Із наближенням виборів у теленовинах усе помітнішим стає брендування кандидатів. Сюжети про політичних улюбленців перетворюються на їхні білборди: то на ICTV новина про Анатолія Гриценка закінчиться фразою «ми маємо [...] чесних людей. Їх більше в Україні», то Сергій Каплін на «Інтері» заявить, що буде кандидатом «простих людей». Що ж до екс-регіоналів, то вони як подібну візитівку розкручують свої мирні ініціативи. Про зміст цих планів, як і про хоча би найменшу провину Росії у зриві всіх попередніх домовленостей, не йдеться.

На «Інтері» свою діяльність навіть не намагаються маскувати під журналістику. Без оголошення жодного інформаційного приводу, контексту, причини чи місця подій ведуча Катерина Лисенко 1 січня просто розповідає: «Мирні переговори — єдиний спосіб завершити конфлікт на сході України. Про це заявив засновник “Опозиційної платформи — За життя” Юрій Бойко». Начитка журналістки триває двадцять секунд і ще хвилину на фоні якихось ялинок виступає Юрій Бойко. Більш штучне повідомлення складно навіть уявити: як можна пояснити цей сюжет, крім того, що політик та журналісти спеціально зустрілися десь на вулиці, аби Бойко міг «заявити»?

Риторика народного депутата тим часом складається з чистих електоральних посилів: тут вам і «зміна сьогоднішньої влади», і «військова ситуація використовується діючим президентом». Навіть у власні назви Бойко закладає вигідні сенси, називаючи коаліцію «залишками правлячої більшості». Не забуває новоспечений член команди Медведчука і про «козирі» кума Путіна, заявляючи, що після зміни влади можна буде переходити до перемовин щодо, зокрема, «питань звільнення полонених». Загалом, цей виступ Юрія Бойка настільки зосереджений на агітації й відірваний від будь-яких подій у державі, що, здається, його можна було би записати наперед. Що «Інтер» і зробив.

Уже через два дні ведуча Катерина Лисенко знову повідомила: «В “Опозиційній платформі — За життя” наголошують, що припинити збройний конфлікт на Донбасі можливо лише політичним шляхом». А потім глядачам продемонстрували ще 40 секунд невикористаного позавчора матеріалу з Юрієм Бойком.

Сюжети 1 і 3 січня. Такими темпами політика почнуть порівнювати із продуктами тривалого зберігання. Наприклад, консервами

До змісту слів «опозиціонера» виникають чотири запитання. По-перше, Бойко чомусь звинувачує в ескалації конфлікту лише Україну: «Шарахання, військова риторика, воєнний стан, ще щось вигадають». Про атаку Росії на українські кораблі, захоплення українців у полон, порушення перемир’я з боку бойовиків та інші «вигадки» народний депутат не згадав. По-друге, Бойко чомусь вважає, що лише після «зміни влади можна буде переходити до прямих переговорів, починаючи з гуманітарних питань [...] питань звільнення полонених». Але ж обміни та переговори відбуваються вже чотири роки, саме на них піариться Віктор Медведчук. По-третє, Бойко чомусь закидає «владі» банкрутство на основі, зокрема, такого критерію: «Результатом діяльності того ж парламенту є рівень довіри в 3-4 %». У Верховній Раді шостого скликання до коаліції входила Партія регіонів і довіра до інституції тоді (у 2011 році) була найнижчою в Європі. По-четверте, ідеї Бойка в сюжетах чомусь зводяться до того, що «мінський формат потрібно розширити, долучивши до перемовин Сполучені Штати». Але ж це не нова й не унікальна ініціатива. Подібне вже казав у 2016 році Леонід Кучма, а в 2018-му — навіть Олександр Лукашенко.

Ба більше, риторика Юрія Бойка не оригінальна навіть сьогодні, адже її на «Україні» повторює Олександр Вілкул. Порівняйте самі:

Хоча ведучий «Сьогодні» заявляє, що Вілкул має для миру «відповідну стратегію», сам політик розповідає лише оце: «Очень важно провести прямые переговоры и с Америкой, и прямые переговоры с Россией, найти между ними компромисс с учетом, безусловно, наших национальных интересов, принять совместную резолюцию Совета Безопасности ООН так, чтобы ни одна из этих сторон не наложила на нее вето». Північній Кореї резолюції ООН якось не заважають. Найцікавіша ж фраза Олександра Вілкула звучала так: «Россия все равно будет крупнейшим соседом. И отношения с ней нам необходимо строить на основании своих национальных интересов, а не политических предпочтений». Про які йдеться «политические предпочтения», що розходяться з національними інтересами, не уточнюється.

Ще однією пов’язаною з Росією темою на тижні стало закриття в РФ українських виборчих дільниць. «Інтер» розповідав про критику цього рішення від «Опозиційної платформи — За життя» 3 та 5 січня, цитуючи, зокрема, Віктора Медведчука: «Виборча кампанія 2019 року увійде в історію України як найбрудніша та протизаконна, що порушує конституційні права і свободи громадян». Узагалі-то, права не те щоби порушили, адже дільниці не «закрили», а перенесли в сусідні країни. «Інтер» про це не розповів і лише в одному з двох сюжетів згадав про офіційну безпекову мотивацію подій. Також телеканал промовчав про однодумців «своєї» партії: 5 січня «Подробности» повідомляли про судовий позов із вимогами не закривати дільниці від «За життя», але не згадали аналогічні позови Вілкула та Мураєва.

Звісно, намагання екс-регіоналів асоціюватися у виборців із «миром» не нове, на логотипі «Опозиційного блоку» буквально зображений голуб миру. Проте зараз на глядачів прихильних до цих політиків телеканалів, судячи з усього, чекає ескалація подібної риторики. «Опозиціонери» будуть усе частіше протиставляти себе владі, яка буцімто не може і, що важливіше, не хоче завершувати війну. Подібний акцент на українській відповідальності за бойові дії все сильніше відбілюватиме Росію. І Медведчук та його однодумці все активніше розповідатимуть про можливість домовитися з РФ на основі «национальных интересов, а не политических предпочтений». Можливо, це й непогано, якби тільки політики уточнили в новинах, що саме мають на увазі.

Детальніше про ці та інші особливо яскраві сюжети тижня читайте в публікації «Перший пішов. Моніторинг теленовин 31 грудня 2018 — 5 січня 2019 року».