фанати сумніваються в почуттях акторів. Наша Наталка Гончарова поговорила з ними і дізналась чи є між ними любов насправді»). А тепер уявіть, що журналістка BBC пішла спілкуватися з героями серіалу «Шерлок», щоби перевірити чутки про їхній роман. Для реклами власних серіалів у телеканалів є рекламні блоки та ранкові шоу, а маскувати промоцію під журналістику — це просто нехтувати останньою. Адже новини мають бути неупередженими, а це навряд чи вийде, коли завдання твого сюжету — розхвалити серіал. 19 березня аналогічний матеріал вийшов про «Сувенір з Одеси».

І якщо сюжети про серіали телеканалу відвертають лише своєю рекламністю, то новини про «Лігу сміху» вражають ще й низькопробною вульгарністю. Адже традиційно для «1+1» головним аргументом на користь того, щоб дивитися шоу, є секс. «Чому лисіють дівчата Євгена Кошевого, коли на сцену вийде оголений Юрій Ткач і як Оля Полякова перетворює хлопчиків на чоловіків», — анонсує сюжет Лідія Таран 17 березня. Далі більше: фразу кореспондентки «тут різноманіття жіночої краси» супроводжує зум жіночих грудей, знятих через усю кімнату. Коментарі взяли і в Ольги Полякової, яка, ймовірно, намагається жартувати: «С иностранцами у меня еще не было [...] Смотрю и понимаю, что баб-то в их жизни не было еще, понимаете?». Закінчується сюжет коментарями маленького хлопчика, який заявляє, що програма «Ліга сміху» дитяча, але дітям у ній не всі жарти зрозумілі. Краще й не скажеш. 23 березня «Плюси» знову випустили сюжет про своє шоу, цього разу про дитячу команду з донецького інтернату. «ТСН» просочилася й сюди: «Віталик навіть цілувався з Надею Дорофеєвою».

Прийоми дитячі. Але дітям у них не все зрозуміло.

Тему любові порушували в контексті своїх шоу також на ICTV 14 лютого. Тут сюжет стосувався нового сезону «Дизель-шоу». Крім розхвалювання програми, журналісти поспілкувалися з акторами про те, що таке любов. «Любовь — это бог», — дізналися глядачі. А також почули неймовірні історії кохання від зірок: «Ради своей будущей жены я залез на второй этаж, открыл окно и помог ей войти в подъезд», «Я полюбил девочку, которая в два раза больше меня. Ее звали Люда. И она меня защищала в детском садике. Она была очень крупненькая...» Тобто журналісти не лише прорекламували в новинах комерційний продукт, вони ще й збагатили час аудиторії сумнівною глянцевою журналістикою.

Коли в новинах рекламують продукт Ольги Фреймут, дружини гендиректора Нового каналу, аудиторія може не простежити зв’язку й цілком повірити в те, що дитяча книжка телеведучої «вчить небанальних істин про слухняність і чемність [...] Як, попри все, іти до мети». Про це 7 березня розповідали в ефірі телеканалу СТБ, який разом із Новим каналом входить до групи StarLightMedia. До речі, новина про небанальні істини Ольги Фреймут звучить досить іронічно в контексті останніх заяв телеведучої, ще більшої іронічності додає цитата письменниці із сюжету: «Для мене якщо кажуть “не можна” — це означає “треба”».

Цього ж дня «Вікна» зуміли просунути саморекламу в сюжет про підготовку Melovin’а до «Євробачення». «Я не знаю, скільки що коштує, але я знаю, що команда телеканалу СТБ оплачує проживання, переліт, харчування», — заявив співак у сюжеті.

І хоч у рекламі власних проектів є певні переваги (ми вже згадували, що це легше виявити глядачу), загалом самопіар значно сумніший для журналістики. Адже рекламу різноманітних партій та заводів олігархів можна пояснити тиском власника, рекламу чужих продуктів — банальними грошима. А коли телеканал у випусках новин вдається до промоції власного контенту, його навряд чи хтось змушує. І в режимі телемагазину журналісти працюють просто тому, що можуть, і тому, що це вигідно.

***

Коротко підсумовуючи телеманіпуляції березня, можна дійти висновку, що журналістам не варто займатися піаром із двох причин. По-перше, таким чином вони порушують стандарти і вводять в оману глядачів. По-друге, в них просто не виходить робити це якісно.

Візьмемо, наприклад, завдання пропіарити Радикальну партію. Шляхи, які для цього обрали журналісти (троянди на вокзалі та хлів на Тернопільщині), викликають у найкращому разі подив стосовно дій як політиків, так і кореспондентів. Це чистий бурлеск.

Аналогічно виглядає й більшість самореклами від телеканалів. Матеріали про «Лігу сміху» не лише мають ознаки замовності, вони ще й вульгарні. Здається, «1+1» об’єктивно перегинає палицю із сексуальним підтекстом. На ICTV ж у сюжеті про «Дизель-шоу» накульгує реалізація: романтичні історії від учасників гумористичного колективу чи то озвучені, чи то подані надто нудно.

Схожа ситуація і з сюжетами про поїздку Валентина Наливайченка на PutinCon: вони зроблені елементарно неякісно — без фактів, узагальнень, яскравих кадрів. Там рівно стільки інформації, скільки потрібно, щоб виправдати появу політика в кадрі. Це не лише піар, це ще й любительський рівень репортажу. Те ж стосується благодійного показу Марини Порошенко, більшістю новин про Юлію Світличну, Сергія Рудика, Сергія Капліна, Бориса Колесникова й так далі. Коли журналісти планують замість новин піар, виходять у них здебільшого бурлескно-травестійні непорозуміння.